Рішення № 137930127, 03.07.2026, Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа № 185/7255/26

Провадження № 2/185/7683/26

03 липня 2026 року м. Павлоград

Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді Бабія С.О., за участю секретаря судового засідання Вакули В.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Органу опіки та піклування виконавчого комітету Павлоградської міської ради, в інтересах неповнолітнього ОСОБА_1 , до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Павлоградської міської ради, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів,

В С Т А Н О В И В:

07.05.2026 року позивач Орган опіки та піклування виконавчого комітету Павлоградської міської ради звернувся до суду з позовом в інтересах неповнолітнього ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що на обліку в службі у справах дітей Павлоградської міської ради знаходиться неповнолітній ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , як дитина, яка перебуває у складних життєвих обставинах. Мати дитини, ОСОБА_3 , померла ІНФОРМАЦІЯ_3 . Місце проживання відповідача ОСОБА_2 офіційно не встановлено. За наявною інформацією, він з 2015 року проживає за межами України на території Російської Федерації, де створив іншу сім`ю. Неповнолітній ОСОБА_4 на даний час проживає разом із дідусем, ОСОБА_5 , за адресою: АДРЕСА_1 . Дідусь фактично здійснює утримання, догляд та виховання онука. Умови проживання є задовільними. ОСОБА_6 забезпечений необхідними умовами для життя, навчання та розвитку. Дитина навчається у Гімназії № 11 Павлоградської міської ради, характеризується позитивно, має належний рівень фізичного та розумового розвитку, дисциплінований, соціально адаптований.

Відсутність належного батьківського піклування з боку батька негативно впливає на реалізацію прав дитини, зокрема на отримання належного матеріального забезпечення, сімейного виховання та стабільного правового статусу. З моменту виїзду батька за межі України та до теперішнього часу він не підтримує жодного зв`язку з сином, не цікавиться його життям, станом здоров`я, навчанням та розвитком, не бере участі у вихованні, не забезпечує матеріально, не виконує інших обов`язків, передбачених чинним законодавством України. Неповнолітній фактично залишився без батьківського піклування.

За інформацією, наданою Павлоградським РВП ГУНП в Дніпропетровській області, встановити місцезнаходження гр. ОСОБА_2 не вдалося. Перевірка за реєстрами ДРАЦС та виїзд за можливою адресою мешкання ( АДРЕСА_2 ) результатів не дали, оскільки за вказаною адресою особа не проживає, а сусідам він невідомий.

Відповідно до наданих пояснень неповнолітнього ОСОБА_1 , він після смерті матері проживає з дідусем, ОСОБА_5 , який повністю опікується його вихованням та утриманням, тоді як біологічний батько, ОСОБА_2 , з 2015 року перебуває за межами України, жодної участі в житті сина не бере, матеріально не допомагає та не підтримує зв`язку. Хлопець просить позбавити батька батьківських прав.

Згідно з актом обстеження умов проживання від 24.04.2026 р., за адресою: АДРЕСА_2 , факт проживання ОСОБА_2 за вказаним місцем реєстрації не підтверджено. Під час перевірки було встановлено, що в домоволодінні мешкають сторонні особи, які зазначили, що даний громадянин їм невідомий, вони ніколи його не бачили та за цією адресою він не з`являвся.

Питання позбавлення батьківських прав гр. ОСОБА_2 відносно дитини ОСОБА_1 розглянуто на засіданні комісії з питань захисту прав дитини. Орган опіки та піклування вважає, що відповідач покладених на нього законодавством батьківських обов`язків не виконує, не бере участі у забезпеченні та вихованні дитини, що є вагомою підставою для позбавлення батька батьківських прав.

Ухвалою суду від 03 липня 2026 року у справі відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання. Також суд витребував та отримав з Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України інформацію з бази даних «Відомості про осіб, які перетнули державний кордон України, в`їхали на тимчасово окуповану територію України або виїхали з такої території» щодо перетину державного кордону України громадянином України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у період з 01.01.2015 року по день надання відповіді.

Представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги, просив позов задовольнити. Не заперечував заочного розгляду справи.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, причини неявки суду не відомі, будь-яких заяв чи клопотань до суду не надав.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням кожен окремо та в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог та, спираючись на вимоги ст. ст. 223, 280 ЦПК України, ухвалив заочне рішення.

Судом встановлено, що відповідно до копії свідоцтва про народження дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьками дитини є ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

Мати дитини, ОСОБА_3 , померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть.

Згідно з інформацією Павлоградського районного відділу поліції ГУНП в Дніпропетровській області від 14.04.2026 року, встановити місцезнаходження гр. ОСОБА_2 не вдалося.

Згідно з актом обстеження умов проживання від 24.04.2026 року за адресою: АДРЕСА_2 , факт проживання ОСОБА_2 за вказаним місцем реєстрації не підтверджено.

Згідно з наказом служби у справах дітей Павлоградської міської ради від 01.04.2026 року неповнолітнього ОСОБА_1 взято на облік як дитину, яка перебуває у складних життєвих обставинах.

Згідно з висновком органу опіки та піклування виконавчого комітету Павлоградської міської ради від 22.04.2026 року, орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно його сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно з заявою дитини ОСОБА_1 від 27.04.2026 року, він просить позбавити батька батьківських прав.

Згідно з поясненнями дідуся дитини ОСОБА_5 від 13.04.2026 року, батько дитини з 2015 року не підтримує зв`язку з сином, не цікавиться його життям, не забезпечує матеріально.

Згідно з інформацією Гімназії № 11 Павлоградської міської ради від 16.02.2026 року, дитина навчається, характеризується позитивно.

Згідно з актом обстеження умов проживання від 09.03.2026 року за адресою: АДРЕСА_1 , умови проживання дитини з дідусем є задовільними.

Згідно з листом КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги м. Павлограда» від 17.03.2026 року, дитина перебуває під наглядом.

Згідно з листом Павлоградського міського центру соціальних служб від 20.03.2026 року, з дитиною та дідусем проводиться соціальна робота.

Згідно з інформацією служби у справах дітей Павлоградської міської ради від 16.04.2026 року, батько дитини з 2015 року не бере участі у вихованні та утриманні сина.

Згідно з актом обстеження умов проживання від 24.04.2026 року, факт проживання відповідача за місцем реєстрації не підтверджено.

Згідно з висновком органу опіки та піклування від 22.04.2026 року, позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 є доцільним.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Приписами ст. 5 СК України встановлено, що держава охороняє сім`ю, дитинство, материнство, батьківство, створює умови для зміцнення сім`ї.

Статтею 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України.

Нормою ст. 15 СК України чітко регламентовано, що сімейні обов`язки не можуть бути перекладені на іншу особу.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 150 СК України, батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України встановлено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Відповідно до положень, які містяться у п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» № 3 від 30 березня 2007 року, особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених ст. 164 СК України. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Такий висновок також узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, що викладена у постанові від 30 квітня 2020 року у справі № 283/1309/17.

Крім того, з аналізу норми, що міститься у пункті 2 частини першої статті 164 СК України вбачається, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Аналогічний висновок викладений у Постанові Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц.

Згідно з вимогами ч. 5 ст. 19 СК України, орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Відповідно до висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Павлоградської міської ради від 22.04.2026 року, останні вважали за доцільне позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і суд не вбачає підстав ставити такий висновок під сумнів.

Наведені обставини у своїй сукупності є підставою для позбавлення відповідача батьківських прав щодо дитини, на підставі викладеного, таке позбавлення батьківських прав є необхідним та відповідає найкращим інтересам дитини.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789 ХІІ від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умови життя, необхідних для розвитку дитини.

Приписами ст. 3 вказаної Конвенції визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Позбавлення батьківських прав є заходом відповідальності батьків за невиконання або неналежне виконання ними своїх батьківських обов`язків. Головною метою такого заходу є захист інтересів малолітніх та неповнолітніх дітей і стимулювання батьків щодо належного виконання своїх обов`язків. Ухилення батьків від виховання дитини, як підстава до позбавлення батьківських прав можлива лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Відповідно до положень, які містяться у п. 15 Постанови Пленуму Верховного суду України №3 від 30.03.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» роз`яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці.

У статті 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року зазначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

У своєму рішенні у справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) від 16 липня 2015 року ЄСПЛ вказав, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від суддів ретельну оцінку низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

Аналіз зазначених положень закону, практики Європейського суду з прав людини дає можливість зробити висновок, що підставою позбавлення батьківських прав батьків є виникнення в сім`ї обставин, коли батьки внаслідок свідомої, винної поведінки не виконують своїх обов`язків щодо виховання, утримання, розвитку дітей, їх навчання та лікування і коли таку ситуацію неможливо виправити іншими заходами.

Позбавлення батьківських прав, відповідно до вимог ст. 166 СК України, є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька та матері, так і для дитини.

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. За таких обставин, враховуючи, що матеріалами справи у повному обсязі підтверджуються всі факти, викладені у позові, а намагання всіх можливих інстанцій, які відповідають за благонадійність та належні умови проживання та забезпечення неповнолітніх дітей, не дали очікуваного результату через небажання відповідача виправитись, у зв`язку із чим суд вважає, що такий виключний захід, як позбавлення батьківських прав відповідача відносно його неповнолітнього сина, є єдиним та вірним способом захисту як найкращих інтересів його дитини.

На думку суду, з урахуванням наведених вище норм Закону, встановлено, що позивачем по справі надано достатньо переконливих і зважених аргументів, які можуть вважатись виправданими для розірвання сімейних зв`язків між батьком та дитиною і будуть відповідати якнайкращим інтересам дитини.

Матеріали справи містять належні та допустимі докази, в розумінні ст. ст. 12, 81 ЦПК України, на підтвердження того, що відповідач байдуже ставиться до сина, на які позивач посилається, як на підставу задоволення позовних вимог про позбавлення відповідача батьківських прав відносно його дитини.

Отже, судом встановлено, що відповідач свідомо нехтує своїми батьківськими обов`язками, його поведінка свідчить про наявність кожного окремо і всіх у сукупності факторів, зазначених у Постанові Пленуму ВСУ № 3 від 30 березня 2007 року, а тому позовні вимоги в частині позбавлення його батьківських прав відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підлягають задоволенню.

Натомість, суд зазначає, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача аліментів на утримання дитини не підлягають задоволенню. Позивач просить стягнути аліменти на користь «законного представника дитини, який буде визначений відповідно до законодавства». Така формулювання не містить чіткого визначення особи стягувача, що суперечить вимогам процесуального закону та принципу правової визначеності. Визначення судом у рішенні абстрактної особи, яка лише в майбутньому може набути відповідного статусу, не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості судового рішення, а також унеможливлює його реальне виконання без ухвалення додаткового судового акта. З цих підстав позовні вимоги в частині стягнення аліментів задоволенню не підлягають, як заявлені на майбутнє.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухваленим відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, має відповідати завданню цивільного судочинства.

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити про те, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особи. Отже, при ухваленні рішення по суті, суд повинен вживати всіх заходів задля того, щоб судове рішення було не лише законним, але й справедливим.

Європейський суд з прав людини вказав у своєму рішенні «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях, а тому, виходячи із наведеного вище, суд доходить висновку, що позовна заява підлягає частковому задоволенню, в частині позбавлення відповідача батьківських прав відносно неповнолітнього сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги задоволено частково, при цьому, позивач при зверненні з вказаним позовом до суду був звільнений від сплати судового збору, то з відповідача на користь Держави слід стягнути судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 (двадцять) копійок за задоволення однієї вимоги немайнового характеру.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 5, 10, 12, 13, 76-82, 89, 128, 133, 141, 259, 263-265, 268, 380-388, 354 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Позбавити батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , щодо його сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь Держави судовий збір у сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 (двадцять) копійок.

Заочне рішення може бути переглянуте Павлоградським міськрайонним судом Дніпропетровської області за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Рішення може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду через Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Відомості про учасників справи згідно з п.4 ч.5 ст. 265 ЦПК України:

Позивач: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Павлоградської міської ради, код ЄДРПОУ 04052229, 51400, м. Павлоград, вул. Соборна, буд. 95.

в інтересах: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_3 .

Третя особа: Служба у справах дітей Павлоградської міської ради, 51400, м. Павлоград, вул. Соборна, 42а, код ЄДРПОУ 21946193.

Суддя С. О. Бабій