Ухвала суду № 137926692, 01.07.2026, Галицький районний суд м. Львова

Справа № 461/2219/26

Провадження № 1-кп/461/422/26

УХВАЛА

01.07.2026 року м. Львів

Галицький районний суд м. Львова у складі головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

його захисника ОСОБА_5 ,

потерпілого ОСОБА_6 ,

розглядаючи у відкритому судовому засіданні обвинувальний акт у кримінальному провадженні внесеному в Єдиний реєстр досудових розслідувань за №12025141360001847 від 10.11.2025 за обвинуваченням ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 190 КК України,

встановив:

у провадженні Галицького районного суду м. Львова знаходиться обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12025141360001847 від 10.11.2025 за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 190 КК України.

Обвинувачений звернувся до суду з клопотанням про зміну запобіжного заходу у виді тримання під вартою на особисте зобов`язання чи заставу у розмірі 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.

Обґрунтовуючи заявлене клопотання, обвинувачений вказав, що він є особою з інвалідністю 3-ої групи та має важке захворювання. Крім того, у клопотанні зазначив, що у разі звільнення з-під варти буде належним чином виконувати свої процесуальні обов`язки.

Обвинувачений та його захисник в судовому засіданні, кожен окремо, клопотання підтримали з мотивів наведених у ньому.

Прокурор заявлене клопотання заперечив, з мотивів безпідставності. Також, прокурор звернув увагу суду на те, що доводи обвинуваченого наведені у клопотанні вже були предметом оцінки суду і на даний час ризики не зменшились.

Згідно з положеннями ст. 331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув`язнення.

Розглядаючи заявлене обвинуваченим клопотання про заміну запобіжного заходу щодо обвинуваченого, суд послідовно враховує положення ст. 177, 178, 179, 194 КПК України, а також частини 2 ст. 29 Конституції України.

Запобіжні заходи у кримінальному провадженні обмежують права особи на свободу та особисту недоторканість, гарантовані ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому можуть бути застосовані тільки за наявності законної мети та підстав, визначених КПК України, з урахуванням відповідної практики Європейського суду з прав людини.

Вирішуючи питання про наявність підстав для зміни запобіжного заходу відносно обвинуваченого ОСОБА_4 , суд враховує вимоги п. 3 і 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими, обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.

Судом встановлено, що у межах даного кримінального провадження ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 24.02.2026 стосовно ОСОБА_4 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 24.04.2026 включно, з утриманням в ДУ «Львівська установа виконання покарань (№19)» та визначено заставу в розмірі трьохсот прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 998 400 грн. (дев`ятсот дев`яносто вісім тисяч чотириста гривень).

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 08.04.2026 року дію зазначеного запобіжного заходу продовжено.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 22.05.2026 року дію зазначеного запобіжного заходу продовжено. Водночас, виходячи з обставин справи та наявних ризиків, суд зменшив раніше визначений розмір застави зменшено та встановлено такий у сумі 832000 грн., тобто 250 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.

Оцінюючи доводи обвинуваченого, суд приймає до уваги, що згідно наявних у матеріалах судового провадження довідок амбулаторно-поліклінічного відділення Львівської багатопрофільної лікарні №19 філії ЦОЗ ДКВС України у Львівській області, обвинуваченого ОСОБА_4 періодично вивозять для проведення необхідної лікувальної процедури в Онкоцентрі 1-го ТМО Лікарня Святого Пантелеймона м. Львова. Більше того, сам обвинувачений у судовому засіданні підтвердив, що йому надається медична допомога і він проходить лікування. Зокрема, судом було прийнято до уваги пояснення обвинуваченого щодо часу проведення таких процедур, задля того аби не призначати судові засідання у час їх призначення.

Отже, обвинувачений отримує належну медичну допомогу в умовах утримання під вартою.

Крім того, як раніше підкреслював суд, за наявним у матеріалах судового провадження запитом ДУ «Львівська установа виконання покарань (№19)» обвинувачений звернувся до адміністрації установи з заявою про надання йому платної послуги з доступу до голосової електронної комунікації за допомогою засобів ІР-телефонії. Тобто обвинувачений має можливість підтримувати зв`язок з близькими та рідними перебуваючи під вартою.

Також, судом приймається до уваги той факт, що згідно обвинувального акту шкода у кримінальному провадженні не відшкодована. При цьому обвинувачений в судовому засіданні повідомляв суд про можливість відшкодування шкоди приблизно протягом місяця після звільнення слідчого ізолятора. Отже, обвинувачений, за його ж твердженнями, має намір відшкодувати інкриміновану йому шкоду, однак ставить вирішення цього питання в залежність від звільнення з-під варти. При цьому жодної належної аргументації з цього приводу суду обвинувачений не навів і при повторному розгляді порушеного вдруге ним питання зміни запобіжного заходу.

Варто також відзначити, що за переконанням суду, звільнення з-під варти може сприяти обвинуваченому ухиленню від правосуддя, адже останній, з огляду на його вік та наявність статусу інваліда, може безперешкодно залишити межі України. У свою чергу, запропонований обвинуваченим розмір застави, на думку суду, не є належною гарантією забезпечення виконання ним усіх процесуальних обов`язків.

Суд виходить з того, що ризиком у контексті кримінального провадження є певний ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі "Клішин проти України" у справі №30671/04 від 23.01.2012 наявність кожного ризику повинна носити не абстрактний, а конкретний характер та доводитися відповідними доказами.

Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам:

1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;

2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;

3) незаконно впливати на свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;

4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;

5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується (ч. 1 ст. 177 КПК).

Аналіз змісту ч. 2 ст. 177 і п. 2 ч. 1 ст. 194 КПК свідчить про те, що при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу в частині встановлення наявності заявлених стороною обвинувачення ризиків суд керується стандартом доведення «достатні підстави».

Отже, існування кожного вказаного у ч. 1 ст. 177 КПК ризику повинно підтверджуватися фактами, наявність яких має бути переконливо продемонстровано (п. 85, 86 рішення Європейського Суду з прав людини /далі - ЄСПЛ/ від 30.01.2018 у справі «Макаренко проти України» /Makarenko v. Ukraine, заява №622/11).

Відтак, ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що визначені ч. 1 ст. 177 КПК, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення ним таких дій. Отже, навіть у випадку, коли б відбулося зменшення ймовірності настання одного чи кількох із встановлених ризиків, суд має враховувати також й інші обставини справи у їх сукупності.

Беручи до уваги наведене, не роблячи жодних висновків щодо винуватості чи невинуватості обвинуваченого на цій стадії провадження, суд виходить із того, що ризик переховування від суду підтверджується ймовірністю притягнення обвинуваченого до кримінальної відповідальності з призначенням покарання у виді позбавлення на строк від п`яти до дванадцяти років з конфіскацією майна.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ, висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м`якими запобіжними заходами мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особи підозрюваного чи обвинуваченого (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв`язків, постійного місця роботи, утриманців), поведінки підозрюваного (обвинуваченого) під час розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилятися від органів влади, способу життя системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв`язків тощо).

Суворість передбаченого законом покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування, однак, тяжкість обвинувачень сама по собі не може бути виправданням тривалих періодів запобіжного ув`язнення або іншого обмеження прав і свобод.

Відтак, тяжкість можливо скоєного злочину не є єдиною визначальною умовою при встановленні ризику, проте разом з іншими обставинами повинна враховуватись слідчим суддею чи судом під час вирішення питання застосування запобіжного заходу.

Водночас, оцінюючи ризик впливу на свідків та потерпілого, суд приймає до уваги і те, що він може обґрунтовувати свої висновки лише на свідченнях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст.225 КПК. Отже, оскільки свідки та потерпілий ще не допитані судом має місце реальний ризик впливу на них з боку обвинуваченого у разі звільнення з-під варти.

Стосовно можливості застосування більш м`якого запобіжного заходу, то суд виходить з наступного.

За встановлених судом обставин про які наведено вище, за переконанням суду застосування запобіжного заходу, в тому числі у виді особистого зобов`язання не буде достатнім стримуючим фактором для запобігання встановлених ризиків і на переконання суду створить збільшення можливості для вчинення обвинуваченим позапроцесуальних дій з метою перешкоджання кримінальному провадженню.

Варто також відзначити, що фактично розгляд справи на даний час не розпочався саме з причин які безпосередньо пов`язані із клопотаннями та діями обвинуваченого. При цьому, суд жодним чином не ставить під сумнів те, що питання отримання належної медичної допомоги обвинуваченим є першочерговим. Натомість, відкладення судових засідань у цій справі здебільшого пов`язано саме з клопотаннями обвинуваченого про перенесення судового розгляду. В цьому контексті суд також відзначає, що у повній мірі враховує позицію обвинуваченого щодо способу його участі в судовому засіданні і задовольняє відповідні клопотання останнього щодо проведення відеоконференцій або його доставку безпосередньо до приміщення суду, тобто сприяє у реалізації права на доступ до правосуддя і дотримання розумних строків під час провадження.

Наведені обставини вказують на те, що на даний час не зменшилися ризики впливу на учасників провадження, а також знищення або спотворення будь-якої із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, ризик перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином та вчинити інше кримінальне правопорушення.

Отже, на даний час має місце реальний ризик уникнення обвинуваченого від явки до суду.

З огляду на наведене вище, суд відхиляє доводи обвинуваченого та вважає, що запобіжний захід у виді особистого зобов`язання чи застави у меншому розмірі не забезпечить належний контроль за процесуальною поведінкою обвинуваченого. У свою чергу, ДУ «ЛУВП №(19)» має можливість надавати належне медичне лікування обвинуваченому, що, як встановлено в процесі розгляду справи, вказаною установою здійснюється.

Наведене свідчить про те, що встановлені під час розгляду клопотання обставини не є достатніми для переконання, що інший більш м`який запобіжний захід, в тому числі передбачений частиною першою статті 176 КПК України, а саме особисте зобов`язання чи застава у меншому розмірі, може запобігти встановленим під час розгляду клопотання ризику або ризикам.

Отже, наведені вище обставини вказують на те, що в ході розгляду клопотання не встановлено можливість застосування більш м`якого запобіжного заходу для запобігання ризикам, встановленим при ухваленні попередніх рішень слідчого судді, суду щодо застосованого до обвинуваченого запобіжного заходу.

При цьому, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, за обставин наведених вище і встановлених судом, є співмірним існуючим на даному етапі судового розгляду ризикам, відповідає особі ОСОБА_4 та тяжкості повідомленого йому обвинувачення, зможе забезпечити виконання обвинуваченим своїх процесуальних обов`язків, а відтак є можливим за даних обставин та відповідає характеру кримінального провадження.

Таким чином, виходячи з наведених вище доводів та мотивів, суд приходить до висновку про відсутність законних підстав для задоволення клопотання обвинуваченого та зміни запобіжного заходу на більш м`який.

Керуючись ст. 177, 178, 183, 194, 197, 201, 331 КПК України,

постановив:

У задоволенні клопотання обвинуваченого ОСОБА_4 про зміну запобіжного заходу відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає. Ухвали, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судових рішень, передбачених частиною першою статті 392 КПК України, окремому оскарженню не підлягають, крім випадків, визначених цим Кодексом. Заперечення проти таких ухвал можуть бути включені до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене частиною першою цієї статті.

Головуючий суддя ОСОБА_1