Рішення № 137911448, 02.07.2026, Самарський районний суд м. Дніпропетровська

Справа 206/2658/26

Провадження 2/206/2113/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2026 року Самарський районний суд міста Дніпра у складі:

головуючого судді Кушнірчука Р.О.,

при секретареві Задорожній К.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпро в порядку спрощеного позовного провадження відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «СОЛВЕНТІС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

До суду надійшла вказана позовна заява, яка обґрунтована тим, що 22.11.2020 між ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «АЛЕКСКРЕДИТ» (далі- ТОВ «АЛЕКСКРЕДИТ», Кредитодавець, Товариство) та ОСОБА_1 (далі- Відповідач) укладено Договір про надання кредиту № 4204514 (далі-Кредитний договір, Договір), який було підписано ОСОБА_1 за допомогою електронного підпису одноразового ідентифікатора. Відповідно до умов договору відповідач отримала кредитні кошти в сумі 6 400,00 гривень. 29.10.2025 між ТОВ «АЛЕКСКРЕДИТ» та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «СЕКВОЯ КАПІТАЛ» (далі ТОВ «СЕКВОЯ КАПІТАЛ») було укладено Договір факторингу №29/10-2025 (далі- «Договір факторингу-1»), відповідно до умов якого до ТОВ «СЕКВОЯ КАПІТАЛ» перейшло право вимоги до боржників, зокрема до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором № 4204514 від 22.11.2020. 31.10.2025 між ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «СЕКВОЯ КАПІТАЛ» (далі-ТОВ «СЕКВОЯ КАПІТАЛ») та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «СОЛВЕНТІС» (далі ТОВ «ФК «СОЛВЕНТІС») був укладений Договір факторингу №ДФ-31102025 (далі- «Договір факторингу-2»), відповідно до умов даного договору до ТОВ «ФК «СОЛВЕНТІС» перейшло право вимоги до боржників, зокрема до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором № 4204514 від 22.11.2020, що становить 40 200,80 гривень, із яких: 6 400,00 гривень - заборгованість за тілом кредиту; 33 800,80 гривень - заборгованість за відсотками; 0,00 гривень - заборгованість за комісіями; 0,00 гривень - заборгованість за пенею. Враховуючи вищевикладене, представник позивача Лановий Є.М. просив суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у сумі 40 200,80 гривень та понесені судові витрати, зокрема судовий збір у сумі 2 662,40 гривень та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6 000,00 гривень.

Не погоджуючись з обставинами викладеними в позовній заяві представником відповідача ОСОБА_2 було подано відзив на позовну заяву, який обґрунтований тим, що позов складено 24.04.2026, а 30.04.2026 він надійшов до Самарського районного суду міста Дніпра. Ознайомленням з позовом встановлено, що позивач звернувся до суду після минування строку позовної давності за кредитом. Так, до позову в числі іншого долучено Договір про надання кредиту № 4204514, з яких вбачається наступне. Так, згідно п. 3.1. Строк дії Договору встановлюється з дати його укладення 22.11.2020 та триває до кінцевої дати його виконання 06.06.2021. При цьому невід`ємною частиною Договору про надання кредиту є його Додаток №1 «Графік платежів», за яким основна сума кредиту у розмірі 6 400 грн. з усіма нарахуваннями мала становити загальну орієнтовну вартість 7 792,64 грн. за лояльними умовами кредитування (16 днів) або ж 8 146, 20 грн. - за загальними умовами кредитування (196 днів, спеціальний 16 плюс базовий 180) з визначеною Кредитодавцем датою остаточного платежу 06.06.2021. Кількість та розмір платежів, а також періодичність їх внесення за лояльними умовами кредитування передбачалась разово у сумі 7 792,64 грн. (в цій сумі абсолютне значення подорожчання кредиту становило б не більше 1 392,64 грн.) до 08.12.2020, а за загальними умовами кредитування двічі : до 08.12.2020 у сумі 8 139,80 грн. та до 06.06.2021 у сумі 6,40 грн. на загальну суму 8 146,20 грн. (в цій сумі абсолютне значення подорожчання кредиту становило б не більше 1 746,20 грн.). Представник зауважує, що ОСОБА_1 кредитні кошти Кредитодавцю не повернуто, платежі з цього приводу не проводились, у зв`язку з чим відлік строку позовної давності необхідно здійснювати з 7.06.2021 - з наступного дня після того, як ОСОБА_1 мала внести гроші за останнім платежем. Цей строк в такому випадку завершився настанням 08.06.2024. Свою позицію в частині порушення позивачем строків на звернення до суду з позовною заявою в рамках договірних зобов`язань за Договором про надання кредиту від 22.11.2020 № 4204514 обґрунтовано фактичними обставинами, наступними нормами матеріального та процесуального права, а також судовою практикою. Так, спір між сторонами стосується стягнення заборгованості за кредитним договором. Представник звернув увагу на те, що у позові відсутні посилання на виконання Відповідачем своїх зобов`язань, а в числі долучених до позову документів відсутні будь-які докази з цього приводу. Також, у Договорі про надання кредиту відсутні посилання на визначення спеціальних строків позовної давності, які б були погоджені за взаємною добровільною згодою сторін, у зв`язку з чим у даній конкретній ситуації для вирішення питання можливого стягнення заборгованості необхідно застосовувати загальну позовну давність, строк якої становить 3 роки (ст. 257 Цивільного кодексу України). Відлік такого строку починається з дати закінчення строку дії кредиту, а якщо кредит передбачає щомісячні платежі, то строк обчислюється окремо для кожного простроченого платежу. Тобто за кожним конкретним місяцем він відраховується з наступного дня після того, як ОСОБА_1 мала внести гроші. Відтак закон передбачає, що після спливу 3 років кредитор втрачає законне право вимагати повернення боргу через суд. 22.05.2026 з урахуванням того, що позивач звернувся до суду з даним позовом після минування (спливу) строку позовної давності, керуючись статтями 261 (початок перебігу позовної давності), 267 (наслідки спливу позовної давності) Цивільного кодексу України до суду в інтересах відповідача внесено заяву про застосування строків позовної давності і відмову у задоволенні позову з цих підстав. Окрім спливу строків позовної давності, як підставу для відмови у позові за ініціативою відповідача, ОСОБА_1 також не погоджується із заявленими позовними вимогами та їх розміром. Так, долучений до позову деталізований розрахунок заборгованості, на підставі якого базуються загальні позовні вимоги йде у розріз з Договором про надання кредиту та вимогами закону. Зокрема цей розрахунок здійснено шляхом щоденного нарахування процентів за користування кредитом з дати укладення Договору про надання кредиту у термін до остаточної календарної дати погашення кредиту. Відтак загальна заявлена сума позовних вимог у розмірі 40 200,8 грн. в числі інших складових включає залишок процентів за користування кредитом у сумі 33 800,8 грн. (нараховано за період з дати укладення договору до дати останнього платежу за ним. З таким обрахунком суми позовних вимог відповідач не погоджується та вважає, що в частині тіла кредиту слід відмовити з підстав минування (спливу) строків позовної давності, що обґрунтовано вище, а в частині процентів за користування кредитом слід відмовити за безпідставністю їх нарахування Кредитором боржнику. Представник вважає, що з боку позивача має місце порушення принципу співмірності процентів (відсотків) щодо тіла кредиту. Представник вважав, що розмір відсотків є завищеним відносно тіла кредиту, непропорційними і нерозумними, що є за своєю суттю несправедливим, оскільки порушують права відповідача, як споживача кредитних послуг. Так, з розрахунку заборгованості, наданого позивачем, вбачається, що кредитором застосовувалися відсоткова ставка у розмірі 1,7% (з 22.11.2020 по 08.12.2020 включно) та 3% (з 09.12.2020 по 06.06.2021 включно) за кожен день користування кредитними коштами. Вимога про нарахування та сплату вищезазначених відсотків у розмірі 33 800,80 грн., з огляду на розмір тіла кредиту (6 400,00 грн.), є явно завищеною та не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. З урахуванням викладеного, представник відповідача Тюканкін О.О. просив суд відмовити позивачу в позові в повному обсязі, понесені позивачем витрати покласти на нього ж та розгляд справи провести без участі відповідача та без участі її представника.

Разом з відзивом на позовну заяву представником відповідача ОСОБА_2 було подано заяву про застосування строків позовної давності, яка за змістом є майже аналогічною відзвиву на позовну заяву. Представник просив відмовити у позові в повному обсязі з причин спливу позовної давності та проводити розгляд справи за відсутності сторони відповідача.

Представником позивача Лановим Є.М. було подано відповідь на відзив. Щодо позовної давності представник зазначив, що початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Так, карантин на території України було встановлено безперервно з 12.03.2020 по 30.06.2023. Таким чином, починаючи з березня 2020 року строк позовної давності продовжився на строк дії карантину, який тривав до 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року, а починаючи з 24 лютого 2022 року строк позовної давності продовжився на строк дії в Україні воєнного стану, який діє на даний час. Представник звернув увагу суду, що за загальним правилом строк позовної давності за договором про надання фінансового кредиту № 4204514 від 22.11.2020 не сплинув, оскільки його перебіг був призупинений на період дії карантину та воєнного стану. Відповідно до Закону України № 4434-IX перебіг позовної давності відновлюється з 04.09.2025, тобто саме з цієї дати продовжується (а не завершується) її відлік. Таким чином, трирічний строк позовної давності за вказаним договором почне обчислюватися (продовжиться) з 04.09.2025, і спливе лише після спливу цього трирічного періоду - тобто 04.09.2028, якщо не буде інших підстав для його переривання чи зупинення. Щодо розрахунку заборгованості за Договором про надання кредиту № 4204514 від 22.11.2020. Відповідно до умов Кредитного договору № 4204514 від 22.11.2020, укладеним між ТОВ «АЛЕКСКРЕДИТ» та ОСОБА_1 , встановлено наступне. Згідно до п. 1.3. кредитного договору, Сума кредиту складає 6 400,00 гривень. Відповідно до п. 1.7 кредитного договору нарахування Процентів за користування кредитом здійснюється у наступному порядку: при використанні Позичальником Загальних умов кредитування процентні ставки складають: - У випадку використання Позичальником Лояльних (покращених) умов кредитування, а саме при повному поверненні суми кредиту (п. 1.3. Договору) та сплати Процентів за користування кредитом протягом 5 календарних днів з 22.11.2020 року до 08.12.2020 року (включно) (Базовий період - п. 2.4. Правил) процентна ставка за один день користування кредитом складає 1,70% (Акційна ставка (п. 2.1. Правил) або Ставка за програмою лояльності (п. 2.34. Правил)). - в Базовий період з 22.11.2020 року до 08.12.2020 (включно) - 1,70 % за один день користування Кредитом (Базова процентна ставка - п. 2.3. Правил); - в Спеціальний період (п. 2.40. Правил) з 09.12.2020 року до 06.06.2021 року (включно) 3 % за один день користування Кредитом (Спеціальна процентна ставка - п. 2.34. Правил). Поряд з цим, згідно п.1.5. За цим Договором Позичальник сплачує Кредитодавцю суму кредиту та Проценти за користування кредитом, Неустойку (пеню, штраф) (п. 2.26. Правил), яка може нараховуватися у випадку порушення Позичальником умов цього Договору, а також комісії банків-емітентів платіжних карт, які використовує Позичальник. Згідно п.4.7. кредитного договору, Кредит вважається простроченим при наявності Заборгованості після закінчення Кінцевої дати виконання Договору, зазначеної в п. 3.1. цього Договору, якщо вона не була змінена шляхом укладення Додаткової угоди. Так, матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про виконання Відповідачем своїх зобов`язань з повернення коштів за тілом кредиту у строк, визначений договором. Належно до п. 3.1. кредитного договору, Сторони погодили, що Строк дії Договору (п. 2.41. Правил) встановлюється з Дати укладення Договору (п. 2.9. Правил) 22.11.2020 року до Кінцевої дати виконання Договору 06.06.2021 року (включно). Закінчення Строку дії Договору не звільняє Сторони від відповідальності за його порушення, у тому числі сплати Заборгованості, яке мало місце під час дії Договору. Якщо Позичальник виконає Зобов`язання/сплатить Заборгованість за Договором до Кінцевої дати виконання Договору, Договір припиняє дію у Дату повернення/погашення кредиту (п. 2.8. Правил). Разом з позовною заявою, Позивачем надано Детальний (щоденний) розрахунок заборгованості за Договором про надання кредиту № 4204514 від 22.11.2020 (далі розрахунок), що сформований ТОВ «АЛЕКСКРЕДИТ» та міститься у матеріалах справи. Згідно розрахунку до кредитного договору сума боргу за період 22.11.2020 06.06.2021 становить 40 200,80 грн., із яких: 6 400,00 гривень - заборгованість за тілом кредиту становить. Відповідно до п. 1.3 Договору 33 800,8 гривень - заборгованість за відсотками нарахування яких здійснювалося на підставі: - у період із 22.11.2020 по 08.12.2020 підлягають сплаті проценти у розмірі 1,70% за один день користування кредтом (акційна процентна ставка). - у період із 09.12.2020 по 06.06.2021 підлягають сплаті проценти у розмірі 3,00% за один день користування кредитом (спеціальна процентна ставка). Поряд з цим, відповідно до п.1.7.4. Кредитного договору № 4204514 від 22.11.2020 зазначається, що використання Базової процентної ставки у Базовому періоді, нарахування процентів у Спеціальному періоді за Спеціальною процентною ставкою є правом Кредитодавця. Кредитодавець без погодження з Позичальником може на свій розсуд зменшити нарахування встановлених Договором Процентів за користування кредитом. Позивач звертає увагу суду, що за ввесь період перебування права грошової вимоги у Позивача, останній не здійснював жодних додаткових нарахувань і не застосовував жодних штрафних санкцій до Відповідача, всі нарахування відсотків здійснювались виключно Первісним кредитором у відповідності до договору та додатків до нього. Таким чином, розмір заборгованості що підлягає стягненню становить 40 200,8 грн, з яких тіло кредиту 6 400,00 грн, заборгованість за відсотками 33 800,80 грн, що відповідає сумі, відступленій ТОВ «АЛЕКСКРЕДИТ» за Договором факторингу. Отже, Відповідач не виконав своїх договірних зобов`язань, а розмір заборгованості у сумі 30 250,00 грн є обґрунтованим та відповідає умовам кредитного договору. Таким чином, заявлена до стягнення сума підтверджена документально та підлягає задоволенню. Окрім того представник звернув увагу, що наведений розрахунок, доданий до позовної заяви, жодним чином не порушує права Відповідача, оскільки Позивач заявляє до стягнення суму, меншу за ту, що відображена у розрахунку, тобто діє виключно в межах отриманого права грошової вимоги та добросовісність у визначенні розміру боргу, що підлягає стягненню. Такий підхід відповідає принципам диспозитивності цивільного процесу та не створює для Відповідача жодних додаткових обов`язків чи обтяжень, виходячи за межі фактично підтвердженої заборгованості. Враховуючи те, що Відповідач, підписавши кредитний договір, погодилася з його умовами, відсутні підстави вважати, що умови такого договору про порядок застосування процентних ставок, визначення строку кредитування, його продовження, не були відомі Відповідачу. Нарахування процентів за користування кредитом здійснювалось кредитором на підставі ч.1 ст.1048 т. 1054 ЦК України та у порядку, визначеному умовами договору. Щодо судових витрат, а саме на правничу допомогу. Позивач заявив витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6 000,00 грн, що підтверджується відповідними документами. Ця сума є розумною, обґрунтованою та пропорційною, враховуючи: підготовку та подачу позовної заяви, написання відповіді на відзив; збір та правовий аналіз доказів; ведення електронного листування з судом; участь представника у підготовці процесуальних документів. Аргументи Відповідача про «покласти витрати на нього ж» не мають правового значення. Судова практика не ставить залежність розміру компенсації за правову допомогу від суб`єктивної оцінки складності справи іншою стороною. Враховуючи вищевикладене, представник позивача просив суд задовольнити у повному обсязі позовні вимоги Позивача у справі № 206/2658/26 за позовом ТОВ «ФК «СОЛВЕНТІС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Ухвалою суду від 08 травня 2026 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду в судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження.

15 травня 2026 року від представника позивача Романюк В.С. до суду надходила заява про розгляд справи за відсутності представника ТОВ «ФК «СОЛВЕНТІС» на підставі наявних у справі документів. Позовну заяву підтримала в повному обсязі.

02 червня 2026 року від представника відповідача Тюканкіна О.О. до суду надійшла заява про розгляд справи за відсутності відповідача та його представника.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 22 листопада 2020 року між ТОВ «Алекскредит» та ОСОБА_1 в електронній формі укладено договір про надання кредиту № 4204514, відповідно до умов якого кредитодавець надає позичальнику кредит у розмірі 6 400,00 гривень (п. 1.3) на споживчі цілі (вирішення власних фінансових питань) без додаткового забезпечення у тимчасове, строкове, платне користування, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти за користування кредитом та інші платежі у відповідності до умов договору (п. 1.2).

Згідно з пунктом 1.4 вказаного Договору кредит надається позичальнику в безготівковій формі шляхом перерахування на картковий рахунок позичальника.

У пункті 1.7 цього Договору визначено, що нарахування процентів за користування кредитом здійснюється у наступному порядку. У випадку використання кредиту менше ніж п`ять календарних днів, включаючи дострокове виконання зобов`язань, позичальник сплачує фіксовану суму процентів за користування кредитом, яка складає 6,80% від визначеної в п. 1.3. цього договору суми кредиту. У випадку використання позичальником лояльних (покращених) умов кредитування, а саме при повному поверненні суми кредиту та сплати процентів за користування кредитом протягом 16 календарних днів з 22 листопада 2020 року до 08 грудня 2020 року (включно) процентна ставка за один день користування кредитом складає 1,36 % (акційна ставка або ставка за програмою лояльності). При використанні позичальником загальних умов кредитування процентні ставки складають: в базовий період з 22 листопада 2020 року до 08 грудня 2020 року (включно) - 1,70 % за один день користування кредитом; в спеціальний період з 09 грудня 2020 року до 06 червня 2021 року (включно) 3 % за один день користування кредитом.

Строк дії Договору встановлюється з дати укладення договору 22 листопада 2020 року до кінцевої дати виконання договору 06 червня 2021 року включно (пункт 3.1 Договору).

Договір про надання кредиту від імені відповідача підписано з використання електронного підпису, що відтворений шляхом використання одноразового ідентифікатора PS4204514.

Кошти в сумі 6 400,00 гривень були перераховані від ТОВ «Алекскредит» на карту № 5168-7427-0827-0818 22 листопада 2020 року, номер операції 61660529031892240121185841718065, через систему Fondy відповідно до договору № 41346335_18/10/17 про надання послуг з переказу грошових коштів (переказ на картку) та про інформаційно-технологічну взаємодію та приймання платежів, укладеного між ТОВ «Фінансова компанія «Елаєнс» та ТОВ «Алекскредит», що підтверджується довідкою від 02 листопада 2024року, виданою ТОВ «Фінансова компанія «Елаєнс».

29 жовтня 2025року між ТОВ «Алекскредит» та ТОВ «Секвоя Капітал» укладено договір факторингу № 29/10-2025, відповідно до умов якого та згідно з витягом з реєстру боржників, до ТОВ «Секвоя Капітал» перейшло право грошової вимоги до боржників, в тому числі до відповідача за кредитним договором № 4204514 від 22 листопада 2020 року, що становить 40 200,80 гривень, із яких: 6 400,00 гривень - заборгованість за тілом кредиту; 33 800,80 гривень - заборгованість за відсотками; 0,00 гривень - заборгованість за комісіями; 0,00 гривень - заборгованість за пенею.

В подальшому, 31 жовтня 2025 року між ТОВ «Секвоя Капітал» та ТОВ «ФК «Солвентіс» укладено договір факторингу № ДФ-1102025, відповідно до умов якого та згідно з витягом з реєстру боржників, до ТОВ «ФК «Солвентіс» перейшло право грошової вимоги до боржників, в тому числі до відповідача за кредитним договором № 4204514 від 22 листопада 2020 року, що становить 40 200,80 гривень, із яких: 6 400,00 гривень - заборгованість за тілом кредиту; 33 800,80 гривень - заборгованість за відсотками; 0,00 гривень - заборгованість за комісіями; 0,00 гривень - заборгованість за пенею.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно- телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.

Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

У справі встановлено, що для підписання кредитного договору ОСОБА_1 було використано електронний підпис одноразовим ідентифікатором відповідно до вимог частини 6 та 8 статті 11 і 12 Закону України «Про електронну комерцію», що свідчить про те, що первісний кредитор та відповідач досягли усіх істотних умов та уклали кредитний договір.

Тобто, належними та допустимими доказами підтверджено укладання між ТОВ «Алекскредит» та ОСОБА_1 правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт кредитодавця за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір не був би укладений.

Доказів протилежного матеріали справи не містять, відповідачем ОСОБА_1 таких не надано, що в силу положень статей 12, 81 ЦПК України є її процесуальним обов`язком.

Тож, кредитний договір укладено в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису, та за правовими наслідками цей договір прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі.

Як вбачається із змісту кредитного договору між позичальником та кредитором було досягнуто згоди з усіх істотних умов договору. Електронний підпис відповідача одноразовим ідентифікатором під договором свідчить про його ознайомлення з усіма умовами договору, загальними умовами кредитування, іншою інформацією надання якої передбачено чинним законодавством України.

Кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їх внутрішній волі.

Відповідач з власної ініціативи звернулася за отриманням кредиту до вільно обраної нею фінансової установи, а саме ТОВ «Алекскредит».

На підтвердження виконання зобов`язань кредитодавця за кредитним договором позивач надав довідку від 02 листопада 2024 року, видану ТОВ «Фінансова компанія «Елаєнс», згідно з якою 22 листопада 2020 року кошти в сумі 6 400,00 гривень були перераховані від ТОВ «Алекскредит» на карту № НОМЕР_1 через систему Fondy, що у своїй сукупності разом з іншими доказами підтверджує обставини видачі кредиту, його розмір та наявність заборгованості по кредиту.

Жодних доказів на спростування цих обставин відповідач суду не надала, як не надала і доказів, що зверталася до суду з позовом про визнання кредитного договору недійсним або до правоохоронних органів з приводу шахрайських дій, не надала виписки з рахунку, з якого б вбачалось неотримання коштів, або доказів щодо неналежності їй банківської картки № НОМЕР_1 , на яку було перераховано кредитні кошти тощо.

Так, суд вважає доведеним, що кредитний договір укладено в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису та кредитор виконав свої зобов`язання за кредитним договором, надавши відповідачу грошові кошти у розмірі та на умовах, передбачених кредитним договором.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Тобто, у справі, позичальником не доведено належного повернення кредитних коштів у розмірі та на умовах, визначених вказаним вище договором, презумпція правомірності якого не спростована.

Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (пункт 1 частини першої статті 512 ЦК України). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (частина третя статті 512 ЦК України). Правочинами, на підставі яких відбувається відступлення права вимоги, можуть бути, зокрема, купівля-продаж, дарування, факторинг.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України). Обсяг і зміст прав, що переходять до нового кредитора, залежать від зобов`язання, в якому здійснюється відступлення права вимоги.

Згідно зі статтею 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Відповідно до положень статей 1077, 1078 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

За договором факторингу № 29/10-2025 від 29 жовтня 2025 року ТОВ «Секвоя Капітал» отримав право вимоги за договором про надання кредиту, укладеним з відповідачем, яке в подальшому за плату відступив ТОВ «ФК «Солвентіс» за договором факторингу № ДФ-31102025 від 31 жовтня 2025 року.

Відповідно до витягу з реєстру боржників до договору факторингу № ДФ-31102025 від 31 жовтня 2025 року ТОВ «ФК «Солвентіс» набуло права грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 4204514 від 22 листопада 2020 року у сумі 40 200,80 гривень, із яких: 6 400,00 гривень - заборгованість за тілом кредиту; 33 800,80 гривень - заборгованість за відсотками; 0,00 гривень - заборгованість за комісіями.

Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Частинами першою та другою статті 1056-1 ЦК України унормовано, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Сторонами дійсно було погоджено розмір процентів і порядок їх нарахування, однак, суд вважає за необхідне звернути увагу, що відповідно до розрахунку заборгованості нараховані кредитодавцем проценти у розмірі 33 800,80 гривень в рази перевищують суму, отриману відповідачем у кредит 6 400,00 гривень.

З цього приводу слід зазначити, що відповідач, як пересічний споживач кредитних послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не змогла ефективно здійснити свої права бути поінформованою про дійсні умови кредитування ТОВ «Алекскредит», які викладені в декількох значних за об`ємом документах, які не містять прозорості та зрозумілості, зокрема щодо дійсного періоду та розміру нарахувань за кредитом. А тому на думку суду, укладення ОСОБА_1 договору перетворюється на непомірний тягар для відповідача, як споживача та джерело отримання невиправданих прибутків кредитором.

Таким чином, суд враховує, що вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищені, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Кредитодавець, як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги діючого законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення кредитного договору на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.

Крім того, з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Це узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено наступне: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

У наведених Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Пунктами 1.2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985року № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973року № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином ефективного вибору.

Відповідно до положень Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985року № 39/248 споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абз.3 пп.3.2 п.3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

Окрім цього, як зазначено в рішенні Конституційного суду України від 11 липня 2013року № 7-рп/2013, у випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у п.6 ст. 3, ч.3 ст. 509 та ч.1-2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшити.

Застосовуючи дану норму, суд зобов`язаний встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки й оцінкою дійсного, а не покладеного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення.

У цьому рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками фізичними особами.

Такого ж самого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07 жовтня 2020року у справі № 132/1006/19 (провадження № 61-1602св20).

Також, відповідно до постанови Великої палати Верховного Суду від 18 березня 2020року у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

Відповідно до пункту 8.38 зазначеної постанови з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика палата Верховного Суду дійшла до висновку, що виходячи з принципі розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу так і процентів річних як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд.

Застосовуючи аналогію та враховуючи те, що заявлена позивачем до стягнення заборгованість за відсотками в розмірі 33 800,80 гривень не є співрозмірною сумі кредиту у 6 400,00 гривень за договором про надання кредиту № 4204514 від 22 листопада 2020 року, суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми процентів у разі невиконання ним зобов`язань за кредитним договором, суд дійшов висновку про те, що необхідно зменшити розмір процентів за вказаним договором до розміру отриманих відповідачем кредитних коштів, а саме з 33 800,80 гривень до 6 400,00 гривень відповідно загальної суми заборгованості.

Щодо заяви відповідача про застосування строків позовної давності суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтерес.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Статтею 260 ЦК України, позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, що визначено частиною 1 статті 261 ЦК України.

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Водночас, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) введено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Було запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, було введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина. Строк карантину неодноразово продовжувався.

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

У пункті 12 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).

Подібний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі № 679/1136/21.

Карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, був відмінений на всій території України лише з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року (постанова Кабінету Міністрів України «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 27 червня 2023року №651).

Отже, строки, визначені, зокрема, статтею 257 ЦК України, продовжувались на весь строк дії карантину, тобто у період з 12 березня 2020 року по 30 червня 2023 року.

Крім того, Законом № 2120-IX від 15 березня 2022року розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України було доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 ЦК України, продовжуються на строк його дії.

В подальшому, Законом 3450-ІХ від 08 листопада 2023 року пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України було викладено в такій редакції: у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

При цьому, указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, було введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

В подальшому, відповідними указами Президента України строк дії воєнного стану в України неодноразово продовжувався та режим воєнного стану в Україні діє до теперішнього часу.

Пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» було виключено з ЦК України лише на підставі Закону № 4434-IX від 14 травня 2025року, який набрав чинності 04 вересня 2025 року.

Тож, строк, визначений, зокрема, статтею 257 ЦК України, продовжувався на строк дії воєнного стану з 24 лютого 2022 року і до 03 вересня 2025 року.

Відповідно до Закону України № 4434-IX перебіг позовної давності відновлюється з 04 вересня 2025 року, тобто саме з цієї дати продовжується (а не завершується) її відлік. Таким чином, трирічний строк позовної давності за вказаним договором почне обчислюватися (продовжиться) з 04 вересня 2025 року, і спливе лише після спливу цього трирічного періоду - тобто 04 вересня 2028 року, якщо не буде інших підстав для його переривання чи зупинення.

Враховуючи наведені положення законодавства, строк на подання позовної заяви Товариством не пропущено з огляду на карантинні обмеження та обмеження, введені державою у зв`язку із воєнним станом.

Доводи представника відповідача що факт запровадження карантину та воєнного стану в Україні без обґрунтування позивачем неможливості звернення до суду у встановлені строки не можна вважати поважною причиною для поновлення цих строків, є безпідставними, оскільки строк на звернення до суду позивачем не пропущено та положення законодавства, які продовжували процесуальні строки на строк дії карантину і зупиняли перебіг позовної давності на строк дії воєнного стану, не встановлюють для осіб додаткових обов`язків обґрунтовувати та доводити неможливість звернутись до суду раніше.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, які в цій справі складаються із судового збору та витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з наступного.

Процесуальні питання розподілу судових витрат визначено статтею 141 ЦПК України.

Так, відповідно до частин першої та другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Приймаючи до уваги висновок суду про часткове задоволення позовних вимог, з відповідача ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Солвентіс» підлягають стягненню судові витрати, що складаються із судового збору за подачу позову у розмірі 1 008,22 гривень (12 800,00 / 33 800,8 х 2 662,40).

Щодо розміру витрат ТОВ «ФК «Солвентіс» на професійну правничу допомогу у сумі 6 000,00 гривень слід зазначити наступне.

Відповідно до частин другої та третьої статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

У частині восьмій статті 141 ЦПК України закріплено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивач надав суду: договір про надання правової допомоги № 43657029/01 від 02 січня 2026 року , укладений між ТОВ «ФК «Солвентіс» та Адвокатським бюро «Сергія Пошелюзного» підписаного в особі директора Ланового Є.М.; додаткову угоду № 4204514 від 27 березня 2026 року до зазначеного вище договору про надання правової допомоги; детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних Адвокатським бюро «Сергія Пошелюзного» та підписаного керуючим бюро Пошелюзним С., необхідних для надання правничої (правової) допомоги за позовом ТОВ «ФК «Солвентіс» щодо стягнення кредитної заборгованості, згідно з яким вартість наданих адвокатом послуг становить 6 000,00 грн; акт № 4204514 від 27 березня 2026 року про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги адвокатом (виконання робіт, надання послуг), в якому зазначено, що адвокат надав, а клієнт прийняв правничу (правову) допомогою загальною вартістю 6 000,00 гривень, зокрема, усна консультація ТОВ «ФК «Солвентіс» щодо обставин спірних правовідносин витрачений час - 0,5 години, загальна вартість послуги - 250,00 гривень; письмова консультація ТОВ щодо спірних правовідносин - витрачений час - 0,5 години, загальна вартість послуги - 500,00 гривень; правовий аналіз обставин спірних правовідносин та надання правових рекомендацій (консультацій) щодо захисту інтересів ТОВ витрачений час - 1 години, загальна вартість послуги 1 500,00 гривень; складання позовної заяви про стягнення кредитної заборгованості, в тому числі попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, позивач витрачений час - 2 години, загальна вартість послуги 3 000,00 гривень; формування додатків до позовної заяви (письмові докази) витрачений час - 0,5 години, загальна вартість послуги - 750,00 гривень.

Позивач дійсно отримав правову допомогу в суді, а отже не викликає сумнівів, що позивачем фактично здійснено витрати на професійну правничу допомогу.

При цьому, витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено.

Оскільки судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, враховуючи, що позовну заяву задоволено частково на загальну суму 12 800,00 гривень, беручи до уваги характер правовідносин у цій справі, проаналізувавши обсяг наданих послуг, виходячи з критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, з відповідача на користь позивача пропорційно до задоволеної частини позовних вимог підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 272,13 гривень (12 800,00/33 800,80х 6 000,00).

Керуючись ст. ст. 2, 5, 10, 141, 259, 263-265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «СОЛВЕНТІС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «СОЛВЕНТІС» (07406, Київська область, м. Бровари, вул. Симона Петлюри, 21/1, ЄДРПОУ 43657029, IBAN: НОМЕР_3 в АТ «СЕНС БАНК», МФО: 300346) заборгованість за кредитним договором № 4204514 від 22 листопада 2020 року у сумі 12 800,00 гривень, з яких: 6 400,00 гривень - заборгованість за тілом кредиту; 6 400,00 гривень - заборгованість за відсотками, а також стягнути сплачений судовий збір у розмірі 1 008,22 гривень та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 272,13 гривень.

В решті позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий суддя: Р.О. Кушнірчук