Ухвала суду № 137936752, 03.07.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про відмову у вжитті заходів забезпечення позову

03 липня 2026 року м.Київ №320/26509/26

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши в електронній формі у порядку письмового провадження заяву про забезпечення позову у межах адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Український машинобудівний завод Модус" до Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства України, Державного підприємства «ПРОЗОРРО» про визнання протиправним та скасування наказу,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду через підсистему Електронний суд звернулось ТОВ "Український машинобудівний завод Модус" до Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства України, Державного підприємства «ПРОЗОРРО», у якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства України від 23.02.2026 №3020 у частині виключення з Переліку товарів з підтвердженим ступенем локалізації виробництва товару «автокран МОДУС SPC250 VOLVO FM 6x6 (ID: НОМЕР_1 )» ТОВ "УКРАЇНСЬКИЙ МАШИНОБУДІВНИЙ ЗАВОД МОДУС»;

- зобов`язати Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства України (код ЄДРПОУ 37508596) та Державне підприємство «ПРОЗОРРО» (код ЄДРПОУ 02426097) вчинити дії, необхідні для відновлення у Переліку товарів, що є предметом закупівлі, з підтвердженим ступенем локалізації виробництва, товару Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКИЙ МАШИНОБУДІВНИЙ ЗАВОД МОДУС» (код ЄДРПОУ 43618326) «автокран МОДУС SPC250 VOLVO FM 6x6 (ID: 86725d50f2c04364bfe5045cad1abb0a)» та припинити щодо Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКИЙ МАШИНОБУДІВНИЙ ЗАВОД МОДУС» (код ЄДРПОУ 43618326) блокування можливості подання заявок про включення товарів до Переліку локалізованих товарів.

Разом, з подачею позовної заяви, позивач подав заяву про забезпечення позову, у якій просить суд:

- зупинити дію пункту 1 наказу Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства України від 23.02.2026 №3020 «Про виключення товарів з переліку товарів, що є предметом закупівлі, з підтвердженим ступенем локалізації виробництва» у частині виключення з Переліку товарів з підтвердженим ступенем локалізації виробництва товару Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКИЙ МАШИНОБУДІВНИЙ ЗАВОД МОДУС» - «автокран МОДУС SPC250 VOLVO FM 6x6 (ID: 86725d50f2c04364bfe5045cad1abb0a)» - до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі;

- заборонити Міністерству економіки, довкілля та сільського господарства України та Державному підприємству «ПРОЗОРРО» до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі застосовувати до товару Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКИЙ МАШИНОБУДІВНИЙ ЗАВОД МОДУС» - «автокран МОДУС SPC250 VOLVO FM 6x6 (ID: 86725d50f2c04364bfe5045cad1abb0a)» - наслідки пункту 15 Порядку підтвердження ступеня локалізації виробництва товарів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.08.2022 №861, у частині неможливості повторного внесення цього товару до Переліку протягом двох років з дати його виключення, якщо такий наслідок застосовується на підставі або у зв`язку з наказом №3020 у спірній частині.

Позивач у заяві про забезпечення позову стверджує про те, що існують передбачені статтею 150 Кодексу адміністративного судочинства України підстави для забезпечення позову, оскільки невжиття відповідних заходів істотно ускладнить ефективний захист та поновлення його порушених прав. Оскаржуваний наказ Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства України від 23.02.2026 №3020 вже породив для позивача негативні правові наслідки, а саме виключення товару з Переліку товарів із підтвердженим ступенем локалізації виробництва, що унеможливлює участь позивача у публічних закупівлях, для яких підтвердження локалізації є обов`язковою умовою. Позивач зазначає, що невжиття заходів забезпечення позову призведе до втрати можливості брати участь у відповідних процедурах закупівель протягом часу розгляду справи, а подальше задоволення позову не відновить втрачених можливостей укладення договорів та здійснення господарської діяльності. Крім того, дія оскаржуваного наказу спричиняє застосування наслідків, передбачених пунктом 15 Порядку №861, зокрема дворічну заборону повторного внесення товару до Переліку та ризик застосування до позивача додаткових обмежень у майбутньому. Також позивач посилається на наявність очевидних ознак протиправності оскаржуваного наказу, оскільки наказ не містить належного обґрунтування підстав виключення товару з Переліку, не конкретизує, які саме документи були відсутні, та був прийнятий без надання позивачу можливості надати пояснення і додаткові документи. На думку позивача, заявлені заходи забезпечення є співмірними із позовними вимогами, мають тимчасовий характер, не вирішують спір по суті та спрямовані виключно на збереження існуючого становища сторін до вирішення справи судом.

Дослідивши у порядку письмового провадження підстави, на яких ґрунтується заява про забезпечення позову подану до подання позовної заяви, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства України і матеріалів, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до частин першої, другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Згідно частин першої та другої статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути забезпечено: зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку. Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

В розумінні наведеної норми закону, у вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги; імовірності ускладнення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Аналіз змісту вказаних норм свідчить про те, що суд може забезпечити позов лише за наявності двох обов`язкових умов: невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Згідно з Рекомендацією № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятою Комітетом Ради Європи 13.09.1989, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акту може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акту. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акту; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акту.

Тобто, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

При цьому, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 25.04.2019 у справі № 826/10936/18, від 30.09.2019 у справі № 826/10936/18, від 22.11.2019 у справі №640/18007/18, від 20.12.2019 у справі № 640/9158/19.

Суд зазначає, що незгода заявника з рішенням суб`єкта владних повноважень, відсутність волевиявлення щодо виконання рішення та оскарження рішення до суду не є підставою для застосування заходів забезпечення позову відповідно до статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суд, окрім іншого, акцентує увагу й на тому, що очевидні ознаки протиправності рішення, дій бездіяльності та порушення ними прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, повинні, насамперед, існувати поза обґрунтованим сумнівом.

Тобто, суд, який застосовує заходи забезпечення позову з цих підстав повинен бути переконаний у тому, що рішення, дії, бездіяльність відповідача явно суперечать вимогам закону за критеріями, визначеними частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства, порушують права, свободи або інтереси позивачів і вжиття заходів забезпечення позову є дієвим способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам таких порушень. У іншому випадку, висновки суду про наявність очевидних ознак протиправності дій відповідача та порушення ним прав, свобод чи інтересів позивача до розгляду справи по суті, свідчать про наперед сформовану судом правову позицію по справі.

Оцінивши наведені заявником доводи та надані матеріали, суд дійшов висновку, що заявником не доведено існування обставин, передбачених статтею 150 Кодексу адміністративного судочинства України, які б свідчили про необхідність вжиття заходів забезпечення позову.

Зокрема, заявником не надано належних та допустимих доказів того, що невжиття заходів забезпечення позову істотно ускладнить чи унеможливить виконання можливого рішення суду або ефективний захист чи поновлення його прав у разі задоволення позову. Наведені у заяві доводи мають переважно характер незгоди з оскаржуваним рішенням та фактично стосуються обґрунтування позовних вимог, що підлягають дослідженню під час розгляду справи по суті.

Крім того, суд не вбачає на цій стадії розгляду заяви очевидних ознак протиправності оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень, які існували б поза обґрунтованим сумнівом та без дослідження всіх доказів у справі. Встановлення обставин, на які посилається заявник, потребує оцінки доказів, дослідження правовідносин сторін та з`ясування фактичних обставин справи, що є предметом судового розгляду під час вирішення спору по суті.

Суд також враховує, що застосування заходів забезпечення позову не може підміняти собою вирішення спору по суті або фактично призводити до попереднього задоволення позовних вимог до ухвалення судового рішення.

За таких обставин суд дійшов висновку про відсутність передбачених статтею 150 Кодексу адміністративного судочинства України підстав для вжиття заходів забезпечення позову, у зв`язку з чим у задоволенні заяви про забезпечення позову слід відмовити.

Керуючись статтями 150, 151, 154, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

В задоволенні заяви ТОВ "УКРАЇНСЬКИЙ МАШИНОБУДІВНИЙ ЗАВОД МОДУС" про забезпечення позову у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Український машинобудівний завод Модус" до Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства України, Державного підприємства «ПРОЗОРРО» про визнання протиправним та скасування наказу, - відмовити.

Копію ухвали надіслати (видати) особам, які беруть участь у справі.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею. Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Суддя Лисенко В.І.