Рішення № 137926689, 29.06.2026, Господарський суд Чернівецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

58000, м. Чернівці, вул. О.Кобилянської, 14, тел. 55-09-34, е-mail: inbox@cv.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2026 року Справа № 926/808/26

Господарський суд Чернівецької області у складі судді Ніколаєва Михайла Ілліча

секретар судового засідання Голіней Я.І.

за участі представників:

позивача: Каблак Ю.-І. П.

відповідача: не з`явився

розглянув матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ріо Шампіньйон»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лілак»

про стягнення заборгованості в сумі 2 428 597, 27 грн

І. Стислий виклад позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ріо Шампіньйон» звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лілак» про стягнення заборгованості за договором поставки №13-05 від 13.05.2024 у сумі 2 428 597, 27 грн.

Позов обґрунтований тим, що позивачем відповідно до умов договору здійснено поставку товару відповідачу на загальну суму 2 393 705, 43 грн, який відповідачем оплачений частково в сумі 180 000, що призвело до виникнення боргу в сумі 2 213 705, 43 грн.

У зв`язку із невиконанням умов договору позивач на підставі п. 9.2 договору та ст. 625 Цивільного кодексу України просить стягнути з відповідача пеню за період з 17.11.2025 по 27.02.2026 в загальній сумі 177 581, 94 грн, 3% в сумі 17 355, 57 грн та інфляційні втрати за період з 17.11.2025 по 24.02.2026 в сумі 19 954, 37 грн.

Відповідач не скористався своїм правом подати відзив на позовну заяву.

ІІ. Рух справи у суді

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.03.2026 позовну заяву передано на розгляд судді Ніколаєву М.І.

Ухвалою суду від 03.03.2026 відкрито загальне провадження у справі та призначено підготовче судове засідання на 31.03.2026.

27.03.2026 від представника позивача надійшло клопотання про участь у судових засідання по справі №926/808/26 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Ухвалою суду від 27.03.2026 задоволено клопотання представника позивача про участь в судових засіданнях в режимі відеоконференції.

Ухвалою суду від 31.03.2026 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та у зв`язку з неявкою представника відповідача відкладено підготовче судове засідання на 05.05.2026.

У судове засідання 05.05.2026 відповідач не з`явився, явку свого представника не забезпечив, хоча ухвалу суду від 31.03.2026 доставлено до електронного кабінету відповідача 03.03.2026 об 18:24 год, про що свідчить довідка про доставку.

Ухвалою суду від 05.05.2026 закрито підготовче провадження у справі та призначено судове засідання з розгляду справи по суті на 02.06.2026.

29.05.2026 представником позивача подано заяву про забезпечення позову.

Ухвалою суду від 01.06.2026 призначено розгляд заяви про забезпечення позову в судовому засіданні на 02.06.2026.

01.06.2026 від представника відповідача надійшли заперечення на заяву про забезпечення позову.

01.06.2026 від представника відповідача надійшло клопотання (вх. №2250) про поновлення процесуального строку на подання доказів та долучення до матеріалів справи копії платіжних інструкцій, які суд долучив до матеріалі справи.

Ухвалою суду від 02.06.2026 в задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено.

У судовому засіданні 02.06.2026 оголошено перерву до 18.06.2026.

У судове засідання 18.06.2026 представник відповідача не з`явився, про причини неявки суд не повідомив.

18.06.2026 від представника позивача надійшли уточнені розрахунки штрафних санкцій з огляду на виявлення технічної помилки у розрахунку.

У судовому засіданні 18.06.2026 оголошено перерву до 29.06.2026.

19.06.2026 від представника позивача надійшла заява (вх. №2572) про долучення до матеріалів справи додаткових доказів, закрити провадження у справі в частині сплачених 150 000 грн основного боргу та повернення судового збору у відповідному розмірі.

У судове засідання 29.06.2026 представник відповідача не з`явився, про причини неявки суд не повідомив.

Суд зазначає про належне ним виконання обов`язку щодо повідомлення усіх учасників справи про розгляд справи по суті, зокрема відповідача, шляхом надіслання ухвали Господарського суду Чернівецької області від 07.05.2026 та листа про перерву в судовому засіданні 02.06.2026 та 18.06.2026 в електронній формі до Електронного кабінету відповідача та оприлюднення в електронній формі в Державному реєстрі судових рішень.

Згідно частини п`ятої та сьомої статті 6 Господарського процесуального кодексу України, суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів). Особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Відповідно до частини одинадцятої статті 242 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Відповідно до пункту 17 Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (надалі - ЄСІТС) затверджено рішенням Вищої ради правосуддя № 1845/0/15-21 від 17.08.2021, особам, які зареєстрували Електронний кабінет, суд вручає будь-які документи у справах, у яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх надсилання до Електронного кабінету таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення в паперовій формі за окремою заявою.

Пунктом 37 Положення про ЄСІТС унормовано, що підсистема Електронний суд забезпечує можливість автоматичного надсилання матеріалів справ в електронному вигляді до Електронних кабінетів учасників справи та їхніх повірених.

До Електронних кабінетів користувачів надсилаються у передбачених законодавством випадках документи у справах, які внесені до автоматизованої системи діловодства судів (далі - АСДС) та до автоматизованих систем діловодства, що функціонують в інших органах та установах у системі правосуддя. Документи у справах надсилаються до Електронних кабінетів користувачів у випадку, коли вони внесені до відповідних автоматизованих систем у вигляді електронного документа, підписаного кваліфікованим підписом підписувача (підписувачів), чи у вигляді електронної копії паперового документа, засвідченої кваліфікованим електронним підписом відповідального працівника суду, іншого органу чи установи правосуддя (далі - автоматизована система діловодства).

Таким чином, всі ухвали суду по справі були внесені до АСДС та автоматично направлені в електронний кабінет відповідача та доставлені до електронного, що підтверджується довідками про доставку електронного листа.

Згідно з пунктом 42 Положення про ЄСІТС у разі наявності в особи Електронного кабінету засобами ЄСІТС забезпечується надсилання до автоматизованої системи діловодства підтвердження доставлення до Електронного кабінету користувача документа у справі.

Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Абзацом 2 зазначеної норми врегульовано, що якщо судове рішення надіслано на офіційну електронну адресу пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

В пунктах 41-42 постанови Верховного Суду від 30.08.2022 у справі № 459/3660/21 викладена правова позиція, що довідка про доставку документа в електронному вигляді до Електронного кабінету є достовірним доказом отримання адресатом судового рішення.

За змістом статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі (Постанова Верховного Суду від 11.12.18р. у справі № 921/6/18).

Враховуючи вищевикладене, суд виконав всі необхідні заходи щодо повідомлення учасників про розгляд справи.

Згідно з ч.1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (п. 1 ч. 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України).

Присутній в судовому засіданні 29.06.2026 представник позивача підтримав позовні вимоги.

Враховуючи, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався своїми процесуальними правами, суд вважає, що у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України суди ухвалюють рішення іменем України негайно після закінчення судового розгляду.

Відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України рішення суду (повне або скорочене) проголошується у судовому засіданні, яким завершується розгляд справи, публічно, крім випадків, встановлених цим кодексом.

У судовому засіданні 29.06.2026 проголошено скорочене рішення.

III. Фактичні обставини справи, встановлені судом

13.05.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «РІО Шампіньйон» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лілак» укладено договір поставки №13/05, згідно умов якого продавець зобов`язався поставити, а покупець прийняти та оплатити товар на умовах цього договору.

Кількість, асортимент, ціна, якість та місце призначення постачання товару визначаються в замовленні покупця, яке направляється продавцю в письмовій формі або в електронній формі виключно з електронної пошти покупця: supply1@liluck.com.ua, на електронну пошту продавця: manager7@rioplus.lviv.ua, яка передбачає повне фіксування волевиявлення покупця згідно з реквізитами, зазначеними у договорі (п.2.1).

Загальна сума договору складається з сум, зазначених в накладних, виданих на підставі даного договору (п. 3.1).

Пунктом 5.1 договору сторони узгодили, що продавець здійснює поставку товару покупцеві у термін не пізніше 2 днів з моменту отримання замовлення від покупця.

Поставка товару здійснюється до місця призначення, вказаного покупцем у замовленнях (п. 5.2).

Ціна товару для кожної окремої поставки визначається згідно прайс-листів продавця та накладних. Зміна ціни на замовлений товар може бути здійснена продавцем лише за попередньою згодою покупця (п. 7.1).

Ціна товарів вказується з урахуванням ПДВ (п. 7.2).

Всі розрахунки за цим договором здійснюються виключно в національній валюті України (п. 7.3).

Сторони домовилися, що оплата товару здійснюється покупцем безготівковим шляхом згідно чинного законодавства України в термін 14 календарних днів з дня отримання товару, згідно накладних (п.7.4).

Днем здійснення платежу вважається день, в який сума, що підлягає сплаті за цим договором, списується з розрахункового рахунку (з каси) покупця.

Пунктом 7.5 договору передбачено, що у випадку, якщо на момент здійснення оплати продавець не забезпечить своєчасну реєстрацію податкових накладних у єдиному державному реєстрі податкових накладних на користь покупця, покупець має право зменшити суму оплати продавцю на суму ПДВ по незареєстрованим податковим накладним до моменту їх реєстрації. Такі дії не будуть вважатися порушенням умов договору.

Згідно пункту 9.2 договору, у випадку затримки оплати за поставлену продукцію покупець зобов`язується сплатити пеню у розмірі подвійної ставки НБУ за кожен день прострочення в необмежені строки, індекс інфляції за час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми.

Цей договір вступає в силу з моменту його підписання кожною із сторін та діє до 31.12.2024 (п.12.1).

Якщо до закінчення строку дії договору жодна із сторін не повідомить письмово іншу сторону про припинення договору, дія договору вважається продовженою на наступний календарний рік (п.12.2).

Пунктом 12.7 договору сторони узгодили, що факсимільні/електронні копії договору та документів, пов`язаних з його виконанням мають юридичну силу на рівні з оригінальними до моменту обміну оригіналами.

Доказів розірвання чи визнання недійсним вищевказаного договору суду не надано.

На виконання умов договору позивач поставив Товариству з обмеженою відповідальністю «Лілак» товар на загальну суму 2 393 705, 43 грн, що підтверджується видатковими накладними, а саме:

- видаткова накладна №1939 від 03.11.2025, найменування товару - гриб свіжий ваговий у кількості 5 105 кг на суму 408 604, 20 грн;

- видаткова накладна №1968 від 06.11.2025, найменування товару - гриб свіжий ваговий у кількості 4 995, 20 кг на суму 399 815, 81 грн;

- видаткова накладна №1983 від 09.11.2025, найменування товару - гриб свіжий ваговий у кількості 5 190 кг на суму 363 300 грн;

- видаткова накладна №2021 від 16.11.2025, найменування товару - гриб свіжий ваговий у кількості 5 014 кг на суму 401 220, 28 грн;

- видаткова накладна №2049 від 20.11.2025, найменування товару - гриб свіжий ваговий у кількості 5 120 кг на суму 409 702, 40 грн;

- видаткова накладна №2064 від 24.11.2025, найменування товару - гриб свіжий ваговий у кількості 5 137 кг на суму 411 062, 74 грн.

Згідно наявних в матеріалах справи платіжних інструкцій, відповідач до звернення до суду з даним позовом частково оплатив товар на загальну суму 180 000 грн, зокрема:

- згідно платіжної інструкції №2880 від 03.12.2025 відповідачем сплачено 50 000 грн за гриби за видатковою накладною №1939 від 03.11.2025;

- згідно платіжної інструкції №2931 від 09.12.2025 відповідачем сплачено 30 000 грн за гриби за видатковою накладною №1939 від 03.11.2025.

- згідно платіжної інструкції №65 від 13.01.2026 відповідачем сплачено 100 000 грн за гриби за видатковою накладною №1939 від 03.11.2025;

Суд встановив, що після відкриття провадження Товариством з обмеженою відповідальністю «Лілак» сплачено 150 000 грн основного боргу за видатковою накладною №1939 від 03.11.2025, що підтверджується платіжними інструкціями №122 від 223.04.2026 та №26029 від 18.05.2026.

Здійснену відповідачем оплату за іншими платіжними інструкціями №2622 від 03.11.2025 на суму 148 329, 85 грн та №2648 від 06.11.2025 на суму 208 183, 76 грн позивач зарахував в рахунок сплати за отриманий відповідачем товар на підставі видаткових накладних №Б-00001015 від 22.05.2024 та №Б-00001061 від 29.05.2024.

Як вбачається з акту звірки взаємних розрахунків від 18.06.2026, станом на момент розгляду справи сума основного боргу складає 2 063 705, 43 грн.

IV. Позиція суду по суті спору

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 2 цієї статті передбачає, що зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно із абзацом 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Частиною першою статті 662 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Стаття 689 Цивільного кодексу України передбачає, що покупець зобов`язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Покупець зобов`язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 691 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до ст. 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 Цивільного кодексу України (ст. 663 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Матеріалами справи підтверджується, що позивач належним чином виконав зобов`язання за вищезазначеним договором щодо здійснення ним поставки товару, проте в порушення прийнятих на себе зобов`язань відповідач за отриманий товар у встановлений договором строк не розрахувався, що призвело до виникнення боргу в сумі 2 213 705, 43 грн.

Судом встановлено, що відповідач після відкриття провадження у справі сплатив 150 000 грн основного боргу за договором №13/05 від 13.05.2024, тож сума основного боргу складає 2 063 705, 43 грн.

Враховуючи встановлений судом факт неналежного виконання відповідачем зобов`язання щодо оплати товару за договором поставки від №13/05 від 13.05.2024, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, суд вважає правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 2 063 705, 43 грн.

Статтею 2 ГПК України визначено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

У контексті завдань господарського судочинства (статті 2, 4 ГПК України) звернення до суду є способом захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод або законних інтересів позивача.

Отже, особа повинна довести (а суд - встановити), що їй належать права, свободи або законні інтереси, за захистом яких вона звернулася до суду. Права, свободи та законні інтереси, які належать конкретній особі (особам) є предметом судового захисту.

Підстави закриття провадження у справі визначені у статті 231 ГПК України.

Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Поняття "юридичного спору" має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття "спір про право" (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття "спору про право" має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.

Предмет спору - це об`єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Тобто, правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

З урахуванням викладеного, відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.

Відповідно до правового висновку, висловленого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 13/51-04, провадження № 12-67гс19, прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання. Суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема у випадку припинення існування предмета спору, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Враховуючи викладене, оскільки відповідачем погашена частина основного боргу в сумі 150 000 грн, провадження у справі в цій частині підлягає закриттю через відсутність предмету спору.

У випадках закриття провадження у справі повторне звернення до господарського суду зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав не допускається.

Статтею 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважаться таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав зобов`язання у строк, встановлений договором.

Згідно ст. ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов`язань за договором можуть забезпечуватись неустойкою (штрафом, пенею). Неустойка (штраф, пеня) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредитору в разі порушення боржником зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частинами 4 та 6 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення зобов`язання застосовуються у розмірі, передбаченому сторонами у договорі.

Згідно пункту 9.2 договору, у випадку затримки оплати за поставлену продукцію покупець зобов`язується сплатити пеню у розмірі подвійної ставки НБУ за кожен день прострочення в необмежені строки, індекс інфляції за час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

На підставі пункту 9.2 договору позивачем нараховано відповідачу пеню за період з 17.11.2025 по 27.02.2026 в загальній сумі 177 581, 94 грн,

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст. 536 Цивільного кодексу України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі вищевикладеного позивачем нараховано 3% в сумі 17 355, 57 грн та інфляційні втрати за період з 17.11.2025 по 24.02.2026 в сумі 19 954, 37 грн.

Відповідно до ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Статтею 530 цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Тобто, боржник вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання лише з дня, наступного після закінчення встановленого договором строку виконання.

Суд зазначає, що з урахуванням п. 7.4 договору останній день виконання грошового зобов`язання коли відповідач мав право належним чином виконати своє грошове зобов`язання:

- за накладною ВН №1939 від 03.11.2025 є 17.11.2025, а тому прострочення такого виконання настало з 18.11.2025, з якого і потрібно здійснювати нарахування.

- за накладною ВН №1968 від 06.11.2025 є 20.11.2025, а тому прострочення такого виконання настало з 21.11.2025, з якого і потрібно здійснювати нарахування;

- за накладною ВН №1983 від 09.11.2025 є 26.11.2025, а тому прострочення такого виконання настало з 21.11.2025, з якого і потрібно здійснювати нарахування;

- за накладною ВН №2021 від 16.11.2025 є 30.11.2025, а тому прострочення такого виконання настало з 01.12.2025, з якого і потрібно здійснювати нарахування;

- за накладною ВН №2049 від 20.11.2025 є 04.12.2025, а тому прострочення такого виконання настало з 05.12.2025, з якого і потрібно здійснювати нарахування;

- за накладною ВН №2064 від 24.11.2025 є 08.12.2025, а тому прострочення такого виконання настало з 09.12.2025, з якого і потрібно здійснювати нарахування.

Враховуючи, що відповідач не сплатив вартість поставленого товару у встановлений договором строк, суд, перевіривши розрахунок, дійшов висновку, що з відповідача слід стягнути 175 525, 34 грн пені, 17 156, 81 грн 3% річних та 19 954, 35 грн інфляційних втрат за період з 18.11.2025 по 27.02.2026.

В частині стягнення 2 056,60 грн пені, 198,76 3% річних суд відмовляє, оскільки позивач невірно здійснив розрахунок, безпідставно включивши до нього останній день, в який відповідач мав право виконати грошове зобов`язання.

Згідно із ч. 2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судом досліджено всі докази, наявні у матеріалах справи.

Допустимих доказів в спростування зазначеного чи будь-яких обґрунтованих заперечень по суті спору відповідач суду не надав.

У ході розгляду справи на підставі наявних у матеріалах справи доказів, досліджених та оцінених судом у сукупності за правилами статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку, що підлягають задоволенню позовні вимоги щодо стягнення 2 063 705, 43 грн основного боргу, 175 525, 34 грн пені, 17 156, 81 грн 3% річних та 19 954, 35 грн інфляційних за період з 18.11.2025 по 27.02.2026.

V. Щодо розподілу витрат на правничу допомогу адвоката суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

За приписами ч.8 ст.129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

В позовній заяві представник позивача зазначив про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу.

В ході розгляду справи позивачем надано договір про надання правової (правничої) допомоги №28/26 від 27.02.2026, протокол узгодження гонорару від 27.02.2026, акти виконаних робіт та акти приймання-передачі послуг.

Крім того, позивач надав детальний опис робіт від 19.06.2026.

Положеннями статті 59 Конституції України встановлено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до пункту 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є: відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Відповідно до статті 131 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

При цьому розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Водночас докази на підтвердження розміру витрат сторони на професійну правничу допомогу можуть бути подані у такому порядку: 1) докази можуть бути подані до закінчення судових дебатів у справі; 2) або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила заяву.

Наведені вище положення Господарського процесуального кодексу України у сукупності дають підстави дійти висновку про те, що сторона спору має обов`язок заявити про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу та подати докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Такий обов`язок сторони чітко визначено у статтях 124, 126, 221 Господарського процесуального кодексу України.

Разом з тим процесуальний закон не визначає конкретних вимог щодо змісту та форми такої заяви, зокрема не вказує на те, що вона повинна бути зроблена лише у письмовій формі, а також, що така заява має бути зроблена на певній процесуальній стадії. Закон лише встановлює граничний строк звернення із заявою - до закінчення судових дебатів. Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.01.2022 у справі №921/221/21, від 31.05.2022 у справі №917/304/21 та від 19.01.2024 у справі №910/2053/20.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який водночас повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України.

За змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Стаття 16 Господарського процесуального кодексу України вказує, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

За пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За пунктом 9 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини 1статті 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність).

Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини. Разом з тим чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене статтею 129 Господарського процесуального кодексу України. Зазначена норма є загальною та повинна застосовуватись у системно-логічному зв`язку із частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

У частині 5 наведеної норми визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначеними частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та, відповідно, не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним, суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Отже, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, зважаючи на приписи частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, суд:

1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;

2) з власної ініціативи, не розподіляти такі витрати повністю або частково та покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України (а саме пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно із попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).

Така позиція випливає з правових висновків, які викладені у низці постанов Верховного Суду, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2022 у справі № 922/1964/21, у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 02.02.2024 у справі №910/9714/22.

Сукупний аналіз норм процесуального кодексу, якими врегульовано питання критеріїв визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу (статті 126, 129 Господарського процесуального кодексу України), дає підстави дійти висновку, що вирішення питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу по суті (розміру суми витрат, які підлягають відшкодуванню) є обов`язком суду, зокрема, шляхом надання оцінки доказам поданим стороною із застосуванням критеріїв визначених у статті 126 та частинах п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Такий обов`язок у кожному конкретному випадку реалізовується на засадах змагальності та рівності сторін, шляхом надання сторонам можливості надати свої міркування/заперечення. За наслідками оцінки обставин справи і наведених учасниками справи щодо цього питання обґрунтувань та дослідження поданих стороною доказів за правилами статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд і ухвалює рішення в цій частині.

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду суд, вирішуючи питання про судові витрати та своєчасність подання доказів понесених додаткових витрат на професійну правничу допомогу, повинен враховувати, що:

- не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат, а тому, вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 та від 16.11.2022 у справі №922/1964/21);

- при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі №927/237/20, постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №775/9215/15ц);

- суд зобов`язаний оцінити розмір адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №775/9215/15ц).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (позиція викладена Верховним Судом у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі №916/2102/17, від 25.06.2019 у справі №909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі №922/928/18, від 30.07.2019 у справі №911/739/15 та від 01.08.2019 у справі №915/237/18).

У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.11.2023 у справі №914/2355/21 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Такі критерії як обґрунтованість, пропорційність, співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката суд має враховувати як відповідно до частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, так і відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Критерії, визначені частиною 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами частини 4 статі 129 Господарського процесуального кодексу України. Водночас критерії, визначені частиною 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, в тому числі і інших, передбачених частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Суд, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу може одночасно застосовувати критерії, що визначені як у частинах 5-7 статті 129 Господарського процесуального кодексу України (з власної ініціативи), так і в частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України (за клопотанням сторони).

Визначаючи суму відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (рішення у справі "East / West Alliance Limited" проти України"), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (постанова Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19).

Тобто, нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (пункти 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Висновки, аналогічні наведеним вище, викладені в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 30.01.2024 у справі №902/616/23).

Відповідно до положень статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (постанова Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі №922/1163/18).

Суд зауважує, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 126 цього Кодексу). Аналогічний правовий висновок викладено в постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

У постанові Верховного Суду від 25.07.2019 у справі №904/66/18 зазначено, що у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України.

Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на не співмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат.

Позивачем заявлено 61 600 грн витрат пов`язаних з правничою допомогою адвоката.

27.02.2026 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ріо Шампіньйон» та адвокатським об`єднанням «Марусяк і партнери» в особі голови об`єднання Марусяка Володимира Ярославовича укладено договір про надання правничої допомоги №28/26.

За цим договором Адвокатське об`єднання зобов`язується надати клієнту в обсязі та на умовах, передбачених даним договором комплекс юридичних послуг (надалі - "послуги"), зокрема, здійснити захист, представництво або надати іншу правничу допомогу, а клієнт зобов`язується оплатити надану допомогу та сприяти Адвокатському об`єднанню у виконанні покладених на нього обов`язків (п. 1.1).

Послугою у розумінні цього договору є надання правових консультацій та роз`яснення правових питань, правовий супровід діяльності клієнта, складання документів правового (зокрема, процесуального) характеру, проведення навчань, а також представництво та захист інтересів клієнта у: всіх без винятку підприємствах, установах, організаціях незалежно від форми власності; органах державної влади; органах місцевого самоврядування; органах державної виконавчої служби та приватних виконавців; органах нотаріату (державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах та приватних нотаріусів); - арбітражного керуючого; експертних установах; правоохоронних органах (органах досудового розслідування, системі прокуратури України); - міжнародних судових органах; судових органах України всіх інстанцій та юрисдикцій, в тому числі в судах апеляційної та касаційної інстанцій в усіх цивільних, господарських, адміністративних справах, кримінальних провадженнях, та справах про адміністративні правопорушення. будь-яких інших органах влади чи місцевого самоврядування, їх структурних підрозділів, комунальних підприємствах та установах (п.1.2).

Пунктом 2.6 договору передбачено, що клієнт зобов`язаний: сплатити гонорар адвокатському об`єднанню в розмірі та в строк згідно з цим договором або додатками до нього; прийняти, надані згідно цього договору, послуги протягом 2-ох календарних днів з моменту отримання акту приймання-передачі наданих послуг, шляхом підписання такого акта; у випадку відмови клієнта від прийняття послуг та/або виникнення зауважень щодо наданих послуг, надати об`єднанню протягом 2-ох календарних днів після отримання акту приймання-передачі наданих послуг, письмові обґрунтування такої відмови або письмові зауваження щодо наданих послуг,

Цей Договір набирає чинності з моменту його підписання, укладається строком на 1 (один) рік (п.3.1).

Гонорар адвоката визначається за домовленістю з клієнтом та, як правило, фіксується в додатку до цього договору (п.4.1).

Зміни, доповнення до цього договору можуть вноситися тільки додатковими угодами у письмовому вигляді за згодою сторін (п.7.3).

Пунктом 4.3 визначено, що результат надання послуг згідно цього договору оформляється актом приймання-передачі наданих послуг, який надсилається клієнту об`єднанням, та містить перелік наданих послуг і їх вартість.

Акт приймання-передачі наданих послуг передається будь-яким прийнятним для сторін способом, в тому числі поштовим, електронним, факсимільним зв`язком, наручно, іншими засобами зв`язку та згідно контактних даних, які визначені у розділі 8 цього Договору тощо (п.4.4).

Надані згідно цього договору послуги приймаються клієнтом шляхом підписання акту приймання-передачі наданих послуг та повернення такого акту об`єднанню (п.4.6).

Гонорар підлягає оплаті протягом 5 банківських днів з моменту прийняття послуг клієнтом, шляхом підписання акта приймання-передачі наданих послуг або визнання таких прийнятими клієнтом, якщо інше не визначено додатками до цього договору (п. 4.8).

В матеріалах справи міститься протокол узгодження гонорару від 27.02.2026, яким передбачено, що за надані послуги клієнт сплачує адвокатському об`єднанню гонорар у розмірі 3 200 грн за одну годину роботи. Розрахунок гонорару за надання послуг у неробочий час здійснюється подвійному тарифі (п.2 протоколу).

Сторони можуть підписати акт приймання-передачі послуг. Оплата здійснюється в готівковій або безготівковій формі (п.5 протоколу).

Згідно наявних в матеріалах справи актів виконаних робіт від 06.03.2026, 31.03.2026 та актів приймання-передачі послуг від 08.06.2026 та 18.06.2026 адвокатське об`єднання «Поляк і партнери» надало ТОВ «Ріо Шампіньйон» наступні послуги:

- 28.02.2026 складання та подання позову у справі 926/808/26 - 24 000 грн, витрачений час - 7,5 годин;

- 26.03.2026 складання та подання заяви про ВКЗ у судовому засіданні на 31.03.2026 - 1 600 грн, витрачений час 30 хв;

- 31.03.2026 участь в судовому засіданні в режимі ВКЗ - 1 600 грн, витрачений час 30 хв;

- 05.05.2026 участь в судовому засіданні в режимі ВКЗ включно із часом на підготовку до засідання та очікування початку судового засідання - 1600 грн, витрачений час 30 хв;

- моніторинг стану господарської діяльності ТОВ «Лілак» та встановлення фактів із майном, що можуть свідчити про вчинення дій, які можуть утруднити виконання судового рішення по справі та складання заяви про вжиття заходів забезпечення позову - 3 200 грн, витрачений час 1 година;

- аналіз заперечень проти заяви про забезпечення позову - 14 400 грн, витрачений час - 4, 5 годин;

- 02.06.2026 участь в судовому засіданні в режимі ВКЗ - 3 200 грн, витрачений час - 1 година;

- 18.06.2026 складання письмових пояснень по справі - 3 200 грн - 1 година;

- 18.06.2026 заява про часткове закриття провадження у справі в частині сплачених коштів та надання акту звірки - 3 200 грн, витрачений час - 1 година;

- 18.06.2026 участь в судовому засіданні в режимі ВКЗ - 5 600 грн, витрачений час 1, 75 год.

Всього витрачено 19, 25 год, відповідно до сплати 61 600 грн.

В матеріалах справи наявні платіжні інструкції №410 від 09.03.2026 на суму 24 000 грн, №859 від 27.05.2026 на суму 3 200 грн та №944 від 11.06.2026 на суму 19 200 грн

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Суд, керуючись критеріями, визначеними у частині п`ятій статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може з власної ініціативи не розподіляти витрати на правову допомогу повністю або частково на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20, пункт 107 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.06.2022 у справі №357/380/20 сформувала висновок, що з аналізу частини третьої статті 141 Цивільного процесуального кодексу України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: їх дійсність; необхідність; розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Зміст частини третьої статті 141 Господарського процесуального кодексу України є аналогічним змісту частини п`ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України, керуючись якою суд з власної ініціативи може не розподіляти витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. Тобто до критеріїв розподілу судових витрат, передбачених частиною п`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відносяться: їх дійсність; необхідність; розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи (з урахуванням висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2022 у справі №357/380/20).

У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 02.02.2024 у справі №910/9714/22 висловлено правову позицію, відповідно до якої вирішенню заяви сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суд керуючись принципами пропорційності та справедливості, закріпленими у статтях 15 та 2 Господарського процесуального кодексу України має обов`язок дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Подані стороною докази на підтвердження її витрат підлягають оцінці як з точки зору відповідності цих дій вимогам законодавства (вимогам статей 123, 124, 126, 129 Господарського процесуального кодексу України), так і їх спрямованості на забезпечення права сторони (на користь якої ухвалене судове рішення) на відшкодування судових витрат.

Судом враховується, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю; суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Водночас, суд відзначає, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до положень статті 126 Господарського процесуального кодексу України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим.

Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням не тільки того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також чи була їх сума обґрунтованою і необхідною.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами на адвокатські послуги.

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Отже, суд, керуючись критеріями, визначеними у частині п`ятій статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може з власної ініціативи не розподіляти витрати на правову допомогу повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20, пункт 107 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.06.2022 у справі №357/380/20 сформувала висновок, що з аналізу частини третьої статті 141 Цивільного процесуального кодексу України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: їх дійсність; необхідність; розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Зміст частини третьої статті 141 Господарського процесуального кодексу України є аналогічним змісту частини п`ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України, керуючись якою суд з власної ініціативи може не розподіляти витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. Тобто до критеріїв розподілу судових витрат, передбачених частиною п`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відносяться: їх дійсність; необхідність; розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи (з урахуванням висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2022 у справі №357/380/20).

У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 02.02.2024 у справі №910/9714/22 висловлено правову позицію, відповідно до якої вирішенні заяви сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суд керуючись принципами пропорційності та справедливості, закріпленими у статтях 15 та 2 Господарського процесуального кодексу України має обов`язок дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Подані стороною докази на підтвердження її витрат підлягають оцінці як з точки зору відповідності цих дій вимогам законодавства (вимогам статей 123, 124, 126, 129 Господарського процесуального кодексу України), так і їх спрямованості на забезпечення права сторони (на користь якої ухвалене судове рішення) на відшкодування судових витрат.

Проаналізувавши зміст та обсяг наданих адвокатом відповідача послуг, приймаючи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору, відповідність запропонованої адвокатом правової позиції правовим висновкам суду, відображеним у рішенні та з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи суд вважає що розмір заявлених витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 61 600,00 грн є завищеним та непропорційним до предмета і складності справи.

Дослідивши надані представником позивачем докази, якими підтверджуються витрати на професійну правничу допомогу, у зв`язку з розглядом справи в суді, суд враховує наступні критерії визначення розміру витрат на правову допомогу: майновий характер спору (стягнення боргу за договором поставки); категорію справи, яка не відноситься до складних і не потребує тривалого аналізу судової практики; незначна кількість поданих сторонами документів (позов із додатками, загальний обсяг яких 45 аркушів, сам позов на - 5 аркушах); час та обсяг виконаних адвокатом робіт для надання правничої допомоги (із заяв по суті справи подано лише позов, інші заяви - з процесуальних питань).

За результатами дослідження поданих заявником доказів у підтвердження понесених ним витрат, оцінки вимог і заперечень сторін, з огляду на положення статей 123, 129 Господарського процесуального кодексу України, виходячи з критеріїв реальності та розумності таких витрат, їх обґрунтованості та пропорційності до предмета спору, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 30 000 грн, що є співмірним із складністю справи та не є надмірним тягарем для відповідача.

У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.01.2022 № 911/2737/17 висловлено правову позицію, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.

Решту витрат на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 31 600,00 грн суд залишає за позивачем.

VI. Розподіл судових витрат.

Згідно ч.1 ст.123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач при зверненні з позовною заявою сплачено судовий збір у розмірі 29 143, 17 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №337 від 26.02.2026.

Відшкодування витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору, відповідно до п.3. ч.4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, у разі часткового задоволення позову покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи на часткове задоволення позову, судовий збір пропорційно задоволеним витратам у розмірі 27 316,11 грн слід покласти на відповідача.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

З огляду на закриття провадження в частині стягнення 150 000 грн у зв`язку з відсутністю предмету спору, враховуючи клопотання представника позивача, суд вважає за необхідне повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Ріо Шампіньйон" з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1 827, 06 грн.

Керуючись статтями 2, 12, 129, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лілак» (58005, м. Чернівці, вул. А. Кушніренка, 7А, код 40220106) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ріо Шампіньйон» (80451, вул. Львівська, 15, село Стрептів, Кам`янка-Бузький район, Львівська область, код 34219442) 2 063 705, 43 основного боргу, 175 525, 34 грн пені, 17 156, 81 грн 3% річних 19 954, 35 грн інфляційних втрат, 27 316, 11 грн судового збору та 30 000 грн витрат на правничу допомогу.

3. В порядку ч. 10 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України органу (особі), що проводитиме примусове виконання рішення у даній справі здійснювати нарахування пені на фактичну (не сплачену) суму основного боргу, починаючи з 27 лютого 2026 року до повної сплати суми основного боргу. Розрахунок пені здійснювати за формулою: С x РП x Д : 100, де С - Сума заборгованості за період, РП - розмір пені, зазначений в договорі (подвійна облікова ставка), Д - Кількість днів прострочення.

4.Закрити провадження у справі в частині стягнення 150 000 грн основного боргу.

5. В частині стягнення 2 255, 38 грн відмовити.

6.Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Ріо Шампіньйон» (80451, вул. Львівська, 15, село Стрептів, Кам`янка-Бузький район, Львівська область, код 34219442) з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1827, 06 грн.

Повний текст рішення складено та підписано 03.07.2026

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів до Західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://cv.arbitr.gov.ua/sud5027/

Суддя М.І. Ніколаєв