Ухвала суду № 137912635, 30.06.2026, Новобузький районний суд Миколаївської області

Справа № 481/695/25

Провадж.№ 1-кс/481/250/2026

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.06.2026 рокуслідчий суддя Новобузького районного суду Миколаївської області ОСОБА_1 , за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2 , користувача майна ОСОБА_3 , представника користувача майна адвоката ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Новий Буг, в режимі відеоконференції, клопотання про скасування арешту майна в рамках кримінального провадження №42025152030000018 внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 23.04.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 197-1 КК України,

Установив :

23.06.2026 до Новобузького районного суду Миколаївської області надійшло клопотання представника заявника ОСОБА_4 , який діє в інтересах ОСОБА_3 , про скасування арешту майна в рамках кримінального провадження №42025152030000018 внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 23.04.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 197-1 КК України.

Клопотання обгрунтовано тим, що ухвалою слідчого судді Новобузького районного суду Миколаївської області від 14.05.2025 року у справі №481695/25 накладено арешт на майно сільськогосподарську будівлю - склад у провулку між вул. Українська (Петровського) біля домоволодіння №17 та вул. Лесі Українки в селищі Казанка, Баштанського району, Миколаївської області, розміром 11,3х24,6м, площею 279,42 метрів квадратних із забороною користування та розпорядження будь - яким фізичним чи юридичним особам (в тому числі проведення ремонту, зміни, поліпшення, знищення, демонтажу) до скасування арешту у встановленому законом порядку.

Згідно з матеріалами, якими прокурор обґрунтовував клопотання про арешт, ця будівля самовільно збудована на самовільно зайнятій земельній ділянці комунальної власності в селищі Казанка та використовується ОСОБА_5 без правовстановлюючих документів, що завдає збитків територіальній громаді від недоотримання орендної плати. Прокурор зазначив, що саме ОСОБА_5 є ймовірним володільцем будівлі, і тому на неї слід накласти арешт із метою збереження речових доказів. Однак насправді власником та володільцем цієї будівлі є ОСОБА_3 який і збудував її у 2003 році разом зі своєю покійною дружиною ОСОБА_6 на земельній ділянці, що на законних підставах перебувала у користуванні останньої. Таким чином, арешт накладено на майно особи, яка не є ОСОБА_5 , і зроблено це без повідомлення реального власника, поза межами законних підстав та з грубим порушенням кримінального процесуального закону і Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція).

ОСОБА_3 та його покійна дружина ОСОБА_6 спільно збудували спірну господарську споруду (склад) у 2003 році. Земельна ділянка для будівництва житлового будинку та господарських споруд, а також для ведення особистого селянського господарства була надана у користування саме ОСОБА_6 на підставі рішення виконавчого комітету Казанківської селищної ради. Відтак будівництво здійснювалося не на «самовільно зайнятій» ділянці, а на землі, яка перебувала у законному користуванні одного з подружжя.

Після смерті ОСОБА_6 право користування землею припинилося, однак це жодним чином не перетворює правомірно зведену в минулому споруду на «самовільно збудовану на самовільно зайнятій ділянці» в кримінально-правовому сенсі. У цивільно-правовій площині може йтися лише про укладення договору оренди землі або вирішення долі будівлі за правилами ст.376 ЦК України, але ніяк не про злочин.

Протягом усіх років з моменту зведення будівлі ОСОБА_3 особисто нею користувався, складував урожай та власне майно. Жодних доказів того, що будівлю збудував або набув у власність ОСОБА_5 , матеріали провадження не містять. Посилання прокурора на те, що земельною ділянкою фактично користується ОСОБА_5 , не доводить ані факту будівництва ним споруди, ані факту набуття ним права власності чи володіння на цю споруду. Крім того, навіть у клопотанні прокурора та в ухвалі суду йдеться лише про ймовірного володільця.

Стаття 197-1 КК України набула чинності лише 12.02.2007. До цієї дати самовільне будівництво на самовільно зайнятій земельній ділянці не визнавалося кримінально караним. Криміналізація таких дій відбулася через чотири роки після завершення будівництва спірної споруди.

Відповідно до примітки до ст.197-1 КК України шкода визнається значною, якщо вона у сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян (для 2025 року це 425000 грн). Натомість угода про відшкодування збитків від 07.10.2022, укладена між Казанківською селищною радою та ОСОБА_5 , визначає розмір щорічних збитків у сумі 3110,15 грн, що навіть за багаторічний період не досягає рівня «значної шкоди». У клопотанні прокурора та в ухвалі слідчого судді розмір шкоди взагалі не визначений і не доведений, що виключає саму можливість кримінально-правової кваліфікації.

Діяння, передбачене ч.3 ст.197-1 КК України, є кримінальним проступком. Його санкція передбачає покарання у виді обмеження волі на строк до трьох років, що відповідає визначенню кримінального проступку у ч.2 ст.12 КК України. Строк давності притягнення до відповідальності за цей проступок становить три роки (п.2 ч.1 ст.49 КК України). Якщо навіть відлічувати від найпізнішої можливої дати 12.02.2007, строк давності сплив ще у лютому 2010 року. На момент реєстрації кримінального провадження (23.04.2025) минуло понад 18 років. У провадженні жодній особі не повідомлено про підозру, особу, яка б вчинила це діяння, не встановлено. Пункт 3-1 ч.1 ст.284 КПК України чітко вказує, що за таких обставин провадження підлягає закриттю судом за клопотанням прокурора.

Верховний Суд неодноразово підкреслював, що ця норма є імперативною, прокурор зобов`язаний звернутися до суду для закриття провадження, а суд закрити його. Якщо провадження підлягає безумовному закриттю за строками давності, тривалий арешт майна втрачає легітимну мету і стає свавільним. Продовження кримінального переслідування після спливу строків давності є порушенням принципу правової визначеності, що неодноразово констатував ЄСПЛ, зокрема у справі «East/West Alliance Limited проти України» (заява №19336/04), де зазначено, що тривале перебування майна під арештом у кримінальній справі, яка не має судової перспективи, становить надмірний індивідуальний тягар для власника і порушує ст.1 Першого протоколу до Конвенції.

Накладення арешту на будівлю та триваюча заборона користуватися нею становить втручання у право на мирне володіння майном, гарантоване ст.1 Першого протоколу. Для виправдання такого втручання держава повинна довести його законність, наявність легітимної мети та пропорційність («Спорронґ і Льоннрот проти Швеції», п.?61; «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», п.37)

Представник заявника просить скасувати арешт накладений ухвалою слідчого судді Новобузького районного суду Миколаївської області від 14.05.2025 року у справі № 481/695/25 у кримінальному провадженні № 42025152030000018 від 23 квітня 2025 року (правова кваліфікація ч.3 ст. 197-1 КК України) на сільськогосподарську будівлю - склад у провулку між вул. Українська (Петровського) біля домоволодіння №17 та вул. Лесі Українки в селищі Казанка, Баштанського району, Миколаївської області, розміром 11,3х24,6м, площею 279,42 метрів квадратних, володільцем якого ймовірно є ОСОБА_5 ( АДРЕСА_1 ) із забороною користування та розпорядження будь яким фізичним чи юридичним особам (в тому числі проведення ремонту, зміни, поліпшення, знищення, демонтажу) до скасування арешту у встановленому законом порядку.

В судовому засіданні заявник ОСОБА_3 клопотання про скасування арешту майна підтримав та просив його задовольнити.

Представник заявника ОСОБА_4 в судовому засіданні просив задовольнити клопотання про скасування арешту майна.

Прокурор у судове засідання не з`явився повторно. Про час та місце розгляду клопотання повідомлявся належним чином причини своєї неявки суду не повідомив, свою позицію з приводу заявленого клопотання не довід до суду.

Вислухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали клопотання про скасування арешту майна, слідчий суддя приходить до наступного.

В судовому засіданні встановлено, що слідчим відділом відділу поліції №1 Баштанського РВП ГУНП в Миколаївській області проводиться досудове розслідування кримінального провадження, за фактом самовільного будівництва будівель або споруд на самовільно зайнятій земельній ділянці комунальної власності (без кадастрового номеру), що знаходиться в провулку між вул. Українська (Петровського) (біля домоволодіння №17) та вул. Лесі Українки в смт. Казанка, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 197-1 КК України, яке внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань №42025152030000018 від 23 квітня 2025 року.

Ухвалою слідчого судді Новобузького районного суду Миколаївської області від 14.05.2025 за клопотанням клопотання прокурора Казанківського відділу Баштанської окружної прокуратури було накладено арешт на сільськогосподарську будівлю - склад у провулку між вул. Українська (Петровського) біля домоволодіння №17 та вул. Лесі Українки в селищі Казанка, Баштанського району, Миколаївської області, розміром 11,3х24,6м, площею 279,42 метрів квадратних, володільцем якого ймовірно є ОСОБА_5 ( АДРЕСА_1 ) із забороною користування та розпорядження будь - яким фізичним чи юридичним особам (в тому числі проведення ремонту, зміни, поліпшення, знищення, демонтажу) до скасування арешту у встановленому законом порядку.

Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 27.05.2025 року ухвалу слідчого судді Новобузького районного суду Миколаївської області від 14.05.2025 про накладення арешту в межах кримінального провадження №42025152030000018 від 23 квітня 2025 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 197-1 КК України, залишено без змін, а апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_5 , адвоката ОСОБА_4 без задоволення.

Відповідно до копії інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майна та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкту нерухомого майна від 21.04.2025 нежиле приміщення, магазин на підставі договору дарування від 08.11.2004 посвідченого приватним нотаріусом Казанківського районного округу Миколаївської області ОСОБА_7 за №3378 зареєстроване за ОСОБА_6 .

Із витягу із Рішення Казанківської селищної ради Миколаївської області від 07.04.2011 року № 13/6 «Про припинення права користування земельними ділянками» встановлено, що було припинено право користування земельними ділянками ОСОБА_6 , площею 0,15 га, яка була надана їй для будівництва житлового будинку та господарських споруд і 0,12 га для ведення особистого селянського господарство по вул. Петровського, 17, у зв`язку із смертю землекористувача.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Зі змісту обставин встановлених під час досудового розслідування кримінального провадження вбачається, що для цього кримінального провадження має значення та підлягає доказуванню факт створення під час самовільного будівництва на самовільно зайнятій земельній ділянці об`єкту нового будівництва, який містить на собі відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.

Таким чином, вищевказана самовільно збудована на самовільно зайнятій земельній ділянці споруди є процесуальним джерелом доказів у кримінальному провадженні № 42025152030000018.

Метою арешту вказаної будівлі є забезпечення збереження речових доказів.

Незастосування таких заходів може привести до проведення державної реєстрації, внесення змін до державної реєстрації, перетворення, відчуження речових доказів, а також незаконної передачі (розпорядження) у користування речових доказів третім особам, які можуть вчинити дії, які знищать сліди вчинення кримінального правопорушення, в тому числі змінити технічні характеристики речових доказів.

Таким чином, з метою виконання завдань кримінального провадження та забезпечення збереження речових доказів, слідство прийшло до висновку, що єдиною мірою, що забезпечить схоронність майна, яке визнано речовим доказом, є його арешт.

На теперішній час досудове розслідування триває, встановлюються всі обставини вчинення кримінального правопорушення, в тому числі перевіряється інформація щодо достовірності інформації про технічні характеристики самовільно збудованої будівлі, а тому такий захід забезпечення кримінального провадження як арешт майна є необхідним та доцільним.

Разом з тим, відповідно до висновків постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 березня 2021 року (провадження № 11-410сап20) арешт майна лише з мотивів винесення постанови про визнання його речовим доказом без доведення достатності доказів необхідності забезпечення збереження речового доказу не узгоджується з положеннями законодавства.

Тривале ж утримання майна як речового доказу у кримінальному провадженні покладає на його власника надмірний тягар.

Так, ЄСПЛ у справі «AKSHIN GARAYEV v. AZERBAIJAN» від 02 лютого 2023 року (заява № 30352/11) зазначив, що оскільки утримання майна заявника як доказу є заходом, який тимчасово обмежує користування та розпорядження майном, цей захід має бути передбачений національним законодавством, переслідувати законну мету та бути їй пропорційним.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина 1 статті 321 ЦК України).

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми: 1) виражається у першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; 2) викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплена у другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна у загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «"East/West Alliance Limited" проти України» від 23 січня 2014 року (заява № 19336/04), § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

ЄСПЛ у своїх рішеннях наголошує на тому, що має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти шляхом ужиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності (рішення ЄСПЛ у справі «Прессос компанія ОСОБА_8 » та інші проти Бельгії»).

Рішенням ЄСПЛ від 15 травня 2008 року у справі «Надточій проти України» (заява № 7460/03) та рішенням ЄСПЛ від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг і Льоннрот проти Швеції» визначено, що втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися з дотриманням принципу «пропорційності» (principle of proportionality) - «справедливої рівноваги (балансу)» (fair balance) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від такого втручання. Будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які у свою чергу мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним законній меті.

У рішеннях ЄСПЛ від 09 червня 2005 року у справі «Бакланов проти Російської Федерації» (заява № 68443/01) та від 24 березня 2005 року у справі «Фрізен проти Російської Федерації» (заява № 58254/00), Судом наголошується на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання публічної влади у право на повагу до власності має бути законним, держави уповноважені здійснювати контроль за використанням власності шляхом виконання законів. Більше того, верховенство права, одна з засад демократичної держави, втілюється у статтях Конвенції. Питання у тому, чи було досягнуто справедливої рівноваги між вимогами загального інтересу та захисту фундаментальних прав особи, має значення для справи лише за умови, що спірне втручання відповідало вимогам законності і не було свавільним.

Отже, враховуючи, що арешт об`єкту будівництва, застосований відповідно до ухвали слідчого судді від 14.05.2025 року переслідував легітимну мету, проте, беручи до уваги наслідки арешту майна для користувача майна, розумність та співмірність обмеження права власності із завданнями кримінального провадження, виходячи із загальних засад кримінального провадження, слідчий суддя приходить до висновку, що клопотання підлягає частковому задоволенню, з наданням користувачу майна права продовжити користуватися нежитловим приміщенням, однак із продовженням заборони ним розпоряджатися.

Керуючись ст.174,309,369-372 КПК України, слідчий суддя

Постановив :

Клопотання, задовольнити частково.

Скасувати арешт у вигляді заборони користування майном, накладений ухвалою слідчого судді Новобузького районного суду Миколаївської області від 14.05.2025 року, на майно в рамках кримінального провадження № 42025152030000018 від 23.04.2025 року, а саме:

- на сільськогосподарську будівлю - склад у провулку між вул. Українська (Петровського) біля домоволодіння №17 та вул. Лесі Українки в селищі Казанка, Баштанського району, Миколаївської області, розміром 11,3х24,6м, площею 279,42 метрів квадратних, володільцем якого ймовірно є ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 ).

Попередити ОСОБА_3 про кримінальну відповідальність за ст. 388 КК України за незаконні дії щодо майна, на яке накладено арешт в частині розпорядження ним, в тому числі забороні проведення ремонту, зміни, поліпшення, знищення, демонтажу.

Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили з моменту її проголошення.

Ухвала в повному обсязі виготовлена 02.07.2026 року .

Слідчий суддя