Рішення № 137936306, 03.07.2026, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" липня 2026 р. справа № 300/3112/26

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Гомельчука С.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Галицька торгова компанія" до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Галицька торгова компанія" (далі позивач або ТОВ "Галицька торгова компанія") звернулось до суду з позовом до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області (далі відповідач або ГУ ДПС), в якому просить:

- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Івано-Франківській області від 22.04.2026 №008190/0706 та від 22.04.2026 №008151/0901.

В обґрунтування позовних вимог, згідно поданої до суду позовної заяви та доданих до неї матеріалів, представник позивач зазначає таке.

Як вбачається з наказу відповідача «про проведення фактичноі? перевірки» №687-п від 30.03.2026 ним "з метою здіи?снення контролю за дотриманням суб`єктами господарювання порядку виробництва, обігу, зберігання та транспортування підакцизних товарів, здіи?снення розрахункових операціи?, ведення касових операцій, наявності ліцензіи?, вимог законодавства щодо встановлених державою фіксованих цін, граничних цін і граничних рівнів торговельноі? надбавки (націнки), дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками та відповідно до 80.2.2. .80.2.5, 80.2.7, 1.80.2, ст.80 Податкового кодексу Украі?ни від 02 грудня 2010 року №2755-VI, із змінами та доповненнями, наказано ... провести фактичну перевірку в магазині «Столичнии? Стандарт» за адресою Івано-Франківська обл., Калуськии? р-н, м. Долина, вул. Молодіжна, 6А суб?єкт господарювання ТОВ "Галицька торгова компанія" з 30.03.2026.

Наголошує, що в наказі відповідача «про проведення фактичноі? перевірки» №687-п від 30.03.2026 відповідно до вимог пп. 80.2.2, 80.2.5, 80.2.7. пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу Украі?ни, відсутні посилання на конкретні фактичні підстави призначення перевірки, окрім звичаи?ного посилання на норми, що регулюють питання призначення такоі?.

Невиконання вимог закону щодо підстави для проведення перевірки, призводить до визнання перевірки незаконною та не породжує жодних правових наслідків такої перевірки, акт перевірки , виходячи із положень щодо допустимості доказів, закріплених ч. 1 статті 74 КАС Украі?ни, не може визнаватися допустимим доказом у справі, оскільки одержании? з порушенням порядку, встановленого законом.

Таким чином, податкове повідомлення рішення відповідача від 22.04.2026 №008190/0706 , податкове повідомлення рішення відповідача від 22.04.2026 №008151/0901 прии?няті за наслідками перевірки та на підставі Акту (довідки) фактичноі? перевірки від 02.04.2026, якии? є недопустим доказом, не можуть вважатися правомірними та підлягають скасуванню.

Тому, податкове повідомлення рішення відповідача від 22.04.2026 №008190/0706 , податкове повідомлення рішення відповідача від 22.04.2026 №008151/0901 підлягають визнанню протиправними та скасуванню, оскільки порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення фактичноі? перевірки, зумовлюють протиправність таких рішень.

Окрім того, відповідно до пункту 86.5 статті 86 Податкового кодексу Украі?ни акт (довідка) про результати фактичних перевірок, визначених статтею 80 цього Кодексу, складається у двох примірниках, підписується посадовими особами контролюючих органів, які проводили перевірку ... Акт (довідка) про результати зазначених перевірок підписується особою, яка здіи?снювала розрахункові операціі?, платником податків та и?ого законними представниками (у разі наявності).

У даному випадку керівник позивача (директор) акт (довідку) фактичноі? перевірки від

02.04.2026 не підписував, при цьому в акті (довідці ) фактичноі? перевірки відсутні відомості про и?ого відмову від підписання, а також відсутніи? окремии? акт, що засвідчує таку відмову.

Акт (довідку) фактичноі? перевірки від 02.04.2026 підписано працівником позивача - бухгалтером, якии? не є особою, що здіи?снювала розрахункові операціі? під час проведення перевірки, та щодо якого відсутні будь-які докази наявності повноважень діяти від імені платника податків як представника.

За таких обставин, акт (довідка) фактичноі? перевірки від 02.04.2026 підписании? неналежною особою з порушенням вимог пункту 86.5 статті 86 Податкового кодексу Украі?ни. Зазначене порушення процедури оформлення результатів перевірки позбавляє такии? акт належноі? юридичноі? сили як підстави для прии?няття спірних рішень.

Дана обставина є додатковою підставою для визнання протиправним і скасування спірних рішень відповідача.

Головне управління ДПС в Івано-Франківській області скористалося правом на подання відзиву на позовну заяву, згідно якого позов не визнає та вважає його необґрунтованим з огляду на таке.

Так, представник відповідача щодо проведення фактичної перевірки, зокрема, зазначає, що відповідно до пункту 81.1 статті 81 Податкового кодексу України посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів: направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника контролюючого органу або його заступника, що скріплений печаткою контролюючого органу; копії наказу про проведення перевірки; службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Наголошує, що Верховний суд зазначив, що системний аналіз п.80.2.5, п.80.2, ст. 80 Податкового кодексу України передбачає альтернативні підстави проведення фактичної перевірки, які можуть застосовуватися як в сукупності так і кожна окремо, а саме: у разі наявності та/або отримання в установленому законом порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів.

Отже, здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів є самостійною обставиною, з якою законодавець пов`язує право контролюючого органу проводити фактичні перевірки суб`єктів господарювання та не вимагає наявності та/або отримання в установленому законом порядку інформації про порушення вимог законодавства.

Тобто, достатньо факту покладення на контролюючий орган здійснення контролю за дотриманням норм законодавства у відповідній сфері правовідносин виробництва (Постанова КАС ВС від 12.08.2021 року у справі № 140/14625/20).

Призначаючи фактичну перевірку, достатньо покликатися в наказі на відповідний підпункт пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України без розкриття його змісту, яким охоплюється предмет перевірки, але за умови, що цей підпункт містить лише одну фактичну підставу. Об`єктивну наявність або відсутність у контрольного органу підстав (обставин), визначених в підпунктах пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України, як умови призначення фактичної перевірки, перевіряє суд. У випадку наявності обґрунтованих підстав для призначення фактичної перевірки, не можна вважати протиправним наказ про її призначення, який містить покликання на порядковий номер підпункту пункту статті Податкового кодексу України, як підстави для проведення перевірки, але не відображає конкретні обставини, які з цих підпунктах розкриваються та мають об`єктивно існувати, даний висновок викладений у постанові Верховного суду від 26 березня 2024 року у справі № 420/9909/23.

Відповідно до статті 74 ПК України податкова інформація, зібрана відповідно до цього Кодексу, зберігається в базах даних Інформаційних, телекомунікаційних та інформаційно-телекомунікаційних систем (далі - Інформаційні системи) центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику. Інформаційні системи і засоби їх забезпечення, розроблені, виготовлені або придбані центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику, є державною власністю. Система захисту податкової інформації, що зберігається в базах даних Інформаційних систем, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику. Внесення інформації до баз даних Інформаційних систем та її опрацювання здійснюються контролюючими органами. Перелік Інформаційних систем визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику. Зібрана податкова інформація та результати її опрацювання використовуються для виконання покладених на контролюючі органи функцій та завдань, а також центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, для формування та реалізації єдиної державної податкової та митної політики.

Отже, контролюючий орган уповноважений на збирання та використання під час виконання своїх функцій та завдань податкової інформації щодо платників податків. При цьому інформація, що надійшла за результатами податкового контролю, не може бути виключена з баз даних, якщо дії зі здійснення такого контролю не визнані протиправними в установленому порядку.

Відтак, податковим органом фактично була реалізована його компетенція на проведення перевірки та оформлення результатів такої перевірки, у зв`язку з чим оспорюваний наказ не є таким, що порушує права позивача та інтереси шляхом обмежень у реалізації його прав чи безпідставного покладення на нього необґрунтованих обов`язків, а відтак, задоволення позовної вимоги про визнання протиправним та скасування наказу не призведе до поновлення порушеного права позивача, оскільки, по-перше, такий наказ відповідача не є юридично значимим для позивача, по-друге, після проведення перевірки права платника податків можуть порушувати лише наслідки проведення відповідної перевірки.

Враховуючи факт допущення позивачем посадових осіб контролюючого органу до перевірки, у спірних правовідносинах актом, що має певні правові наслідки, породжує права та обов`язки для платника податків є рішення податкового органу (акт індивідуальної дії), прийняте за результатами проведеної перевірки у відповідності до пункту 58.1 статті 58 та пункту 86.8 статті 86 ПК України.

Для встановлення правомірності чи протиправності проведення спірної перевірки визначальними є обставини щодо пред`явлення, направлення або надіслання платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) направлення, копії наказу та службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Вказані обставини свідчать про те, що контролюючим органом дотримано вимоги ПКУ щодо умов допуску до проведення фактичної перевірки.

Щодо обставин справи, то представник відповідача констатує про те, що в ході проведення фактичної перевірки встановлено порушення позивачем вимог чинного законодавства України, зокрема (2.2.20 акта перевірки):

1) порушення порядку проведення розрахунків, а саме:

- роздрібна торгівля алкогольними напоями без марок акцизного податку встановленого зразка, саме: за даними системи обліку даних РРО ДПС України в магазині було реалізовано алкогольні напої з одинаковим марками акцизного податку номера та серії яких дублюються фіскальних чеках РРО (додаток 1);

- роздрібна торгівля алкогольними напоями здійснювалась за цінами нижчими за встановлені мінімальні роздрібні ціни на такі напої, а саме: в магазині 02.12.2024 року в м.Долина вул. Молодіжна, 6а реалізовано вино ігристе Салюте Асті 0,75 л 1 пляшка по ціні 151,50 грн. Мінімальна роздрібна ціна на даний напій становить 164,50 грн. На момент перевірки в залишку дане вино відсутнє (додаток 2);

- проведення розрахункових операцій через РРО без використання для підакцизних товарів режиму попереднього програмування коду товарної під категорії згідно з УКТЗЕД для підакцизних товарів (Додаток 3);

2) використання праці найманих працівників без укладання трудового договору.

За результатами фактичної перевірки складено акт перевірки від 02.04.2026 №152/09-19-09-01/34535868, що є належним та допустимим доказом, який підтверджує порушення позивачем вимог чинного законодавства.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено такі обставини та відповідні їм правовідносини.

Згідно наказу Головного управління ДПС в Івано-Франківській області від 30.03.2026 року №687-п «Про проведення фактичної перевірки» з метою здіи?снення контролю за дотриманням суб`єктами господарювання порядку виробництва, обігу, зберігання та транспортування підакцизних товарів, здіи?снення розрахункових операціи?, ведення касових операціи?, наявності ліцензіи?, вимог законодавства щодо встановлених державою фіксованих цін, граничних цін і граничних рівнів торговельноі? надбавки (націнки), дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками та відповідно до пп. 80.2.2, 80.2.5, 80.2.7, п. 80.2, ст.80 Податкового кодексу Украі?ни від 02 грудня 2010 року №2755-VI, із змінами та доповненнями, провести фактичну перевірку в магазині «Столичнии? Стандарт» за адресою Івано-Франківська обл., Калуськии? р-н, м. Долина, вул. Молодіжна, 6А, суб?єкт господарювання ТОВ "Галицька торгова компанія" з 30.03.2026.

На підставі наказу Головного управління ДПС в Івано-Франківській області від 30.03.2026 №687-п видано направлення на перевірку від 30.03.2026 №1129 та №1130.

За результатами проведеної фактичної перевірки складено Акт (довідку) фактичної перевірки від 02.04.2026 №152/09-19-01/34535868, згідно якого встановлено порушення ТОВ «Галицька торгова компанія» вимог чинного законодавства, а саме:

Згідно акту перевірки та доводів сторін судом встановлено, що вказані порушення фактично виражені у наступному:

На підставі акту перевірки від 02.04.2026 року №152/09-19-01/34535868 ГУ ДПС в Івано-Франківській області винесено по відношенню до ТОВ "Галицька торгова компанія" податкові повідомлення-рішення форми «С»:

- від 22.04.2026 №008190/0706, яким за порушення п.11 ст. 3 Закону України від 06 липня 1995 року №265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», із змінами та доповненнями, застосовано штрафні (фінансові) санкції (штраф) в сумі 5100,00 грн.

- від 22.04.2026 №008151/0901, яким за порушення ст. 62 та ст. 68 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюнової сировини, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального, від 18.06. 2024 року №3817-IX: Постанови КМУ №957 від 30.10.2008р. "Про встановлення розміру мінімальних оптово - відпускних і роздрібних цін на окремі види алкогольних напоїв», із змінами та доповненнями, застосовано штрафні (фінансові) санкції (штраф) в сумі 43235,00 грн.

Дослідженням податкових повідомлень-рішень форми «С» від 22.04.2026 №008190/0706 та від 22.04.2026 №008151/0901 судом визначено, що штрафні санкції застосовано до позивача на підставі підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України, а також пункту 7 статі 17 Закон України №265/95- ВР від 06.07.1995 «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" та статті 73 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюнової сировини, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» від 18.06. 2024 року №3817-IX.

Предметом цього позову є вищевказані податкові-повідомлення рішення Головного управління ДПС в Івано-Франківській області форми «С» від 22.04.2026 №008190/0706 та від 22.04.2026 №008151/0901.

Отже, в цій справі суд має надати оцінку на предмет правомірності таких податкових повідомлень-рішень, оцінивши їх через призму верховенства права та критеріїв законності рішення суб`єкта владних повноважень, які наведені в частині 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України).

При цьому суд наголошує, що принцип верховенства права підпорядковує державу інтересам людини, а не навпаки. Коли учасником правовідносин виступає держава, остання у суперечці щодо права з будь-якою особою, має поступитися на користь опонента, оскільки вона сама створила ситуацію правової невизначеності і порушила в такий спосіб принцип верховенства права.

Суд зазначає, що для зручності та зрозумілості, оцінка на предмет правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень буде проводитись, виходячи із обґрунтування яке міститься у поданих позивачем заявах по суті справи.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини у справі "Голдер проти Сполученого Королівства", згідно з якою саме "небезпідставність" доводів позивача про неправомірність втручання в реалізацію його прав є умовою реалізації права на доступ до суду.

Отже, звертаючись до суду з позовом про захист своїх прав, позивач обтяжений обов`язком довести «небезпідставність» своїх доводів щодо порушеного права за захистом якого він звернувся до суду, надавши відповідні докази, зі змісту яких можливо встановити наявність спору саме на момент звернення до суду.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв`язок у їх сукупності, суд вважає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є правомірними, а отже не підлягають скасуванню, з огляду на наступне.

Обґрунтовуючи протиправність податкового-повідомлення рішення, позивач констатує, що податкові повідомлення-рішення є протиправними, оскільки контролюючим органом фактичну перевірку проведено без належної правової підстави, а також документування такої перевірки здійснено з порушенням чинного законодавства, зокрема, положень Податкового кодексу України та Закону № 265/95-ВР.

Наведені вище доводи мають бути перевірені судом у цій справі.

Суд звертає увагу на те, що Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 08.09.2021 у справі №816/228/17 відступаючи від позиції, викладеної Верховним Судом України у постанові від 27.01.2015, прийшла до наступного висновку: «у разі якщо контролюючий орган був допущений до проведення перевірки на підставі наказу про її проведення, то цей наказ як акт індивідуальної дії реалізовано його застосуванням, а тому його оскарження не є належним та ефективним способом захисту права платника податків, оскільки скасування наказу не може призвести до відновлення порушеного права; неправомірність дій контролюючого органу при призначенні і проведенні перевірки не може бути предметом окремого позову, але може бути підставою позову про визнання протиправними рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки; при цьому підставами для скасування таких рішень є не будь-які порушення, допущені під час призначення і проведення такої перевірки, а лише ті, що вплинули або об`єктивно могли вплинути на правильність висновків контролюючого органу за результатами такої перевірки та, відповідно, на обґрунтованість і законність прийнятого за результатами перевірки рішення».

Тобто, судом може бути надана оцінка зазначеним позивачем порушенням відповідачем положень законодавства в частині процедури проведення перевірки, і якщо такі вплинули або об`єктивно могли вплинути на правильність висновків контролюючого органу за результатами такої перевірки, то прийняте за результатами перевірки рішення може бути визнано протиправним.

На переконання суду, визнання протиправним оскаржуваного податкового повідомлення-рішення через призму неналежного проведення фактичної перевірки, знімає потребу перевіряти інші доводи щодо протиправності таких податкових повідомлень-рішень.

Якщо ж суд не виявить порушень відповідачем положень законодавства в частині процедури проведення перевірки, то в такому випадку належить встановити, чи мали місце допущені суб`єктом господарювання порушення чинного законодавства, які зафіксовані в акті перевірки.

Стосовно доводів позивача щодо проведення фактичної перевірки без належної правової підстави суд зазначає таке.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд зазначає, що відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України від 02.12.2010 року №2755-IV (далі ПК України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Пунктом 1.1 статті 1 ПК України визначено, що платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України.

Статтею 16 ПК України визначені обов`язки платника податку, серед яких сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи (підпункт 16.1.4 пункту 16.1).

Для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством (пункт 44.1 статті 44).

Відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 ст. 20 ПК України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

У пункті 75.1 статті 75 ПК України передбачено право контролюючих органів на проведення камеральних, документальних (планових або позапланових; виїзних або невиїзних) та фактичних перевірок.

Відповідно до підпункту 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 ПК України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи) (пункт 80.1 статті 80 ПК України).

Згідно з пунктом 81.1 статті 81 ПК України посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів:

- направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу;

- копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу;

- службового посвідчення осіб (належним чином оформленого відповідним контролюючим органом документа, що засвідчує посадову (службову) особу), які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Пунктом 80.2 статті 80 ПК України встановлено, що фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції, під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з підстав, визначених в підпунктах 80.2.1-80.2.7 пункту 80.2 статті 80 ПК України, зокрема:

- у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі із забезпеченням можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів (підпункт 8.2.2);

- у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та рідин, що використовуються в електронних сигаретах і пального, та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, та/або масовими витратомірами, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері регулювання виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, пального (підпункт 8.2.5);

- у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про використання праці найманих осіб без належного оформлення трудових відносин та виплати роботодавцями доходів у вигляді заробітної плати без сплати податків до бюджету, а також здійснення фізичною особою підприємницької діяльності без державної реєстрації (підпункт 8.2.7).

Із змісту наведених норм права слідує, що пункт 80.2 статті 80 ПК України виокремлює різні підстави для проведення контролюючим органом фактичної перевірки суб`єкта господарювання. Підставою для проведення фактичної перевірки, зокрема, згідно з підпунктом 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України слугує наявність та/або отримання від державних органів або органів місцевого самоврядування інформації про можливі порушення платником податків законодавства; згідно з підпунктом 80.2.5 наявність та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про можливі порушення платником податків законодавства.

Водночас, як наголошує позивач, у наказі про проведення перевірки від 30.03.2026 року №687-п «Про проведення фактичної перевірки», всупереч вимогам до наказу, наведеним у пункті 81.1 статті 81 ПК Украі?ни та відповідно до вимог пп. 80.2.2, 80.2.5, 80.2.7. пункту 80.2 статті 80 ПК Украі?ни, відсутні посилання на конкретні фактичні підстави призначення перевірки, окрім звичаи?ного посилання на норми, що регулюють питання призначення такоі?.

Так, з наказу від 30.03.2026 №687-п вбачається, що підставою для перевірки відповідачем зазначено підпункту 80.2.2, 80.2.5, 80.2.7 пункту 80.2 статті 80 ПК України, якими передбачено, що фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав:

- у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі із забезпеченням можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів (підпункт 80.2.2);

- у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та рідин, що використовуються в електронних сигаретах і пального, та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, та/або масовими витратомірами, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері регулювання виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, пального (підпункт 80.2.5);

- у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про використання праці найманих осіб без належного оформлення трудових відносин та виплати роботодавцями доходів у вигляді заробітної плати без сплати податків до бюджету, а також здійснення фізичною особою підприємницької діяльності без державної реєстрації (підпункт 80.2.7).

Надаючи оцінку таким доводам позивача, суд зазначає, що фактична перевірка може проводитись на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом за обов`язкової наявності хоча б однієї з підстав, визначених підпунктами 80.2.2, 80.2.5, 80.2.7 пункту 80.2 статті 80 ПК України. Відтак, для проведення фактичної перевірки мають існувати вказані вище фактичні обставини та передумови, які дозволяють податковому органу керуватись вказаною правовою нормою при призначенні (проведенні) такої перевірки.

Дійсно, суд звертає увагу, що в самому наказі від 30.03.2026 №687-п, відсутні будь-які посилання на конкретні підстави призначення перевірки, окрім звичайного посилання на норми, що регулюють питання призначення перевірки.

При цьому згідно Методичних рекомендацій щодо порядку взаємодії між підрозділами органів державної податкової служби при організації, проведенні та реалізації матеріалів перевірок платників податків, затверджених наказом Державної податкової служби України від 04.09.2020, №470, зразок оформлення наказу на проведення перевірки (додаток №1) передбачає, окрім посилання на відповідний підпункт, пункт, статтю Податкового кодексу України, наведення підстави для проведення перевірки.

Отже, підставу для проведення перевірки необхідно відрізняти від її нормативного обґрунтування і така окремо має бути зазначена в наказі.

Суд наголошує, що мотивуючи законність прийнятих рішень, суб`єкт владних повноважень може виходити лише з тих підстав, які були ним зазначені в цих рішеннях. Натомість, адміністративний суд під час перевірки правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, повинен надати правову оцінку тим обставинам, які стали підставою для його прийняття та наведені безпосередньо у цьому рішенні, а не тим, які в подальшому були виявлені суб`єктом владних повноважень для доведення правомірності (виправдання) свого рішення.

Разом з цим, в наказі від 14.06.2022 №1034-п зазначено, що перевірка здійснюється з метою здійснення контролю за дотриманням суб`єктами господарювання порядку здійснення розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій та дозвільних документів, вимог законодавства щодо встановлених державою фіксованих цін, граничних цін та граничних рівнів торговельної надбавки (націнки), дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками.

Зазначені підстави для фактичної перевірки дійсно визначені в підпунктах 80.2.2, 80.2.5 та 80.2.7 пункту 80.2 статті 80 ПК України.

При цьому, у відзиві на позовну заяву представник відповідача наголошує, що згідно позиції Верховного Суду, призначаючи фактичну перевірку, достатньо покликатися в наказі на відповідний підпункт пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України без розкриття його змісту, яким охоплюється предмет перевірки, але за умови, що цей підпункт містить лише одну фактичну підставу. Об`єктивну наявність або відсутність у контрольного органу підстав (обставин), визначених в підпунктах пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України, як умови призначення фактичної перевірки, перевіряє суд. У випадку наявності обґрунтованих підстав для призначення фактичної перевірки, не можна вважати протиправним наказ про її призначення, який містить покликання на порядковий номер підпункту пункту статті Податкового кодексу України, як підстави для проведення перевірки, але не відображає конкретні обставини, які з цих підпунктах розкриваються та мають об`єктивно існувати, даний висновок викладений у постанові Верховного суду від 26 березня 2024 року у справі № 420/9909/23.

Суд наголошує, що подібні питання для цілей вирішення цього спору в правому аспекті були вже предметом неодноразового аналізу при ухваленні Верховним Судом постанов не лише у складі колегій суддів, а й у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду.

У постанові Верховного Суду від 21 лютого 2020 року у справі № 826/17123/18 у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду, сформульований такий правий висновок: "оскаржуючи наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства про проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства".

У справі № 520/8836/18 (постанова від 22 вересня 2020 року) окрім наведених, палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду обґрунтувала відсутність підстав до запропонованого колегією відступу від раніше висловленої правової позиції такими висновками: "перевірка є способом реалізації владних управлінських функцій контролюючим органом як суб`єктом владних повноважень, який зобов`язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України. Невиконання вимог закону щодо підстави для проведення документальної позапланової перевірки призводить до визнання перевірки незаконною та не породжує правових наслідків такої перевірки, акт перевірки, виходячи із положень щодо допустимості доказів, закріплених частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України, не може визнаватися допустимим доказом у справі, оскільки одержаний з порушенням порядку, встановленого законом" та "встановлені судами обставини щодо протиправності призначення та проведення відповідачем перевірки, за наслідками якої і було прийнято оскаржуване податкове повідомлення - рішення, є достатніми для висновку про протиправність податкового повідомлення - рішення, а тому відсутня необхідність перевірки порушення позивачем пункту 181.1 статті 181 Податкового кодексу України, як підстави для донарахування суми грошового зобов`язання".

Отже, установивши таке порушення процедури проведення перевірки, наслідком якого є визнання протиправними її результатів, до аналізу інших обставин, суд не може переходити, з огляду на викладену вище сталу і послідовну практику Верховного Суду, відступу від якої у встановленому законом порядку не здійснювалося.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13 червня 2024 року у справі № 440/1993/23.

Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду ухвалив постанови від 26 березня 2024 року у справі № 420/9909/23, від 28 травня 2024 року у справі № 280/1431/23 у яких сформулював висновки, які мають забезпечити єдиний підхід у правозастосуванні підпунктів 80.2.2, 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України у взаємозв`язку із статтею 81 ПК України під час розгляду подібних спорів

Так, у постанові від 26 березня 2024 року у справі № 420/9909/23 Верховний Суд зазначив, що аналіз підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України дає підстави для висновку, що в ньому достатньою мірою розкривається як правова, так і фактична підстави для призначення фактичної перевірки, а саме - наявність/отримання інформації від визначеного кола суб`єктів щодо можливого допущеного порушення податкової дисципліни у сферах здійснення платниками податків розрахункових операцій, наявності чи відсутності відповідних дозвільних документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.

Саме шляхом призначення і проведення фактичної перевірки контролюючий орган має з`ясувати питання дотримання суб`єктом господарювання податкової дисципліни у сфері, про можливі порушення у якій контролюючий орган отримав інформацію. Іншими словами, наявність/отримання інформації ще не свідчить про наявність підстав для притягнення суб`єкта господарювання до відповідальності, натомість, є підставою для здійснення податкового контролю задля перевірки отриманої/наявної інформації. Такий податковий контроль здійснюється шляхом прийняття рішення про проведення перевірки у формі наказу, вимоги до оформлення якого не передбачають обов`язку в повному обсязі розкрити в наказі на призначення перевірки зміст інформації та фактів, які вказують на можливе порушення платником податкового законодавства. Відсутня й імперативна вимога щодо розкриття конкретного порушення платником норм, а також про надання відповідних доказів такої несумлінної поведінки.

У випадку оскарження до суду платником наказу про призначення фактичної перевірки та/або прийнятого рішення податковим органом за наслідками такої перевірки, яка здійснена відповідно до підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України з підстав не зазначення деталізованої інформації та фактів, які вказують на можливе порушення платником податкового законодавства, доказів цього, суд, здійснюючи розгляд справи та оцінюючи обставини, підстави позову, не позбавлений можливості встановити та перевірити наявність або відсутність такої інформації про ймовірні порушення, що є законодавчо встановленою передумовою та підставою для призначення такої перевірки.

Отже, у випадку наявності обґрунтованих підстав для призначення фактичної перевірки, не можна вважати протиправним наказ про її призначення, у якому наявне покликання на вимоги підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України, але не розкрито зміст наявної/отриманої інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування про можливі порушення податкового законодавства, не конкретизовано норми права, які ймовірно порушив платник, із зазначенням доказів такого порушення. Покликання у наказі на підпункт 80.2.2 пункт 80.2 статті 80 ПК України, що утримує в собі весь спектр необхідних елементів для визначення підстави для призначення перевірки (як правової, так і фактичної), можна вважати мінімально допустимим обсягом інформації в розумінні абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України. Тому відсутні підстави вважати, що такий наказ породжує його неоднозначне трактування та/або невизначеність із фактичною підставою перевірки. Тому такий наказ не можна вважати протиправним.

Судова палата акцентувала увагу на наявності істотної різниці у критеріях оцінки правомірності наказу на предмет його підставності та/або оформлення, як наслідок, необхідності відмежування у спорах цієї категорії питання "наявності підстав для проведення перевірки" від питання "достатності відображення підстав для проведення перевірки у наказі" та/або "недоліків в оформленні рішення про проведення перевірки". Підстави для призначення будь-якої перевірки чітко закріплені у нормах ПК України, за наявності яких у контролюючих органів виникає безпосередньо право на проведення перевірки, тоді як відображення цих підстав у наказі про призначення перевірки фактично є формалізацією у письмовій формі права на проведення перевірки, яке вже виникло. Безумовно, формалізація підстави для проведення перевірки у наказі має відповідати вимогам абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України. Під час вирішення питання щодо правомірності призначення і проведення перевірки, зокрема фактичної, необхідно надавати оцінку достатності змісту наказу в контексті чіткого визначення у ньому правової (юридичної) підстави проведення такої перевірки та існування відповідної фактичної підстави, яка є передумовою для її проведення.

У постанові від 28 травня 2024 року у справі № 280/1431/23 Верховний Суд підтримав усталену у судовій практиці позицію про те, що підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України встановлює в одному підпункті статті дві самостійні (окремі) підстави для проведення перевірки: (1) наявність та/або отримання певної інформації; (2) здійснення контролюючим органом функцій, визначених законодавством у відповідній сфері. Така особливість зазначеного підпункту зумовлює обов`язок контролюючого органу у наказі про призначення перевірки поряд з юридичною підставою у вигляді нумераційного позначення відобразити конкретну з таких двох фактичних підстав, яка і зумовила прийняття рішення про проведення перевірки, або ж обидві, в обсязі, достатньому для ідентифікації однієї з двох (або обох в сукупності у разі їх наявності). Відображення такої фактичної підстави не обов`язково має бути сформульоване тотожно до змісту правової норми, якою ця підстава встановлена, проте, повинна бути чітко визначена та змістовно відповідати правовій нормі.

Тобто, у разі, якщо фактичною підставою для призначення фактичної перевірки стала наявність (отримання) певної інформації, то контролюючий орган у рішенні про проведення перевірки поряд із посиланням на підпункт 80.2.5пункту 80.2 статті 80 ПК України повинен щонайменше зазначити про "наявність (отримання) інформації щодо можливого порушення" або ж зазначити реквізити документа, який слугував приводом для призначення перевірки і містить таку інформацію. Аналогічно, якщо фактичною підставою для призначення фактичної перевірки стало здійснення відповідних функцій, то контролюючий орган у рішенні про проведення перевірки поряд із посиланням на підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України повинен саме про це зазначити. Відповідно, якщо підставою для призначення перевірки відповідно до підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України стала сукупність фактичних підстав, передбачених цією нормою, то контролюючий орган у рішенні про проведення перевірки поряд із посиланням на підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України має це відобразити у вищезазначений спосіб.

Саме такий обсяг інформації у наказі, прийнятому відповідно до підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України, можна вважати мінімально достатнім в розумінні абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України щодо зазначення у наказі підстави для проведення перевірки, оскільки надає платнику податків загальне розуміння про підставу її призначення та відповідний предмет перевірки. Таке інформування про фактичну обставину має бути наведено саме серед підстав для проведення перевірки, тобто перед резолютивною частиною наказу. У разі, якщо наказ відповідає вимогам щодо відображення у ньому мінімально достатнього обсягу інформації щодо підстави для проведення перевірки, такий наказ не може вважатися оформленим з істотним порушенням вимог чинного законодавства. Як наслідок, такий наказ не можна вважати протиправним, оскільки його недоліки в розумінні статті 81 ПК України не є настільки значущими, що ставлять під загрозу можливість реалізації платником податків своїх прав.

Зазначені підпункти (80.2.2 та 80.2.5), попри близькість предметної сфери, не є взаємозамінними, оскільки передбачають різні конструкції фактичних підстав та різний мінімально необхідний рівень їх ідентифікації у наказі. Відтак для оцінки правомірності перевірки принциповим є встановлення того, яка саме юридична підстава (підпункт 80.2.2 чи 80.2.5) слугувала правовою підставою контрольного заходу та яка фактична підстава (у відповідній конструкції норми) зумовила його призначення.

З огляду на усталену і сформовану позицію Верховного Суду з питання застосування підпунктів 80.2.2, 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України і пункту 81.1 статті 81 ПК України, у цій справі належить з`ясувати підстави, встановлені ПК України для призначення і проведення фактичної перевірки, але й встановити, яка саме фактична підстава для проведення такої мала місце конкретно у цій справі.

Про доцільність встановлення таких обставин прямо зазначено у постанові Верховного Суду від 15.01.2026 року № 340/283/25, в якій колегією суддів також враховано позиції постанов від 26 березня 2024 року у справі № 420/9909/23, від 28 травня 2024 року у справі № 280/1431/23

Як убачається з матеріалів справи та на що обґрунтовано звертає увагу позивач, відповідач у відзиві прямо зазначав, що правовою підставою проведення фактичної перевірки, зокрема, є підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України, а фактичною підставою - здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва й обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального.

Однак, будь-яких доказів того, що ДПС і його відокремлений підрозділ використовували отриману від будь-кого (суб`єктів приватного та публічного права) інформація про потенційні порушення позивачем вимог законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі із забезпеченням можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів (підпункт 80.2.2); щодо порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та рідин, що використовуються в електронних сигаретах і пального, та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, та/або масовими витратомірами, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері регулювання виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, пального (підпункт 80.2.5) у справі відсутні, а отже і не було фактичної підстави для прийняття рішення про призначення фактичної перевірки.

Про існування будь-якої фактичної підстави не зазначено у самому наказі про проведення перевіри, а також не повідомлено представником відповідача у відзиві.

На переконання суду, інший підхід, при якому лише саме виконання функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, пального, є безумовною підставою призначення фактичною перевірки, суперечить загальній логіці статті 80 ПК України, відповідно до якої право контролюючого право на призначення перевірки обмежено наявністю певних, визначених Кодексом підстав.

Це не лише суперечить статті 80 ПК України, а взагалі не відповідає спеціально-дозвільному принципу (ст.ст. 6, 19 Конституції України), який регулює діяльність органів державної влади.

Аналогічна позиція висловлена Сьомим апеляційним адміністративним судом, зокрема у постанові від 16 березня 2023 року по справі № 600/2223/22-а.

У справі Рисовський проти України (№ 29979/04) Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип належного урядування, зокрема, передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовний спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур не повинні мати можливості уникати виконання своїх обов`язків.

Також, з метою європеїзації українського законодавства, в Україні набрав чинності Закон України Про адміністративну процедуру від 17.02.2022 №2073-IX, дія якого відповідно до частини 2 статті 1 та пункту 3 Розділу IX Прикінцеві та перехідні положення (до приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить принципам цього Закону) поширюється на податкові правовідносини, в частині адміністративної процедури.

Одним із принципів адміністративної процедури є принцип обґрунтованості (стаття 8), суть якого полягає в тому, що обґрунтування адміністративного акту дозволяє особі зрозуміти, чому адміністративний акт є саме таким, а також допомагає вирішити питання про те, чи варто використати засоби правового захисту. Також обґрунтованість діяльності адміністративних органів та результатів цієї діяльності (адміністративних актів) сприяють реалізації інших принципів загальної адміністративної процедури як концепту верховенства права загалом, так і принципів законності, пропорційності тощо зокрема.

Відповідно до змісту Резолюції (77) 31 Комітету Міністрів Ради Європи про захист особи відносно актів адміністративних органів, від 28 вересня 1977 року, обсяг обґрунтування має бути достатнім, щоб зрозуміти мотиви органу в прийнятті саме такого рішення. Вважається, що обґрунтування може бути викладене як безпосередньо в адміністративному акті, так і в документі, за допомогою якого такий акт доводиться до відома відповідної особи. Можливе викладення адміністративним органом мотивів на окрему вимогу особи, що має бути зроблено також в письмовій формі в строк, достатній для ознайомлення з обґрунтуванням прийняття акту та для його оскарження. Письмове наведення мотивів є відправною точкою для здійснення правового контролю за діяльністю адміністрації.

Обов`язок з мотивування адміністративних актів є одним з ключових принципів справедливої адміністративної процедури.

Наказ Головного управління ДПС в Івано-Франківській області від 30.03.2026 №687-п, на підставі якого проведена фактична перевірка, за своєю правовою природою не є адміністративним актом в розумінні Закону України Про адміністративну процедуру від 17.02.2022 №2073-IX, а є процедурним рішенням, яке передує прийняттю адміністративного акту. Однак неведене не спростовує обов`язок суб`єкта публічної адміністрації застосовувати принцип обґрунтованості при організації та здійснення контрольних заходів, якою є фактична перевірка.

Також, суд звертає увагу на висновок щодо застосування права, який викладений у постановах Верховного Суду, який викладений у постановах від 11.07.2022, у справі №120/5728/20-а, від 21.12.2022 у справі №500/1331/21, згідно якого формулювання конкретного змісту наказу є дискрецією контролюючого органу, однак, з обов`язковим дотриманням вимог норм абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України щодо змісту наказу про проведення перевірки. У разі встановлення в одному підпункті статті декількох самостійних підстав для проведення перевірки кожна з них не обов`язково має бути сформульована тотожно до змісту правової норми, якою ця підстава встановлена, проте повинна бути чітко визначена та відповідати правовій нормі.

Досліджуючи зміст Наказу Головного управління ДПС в Івано-Франківській області від 30.03.2026 №687-п, слід дійти висновку про наявність переліку правових підстав, які не утримують в собі весь спектр необхідних елементів для визначення підстави для призначення перевірки (як правової, так і фактичної), а тому не можна вважати їх мінімально допустимим обсягом інформації в розумінні абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України.

При цьому суд звертає увагу на те, що ця справа, враховуючи відсутність в змісті наказу чіткого визначення правової (юридичної) підстави проведення такої перевірки (в наказі йде посилання на три окремих норми підпункт 80.2.2, 80.2.5 та 80.2.7 пункту 80.2 статті 80 ПК України) та існування відповідної фактичної підстави, яка є передумовою для її проведення, відрізняється від справи №420/9909/23 (адміністративне провадження № К/990/67/24), в яких Верховний Суд сформував висновок щодо фактичних перевірок (постанова від 26.03.2024), оскільки в останній існувала лише одна правова підстава, що забезпечувало її визначеність.

Наведене судом вище, не є одою формалізму в праві, а є протидією можливому свавіллю з боку органів державного контролю, які у спосіб не встановлений законом здійснюють контролюючі заходи. Інше тлумачення положень Податкового кодексу України, може спричинити безпідставні перевірки суб`єктів господарювання на власний розсуд органу податкової служби, що суперечить цивілізаційному вибору України та верховенству права.

Аналізуючи наведене вище, на думку суду, під час розгляду цієї справи виявленні істотні порушення норм податкового законодавства, допущені відповідачем під час призначення і проведення перевірки, наслідком чого має бути скасування рішень, прийнятих за її наслідками.

Таким чином, суд вважає обґрунтованими доводи позивача, що для зазначення підстави для проведення перевірки не достатньо вказати номер підпункту статті Податкового кодексу України.

За таких обставин суд вважає, що у спірних правовідносинах фактична перевірка проведена без належної правової підстави, в силу неналежного оформлення базового розпорядчого акту, на підставі якого така перевірка проводиться наказу про проведення перевірки.

Відтак, сам факт проведення фактичної перевірки, незалежно від допуску до неї посадових осіб Головного управлінням ДПС в Івано-Франківській області, є протиправним, оскільки вона проведена без належної, визначеної чинним законодавством підстави, а отже протиправними є і податкові повідомлення-рішення від 22.04.2026 №008190/0706 та від 22.04.2026 №008151/0901 в силу реалізації доктрини «плодів отруйного дерева»: якщо джерело доказів є неналежним, то всі докази, отримані з його (джерела) допомогою, також будуть вважатися неналежними (справа ЄСПЛ «Гефген проти Німеччини»). Недопустимими є докази, здобуті завдяки інформації, яка отримана внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

Проведення фактичної перевірки без належно оформленого наказу про проведення такої перевірки є істотним порушенням прав платника податків та характеризується свавільністю з боку контролюючого органу. А отже докази здобуті під час такої перевірки в розумінні КАС України є недопустимими і не можуть створювати для платника податків негативних наслідків, у вигляді донарахування грошових зобов`язань.

У даному разі наявні процедурні порушення не є формальними та можуть слугувати самостійними підставами для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

На переконання суду, акт перевірки, як джерело доказової інформації, сформований внаслідок нелегітимної перевірки, а тому викладені у ньому висновки в розумінні КАС України є недопустимими доказами.

Наявна доказова база щодо неправомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення відповідає критерію достатності та не потребує додаткових доповнень.

Крім цього, у цій справі суд вважає за необхідним навести висновок щодо застосування права, який наведений у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021, справа №904/5726/19 (провадження №12-95гс20), зокрема:

«…6.55. Позовна заява обов`язково повинна містити предмет позову та підстави позову. Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яке опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Водночас правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

6.56. У процесуальному законодавстві діє принцип «jura novit curia» («суд знає закони»), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

6.57. Таким чином, при вирішенні спору суд в межах своїх процесуальних функціональних повноважень та в межах позовних вимог встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки ін.) правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець указує саме на «норму права», що є значно конкретизованим, аніж закон. Більше того, з огляду на положення ГПК України така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходять своє відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній й резолютивній частинах.

6.58. Отже, обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia…».

Наведене правозастосування підлягає застосуванню і в адміністративному судочинстві, завданням якого насамперед є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З врахуванням наведеного, суд у цій справі надав оцінку досліджуваним правовідносинам через призму дотримання вимог податкового законодавства, яке регулює процедуру призначення та проведення фактичної перевірки.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що податкове повідомлення-рішення від 22.04.2026 №008190/0706 та від 22.04.2026 №008151/0901 є протиправними і такими, які слід скасувати.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданнями адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

При цьому, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Оцінивши надані сторонами у справі докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, та надавши відповідь на кожен із специфічних, доречних та важливих доводів заявника в світлі висновку, викладеного в пункті 25 Рішення Європейського Суду з прав людини «Проніна проти України» (заява №63566/00, Страсбург 18 липня 2006 року), суд приходить до висновку про можливість винесення законного і об`єктивного рішення у справі з урахуванням всіх обставин, наведених вище.

Щодо судових витрат суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З матеріалів справи встановлено, що при зверненні до суду з даним позовом позивачем сплачено судовий збір у розмірі 5324,80 грн, що підтверджується квитанціями наявними в матеріалах справи.

У зв`язку із тим, що позов задоволено повністю, на користь позивача необхідно стягнути судові витрати (судовий збір) у вказаній сумі за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Галицька торгова компанія" до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Івано-Франківській області від 22.04.2026 №008190/0706 та від 22.04.2026 №008151/0901.

3. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Галицька торгова компанія" за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС в Івано-Франківській області судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 5324,80 грн (п`ять тисяч триста двадцять чотири грн 80 коп).

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Відповідно до статей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Галицька торгова компанія" (77500, Івано-Франківська обл., Долинськии? р-н, місто Долина, вул. Торгова, буд. 6, код ЄДРПОУ 34535868 );

відповідач: Головне управління ДПС в Івано-Франківській області (76018, м. Івано-Франківськ, вул. Незалежності, 20, ЄДРПОУ 43968084).

Суддя Гомельчук С.В.