Рішення № 137916957, 03.07.2026, Дніпровський районний суд Дніпропетровської області (до 25.04.2025 - Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області)

Справа № 539/457/26

Провадження № 2/175/1343/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 липня 2026 року Дніпровський районний суд

Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді Васюченка О.Г.,

з участю секретаря Кульпіної Л.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у селищі Слобожанське цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Територіальної громади в особі Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Перша краматорська нотаріальна контора Краматорського районного нотаріального округу Донецької області про визначення додаткового строку для подачі заяви про прийняття спадщини,

ВСТАНОВИВ:

До Дніпровського районного суду Дніпропетровської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Територіальної громади в особі Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Перша краматорська нотаріальна контора Краматорського районного нотаріального округу Донецької області про визначення додаткового строку для подачі заяви про прийняття спадщини..

Відповідно заявлених вимог, позивач просив суд визначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , додатковий строк тривалістю 3 (три) місяці з дня набрання рішенням суду законної сили для подання нотаріусу заяви про прийняття спадщини, що відкрилася після смерті ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ІНФОРМАЦІЯ_4 помер чоловік позивача ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Останнє місце реєстрації Спадкодавця підтверджується довідкою про останнє місце реєстрації померлого № 02.20-2/11/31 від 23.12.2025 року, виданою Виконавчим комітетом Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області (Засульський старостинський округ), відповідно до якої адресою останнього місця реєстрації є: АДРЕСА_1 , а станом на 22.08.2023 року за цією адресою був зареєстрований Спадкодавець. Отже, місцем відкриття спадщини є вказана адреса (Полтавська обл., Лубенський р-н, с. Засулля). Позивач є дружиною спадкодавця та спадкоємцем першої черги за законом. На день смерті Спадкодавця вона не була зареєстрована, та не проживала з ним за однією адресою, спільного місця проживання з ним не мала. Позивач був та є зареєстрованою і фактично проживає у АДРЕСА_2 . До складу спадщини входить, зокрема, 1/5 частка у праві власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , що є основним і фактично єдиним відомим мені майном спадкодавця. Належність Спадкодавцю 1/5 частки у праві власності на Квартиру підтверджується: витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданий Краматорським міським бюро технічної інвентаризації № 19095588 від 05.06.2008 року (реєстраційний № 23532391; номер запису 51533-п у книзі 196), відповідно до якого Квартира перебуває у приватній спільній частковій власності п`яти осіб по 1/5 частці кожному, у т.ч. за спадкодавцем ОСОБА_4 1/5 частка; свідоцтвом про право власності на квартиру НОМЕР_2 від 13.11.2007 року, яким підтверджено належність Квартири в рівних частках п`ятьом співвласникам, у т.ч. спадкодавцю. Оскільки позивач не проживав постійно зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, для прийняття спадщини їй необхідно було подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини у шестимісячний строк. Однак, у встановлений законом строк вона не змогла подати таку заяву з поважної причини, а саме через тривалу небезпекову ситуацію у м. Краматорськ (системні обстріли, повітряні тривоги, реальна загроза життю та здоров`ю цивільного населення), у зв`язку з чим вона була вимушена обмежувати пересування та перебувати у місці укриття за місцем проживання, не маючи безпечної можливості дістатися до нотаріуса для вчинення необхідних дій. Зазначені обставини мали об`єктивний та непереборний характер, не залежали від її волі, істотно обмежували можливість безпечного пересування та доступу до нотаріальних послуг, а отже фактично унеможливлювали подання заяви про прийняття спадщини у визначений законом строк. Лише 27 січня 2026 року з`явилася реальна можливість безпечно звернутися до нотаріуса. Державним нотаріусом Фареник О. О. Першої Краматорської державної нотаріальної контори Краматорського районного нотаріального округу Донецької області, в цей же день винесено та надано мені постанову про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину № 51/02-31 від 27.01.2026 року у зв`язку з пропуском строку для прийняття спадщини. Після того, як з`явилась реальна можливість безпечного відвідування нотаріуса, вона звернулась без зволікань та подала необхідні документи саме 27.01.2026 року, що підтверджується зазначеною постановою нотаріуса. Таким чином, пропуск строку зумовлений поважними причинами, а не недбалістю чи умисним зволіканням. Іншими спадкоємцями першої черги є: донька спадкодавця ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_3 ; син спадкодавця ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_4 . Станом на подання цього позову спадщина належним чином не оформлена жодним зі спадкоємців. Визначення додаткового строку не вирішує спору про право власності на спадкове майно та не порушує прав інших спадкоємців, а лише відновлює можливість реалізувати спадкове право шляхом подання заяви нотаріусу.

Ухвалою Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 25 березня 2026 року по справі відкрито провадження та призначено підготовче засідання.

19 травня 2026 року ухвалою Дніпровського районного суду Дніпропетровської області по вищевказаній справі було закрито підготовче засідання та призначено справу до розгляду по суті.

Представник позивача в своїй заяві просив справу розглянути без участі позивача та його представника. Позовні вимоги пітримують в повному обсязі та просили суд позовну заяву задовольнити.

Відповідач в своїй заяві просив справу розглянути без його участі, рішення ухвалити на розсуд суду.

Треті особи до суду не зявилася, про причини неявки не повідомили.

Враховуючи наведене суд звертає увагу на вимоги статті 121 ЦПК України про те, що справа має бути розглянута судом протягом розумного строку; не може бути залишене поза увагою положення статті 6 Конвенції, якими передбачено, що судові процедури при розгляді справи повинні бути справедливими, справа має бути розглянута в розумний строк, а також те, що в цивільному судочинстві діє принцип ефективності судового процесу, який направлений на недопущення затягування розгляду справи. При цьому слід керувався саме зазначеним, а не наявністю чи відсутністю права, що підлягає захисту, наявністю іншого спору, що начебто перешкоджає вирішенню цієї справи. Таким чином, суд вважає можливим слухання справи за відсутності вказаного відповідача відповідно до ст. 223 ЦПК України.

Суд, повно та всебічно вивчивши матеріали справи, ознайомившись з наданими та витребуваними доказами, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 знаходилися в шлюбі з 14 червня 1983 року.

Судом також встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 - помер.

Останнє місце реєстрації спадкодавця підтверджується довідкою про останнє місце реєстрації померлого № 02.20-2/11/31 від 23.12.2025 року, виданою Виконавчим комітетом Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області (Засульський старостинський округ), відповідно до якої адресою останнього місця реєстрації є: АДРЕСА_1 , а станом на 22.08.2023 року за цією адресою був зареєстрований Спадкодавець.

Позивач є дружиною спадкодавця та спадкоємцем першої черги за законом. На день смерті Спадкодавця вона не була зареєстрована, та не проживала з ним за однією адресою, спільного місця проживання з ним не мала. Позивач був та є зареєстрованою і фактично проживає у АДРЕСА_2 . До складу спадщини входить, зокрема, 1/5 частка у праві власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , що є основним і фактично єдиним відомим мені майном спадкодавця. Належність Спадкодавцю 1/5 частки у праві власності на Квартиру підтверджується: витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданий Краматорським міським бюро технічної інвентаризації № 19095588 від 05.06.2008 року (реєстраційний № 23532391; номер запису 51533-п у книзі 196), відповідно до якого Квартира перебуває у приватній спільній частковій власності п`яти осіб по 1/5 частці кожному, у т.ч. за спадкодавцем ОСОБА_4 1/5 частка; свідоцтвом про право власності на квартиру НОМЕР_2 від 13.11.2007 року, яким підтверджено належність Квартири в рівних частках п`ятьом співвласникам, у т.ч. спадкодавцю. Оскільки позивач не проживав постійно зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, для прийняття спадщини їй необхідно було подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини у шестимісячний строк. Однак, у встановлений законом строк вона не змогла подати таку заяву з поважної причини, а саме через тривалу небезпекову ситуацію у м. Краматорськ (системні обстріли, повітряні тривоги, реальна загроза життю та здоров`ю цивільного населення), у зв`язку з чим вона була вимушена обмежувати пересування та перебувати у місці укриття за місцем проживання, не маючи безпечної можливості дістатися до нотаріуса для вчинення необхідних дій. Зазначені обставини мали об`єктивний та непереборний характер, не залежали від її волі, істотно обмежували можливість безпечного пересування та доступу до нотаріальних послуг, а отже фактично унеможливлювали подання заяви про прийняття спадщини у визначений законом строк. Лише 27 січня 2026 року з`явилася реальна можливість безпечно звернутися до нотаріуса. Державним нотаріусом Фареник О. О. Першої Краматорської державної нотаріальної контори Краматорського районного нотаріального округу Донецької області, в цей же день винесено та надано мені постанову про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину № 51/02-31 від 27.01.2026 року у зв`язку з пропуском строку для прийняття спадщини. Після того, як з`явилась реальна можливість безпечного відвідування нотаріуса, вона звернулась без зволікань та подала необхідні документи саме 27.01.2026 року, що підтверджується зазначеною постановою нотаріуса. Таким чином, пропуск строку зумовлений поважними причинами, а не недбалістю чи умисним зволіканням.

Також встановлено, що іншими спадкоємцями як зазначає позивач першої черги є: донька спадкодавця ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_3 ; син спадкодавця ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_4 .

Станом на подання цього позову спадщина належним чином не оформлена жодним зі спадкоємців. Визначення додаткового строку не вирішує спору про право власності на спадкове майно та не порушує прав інших спадкоємців, а лише відновлює можливість реалізувати спадкове право шляхом подання заяви нотаріусу.

У зв?язку з даною відмовою нотаріуса позивач змушени звертатися до суду з даним позовом.

Позовна заява не змінювалася та не доповнювалася та не уточнювалася.

Отже, за загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який почався з часу відкриття спадщини. Таким чином, право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов`язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Отже, суд вважає вимоги позову не підлягаючими задоволенню, виходячи з наступного.

Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…».

Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

Відповідно до статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

У справах про визнання права власності у порядку спадкування належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), який прийняв спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування.

Судом встановлено, що Державним нотаріусом Фареник О. О. Першої Краматорської державної нотаріальної контори Краматорського районного нотаріального округу Донецької області, винесено постанову про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину № 51/02-31 від 27.01.2026 року у зв`язку з пропуском строку для прийняття спадщини.

Так, для прийняття спадщини спадкоємцем, який на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, необхідно особисто подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини, згідно ст.1269 ЦК України.

При цьому, такі дії повинні бути вчинені у встановлений законом для прийняття спадщини строк.

Пропуск такого строку, позбавляє спадкодавця можливості прийняти спадщину через нотаріальну контору, який пропущено з поважних причин, і потребує пред`явлення нею позову про визначення додаткового строку, достатнього для подання заяви про прийняття спадщини.

Також судом з урахуванням вище викладеного встановлено, що іншими спадкоємцями першої черги є: донька спадкодавця ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_3 ; син спадкодавця ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , однак доказів, що останні прийняли спадщину чи їх усунуто від права на спадкування, або неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, суду не надано та не зазначено.

Отже, за загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який почався з часу відкриття спадщини. Таким чином, право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов`язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 листопада 2021 року в справі № 759/19779/18 (провадження № 61-4523св21) вказано, що: «у справах про визнання права власності у порядку спадкування належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), який прийняв спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування».

Зазначений у позові позивачем відповідач з урахуванням вище викладеного не є належним відповідачем, оскільки належним відповідачем є (спадкоємці), які прийняли спадщину чи відповідний орган місцевого самоврядування (Краматорська міська рада Донецької області).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року по справі № 523/9076/16-ц зазначила, що пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

За таких обставин відсутні підстави для задоволення позовної вимоги внаслідок пред`явлення позову до неналежного відповідача.

Позивач чи його представник у встановленому законом порядку заяв чи клопотань про зміну первісного відповідача на належного відповідача чи залучення співвідповідача не подавав та не звертався.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно із ст. 77-81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 16 ЦК України на законодавчому рівні закріплені способи захисту цивільних прав та інтересів.

Захист цивільних прав це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміються закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений ст. 16 ЦК України.

Особа, право якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Згідно із ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Положеннями ст. 15 ЦК України визначено, що судовому захисту підлягає лише порушене, оспорюване або невизнане право.

Згідно зі ст. 55 Конституції України, «Права і свободи людини і громадянина захищаються судом. …Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.». Виходячи з передбаченого ст. 8 Конституції України принципу верховенства права, наведені норми Конституції України надають людині можливість будь-якими незабороненими законом засобами самому захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Ст. 15 ЦК України також передбачає право кожної особи на захист своїх цивільних прав та інтересів у разі їх порушення, невизнання або оспорювання, а ст. 16 цього ж кодексу право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, вказуючи в якості одного зі способів захисту цивільних прав та інтересів визнання права. Ст. 392 ЦК України також передбачено право власника майна на пред`явлення позову про визнання його права власності.

Згідно зі ст. 129 Конституції України, обов`язковість судового рішення є однією з основних засад судочинства. У ст. 129-1 Конституції України вказано, що судове рішення є обов`язковим до виконання.

Вимоги до доказів встановлені ст. 77 ЦПК України, якою встановлено, що письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

У відповідності до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Відповідно до ч. 3, 6 ст. 13 ЦК України «Межі здійснення цивільних прав»: не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п`ятою цієї статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції (995_004) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), № 4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов`язки сторін. Всі ці складові могли бути з`ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу. Слід також зазначити, що позивач в разі наявності труднощів щодо витребування доказів по справі, відповідно до статті 84 ЦПК України, міг би скористатися своїм процесуальним правом та звернутися до суду з відповідним клопотанням про витребування доказів. Але в даному разі цього зроблено не було.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.

Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об`єктивні підстави вважати, що позов не підлягає задоволенню.

Не може суд прийняти до уваги позицію позивача стосовно наполягання на позовних вимогах, оскільки вона спростовується вищенаведеним і нічим об`єктивно не підтверджується.

Таким чином позовні вимоги не знайшли своє підтвердження в ході судового засідання і не підлягають задоволенню в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 8, 19, 21, 41, 55, 58, 124, 129, 129-1 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 15, 16, 321, 328, 392, 1217, 1218, 1220, 1223, 1226, 1258, 1259, 1261-1265, 1268-1270, 1272, 1282 ЦК України, ст. 4, 5, 18, 43, 49, 76-81, 84, 89, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

ОСОБА_1 в задоволенні позову до Територіальної громади в особі Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Перша краматорська нотаріальна контора Краматорського районного нотаріального округу Донецької області про визначення додаткового строку для подачі заяви про прийняття спадщини відмовити.

Судові витрати залишити за позивачем.

Рішення може бути оскаржено в Дніпровський апеляційний суд протягом 30 днів з дня проголошення рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.

Суддя: О.Г. Васюченко