Рішення № 137917004, 03.07.2026, Довгинцівський районний суд м. Кривого Рогу

ЄУН 175/1267/26

Номер провадження 2/211/3413/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 липня 2026 року суддя Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області Гонтар А.Л.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Глобал Спліт» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Глобал Спліт» звернувся 20 січня 2026 року до Дніпровського суду Дніпропетровської області з позовом до відповідача ОСОБА_1 та просить стягнути заборгованість за кредитним договором № 22030000600734 від 17.01.2023 84243,56 грн., посилаючись на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором, з яких 58742,17 грн. залишок простроченого кредиту; 1,24 грн. залишок прострочених відсотків, 25500,15 грн. залишок прострочених комісій.

23 січня 2026 року справу за підсудністю передано в Довгинцівський районний суд міста Кривого Рогу.

02 березня 2026 року матеріали цивільної справи розподілено судді Гонтар А.Л.

На підставі ухвали від 09 червня 2026 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі, розгляд якої ухвалено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклика) сторін.

23 червня 2026 року до суду надано відзив на позовну заяву, відповідно до якого зазначено, що відповідач позовні вимоги визнала частково, вона не заперечує проти погашення суми у розмірі 58742,17 гривень, але не визнає позовні вимоги в частині стягнення 25600, 15 грн.

Дослідивши матеріали справи, суд висновує таке.

Згідно зі статтею 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Відповідно до статті 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, розмір яких встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Як установив суд та підтверджують письмові докази, 17 січня 2023 року між Акціонерним товариством «Банк Кредит Дніпро» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № № 22030000600734, за умовами якого банк надає клієнту грошові кошти (кредит) у тимчасове платне користування на споживчі потреби, а клієнт зобов`язується повернути наданий кредит, сплатити проценти за користування кредитом та комісії, що передбачені договором, а також здійснити інші платежі за кредитом у встановлені договором строки та розмірах, та виконати свої зобов`язання за договором у повному обсязі.

За умовами п.1.1 договору, банк надав ОСОБА_1 кошти (кредит) на таких умовах: сума кредиту 62963, 18 грн.; строк кредитування 48 місяців, кінцева дата повернення кредиту 17 січня 2027 року; цільове призначення погашення кредиту; щомісячна комісія за обслуговування кредиту погоджена різними періодами в пункті 1.2 договору; процентна ставка за користування кредитом є фіксованою та нараховується у розмірі 0,001% річних та щомісячна комісія за обслуговування кредиту 1,50 % від суми кредиту.

Згідно з п.2.1 договору, платежі з погашення заборгованості за кредитом, сплати процентів за користування кредитом та щомісячної комісії за обслуговування кредиту здійснюються у вигляді щомісячних ануїтетних (рівномірних) платежів. Дата та розмір обов`язкових платежів зазначені в графіку платежів, що викладені в розділі 4 договору.

З умовами договору ОСОБА_1 погодилася, власноруч його підписавши в простій письмовій формі. Відтак, після підписанням кредитного договору відповідачка власним підписом засвідчила факт взяття на себе відповідного зобов`язання, а саме, повернути надані в тимчасове користування кредитні кошти, сплатити відсотки за користування кредитними коштами та комісію, що передбачені кредитним договором.

Згідно з наданих до суду виписок по рахунку, відповідач ОСОБА_1 не в повному обсязі здійснювала платежі по погашенню кредиту відповідно до графіку платежів та в межах строку дії договору кредит не повернула.

Відповідно до п.1 ч.1ст.512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до ст.1078 ЦК України ,предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

Отже, договір факторингу є одним з різновидів правочинів з відступлення права вимоги.

Матеріали справи підтверджують, що 28 травня 2025 року між Акціонерним товариством «Банк Кредит Дніпро» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Глобал Спліт» було укладено договір факторингу №28/05/25/1, за умовами якого АТ «Банк Кредит Дніпро» передає (відступає) фактору ТОВ «Глобал Спліт» права вимоги до боржників, які виникли у банку внаслідок невиконання боржниками умов кредитних договорів, та які входять до портфелю заборгованості.

Згідно з витягом з реєстру боржників до договору факторингу №28/05/25/1 від 28.05.2025 до ТОВ «Глобал Спліт» від АТ «Банк Кредит Дніпро» перейшло право вимоги за кредитним договором № 22031000571527 від 17.01.2023 року, укладеним із ОСОБА_1 .

Отже, АТ «Банк Кредит Дніпро» відступило право вимоги до відповідача на користь позивача ТОВ «Глобал Спліт» і таке відступлення відповідає вимогам п.1 ч.1 ст.512, ст.513 ЦК України, що визначає правомірність звернення позивача до суду з вимогами до ОСОБА_1 як дійсним кредитором.

У частині першій статті 509 ЦК України зазначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

За частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до статті 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 зроблено висновок, що «припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Враховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання».

З матеріалів справи вбачається, що нарахування відсотків за користування кредитними коштами здійснено первісним кредитором у межах строку дії кредитного договору, розрахунок яких було здійснено на підставі боргу по тілу кредиту, що підтверджується наданим до суду розрахунком, який не спростований відповідачем, як і не спростовано відсутність його волевиявлення на погодження вказаної процентної ставки, яка застосовується при невиконанні зобов`язання щодо повернення кредиту.

Крім того, 10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування », у зв`язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування», залишилися незмінними.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Закон України «Про споживче кредитування», передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за надання та обслуговування кредиту.

Комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування», щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування », .

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.

Указані висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 (провадження №61-4202сво22).

Отож, виходячи з аналізу вимог п.4 ч.1 ст. 1, ч.2 ст.8, ч.1 ст.1, ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», роз`яснень Великої Палати Верховного Суду щодо застосування статті 11 Закону України «Про споживче кредитування », які викладені у постанові від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19 така форма витрат, як комісія за надання кредиту існує на законодавчому рівні, визначається кожним банком (фінансовою установою) індивідуально та затверджується внутрішніми актами.

Отже, спеціальним законодавством України прямо визначені легальні можливості позивача як включати до тексту кредитних договорів із споживачами умови щодо нарахування комісії, так і в подальшому нараховувати її, а також витребувати суму несплаченої вищевказаної комісії від відповідача (в т.ч. і в судовому порядку).

При цьому розмір комісії не був прихованим та позичальник ознайомилася і погодилася з ним, підписуючи кредитний договір, та в подальшому не оспорювала його в судовому порядку.

Згідно з розрахунком, наданим позивачем, заборгованість відповідача ОСОБА_1 перед ТОВ «Глобал Спліт» за кредитним договором № 22030000600734 від 117.01.2023 року становить в сумі 84243,56 грн., з яких:

-58742,17 грн. залишок простроченого кредиту;

-1,24 грн. залишок прострочених відсотків;

Розміри кредитної заборгованості та її складові відповідачка не спростувала, контррозрахунку боргу не надала, тому наданий позивачем розрахунок заборгованості за кредитним договором у сукупності з випискою з рахунку позичальника та іншими доказами є належним і допустимим доказом, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеної у постанові від 22 квітня 2024 року у справі № 559/1622/19 (провадження № 61-12049св23).

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 15 січня 2025 року у справі № 753/16762/15-ц (провадження № 61-7242 св 24) вказавши, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, містять записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Таких висновків також дійшов Верховний Суд у постановах від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15-ц, від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16-ц.

Щодо нарахування та стягнення комісії.

Загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні визначені Законом України «Про споживче кредитування», який набув чинності 10 червня 2017 року.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності) для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати в кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

Водночас Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Зважаючи на викладене, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладений після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування», щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року в справі з подібними правовідносинами № 204/224/21 зроблено висновок про те, що якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів існування переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Установлено, що умовами оскаржуваного кредитного договору передбачена необхідність внесення щомісячної плати за комісію, при цьому в кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються позичальнику та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту.

З огляду на викладене доводи сторони позивача про те, що позивачка погодилась на сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту, з врахуванням незначного розміру процентів за кредитним договором, а відтак щодо законності умов кредитного договору в частині комісії, неможливо вважати обґрунтованими.

Отже, зважаючи на те, що банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні договору, положення пункту кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісяця сплачувати плату за обслуговування кредиту є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 грудня 2024 року в справі № 639/8821/13-ц (провадження № 61-9847св23).

При цьому визнання нікчемного правочину недійсним не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним в силу закону (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-80гс20).

Велика Палата Верховного Суду у пункті 31.29 постанови від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21), зазначила, що «комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

У постанові від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 (провадження № 61-4202сво22) Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду зробив висновок про те, що «якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Верховний Суду у постанові від 12 червня 2024 року у справі № 295/11290/21 (провадження № 61-8534св23) виснував, що виходячи з положень статей 216, 217 ЦК України, реституція як спосіб захисту цивільного права застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним.

З огляду на встановлені у справі обставини, а також сформульовані у цій постанові висновки щодо нікчемності пункту кредитного договору щодо обов`язку позичальника сплачувати комісію за обслуговування кредиту, наявні підстави для зобов`язання АТ «Банк Кредит Дніпро» здійснити перерахунок заборгованості за договором.

Зобов`язання здійснити перерахунок заборгованості з огляду на встановлення незаконності нарахування щомісячної комісії за обслуговування кредиту, унеможливить стягнення з відповідачки цієї суми заборгованості, а також зобов`язує банк переглянути виконання ОСОБА_1 зобов`язань за цим договором, а в разі внесення коштів в більшому розмірі - повернути їх пвідповідачу, що забезпечує захист її інтересу у правовій визначеності.

Схожі за змістом висновки зробив Верховний Суд у постановах від 31 січня 2024 року у справ № 450/126/20, від 09 лютого 2024 року у справі № 337/3703/22 та від 12 червня 2024 року у справі № 295/11290/21 (провадження № 61-8534св23).

Разом із тим, вимог до щодо перерахунку платежів відповідач не заявляла.

Беручи до уваги зазначене, суд вважає необхідним відмовити у задоволенні вимоги про стягнення комісії за обслуговування кредиту з зазначених вище підстав.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Згідно зі статтею 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно з частиною першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Позивач заявив вимогу про відшкодування судових витрат: судового збору в сумі 2 422,40 грн., суд з огляду на положеня статті 141 ЦПК України вважає можливим відшкодувати позивачу понесені витрати.

Керуючись ст. ст. 525, 526, 530, 610, 625, 1050, 1054 ЦК України, ст. ст. 10, 12,13, 141, 263, 265 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

задовольнити позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Глобал Спліт» про стягнення заборгованості за кредитним договором частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання АДРЕСА_2 ), на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Глобал Спліт» (код ЄДРПОУ 41904846, місцезнаходження за адресою: м. Київ, вул. Жилянська. Буд. 5-Б, оф. 5), заборгованість за кредитним договором № 22030000600734 від 17.01.2023 року в сумі 58743 ( п`ятдесят вісім тисяч сімсот сорок три) гривні 41 коп.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Глобал Спліт» в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 коп.

На рішення суду позивачем може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення 03 липня 2026 року.

Суддя: А.Л.Гонтар