Рішення № 137925823, 30.06.2026, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2026 року м. Миколаїв Справа № 915/1476/25

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Ільєвої Л.М., розглянувши справу №915/1476/25

за позовом фізичної особи-підприємця Британ Миколи Павловича ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )

до Приватної науково-виробничої компанії Інтербізнес (57440, Миколаївська область, Миколаївський район, с. Калинівка, Березанська ТГ, вул. Центральна, буд. 1; код ЄДРПОУ 01200244)

про стягнення 292936,00 грн.

в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними матеріалами, -

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець Британ Микола Павлович звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Приватної науково-виробничої компанії Інтербізнес про стягнення заборгованості за договором в розмірі 292936,00 грн., посилаючись на наступне.

26.11.2024 року між Приватною науково-виробничою компанією «Інтербізнес», в особі директора філії «Лозуватська птахофабрика» (замовник) та фізичною особою-підприємцем Британ Миколою Павловичем (виконавець) було укладено договір про надання послуг з технічного обслуговування, ремонту та діагностики автомобілів №261124 від 26.11.2024 р.

Як зазначає позивач, відповідно до п. 1.1. договору його предметом є надання послуг з технічного обслуговування, ремонту та діагностики автомобілів, чи їх складових частин, у т.ч. з використанням матеріалів (запасних частин) як замовника, так і спеціально замовлених виконавцем. Згідно з п. 4.1. договору розрахунки здійснюються замовником в безготівковій формі на поточний рахунок виконавця в національній валюті України (гривні) шляхом перерахування попередньої оплати в розмірі 100% згідно виставленого рахунку.

Позивач стверджує, що він належним чином та в повному обсязі виконав свої зобов`язання щодо надання послуг з технічного обслуговування, ремонту та діагностики автомобілів, що підтверджується підписаними сторонами актами виконаних робіт, видатковими накладними, а саме:

- акт виконаних робіт №0904-2 від 09.04.2025 року на суму 3700,00 грн.;

- видаткова накладна №ВН 0904-1 від 09.04.2025 року на суму 7240,00 грн.;

- акт виконаних робіт №1604-2 від 16.04.2025 року на суму 24130,00 грн.;

- акт виконаних робіт №1804-1 від 18.04.2025 року на суму 27700,00 грн.;

- видаткова накладна №ВН1804 від 18.04.2025 року на суму 2800,00 грн.;

- акт виконаних робіт №2604-1 від 26.04.2025 року на суму 20100,00 грн.;

- акт виконаних робіт №0805-2 від 08.05.2025 року на суму 67740,00 грн.;

- акт виконаних робіт №2005-1/1 від 20.05.2025 року на суму 36690,00 грн.;

- акт виконаних робіт №2005-1/2 від 20.05.2025 року на суму 30000,00 грн.;

- акт виконаних робіт №2005-1/3 від 20.05.2025 року на суму 38960,00 грн.;

- акт виконаних робіт №2005-1/4 від 20.05.2025 року на суму 38846,00 грн.;

- акт виконаних робіт №2005-1/5 від 20.05.2025 року на суму 33660,00 грн.;

- акт виконаних робіт №2005-2 від 20.05.2025 року на суму 11370,00 грн.

Також позивач зазначає, що Приватною науково-виробничою компанією «Інтербізнес» в особі філії «Лозуватська птахофабрика» було частково сплачені послуги за актом виконаних робіт №0805-2 від 08.05.2025 року в сумі 50000 гривень, що підтверджується платіжною інструкцією №959 від 16.05.2025 року.

Разом з цим, позивач зазначає, що з метою досудового врегулювання спору він звертався до замовника шляхом направлення листа-претензії від 18.07.2025 року №7/п1 та вимога №1 від 19.09.2025 р. У відповідь на звернення позивача замовником було направлено гарантійний лист позивача №23.05 від 23.05.2025 р., в якому замовник вказує про обов`язок в термін до 01.08.2025 року погасити існуючу заборгованість за договором про надання послуг з технічного обслуговування, ремонту та діагностики автомобілів від 26.11.2024 року №261124 в повному обсязі. Але, як стверджує позивач, відповідачем зобов`язання не виконано до часу звернення з цим позовом.

Відтак, як стверджує позивач, заборгованість замовника становить 292936,00 грн.

Щодо підстав звернення з даним позовом до відповідача - Приватної науково-виробничої компанії Інтербізнес позивач посилається на приписи ст. 95, 96 ЦК України та на правові висновки Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладені в постанові від 21.07.2020 у справі № 916/1288/19, згідно яких стороною у справі має бути юридична особа, від імені якої діє філія (відокремлений підрозділ), і рішення приймається саме стосовно підприємства чи організації -юридичної особи, але в особі її відокремленого підрозділу.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 20.10.2025 вказану позовну заяву ФОП Британ Миколи Павловича (вх. № 14506/25 від 14.10.2025) залишено без руху, оскільки в порушення вимог ч. 3 ст. 162, ст. 164 ГПК України заявником не вказано про статус позивача як фізичної особи-підприємця у вступній та прохальній частині позовної заяви, а також позивачем не додано до позовної обґрунтованого розрахунку сум, що стягуються. При цьому вказаною ухвалою суду позивачу встановлено 10-денний строк для усунення виявлених недоліків при поданні позовної заяви з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху

23.10.2025 від представника позивача Скок А.В. через підсистему Електронний суд ЄСІТС до господарського суду надійшла заява про усунення недоліків (вх. №14953/25), разом з якою позивачем надано до суду виправлену позовну заяву, в якій позивачем вказано фізичну особу-підприємця Британ Миколу Павловича, а також до заяви позивачем додано обґрунтований розрахунок суми, що стягується.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 28.10.2025 вказану позовну заяву ФОП Британ Миколи Павловича прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 915/1476/25 за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження, встановлено відповідачу 15-денний строк для подання відзиву на позов з дня вручення даної ухвали з наданням до відзиву доказів в обґрунтування заперечень на позов, якщо такі докази не надані позивачем, позивачу встановлено 7-денний строк для подання до суду відповіді на відзив з дня отримання відзиву відповідно до ч. 2 ст. 251 ГПК України. Також відповідачу встановлено 7-денний строк для подання до суду заперечень з дня отримання відповіді на відзив відповідно до ч. 2 ст. 251 ГПК України.

13.11.2025 від представника відповідача - Олексюка Ю.В. через підсистему Електронний суд ЄСІТС до господарського суду надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 15988/25) згідно з яким відповідач не заперечує факт отримання послуг чи їх належну якість, які були прийняті в повному обсязі, що підтверджується двосторонніми підписами та печатками на всіх актах виконаних робіт, доданих до позовної заяви.

Відповідач зазначає, що порушення строку оплати, встановленого гарантійним листом, було пов`язане виключно з цими форс-мажорними обставинами та, як наслідок, тимчасовими фінансовими труднощами відповідача, що унеможливили акумулювання необхідної суми до 01.08.2025 р. Це не було ані відмовою від боргу, ані запереченням факту надання послуг.

Відповідач також зазначає, що заявлена позивач сума витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 32100 грн. є завищеною та неспівмірною.

Позивач відповідь на відзив у встановлений судом строк не надав.

Згідно з ч.ч. 5, 7 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін від учасників справи до суду не надходило.

Згідно зі ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Щодо строку розгляду справи суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1, пункту 10 частини 3 статті 2 та частини 2 статті 114 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Основними засадами (принципами) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом, а строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

При цьому, такий розумний строк визначений у статті 248 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Разом з цим, на підставі Указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022 Про введення воєнного стану в Україні та подальших Указів Президента України Про продовження строку дії воєнного стану в Україні, починаючи з 24.02.2022, на території України діє режим воєнного стану.

За змістом статей 10, 12-2 Закону України Про правовий режим воєнного стану правосуддя в Україні в умовах воєнного стану має здійснюватися у повному обсязі, тобто не може бути обмежено конституційне право людини на судовий захист. В умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

При цьому у Рекомендаціях, прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.

У зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30, 34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України Про правовий режим воєнного стану.

Разом з цим, відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

При цьому, суди повинні забезпечувати безпеку учасників судового провадження, запобігти створенню перешкод для реалізації ними права на судовий захист та визначених законом процесуальних прав в умовах воєнного стану, коли реалізація учасниками справи своїх прав і обов`язків є суттєво ускладеною. Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб.

Право особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії.

За приписами статті 8 Конституції України та статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23 лютого 2006 року, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

Європейський суд щодо тлумачення положення розумний строк в рішенні у справі Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства роз`яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

Окрім того, Європейський суд з прав людини в рішенні у справі Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства зазначив, що [..] очевидно, для кожної справи буде свій прийнятний строк, і встановлення кількісного обмеження, чинного для будь-якої ситуації, було б штучним. Суд неодноразово визнавав, що неможливо тлумачити поняття розумного строку як фіксовану кількість днів, тижнів тощо (рішення у справі Штеґмюллер проти Авторії).

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany).

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом (див. рішення у справі Walchli v. France, заява №35787/03, п. 29, 26 липня 2007 року; ТОВ Фріда проти України, заява №24003/07, п. 33, 08 грудня 2016 року).

Здійснюючи тлумачення положень Конвенції, ЄСПЛ у своїх рішеннях указав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права (рішення від 28 травня 1985 року у справі Ашингдейн проти Великої Британії).

При цьому суд зауважує, що в м. Миколаєві періодично оголошуються повітряні тривоги, під час яких судді та працівники апарату суду мають перебувати в укриттях з метою уникнення загрози життю та здоров`ю.

На підставі вищевикладеного, враховуючи наявність загрози у зв`язку зі збройною агресією збоку РФ, на підставі чого введено в Україні воєнний стан, територіальне розташування міста Миколаєва відносно зони бойових дій, постійні повітряні тривоги, які впливають на виготовлення процесуальних документів, з метою всебічного, повного, об`єктивного розгляду справи, задля забезпечення сторонам конституційного права на судовий захист, приймаючи до уваги наведені положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, задля ефективної реалізації сторонами своїх процесуальних прав, необхідності забезпечення реалізації процесуальних прав та обов`язків учасників справи, їх належного та безпечного доступу до правосуддя, судом здійснено розгляд справи у розумний строк, наскільки це було можливим за вказаних умов, в контексті положень Господарського процесуального кодексу України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

26.11.2024 року між Приватною науково-виробничою компанією «Інтербізнес», в особі директора філії «Лозуватська птахофабрика» Приватної науково-виробничої компанії «Інтербізнес» (замовник) та фізичною особою-підприємцем Британ Миколою Павловичем (виконавець) було укладено договір про надання послуг з технічного обслуговування, ремонту та діагностики автомобілів №261124 від 26.11.2024 р., відповідно до умов п. 1.1 якого предметом договору є надання послуг з технічного обслуговування, ремонту та діагностики автомобілів, чи їх складових частин, у т.ч. з використанням матеріалів (запасних частин) як замовника, так і спеціально замовлених виконавцем (надалі іменуються «послуги» та/або «роботи»).

Згідно з п. 1.2. договору конкретний перелік послуг з технічного обслуговування та діагностики, перелік запасних частин та матеріалів, що використовуються, а також перелік деталей та матеріалів, наданих замовником для виконання робіт, визначається при кожному прийманні транспортного засобу та оформляється в робочій заявці. Перелік виконаних робіт та їх вартість, перелік та вартість використаних запасних частин та допоміжних матеріалів, що використовує виконавець, зазначаються в актах виконаних робіт, які є невід`ємною частиною цього договору.

За умовами п. 2.13. договору послуги, передбачені розділом 1 цього договору, вважаються наданими, з моменту підписання акта виконаних робіт, який складається у 2-х примірниках, що мають однакову юридичну силу, по одному примірнику для кожної із сторін.

Відповідно до п. 4.1. договору розрахунки здійснюються замовником в безготівковій формі, на поточний рахунок виконавця, в національній валюті України (гривні), шляхом перерахування попередньої оплати, в розмірі 100%, згідно виставленого рахунку.

Згідно з п. 5.3.1. договору замовник зобов`язаний проводити оплату робіт, виконаних виконавцем, у відповідності умов цього договору.

Відповідно до п. 7.3. договору даний договір вступає в силу з моменту його підписання та скріплення печатками сторін та діє: до « 31» грудня 2024 року, а в порядку взаємних розрахунків зберігає юридичну силу до повного виконання сторонами своїх договірних зобов`язань.

Згідно з п. 7.4. договору у випадку, якщо жодна із сторін, не заявить про свій намір розірвати або змінити умови договору, за два тижні до його закінчення, даний договір вважається пролонгованим на кожен наступний календарний рік, на тих же самих умовах.

Договір підписано представниками позивача та філії відповідача та скріплено печатками сторін. До суду не подано доказів розірвання договору або визнання його недійсним.

Так, згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України (тут і далі в редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин) майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Як вбачається з обставин справи, між сторонами погоджено надання послуг з технічного обслуговування, ремонту та діагностики автомобілів.

Наразі слід зауважити, що ремонт речі відноситься до підряду.

Згідно зі ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Для виконання окремих видів робіт, встановлених законом, підрядник (субпідрядник) зобов`язаний одержати спеціальний дозвіл.

До окремих видів договорів підряду, встановлених параграфами 2-4 цієї глави, положення цього параграфа застосовуються, якщо інше не встановлено положеннями цього Кодексу про ці види договорів.

Відмінність договору підряду від договору про надання послуг полягає в тому, що за договором підряду оплачується результат, а не процес, при цьому результат є матеріальним та споживається після прийняття замовником, тоді як за договором про надання послуг оплачується саме процес надання такої послуги, яка призводить до результату. Водночас послуга споживається в процесі її надання. Тобто, об`єкт договору підряду є матеріальний, а послуга не має матеріального вираження (п. 5.21 постанови Верховного суду від 14.09.2022 у справі №911/1967/21).

Отже, суд вважає, що правовідносини сторін у даному випадку виникли за договором підряду. Вказане відповідає положенню ч. 2 ст. 837 ЦК України, яка передбачає можливість укладення договору підряду на ремонт речі.

Так, укладений між сторонами по справі договір про надання послуг з технічного обслуговування, ремонту та діагностики автомобілів №261124 від 26.11.2024 р. є підставою для виникнення у сторін договору зобов`язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України, ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України та згідно зі ст. 629 ЦК України є обов`язковим для виконання його сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 842 Цивільного кодексу України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення.

Ціна роботи у договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу.

Згідно зі ст. 846 Цивільного кодексу України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду. Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов`язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов`язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту.

Згідно з положеннями п. 4 ст. 882 Цивільного кодексу України передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною.

Акт, підписаний однією стороною, може бути визнаний судом недійсним лише у разі, якщо мотиви відмови другої сторони від підписання акта визнані судом обґрунтованими.

За умовами п. 2.13. договору послуги, передбачені розділом 1 цього договору, вважаються наданими, з моменту підписання акта виконаних робіт, який складається у 2-х примірниках, що мають однакову юридичну силу, по одному примірнику для кожної із сторін.

Судом встановлено, що на виконання умов договору виконавцем (позивачем) проведено ремонтні роботи на загальну вартість 332896,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи актами виконаних робіт, а саме:

- акт виконаних робіт №0904-2 від 09.04.2025 року на суму 3700,00 грн.

- акт виконаних робіт №1604-2 від 16.04.2025 року на суму 24130,00 грн.

- акт виконаних робіт №1804-1 від 18.04.2025 року на суму 27700,00 грн.

- акт виконаних робіт №2604-1 від 26.04.2025 року на суму 20100,00 грн.

- акт виконаних робіт №0805-2 від 08.05.2025 року на суму 67740,00 грн,

- акт виконаних робіт №2005-1/1 від 20.05.2025 року на суму 36690,00 грн.

- акт виконаних робіт №2005-1/2 від 20.05.2025 року на суму 30000,00 грн.

- акт виконаних робіт №2005-1/3 від 20.05.2025 року на суму 38960,00 грн.

- акт виконаних робіт №2005-1/4 від 20.05.2025 року на суму 38846,00 грн.

- акт виконаних робіт №2005-1/5 від 20.05.2025 року на суму 33660,00 грн.

- акт виконаних робіт №2005-2 від 20.05.2025 року на суму 11370,00 грн.

Також судом було встановлено, що при виконанні ремонтних робіт позивачем використано витратні матеріали на суму 10040,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними, зокрема:

- видаткова накладна №ВН 0904-1 від 09.04.2025 року на суму 7240,00 грн.;

- видаткова накладна №ВН1804 від 18.04.2025 року на суму 2800,00 грн.

Зазначені вище акти виконаних робіт та видаткові накладні підписані представниками сторін без зауважень.

В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Отже, прийняття відповідачем виконаних позивачем за спірним договором робіт з ремонту є підставою виникнення у відповідача зобов`язання оплатити вказані роботи відповідно до умов договору та чинного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 854 Цивільного кодексу України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Відповідно до п. 4.1. договору розрахунки здійснюються замовником в безготівковій формі, на поточний рахунок виконавця, в національній валюті України (гривні), шляхом перерахування попередньої оплати, в розмірі 100%, згідно виставленого рахунку.

Згідно з п. 5.3.1. договору замовник зобов`язаний проводити оплату робіт, виконаних виконавцем, у відповідності умов цього договору.

Як було зазначено вище, загальна вартість виконаних позивачем робіт за договором становить 342936,00 грн. (332896,00 грн. + 10040,00 грн.), які замовник в силу умов п. 4.1., 5.3.1. та приписів ст. 538, ч. 1 ст. 854 ЦК України зобов`язаний сплатити.

Судом було встановлено, що філією відповідача було частково сплачено заборгованість у розмірі 50000,00 грн., що підтверджується наявною у матеріалах справи платіжною інструкцією №959 від 16.05.2025 р.

Відповідно до наявного в матеріалах справи гарантійного листа №23.05 від 23.05.2025 р. філія відповідача гарантувала позивачу в термін до 01.08.2025 р. погасити існуючу заборгованість за договором №261124 від 26.11.2024 р. в повному обсязі.

З метою отримання оплати за виконані роботи позивачем було направлено відповідачу лист-претензію від 18.07.2025 року №7/п1, в якому позивач вимагав від відповідача виконати свої зобов`язання за договором та оплатити заборгованість у розмірі 292936,00 грн. до 01.08.2025 р. В подальшому позивачем було направлено досудову вимогу за вих. №1 від 19.09.2025 р., в якій позивач вимагав від відповідача протягом 5 календарних днів з дати отримання вказаної вимоги оплатити заборгованість у розмірі 292936,00 грн. Факт направлення досудової вимоги підтверджується наявними в матеріалах справи описом вкладення у поштове відправлення з печаткою відділення поштового зв`язку, поштовою накладною №5008603153153 та фіскальним чеком.

Несплата відповідачем заборгованості за договором у розмірі 292936,00 грн. стала підставою для звернення позивача до суду із даним позовом.

Наразі, суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази виконання філією відповідача зобов`язання з оплати виконаних робіт в сумі 292936,00 грн. (342936,00 грн. 50000,00 грн.), внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість на вказану суму перед позивачем.

При цьому слід зазначити, що наявність вказаної заборгованості філії відповідач не оспорював, докази, які б підтверджували факт повної оплати філією відповідача за спірним договором або неможливості виконання цього зобов`язання з поважних причин в матеріалах справи відсутні. Адже, частиною першою, третьою статті 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, якими в силу ст. 73 ГПК України є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Так, суд доходить до висновку про безпідставне невиконання філією відповідача прийнятих на себе зобов`язань щодо оплати виконаних позивачем робіт.

Між тим несплатою позивачу у повному обсязі вартості виконаних робіт в межах спірного договору філія відповідача порушила прийняті на себе зобов`язання за цим договором, що є недопустимим згідно ст. 525 Цивільного кодексу України, а тому порушене право позивача підлягає захисту в судовому порядку.

Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань наявні відомості щодо відокремлених підрозділів Приватної науково-виробничої компанії Інтербізнес (код ЄДРПОУ 01200244), зокрема про філію «Лозуватську птахофабрику» Приватної науково-виробничої компанії «Інтербізнес» (код ЄДРПОУ ВП: 39723431).

Відповідно до ч. 1-3 ст. 95. ЦК України філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Представництвом є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи. Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх утворила, і діють на підставі затвердженого нею положення або на іншій підставі, передбаченій законодавством іноземної держави, відповідно до якого утворено юридичну особу, відокремленими підрозділами якої є такі філії та представництва.

Згідно з ч. 1 ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

За правилами пункту 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України, загальними засадами цивільного законодавства справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно з частинами першою - четвертою статті 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

Отже цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватися на засадах справедливості, добросовісності, розумності, що знаходить своє вираження в добросовісному виконанні своїх зобов`язань сторонами та униканні будь-яких форм зловживання своїми правами та/або становищем, а також запобіганні вчиненню дій, які порушують права іншої сторони та можуть мати негативні наслідки для третіх осіб.

Згідно ст. 15, 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, є примусове виконання обов`язку в натурі.

Разом з тим у постанові від 29.06.2021 у справі № 910/2842/20 Верховний Суд зазначив, що згідно з пунктом 5 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України та абзацом 6 частини 2 статті 20 Господарського кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обов`язку в натурі. Отже, суд вправі задовольнити позов про спонукання виконати умови договору лише в разі, якщо встановить, що у особи такий обов`язок наявний, але вона ухилилася від його виконання. При цьому у справі має бути доведено наявність відповідного правовідношення, а саме прямого законодавчого обов`язку відповідача щодо виконання договору.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.05.2019р. по справі №910/16744/17 вказала, що такий спосіб захисту як примусове виконання обов`язку в натурі застосовується у зобов`язальних правовідносинах у випадках, коли особа має виконати зобов`язання на користь позивача, але відмовляється від виконання останнього чи уникає його. Примусове виконання обов`язку в натурі має наслідком імперативне присудження за рішенням суду (стягнення, витребування тощо), і не спрямоване на підсилення існуючого зобов`язання, яке не виконується, способом його відтворення в резолютивній частині рішення суду аналогічно тому, як воно було унормовано сторонами у договорі.

Таким чином, суд доходить висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості в заявленій позивачем в прохальній частині позову саме в сумі 292936,00 грн. за договором про надання послуг з технічного обслуговування, ремонту та діагностики автомобілів №261124 від 26.11.2024 р., що цілком відповідає такому способу захисту цивільних прав та інтересів позивача як примусове виконання обов`язку в натурі.

Щодо розподілу судових витрат по справі суд зазначає наступне.

У зв`язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача та рішення відбулось на користь позивача, згідно зі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, відносяться за рахунок відповідача.

Щодо заяви позивача про покладення на відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 32100,00 грн. суд зазначає наступне.

Частина 1 ст. 123 ГПК України встановлює, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, серед іншого, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України).

Згідно з приписами ч. 2 ст. 16 ГПК України представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Частина 1 ст. 124 ГПК України встановлює, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

З матеріалів справи вбачається, що в прохальній частині позову заявником заявлено клопотання про стягнення з відповідача витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 126 ГПК України встановлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною 8 ст. 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

В ч. 4-7 ст. 129 ГПК України передбачено інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку. Якщо сума судових витрат, заявлених до відшкодування та підтверджених відповідними доказами, є неспівмірно нижчою від суми, заявленої в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат (крім судового збору) повністю або частково, крім випадків, якщо така сторона доведе поважні причини зменшення цієї суми.

Наразі на підтвердження судових витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано: договір про надання правничої допомоги №17-09/25 від 17.09.2025, акт виконаних адвокатом Скок А.В. робіт № 1 від 17.09.2025 р., рахунок-фактуру №1 від 17.09.2025 р. на суму 32100,00 грн., платіжну інструкцію №Е103-Е0Н8-Н731-К6СТ від 17.09.2025 р. на суму 32100,00 грн.

Як вбачається зі змісту договору про надання правничої допомоги №17-09/25 від 17.09.2025, укладеного між ФОП Британ М.П. (клієнт) та Скок А.В. та (адвокат), відповідно до умов п. 1.1. якого предметом даного договору є надання Адвокатом усіма законними методами та способами правової допомоги Клієнту, щодо стягнення заборгованості за договором про надання послуг з технічного обслуговування, ремонту та діагностики автомобілів № 261124 від 26.11.2024 року, який укладений між Приватною науково-виробничою компанією «Інтербізнес» в особі філії «Лозуватська птахофабрика» та Фізичною особою-підприємцем Британ Миколою Павловичем.

Згідно з п. 1.2. договору на підтвердження факту надання адвокатом правової допомоги клієнту, відповідно до умов цього договору, складається акт виконаних робіт.

Пунктом 1.3.1 договору передбачено, що на виконання п. 1.1. даного договору клієнт надає право (уповноважує) адвоката при здійсненні своїх повноважень: представляти клієнта в будь-яких органах, а саме: прокуратури, поліції, Служби безпеки України, державної влади, місцевого самоврядування, нотаріату, державної виконавчої служби, на підприємствах, в установах, організаціях всіх форм власності та підпорядкування, судах всіх інстанцій, у тому числі місцевих судах (загальних, господарських, адміністративних), судах апеляційної та касаційної інстанцій (загальних, господарських, адміністративних), Верховному Суді, з усіма правами наданими позивачу, відповідачу, третій особі, заявнику, скаржнику, заінтересованій особі, стороні виконавчого провадження та захиснику клієнта незалежно від його процесуального статусу.

Відповідно до п. 1.3.2. договору для вчинення вищезазначених дай адвокату надається право: одержувати необхідні довідки та документи, підписувати та подавати претензії, вимоги, заяви, листи, клопотання, позовні заяви, цивільні позови, адміністративні позови, цивільні позови у кримінальних справах, заяви про видачу судових наказів та виконавчих листів, скарги, апеляційні скарги, касаційні скарги, розписуватись на них від імені клієнта, сплачувати від імені клієнта судовий збір, а також знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії з документів, долучених до справи, одержувати копії рішень, ухвал, брати участь у судових засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, задавати питання іншим особам, які беруть участь у справі, а також свідкам, експертам, спеціалістам, заявляти клопотання та відводи, давати усні та письмові пояснення судові, подавати свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб, знайомитися з журналом судового засідання, знімати з нього копії та подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, прослуховувати запис фіксування судового засідання технічними засобами, робити з нього копії, подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, оскаржувати рішення (вироки, рішення, постанови, ухвали) судів, збирати будь-які відомості про факти, що можуть використовуватися як докази у справі, а також користуватися всіма іншими правами, наданими законодавством України для такою роду повноважень та цим договором Адвокату.

Також, адвокат має право: відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог) та/або визнати позов (всіх або частини позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу, збільшити, або зменшити розмір позовних вимог, змінити предмет або підставу позову, підписувати та подавати зустрічний позов, укладати мирову угоду на будь-якій стадії судового процесу.

Згідно з п. 1.4. договору клієнт зобов`язується: своєчасно забезпечувати адвоката всім необхідним для виконання доручень, передбачених цим договором, зокрема, документами та інформацією; оплачувати витрати, в тому числу, судові, що необхідні для виконання доручень; своєчасно оплачувати послуги адвоката.

Відповідно до п. 2.1. договору цей договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2026 року, але у будь-якому разі до виконання сторонами своїх зобов`язань.

Пунктом 3.1. договору визначено, що за правову допомогу, передбачену в п. 1.1. цього договору, клієнт сплачує адвокату гонорар, остаточний розмір гонорару визначається сторонами актом виконаних робіт.

Згідно з п. 4.1., 4.2. договору розмір оплати праці адвоката при наданні правової допомоги, а також умови та порядок розрахунків, визначаються сторонами в додатках до цього договору. За домовленістю сторін, оплата правової допомоги може здійснюватися також у вигляді передоплати або авансу.

Договір підписано сторонами та скріплено печатками сторін.

Відповідно до акту виконаних робіт № 1 від 17.09.2025 року адвокатом була надана правова допомога відповідно до договору про надання правничої допомоги №17-09/25 від 17.09.2025 року, а саме:

- вивчення та попереднє опрацювання матеріалів справи та правовий аналіз наявних у Клієнта доказів й законодавчої бази, що регулює спірні правовідносини для підготовки позовної заяви про стягнення заборгованості;

- розрахунок суми основної заборгованості, що підлягає стягненню;

- підготовка позовної заяви про стягнення з Приватної науково-виробничої компанії «Інтербізнес» на користь фізичної особи-підприємця Британ Миколи Павловича заборгованості;

- направлення позовної заяви з додатками відповідачу та до суду;

- участь адвоката в судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду та в залі судових засідань у приміщенні Господарського суду Миколаївської області (п. 1 акту).

Відповідно до п. 2 акту загальна вартість наданих послуг становить 32100 грн.

З метою отримання оплати за договором адвокатом було сформовано рахунок-фактура №1 від 17.09.2025 р. на суму 32100,00 грн.

При цьому, як встановлено судом, позивачем було перераховано адвокату кошти у розмірі 32100,00 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи платіжною інструкцією № E103-E0H8-H731-K6CT від 17.09.2025 року на суму 32100,00 грн.

Між тим в ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до положень частин 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України у разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Виходячи зі змісту наведених положень статті 126 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, що узгоджується з принципом змагальності сторін.

Тобто у розумінні цих норм процесуального права зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим адвокатом на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу з власної ініціативи. Такий висновок викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.

Разом з тим у частині 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу, та не покладати такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Отже, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:

1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України(а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;

2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат, понесених нею на правову допомогу повністю або частково - керуючись критеріями, що визначені частинами 5 - 7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України(а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або чи заявлення неспівмірно нижчою суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами.

Сукупний аналіз норм процесуального кодексу, якими врегульовано питання критеріїв визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу (статті 126, 129 Господарського процесуального кодексу України), дає підстави дійти висновку, що вирішення питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу по суті (розміру суми витрат, які підлягають відшкодуванню) є обов`язком суду, зокрема, шляхом надання оцінки доказам поданим стороною із застосуванням критеріїв визначених у статті 126 та частинах 5 - 7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Такий обов`язок у кожному конкретному випадку реалізовується на засадах змагальності та рівності сторін, шляхом надання сторонам можливості надати свої міркування/заперечення. За наслідками оцінки обставин справи і наведених учасниками справи щодо цього питання обґрунтувань та дослідження поданих стороною доказів за правилами статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд і ухвалює рішення в цій частині.

В пунктах 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №910/12876/19 зазначено, що нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову з урахуванням складності та значення справи для сторін.

Також відповідно до усталеної практики Верховного Суду суд, вирішуючи питання про судові витрати та своєчасність подання доказів понесених додаткових витрат на професійну правничу допомогу, повинен враховувати, що:

- не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат, а тому, вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 та від 16.11.2022 у справі №922/1964/21);

- при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі №927/237/20, постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №775/9215/15ц);

- суд зобов`язаний оцінити розмір адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №775/9215/15ц).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/WestAllianceLimited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір(позиція викладена Верховним Судом у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі №916/2102/17, від 25.06.2019 у справі №909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі №922/928/18, від 30.07.2019 у справі №911/739/15 та від 01.08.2019 у справі №915/237/18).

У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.11.2023 у справі №914/2355/21 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином у вирішенні заяви сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суд керуючись принципами пропорційності та справедливості, закріпленими у статтях 2 та 15 Господарського процесуального кодексу України має обов`язок дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Подані стороною докази на підтвердження її витрат підлягають оцінці як з точки зору відповідності цих дій вимогам законодавства (вимогам статей 123, 124, 126, 129 Господарського процесуального кодексу України), так і їх спрямованості на забезпечення права сторони (на користь якої ухвалене судове рішення) на відшкодування судових витрат.

Із урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Так, слід зазначити, що наявні в матеріалах справи копії договору про надання правничої допомоги №17-09/25 від 17.09.2025, акту виконаних адвокатом Скок А.В. робіт № 1 від 17.09.2025 р. не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на послуги адвоката у заявленому розмірі, адже розмір таких витрат має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.11.2023 у справі №914/2355/21 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

В постанові Верховного Суду від 06.03.2024 у справі №918/535/23 сформульовано правову позицію, відповідно до якої такі дії як надання консультацій щодо обґрунтованості, процедури та перспективи розгляду касаційної скарги з урахуванням судової практики та правових висновків, підготовки відзиву (ознайомлення, визначення предмета та підстав відзиву, доказів на обґрунтування відзиву) є складовою процесу підготовки відзиву на касаційну скаргу.

Враховуючи викладене, суд зазначає, що вивчення та попереднє опрацювання матеріалів справи та правовий аналіз наявних у клієнта доказів й законодавчої бази, що регулює спірні правовідносини для підготовки позовної заяви про стягнення заборгованості, розрахунок суми основної заборгованості, що підлягає стягненню, підготовка позовної заяви про стягнення з Приватної науково-виробничої компаній «Інтербізнес» на користь фізичної особи-підприємця Британ Миколи Павловича заборгованості є однією складовою послуги з підготовки позовної заяви. Так, відповідно до правової позиції, що викладена у постанові Верховного Суду у справі № 925/1287/24 від 06.08.2025, послуги щодо зустрічі з клієнтом, вивчення правової проблеми, матеріалів господарської справи, консультування, вивчення матеріалів, складання правової позиції, підготовка позовної заяви та додатків до позову є єдиним комплексом юридичних послуг з формування правової позиції клієнта, що знаходить своє вираження у позовній заяві.

Таким чином, вищенаведені в акті виконаних робіт № 1 від 17.09.2025 року послуги знаходять своє вираження саме у позовній заяві.

Щодо зазначення в акті в якості правової допомоги про направлення позовної заяви відповідачу та до суду суд зазначає наступне.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

У п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" установлено: представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правничої допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушення, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення. Не належить до інших видів правничої допомоги лобіювання, що здійснюється відповідно до Закону України "Про лобіювання" (п.6 ч.1 ст.1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Положення ч. 1 ст. 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" передбачають, що видами адвокатської діяльності є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення; надання правничої допомоги свідку у кримінальному провадженні; представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; надання правничої допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань; захист прав, свобод і законних інтересів викривача у зв`язку з повідомленням ним інформації про корупційне або пов`язане з корупцією правопорушення.. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Отже, направлення копії позовної заяви та доданих до неї документів (додатків) відповідачу по справі та до суду не можуть бути віднесені до жодного з видів правничої допомоги, які передбачені в ст.ст. 1, 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", що узгоджується з правовою позицією, що викладена в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 04.11.2019 р. у справі № 9901/264/19.

Стосовно участі адвоката в судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду та в залі судових засідань у приміщенні Господарського суду Миколаївської області, суд зазначає, що ця послуга фактично не надавалась і не могла бути надана, оскільки судом було задоволено клопотання позивача, викладене у прохальній частині позовної заяви, про розгляд справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Відповідно розгляд справи № 915/1476/25 було проведено в порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Як вказано в постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 02 лютого 2024 року у справі № 910/9714/22, з урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову суд може обмежити розмір гонорару адвоката з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; тривалість розгляду і складність справи тощо.

У вирішенні спірного питання чи є розмір витрат відповідача на правничу допомогу обґрунтованим та пропорційним до предмета спору у цій справі, суд враховує конкретні обставини справи. Зокрема: суб`єктний склад (з позовом у даному спорі звернулась ФОП); характер спірних правовідносин (стягнення заборгованості за договором); правові дії та позиції сторін спору; висновки Верховного Суду щодо застосування положень частин п`ятої - сьомої, дев`ятої статті 129 ГПК України; критерії Європейського суду з прав людини (відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір).

Таким чином, на думку суду, стягнення повної вартості послуг, визначених в виконаних робіт № 1 від 17.09.2025 року на загальну суму 32100,00 грн, не узгоджується з критеріями реальності адвокатських витрат та розумності їхнього розміру і пропорційності, так як ці витрати не мають характеру необхідних та не обґрунтовують обсягу фактичних дій представника заявника, які достатньою мірою можуть бути співвіднесені з досягненням успішного результату. Тобто не є розумно обґрунтованим і, відповідно, такі витрати не можуть бути відшкодовані тільки лише через те, що вони дійсно понесені заявником (справедлива сатисфакція).

Отже, у даному випадку, враховуючи заперечення відповідача щодо неспівмірності суми витрат на професійну правничу допомогу, суд, керуючись, зокрема, такими критеріями, як обґрунтованість та пропорційність до предмета спору, а також ураховуючи критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, дійшов висновку не присуджувати позивачу, на користь якого ухвалено судове рішення, всі його витрати на професійну правничу допомогу в суді, що заявлені до стягнення в розмірі 32100,00 грн.

Таким чином, враховуючи неспівмірність суми гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, відсутністю засідань, з урахуванням критеріїв обґрунтованості, пропорційності та розумності, суд вважає, що розмір витрат на правову допомогу у даній справі в сумі 10000,00 грн. може вважатись розумним та співмірним у заявленому спорі.

Відтак, оскільки рішення суду за позовом відбулось на користь позивача, відповідно витрати на правову допомогу, понесені позивачем у зв`язку з розглядом справи № 915/1476/25, підлягають відшкодуванню відповідачем згідно з п. 3 ч. 4 ст. 129 ГПК України в розмірі 10000,00 грн.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

1. Позов фізичної особи-підприємця Британ Миколи Павловича ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Приватної науково-виробничої компанії Інтербізнес (57440, Миколаївська область, Миколаївський район, с. Калинівка, Березанська ТГ, вул. Центральна, буд. 1, код ЄДРПОУ 01200244) про стягнення 292936,00 грн. задовольнити.

2. СТЯГНУТИ з Приватної науково-виробничої компанії Інтербізнес (57440, Миколаївська область, Миколаївський район, с. Калинівка, Березанська ТГ, вул. Центральна, буд. 1; код ЄДРПОУ 01200244) на користь фізичної особи-підприємця Британ Миколи Павловича ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) заборгованість за договором про надання послуг з технічного обслуговування, ремонту та діагностики автомобілів від 26.11.2024 року №261124 у розмірі 292936/двісті дев`яносто дві тисячі дев`ятсот тридцять шість/грн. 00 коп., витрати по сплаті судового збору в сумі 3515/три тисячі п`ятсот п`ятнадцять/грн. 23 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10000/десять тисяч/грн. 00 коп.

3. В задоволенні решти вимог фізичної особи-підприємця Британ Миколи Павловича про стягнення витрат на професійну правничу допомогу відмовити.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом 20-денного строку з моменту складання повного судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Л.М. Ільєва