Рішення № 13793340, 10.02.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 3/37610.02.11 За позовом Національного банку України До Міністерства фінансів України

Про стягнення 190977,00 грн.

Суддя Сівакова В.В.

Представники сторін:

Від позивача Дягілєв А.Б. –по дов. № 18-208/223-841 від 18.01.2011

Від відповідача Самойленко А.В. –по дов. № 28030-09/9 від 10.09.2010

На підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 27.01.2011 було оголошено перерву до 10.02.2011.

СУТЬ СПОРУ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Національного банку України про стягнення з Міністерства фінансів України 146232,45 грн. основного боргу, 27241,92 грн. пені, 12981,60 грн. збитків від зміни індексу інфляції та 3% річних в розмірі 4521,03 грн. за неналежне виконання взятих на себе останнім зобов‘язань згідно договору № 28000-04/43 від 02.04.2007 (далі - договір) про виконання функцій з технічного обслуговування та нагляду за функціонуванням кредитної лінії та позики на інституційний розвиток (ПІР).

Відповідачем в судовому засіданні 11.01.2011 подано письмовий відзив на позов, в якому відповідач проти позову заперечує з наступних підстав. Відповідно до положень розділу 4 договору, за здійснення технічного обслуговування та нагляду за функціонуванням Кредитної лінії та Позики Мінфін сплачує НБУ винагороду в розмірі 0,75% від вибраної та неповерненої Уповноваженими банками суми Субкредиту. НБУ здійснює розрахунок винагороди на відповідну дату сплати відсотків Уповноваженими банками на основі фактичної кількості днів, що минули з дати надання Уповноваженому банку відповідного Субкредиту або його частини, або від попередньої Дати сплати відсотків Уповноваженими банками, з розрахунку року в 360 днів, включаючи перший день, але не включаючи останній день у відповідному періоді нарахування відсотків. Мінфін перераховує суму винагороди НБУ до 30 травня і до 30 листопада кожного року дії договору. У зв'язку із закриттям спільного зі Світовим банком Проекту «Розширення доступу до ринків фінансових послуг»постала необхідність припинити договірні відносини між Мінфіном та НБУ за договором. Листом від 08.05.2009 № 31-25050-06/10/12919 Мінфін запропонував НБУ провести розрахунки за період з 05.11.2008 по 05.05.2009 та припинити договір. НБУ листом від 20.05.2009 № 46-05-001/682-9860 повідомив Мінфін, що відповідно до підпункту 3.1.18 договору у разі припинення його дії НБУ зобов‘язаний протягом 2 місяців передати Мінфіну або його правонаступнику за договором усі первинні та інші документи, пов'язані з обслуговування та нагляду за функціонуванням Кредитної лінії та Позики та запропонував підготувати додаткову угоду про дострокове припинення договору. Отже, відповідач вважає, що НБУ визнав, що 05.05.2009 є фактичною датою припинення договору. Листом від 17.06.2009 № 31-25050-06-10/16182 Мінфін направив на адресу НБУ, у відповідності до пункту 6.4 договору, проект додаткової угоди 1 щодо дострокового припинення договору. Крім того, листом від 30.06.2009 № 31-25050-07-10/17488 Мінфін, враховуючи підпункт 3.1.18 Договору та те, що фактичною датою припинення договору є 05.05.2009, повідомив НБУ, що Міністерство має можливість самостійно з 01.07.2009 здійснювати перевірку поточної відповідності уповноважених банків критеріям прийнятності, а також наявність та стан предмету забезпечення, наданого уповноваженим банкам згідно з договорами, укладених в рамках Проекту. Станом на 01.07.2009 жодних первинних та інших документів, пов‘язаних з обслуговування та нагляду за функціонуванням Кредитної лінії та Позики від НБУ на адресу Мінфіну та підписаної додаткової угоди щодо припинення договору не надходило. Лише листом від 13.07.2009 № 46-05-001/934-13205 НБУ повідомив Мінфін про відмову в підписанні додаткової угоди в редакції запропонованої Міністерством. Зазначене вище свідчить, що НБУ навмисно, без поважних причин, в односторонньому порядку змінив фактичну дату припинення договору. Крім того, слід зазначити, що оплата послуг НБУ здійснювалась із загального фонду бюджету (бюджетна програма 3501610 «Заходи щодо розвитку фінансового сектора та управління Проектом »), а тому зазначені правовідносини необхідно класифікувати як бюджетні. У зв'язку з чим, посилання позивача на положення ст. 625 Цивільного кодексу України, вважає необґрунтованим виходячи з такого. Відповідно до ст. 1 Бюджетного кодексу України, цим кодексом регулюються відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів та розгляду про їх виконання, а також контролю за виконанням Державного бюджету України та місцевих бюджетів. Відповідно до частини другої ст. 1 Цивільного кодексу України, до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом. Враховуючи викладене, просить в позові відмовити повністю.

Позивачем в судовому засіданні 20.01.2011 подано письмові заперечення на відзив в яких зазначає наступне. Відповідач наводить аргумент про те, що позивач фактично визнав датою припинення дії договору 05.05.2009. Крім того, відповідач стверджує, що позивач припинив виконання функцій з технічного обслуговування Кредитної лінії та ПІР, починаючи з 05.05.2009. позивач вважає, що вказані доводи відповідача не відповідають дійсності. Враховуючи важливість постійного нагляду за фінансовим станом Уповноважених банків в умовах фінансової кризи, виконання ними не фінансових зобов‘язань (дотримання критеріїв прийнятності) та контролю за своєчасним виконанням зобов'язань перед відповідачем щодо сплати відсотків, комісій, інших належних до сплати платежів, позивач у листі від 20.05.2009 № 46-05-001/682-9860 повідомив відповідача про те, що «до моменту укладення вищевказаної додаткової угоди [про припинення дії договору] чи до визначеної нею іншої дати припинення дії договору, ... продовжуватиме здійснювати технічне обслуговування та нагляд за функціонуванням Кредитної лінії у повній відповідності з умовами договору». Протягом травня-червня 2009 року позивач належним чином виконував взяти на себе зобов‘язання за договором. Лише 26.06.2009 відповідач (лист № 31-25050-07-16/17412) повідомив Уповноважені банки та позивача, про необхідність подання Уповноваженими банками документів та звітності згідно кредитних договорів та звітність про стан предмету застави безпосередньо до відповідача. Листом від 30.06.2009 № 31-25050-07-10/17488 відповідач фактично визнав виконання позивачем функцій з технічного обслуговування та нагляду за функціонуванням Кредитної лінії та ПІР до моменту надсилання цього листа та повідомив позивача про самостійне здійснення перевірки поточної відповідності Уповноважених банків критеріям прийнятності, а також перевірки стану та наявності предмету застави, починаючи з 01.07.2009. Враховуючи отримання двох вищевказаних листів, позивач з 01.07.2009 був позбавлений можливості виконувати функцій згідно договором, оскільки всі документи та звітність спрямовувались Уповноваженими банками безпосередньо відповідачу. Також позивач погодився вважати 01.07.2009 датою припинення виконання позивачем функцій з технічного обслуговування та нагляду за Кредитною лінією в рамках договору, про що було зазначено у проекті додаткового договору № 1, підписаного з боку позивача та надісланого для підписання відповідачу (лист від 13.07.2009 № 46-05-001/934-13205). Стосовно твердження відповідача, що станом на 01.07.2009 жодних первинних та інших документів, пов'язаних з обслуговуванням та наглядом за функціонуванням Кредитної лінії та ПІР від позивача на адресу відповідача не надходило, позивач вважає за необхідне відзначити наступне. Пунктом 3.1.18 договору передбачене зобов'язання позивача передати відповідачу усі первинні та інші документи (листи, звіти, документи Бенефіціарів тощо), пов‘язані з обслуговуванням, наглядом та функціонуванням Кредитної лінії та ПІР у двомісячний строк лише після припинення дії цього договору. Оскільки, сторони станом на 01.07.2009 не досягли згоди щодо припинення дії договору, у спосіб передбачений пунктом 6.4 договору, зобов'язання щодо передачі первинних та інших документів у позивача у вказаний термін не виникло. Стосовно доводів відповідача про відмову позивача підписати додаткову угоду в редакції запропонованій відповідачем, позивач вважає необхідним звернути увагу суду на таке: отриманий позивачем проект додаткової угоди № 1 про дострокове припинення договору (додаток до листа від 17.06.2009 № 31-25050-06-10/16182) був оформлений в спосіб, що не дозволяв укладення додаткової угоди у відповідності до статті 181 Господарського кодексу України, а саме: не був підписаний повноважним представником відповідача та скріплений печаткою відповідача. Пункт 1 проекту додаткової угоди № 1 про дострокове припинення договору передбачав датою припинення виконання зобов‘язань позивача за договором 05.05.2009, тобто не враховував виконання позивачем функцій, передбачених договором, починаючи з 05.05.2009 по дату підписання вищевказаної додаткової угоди, та не передбачав відповідного зобов‘язання відповідача здійснити оплату позивачу за виконання таких функцій. Щодо твердження відповідача про класифікацію існуючих між сторонами правовідносин як бюджетних позивач вважає за необхідне звернути увагу на те, що правовідносини між сторонами виникли на підставі укладеного між ними договору і відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України мають цивільно-правовий характер. Враховуючи викладене підтримує позовні вимоги повністю.

Відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 10.02.2011, було оголошено вступну та резолютивну частині рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов‘язків, зокрема, є договори та інші правочини.

02.04.2007 між Міністерством фінансів України (далі - Мінфін) та Національним банком України (далі –Національний банк) було укладено договір № 28000-04/43 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору Мінфін доручає, а Національний банк приймає на себе зобов'язання через Групу управління проектами міжнародних кредитних ліній при Національному банку України виконувати від імені Мінфіну функції з технічного обслуговування та нагляду за функціонуванням Кредитної лінії та Позики на інституційний розвиток (ПІР) в межах прав і обов‘язків, визначених у цьому договорі.

Згідно п. 1.2. договору за виконання функцій, передбачених розділом 3 цього договору, Мінфін сплачує Національному банку винагороду в порядку та розмірі, визначеному розділом 4 цього договору.

Зокрема, згідно з пунктом 4.1 договору за здійснення технічного обслуговування та нагляду за функціонуванням кредитної лінії та ПІР Мінфін сплачує Національному банку винагороду в розмірі 0,75% річних від вибраної та неповерненої уповноваженими банками суми субкредитів.

Відповідно до пункту 4.2 договору здійснення розрахунку розміру винагороди, що підлягає сплаті відповідачем, покладено на позивача.

Пунктом 4.3. договору передбачено, що Мінфін перераховує суму винагороди Національному банку до 30 травня і до 30 листопада кожного року дії цього договору. Винагорода сплачується у гривні. При наданні субкредитів у доларах США розрахунок винагороди здійснюється за офіційним курсом Національного банку до долара США, встановленим на дату сплати відсотків уповноваженими банками.

Протягом липня 2007 - травня 2009 року позивач та відповідач належним чином виконували взяті за договором зобов‘язання, що не заперечується сторонами і підтверджується також останнім актом приймання наданих послуг від 05.05.2009 підписаного та скріпленого печатками обох сторін.

У зв‘язку з рішенням відповідача щодо призупинення фінансування уповноважених банків у рамках Угоди про позику, останній листом від 08.05.2009 № 31-25050-06-10/12919 надіслав позивачу пропозицію достроково розірвати договір, провести розрахунки за період з 05 листопада 2008 року по 05 травня 2009 року та вважати дію договору припиненою відповідно до абзацу 4 пункту 6.4 договору з 05 травня 2009 року.

Згідно пункту 6.4 договору договір припиняється за письмовою угодою між сторонами, підписаною уповноваженими представниками сторін і скріпленою печатками сторін.

Позивач на підставі зазначеного пункту договору листом від 20.05.2009 № 46-05-001/682 звернув увагу відповідача на необхідність забезпечення належних юридичних підстав для дострокового припинення дії договору і запропонував останньому підготувати відповідний додатковий договір та передати належним чином оформлені примірники для підписання з боку позивача. Позивач додатково звернув увагу відповідача, що до моменту укладення вищевказаного додаткового договору чи до визначеної ним іншої дати припинення дії договору продовжуватиме здійснювати технічне обслуговування та нагляд за функціонуванням Кредитної лінії відповідно до умов договору.

Відповідач листом від 17.06.2009 № 31-25050-06-10/16182 надіслав проект додаткової угоди про припинення дії договору з проханням підписати його та повернути їх для підписання відповідачу.

Листом від 30.06.2009 № 31-25050-07-10/17488 відповідач повідомив позивача про припинення фінансування Кредитної лінії та Позики на інституційний розвиток з 20.06.2009, а також повідомив про самостійне здійснення технічного обслуговування, починаючи з 01.07.2009.

З врахуванням вказаних пропозицій відповідача, позивач погодився вважати 01.07.2009 датою припинення дії договору, і надіслав відповідачу (лист від 13.07.2009 № 46-05-001/934) доопрацьований проект додаткового договору щодо дострокового припинення дії договору та акт приймання наданих послуг із розрахунком належної до сплати відповідачем на користь позивача суми винагороди за фактично надані позивачем послуги за договором за станом на 01.07.2009 (за період з 05.05.2009 по 01.07.2009) у розмірі 19 139,12 долар США, що в гривневому еквіваленті за курсом НБУ на 01.07.2009 (7,6405 гривень за 1 долар США) становило 146 232,45 грн., у тому числі ПДВ 24 372,08 грн.

Однак, відповіді на вищевказаний лист та підписаних з боку відповідача примірників додаткового договору та акту приймання наданих послуг позивач не отримав, незважаючи на надісланий 27.08.2009 лист № 46-05-002/1081-16157, в якому позивач знову звернув увагу відповідача на необхідності якнайшвидшого підписання надісланих документів і здійснення належних розрахунків з позивачем з метою усунення невизначеності у правовідносинах сторін та попередження виникнення спірних питань.

У зв‘язку з відсутністю відповіді відповідача на вищезгадані листи, позивач листом № 46-05-001/1288-18577 від 06.10.2009 попередив відповідача, що у випадку подальшого затягування вчинення дій, необхідних для врегулювання спірних відносин, буде вимушений вжити визначених законодавством заходів для припинення дії договору та стягнення належної позивачу суми винагороди у судовому порядку.

У відповідь відповідач листом від 16.10.2009 № 31-25050-06-10/27902 повідомив позивача про зміни у керівному складі та перерозподіл обов‘язків між керівництвом відповідача, у зв‘язку з чим запропонував внести зміни до проекту додаткового договору та акту приймання наданих послуг, зазначивши підписантом з боку відповідача іншого заступника Міністра фінансів та повторно надіслати відповідні документи на підписання. Будь-яких інших зауважень чи пропозицій до вказаних документів надано не було.

Позивачем були підготовлені нові примірники додаткового договору та акту приймання наданих послуг та листом від 26.10.2009 № 46-05-001/1406-19936 вказані документи були знову надіслані на адресу відповідача.

Незважаючи на подальші неодноразові звернення до відповідача з вимогою належного врегулювання правовідносин сторін і здійснення необхідних розрахунків за надані позивачем послуги за договором (копії листів позивача № 46-05-001/1641-22707 від 08.12.2009; № 46-05-001/433-3757 від 13.03.2010; № 46-04-001/1354-16236 від 20.09.2010) підписаний додатковий договір і акт, як і грошові кошти на адресу позивача так і не надійшли.

Цивільне законодавство базується на принципі обов‘язкового виконання сторонами зобов‘язань за договором. За загальним правилом, закріпленим у ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Пункт 1 статті 188 Господарського кодексу України також визначає, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором.

Стаття 654 Цивільного кодексу України встановлює, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Статтею 188 Господарського кодексу України визначено загальний порядок зміни та розірвання господарських договорів, відповідно до якого сторона договору, яка вважає за необхідне змінити договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.

Частиною четвертою статті 188 Господарського кодексу України визначено, що у разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Матеріали справи свідчать, що здійснення розірвання договору за взаємною згодою сторін не відбулось, оскільки сторонами так і не було підписано додаткової угоди про його розірвання. Також суду не подано і доказів того, що спір про розірвання договору був переданий на вирішення суду.

Таким чином, дія договору не була припинена у визначеному законодавством порядку.

За приписами ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Пункт 1 статті 902 Цивільного кодексу України встановлює, що виконавець повинен надати послугу особисто.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України передбачений обов'язок замовника оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Отже, обов‘язковою підставою для здійснення замовником свого обов‘язку щодо оплати послуг є надання цих послуг.

Надані позивачем документи свідчать, що позивач протягом травня –червня 2009 року належним чином виконував взяті на себе зобов‘язання за договором та виконував функції з технічного обслуговування та нагляду за функціонуванням Кредитної лінії та Позики на інституційний розвиток (ПІР) в межах прав і обов‘язків, визначених договором.

Слід зазначити, що відповідач в своєму листі № 31-25050-07-10/17488 від 30.06.2009 не заперечував факту не виконання позивачем визначених договором функцій.

Зобов‘язання відповідача щодо сплати позивачу винагороди за здійснення функцій з технічного обслуговування та нагляду за функціонуванням Кредитної лінії та Позики мало було виконане відповідно до положень пункту 4.3 договору до 30 листопада 2009 року.

Проте, матеріалами справи підтверджується, що відповідач, в порушення умов договору, у визначені строки оплату за надані послуги не провів, в зв‘язку з чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 146 232,45 грн.

Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов’язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

З огляду на викладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача суми винагороди в розмірі 146232,45 грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Оскільки відповідач станом на 30.11.2009 не перерахував винагороду за надані позивачем послуги за договором за період з 05.05.2009 по 01.07.2009, зобов‘язання відповідача щодо перерахування позивачу суми винагороди у сумі 146 232,45 грн., належної до сплати останньому за виконання Функцій, вважається порушеним з 01.12.2009.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Сторони можуть домовитись про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків передбачених законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом зокрема сплата неустойки.

Пунктом 5.2 договору передбачено, що у разі несвоєчасного виконання зобов'язань, передбачених розділом 4 договору, відповідач зобов'язаний сплатити позивачу пеню, виходячи із розміру подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань»платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань»встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

При укладанні договору сторони визначили відповідальність за порушення зобов’язання щодо оплати функцій технічного обслуговування та нагляду.

Разом з цим, пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов‘язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов‘язання мало бути виконано.

Зазначена стаття передбачає строк, у межах якого нараховуються штрафні санкції, у разі якщо інше не встановлено законом або договором, а строк, протягом якого особа може звернутися до суду за захистом свого порушеного права встановлюється Цивільним кодексом України.

Укладеним між сторонами договором передбачено нарахування пені за кожний день прострочення, тобто, відповідальність носить подовжувальний характер.

В зв’язку з тим, що взяті на себе зобов’язання по сплаті наданих послуг відповідач не виконав, він повинен сплатити позивачу, крім суми основного боргу, пеню відповідно до п. 5.2. договору, розмір якої, за наступними розрахунками суду за шість місяців з 01.12.2009 по 01.07.2011 становить 17349,57 грн.

Сума боргу (грн.)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення

146232.4501.12.2009 - 07.06.201018910.2500 %0.056 %15522.67

146232.4508.06.2010 - 01.07.2010249.5000 %0.052 %1826.90 Вимоги позивача в частині стягнення пені в сумі 17349,57 грн. обґрунтовані і підлягають задоволенню та відповідно в частині розміру пені 9892,35 грн. в позові слід відмовити, оскільки розрахунок здійснений з порушенням чинного законодавства України.

В зв’язку з тим, що відповідач припустився прострочення по сплаті платежів, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути на свою користь 12981,60 грн. інфляційних витрат та 3% річних в розмірі 4521,03 грн.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Розрахунок боргу з урахуванням індексу інфляції має бути здійснений у відповідності до листа Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997 «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ»відповідно до яких розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції проводиться шляхом помноження суми боргу на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочки виплати заборгованості.

За таких обставин, суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача 12981,60 грн. інфляційних витрат та 3% річних в розмірі 4521,03 грн. (за обґрунтованими розрахунками позивача).

Таким чином суд прийшов до висновку, що позовні вимоги Національного банку України є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягає стягненню з відповідача в доход Державного бюджету України пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 49, 82-85 ГПК України,-

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Міністерства фінансів України (м. Київ, вул. Грушевського, 12/2, код ЄДРПОУ 00013480) на користь Національного банку України (м. Київ, вул. Інститутська, 9, код ЄДРПОУ 00032106) 146232 (сто сорок шість тисяч двісті тридцять дві) грн. 45 коп. суму боргу, 17349 (сімнадцять тисяч триста сорок дев‘ять) грн. 57 коп. пені, 4521 (чотири тисячі п‘ятсот двадцять одну) грн. 03 коп. 3% річних та 12981 (дванадцять тисяч дев‘ятсот вісімдесят одну) грн. 60 коп. інфляційних витрат.

3. В іншій частині в позові відмовити повністю.

4. Стягнути з Міністерства фінансів України (м. Київ, вул. Грушевського, 12/2, код ЄДРПОУ 00013480) в доход Державного бюджету України 1810 (одну тисячу вісімсот десять) грн. 84 коп. державного мита та 223 (двісті двадцять три) грн. 77 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

СуддяСівакова В.В. Рішення підписано 14.02.2011.