Рішення № 137923509, 19.06.2026, Берестинський районний суд Харківської області (до 25.04.2025 - Красноградський районний суд Харківської області)

Справа № 626/1708/25

Провадження № 2/626/102/2026

РІШЕННЯ

Іменем України

19.06.2026 року м.Берестин

Берестинський районний суд Харківської області у складі:

головуючої судді БєлостоцькоїО.В., при секретарі Івашкіній Т.В.,

позивача ОСОБА_1

представника позивача Билима О.М.,

представника третьої особи,

яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Погорілого В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Билим Олександр Миколайович, до Фонду державного майна України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Берестинська міська рада, Берестинська районна військова адміністрація, Берестинська районна рада, про визнання права власності на нерухоме майно,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом в якому з урахуванням поданих уточнень (а.с.102-106) зазначив, що 21 вересня 1994 року Бюро приватизації державного житлового фонду при Виконавчому комітеті Красноградської міської ради оформлено свідоцтво про право власності на житло, а саме на житловий будинок з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 , власниками якого стали: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 .

Власниця 1/6 частки житлового будинку по АДРЕСА_1 ОСОБА_4 , померла ІНФОРМАЦІЯ_1 і після її смерті припинилось її право власності на належну їй 1/6 частку. Спадкова справа після смерті ОСОБА_4 не завелена.

ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу частини жилого будинку від 01.09.1999 року, посвідченого приватним нотаріусом Г.А.Погорілою за реєстровим номером № 1948, став власником 5/6 частин житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , на даний час адреса цього будинку: АДРЕСА_2 , продавцями якої стали ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , від імені яких на підставі нотаріально посвідченого доручення діяла ОСОБА_8 .

До нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу 5/6 частин житлового будинку по АДРЕСА_1 , між продавцями ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 та покупцем ОСОБА_1 була досягнута згода щодо 1/6 частини цього житлового будинку, яка не мала на той час власника, а саме оплата покупцем ОСОБА_1 за житловий будинок в цілому із врахуванням частки померлої ОСОБА_4 та повне володіння, користування цим житловим будинком в цілому, постійне в ньому проживання з дати нотаріального оформлення договору купівлі-продажу.

Таким чином, станом на 31 березня 2026 року ОСОБА_1 юридично має у власності 5/6 частини житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями за адресою: : АДРЕСА_2 , постійно в ньому проживає з 01.09.1999 року, користується ним в повному обсязі з урахуванням частки померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 , тобто є правомірним володільцем 1/6 частки цього будинку, на яку також може претендувати держава в особі Фонду державного майна України, оскільки у відповідності до ст.555 ЦК України 1963 року спадкове майно на правом спадкоємства переходить до держави, якщо у спадкодавця немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом, але спірна частка має титульного власника в особі ОСОБА_1 .

Держава в особі Фонду державного майна не здійснила будь-яких активних дій щодо 1/6 частки житлового будинку по АДРЕСА_1 після смерті ОСОБА_4 .

Позовна вимога ОСОБА_1 про визнання його права власності на спірну 1/6 частку житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями за адресою: : АДРЕСА_2 , необхідна йому для реєстрації свого права власності на спірну 1/6 частку, оскільки у нього відсутній правовстановлюючий документ на 1/6 частку цього будинку, і вона не є безхазяйною, оскільки ОСОБА_1 є титульним власником цієї частки, і його права на спірну частку захищає презумпція правомірності фактичного володіння.

Позивач ОСОБА_1 , посилаючись на ст.392 ЦК України, просить визнати за ним право власності на 1/6 частку житлового будинку з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_2 .

Ухвалою судді Берестинського районного суду Харківської області від 01.10.2025 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у цивільній справі № 626/1708/25 за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Берестинського районного суду Харківської області від 13.01.2026 року за клопотанням представника позивача замінено первісного відповідача - Берестинську міську раду Харківської області на належного відповідача - Берестинську районну військову адміністрацію. Продовжено строк проведення підготовчого провадження у цивільній справі № 626/1708/25 на тридцять днів.

Ухвалою Берестинського районного суду Харківської області від 01.04.2026 року за клопотанням представника позивача замінено первісного відповідача - Берестинську районну військову адміністрацію на належного відповідача - Фонд державного майна України; залучено до участі у цивільній справі №626/1708/25 в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Берестинську міську раду, Берестинську районну військову адміністрацію, Берестинську районну раду.

Ухвалою Берестинського районного суду Харківської області від 27.04.2026 року підготовче провадження у цивільній справі № 626/1708/25 закрито, справу призначено до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Билим О.М. підтримали заявлені позовні вимоги, посилаючись на викладені в позовній заяві обставини.

Представник відповідача Фонду державного майна України в судове засідання не з`явився, надав відзив на позовну заяву (а.с.136-139), в якому просив розглянути справу за його відсутності та відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що Фонд є неналежним відповідачем за позовом ОСОБА_1 про визнання права власності на нерухоме майно, зважаючи на те, що відповідно до статті 1 Закону України «Про Фонд державного майна України» Фонд є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об`єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об`єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності. Згідно з п. 3, 4 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про Фонд державного майна України» до основних завдань Фонду державного майна України належать управління об`єктами державної власності, зокрема корпоративними правами держави у статутних капіталах господарських товариств, щодо яких прийнято рішення про приватизацію та затверджено план розміщення акцій; товариств, утворених у процесі перетворення (у тому числі шляхом корпоратизації) державних підприємств, що належать до сфери його управління, а також товариств, утворених за участю Фонду державного майна України; захист майнових прав державних підприємств, а також державних пакетів акцій (часток), що належать до сфери управління Фонду державного майна України на території України.

Представники третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Берестинської міської ради та Берестинської районної ради в судове засідання не з`явились, звернулись до суду із заявами про розгляд справи за їх відсутності.

Представник третьої особи - Берестинської районної військової адміністрації Погорілий В.О. в судовому засіданні пояснив, що Берестинська районна військова адміністрація не наділена повноваженнями щодо обліку, використання, відчуження та захисту прав держави як власника, з огляду на що просив ухвалити рішення на розсуд суду.

Свідок ОСОБА_8 , яка є дружиною позивача по справі, в судовому засіданні пояснила, що вони із чоловіком вирішили придбати будинок АДРЕСА_3 ) у ОСОБА_9 , яка переїжджала до РФ. Передали ОСОБА_10 обумовлену суму грошових коштів, а наступного дня в нотаріальній конторі дізнались про те, що угода купівлі-продажу будинку не може бути посвідчена, оскільки право власності на 1/6 вказаного будинку зареєстровано за ОСОБА_4 , яка померла. У зв`язку з терміновим відїздом ОСОБА_10 пообіцяла їм повернутись через деякий час та оформити документи для укладення договору. Не зважаючи на те, що договір купівлі-продажу будинку укладено не було, натомість ОСОБА_3 залишила довіреність на її ім`я, якою уповноважила здійснити відчуження 5/6 частин вказаного будинку. Через два роки було укладено договір від 01.09.1999року, відповідно до якого вона від імені ОСОБА_9 та членів її сім`ї відчужила на користь ОСОБА_1 будинок АДРЕСА_3 ). Протягом всього часу користування будинком жодних претензій їм з чоловіком ніхто не висував; 1/6 частина будинку так і залишилась не оформленою.

З`ясувавши позицію позивача та його представника, представника відповідача, представників третіх осіб, допитавши свідка ОСОБА_8 , дослідивши письмові докази по справі, суд встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Судовим розглядом встановлено, що відповідно до свідоцтва про право особистої власності на житло від 21 вересня 1994 року, виданого Бюро приватизації державного житлового фонду при виконавчому комітеті Красноградської міської ради житловий будинок з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 на праві особистої власності належав ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 (а.с.11-12).

ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 (а.с.13).

Як вбачається з листа Зачепилівської державної нотаріальної контори від 27.10.2025 року № 360/01-16, спадкова справа після померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 не заводилась, спадкоємці з питання прийняття чи відмови від спадщини не звертались (а.с.61-62).

01.09.1999 року між ОСОБА_8 , яка діяла на підставі нотаріально посвідченого доручення від імені ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено посвідчений приватним нотаріусом Г.А.Погорілою договір купівлі-продажу 5/6 частини жилого будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.14-15).

Відповідно до рішення Красноградської міської ради від 09.09.2015 року № 2649-VI вулиця Леніна в селищі Куми була перейменована на «вулиця Горіхова» (а.с.16).

На підставі наказу відділу містобудування та архітектури Берестинської міської ради від 12.05.2025 року № 61-А внесено зміни в адресу об`єкту нерухомого майна житлового будинку з надвірними будовами, 5/6 частин якого згідно договору купівлі-продажу від 01.01.1999 року належить ОСОБА_1 : адресу « АДРЕСА_1 » змінено на адресу : « АДРЕСА_2 » (а.с.17-19).

З довідки КПТІ «Інвентаризатор» № 164 від 22.05.2025 року вбачається, що станом на 31.12.2012 року власником 1/6 частки будинку, розташованого за адресою: « АДРЕСА_2 (колишня АДРЕСА_1 ) є ОСОБА_4 , 5/6 часток ОСОБА_1 (а.с.20).

На запит представника ОСОБА_1 - адвоката Билима О. М. від 05.03.2026 № 4 щодо можливості ОСОБА_1 в позасудовому порядку на підставі договору купівлі-продажу між Фондом та ОСОБА_1 , або на іншій підставі, на оплатній основі стати власником 1/6 частки житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.122) Фонд державного майна України надав відповідь від 13.03.2026 № 10-21-5874 про те, що відповідно до частини другої статті 3 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» питання приватизації житлового фонду не відносяться до компетенції Фонду (а.с.123).

Норми права застосовані судом та висновки, яких дійшов суд

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні як на правову підставу заявлених позовних вимог посилається на ст.392 ЦК України.

Статтею 392 ЦК України передбачено, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Визнання права власності за ст. 392 ЦК України - це винятковий спосіб захисту, який застосовується, якщо право оспорюється чи не визнається іншою особою, або у разі втрати документів на майно, за умови, що особа вже є законним власником.

Верховний Суд неодноразово наголошував: ст. 392 ЦК України не є підставою для первинного набуття права власності. Якщо особа не є власником майна (наприклад, об`єкт самочинного будівництва, безхазяйне майно або майно за набувальною давністю), вона не може використовувати цю статтю як спосіб легалізації. Позов задовольняється лише тоді, коли особа вже є власником, але це право хтось ставить під сумнів.

Отже, судове рішення не породжує право власності, а лише підтверджує наявне право власності набуте раніше на законних підставах, у випадках, коли це право не визнається, заперечується або оспорюється

Набуття права власності це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, зокрема на нерухоме майно.

Можливість виникнення права власності безпосередньо на підставі рішення суду передбачено лише у статтях 335 (набуття права власності на безхазяйну річ) та 376 (самочинне будівництво) ЦК України, в усіх інших випадках право власності набувається з незаборонених законом підстав, зокрема із правочинів (ст.328 ЦК України).

В свою чергу, рішення суду про визнання права власності на підставі ст.392 ЦК України не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах (тобто позивач вже став власником спірного майна, а не намагається ним стати через пред`явлення позову), у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Умовами задоволення позову про визнання права власності на майно на підставі ст.392 ЦК України є наявність у позивача доказів на підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності. Такими доказами можуть бути правовстановлюючі документи, а також будь-які інші докази, що підтверджують приналежність позивачеві спірного майна. Тобто метою подання такого позову згідно ст.392 ЦК України є усунення невизначеності у суб`єктивному праві, належному особі.

Зазначене вище узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду України, викладеними в постановах від 18 лютого 2015 року у справі №6-244цс14, від 24 червня 2015 року №6-318цс15, від 18 листопада 2015 року по справі №6-1858цс15, від 10 лютого 2016 року по справі №6-2124цс15, від 20 квітня 2016 року у справі №6-2994цс15, від 07 вересня 2016 року по справі №6-727цс16, висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 25 вересня 2019 року по справі №308/8390/15-ц, від 02 жовтня 2019 року по справі №2-388/10, від 07 жовтня 2019 року по справі №528/219/17, від 23 жовтня 2019 року по справі №344/11473/13-ц, від 31 жовтня 2019 року по справі №447/2434/16-ц, від 25 листопада 2019 року по справі №592/767/19, від 27 листопада 2019 року по справі №752/18609/16-ц, від 17 грудня 2019 року по справі №405/142/17, від 17 грудня 2019 року по справі №522/3738/13-ц, від 18 грудня 2019 року по справі №127/9250/14-ц, від 21 грудня 2019 року по справі №143/1426/17, від 27 грудня 2019 року по справі №607/14107/17, від 22 січня 2020 року по справі №442/873/18, від 29 січня 2020 року по справі №296/12849/15-ц, від 03 лютого 2020 року по справі №522/14207/14-ц.

З досліджених доказів та встановлених судом обставин відсутні підстави дійти висновку про наявне у позивача ОСОБА_1 право власності на 1/6 частину будинку АДРЕСА_4 , набуте раніше на законних підставах.

Посилання позивача на те, що при укладенні договору купівлі-продажу ним сплачено вартість будинку в цілому, а не за 5/6 його частини суд відхиляє як недоведені та неспроможні.

Сплата грошових коштів в рахунок вартості частки будинку на користь особи, якій ця частка не належить, навіть якщо така сплата дійсно мала місце, жодним чином не впливає на виникнення у позивача права власності.

Спадщина пілся смерті ОСОБА_4 відкрилась ІНФОРМАЦІЯ_2 , під час дії ЦК УРСР.

Відповідно до п.п.2), 5) ч.1 ст.555 ЦК УРСР спадкове майно за правом спадкоємства переходить до держави: якщо у спадкодавця немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом; якщо ні один із спадкоємців не прийняв спадщини.

У Цивільному кодексі УРСР (який діяв до 1 січня 2004 року) не існувало поняття «відумерлої спадщини» як майна, що переходить до територіальної громади через суд. Натомість застосовувався принцип автоматичного переходу майна до держави як спадкоємця.

Норми пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК, за якими цей ЦК застосовується також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким з спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом, необхідно розуміти таким чином, що правила книги шостої ЦК може бути застосовано лише до спадщини, яка відкрилася після 01 липня 2003 року і не була прийнята ніким зі спадкоємців, право на спадкування яких виникло відповідно до норм статей 529 - 531 ЦК УРСР.

Із метою єдності правозастосовної практики і уникнення колізій щодо спадкування державою (стаття 555 ЦК УРСР) та переходу спадщини, визнаної судом відумерлою, у власність територіальної громади (стаття 1277 ЦК), правила абзацу 2 пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК необхідно застосовувати, якщо спадщина відкрилась після 01 липня 2003 року, проте не була прийнята ніким зі спадкоємців, що мають право спадкування відповідно до норм ЦК УРСР. Таким чином, сплив однорічного строку, встановленого частиною другою статті 1277 ЦК та абзацу 2 пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК, може підлягати обчисленню, починаючи не раніше 01 липня 2003 року.

За нормами ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу Української РСР 1963 року прийнята спадщина визнається належною спадкодавцеві з моменту відкриття спадщини, а згідно п. 5 ч. 1 ст. 555 Цивільного кодексу Української РСР 1963 року спадкове майно за правом спадкоємства переходить до держави, якщо жоден із спадкоємців не прийняв спадщину. Отже, за змістом наведених норм якщо жоден із спадкоємців не прийняв спадщину, спадкове майно за правом спадкоємства переходить до держави в силу закону з моменту відкриття спадщини.

Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 391/769/17 (провадження N? 61-39068св18), від 17 жовтня 2019 року у справі № 671/1656/17 (провадження № 61-5099св18), від 21 жовтня 2019 року у справі № 671/1153/18-ц (провадження № 61-5353св19), від 21 жовтня 2019 року у справі № 671/23/19 (провадження № 61-7584св19), від 11 листопада 2019 року у справі № 671/24/19, (провадження № 61-8643 св19), від 04 грудня 2019 року у справі № 671/1558/18 (провадження № 61-15487св19).

Відповідно до ст.326 ЦК України у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб`єктами.

Відповідно до ч.1,2, ст.48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Право власності на 1/6 частку будинку АДРЕСА_4 перейшло до держави Україна в силу п.5 ч.1 ст.555 ЦК УРСР з моменту відкриття спадщини.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про Фонд державного майна України» Фонд є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об`єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об`єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності.

Суд вважає за доцільне зауважити, що ОСОБА_11 позов пред`явлений до відповідача Фонду державного майна України як до юридичної особи, а не до держави Україна в особі її відповідного органу.

Приймаючи до уваги вищевикладене у сукупності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 , як безпідставного та такого, що пред`явлений до неналежного відповідача.

Щодо судових витрат суд дійшов наступних висновків

Оскільки суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, а відповідач відповідно до п.9 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, на підставі ст.141 ЦПК України судові витрати по справі слід віднести на рахунок держави.

Керуючись ст. ст. 4,19,259,263, 264, 265 ЦПК України , -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 ), від імені та в інтересах якого діє адвокат Билим Олександр Миколайович, до Фонду державного майна України (адреса місцезнаходження: м.Київ, вул.Генерала Алмазова, 18/9, ідентифікаційний код 00032945), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Берестинська міська рада (адреса місцезнаходження: 63304, Харківська область, Берестинський район, м.Берестин, вул. Історична, буд.94; ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 04058686), Берестинська районна військова адміністрація (адреса місцезнаходження: Харківська область, м.Берестин, вул.Соборна, 58-а, ідентифікаційний код 04059549), Берестинська районна рада (адреса місцезнаходження: Харківська область, м.Берестин, вул.Соборна, 58-а, ідентифікаційний код 23140732 ), про визнання права власності на нерухоме майно,- відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення виготовлений 29 червня 2026 року.

Суддя