Ухвала суду № 137920327, 03.07.2026, Лебединський районний суд Сумської області

Справа № 950/1880/26

Номер провадження 1-кс/950/363/26

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 липня 2026 року Лебединський районний суд Сумської області

в складі: слідчого судді - ОСОБА_1

з участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , обвинуваченого ОСОБА_4 , захисника - адвоката ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Лебедині клопотання прокурора Лебединського відділу Сумської окружної прокуратури ОСОБА_3 про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Межиріч Лебединського району Сумської області, громадянина України, українця, з середньою освітою, неодруженого, непрацюючого, який неповнолітніх дітей на утриманні не має, проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12026200590000128 від 05.05.2026,

ВСТАНОВИВ:

До Лебединського районного суду Сумської області надійшло клопотання прокурора Лебединського відділу Сумської окружної прокуратури ОСОБА_3 про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_4 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України.

Клопотання обґрунтоване тим, що ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні умисного особливо тяжкого корисливого злочину, а саме нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаного з проникненням у житло, із насильством, небезпечним для життя чи здоров`я особи, яка зазнала нападу, та з погрозою застосування такого насильства, вчиненого в умовах воєнного стану.

За змістом клопотання, 05.05.2026 близько 14 год. 00 хв. ОСОБА_4 разом з іншими особами прибув до домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2 , де, за версією сторони обвинувачення, разом із ОСОБА_6 здійснив напад на ОСОБА_7 , незаконно проник до будинку, застосував насильство, після чого було заволодіто мобільним телефоном iPhone 14+ та бездротовими навушниками, які належали потерпілому.

З клопотання вбачається, що вартість мобільного телефону iPhone 14+ згідно з висновком судової товарознавчої експертизи № СЕ-19/119-26/8198-ТВ від 28.05.2026 становить 14226 грн 00 коп., а вартість бездротових навушників - 5147 грн 00 коп., загальна вартість майна становить 19373 грн 00 коп.

Також прокурор послався на висновок судово-медичної експертизи № 141 від 01.06.2026, відповідно до якого потерпілому ОСОБА_7 були спричинені тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми, струсу головного мозку, забійних ран лобної ділянки справа, перелому кісток носа без зміщення, рани лобної ділянки голови, які кваліфіковано як тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров`я, а також ушкодження у вигляді закритої травми грудної клітини ліворуч, множинних крововиливів м`яких тканин тулуба, кінцівок, які кваліфіковано як легкі тілесні ушкодження.

ОСОБА_4 05.05.2026 о 20 год. 20 хв. був затриманий у порядку ст. 208 КПК України. 06.05.2026 йому повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України. Ухвалою слідчого судді Лебединського районного суду Сумської області від 07.05.2026 стосовно ОСОБА_4 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

У подальшому обвинувальний акт стосовно ОСОБА_4 26.06.2026 направлено до суду. Строк дії ухвали слідчого судді щодо запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою спливає 03.07.2026. Оскільки підготовче судове засідання, на якому може вирішуватися питання про продовження, зміну чи скасування запобіжного заходу, на час звернення прокурора ще не проведено, прокурор просить розглянути клопотання в порядку ч. 6 ст. 199 КПК України.

Прокурор зазначив, що, на його думку, продовжують існувати ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме ризик переховування ОСОБА_4 від суду, ризик незаконного впливу на потерпілого та свідків, ризик вчинення іншого кримінального правопорушення, а також ризик перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином.

На підтвердження ризику переховування від суду прокурор послався на те, що ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, санкція якого передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від восьми до п`ятнадцяти років.

На підтвердження ризику незаконного впливу на потерпілого та свідків прокурор зазначив, що ОСОБА_4 відомі особи, які володіють відомостями про обставини кримінального провадження, свідки є знайомими обвинуваченого, а один зі свідків є неповнолітнім.

На підтвердження ризику вчинення іншого кримінального правопорушення прокурор послався на те, що на розгляді Лебединського районного суду Сумської області перебуває інший обвинувальний акт стосовно ОСОБА_4 за ч. 4 ст. 186 КК України.

Також прокурор вказав, що більш м`які запобіжні заходи не зможуть запобігти зазначеним ризикам, оскільки ОСОБА_4 , перебуваючи на свободі, зможе ухилитися від суду, впливати на потерпілого та свідків або вчинити інше кримінальне правопорушення. У зв`язку з цим прокурор просив продовжити ОСОБА_4 строк тримання під вартою на 60 днів та не визначати розмір застави, посилаючись на те, що кримінальне правопорушення, у вчиненні якого він обвинувачується, є насильницьким.

У судовому засіданні прокурор клопотання підтримав та просив його задовольнити з підстав, зазначених у письмовому клопотанні.

Захисник - адвокат ОСОБА_5 проти задоволення клопотання заперечив, просив змінити ОСОБА_4 запобіжний захід на більш м`який, не пов`язаний із позбавленням волі. Захисник зазначив, що ОСОБА_4 має постійне місце проживання, має членів сім`ї, не має наміру ухилятися від суду, а прокурором не наведено конкретних фактичних даних, які б підтверджували неможливість застосування більш м`якого запобіжного заходу.

Обвинувачений ОСОБА_4 підтримав позицію захисника, просив не продовжувати строк тримання його під вартою та застосувати до нього більш м`який запобіжний захід, просив застосувати електронні засоби контролю.

Заслухавши прокурора, обвинуваченого, захисника, дослідивши клопотання та додані до нього матеріали, слідчий суддя приходить до такого висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 29 Конституції України кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Частина 2 цієї статті передбачає, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

Зазначена конституційна гарантія застосовується у цьому кримінальному провадженні, оскільки предметом судового контролю є питання подальшого тримання особи під вартою або можливості застосування до неї менш суворого запобіжного заходу. Тому слідчий суддя зобов`язаний перевірити не лише формальну наявність обвинувачення, а й реальність ризиків, їх конкретність, доведеність та можливість запобігання їм шляхом застосування більш м`якого запобіжного заходу.

Відповідно до ч. 1 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити речі чи документи, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення.

Зазначена норма застосовується у цій справі тому, що саме наявність передбачених нею ризиків є необхідною умовою застосування або продовження будь-якого запобіжного заходу, а тим більше найсуворішого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри, а після направлення обвинувального акта до суду - обґрунтованого обвинувачення у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені ч. 1 цієї статті.

Згідно зі ст. 178 КПК України при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу суд зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі вагомість наявних доказів, тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання її винуватою, вік та стан здоров`я, міцність соціальних зв`язків, наявність у неї постійного місця проживання, роботи або навчання, репутацію, майновий стан, наявність судимостей, дотримання умов раніше застосованих запобіжних заходів та інші обставини, що мають значення для вирішення питання про запобіжний захід.

Вказана норма застосовується у цьому випадку, оскільки суд не може обмежитися лише оцінкою тяжкості обвинувачення, а повинен встановити, чи існують індивідуальні обставини, які виправдовують саме подальше тримання ОСОБА_4 під вартою, або чи можливо забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого менш суворим запобіжним заходом.

Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.

Отже, для продовження строку тримання під вартою прокурор повинен довести не лише наявність обґрунтованого обвинувачення та певного ризику, а й те, що жоден інший, менш суворий запобіжний захід не здатний запобігти такому ризику. Невиконання прокурором цього процесуального обов`язку виключає можливість продовження тримання особи під вартою.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 КПК України домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби. Згідно з ч. 2 цієї статті домашній арешт може бути застосовано до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі.

Ця норма підлягає застосуванню у даному провадженні, оскільки ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі, а тому до нього може бути застосовано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, у тому числі цілодобового.

Відповідно до ч. 4 ст. 194 КПК України, якщо прокурор доведе наявність обставин, передбачених пунктами 1 та 2 ч. 1 цієї статті, але не доведе недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів, слідчий суддя, суд має право застосувати більш м`який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, та покласти на підозрюваного, обвинуваченого відповідні процесуальні обов`язки.

Зазначене положення має істотне значення для вирішення цього клопотання, оскільки прокурор звернувся саме з клопотанням про продовження тримання під вартою, однак за результатами судового розгляду слідчий суддя вправі застосувати більш м`який запобіжний захід, якщо встановить, що прокурором не доведено необхідність подальшого тримання особи під вартою.

Відповідно до ч. 6 ст. 199 КПК України у разі закінчення строку запобіжного заходу до проведення підготовчого судового засідання прокурор не пізніше ніж за п`ять днів до закінчення строку дії попередньої ухвали про застосування запобіжного заходу може подати клопотання про його продовження, а розгляд такого клопотання здійснюється слідчим суддею за правилами цієї статті.

Судом встановлено, що обвинувальний акт щодо ОСОБА_4 направлено до суду 26.06.2026, однак підготовче судове засідання на час розгляду цього клопотання не проведено, а строк дії попередньої ухвали про тримання під вартою спливає 03.07.2026. За таких обставин слідчий суддя приходить до висновку, що клопотання прокурора підлягає розгляду саме в порядку ч. 6 ст. 199 КПК України.

Оцінюючи матеріали клопотання, слідчий суддя виходить із того, що на цьому етапі кримінального провадження суд не вирішує питання про доведеність вини ОСОБА_4 , не встановлює його винуватості чи невинуватості та не надає остаточної оцінки доказам з точки зору їх достатності для ухвалення обвинувального або виправдувального вироку. Відповідно до ст. 198 КПК України висновки слідчого судді щодо обставин, які стосуються суті підозри або обвинувачення, не мають преюдиціального значення для суду під час судового розгляду.

Разом із тим суд зобов`язаний перевірити, чи містять матеріали клопотання достатнє фактичне підґрунтя для висновку про наявність обґрунтованого обвинувачення та процесуальних ризиків.

З наданих матеріалів вбачається, що сторона обвинувачення посилається на обставини події 05.05.2026, протокол затримання ОСОБА_4 у порядку ст. 208 КПК України, повідомлення про підозру від 06.05.2026, ухвалу слідчого судді Лебединського районного суду Сумської області від 07.05.2026 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, висновок судової товарознавчої експертизи № СЕ-19/119-26/8198-ТВ від 28.05.2026, висновок судово-медичної експертизи № 141 від 01.06.2026, а також факт направлення обвинувального акта до суду.

Суд приходить до висновку, що наведені матеріали в сукупності свідчать про наявність обґрунтованого обвинувачення, достатнього для вирішення питання про запобіжний захід. Водночас сама по собі наявність обґрунтованого обвинувачення не є достатньою підставою для продовження тримання особи під вартою.

Щодо ризику переховування ОСОБА_4 від суду слідчий суддя зазначає таке.

Прокурор обґрунтовує цей ризик насамперед тяжкістю інкримінованого кримінального правопорушення та суворістю покарання, яке може бути призначене у разі визнання ОСОБА_4 винуватим.

Суд приходить до висновку, що тяжкість обвинувачення та суворість можливого покарання є обставинами, які можуть враховуватися при оцінці ризику переховування. Водночас такі обставини не можуть бути єдиною і самодостатньою підставою для продовження тримання особи під вартою.

Такий підхід відповідає практиці Європейського суду з прав людини. У справі «Ілійков проти Болгарії» ЄСПЛ зазначив, що суворість можливого покарання є релевантним елементом при оцінці ризику втечі або повторного вчинення злочину, однак вона має оцінюватися у сукупності з іншими конкретними обставинами. У справі «Летельє проти Франції» ЄСПЛ наголосив, що тримання під вартою може бути виправданим лише за наявності конкретних ознак справжнього суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає право особи на свободу. У справі «Янков проти Болгарії» ЄСПЛ прямо вказав, що тяжкість обвинувачення сама по собі не може виправдовувати тривале тримання особи під вартою.

У справах «Харченко проти України» та «Ігнатов проти України» ЄСПЛ також звертав увагу на те, що продовження тримання під вартою не може ґрунтуватися на абстрактних, шаблонних або стереотипних формулюваннях, а суди мають наводити конкретні та достатні підстави для подальшого позбавлення особи свободи.

Судом встановлено, що прокурором не наведено конкретних даних про те, що ОСОБА_4 після повідомлення про підозру чи після обрання йому запобіжного заходу вчиняв дії, спрямовані на переховування від органу досудового розслідування або суду, намагався залишити місце проживання, змінити його без повідомлення, не виконував процесуальні обов`язки, мав намір виїхати за межі України, використовував підроблені документи чи вчиняв інші дії, які б об`єктивно підтверджували ризик ухилення.

Натомість захисником зазначено, що ОСОБА_4 має постійне місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , має членів сім`ї, а тому має соціальні зв`язки, які зменшують ризик ухилення. Слідчий суддя враховує, що ці обставини не усувають ризик повністю, однак вони свідчать про можливість забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого шляхом застосування менш суворого запобіжного заходу, а саме цілодобового домашнього арешту.

Суд приходить до висновку, що ризик переховування від суду у цій справі не доведений у такому ступені, який би виправдовував подальше тримання ОСОБА_4 під вартою. Цей ризик може бути належним чином мінімізований шляхом заборони цілодобово залишати житло, покладення обов`язку прибувати за кожним викликом до суду та прокурора, повідомляти про зміну місця проживання, а також шляхом контролю за виконанням ухвали органом Національної поліції.

Щодо ризику незаконного впливу на потерпілого та свідків слідчий суддя зазначає таке.

Прокурор послався на те, що ОСОБА_4 може незаконно впливати на потерпілого та свідків, оскільки йому відомі особи, які володіють відомостями про обставини кримінального провадження, свідки є його знайомими, а один зі свідків є неповнолітнім.

Суд приходить до висновку, що наведене обґрунтування має загальний характер. У клопотанні не зазначено, на яких саме конкретних свідків ОСОБА_4 може здійснити незаконний вплив, у чому саме може полягати такий вплив, яким способом він може бути реалізований, які відносини залежності, підпорядкування, особистої вразливості чи конфлікту існують між ОСОБА_4 та відповідними особами, а також чи були зафіксовані будь-які спроби погроз, умовлянь, схиляння до зміни показань, контактування з потерпілим або свідками чи інші дії, спрямовані на перешкоджання кримінальному провадженню.

Саме по собі знайомство обвинуваченого з потерпілим або свідками не може автоматично свідчити про наявність ризику незаконного впливу, достатнього для подальшого тримання під вартою. Такий ризик має бути підтверджений конкретними фактичними даними, а не припущеннями.

Разом із тим слідчий суддя враховує, що у кримінальному провадженні про насильницький злочин ризик небажаного контакту обвинуваченого з потерпілим або свідками не може бути повністю ігнорований. Тому для його мінімізації необхідно застосувати до ОСОБА_4 запобіжний захід, який реально обмежуватиме його свободу пересування та можливість безконтрольних контактів з учасниками кримінального провадження.

Суд приходить до висновку, що саме цілодобовий домашній арешт забезпечить уникнення ризику здійснення тиску на свідків та потерпілого. Такий запобіжний захід передбачає постійну заборону залишати визначене судом житло, можливість здійснення контролю органом Національної поліції, у тому числі шляхом перевірок за місцем проживання, а також можливість застосування електронного засобу контролю. У поєднанні з прямою забороною будь-якого спілкування з потерпілим, свідками та іншими особами у цьому кримінальному провадженні цілодобовий домашній арешт фактично позбавляє ОСОБА_4 можливості безконтрольно зустрічатися з потерпілим або свідками, ініціювати особисті контакти, впливати на їх процесуальну поведінку чи створювати умови для зміни ними показань.

Враховуючи викладене, суд вважає, що ризик незаконного впливу на потерпілого та свідків, навіть за умови його існування, може бути ефективно нейтралізований не шляхом подальшого тримання під вартою, а шляхом застосування цілодобового домашнього арешту із покладенням відповідних процесуальних обов`язків.

Щодо ризику вчинення іншого кримінального правопорушення слідчий суддя зазначає таке.

Прокурор послався на те, що на розгляді Лебединського районного суду Сумської області перебуває обвинувальний акт стосовно ОСОБА_4 за ч. 4 ст. 186 КК України, а у цьому кримінальному провадженні він обвинувачується у вчиненні іншого умисного корисливого особливо тяжкого кримінального правопорушення.

Суд враховує зазначені обставини при оцінці ризику повторної протиправної поведінки, однак виходить із того, що сам факт перебування на розгляді суду іншого обвинувального акта не є доказом винуватості особи у тому кримінальному провадженні. Відповідно до ст. 62 Конституції України та загальних засад кримінального провадження особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, доки її вину не буде доведено в законному порядку та встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

Прокурором не наведено конкретних даних про те, що під час дії попереднього запобіжного заходу ОСОБА_4 вчиняв нові кримінальні правопорушення, порушував встановлені обмеження чи демонстрував поведінку, яка б свідчила про реальний намір продовжити кримінально протиправну діяльність у разі звільнення з-під варти.

Разом із тим характер пред`явленого обвинувачення та наявність відомостей про інше кримінальне провадження об`єктивно потребують застосування до ОСОБА_4 запобіжного заходу з реальними обмеженнями. Таким заходом у цьому випадку є цілодобовий домашній арешт, який забезпечує контроль за місцем перебування обвинуваченого та унеможливлює його вільне пересування без дозволу суду.

Щодо ризику перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином слідчий суддя зазначає таке.

Прокурор у клопотанні зазначив про наявність такого ризику, проте не конкретизував, у чому саме може полягати перешкоджання кримінальному провадженню з боку ОСОБА_4 , які конкретні дії він може вчинити, які докази, процесуальні рішення чи учасники провадження можуть бути поставлені під загрозу, а також які фактичні дані підтверджують реальність цього ризику.

Суд приходить до висновку, що посилання на ризик перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином без зазначення конкретного способу такого перешкоджання та без наведення відповідних доказів є припущенням. Таке припущення не може бути покладене в основу рішення про подальше тримання особи під вартою.

Щодо доводів прокурора про неможливість застосування більш м`яких запобіжних заходів слідчий суддя зазначає таке.

Прокурор вказав, що особисте зобов`язання, особиста порука, застава та домашній арешт не зможуть запобігти заявленим ризикам, оскільки ОСОБА_4 не буде ізольований від суспільства та зможе ухилитися від суду, впливати на потерпілого і свідків або вчинити інше кримінальне правопорушення.

Суд вважає ці доводи частково обґрунтованими лише в тій частині, що застосування до ОСОБА_4 особистого зобов`язання або особистої поруки не забезпечить достатнього рівня контролю за його поведінкою з огляду на характер обвинувачення та необхідність унеможливлення контактів із потерпілим і свідками.

Водночас прокурором не доведено, що саме цілодобовий домашній арешт із покладенням додаткових обов`язків не здатний забезпечити належну процесуальну поведінку ОСОБА_4 . Прокурор фактично ототожнює будь-який запобіжний захід, не пов`язаний із триманням під вартою, з повною свободою пересування особи, що не відповідає змісту ст. 181 КПК України. Цілодобовий домашній арешт є істотним обмеженням свободи особи, передбачає заборону залишати житло протягом усієї доби та підлягає контролю з боку органу Національної поліції.

Суд приходить до висновку, що цілодобовий домашній арешт у поєднанні із забороною спілкування з потерпілим та свідками, обов`язком прибувати за кожною вимогою до суду, прокурора або органу Національної поліції, обов`язком повідомляти про зміну місця проживання, забороною залишати житло без дозволу суду та можливістю застосування електронного засобу контролю є достатнім для досягнення мети запобіжного заходу, визначеної ст. 177 КПК України.

Оцінюючи доводи захисника, суд враховує, що ОСОБА_4 має визначене місце проживання, має членів сім`ї, а сторона обвинувачення не навела конкретних даних про спроби ухилення від суду, впливу на свідків або потерпілого чи порушення процесуальних обов`язків. Ці обставини у сукупності свідчать про можливість зміни запобіжного заходу на більш м`який, не пов`язаний із триманням під вартою, але достатньо суворий для запобігання встановленим ризикам.

При цьому слідчий суддя окремо наголошує, що зміна запобіжного заходу з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт не означає відсутності процесуальних ризиків взагалі. Така зміна означає, що встановлені ризики не досягають того рівня інтенсивності, який виправдовував би подальше застосування виняткового запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, і можуть бути нейтралізовані менш суворим запобіжним заходом.

Враховуючи викладене, слідчий суддя приходить до висновку, що прокурором доведено наявність обґрунтованого обвинувачення та необхідність подальшого застосування до ОСОБА_4 запобіжного заходу, однак не доведено, що жоден більш м`який запобіжний захід, зокрема цілодобовий домашній арешт, не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.

За таких обставин клопотання прокурора підлягає частковому задоволенню, із відмовою у продовженні строку тримання ОСОБА_4 під вартою та зміною запобіжного заходу на цілодобовий домашній арешт із покладенням відповідних процесуальних обов`язків.

Керуючись ст.ст. 29, 62 Конституції України, ст.ст. 176178, 181, 183, 194, 196, 197, 199, 205, 206, 309, 372, 376 КПК України, слідчий суддя,

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання прокурора Лебединського відділу Сумської окружної прокуратури ОСОБА_3 про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого за ч. 4 ст. 187 КК України - задовольнити частково.

У продовженні строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - відмовити.

Змінити ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід із тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт строком на 60 діб, тобто до 31 серпня 2026 року включно.

Заборонити ОСОБА_4 цілодобово залишати житло за адресою: АДРЕСА_1 , за винятком випадків необхідності прибуття до суду, прокурора, органу Національної поліції, отримання невідкладної медичної допомоги або перебування в укритті під час оголошення повітряної тривоги чи іншої безпосередньої небезпеки для життя і здоров`я.

Покласти на ОСОБА_4 такі процесуальні обов`язки:

прибувати за кожною вимогою до суду, прокурора або іншого органу державної влади, визначеного судом;

не відлучатися із житла за адресою: АДРЕСА_1 , без дозволу суду, крім випадків, прямо зазначених у цій ухвалі;

повідомляти суд та прокурора про зміну місця проживання та/або місця роботи;

утримуватися від будь-якого спілкування безпосередньо, телефоном, через засоби електронного зв`язку, соціальні мережі, месенджери або через інших осіб із потерпілим ОСОБА_7 , свідками та іншими особами у цьому кримінальному провадженні, зокрема з ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_6 , крім випадків участі у процесуальних діях або судових засіданнях;

здати на зберігання до відповідного органу державної влади паспорт для виїзду за кордон та інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну, у разі їх наявності;

носити електронний засіб контролю у разі прийняття органом Національної поліції рішення про можливість та необхідність його застосування.

Звільнити ОСОБА_4 з-під варти негайно після проголошення цієї ухвали, якщо він не утримується під вартою на підставі іншого судового рішення.

Зобов`язати ОСОБА_4 після звільнення з-під варти негайно прибути до місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 , та перебувати там відповідно до умов цілодобового домашнього арешту.

Копію ухвали для виконання направити до ВП № 3 (м. Лебедин) Сумського районного управління поліції ГУНП в Сумській області.

Органу Національної поліції негайно поставити ОСОБА_4 на облік як особу, щодо якої застосовано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, та здійснювати контроль за виконанням ним покладених судом обов`язків.

Роз`яснити ОСОБА_4 , що відповідно до ч. 5 ст. 181 КПК України працівники органу Національної поліції з метою контролю за поведінкою особи, яка перебуває під домашнім арештом, мають право з`являтися в її житло, вимагати надання усних чи письмових пояснень з питань, пов`язаних із виконанням покладених обов`язків, а також використовувати електронні засоби контролю.

Роз`яснити ОСОБА_4 , що у разі невиконання покладених на нього процесуальних обов`язків до нього може бути застосовано більш суворий запобіжний захід.

Ухвала підлягає негайному виконанню після її проголошення.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Сумського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення, а особою, яка перебувала під вартою, - з моменту вручення їй копії ухвали.

Слідчий суддя: ОСОБА_11