Рішення № 137933714, 03.07.2026, Фастівський міськрайонний суд Київської області

ФАСТІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД

КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Івана Ступака, 25, м. Фастів, Київська область, 08500, тел. (04565) 6-17-89,

e-mail: inbox@fs.ko.court.gov.ua, web: https://fs.ko.court.gov.ua, код ЄДРПОУ 26539699

2/381/179/26

381/5786/25

Заочне Рішення

Іменем України

03 липня 2026 року Фастівський міськрайонний суд Київської області у складі головуючого судді Самухи В.О., за участю секретаря судового засідання Папруги А.С., розглянувши у відкритому судовому засідання в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог на предмет спору виконавчий комітет Брусницької сільської ради Вижницького району Чернівецької області про позбавлення батьківських прав,-

Встановив:

10 жовтня 2025 року до Фастівського міськрайонного суду Київської області надійшла цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог на предмет спору виконавчий комітет Брусницької сільської ради Вижницького району Чернівецької області про позбавлення батьківських прав.

Позов поданий з використанням системи «електронний суд» представником позивачки адвокатом Сулига С.О.

Зі змісту заявлених позовних вимог слідує, що сторони спору є ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Донька сторін спору весь час проживає з матір`ю, батько не приймає участь в її вихованні та утриманні. Аліментів не сплачує, внаслідок чого виникла заборгованість. Батько не цікавиться навчанням дитини, спілкування з дитиною було епізодичним, виключно в телефонному режимі, контакт намагалася налагодити сама дитина, однак батько до цього інтересу не виявив.

Позивачка зазначає, що у відповідача відсутні об`єктивні перешкоди для реалізації батьківських обов`язків, а отже його поведінка має бути кваліфікована, як умисне ухилення від виконання батьківських обов`язків, що в силу приписів статті 164 СК України, враховуючи довготривалий період такої поведінки, є підставою для позбавлення батьківських прав.

25 листопада 2025 року головуючим суддею Самухою В.О. постановлено ухвалу про залишення позову без руху та надано строк для усунення недоліків.

03 грудня 2025 року Ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

20 січня 2026 року до суду надійшли пояснення третьої особи, в яких висловлено позицію щодо неможливості надання висновку про доцільність позбавлення батьківських прав, з огляду на те, що дитина з матір`ю проживає за кордоном і фактично не знаходиться на території відповідної громади (а. с. 63-64, 67-68).

В межах підготовчого провадження вирішувалось питання долучення доказів за ініціативою позивача.

26 лютого 2026 року Ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області закрито підготовче провадження, справу було призначено до розгляду по суті.

23 червня 2026 року в судовому засіданні приймали участь позивача та її представник, донька позивачки ОСОБА_4 , а також представник органу опіки і піклування. Зазначені особи брали участь в режимі відео конференції з Вижницьким міськрайонним судом.

В судовому засідання позивачка, за її згодою, а також її донька були допитані, як свідки.

Будучи допитами, як свідки, позивачка та її донька повідомили суду, що відповідач, колишній чоловік позивачки, не приймає участі у вихованні та утриманні доньки, матеріально не допомагає, має заборгованість зі сплати аліментів. Навіть коли дитина знайшла відповідача і намагалася з ним спілкуватися по телефону, він на контакт не пішов. Позивачка запевнила, шо жодних перешкод для відповідача у спілкуванні з донькою ніколи не чинила, їй не відомо про існування об`єктивних перешкод у виконанні відповідачем своїх батьківських обов`язків. Їм не відомо, чи перебуває відповідач у ЗСУ та чи має захворювання.

Представник позивачки заявлені позовні вимоги підтримав з підстав, зазначених у позовній заяві.

Представниця органу опіки та піклування проти задоволення позову не заперечувала, вказала, що задоволення позову відповідатиме інтересам дитини. Додатково підтвердила, що не можуть надати висновок про доцільність позбавлення батьківських прав, так як позивачка і донька проживають за кордоном. Також вказала, що їй невідомо про об`єктивні перешкоди у спілкуванні відповідача з дитиною, останній не звертався до органу опіки та піклування з метою сприяння у реалізації ним своїх батьківських прав та обов`язків.

Відповідач для участі в судовому засіданні не з`явився, повістка була направленою за останнім відомим місцем реєстрації, про виклик відповідача до суду було розміщено інформаційне повідомлення на сайті судової влади. Відповідачем відзив до суду не поданий.

В силу приписів статті 223 ЦПК України, його неявка не перешкоджає розгляду справи, за згодою позивачки, суд у відповідності до приписів статті 280 ЦПК України, проводить заочний розгляд справи та ухвалює заочне рішення.

Після закінчення з`ясування обставин справи та перевірки їх доказами, суд провів дебати та перейшов на стадію ухвалення судового рішення, у відповідності до приписів статті 247 ЦПК України, ухвалення та проголошення судового рішення було відкладеним до 03 липня 2026 року до 10 години 30 хвилин.

Допитавши позивачку та її доньку, як свідків, заслухавши пояснення інших учасників судового розгляду, дослідивши письмові матеріали справи, суд встановив наступні обставини.

Так, судом встановлено, що ОСОБА_4 є донькою сторін спору. Зазначена обставина підтверджується долученою до матеріалів справи копією свідоцтва про народження від 26 квітня 2023 року, серія НОМЕР_1 (а. с. 17).

Рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області від 14 червня 2018 року по справі № 718/400/18 з відповідача на користь позивачки стягнені аліменти на утримання доньки (а. с. 18-21).

Згідно з довідкою № 53313-7 від 25 червня 2025 року, виданою Фастівським ВДВС у Фастівському районі Київської області та долученому до справи розрахунку заборгованості, відповідач має заборгованість зі сплати аліментів (а. с. 23-24).

Позивачка та її донька, будучи допитаними як свідки, повідомили, що відповідач не приймає участі у вихованні та утриманні доньки, не цікавиться її розвитком та навчання, донька батька не пам`ятає, намагалася спілкуватися телефоном, батько на контакт не пішов. Позивачка стверджує, що не чинить і не чинила відповідачу перешкоди у спілкуванні з дитиною. Про наявність об`єктивних перешкод у відповідача для спілкування з донькою їй не відомо.

Представник органу опіки та піклування підтримала доцільність позбавлення батьківських прав відповідача відносно доньки. Вказала, що їй не відомо про наявність об`єктивних перешкод для реалізації батьківських прав, відповідач не звертався до органу опіки та піклування з метою сприяти йому у реалізації відповідних прав та обов`язків.

Встановивши зазначені обставини, суд вважає, що спірні правовідносин врегульовані наступними правовими нормами.

Так, згідно з ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно приписів частини 2 цієї статті, у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Згідно ч. 8 ст. 7 СК України, регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї.

Статтею 150 СК України передбачені обов`язки батьків щодо виховання та розвитку дитини.

Згідно із ч. 4 ст. 155 СК України ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 164 Сімейного Кодексу України, мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав, якщо вони ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дітей.

Стаття 180 СК України містить вимоги, відповідно до яких батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Позбавлення батьків батьківських прав не припиняє їхнього аліментного обов`язку щодо дитини.

Стаття 18 Конвенції про права дитини від 1989 року передбачає, що батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Відповідно ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства», на батьків покладається відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки зобов`язані виховувати дітей, піклуватися про їх здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку їх природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Пунктом 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» передбачено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Для позбавлення батьківських прав мало впевнитися в невиконанні обов`язків по вихованню. Належить також встановити, що батьки ухиляються від їх виконання свідомо.

Згідно п. 16 цієї Постанови, особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених ст. 164 СК України.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Отже, умовами застосування такої міри відповідальності як позбавлення батьківських прав є: 1) здійснення батьком (матір`ю) правопорушення, передбаченого ст. 164 СК; 2) наявність вини в діях батька (матері); 3) батько (мати) володіють повною цивільною дієздатністю; 4) дитина не досягла повноліття. Зазначені умови для позбавлення батьківських прав мають існувати одночасно.

Позбавлення батьківських прав є заходом відповідальності батьків за невиконання або неналежне виконання ними своїх батьківських обов`язків. Головною метою такого заходу є захист інтересів малолітніх та неповнолітніх дітей і стимулювання батьків щодо належного виконання своїх обов`язків. Ухилення батьків від виховання дитини, як підстава до позбавлення батьківських прав можлива лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

В рішенні Європейського суду з прав людини від 18.12.2008 у справі «Савіни проти України» зазначено, що вирішуючи справи про позбавлення батьківських прав, суд зобов`язаний дотримуватися вимог ст. 8 Конвенції про захист прав та основоположних свобод у частині права заявників на повагу до сімейного життя, зокрема судове рішення має бути побудоване на з`ясованих обставинах: чи були мотиви для позбавлення батьківських прав доречними і достатніми, чи здатне рішення про позбавлення батьківських прав забезпечити належний захист дитини, чи було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини, чи ґрунтується висновок органу опіки на достатній доказовій базі, чи мали батьки достатні можливості брати участь у вирішенні такого питання.

Позбавлення батьківських прав допускається тоді, коли змінити ставлення батьків до виховання дитини неможливо (ухвала ВССУ від 01.11.2017 у справі №211/559/16-ц).

11 липня 2017 року Європейським Судом з прав людини було ухвалено рішення у справі «М.С. проти України», у якому суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати, зокрема, два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є не благодійним.

Відповідно до ст. 165 СК України правом на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я або навчальний заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Згідно з правовою позицією, викладеної в Постанові ВС від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Далі, згідно правової позиції, висловленої в Постанові ВС від 18 квітня 2025 року по справі № 644/7516/23, підстави для позбавлення батьківських прав закріплені в статті 164 СК України є вичерпними, і жодні інші обставини не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав одного з батьків.

Верховний Суд наголосив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагає ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися.

ЄСПЛ в своїй прецедентній практиці вказує, що оцінюючи, чи був оскаржуваний захід «необхідним у демократичному суспільстві», Суд має розглянути, чи, у світлі справи в цілому, причини, наведені для виправдання оскаржуваного заходу, були «відповідними та достатніми» для цілей статті 8 Конвенції.

З цією метою Суд повинен з`ясувати, чи національні суди провели поглиблений аналіз усієї сімейної ситуації та цілого ряду факторів, зокрема факторів фактичного, емоційного, психологічного, матеріального та медичного характеру, і здійснили збалансовану та обґрунтовану оцінку відповідних інтересів кожної особи, постійно піклуючись про те, яке рішення було б найкращим для дитини. Суд також повинен буде визначити, чи процес ухвалення рішення, розглядаючи його в цілому, був справедливим і забезпечив заявниці необхідний захист її інтересів, гарантований статтею 8 Конвенції (див. пункт 47 рішення ЄСПЛ від 30 червня 2020 року у справі «Ілля Ляпін проти Росії», заява № 70879/11).

Верховний Суд підкреслює, що у спірних правовідносинах на перше місце ставляться «якнайкращі інтереси дитини» (стаття 3 Конвенції ООН про права дитини).

Важливо, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Верховний Суд виробив сталий підхід щодо застосування положень статі 8 Конвенції в поєднанні із статтею 164 СК, що врахував суд першої інстанції при вирішені спору відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК.

Так, ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками (див., наприклад, постанову Верховного Суду від 08 травня 2019 року у справі № 409/1865/17-ц).

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Крім того, зазначені чинники, повинні мати систематичний та постійних характер (див., наприклад, постанову Верховного Суду від 04 березня 2021 року у справі № 756/6112/18).

Далі Верховний Суд підкреслював, що доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останньої батьківських прав, покладено на позивача (Постанова Верховного Суду від 29 травня 2020 року у справі № 739/2159/18).

Встановивши зазначені обставини справи та застосовуючи наведені вище правові норми та релевантні правові позиції, суд вважає, що позовні вимоги доведені належними та допустимими доказами та підлягають задоволенню.

Зокрема, судом встановлено, що відповідач фактично самоусунулися від виконання своїх батьківських обов`язків, пов`язаних з вихованням та утриманням дитини. Не забезпечує належний рівень її розвитку та виховання, не виконує своїх обов`язків щодо утримання дитини. Спілкування між відповідачем і дитиною відсутнє.

Судом не встановлено обставин, які б об`єктивно перешкоджали відповідачу виконувати свої батьківські обов`язки, а отже, суд приходить до переконання, що поведінка відповідача є усвідомленою та виною і наслідком такої поведінки є свідоме нехтування ним виконанням своїх батьківських обов`язків.

Враховуючи встановлені вище обставини та характер стосунків батька і доньки, суд вважає, що позбавлення батьківських прав відповідача в цьому випадку є вимушеним та необхідним правовим заходом реагування на поведінку відповідачів у сфері сімейних відносин і таке позбавлення батьківських прав буде вчиненим в інтересах дитини.

Щодо відсутності висновку органу опіки та піклування з приводу доцільності позбавлення відповідача батьківських прав, суд зазначає наступне.

Так, в силу приписів статті 19 СК України, такий висновок повинен бути наданим органом опіки та піклування при вирішенні спору щодо доцільності позбавлення батьківських прав.

Проте, суд зауважує, що з огляду на не проживання позивачки і доньки на території України, надання такого висновку виявилось не можливим, про що зазначено в усних та письмових поясненнях представника органу опіки та піклування.

Суд зазначає, що в силу приписів статті 6, 13 Європейської конвенції про захист прав людини та її основоположних свобод, відсутність такого висновку не може перешкоджати розгляду справи по суті і вирішенню цього спору, так як протилежне тлумачення може призвести до невиправданого обмеження права на суд та права на ефективний спосіб захисту прав позивачки. А проживання позивачки і доньки за кордоном, як і відсутність вказаного вище висновку органу опіки та піклування, не перешкоджає суду у наданні правової оцінки поведінці відповідача, як батька дитини, враховуючи, в тому числі і те, що представниця органу опіки та піклування в судовому засіданні підтримала доцільність позбавлення відповідача батьківських прав.

У Постанові ВС від 11 грудня 2023 року по справі № 523/19706/19 висловлено правову позицію, що неможливість надання органом опіки та піклування висновку щодо доцільності позбавлення батьківських прав,з огляду на перебування дитини за кордоном, не може бути перешкодою для розгляду такої справи по суті судом.

Тому, позовні вимоги є доведеними і підлягають задоволенню.

У відповідності до приписів статті 141 ЦПК України, враховуючи задоволення позовних вимог судом, суд стягує з відповідача на користь позивачки понесені нею витрати зі сплати судового збору.

Керуючись постановою Пленуму Верховного Суду України №3 від 30 березня 2007 р. «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», ст. ст. 150, 151, 164, 165, 180 Сімейного Кодексу України, ст. ст. 4, 12, 81, 263-265, 280-282, 354 ЦПК України, суд,-

Ухвалив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог на предмет спору виконавчий комітет Брусницької сільської ради Вижницького району Чернівецької області про позбавлення батьківських прав - задовольнити.

Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьківських прав відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1211,20 гривень, як компенсацію витрат зі сплати судового збору.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Київського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Інформація про учасників справи:

Позивачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП не відомо, останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_2 .

Третя особа: виконавчий комітет Брусницької сільської ради Вижницького району Чернівецької області, ЄДРПОУ 44478335, місцезнаходження: Чернівецька область, Вижицький район, с. Брусниця, вул. Буковинська, 30.

Суддя Самуха В.О.