Рішення № 13792471, 10.02.2011, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

10 лютого 2011 р. Справа 7/9/2011/5003

за позовом: Прокурора Ленінського району м. Вінниці в інтересах держави в особі Українського державного фонду підтримки фермерських господарств яке представляє Вінницьке відділення Українського державного фонду підтримки фермерських господарств, м. Вінниця

до:Селянського (фермерського) господарства "Хлібороб", с. Яланець, Томашпільський район, Вінницька область

стягнення 14 339,70 грн. заборгованості

Головуючий суддя Банасько О.О.

Cекретар судового засідання Кислиця Л.С.

Представники

прокурор: Каменяр О.В. - помічник прокурора Ленінського району м. Вінниці, посвідчення № 84-2008 видане 19.11.2008 року.

позивача: Вельгус Ю.В. - представник, довіреність № 03 від 24.01.2011 року, посвідчення водія № 114752 видане 05.02.1998 року.

відповідача: Холоденко Р.Г. - директор СФГ "Хлібороб", паспорт серія НОМЕР_2 виданий 24.09.2005 року.

ВСТАНОВИВ :

Прокурор Ленінського району м.Вінниці звернувся з позовом в інтересах держави в особі Українського державного фонду підтримки фермерських господарств Вінницького відділення Українського державного фонду підтримки фермерських господарств до Селянського (фермерського) господарства "Хлібороб" про стягнення 14339,70 грн., з яких 11300,00 грн. основного боргу та 1339,70 грн. інфляційних втрат за надану фінансову підтримку на поворотній основі.

Ухвалою від 24.01.2011 року за вказаним позовом порушено провадження у справі № 7/9/2011/5003 та призначено до розгляду на 10.02.2011 року.

За відсутності відповідного клопотання справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення прокурора та представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

22.05.2006 року між Українським державним фондом підтримки фермерських господарств (Вінницьким відділенням) та Селянським (фермерським) господарством "Хлібороб" було укладено договір № 7, згідно п.1 якого Укрдержфонд (Вінницьке відділення) зобов'язується надати фінансову підтримку (допомогу) на поворотній основі фермерському господарству "Хлібороб" в сумі 20000,00 грн. з строком повернення до 01.09.2008 року (п.4.1 Договору).

Згідно з п. 3.2.1 Договору фінансова підтримка надається у безготівковому порядку шляхом перерахування зазначеної в договорі суми фінансової підтримки на поворотній основі на поточний рахунок фермерського господарства, відкритий у банківській установі.

Як видно з платіжного доручення № 193 від 30.05.2006 року, яке міститься в матеріалах справи, з особового рахунку Вінницького відділення Укрдержфонду № 35213007000396 на реєстраційний рахунок СФГ "Хлібороб" № 2600715044, код 13320947, банк ГУДКУ у Вінницькій обл. МФО 802015.

Зворотня фінансова підтримка повертається на поворотній основі Укрдежфонду (Вінницькому відділенню) фермерським господарством згідно встановленим графіком (п.3.4.2 Договору).

За посиланням позивача за договором №7 від 22.05.2006 року відповідачу було перераховано 20 000 грн., а останній в свою чергу не повернув надану суму в строк обумовлений договором.

В підтвердження викладених обставин щодо надання коштів та проведення розрахунків суду надано довідку про взаєморозрахунки з СФГ "Хлібороб" станом на 08.02.2011 року.

При дослідженні обставин спору судом встановлено, що СФГ "Хлібороб" сплачено 8700,00 грн. в рахунок погашення боргу в підтвердження чого суду надано виписки банківських установ про сплату останнім боргу.

Таким чином розмір боргу відповідача становить 11300,00 грн. (20 000,00 грн. - 8700,00 грн.).

Непроведення відповідачем розрахунків за отримані кошти спонукало прокурора звернутись за захистом порушеного права до суду.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші право чини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Беручи до уваги зміст правовідносин, які склались між сторонами та характер взятих ними зобов'язань, суд дійшов висновку про те, що між сторонами виникли правовідносини з договору позики, регулювання яких здійснюється в параграфі 1 "Позика" глави 71 "ПОЗИКА. КРЕДИТ. БАНКІВСЬКИЙ ВКЛАД", ст.ст.1046-1053 ЦК України.

Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Відповідно до ч.1 ст.1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549 - 552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).

Згідно ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як було зазначено в договорі сторони передбачили, що підприємство зобов'язано провести розрахунок до 01.09.2008 року.

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Частиною 1 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Виходячи з викладеного, суд вважає вимогу про стягнення боргу в розмірі 11 300,00 грн. правомірною та обґрунтованою з огляду на що задовольняє її в повному обсязі.

Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3039,70 грн. інфляційних втрат за результатами чого суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З урахуванням встановлених обставин справи та наведених вище приписів законодавства позовні вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат є правомірними, оскільки відповідають умовам чинного законодавства та умовам договору.

Перевіркою розрахунку інфляційних втрат судом отримано 3457,80 грн., що є більшим ніж заявив до стягнення позивач, а тому вказана вимога підлягає задоволенню в межах заявлених прокурором вимог.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обовязковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвали суду відповідач не подав до суду доказів в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення боргу та інфляційних втрат, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів) за винятком згаданих раніше.

За таких обставин, суд дійшов висновку про задоволення позову в повному обсязі.

Витрати на держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст. 49 ГПК України.

При розподілі державного мита суд враховує вказівки, які містяться в п.6.6 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 року № 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" згідно якого якщо приймаючи рішення зі справи, провадження у якій порушено за заявою прокурора або його заступника, а також у випадках, коли позивач звільнений від сплати державного мита, господарський суд повинен виходити з такого. Якщо позов залишено без задоволення, державне мито не стягується. У разі задоволення позову повністю або частково державне мито стягується до державного бюджету України з відповідача, якщо він не звільнений від його сплати.

10.02.2011 року у справі оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 25, 29, 32, 33, 34, 35, 36, 43, 44, 45, 46, ч.ч.1, 2, 5 ст. 49, ст.ст.75, 82, 84, 85, 87, 115, 116 ГПК України, суд-

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Селянського (фермерського) господарства "Хлібороб", вул.Миру, 32, с.Яланець, Томашпільський район, Вінницька область, 24234 - (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - 31503807) на користь Вінницького відділення Українського державного фонду підтримки фермерських господарств , вул.Соборна, 15а,к.501 м.Вінниця , 21050 - (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - 13320947) - 11300 грн. 00 коп. боргу, 3039 грн. 70 коп. інфляційних втрат.

3. Стягнути з Селянського (фермерського) господарства "Хлібороб", вул.Миру, 32, с.Яланець, Томашпільський район, Вінницька область, 24234 - (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - 31503807) в доход Державного бюджету України - 143 грн. 39 коп. - відшкодування витрат повязаних зі сплатою державного мита та 236 грн. 00 коп. - відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4. Видати накази в день набрання рішенням законної сили.

Суддя Банасько О.О.

Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України 15 лютого 2011 р.

віддрук. 1 прим.:

1 - до справи.