Рішення № 137922583, 30.06.2026, Рівненський міський суд Рівненської області

Справа № 569/7924/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2026 року м. Рівне

Рівненський міський суд Рівненської області у складі:

головуючого судді Кучиної Н.Г.,

секретар судового засідання Корпесьо В.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Діджи Фінанс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (далі - позивач), діючи через свого представника Романенка М.Е., звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі - відповідач), в якому просить стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором № 200346662 від 25.09.2015 в розмірі 31578,35 грн., судовий збір - 2662,40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу 7000 грн.

Свої позовні вимоги мотивує тим, що 25.09.2015 між Публічним акціонерним товариством «Банк Михайлівський» та ОСОБА_2 укладено угоду № 200346662 щодо кредитування.

Відповідно до умов кредитного договору (на умовах повернення, платності, строковості) банк надав позичальнику у користування кредитні кошти з встановленим строком користування з 25.09.2015 (видана кредитна картка), а відповідач зобов`язався повернути отримані кошти у встановлений в кредитному договорі строк, та сплатити відсотки за користування кредитними коштами.

20 липня 2020 року ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» набуто право вимоги за кредитними договорами, укладеними з позичальниками ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ», на підставі договору № 7_БМ від 20.07.2020, укладеному за результатами публічних торгів (аукціону) лоту № GL16N618071 проведеного 15.06.2020, що підтверджено постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2021 у справі № 910/11298/16 відповідно до якої позивач визнано єдиним та належним кредитором за кредитними договорами укладеними з позичальниками ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ», в тому числі і за кредитним договором. Додатком до договору є реєстр кредитних договорів. До позовної заяви надано витяг з додатку 1 до договору від 15.06.2020 №7_БМ про відступлення прав вимоги, який мав місце станом на дату укладання договору із зазначенням, окрім іншого, суми заборгованості.

23 травня 2016 року згідно з рішенням Правління НБУ України №14/БТ ПАТ "Банк Михайлівський" віднесено до категорії неплатоспроможних, а відповідно до рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №812 розпочато процедуру виведення ПАТ "Банк Михайлівський" з ринку шляхом запровадження у ньому тимчасової адміністрації. Фактично управління банком перейшло до Фонду. Фонд має право передати право грошової вимоги до позичальника (боржника) за кредитним договором іншому банку на підставі договору про відступлений права вимоги. При цьому згода відповідного боржника (позичальника) на укладення такого договору не вимагається. Приймаючий банк набуває усіх прав та обов`язків кредитора щодо позичальника (боржника), вимоги до якого передані відповідно до договору про відступлення прав вимоги, разом із правами за договором забезпечення таких вимог. Вимогами чинного законодавства України та умовами договору факторингу не передбачена передача програмного забезпечення, що здійснює нарахування заборгованості по сплаті тіла кредиту, нарахуванню відсотків та пені, а також його детального розрахунку з формулою її формування. Це пов`язано з тим, що в разі відступлення права вимоги вже за існуючою заборгованістю Фактор, відповідно до умов договору факторингу, не має право нарахувати відсотки, комісію, неустойку що передбачені умовами кредитного договору.

Банк, правонаступником якого є позивач, виконав свої зобов`язання за кредитним договором належним чином, в той же час відповідач порушив умови кредитного договору щодо повернення кредитних коштів та сплати відсотків за користування кредитними коштами в повному обсязі та в визначений строк.

Станом на 31.03.2026 загальний розмір заборгованості відповідача перед позивачем за кредитним договором становить 24131,73 грн., з яких: 7906,58 грн. заборгованість за кредитом; 16225,15 грн. заборгованість за відсотками.

Ухвалою суду від 20 квітня 2025 року цивільну справу прийнято до провадження в порядку спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання.

У відзиві на позовну заяву від 19.05.2026 представник відповідача Мороз В.В. вказує, що відповідач з позовом не погоджується, заперечує проти позовних вимог, заявляє про застосування строку позовної давності та просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі з таких підстав.

Позивач не довів належними та допустимими доказами факт надання відповідачу кредитних коштів. Виписки по особовим рахункам не є належним доказом, оскільки сформовані не з дати укладення кредитного договору та містять інші номери рахунків, ніж відкритий за договором. Не надано детального помісячного розрахунку заборгованості, що унеможливлює перевірку її правомірності. Період нарахування інфляційних втрат та 3% річних (з 25.02.2019 по 23.02.2022) виходить за межі строку кредитування після 25.09.2016 нарахування процентів за договірною ставкою припиняється (постанова ВП ВС від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12). Сплив строку позовної давності за основною та похідними вимогами понад 6,5 років (статті 257, 261, 262, 267 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України). Відсутність поважних причин для поновлення строку позовної давності. Кожна з наведених підстав є самостійною та достатньою для відмови у позові у повному обсязі.

У додаткових поясненнях у справі від 01.06.2026 представник позивача ОСОБА_3 просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Вказує, що за текстом документа: заява (оферта) № 200346662. За умовами документа видана кредитна картка із встановленим кредитним лімітом до 50000.00 грн та терміном 12 місяців (згідно довідки про умови кредитування…). Видано кредитну картку строк дії - 5 років (згідно розписки про отримання платіжної картки від 25.09.2015). Відповідно до правил користування карткою - картка діє в межах визначеного нею строку. Такий кредитний договір не передбачає щомісячних платежів відповідно графіка, при цьому держатель картки зобов`язаний стежити за витратами коштів для уникнення заборгованості (слід звернути увагу на правову позицію висловлену Верховним судом України у Постанові від 19.03.2014 року (справа № 614 цс 14).

Зазначає, що угоду № 200346662 щодо кредитування укладено ще у 25 вересня 2015 року та не оспорювалось. У доданих до позову виписках (електронних) зазначено: дату, час, прізвище відповідальної особи, яка формувала виписки, затверджена форма виписки та цифрова програма.

Щодо номерів рахунків зазначають. Особливості операційної роботи банку щодо ведення обліку договорів (у випадку щодо кредитної картки зокрема): нарахування відсотків, штрафів, зарахування внесених коштів, облік виданих коштів та в цілому діяльність щодо обороту грошових коштів не має бути предметом розгляду в межах даної позовної заяви, оскільки банк як оператор грошових операцій відповідно до законодавства здійснює вищезазначені дії. А для ідентифікації виписок чи будь-яких інших банківських документів в них зазначається саме номер і дата договору, щодо якого здійснюються банківські операції.

Щодо строків позовної давності вказує, що 02 квітня 2020 року набув чинності Закон України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», відповідно до якого розділ «Прикінцеві положення» ЦК України доповнено пунктом 12, за змістом якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу «COVID-19», із подальшими змінами, на усій території України установлено карантин з 12 березня 2020 року, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 року № 392, враховуючи зміни, внесені постановою Кабінету Міністрів України від 17 червня 2020 року № 500.

Тобто з березня 2017 року строки позовної давності продовжені. Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Отже, згідно умов кредитного договору № 200346662 від 25.09.2015 року, банк надав позичальнику - ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) у користування кредитні кошти, із встановленим строком користування з 25.09.2015 по 25.09.2020.

Відповідно до розділу «Прикінцеві положення» ЦК України доповнено пунктом 12, за змістом якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Окрім того, згідно розділу «Прикінцеві положення» ЦК України доповнено пунктом 19, за змістом якого, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

Таким чином, оскільки строк закінчення дії договору є 25 вересня 2020 року, то на цю дату припадає продовження дії строків позовної давності, оскільки загальний строк позовної давності мав би сплинути 25.10.2023, проте з 12 березня 2020 року строк позовної давності продовжений до його спливу у зв`язку із запровадження карантину по всій території України, а в подальшому оголошення воєнного стану.

Ухвалою суду від 30 червня 2026 року уточнено анкетні дані відповідача по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Діджи Фінанс" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та зазначено відповідачем по справі « ОСОБА_1 ».

У судове засідання представник позивача ОСОБА_3 не з`явився. У прохальній частині позовної заяви представник позивача просить розгляд справи проводити за відсутності представника позивача, і у випадку неявки в судове засідання відповідача ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

У поданій до суду заяві від 30 червня 2026 року представник відповідача представник відповідача Мороз В.В. просить справу розглянути без їх участі, у позові відмовити з підстав, викладених у запереченнях на позовну заяву.

Дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, суд дійшов таких висновків.

Судом встановлено, що 25.09.2015 між Публічним акціонерним товариством «Банк Михайлівський» та ОСОБА_2 укладено угоду № 200346662 щодо кредитування.

20 липня 2020 року ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» набуто право вимоги за кредитними договорами, укладеними з позичальниками ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ», на підставі договору № 7_БМ від 20.07.2020, укладеному за результатами публічних торгів (аукціону) лоту № GL16N618071 проведеного 15.06.2020, що підтверджено постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2021 у справі № 910/11298/16 відповідно до якої позивач визнано єдиним та належним кредитором за кредитними договорами укладеними з позичальниками ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ», в тому числі і за кредитним договором. Додатком до договору є реєстр кредитних договорів. До позовної заяви надано витяг з додатку 1 до договору від 15.06.2020 №7_БМ про відступлення прав вимоги, який мав місце станом на дату укладання договору із зазначенням, окрім іншого, суми заборгованості.

23 травня 2016 року згідно з рішенням Правління НБУ України №14/БТ ПАТ "Банк Михайлівський" віднесено до категорії неплатоспроможних, а відповідно до рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №812 розпочато процедуру виведення ПАТ "Банк Михайлівський" з ринку шляхом запровадження у ньому тимчасової адміністрації. Фактично управління банком перейшло до Фонду. Фонд має право передати право грошової вимоги до позичальника (боржника) за кредитним договором іншому банку на підставі договору про відступлений права вимоги. При цьому згода відповідного боржника (позичальника) на укладення такого договору не вимагається. Приймаючий банк набуває усіх прав та обов`язків кредитора щодо позичальника (боржника), вимоги до якого передані відповідно до договору про відступлення прав вимоги, разом із правами за договором забезпечення таких вимог. Вимогами чинного законодавства України та умовами договору факторингу не передбачена передача програмного забезпечення, що здійснює нарахування заборгованості по сплаті тіла кредиту, нарахуванню відсотків та пені, а також його детального розрахунку з формулою її формування. Це пов`язано з тим, що в разі відступлення права вимоги вже за існуючою заборгованістю Фактор, відповідно до умов договору факторингу, не має право нарахувати відсотки, комісію, неустойку що передбачені умовами кредитного договору.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України тягар доведення обставин лежить на стороні, яка на них посилається. Доведення факту видачі кредиту та розміру заборгованості - обов`язок позивача.

Судом встановлено, що у розписці про отримання платіжної картки зазначено рахунок № НОМЕР_2 . Натомість надані позивачем виписки сформовані по інших внутрішніх рахунках банку (зокрема № 22021522997800, № 22087522997800, № 22098522997800, № 24589015229978). Позивач не довів, що ці рахунки відкриті саме на виконання спірного договору № 200346662 і відображають саме рух кредитних коштів за ним, а не внутрішньобанківські технічні операції.

Перша операція у виписках (03.04.2017) «оприбуткування залишку», а не видача кредиту. Найперша операція у виписках датована 03.04.2017. У призначенні платежу прямо зазначено: «Оприбуткування залишку за кредитним договором № 200346662 від 25.09.2015. Рішенню ВДФГВФО № 840 від 02.03.2017». Тобто це бухгалтерський запис про оприбуткування залишку, здійснений у 2017 році на підставі рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, а не видача кредитних коштів позичальнику. Жодного первинного документа про фактичну видачу коштів у 2015 році (заяву-оферту, документ про зарахування/видачу коштів за договором) позивач не надав.

Розрахунок заборгованості зроблено через онлайн-калькулятор позивач у позовній заяві сам зазначив, що розрахунок заборгованості «здійснювався через калькулятор з сайту». Такий розрахунок не є первинним обліковим документом, не містить помісячної деталізації нарахувань тіла кредиту і процентів та не підтверджений первинними банківськими документами. Він не доводить ні складу, ні розміру заборгованості у розумінні ст. ст. 76 - 79 ЦПК України.

Реєстр боржників до договору факторингу не є первинним документом. Сума заборгованості, на яку посилається позивач, «зафіксована у додатку до договору реєстрі кредитних договорів». Однак реєстр боржників це односторонній документ кредитора, складений під час відступлення права вимоги; він фіксує лише обліковану суму, але не замінює первинних документів і сам по собі не доводить дійсного розміру боргу.

У додаткових поясненнях позивач прямо визнав, що інформація про стан рахунку відповідача є для нього недоступною. Це є фактичним підтвердженням про відсутність доказової бази. Позивач одночасно стверджує, що знає точну суму боргу до копійки, і визнає, що не має доступу до первинної інформації, на підставі якої таку суму можна перевірити. Ці твердження взаємно виключають одне одного.

Умови та Тарифи не підписані підстав для нарахування договірних процентів немає. Більшу частину позову (16 225,15 грн із 24 131,73 грн) становлять проценти. Їх нарахування позивач обґрунтовує Умовами по картках та Тарифами. Проте ці Умови та Тарифи відповідач не підписувала; підписаною є лише Довідка про умови кредитування.

Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду у справі № 342/180/17 непідписані позичальником Умови та Правила не є складовою частиною кредитного договору, а тому не можуть бути підставою для стягнення процентів, комісій і неустойки за встановленими в них ставками. Сам позивач у поясненнях визнає мінливий характер цих правил («правило, за яким змінюється процентна ставка», умови, «що будуть діяти в банку на момент активації»), що додатково підтверджує застосовність зазначеного висновку.

Проценти, інфляційні та 3% річних нараховано за межами строку кредитування. За підписаною Довідкою строк кредиту становить 12 місяців, тобто кредитування тривало з 25.09.2015 по 25.09.2016. Однак за матеріалами справи нарахування процентів тривало й після цієї дати до 2019-2020 років, а інфляційні втрати та 3% річних позивач нараховує починаючи з 25.02.2019, тобто на 2,5 роки пізніше за дату закінчення строку кредитування.

За правовим висновком Великої Палати Верховного Суду у справі № 444/9519/12 після спливу визначеного договором строку кредитування право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється, а правовідносини сторін у подальшому регулюються лише ч. 2 ст. 625 ЦК України. Отже, нарахування договірних процентів за період після 25.09.2016 є безпідставним.

Таким чином, позивач не довів ні факту видачі кредиту, ні складу і розміру заборгованості.

Згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як визначено ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною 2 ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Згідно ст. ст. 525, 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору і одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли всіх істотних умов договору. За правилами ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Частиною першою статті 634 ЦК України визначено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із ч. 1 ст. 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання.

Згідно висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 13 травня 2020 року, справа №219/1704/17, провадження №61-1211св19. Розрахунки заборгованості, надані позивачем, не є первинними документами, які підтверджують отримання кредиту, користування ним, укладення договорів на умовах, які вказані в позовній заяві, а тому не є належними доказами наявності заборгованості.

Зазначені розрахунки із зазначенням конкретних розмірів заборгованості є документами, що створені самим позивачем та первісними кредиторами, а відтак, інформація зазначена в них, за умови відсутності первинних документів, на підставі яких вони були складені, не можуть бути доказом наявності заборгованості, на якій наполягає позивач. Підтвердженням зарахування кредитних коштів на картковий рахунок та користування кредитними коштами може бути виписка по рахунку, проте таких документів матеріали справи не містять.

Доданий до позовної заяви розрахунок заборгованості за кредитним договором не є належним доказом надання відповідачу кредитних коштів за вказаним договором, оскільки сам розрахунок заборгованості є внутрішнім документом фінансової установи та не містить відомостей, що дозволили б суду перевірити, чи передавалися в дійсності кошти позичальнику в кредит. Більше того, такі розрахунки не є первинними бухгалтерськими документами, оскільки не відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Отже, самі по собі, без надання доказів отримання кредитних коштів позичальником, такі розрахунки не підтверджують наявності заборгованості у відповідача перед позивачем.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 13 травня 2020 року, справа № 219/1704/17, провадження №61- 1211св19. До того ж, цей розрахунок не містить усі необхідні реквізити, щоб вважати його документом в принципі, а не те, щоб первинним бухгалтерським документом. Відсутні підпис, печатка, дата створення, ПІБ посадової особи, яка складала цей документ.

У разі пред`явлення позову про стягнення боргу за позикою кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови. Такі правові висновки про застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 569/1646/14-ц (провадження № 61-5020св18), від 14 квітня 2020 року у справі № 628/3909/15 (провадження № 61-42915св18), від 21 липня 2021 року у справі № 758/2418/17 (провадження № 61-9694св20), від 14 липня 2022 року у справі № 204/4341/17 (провадження № 61- 4389св21).

Договір позики вважається укладеним з моменту передання грошей або речей, у разі відсутності цієї істотної умови договір вважається неукладеним. Сам по собі факт підписання сторонами тексту договору, без передачі грошей або речей, не породжує у майбутнього позичальника обов`язку повернути обумовлену угодою суму грошей або кількість визначених родовими ознаками речей.

Таким чином, факт отримання позичальником грошових коштів, момент їх отримання (як певний проміжок часу) є обов`язковою та істотною умовою договору позики, яку повинен встановити суд у справах цієї категорії.

При встановленні факту неотримання позичальником грошей або речей від позикодавця договір позики вважається неукладеним.

Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 629/5364/13-ц (провадження № 61-22477св18), від 26 лютого 2020 року у справі № 205/5292/15-ц (провадження № 61-3741св19).

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (частина перша статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З наведених норм законодавства вбачається, що доказом надання кредитодавцем позичальнику кредитних коштів є саме первинні документи, вимоги до яких встановлені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Аналогічні за змістом висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2019 року по справі №755/2284/16-ц, провадження №61-4685св19.

При цьому, у разі заміни первісного кредитора у зобов`язанні, останній повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення, в тому числі і первинні документи, що підтверджують факт виконання свого обов`язку перед позичальником, тобто факт надання коштів у кредит.

Позивачем не надано належних та допустимих доказів відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» на підтвердження зарахування кредитних коштів на рахунок відповідача за договором споживчого кредитування.

Підписання договорів про надання споживчого кредиту не є підтвердженням перерахування коштів за умовами договорів та не доводить факту видачі (перерахування) позичальнику кредитних коштів.

Правовим висновком Верховного Суду від 08.02.2018 року (справа № 552/2819/16-ц, провадження № 61-1396св18) встановлено, що враховуючи споживчий характер правовідносин між сторонами, необхідно виходити з того, що за відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з кредитною установою фактично не є рівними.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Щодо доводів відповідача про відмову у задоволенні позовних вимог, у зв`язку із пропуском строків звернення до суду, суд зазначає таке.

Згідно постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року, справа № 175/4753/15-ц встановлено, що за змістом статей 256, 267 ЦК України суд може відмовити в позові через сплив без поважних причин строку звернення до суду лише в тому разі, коли позов є обґрунтованим. У разі безпідставності позовних вимог і спливу строку звернення до суду в позові належить відмовити за безпідставністю позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене та те, що позовні вимоги є безпідставними та недоведеними в судовому засіданні, відтак, у даному випадку пропущення строку позовної давності не підлягає до застосування.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові на позивача.

Керуючись ст. ст. 3, 4, 10 - 13, 81, 89, 141, 258, 259, 263 - 265, 268, 272, 273, 352 Цивільного процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Діджи Фінанс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Рівненського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Діджи Фінанс", місцезнаходження: 07406, Київська обл., м. Бровари, вул. Симона Петлюри, буд. 21/1, код ЄДРПОУ 42649746.

Відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Повне судове рішення складено 03.07.2026.

Суддя Н. Г. Кучина