Ухвала суду № 137918105, 02.07.2026, Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 182/6138/25

Провадження № 1-кп/0182/206/2026

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02.07.2026 м. Нікополь

Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі

головуючого судді ОСОБА_1 ,

секретар судового засідання ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в режимі відеоконференцзв`язку в залі суду в м. Нікополі об`єднані обвинувальні акти у кримінальних провадженнях, відомості про вчинені кримінальні правопорушення за якими внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 22.02.2024 за № 12024041360000095, 17.12.2025 за № 12025040000001728 по обвинуваченню

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження м. Нікополь Дніпропетровської області, який зареєстрований у АДРЕСА_1 , фактично мешкає у АДРЕСА_1 ,

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження м. Нікополь Дніпропетровської області, який фактично мешкає у АДРЕСА_2 ,

ОСОБА_5 ,

ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце народження м. Ташкент, Республіка

Узбекистан, який зареєстрований та фактично проживає у

АДРЕСА_3 ,

ОСОБА_6 ,

ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце народження м. Нікополь, Дніпропетровської

області, яка фактично проживає

АДРЕСА_1 ,

ОСОБА_7 ,

ІНФОРМАЦІЯ_4 , місце народження м. Орджонікідзе, Дніпропетровської

області, який фактично проживає у

АДРЕСА_4 ,

ОСОБА_8 ,

ІНФОРМАЦІЯ_5 , місце народження м. Орджонікідзе

Дніпропетровської області, який фактично проживає у

АДРЕСА_5 ,

ОСОБА_9 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження м. Орджонікідзе

Дніпропетровської області, який фактично проживає у

АДРЕСА_6 ,

ОСОБА_10 ,

ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце народження м. Нікополь

Дніпропетровської області, яка фактично у

АДРЕСА_7 ,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 2 ст. 255, ч. 2 ст. 27 ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 307, ч. 3 ст. 27 ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 307, ч. 2 ст. 307 КК України,

ОСОБА_11 ,

ІНФОРМАЦІЯ_6 , місце народження м. Орджонікідзе Дніпропетровської

області, який зареєстрований та фактично у

АДРЕСА_8 ,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 2 ст. 255, ч. 2, 3 ст. 27 ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 307 КК України,

за участю сторін судового провадження

прокурора ОСОБА_12 (в режимі ВКЗ з власного пристрою),

обвинувачених ОСОБА_3 , ОСОБА_6 ,

ОСОБА_4 , ОСОБА_10 , ОСОБА_9 , ОСОБА_11 , ОСОБА_7

(всі в залі суду), захисників ОСОБА_13 , ОСОБА_14 ,

ОСОБА_15 , ОСОБА_16 ,

ОСОБА_17 , ОСОБА_18

(всі в режимі ВКЗ з власних пристроїв),

в с т а н о в и в:

У провадженні Нікопольського міськрайонного суду перебувають об`єднані кримінальні провадження, відомості про вчинені кримінальні правопорушення за якими внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 22.02.2024 за № 12024041360000095, 17.12.2025 за № 12025040000001728 обвинувальний акт у кримінальному провадженні, відомості про вчинені кримінальні правопорушення за якими внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 22.02.2024 за № 12024041360000095 по обвинуваченню ОСОБА_19 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_20 , ОСОБА_5 , ОСОБА_21 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_22 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 2 ст. 255, ч. 2 ст. 27 ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 307, ч. 3 ст. 27 ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 307, ч. 2 ст. 307 КК України, ОСОБА_11 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 2 ст. 255, ч. 2, 3 ст. 27 ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 307 КК України.

Щодо обвинуваченого ОСОБА_7 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою; щодо обвинувачених ОСОБА_5 , ОСОБА_11 - домашній арешт. У зв`язку із внесенням застави обвинуваченими ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_19 та ОСОБА_4 останні вважаються такими, до яких застосовано запобіжний захід у вигляді застави. Щодо решти обвинувачених строки дії запобіжних заходів та обов`язків скінчились.

Оскільки строк дії ухвали про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 , а також строк дії запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту щодо обвинувачених ОСОБА_5 та ОСОБА_11 незабаром спливає, прокурор просив суд продовжити строк тримання під вартою та домашнього арешту на час судового розгляду справи, але не більше 60 діб, оскільки продовжують існувати ризики, передбачені ст. 177 КПК України, які були враховані при продовженні та зміні запобіжного заходу, а саме ризики: п. 1 - переховування від органу слідства і суду, до чого їх може спонукати тяжкість можливого покарання, оскільки вони обвинувачуються у вчиненні особливо тяжкого злочину, що унеможливлює звільнення від покарання з іспитовим строком; п. 3 незаконно впливати на свідків з метою уникнення від відповідальності; п. 5 вчинення інших кримінальних правопорушень.

Прокурор вважає, що застосування до обвинувачених більш м`яких запобіжних заходів не забезпечить належне виконання обвинуваченими покладених на них процесуальних обов`язків та не здатні запобігти наявним ризикам.

Обвинувачений ОСОБА_7 заперечував проти продовження строків тримання під вартою та просив змінити йому запобіжний захід на домашній арешт за адресою реєстрації: АДРЕСА_4 , але документів на це житло у нього немає. Посилався на тривале перебування його під вартою.

Захисник обвинуваченого адвокат ОСОБА_17 підтримав клопотання свого підзахисного та просив застосувати до ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту за вказаною адресою. Домашній арешт на думку захисника зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого і запобігти наявним ризикам.

Обвинувачений ОСОБА_11 не заперечував проти продовження щодо нього запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту. Всі обов`язки він виконує та належно поводиться.

Захисник обвинуваченого адвокат ОСОБА_14 підтримала клопотання свого підзахисного.

Обвинувачений ОСОБА_5 в судовому засіданні присутнім не був, тому питання про продовження запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту щодо нього не вирішувалось.

Вислухавши думку сторін судового провадження, суд враховує наступне.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження суд повинен діяти у відповідності до вимог КПК та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Відповідно до ст. 17 Закону України № 3477-ІV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Суду, як джерело права, а статтею 18 цього Закону встановлено порядок посилання на Конвенцію та практику Суду.

ЄСПЛ стверджує, що вимога законності не може бути задоволена лише шляхом дотримання національного законодавства, яке само по собі повинно відповідати Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі «Плесо проти Угорщини»), тому позбавлення волі може бути цілком законним з точки зору внутрішнього права, однак, бути свавільним, виходячи зі змісту Конвенції, порушуючи тим самим її положення (рішення ЄСПЛ у справі «А. та інші проти Об`єднаного Королівства»).

З наведеного витікає, що рішення суду про продовження строку дії до особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою буде обґрунтованим не лише, якщо воно відповідає внутрішньому законодавству, але й постановлене з урахуванням положень Конвенції та рішень ЄСПЛ.

Так, у справі «Маккей проти Об`єднаного Королівства» ЄСПЛ зазначив, що основна мета статті 5 Конвенції полягає у запобіганні свавільного або безпідставного позбавлення волі особи.

Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі «Клішин проти України», наявність кожного ризику повинна носити не абстрактний, а конкретний характер та доводитися відповідними доказами.

Як встановлено в судовому засіданні, обвинувачений ОСОБА_7 обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінальних правопорушень - злочинів, які, відповідно до ст. 12 КК України відносяться до особливо тяжких. При цьому суд враховує позицію ЄСПЛ, який в своїх рішеннях неодноразово зазначав (наприклад «Нечипорук та Йонкало проти України» від 21.07.2011 та інших), що «термін обґрунтована підозра означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення». Тим більш, що відповідно до практики ЄСПЛ факти, що підтверджують обґрунтовану підозру, не повинні бути такого ж рівня, що й факти, на яких має ґрунтуватися обвинувальний вирок.

Крім того, ЄСПЛ неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що питання про те, чи є тривалість тримання під вартою розумною, не може вирішувати абстрактно. Наявність підстав для залишення обвинуваченого під вартою слід оцінювати в кожній справі з урахуванням її особливостей. Продовження тримання під вартою може бути виправданим заходом у тій чи іншій справі лише за наявності чітких ознак того, що цього вимагає справжній інтерес суспільства, який, не зважаючи на існування презумпції не винуватості, переважує інтереси забезпечення права на свободу (наприклад, рішення ЄСПЛ „Нечипорук і Йонкало проти України від 21.07.2011, „Осаковський проти України від 17.07.2014 та ін).

Як встановлено в судовому засіданні, продовжують існувати ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.

Так, суд вважає, що ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України (переховування від суду) об`єктивно існує, бо обвинувачений, усвідомлюючи тяжкість можливого покарання у виді позбавлення волі, яке їм загрожує у разі визнання винуватими у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень, можуть переховуватися від суду шляхом переходу на нелегальне становище, виїзду на непідконтрольну Україні територію. Це твердження узгоджується і з позицією Європейського суду з прав людини у справі «Панченко проти Росії» (Panchenko v. Russia) п. 102 від 08.02.2005, в якому зазначено, що тяжкість вчиненого кримінального правопорушення є суттєвим елементом при оцінці ризику ухилення від органу досудового розслідування та/або суду.

Також суд вважає, що наявний і продовжує існувати й ризик незаконного впливу на свідків, оскільки висунута обвинуваченому підозра, в тому числі, ґрунтується і на показах свідків, а, оскільки обвинувачений має доступ до матеріалів кримінального провадження, в тому числі до анкетних даних свідків у кримінальному провадженні, що у поєднанні з тяжкістю злочинів, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_7 , то є значним ризик того, що останні, перебуваючи на волі, можуть вдатися до погроз або застосування насильства до свідків з метою відмови або зміни в подальшому ними показань з метою уникнення відповідальності.

Що стосується наявності ризику вчинення іншого кримінального правопорушення, то суд вважає, що такий ризик теж існує, оскільки встановлено, що ОСОБА_7 обвинувачуєься у систематичному вчиненні злочинів у сфері незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин у складі злочинної організації. Обвинувачений ніде не працює, офіційних джерел заробітку не має, що дає підстави вважати, що він існує за рахунок грошових коштів, отриманих від незаконного збуту наркотиків. Тому на думку суду цей ризик вчинення іншого кримінального правопорушення також доведений та обґрунтований.

В той же час в контексті п. 3 ст. 5 Конвенції (правова позиція ЄСПЛ у п.60 рішення у справі «Єлоєв проти України») після спливу певного проміжку часу (досудового розслідування, судового розгляду) навіть обґрунтована підозра у вчиненні злочину не може бути єдиним виправданням тримання під вартою підозрюваного, обвинуваченого, а тому суду в разі задоволення клопотання про обрання або продовження терміну застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою необхідно чітко зазначити у судовому рішенні про наявність іншої підстави (підстав) або ризику, що передбачені ч. 1 ст.177 КПК України.

Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі «Клішин проти України» наявність кожного ризику повинна носити не абстрактний, а конкретний характер та доводитися відповідними доказами. Отже, наявність підстав для продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою має бути ретельно перевірено, існування ризиків негативної поведінки особи чітко наведені та проаналізовано питання щодо можливості застосування альтернативного запобіжного заходу.

Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі «Дейнеко проти України», не розглянувши конкретні факти або альтернативні триманню під вартою запобіжні заходи та посилаючись головним чином і постійно на тяжкість обвинувачень, органи влади продовжували строк тримання заявника під вартою до розгляду його справи судом на підставах, які не можуть вважатися достатніми для обґрунтування тривалості тримання під вартою. Отже, це є порушенням пункт 3 статті 5 Конвенції.

Національне законодавство у вигляді змісту положень ч. 3 ст. 199 КПК України і, зокрема ст. 315 КПК України накладають на суд обов`язок перевірити усі складові, з якими закон пов`язує вирішення питання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Прокурором у клопотанні було зазначено про існування ризиків переховування від суду, тиску на свідків, вчинення нових кримінальних правопорушень.

Але, в контексті практики Європейського суду з прав людини, зазначено, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (Панченко проти Росії). Ризик втечі має оцінюватись в світлі факторів, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (Бакчиєв проти Молдови).

Суд погоджується з існуванням ризику переховування від суду обвинуваченого, до чого його може спонукати тяжкість можливого покарання. Разом з тим, при наявності місця реєстрації і проживання та гарантуванням дотримання належної процесуальної поведінки, суттєво знижується і може бути мінімізований шляхом застосування більш м`якого запобіжного заходу.

Сама по собі тяжкість кримінального правопорушення не може бути підставою для тримання особи під вартою, що слідує із усталеної практики Європейського суду з прав людини.

При цьому будь-яких конкретних підтверджень того, яким чином звільнення обвинуваченого із-під варти може бути небезпечним для результатів судового провадження або заподіяння йому шкоди, суд не може і не повинен прийняти як докази лише те, що загальна складність справи і серйозність звинувачень можуть вважатися "достатніми" причинами для утримання її під вартою.

Тому, враховуючи обставини кримінального правопорушення, особу обвинуваченого ОСОБА_7 , наявність у нього постійного місця проживання, суд вважає, що належна процесуальна поведінка обвинуваченого може бути забезпечена шляхом застосування запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту. На думку суду, такий запобіжний захід зможе запобігти наявним ризикам переховування від суду, здійснення тиску на свідків, зазначених у обвинувальному акті.

Окрім того, відповідно до ст. 181 КПК України запобіжний захід у вигляді домашнього арешту полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби. Домашній арешт може бути застосовано до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі.

Так, ОСОБА_11 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, які, відповідно до ст. 12 КК України відносяться до особливо тяжких.

В підготовчому судовому засіданні щодо цього обвинуваченого було змінено запобіжний захід з тримання під вартою на домашній арешт із забороною спочатку цілодобово, а в подальшому у нічний час залишати житло без дозволу суду. Строк дії домашнього арешту обвинуваченому ОСОБА_11 спливає 14.07.2026.

Судом також було встановлено, що в період дії запобіжного заходу обвинувачений ОСОБА_11 , перебуваючи під цілодобовим домашнім арештом, порушив його умови, а саме на момент перевірки 12.05.2026 був відсутній вдома, про що свідчать матеріали ВП № 2 Нікопольського РУП.

Разом з тим, суд вважає, що клопотання прокурора про продовження щодо обвинуваченого ОСОБА_11 запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту підлягає задоволенню.

При цьому суд враховує й положення ст. 178 КПК України, вагомість наявних доказів про вчинення обвинуваченим кримінальних правопорушень, тяжкість покарання за злочини, в яких він обвинувачується - систематичне вчинення злочинів у сфері незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин у складі злочинної організації. На думку суду ризики, зазначені прокурором, доведені та обґрунтовані.

Керуючись ч. 5 ст. 194, ч. 3 ст. 315 КПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Клопотання прокурора про продовження строків тримання під вартою задовольнити частково. Клопотання обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника про зміну запобіжного заходу задовольнити.

Змінити щодо ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , запобіжний захід з тримання під вартою на домашній арешт, заборонивши цілодобово залишати житло за адресою: АДРЕСА_4 , без дозволу суду.

ОСОБА_7 звільнити з-під варти негайно в залі суду.

Покласти на обвинуваченого наступні обов`язки:

- прибувати за кожною вимогою до суду;

- не відлучатися із м. Покров, Дніпропетровської області, в якому він проживає, без дозволу суду;

- повідомляти суд про зміну свого місця проживання.

Клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту задовольнити частково.

Продовжити щодо ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, заборонивши в період часу з 22.00 год. до 6.00 год. наступної доби залишати житло за адресою: АДРЕСА_8 , без дозволу суду.

Покласти на обвинуваченого наступні обов`язки:

- прибувати за кожною вимогою до суду;

- не відлучатися із м. Покров, Дніпропетровської області, в якому вони проживають, без дозволу суду;

- повідомляти суд про зміну свого місця проживання.

Копію ухвали про продовження строку запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту надіслати для виконання до ВП № 2 Нікопольського РУП ГУНП в Дніпропетровській обл.

Роз`яснити обвинуваченим, що відповідно до ч. 5 ст. 181 КПК України, працівники органу Національної поліції з метою контролю за поведінкою, мають право з`являтися в житло, під арештом в якому вони перебувають, вимагати надання усних чи письмових пояснень з питань, пов`язаних з виконанням покладених на них зобов`язань.

Строк дії ухвали не більше ніж два місяці, тобто до 01.09.2026 і у разі необхідності може бути продовжений за клопотанням прокурора. Після закінчення строку ухвала про застосування запобіжного заходу припиняє свою дію і обов`язки скасовуються.

Контроль за виконанням запобіжного заходу та виконанням обов`язків здійснює прокурор.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя: ОСОБА_1