Ухвала суду № 137937009, 01.07.2026, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

про закриття провадження у справі в частині позовних вимог

01 липня 2026 рокусправа № 380/5594/26

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої судді Чаплик І.Д.,

секретар судового засідання Тимоць М.А.,

за участю:

представника позивача Мельник С.І.,

представника відповідача Головного управління ДПС у Львівській області Щирба Р.М.,

представника відповідача Головного управління ДПС у м. Києві Гутник В.О.,

розглянувши у підготовчому засіданні у м. Львові в режимі відеоконференції клопотання представника Головного управління ДПС у Львівській області про закриття провадження у справі в частині позовних вимог в адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ТАЙГЕР ІНВЕСТ» до Головного управління ДПС у Львівській області, Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування рішення,

в с т а н о в и в

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ТАЙГЕР ІНВЕСТ» (місцезнаходження: 01024, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 13/1; ЄДРПОУ: 43152640) звернулось до суду із позовом до Головного управління ДПС у Львівській області (місцезнаходження: 79026, м. Львів, вул. Стрийська, буд. 35; ЄДРПОУ: 43968090), Головного управління ДПС у м. Києві (адреса місцезнаходження: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19; ЄДРПОУ: 44116011), в якому просить:

визнати протиправними дії ГУ ДПС у Львівській області по проведенню на підставі наказу № 992-ПП від 19.02.2026 фактичної перевірки ТОВ «ФК «ТАЙГЕР ІНВЕСТ»;

визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у м. Києві від 12.03.2026 № 0183130707 про застосування до ТОВ «ФК «ТАЙГЕР ІНВЕСТ»» суми штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 13 210 172,50 грн.

Ухвалою від 01.04.2026 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 29.04.2026.

Представник відповідача Головного управління ДПС у Львівській області 09.06.2026 подала клопотання про закриття провадження у справі №380/5594/26 в частині позовних вимог щодо визнання протиправними дій Головного управління ДПС у Львівській області по проведенню на підставі наказу №992-ПП від 19.02.2026 фактичної перевірки ТОВ «ФК «ТАЙГЕР ІНВЕСТ». Клопотання обґрунтоване тим, що після винесення податкового повідомлення-рішення окреме оскарження процедурних дій щодо перевірки є неналежним способом захисту прав, оскільки такі дії не створюють для платника податків самостійних правових підстав та не впливають на його права й обов`язки. Водночас, правові дії контролюючого органу (в даному випадку ГУ ДПС у Львівській області) щодо проведення перевірки є лише формою реалізації його податкового контролю та складовою частиною єдиного процесу встановлення податкової дисципліни платника податків. Самі по собі дії з проведення перевірки не створюють для позивача жодних наслідків, а також не змінюють обсягу його прав та обов`язків.

Представник позивача 15.06.2026 подав заперечення на клопотання про закриття провадження у справі, у якому зазначив, що сама правова позиція, на яку посилається відповідач, не виключає необхідності дослідження судом законності призначення та проведення перевірки, а навпаки передбачає оцінку таких обставин під час вирішення спору щодо законності податкового повідомлення-рішення. Відтак обставини щодо наявності законних підстав для призначення перевірки, дотримання вимог Податкового кодексу України при її проведенні, законності дій посадових осіб контролюючого органу мають істотне значення для правильного вирішення спору щодо правомірності податкового повідомлення-рішення.

У підготовчому засіданні 17.06.2026 представник відповідача Головного управління ДПС у Львівській області підтримала заявлене клопотання та просила його задовольнити; представник відповідача Головного управління ДПС у м. Києві проти задоволення вказаного клопотання не заперечив.

Представник позивача заперечив проти клопотання відповідача, просив відмовити у його задоволенні.

При розгляді клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі в частині позовних вимог суд виходить з таких підстав та мотивів.

Статтею 124 Конституції України визначено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частинами 1 і 4 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження. Адміністративні суди не розглядають позовні вимоги, які є похідними від вимог у приватно-правовому спорі і заявлені разом з ними, якщо цей спір підлягає розгляду в порядку іншого, ніж адміністративне, судочинства і знаходиться на розгляді відповідного суду.

Згідно із частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Аналіз зазначених положень дозволяє дійти висновку, що до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 31.01.2023 у справі №640/13808/21.

Таким чином, публічно-правовим спором в адміністративному судочинстві є не будь-який спір, у якому однією із сторін є орган публічної адміністрації, а лише той, що випливає із здійснення таким суб`єктом владних повноважень своїх владних управлінських функцій щодо скаржника. Тобто, для наявності такого спору є обов`язковим наявність зв`язку між здійсненням органом влади покладених на нього владних управлінських функцій та порушення прав, свобод чи інтересів фізичної або юридичної особи внаслідок такої реалізації своїх функцій владним органом.

За змістом позовних вимог позивач оскаржує, зокрема, дії ГУ ДПС у Львівській області по проведенню на підставі наказу № 992-ПП від 19.02.2026 про проведення фактичної перевірки ТОВ «ФК «ТАЙГЕР ІНВЕСТ». Так, судом встановлено, що Головним управлінням ДПС у Львівській області було проведено фактичну перевірку щодо дотримання порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, патентів, свідоцтв, у тому числі свідоцтв про державну реєстрацію, виробництва та обігу підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору на підставі вказаного наказу. За наслідками вказаної перевірки посадовими особами ГУ ДПС у Львівській області було складено акт фактичної перевірки від 19.02.2026 №43152640, яким встановлено невідповідність готівкових коштів та іноземної валюти на місці проведення операцій з купівлі-продажу іноземної валюти даним фіскального звіту, а саме, виявлено перевищення (надлишок) сум готівкових коштів та іноземної валюти на місці проведення операцій над сумами коштів, які зазначені у фіскальному звіті, чим порушено пункт 7 статті 4 Закону України від 06.07.1995 №265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг». На підставі вказаного акту перевірки Головним управлінням ДПС у м. Києві було складено податкове повідомлення-рішення від 12.03.2026 №0183130707, яким до позивача застосовано суму штрафних санкцій за порушення законодавства про патентування, за порушення норм регулювання обігу готівки та про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг у розмірі 13 210 172,50 грн.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК України).

Відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України, контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 ст. 41 цього Кодексу, мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Згідно підпункту 21.1.1, 21.1.4 пункту 21.1 статті 21 ПК України, посадові та службові особи контролюючих органів зобов`язані, зокрема дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій.

Глава 8 розділу ІІ ПК України визначає види перевірок, які можуть бути проведені контролюючими органами, а також порядок та процедуру їх проведення. Зокрема, встановлюється чітке розмежування щодо порядку допуску до виїзних та невиїзних перевірок, а також щодо місця проведення зазначених перевірок.

При цьому приписи ПК України в цій частині установлюють і певні правила поведінки при здійсненні перевірки як для суб`єкта владних повноважень, так і для платника податків, чітке дотримання яких вимагається задля забезпечення балансу між публічними і приватними інтересами.

Відповідно до пункту 77.6 статті 77, пункту 78.5 статті 78 ПК України, допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення документальної планової/позапланової виїзної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу. Документальна планова/позапланова невиїзна перевірка здійснюється у порядку, передбаченому статтею 79 цього Кодексу.

Стаття 81 ПК України визначає умови та порядок допуску посадових осіб контролюючих органів до проведення документальних виїзних та фактичних перевірок.

Абзацами першим-четвертим підпункту 81.1 статті 81 ПК України встановлено, що посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів:

направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу;

копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу;

службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Отже, у посадових осіб контролюючого органу виникає право на проведення документальної планової/позапланової виїзної перевірки, фактичної перевірки за сукупності двох умов: наявності визначених законом підстав для її проведення (правова підстава) та надіслання/пред`явлення оформлених відповідно до вимог ПК України направлення і наказу на проведення перевірки, а також службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки (формальна підстава).

При цьому абзац п`ятий підпункту 81.1 статті 81 ПК України визначає, що у разі непред`явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред`явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.

Згідно з абзацом шостим підпункту 81.1 статті 81 ПК України, відмова платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) від допуску до перевірки на інших підставах, ніж визначені в абзаці п`ятому цього пункту, не дозволяється.

Зі змісту наведених правових норм вбачається, що законодавцем встановлено випадки, коли платник податків може скористатись правом недопуску посадових осіб контролюючого органу до перевірки:

- непред`явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків документів, визначених абзацами другим-четвертим пункту 81.1 статті 81 ПК України (направлення та наказу на проведення перевірки, службового посвідчення);

- оформлення документів, вказаних в абзацах другому-третьому пункту 81.1 статті 81 ПК України, з порушенням вимог, встановлених цим пунктом.

Разом з тим, недопуск посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки є правом, а не обов`язком платника податків, а тому реалізація права на судовий захист своїх прав та інтересів не може перебувати у залежності від використання особою своїх прав на їх позасудовий захист.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 8 вересня 2021 року у справі №816/228/17 зазначила, що неправомірність дій контролюючого органу при призначенні та проведенні перевірки не може бути предметом окремого позову, але може бути підставою позову про визнання протиправними рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки. При цьому підставами для скасування таких рішень є не будь-які порушення, допущені під час призначення і проведення такої перевірки, а лише ті, що вплинули або об`єктивно могли вплинути на правильність висновків контролюючого органу за результатами такої перевірки та, відповідно, на обґрунтованість і законність прийнятого за результатами перевірки рішення.

Отже, у разі якщо контролюючий орган був допущений до проведення перевірки на підставі наказу про її проведення, то цей наказ як акт індивідуальної дії реалізовано його застосуванням, а тому, його оскарження не є належним та ефективним способом захисту права платника податків, оскільки скасування наказу не може призвести до відновлення порушеного права.

Більше того, Велика Палата Верховного Суду у вказаній вище постанові висловилася про те, що не може бути предметом окремого позову загалом неправомірність дій контролюючого органу при призначенні і проведенні перевірки, а не лише наказу про призначення перевірки.

Таким чином, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного Верховним Судом України у постанові від 27 січня 2015 року (справа №21-425а14) та прямо зазначила про неможливість оскарження наказу про проведення перевірки та дій щодо призначення та проведення перевірки, якщо відповідний наказ реалізовано.

Необхідно також зазначити, що судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в постанові від 21 лютого 2020 року у справі №826/17123/18 відступила від висновків про те, що саме на етапі допуску до перевірки платник податків може поставити питання про необґрунтованість її призначення та проведення, реалізувавши своє право на захист від безпідставного здійснення податкового контролю щодо себе; а також що допуск до перевірки нівелює правові наслідки процедурних порушень, допущених контролюючим органом при призначенні та проведенні відповідної документальної виїзної або фактичної перевірки.

Водночас, в зазначеній постанові судова палата сформувала правовий висновок, відповідно до якого незалежно від прийнятого платником податків рішення про допуск (недопуск) посадових осіб до перевірки, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.

Аналогічна правова позиція послідовно викладена і у постановах Верховного Суду від 15 березня 2025 року у справі № 520/24380/24, від 20 червня 2025 року у справі №809/1656/17, від 29 грудня 2025 року у справі №420/17645/24 та від 14 травня 2026 року у справі №560/3732/25.

Повертаючись до змісту спірних правовідносин, суд зазначає, що оскільки як вбачається з матеріалів справи, посадовими особами ГУ ДПС у Львівській області було розпочато фактичну перевірку позивача та завершено її шляхом складання акта фактичної перевірки від 19.02.2026 №43152640, на підставі якого було видане податкове повідомлення-рішення від 12.03.2026 №0183130707, суд приходить до висновку, що оспорювані позивачем дії щодо проведення фактичної перевірки на підставі наказу № 992-ПП від 19.02.2026 фактично вичерпали себе на момент звернення позивача до суду, а тому такі не можуть зумовлювати виникнення будь-яких прав і обов`язків для позивача або настання негативних наслідків, не порушують його прав, свобод або інтересів, що, унеможливлює розгляд відповідної позовної вимоги в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 КАС України, суд закриває провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (рішення у справі Сокуренко і Стригун проти України), суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися судом, встановленим законом у розумінні п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ТАЙГЕР ІНВЕСТ» в частині визнання протиправними дій ГУ ДПС у Львівській області по проведенню на підставі наказу № 992-ПП від 19.02.2026 фактичної перевірки ТОВ «ФК «ТАЙГЕР ІНВЕСТ» не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, що є підставою для закриття провадження в адміністративній справі в цій частині.

Водночас, відповідно до частини першої статті 239 КАС України, якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatis mutandis рішення від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», заяви № 17160/06 та № 35548/06, пункт 33).

У постанові від 10 червня 2021 року у справі № 380/1854/20 Верховний Суд зазначив, що вжите в законі формулювання «не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства» треба розуміти і трактувати так, що не підлягають розгляду не тільки справи, спори в яких виникають поза сферою адміністративних публічно-правових відносин, але й ті, які можна розглядати за правилами адміністративного судочинства, однак щодо них на рівні імперативного законодавчого положення встановлено вимогу, яка обмежує таке звернення і відтермінує судовий захист порушеного права до події, з настанням якої виникають відповідні підстави для цього.

Крім того, Верховний Суд в таких спорах вказував, що поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду. А тому зазначені вище вимоги не можуть бути вирішені в судах жодної юрисдикції.

Подібну за змістом правову позицію висловлено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2018 року у справі № 800/559/17, від 03 квітня 2018 року у справі №9901/152/18, від 30 травня 2018 року у справі №9901/497/18 та від 16.10.2019 у справі №1340/4052/18.

Ураховуючи наведені висновки Верховного Суду, обставини, щодо яких виникли спірні правовідносини, суд роз`яснює позивачу, що спір у вказаній частині не віднесений до юрисдикції жодного суду, оскільки не може розглядатися за правилами будь-якого судочинства.

З урахуванням усіх обставин справи суд приходить до висновку про закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 КАС України в частині позовних вимог про визнання протиправними дій ГУ ДПС у Львівській області по проведенню на підставі наказу № 992-ПП від 19.02.2026 фактичної перевірки ТОВ «ФК «ТАЙГЕР ІНВЕСТ».

Поряд з тим, слід роз`яснити позивачу, що згідно з частиною другою статті 239 КАС України, у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Керуючись ст.ст. 238, 243, 248, 256, 293, 294 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

п о с т а н о в и в :

клопотання представника Головного управління ДПС у Львівській області про закриття провадження у справі в частині позовних вимог задовольнити.

Закрити провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ТАЙГЕР ІНВЕСТ» до Головного управління ДПС у Львівській області, Головного управління ДПС у м. Києві в частині позовних вимог про визнання протиправними дій ГУ ДПС у Львівській області по проведенню на підставі наказу № 992-ПП від 19.02.2026 фактичної перевірки ТОВ «ФК «ТАЙГЕР ІНВЕСТ».

Роз`яснити позивачу, що повторне звернення з тією самою позовною вимогою не допускається.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення. Ухвала може бути оскаржена до Восьмого апеляційного адміністративного суду із урахуванням п.п.15.5 п.15 Р.VII Перехідних положень КАС України шляхом подання апеляційної скарги у п`ятнадцятиденний строк з дати складання повного тексту ухвали.

Повний текст ухвали складено 03.07.2026.

СуддяЧаплик Ірина Дмитрівна