Рішення № 137936234, 03.07.2026, Воловецький районний суд Закарпатської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа №936/282/26

Провадження №2/936/139/2026

03.07.2026 селище Воловець

Воловецький районний суд Закарпатської області у складі судді Софілканич О.А., з участю секретаря судових засідань Пензештадлер І.І., представника позивача Повідайчика В.І., представника відповідача Борисової Г.Й., яка брала участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом адвоката Повідайчика Віктора Івановича, поданого в інтересах позивача ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди,

УСТАНОВИВ:

04.03.2026 до суду надійшов вищезазначений позов, в якому представник позивача просив суд стягнути з відповідача на користь позивача суму 803 199, 67 гривень, з яких 7 середньомісячних заробітних плат (196 000 гривень), компенсацію за невикористану відпустку (37 333, 20 гривень); суму середнього заробітку в розмірі 514 266, 67 гривень та 55999, 80 гривень моральної шкоди, судові витрати покласти на відповідача.

В ході судового розгляду з урахуванням виплачених сум позивачу, представник позивача просив суд стягнути з АТ "Українська залізниця" суму 409 945, 11 гривень, з яких: 7 середньомісячних заробітних плат -183 934,03 гривень; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні 173 452, 50 гривень та 52 558,58 гривень моральної шкоди. Також просив вирішити питання розподілу судових витрат.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач перебував з відповідачем в трудових відносинах з 18.01.1990 року до 30.08.2024 року. Наказом (розпорядженням) №123/ОС від 29.08.2024 про припинення трудового договору (контракту) ОСОБА_1 був звільнений з посади ремонтника штучних споруд 5 розряду бригада 1, мостовий цех 1 Виробничого підрозділу "Мукачівська дистанція колії" Регіональної філії "Львівська залізниця" АТ "Українська залізниця" у зв`язку з виходом на пенсію на пільгових умовах.

Цим же наказом, з посиланням на рішення правління АТ «Укрзалізниця» «Про деякі питання оплати праці працівникам акціонерного товариства «Українська залізниця» від 17.07.2023 (протокол «Ц-85/44 Ком.т») вирішено виплати проводити в хронологічній послідовності відповідно до затвердженого АТ «Укрзалізниця» графіку виплат, а саме виплати передбачені колективним договором: одноразову матеріальну допомогу відповідно до п.5.1.3 - 3 (три) середньомісячні заробітки; додаткову одноразову грошову допомогу відповідно до п.5.1.3 - 3 (три) середньомісячних заробітки, одноразову грошову допомогу при звільненні вперше на пенсію - 1 посадовий оклад. Компенсувати ОСОБА_1 за невикористані 40 днів відпустки: в тому числі 14 днів за період 18.01.2021 - 17.01.2023; 7 днів за період 18.01.2023 - 31.12.2023; 19 днів за період 18.01.2024 - 30.08.2024.

Однак відповідачем не було дотримано вимог статті 116 КЗпП України, оскільки із позивачем не проведено остаточного розрахунку в день його звільнення 30.08.2024 року, позивачу не виплачені належні та гарантовані до виплати кошти, тому він вимушений звернутись з даним позовом до суду.

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

Представник позивача адвокат Повідайчик В.І. під час судового розгляду справи позов підтримав з підстав та мотивів, наведених у позовній заяві.

Представник відповідача АТ «Укрзалізниця» Борисова Г.Й. скористалась процесуальним правом подачі письмового відзиву на позовну заяву, відповідно до якого проти позову заперечила в повному обсязі, вказуючи на те, що на день звільнення позивача йому були виплачені розрахункові кошти (заробітна плата, компенсаційні та інші виплати), що підтверджується розрахунком заробітної плати (розрахунковим листочком) за серпень 2024. Відповідачу нараховано компенсацію за невикористану відпустку загальною тривалістю 40 календарних днів у сумі 30482,04 гривень. З огляду на відсутність порушень ст.116 КЗпП України з боку АТ "Укрзалізниця", підстав для відшкодування моральної шкоди позивачу немає.

Щодо проведення інших заохочувальних виплат, передбачених колективним договором, які зазначені в наказі (розпорядженні) №123/0C від 29.08.2024, пояснила,що виплата вказаних коштів проводиться згідно з ст. ст. 10,11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15 березня 2022 року №2136-IX та враховуючи п. 1.1.4 рішення правління «Про деякі питання оплати праці працівників акціонерного товариства «Українська залізниця» від 14.03.2022 №Ц-54/31 Ком.т, (щодо призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів). Фактично такі виплати будуть здійснені за окремим рішенням правління АТ "Укрзалізниця".

Крім цього, ствердила, що позивач ОСОБА_1 пропустив трьохмісячний строк позовної давності звернення до суду, визначений ч.2 ст.233 КЗпП, оскільки 30.08.2024 року отримав копію наказу про звільнення, а з позовом звернувся 04.03.2026.

На заяву представника відповідача про застосування строку позовної давності представник позивача подав заперечення, зміст яких зводиться до визнання неконституційною рішенням КСУ від 11.12.2025 року у справі №1-7/2024 (337/24) ч.2 ст.233 КЗпП України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

Водночас, якщо суд дійде висновку про пропуск строку передбаченого ч.2 ст.233 КЗпП, то просить поновити такий, оскільки в день звільнення позивач не отримував письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні, а про порушення своїх прав дізнався у січні 2026, коли звернувся до адвоката за правовою допомогою.

Процесуальні дії суду у справі.

04.03.2026 суддею Воловецького районного суду Закарпатської області постановлено ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

06.03.2026 недоліки позовної заяви позивачем усунуто.

09.03.2026 постановлено ухвалу про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження по справі, вирішено проводити розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

11.03.2026 задоволено клопотання представника відповідача про участь у розгляді в справи в режимі відеоконференції.

25.03.2026 постановлено ухвалу про витребування доказів від відповідача АТ "Українська залізниця".

20.04.2026 Воловецьким районним судом Закарпатської області постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду.

Суд, заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, прийшов наступного висновку.

Щодо заяви представника відповідача щодо пропуску строку звернення до суду, передбаченого ч.2 ст.233 КЗпП України, суд констатує наступне.

Згідно з ч.1 ст. 233 КЗпП України, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Частиною 2 ст.233 КЗпП України, із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Рішенням Конституційного Суду № 1-р/2025 від 11.12.2025 частину першу статті 233 КЗпП України визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною) в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат. Відтак, з вимогами про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат працівник вправі звертатися без обмеження трьохмісячним строком.

Частина ж друга цієї статті передбачає, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Конституційний Суд України неодноразово надавав офіційне тлумачення частини другої статті 233 КЗпП України. Так, у Рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 зазначено, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком.

В контексті цього, суд також зауважує, що належних та допустимих доказів отримання позивачем письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні, представник відповідача не надав, а отримання ОСОБА_1 наказу про звільнення 30.08.2024, в якому відсутній відповідний розрахунок, не є датою, з якої відраховується строк, передбачений ч.2 ст.233 КЗпП України (навіть за умов її чинності).

Під час судового розгляду справи позивач ОСОБА_1 пояснив, що дізнався про порушення своїх трудових прав в частині невиплати всіх належних йому сум при звільненні лише під час консультації в адвоката у січні 2026 року. Він не отримував при звільненні чи після такого жодного письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Таким чином, суд не вважає, що позивачем пропущено строк звернення до суду з позовом про виплату всіх сум, що належать йому при звільненні, а тому у задоволенні заяви представника відповідача про застосування строків позовної давності слід відмовити.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 перебував з відповідачем в трудових відносинах з 18.01.1990 року до 30.08.2024 року, що підтверджено копією трудової книжки серії НОМЕР_1 від 18.01.1990 року, архівною довідкою про підтвердження стажу роботи від 04.07.2024 року, довідкою №38 від 29.08.2024 про особливий характер роботи або умови праці необхідних для призначення пенсії по вислузі років Виробничого підрозділу "Мукачівська дистанція колії" Регіональної філії "Львівська залізниця" АТ "Українська залізниця".

Наказом (розпорядженням) №123/ОС від 29.08.2024 про припинення трудового договору (контракту), ОСОБА_1 був звільнений з посади ремонтника штучних споруд 5 розряду бригада 1, мостовий цех 1 Виробничого підрозділу "Мукачівська дистанція колії" Регіональної філії "Львівська залізниця" АТ "Українська залізниця" у зв`язку з виходом на пенсію на пільгових умовах.

Цим же наказом, з посиланням на рішення правління АТ «Укрзалізниця» «Про деякі питання оплати праці працівникам акціонерного товариства «Українська залізниця» від 17.07.2023 (протокол «Ц-85/44 Ком.т») вирішено виплати проводити в хронологічній послідовності відповідно до затвердженого АТ «Укрзалізниця» графіку виплат; виплатити позивачу одноразову матеріальну допомогу відповідно до п.5.1.3 Колективного договору- 3 (три) середньомісячні заробітки; додаткову одноразову грошову допомогу відповідно до п.5.1.3 - 3 (три) середньомісячних заробітки, одноразову грошову допомогу при звільненні вперше на пенсію - 1 посадовий оклад. Компенсувати ОСОБА_1 за невикористані 40 днів відпустки: в тому числі 14 днів за період 18.01.2021 - 17.01.2023; 7 днів за період 18.01.2023 - 31.12.2023; 19 днів за період 18.01.2024 - 30.08.2024.

З даним наказом ОСОБА_1 ознайомлений, копію отримав 30.08.2024, що підтверджено його власноручним підписом у відповідній графі наказу.

За даними розрахунку заробітної плати за серпень 2024 та платіжної відомості №234 від 30.08.2024 АТ Укрзалізниця/ Виробничого підрозділу "Мукачівська дистанція колії" Регіональної наданого представником відповідача, ОСОБА_1 проведено компенсацію невикористаних 40 днів відпустки: в тому числі 14 днів за період 18.01.2021 - 17.01.2023; 7 днів за період 18.01.2023 - 31.12.2023; 19 днів за період 18.01.2024 - 30.08.2024 на загальну суму 30482,04 гривень в розрізі невикористаної відпустки за кожен з видів чи періодів. Із вказаної суми були утримані податки та збори, після чого кошти в сумі 24233,22 були виплачені ОСОБА_1 .

Виплати, передбачені Колективним договором у виді одноразової матеріальної допомоги відповідно до п.5.1.3 - 3 (три) середньомісячні заробітки; додаткової одноразової грошової допомоги відповідно до п.5.1.3 - 3 (три) середньомісячних заробітки, одноразової грошової допомоги при звільненні вперше на пенсію - 1 посадовий оклад, -залишились невиплаченими, що не заперечила під час судового розгляду представник відповідача, пояснюючи, що виплата вказаних коштів проводиться згідно з ст.ст. 10,11 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" від 15.03.2022 року №2136-ІХ та враховуючи п.1.1.4 рішення правління "Про деякі питання оплати праці працівників акціонерного товариства "Українська залізниця" від 14.03.2022 №Ц-54/31 Ком.т (щодо призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів).

Наголосила, що залізницею починаючи з 24 лютого 2022 проводилися заходи з евакуації населення з територій, на яких велися бойові дії, здійснюється перевезення поранених, хворих в безпечні регіони для лікування, а також військових, техніки тощо до місць дислокації військових частин. Вказані дії потребують значних коштів та витрат з боку залізниці. Додала, що призупинені виплати будуть виплачені за окремим рішенням правління АТ "Укрзалізниця".

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Однією із найважливіших конституційних гарантій забезпечення та захисту прав та свобод особи є закріплення права на судовий захист.

Статтею 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Зміст цього права полягає в тому, що кожен має право звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.

Зазначена норма зобов`язує суди приймати заяви до розгляду навіть у випадку відсутності в законі спеціального положення про судовий захист (п. 2 рішення Конституційного Суду України 25 грудня 1997 року по справі № 9зп).

Право на справедливий судовий розгляд також закріплено Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (ч.1 ст.6).

Право на справедливий судовий розгляд охоплює і право кожного на доступ до правосуддя. У доктрині Європейського суду з прав людини та його практиці "право на суд" охоплює три основні елементи: 1) наявність "суду", який встановлений відповідно до закону і відповідає вимогам незалежності і неупередженості; 2) наявність у суду достатньої компетенції для вирішення всіх аспектів спору чи обвинувачення, до яких застосовується ст.6 Конвенції; 3) особа повинна мати доступ до такого суду.

У своєму рішенні в справі "Голдер проти Сполученого Королівства", 1975 р. суд відзначив: "Було б неприйнятним, на думку Суду, якби ч.1 ст.6 детально визначала процесуальні гарантії сторонам у судовому провадженні, не забезпечивши, насамперед, того, без чого користування такими гарантіями було б неможливим, а саме: доступу до суду.

Згідно зі ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною 3 ст.12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову.

Вирішуючи позов в частині стягнення з відповідача виплат передбачених колективним договором, а саме: одноразової матеріальної допомоги відповідно до п.5.1.3 - 3 (три) середньомісячні заробітки; додаткової одноразової грошової допомоги відповідно до п.5.1.3 - 3 (три) середньомісячних заробітки, одноразової грошової допомоги при звільненні вперше на пенсію - 1 посадовий оклад, суд констатує наступне.

Колективний договір - це угода між роботодавцем (або уповноваженою особою) та представниками працівників (профспілкою або обраними представниками) для врегулювання виробничих, трудових та соціально-економічних відносин, а також узгодження інтересів сторін. У ньому встановлюються взаємні зобов`язання щодо оплати праці, умов праці, гарантій, компенсацій та інших аспектів, покращуючи становище працівників порівняно із законодавством.

Згідно п. 5.1.3 Колективного договору між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та Радою профспілки залізничників та транспортних будівельників України на 2009-2012 роки, пролонгований до 2015, на 2015-2016 роки зі змінами і доповненнями, передбачено при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію виплачувати одноразову грошову допомогу в залежності від стажу: одноразової матеріальної допомоги - 3 (три) середньомісячні заробітки; додаткової одноразової грошової допомоги - 3 (три) середньомісячних заробітки, одноразової грошової допомоги при звільненні вперше на пенсію - 1 посадовий оклад.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини й основних свобод, ратифікованої Верховною Радою України 17.07.1997 року, кожний при вирішенні питання про його цивільні права і обов`язки має право на відкритий і справедливий судовий розгляд незалежним і безстороннім судом. Складовою частиною справедливого судочинства є доступ до судової процедури з усіма атрибутами контролю за порушеннями при звільненні з роботи з боку працедавців - власників та керівників господарських товариств, підприємств, установ, організацій.

Статтею 43 Конституції України проголошено право кожної людини на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, які він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та закріплено гарантії реалізації права на працю, що включає право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижче від визначеної законом.

Як встановлено судом, ні одноразової матеріальної допомоги відповідно до п.5.1.3 - 3 (три) середньомісячні заробітки; додаткової одноразової грошової допомоги відповідно до п.5.1.3 - 3 (три) середньомісячних заробітки, одноразової грошової допомоги при звільненні вперше на пенсію - 1 посадовий оклад, позивачу не виплачені як у день звільнення, так і наразі.

Пунктом 1.1.4 рішення правління Акціонерного товариства «Українська залізниця» від 14.03.2022 (протокол №Ц-54/31 Ком.т) встановлено, що на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 керівникам регіональних філій, філій, структурних (виробничих) підрозділів, апарату управління АТ «Укрзалізниця» забезпечити реалізацію таких заходів: «Інші додаткові виплати, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги, призупинити. Виняток складає матеріальна допомога на лікування та поховання, а також інші види матеріальної допомоги згідно з рішеннями правління, роз`яснення щодо нарахування та виплати яких буде надано директором з управління персоналом та соціальної політики».

Відповідно до витягу з протоколу №Ц-82/63 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14 жовтня 2024 року "Про поновлення виплат одноразової матеріальної допомоги працівникам акціонерного товариства «Українська залізниця», які звільнились / будуть звільнені у період з січня до грудня 2024 року" ухвалено виплату одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв?язку з виходом на пенсію (включаючи додаткову матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті), яку було призупинено згідно з підпунктом 1.1.4 пункту 1.1 рішення правління від 14.03.2022 (протокол № Ц-54/31 Ком.т.), відновлювати поетапно відповідно до пункту 3.2.21 Галузевої угоди працівникам АТ «Укрзалізниця», які звільнились / будуть звільнені у період з січня до грудня 2024 в порядку черговості згідно з пунктом 2 цього рішення та з урахуванням пункту 3 цього рішення. Нарахування та виплату матеріальної допомоги, зазначеної у пункті 1 цього рішення, проводити в хронологічній послідовності відповідно до дати звільнення працівника вперше з роботи у зв?язку з виходом на пенсію, починаючи з листопада 2024 року згідно з графіком погашення, який буде затверджено та доведено додатково директором з управління персоналом та соціальної політики або особою, яка виконує обов?язки директора з управління персоналом та соціальної політики.

Листом АТ «Укрзалізниця» №Ц-5-1.5-25/122-25 від 04 квітня 2025 року, надісланим керівникам регіональних філій, філій АТ «Укрзалізниця», повідомлено, що на виконання протоколу засідання штабу АТ «Укрзалізниця» з ефективності №Ц-1-1.5-25/47-25 від 28 березня 2025 року щодо розроблення плану дій з операційної ефективності АТ «Укрзалізниця» та у зв`язку з проведенням заходів щодо оптимізації витрат для забезпечення фінансової стабільності товариства, починаючи з 01 квітня 2025 рокута до окремого рішення керівництва виплати одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, а також додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті призупинено.

Також листом наголошено на необхідності проведення роз`яснювальної роботи з працівниками, що призупинення зазначених виплат це тимчасові, превентивні дії для забезпечення сталої роботи товариства.

На період призупинення виплат необхідно керуватися графіком виплат працівникам АТ «Укрзалізниця» одноразової матеріальної допомоги при виході на пенсію за 2024 рік та спільним роз`ясненням з Профспілкою залізничників і транспортних будівельників України №Ц/3-91/1459/Цпроф/30-22 від 06 вересня 2022 року, де чітко зазначено про збереження права на отримання основної та додаткової матеріальної допомоги при звільненні на пенсію на період дії воєнного стану та протягом 2 місяців (або терміну, передбаченого колективним договором), починаючи з дати припинення або скасування режиму воєнного стану. При стабілізації фінансового стану товариства зазначені виплати будуть відновлені першочергово.

Представник відповідача не оспорювала право позивача на отримання одноразової матеріальної допомоги відповідно до п.5.1.3 Колективного договору- 3 (три) середньомісячні заробітки; додаткової одноразової грошової допомоги відповідно до п.5.1.3 - 3 (три) середньомісячних заробітки, одноразової грошової допомоги при звільненні вперше на пенсію - 1 посадовий оклад.

Однак посилалася на призупинення цих виплат на період воєнного стану на підставі витягу з протоколу №Ц-54/31 засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року, яке узгоджується з положеннями ст.11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» №2136-IX від 15 березня 2022 року.

Представник відповідача вказувала, що такі дії відповідача відповідають вимогам ст.11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», в редакції на час виникнення спірних правовідносин, які передбачали, що на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця.

Приписами ст.43 Конституції України передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до ч.2 ст.97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Згідно з ст.14 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміни і доповнення до колективного договору, угоди протягом строку їх дії можуть вноситися тільки за взаємною згодою сторін в порядку, визначеному колективним договором, угодою.

Частиною першою ст.9 цього Закону встановлено, що положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємств незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов`язковими як для роботодавця, так і для працівників підприємства.

Відповідно до ст.10 КЗпП України колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.

Згідно зі ст.13 КЗпП України та ст.7 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміст колективного договору визначається сторонами.

Статтею 13 КЗпП України визначено, що у колективному договорі встановлюються взаємні обов`язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати і інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій і т. д.) Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії.

Відповідно до ст.18 КЗпП України положення колективного договору розповсюджуються на всіх працівників підприємства, установи, організації та є обов`язковими для роботодавця та працівника.

Як вже встановлено вище, листом АТ «Укрзалізниця» №Ц-5-1.5-25/122-25 від 04 квітня 2025 року, надісланим керівникам регіональних філій, філій АТ «Укрзалізниця», повідомлено, що на виконання протоколу засідання штабу АТ «Укрзалізниця» з ефективності №Ц-1-1.5-25/47-25 від 28 березня 2025 року щодо розроблення плану дій з операційної ефективності АТ «Укрзалізниця» та у зв`язку з проведенням заходів щодо оптимізації витрат для забезпечення фінансової стабільності товариства, починаючи з 01 квітня 2025 року та до окремого рішення керівництва виплати одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, а також додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті призупинено.

Однак, цей лист суд не бере до уваги, оскільки він не є належним доказом зупинення дії окремих положень колективного договору за ініціативою роботодавця у розумінні ст.11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (у редакції на час виникнення спірних відносин).

Так, вказаний лист не є рішенням правління АТ «Укрзалізниця», містить посилання на те, що таке призупинення здійснюється на виконання протоколу засідання штабу АТ «Укрзалізниця» з ефективності від 28 березня 2025 року № Ц-1-1.5-25/47-25.

Натомість рішення роботодавця, яке передбачено ст.11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (у редакції на час виникнення спірних відносин) має ухвалювати виконавчий орган АТ «Укрзалізниця», а не штаб Товариства з ефективності.

З матеріалів справи вбачається, що Товариство призупинило виплати коштів, передбачених Колективним договором в односторонньому порядку, не повідомивши позивача про ухвалення вказаних рішень, а також у порушення вимог Закону України «Про колективні договори і угоди» не ініціювали питання щодо підписання змін/доповнень до діючих колективних договорів в частині призупинення/зміни строків виплати , а такі зміни мають вноситись лише за взаємною згодою сторін, але аж ніяк не роботодавцем в односторонньому порядку без погодження з профспілковим органом.

При цьому, Товариство ухвалило відповідне рішення 14 березня 2022 року, тобто до набрання чинності Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Крім того, відповідачем не враховано, що Закон України Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» Верховною Радою України прийнято 15 березня 2022 року, а набрав чинності він 24 березня 2022 року, у той час як рішення АТ «Українська залізниця» та яке стало підставою для невиплати позивачу допомоги, передбаченої п.5.1.3 Колективного договору, було прийнято 14 березня 2022 року, а закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі (стаття 58 Конституції України), тому положення вказаного закону не можуть застосовуватися в розрізі даного спору.

Положенням ст.9 КЗпП України передбачено, що умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.

При цьому, ст.9 КЗпП України не вимагає будь-якої процедури визнання недійсними умов договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством. Вона безпосередньо оголошує такі умови недійсними і не вимагає судової процедури визнання їх недійсними.

Судом встановлено, що відповідач не попереджав належним чином позивача про погіршення існуючих умов оплати праці та застосування як рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року (п.1.1.4 протоколу №Ц-54/31 Ком.т.). так і листа АТ «Укрзалізниця» №Ц-5-1.5-25/122-25 від 04 березня 2025 року про призупинення виплати йому частки заробітної плати, а саме матеріальної допомоги при звільненні у зв`язку з виходом на пенсію.

Призупинення виплат таких коштів, які передбачені Колективним договором та Галузевою угодою, відповідачем здійснено в односторонньому порядку. В порушення вимог Закону України «Про колективні договори і угоди» відповідач не ініціював питання щодо підписання змін/доповнень до діючого колективного договору в частині призупинення/зміни строків виплати допомоги при звільненні у зв`язку з виходом на пенсію, а такі зміни мають вноситися лише за взаємною згодю сторін, але аж ніяк не роботодавцем в односторонньому порядку без погодження з профспілковим органом.

Таким чином, станом на 30 серпня 2024 року (день звільнення позивача) у відповідача були відсутні правові підстави для призупинення виплати матеріальної допомоги позивачу.

За вимогами ст. 116 КЗпП Кодексу законів про працю України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення.

Відповідно до ст. 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Статті 116, 117 Кодексу законів про працю України структурно віднесені до розділу VII «Оплата праці» указаного Кодексу.

За своєю суттю середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не відноситься до неустойки та не є санкцією за невиконання грошового зобов`язання. Це компенсаційна виплата за порушення права на оплату праці, яка нараховується в розмірі середнього заробітку.

Аналiз наведених норм матерiального права дає пiдстави для висновку, що передбачений частиною 1 статтi 117 Кодексу законів про працю України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробiтку за час затримки розрахунку при звiльненнi настає за умови невиплати з його вини належних звiльненому працiвниковi сум у строки, зазначенi в статтi 116 Кодексу законів про працю України, при цьому визначальними є такi юридично значимi обставини, як невиплата належних працiвниковi сум при звiльненнi та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Позивач просив стягнути з відповідача на свою користь сім середньомісячних заробітних плат, що становить 183 934, 03 гривень.

Визначаючи таку суму позивач ґрунтувався на розмірі середньомісячної заробітної плати ОСОБА_1 , зазначеної в розрахунку заробітної плати за серпень 2024, а саме 26276, 29 гривень.

Проте, зважаючи, що відповідно до наказу (розпорядження) №123/ОС від 29.08.2024, позивач має право на виплати передбачені колективним договором: одноразову матеріальну допомогу відповідно до п.5.1.3 - 3 (три) середньомісячні заробітки; додаткову одноразову грошову допомогу відповідно до п.5.1.3 - 3 (три) середньомісячних заробітки, одноразову грошову допомогу при звільненні вперше на пенсію - 1 посадовий оклад, суд приходить висновку про стягнення з відповідача на користь позивача суми 157657,74 гривень (6 х 26276, 29 +11066,88 оклад позивача, зазначений у розрахунку заробітної плати за серпень 2024).

Вирішуючи позовну вимогу про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні у зв`язку з виходом на пенсію, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум, роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більше як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 зазначила, що належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

При з`ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд повинен виходити з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов`язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом.

За змістом положень ст.115, 116 КЗпП України відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець.

В даному випадку судом встановлено, що відповідач порушив строки виплати матеріальної допомоги позивачу.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Згідно з п.1 Порядку №100 цей нормативний акт застосовується, зокрема, інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.

В пункті 2 Порядку №100 зазначено, що середня заробітна плата обраховується, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Відповідно до пункту 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

За змістом пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, проводяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

В цій справі позивача позбавлено права на отримання матеріальної допомоги при звільненні, як того передбачають положення ст.116 КЗпП України.

Подією, з якою пов`язана виплата за затримку виплати всіх сум, є день звільнення позивача, тому середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за попередні два місяці роботи, що передували звільненню.

Судом приймається до уваги розрахунок представника позивача здійснений ним у тезах до судових дебатів та не спростований представником відповідача.

Так, середньоденна заробітна плата позивача за останні два місяці роботи перед звільненням становила 1334 грн 25 коп (робочі дні червень 2024 року - 20 дні, липень 2024 року- 23 дні, всього 43 дні) 25896,35 грн +57372, 79 грн /43 дні = 1334 грн 25 коп.

Позивач звільнений із займаної посади на пенсію 30 серпня 2024 року, тому за вимогами положення ст.117 КЗпП України (із змінами, внесеними згідно із Законом №3248-IV від 20 грудня 2005 року; в редакції Закону №2352-IX від 01 липня 2022 року), де зазначено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, приходить висновку, що сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у зв`язку з виходом на пенсію позивача повинна бути розрахована з вересня 2024 до лютого 2025, тобто не більше, як за шість місяців.

Число робочих днів у цей період, які мають бути оплачені за середнім заробітком- 130 робочих днів.

Таким чином, загальна сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у зв`язку з виходом на пенсію за період з вересня 2024 до лютого 2025 року, яка підлягає стягненню з відповідача, становить 173 452, 50 грн (1334, 25 грн х 130 робочих днів).

Щодо позовної вимоги в частині відшкодування моральної шкоди в розмірі 52 558, 58 грн, суд враховує наступне.

Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється ст. 237-1 КЗпП України, яка передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику в разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, утрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством. Зазначена норма закону (ст. 237-1 КЗпП України) містить перелік юридичних фактів, які можуть бути підставою для виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.

За змістом указаного положення, підставою для відшкодування моральної шкоди є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, утрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Встановлене Конституцією та законами право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб.

У п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди від 31 березня 1995 року №4 (із відповідними змінами) судам роз`яснено, що відповідно дост. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя та здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, утрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.

КЗпП України, не містить будь-яких обмежень чи винятків для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а ст. 237-1 кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди в обраний ним спосіб, зокрема повернення вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у житті та з урахуванням інших обставин.

Позивач обґрунтовує завдання йому моральної шкоди порушенням з боку відповідача його законних прав на отримання всіх сум при звільненні, що призвело до тривалих моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало додаткових зусиль для організації життя позивача, зокрема він прикладав зусилля для відновлення своїх порушених трудових прав, звертався за правовим захистом.

Враховуючи викладені норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, перевіривши доводи сторін спору та подані ними докази, суд дійшов висновку, що позивачем доведено факт заподіяння йому моральної шкоди неправомірними діями роботодавця, який тривалий час обмежував права позивача на отримання належних йому сум при звільненні згідно з вимогами трудового законодавства (більше 18 місяців), що призвело до моральних страждань і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Таким чином, суд вважає за доцільне стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду у сумі 20 000 грн, яку вважає обґрунтованою та співрозмірною в даному спорі.

Отже, загальна сума, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить: шість середньомісячних заробітних плат в сумі 157657,74 гривень; один посадовий оклад в розмірі 11066, 88 гривень, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 173 452, 50 гривень; моральну шкоду в розмірі 20 000 гривень, а всього- 362 177 (триста шістдесят дві тисячі сто сімдесят сім) гривень 12 копійок.

Щодо питання розподілу судових витрат, слід зазначити наступне.

Згідно з положеннями частини першої - другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі ст. 5 Закону України "Про судовий збір", з відповідача в дохід держави необхідно стягнути судовий збір в розмірі 3621, 77 грн.

Крім цього, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір, сплачений ним за подання позову в частині відшкодування моральної шкоди, пропорційно задоволеним вимогам - у розмірі 506, 56 грн.

Керуючись ст. 43 Конституції України, ст.ст. 38, 94, 116, 117, 233, 235 Кодексу законів про працю України, ст.ст. 2, 4, 6-13, 82, 89, 133, 141, 258, 259, 263-265, 268, 272, 273, 279, 352, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Позов адвоката Повідайчика Віктора Івановича, поданого в інтересах позивача ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (код ЄДРПОУ 40075815, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) шість середньомісячних заробітних плат, що становить 157657,74 гривень; один посадовий оклад в розмірі 11066, 88 гривень, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 173 452, 50 гривень; моральну шкоду в розмірі 20 000 гривень, а всього- 362 177 (триста шістдесят дві тисячі сто сімдесят сім) гривень 12 копійок.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (код ЄДРПОУ 40075815, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 506 (п`ятсот шість) гривень 56 копійок.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (код ЄДРПОУ 40075815, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5) в дохід держави судовий збір у розмірі 3621 (три тисячі п`ятсот двадцять одну) гривню 77 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасники справи мають право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення даного рішення суду.

Рішення складено 3 липня 2026 року.

Суддя Софілканич О.А.