Ухвала суду № 137921019, 02.07.2026, Тетіївський районний суд Київської області

02.07.2026 Справа № 940/1063/26

Провадження по справі № 4-с/940/10/26

У Х В А Л А

Іменем України

02 липня 2026 року Тетіївський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Самсоненка Р.В.

за участю секретаря судових засідань Зіп`юк Т.А.

представник ДВС Сющук А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Тетієві скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця,

встановив:

ОСОБА_1 звернулась до суду з скаргою на бездіяльність державного виконавця в якій просить визнати протиправною бездіяльність державного виконавця Тетіївського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ), щодо незняття арешту з її майна, зняти арешт з усього її майна та грошових коштів, який було накладено у рамках виконавчого провадження № 2521906 (номер обтяження № 4073721) та вилучити запис про обтяження всього майна.

Скарга обґрунтована тим, що в 2006 році мала заборгованість перед ЗАТ КБ «ПриватБанк», ЄДРПОУ: 14360570, (теперішня назва Акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК») в розмірі 2398,34 грн.

За заявою Банку було відкрито виконавче провадження Тетіївським РВ ДВС ГТУЮ у Київській області (теперішня назва Тетіївський відділ державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції) № 2521906 та накладено арешт на майно та грошові кошти ОСОБА_2 на суму 2398,34 грн. Реєстраційний номер обтяження № 4073721. Стягувачем в даному виконавчому провадженні був Банк.

В подальшому скаржник дізналась, що зазначений арешт не знятий, хоча борг на користь Банку був сплачений в повному обсязі і заборгованість перед Банком відсутня.

Наявність обтяження підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта (номер довідки 441959204).

Підставою обтяження є Постанова державного виконавця Колесник В.Ю. про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, ВП № 2521906, 16.11.2006.

Відсутність заборгованості перед Банком підтверджується довідкою самого Банку. З метою скасування зазначеного арешту, 10.06.2026 року Скаржник, через представника, звернулась до органу ДВС із заявою про зняття арешту.

З відповіді начальника органу ДВС № 36962 від 15.06.2026 року вбачається, що, в ході перевірки даних Автоматизованої системи виконавчих проваджень було встановлено, що на примусовому виконанні в Тетіївському відділі ДВС ГТУЮ у Київській області перебувало виконавче провадження № 2521906 з примусового виконання Ухвали Тетіївського районного суду Київської області б/н від 09.11.2006 року про накладення арешту на майно та грошові кошти ОСОБА_3 РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 на суму 2398,34 грн., на виконання якої державним виконавцем винесена постанова про арешт майна боржника № 2521906 від 16.11.2006 та накладено арешт за реєстраційним номером обтяження: 4073721.

Виконавче провадження № 2521906 закінчено 21.09.2007 року в зв`язку з фактичним виконанням ухвали Тетіївського районного суду Київської області б/н від 09.11.2006 року про накладення арешту на майно та грошові кошти ОСОБА_3 . Паперові матеріали виконавчого провадження надати неможливо, оскільки вони знищені в зв`язку з закінченням строків їх зберігання.

Отже, в даному випадку підтверджено факт відсутності заборгованості Скаржника перед Банком та підтверджено самим органом ДВС фактичне виконання Скаржником рішення суду.

Таким чином, з відповіді № 36962 від 15.06.2026 року, начальник органу ДВС рекомендує скаржнику для припинення обтяження № 4073721 звернутись до Тетіївського районного суду Київської області.

Ухвалою Тетіївського районного суду Київської області від 22.06.2026 скаргу прийнято до розгляду та призначено судове засідання.

Скаржник ОСОБА_1 та її представник адвокат Сакалюк Д.В. у судове засідання не прибули, до суду представник подала заяву, в якій просить розгляд скарги проводити без участі скаржниці та її представника, заявлені вимог підтримують повністю та просять їх задовольнити.

Представник Тетіївського відділу ДВС у Білоцерківському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Сющук А.В. у судовому засіданні при винесенні рішення за скаргою покладається на розсуд суду та просила відмовити скаржниці в задоволенні скарги в частині визнання протиправною бездіяльності державного виконавця.

Представник заінтересованої особи АТ КБ «ПриватБанк» у судове засідання не прибув,про дату, час та місце його проведення повідомлений належним чином.

Суд, заслухавши пояснення представника ДВС, дослідивши матеріали справи, вивчивши доводи скарги, вважає скаргу такою, що підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Спори щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця під час виконання судового рішення врегульовано Розділом VII Цивільного процесуального кодексу України та Законом України «Про виконавче провадження».

Відповідно до ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Судом встановлено, що ухвалою Тетіївського районного суду Київської області від 09.11.2006 на майно скаржниці накладено арешт на майно та грошові кошти на суму 2398,34 грн.

З листа начальника органу ДВС № 36962 від 15.06.2026 року вбачається, що, в ході перевірки даних Автоматизованої системи виконавчих проваджень було встановлено, що на примусовому виконанні в Тетіївському відділі ДВС ГТУЮ у Київській області перебувало виконавче провадження № 2521906 з примусового виконання Ухвали Тетіївського районного суду Київської області б/н від 09.11.2006 року про накладення арешту на майно та грошові кошти ОСОБА_3 РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 на суму 2398,34 грн., на виконання якої державним виконавцем винесена постанова про арешт майна боржника № 2521906 від 16.11.2006 та накладено арешт за реєстраційним номером обтяження: 4073721.

Виконавче провадження № 2521906 закінчено 21.09.2007 року в зв`язку з фактичним виконанням ухвали Тетіївського районного суду Київської області б/н від 09.11.2006 року про накладення арешту на майно та грошові кошти ОСОБА_3 . Паперові матеріали виконавчого провадження надати неможливо, оскільки вони знищені в зв`язку з закінченням строків їх зберігання.

Відсутність заборгованості перед АТ КБ «ПриватБанк» підтверджується довідкою самого Банку від 28.08.2025.

Із копії свідоцтва про зміну імені серії НОМЕР_2 від 20.02.2024, встановлено, що ОСОБА_3 14.09.2012 року змінила прізвище на « ОСОБА_4 ».

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Право власності належить до основоположних прав людини, втілення яких у життя становить підвалини справедливості суспільного ладу. Захист зазначеного права гарантовано статтею першою Першого протоколу до Конвенції. Як передбачено цією міжнародно-правовою нормою, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, і ніхто не може бути позбавлений власного майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики ЄСПЛ втручання в це право повинно мати законні підстави й мету, а також бути пропорційним публічному інтересу.

Особи, котрі зазнають порушення права мирного володіння майном, як і інших визначених Конвенцією прав, відповідно до статті 13 цього міжнародно-правового акта повинні бути забезпечені можливістю ефективного засобу юридичного захисту в національному органі.

У разі відсутності матеріалів відкритого виконавчого провадження орган державної виконавчої служби у разі звернення особи зі скаргою має обґрунтувати правомірність тривалого перебування майна особи під арештом та забороною відчуження, а тому звернення з вимогою, зокрема, щодо оскарження рішення, дій, бездіяльності державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України буде ефективним способом захисту.

Аналогічні висновки містяться в постанові Верховного Суду від 01 лютого 2023 року № 206/2832/21 (провадження № 61-10757св22).

Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

При розгляді справ за скаргами на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та за зверненнями учасників виконавчого провадження суди мають керуватися положеннями статті 55 Конституції України, статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року, ЗУ "Про виконавче провадження", іншого законодавства, яким врегульовано ці питання.

Згідно із ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно із ст. 2 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов`язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Частинами першою, другою статті 40 ЗУ "Про виконавче провадження" визначено, що у разі закінчення виконавчого провадження (крім офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження.

Про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.

Відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 59 Закону № 1404-VIII, підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника.

Аналіз норм ЗУ "Про виконавче провадження" щодо підстав накладення арешту на майно боржника та зняття такого арешту дає підстави дійти висновку, що арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який виконавець має право застосувати для забезпечення реального виконання виконавчого документа, що відповідно до ЗУ "Про виконавче провадження" підлягає примусовому виконанню.

Наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі №2-356/12 (провадження №61-5972св19), від 03 листопада 2021 року у справі №161/14034/20 (провадження №61-1980св21), від 22 грудня 2021 року у справі №645/6694/15 (провадження №61-18160св19).

З матеріалів справи вбачається, що державним виконавцем Тетіївського відділу ДВС ГТУЮ у Київській області відкрито виконавче провадження № 2521906 з примусового виконання ухвали Тетіївського районного суду Київської області б/н від 09.11.2006 року про накладення арешту на майно та грошові кошти скаржниці, на виконання якої державним виконавцем винесена постанова про арешт майна боржника № 2521906 від 16.11.2006 та накладено арешт за реєстраційним номером обтяження: 4073721.

Згідно зі статтею 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Указані норми визначають непорушність права власності (в тому числі приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов`язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб`єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов`язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.

Застосування арешту майна боржника як обмежувального заходу не повинно призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених Законом.

Частиною 1 ст. 56 ЗУ "Про виконавче провадження" встановлено, що арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Арешт майна в межах виконавчого провадження за своєю суттю є обмеженням суб`єктивних прав, свобод та інтересів боржника в інтересах забезпечення ефективного захисту прав стягувача та реалізації актів правосуддя.

Отже, арешт майна як спосіб забезпечення реального виконання рішення передбачає накладення заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна.

Також суд зазначає, що згідно п. 9 ч. 1 ст. 39 ЗУ «Про виконавче провадження»

виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

З матеріалів справи встановлено, що виконавче провадження закінчено 21.09.2007 в зв`язку з фактичним виконанням ухвали Тетіївського районного суду Київської області б/н від 09.11.2006.

Разом з тим, надати матеріали виконавчого провадження № 2521906 по якому зареєстровано обтяження відносно боржника ОСОБА_3 неможливо, оскільки вони знищені в зв`язку з закінченням строків їх зберігання, а арешт з майна та грошових коштів боржника не знято, що є невиправданим втручанням у право володіння майном боржника.

Крім того, виконавче провадження закінчено 21.09.2007 в зв`язку з фактичним виконанням ухвали Тетіївського районного суду

Наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту, накладеного державним виконавцем на майно боржника у виконавчих провадженнях, відомості щодо яких відсутні в органу виконавчої служби у зв`язку із знищенням, є невиправданим втручанням у його право на мирне володіння майном з огляду на відсутність відкритих виконавчих проваджень на час звернення заявника із вказаною скаргою, відсутність фактичних майнових претензій стягувача.

Суд враховує висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 28 серпня 2024 року у справі № 947/36027/21 /провадження № 61-12849св23/, згідно якого збереження арештів, накладених державними виконавцями з метою виконання судового рішення, за відсутності відкритих виконавчих проваджень та можливості продовження примусового виконання судового рішення, є невиправданим втручанням у право на мирне володіння майном боржника.

На підставі зазначеного суд дійшов висновку про те, що незняття державною виконавчою службою арешту з майна заявника є порушенням права ОСОБА_1 на мирне володіння майном та підлягає захисту шляхом зняття арешту з майна боржника.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 260, 261, 450, 451 ЦПК України, суд,

постановив:

Скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця Тетіївського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України щодо незняття арешту з майна боржника задовольнити частково.

Зняти арешт з майна та коштів ОСОБА_1 (попереднє прізвище ОСОБА_5 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , який було накладений на підставі постанови про арешт майна боржника від 16.11.2006 року, винесеної Тетіївським районним відділом ДВС ГТУЮ у Київській області у рамках виконавчого провадження № 2521906, припинити обтяження № 4073721 та вилучити запис про обтяження всього майна.

В задоволенні інших вимог скарги ОСОБА_1 відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали.

Суддя: Р.В. Самсоненко