Рішення № 137927722, 18.06.2026, Святошинський районний суд міста Києва

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/22080/25

пр. № 2/759/2544/26

18 червня 2026 року м. Київ

Святошинський районний суд міста Києва в складі:

головуючого судді Твердохліб Ю.О.,

за участю секретаря судових засідань Жиглій Є.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання права користування жилим приміщенням в гуртожитку,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2025 року ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» звернулась до суду з позовом до Святошинської районної в м.Києві державної адміністрації , в якому просила визнати за ОСОБА_1 право користування жилим приміщенням у гуртожитку, кімнатою АДРЕСА_1 та зобов`язати Святошинську районну в місті Києві державну адміністрацію зарахувати ОСОБА_1 на квартирний облік як громадян, які потребують поліпшення житлових умов з 12.08.2025 року.

Свої вимоги позивач мотивувала тим, що їй у зв`язку з роботою двірником КП РЕО-3 було надано кімнату АДРЕСА_2 . Оскільки кімната була нежитловим фондом і не могла бути переведена до службового житла, у 2021 році надано було кімнату АДРЕСА_1 та 12 березня 2021 року зареєстровано в даній кімнаті. Проте ордер на жиле приміщення в кімнаті АДРЕСА_1 видано не було з тих підстав, що вона не перебуває на квартирному обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов. Звернувшись до Святошинської районної в міста Києві державної адміністрації з заявою про взяття на квартирний облік, як особа, яка постійно проживає та зареєстрована в гуртожитку, 27.08.2025 року отримала письмову відмову, оскільки нею не надано ордеру на поселення в гуртожиток у кімнату АДРЕСА_1 , що є грубим порушенням її житлових прав.

Позивачка намагалась врегулювати питання мирним шляхом, проте отримала дві взаємовиключні відмови, що ордер на жиле приміщення гуртожитку їй не може бути видано, оскільки вона не перебуває на квартирному обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, а на квартирний облік її не може бути зараховано, оскільки нею не надано ордеру на поселення в гуртожиток у кімнату АДРЕСА_1 .

У зв`язку із цим, просить суд визнати за ОСОБА_1 право користування жилим приміщенням у гуртожитку, кімнатою АДРЕСА_1 та зобов`язати Святошинську районну в місті Києві державну адміністрацію зарахувати ОСОБА_1 на квартирний облік як громадян, які потребують поліпшення житлових умов з 12.08.2025 року.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.09.2025 року визначено головуючого суддю та 23.09.2025 року вищезазначена справа передана у провадження судді Твердохліб Ю.О. (а.с.38-39).

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 30.09.2025 року відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження (а.с.41-42).

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 24.04.2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду (а.с.58).

В судове засідання сторони не з`явились, про дату та час повідомлялись належним чином.

30.04..2026 року через «Електронний суд» надійшов відзив, поданий представником відповідача Ліснюк Н.Д., в якому у задоволенні позову просить відмовити та слухати справу у відсутність представника Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації. Вказує, що жодних доказів того, що відповідач ставить питання про виселення, оспорює її право проживання перешкоджає користуванню кімнатою, обмежує доступ до житла, позивачкою до позову не надано, вона зареєстрована за вказаною адресою з 12.03.2021 року та фактично проживає у спірному приміщенні. А тому підстав для визнання за нею права користування жилим приміщенням немає. Щодо вимоги про взяття на квартирний облік, ОСОБА_1 також просить суд зобов`язати Святошинську районну в місті Києві державну адміністрацію взяти її на квартирний облік, то позивачка зверталася до Святошинської районної адміністрації з відповідними заявами, проте не подавала повного пакета документів, необхідного для розгляду питання по суті, зокрема, був відсутній ордер на право зайняття кімнати в гуртожитку. За відсутності необхідних документів уповноважений орган об`єктивно позбавлений можливості прийняти рішення про постановку особи на облік. Тобто причиною невирішення питання була не протиправна поведінка відповідача, а невиконання позивачкою обов`язку щодо подання необхідних документів. Крім того, суд не може підміняти дискреційні повноваження органу.

13.05.2026 року через «Електронний суд» від представника позивача надійшла заява про розгляд справи у її відсутність.

З урахуванням частини другої статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється у зв`язку із розглядом справи без повідомлення (виклику) сторін.

Вивчивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Фактичні обставини справи

Судом встановлено, що згідно довідки №19 від 24.05.2017 року ОСОБА_1 07.12.2011 року прийнята на посаду робітника та 28.02.2015 року звільнена у зв`язку з реорганізацією по переводу в КП «Керуюча компанія по обслуговуванню житлового фонду Святошинського району м. Києва».

ОСОБА_1 у зв`язку з роботою двірником КП РЕО-3 було надано у 2021 році кімнату АДРЕСА_1 та 12 березня 2021 року позивача було зареєстровано в цій кімнаті.

10 березня 2021 року з ОСОБА_1 було укладено договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкової території.

Судом встановлено і не заперечується відповідачем, що ордер на жиле приміщення в кімнаті АДРЕСА_1 ОСОБА_1 видано не було.

27.08.2025 року ОСОБА_1 отримала лист від Святошинської районної в міста Києві державної адміністрації про ненадання у повному обсязі документів для взяття її на квартирний облік.

Мотиви, з яких виходить суд при розгляді цієї справи та застосовані ним норми права.

За статтею 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Стаття 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Тлумачення пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України свідчить, що по своїй суті такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися тільки тоді, коли суб`єктивне цивільне право виникло і якщо це право порушується (оспорюється або не визнається) іншою особою (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 вересня 2022 року в справі № 127/23627/20 (провадження № 61-17025св21), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі №233/4580/20 (провадження № 61-12524сво21)).

Такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися для захисту (невизнання чи оспорювання) різноманітних приватних прав (зобов`язальних, речових, виключних, спадкових, права на частку в спільній частковій власності і т.д.). По своїй суті такий спосіб захисту як визнання права охоплює собою і визнання права відсутнім (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

У статті 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Верховний суд у справі № 754/12224/21 від 23 травня 2024 року стосовно належного способу захисту при відмові у видачі ордеру на кімнату у гуртожитку дійшов правових висновків, що «отже, спір у цій справі стосується права користування житлом (кімнатою) певної площі, а тому належним способом захисту інтересів ОСОБА_1 є визнання такого права. Саме при вирішенні такого позову підлягають перевірці в судовому порядку питання правомірності дій відповідача щодо відмови у видачі позивачу ордера на кімнату у гуртожитку житловою площею 34,7 кв. м та необхідність відповідача вчинити певні дії. З урахуванням підстав та змісту позовних вимог належним способом захисту права, яке ОСОБА_1 вважає порушеним, є визнання права користування житлом (кімнатою) певної площі. Визнання протиправною відмови Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації у видачі ордера на кімнату житловою площею 34,7 кв. м у гуртожитку за адресою: АДРЕСА_3 та зобов`язання Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації видати ордер на кімнату у гуртожитку житловою площею 34,7 кв. м не є належними способами захисту порушених прав позивача.»

У частині першій статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) закріплено, зокрема, право кожної особи на повагу до свого житла.

Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

«Житло» має самостійне поняття, яке не залежить від класифікації за національним законодавством. Питання про те, чи є конкретне приміщення «житлом», яке захищається пунктом 1 статті 8 Конвенції, залежатиме від фактичних обставин, а саме - існування достатнього та тривалого зв`язку з певним місцем. Суд також повторює, що стаття 8 Конвенції лише захищає право особи на повагу до її існуючого житла (GLOBA v. UKRAINE, № 15729/07, § 37, ЄСПЛ, від 05 липня 2012 року).

У пункті 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович проти Росії» ЄСПЛ визначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення ЄСПЛ у справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, пункт 63).

Втручання держави у право на житло є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснюється «згідно із законом», не переслідує легітимну мету - одну чи декілька з тих, що перелічені у пункті 2 вказаної статті, - чи не розглядається як «необхідне в демократичному суспільстві».

У постанові від 27 серпня 2024 року по справі № 201/193/22 Верховний Суд виснував, що тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням у приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла. Відсутність ордера на вселення у спірне приміщення сама по собі не є підставою для висновку, що житло, займане особою тривалий час, за наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання, не є житлом у розумінні пункту 1 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 44 рішення від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» Європейський суд з прав людини визначив, що втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві.

Відповідно до положень статей 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до положень статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже встановлено, що ОСОБА_1 постійно проживає за адресою: АДРЕСА_3 , гуртожиток з 2021 року. Наявні в матеріалах справи докази з достатнім ступенем переконливості підтверджують наявність міцних триваючих зв`язків позивача з указаним житлом (позивач позиціонує вказану кімнату як таку, в якій вона постійно проживає, несе витрати з її утримання).

Встановивши фактичні обставини справи та правомірність вселення і проживання ОСОБА_1 у спірному житлі, врахувавши те, що сама по собі відсутність ордера не впливає на правомірність її вселення та не припиняє відносин, які виникли після цього, надавши оцінку ризику виселення позивача на предмет пропорційності відповідним принципам статті 8 Конвенції, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання права користування позивачем кімнати АДРЕСА_1 .

Статтею 47 Конституції України встановлено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.

Відповідно до ст.31 Житлового кодексу України (чинній на час виникнення правовідносин) громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, мають право на одержання у користування жилого приміщення в будинках державного або громадського житлового фонду в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими актами законодавства України. Жилі приміщення надаються зазначеним громадянам, які постійно проживають у даному населеному пункті (якщо інше не встановлено законодавством України), як правило, у вигляді окремої квартири на сім`ю.

Громадянам, які перебувають на обліку потребуючих поліпшення житлових умов, жилі приміщення надаються в порядку черговості. Порядок визначення черговості надання громадянам жилих приміщень встановлюється цим Кодексом та іншими актами законодавства України. З числа громадян, взятих на облік потребуючих поліпшення житлових умов, складаються списки осіб, які користуються правом першочергового одержання жилих приміщень. Черговість надання жилих приміщень визначається за часом взяття на облік (включення до списків осіб, які користуються правом першочергового одержання жилих приміщень). Законодавством України окремим категоріям громадян, які перебувають у загальній черзі, може бути надано перевагу в строках одержання жилих приміщень у межах календарного року взяття на облік (ст. 43 Житлового кодексу України /далі - ЖК України/).

Відповідно до ст. 47 ЖК України норма жилої площі в Україні встановлюється в розмірі 13,65 квадратного метру на одну особу.

Разом з тим, рівень середньої забезпеченості громадян жилою площею в населеному пункті визначається і періодично переглядається виконавчими комітетами обласних, Київської і Севастопольської міських Рад народних депутатів спільно з радами профспілок виходячи з даних статистичної звітності.

На виконання Конституції України, законів України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, які відповідно до закону забезпечують нормативно-правове регулювання власних і делегованих повноважень, голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, а керівники структурних підрозділів - накази. (ст. 6 Закону України «Про місцеві державні адміністрації»).

Місцева державна адміністрація, зокрема, здійснює заходи щодо ведення в установленому порядку єдиного державного реєстру громадян, які потребують поліпшення житлових умов (п. 7 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про місцеві державні адміністрації»).

Акти місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, актам Президента України та постановам Верховної Ради України, прийнятим відповідно до Конституції та законів України, актам Кабінету Міністрів України або інтересам територіальних громад чи окремих громадян, можуть бути оскаржені до органу виконавчої влади вищого рівня або до суду (ст. 43 Закону України «Про місцеві державні адміністрації»).

За змістом ч. 2 ст. 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Правила обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень затверджені постановою Ради Міністрів Української РСР та Української республіканської ради професійних спілок від 11.12.1984 № 470 (далі - Правила № 470).

Квартирний облік, установлення черговості на одержання жилої площі, а також її розподіл здійснюються під громадським контролем і з додержанням гласності. Рішення виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів з питань квартирного обліку і надання жилих приміщень приймаються за участю громадської комісії з житлових питань, створюваної при виконавчому комітеті у складі голови або заступника голови виконавчого комітету (голова комісії), представника профспілкового органу (заступник голови комісії), депутатів Ради, представників громадських організацій, трудових колективів. Склад комісії затверджується виконавчим комітетом місцевої Ради. З питань, що розглядаються, комісія підготовляє пропозиції і вносить їх на розгляд виконавчого комітету місцевої Ради (п. 3 Правил № 470).

Рішення виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів з питань квартирного обліку і надання жилих приміщень можуть бути оскаржені до виконавчого комітету вищестоящої Ради (п. 6 Правил № 470).

Голови виконавчих комітетів місцевих Рад народних депутатів, керівники підприємств, установ, організацій та голови профспілкових комітетів несуть персональну відповідальність за стан квартирного обліку і правильність надання жилих приміщень. Особи, винні у порушенні порядку взяття громадян на квартирний облік, зняття з обліку і надання громадянам жилих приміщень, несуть кримінальну, адміністративну або іншу відповідальність згідно з законодавством (п. 7 Правил № 470).

Заява про взяття на квартирний облік подається відповідно виконавчому комітету сільської, селищної, міської ради, сільському голові (у разі, коли відповідно до закону виконавчий орган сільської ради не утворено) за місцем проживання громадян (у випадку, передбаченому абзацом четвертим пункту 8 цих Правил, - за місцем перебування внутрішньо переміщеної особи на обліку в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб) та адміністрації підприємства, установи, організації чи органу або іншому громадському об`єднанню (організації) за місцем їх роботи. Заява підписується членами сім`ї, які разом проживають, мають самостійне право на одержання жилого приміщення і бажають разом стати на облік (п. 18 Правил № 470).

Попередній розгляд заяв про взяття на квартирний облік у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів провадиться громадською комісією з житлових питань при виконавчому комітеті, а на підприємстві, в установі, організації - комісією по житлово-побутовій роботі профспілкового комітету. Вказані комісії перевіряють житлові умови громадян і про результати перевірки складають акт. Заяви і матеріали перевірки житлових умов громадян розглядаються на засіданні відповідної комісії, яка вносить свої пропозиції виконавчому комітетові місцевої Ради або адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації і профспілковому комітетові. На засідання комісії при необхідності запрошується заявник (п. 19 Правил № 470).

Громадяни беруться на квартирний облік:

за місцем проживання - рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної у місті, селищної, сільської Ради народних депутатів;

за місцем роботи - спільним рішенням адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації і відповідного профспілкового комітету. При цьому беруться до уваги рекомендації трудового колективу.

Рішення щодо взяття на квартирний облік повинно бути винесене у місячний строк з дня подання громадянином необхідних документів.

Якщо на розгляд виконавчого комітету місцевої Ради або адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації і профспілкового комітету буде внесено пропозицію про відмову у взятті на облік, на засідання вказаних органів запрошується заявник (п. 20 Правил № 470).

У рішенні виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів або у спільному рішенні адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації і профспілкового комітету, які розглядали заяви громадян, вказуються дата взяття на облік, склад сім`ї, підстава для взяття на облік, вид черговості надання жилих приміщень (загальна черга, в першу чергу), а при відмові у взятті на облік - підстава відмови.

Про прийняте рішення виконавчий комітет місцевої Ради, адміністрація підприємства, установи, організації направляють заявникові письмову відповідь з повідомленням відповідно дати взяття на облік, виду і номера черги або підстави відмови у задоволенні заяви (п. 19 Правил № 470).

Здійснюючи судочинство, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово аналізував межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні ЄСПЛ від 17.12.2004 у справі «Pedersen and Baadsgaard v. Denmark» (заява № 49017/99) зазначено, що, здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, відміняти замість нього рішення, яке визнається протиправним, приймати інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.

Разом з тим, у рішенні ЄСПЛ від 02.06.2006 у справі «Волохи проти України» (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є «передбачуваною», якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. «…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання».

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про адміністративну процедуру» дискреційне повноваження - повноваження, надане адміністративному органу законом, обирати один із можливих варіантів рішення відповідно до закону та мети, з якою таке повноваження надано.

Частиною третьою статті 6 цього ж Закону визначено, що здійснення адміністративним органом дискреційного повноваження вважається законним у разі дотримання таких умов:

1) дискреційне повноваження передбачено законом;

2) дискреційне повноваження здійснюється у межах та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законом;

3) правомірний вибір здійснено адміністративним органом для досягнення мети, з якою йому надано дискреційне повноваження, і відповідає принципам адміністративної процедури, визначеним цим Законом;

4) вибір рішення адміністративного органу здійснюється без відступлення від попередніх рішень, прийнятих тим самим адміністративним органом в однакових чи подібних справах, крім обґрунтованих випадків.

З огляду на зазначене, дискреційними є такі повноваження, у межах яких норма права допускає кілька варіантів поведінки суб`єкта владних повноважень у кожній конкретній ситуації та встановлених обставинах справи, кожна з яких буде правомірною.

Характерними ознаками адміністративного розсуду (дискреції) є: 1) реалізація дискреційних повноважень має відповідати принципу верховенства права; 2) їх здійснення можливе лише у разі відсутності єдиного можливого варіанту поведінки; 3) суб`єкти владних повноважень мають можливість вибрати оптимальний варіант поведінки з метою врегулювання певного кола суспільних відносин; 4) суб`єкти управлінської діяльності застосовують адміністративний розсуд відповідно до належної мети, без наявності власної вигоди та впливу сторонніх факторів.

Відповідний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 826/16911/18, від 26.05.2021 у справі № 824/266/20-а, від 08..07.2021 у справі № 160/1598/20, від 28.07.2021 у справі № 280/160/20, від 21.04.2021 у справі № 480/2675/20, від 20.05.2022 у справі № 340/370/21, від 26.10.2022 у справі № 640/30483/21, від 21.03.2023 у справі № 640/17821/21, від 01.05.2023 у справі № 540/913/21 та від 01.05.2023 у справі № 540/913/21.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц.

Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі №633/408/18 (провадження № 14-86цс22) у кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (ч. 1 ст. 13 ЦПК України), але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (п. 4 ч. 5 ст. 12 ЦПК України). Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально

Оскільки в межах даної справи встановлено, що Святошинською РДА в м. Києві розглянуте звернення позивача від 12.08.2025 щодо зарахування на квартирний облік та повідомлено про ненадання документів у повному обсязі і зупинення розгляду заяви, тобто рішення про відмову не постановлене, а суд не може підміняти інший орган державної влади та місцевого самоврядування та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади або місцевого самоврядування, то позовні вимоги про зобов`язання Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації зарахувати ОСОБА_1 на квартирний облік як громадян, які потребують поліпшення житлових умов з 12.08.2025 року задоволенню не підлягають.

Отже, повно та всебічно дослідивши обставини справи, оцінивши зібрані докази у сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.

На підставі викладеного, та керуючись статтями 7, 9, 11, 12, 13, 81, 133, 141, 209, 259, 263-265, 268, 352, 354 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання права користування жилим приміщенням в гуртожитку задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 право користування кімнатою АДРЕСА_1 .

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 354 ЦПК України).

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду (ч. 2 ст. 354 ЦПК України).

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України (ч. 3 ст. 354 ЦПК України).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано (ч. 1 ст. 273 ЦПК України).

У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 2 ст. 273 ЦПК України).

Інформація про учасників:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянка України, РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_4 .

Відповідач: Святошинська районна в м. Києві державна адміністрація, ЄДРПОУ 37395418, адреса: 03115, м. Київ, просп. Берестейський, 97.

Повний текст рішення складений та підписаний 29.06.2026.

Суддя Ю.О. Твердохліб