Єдиний державний реєстр судових рішень Єдиний унікальний номер 205/18726/25
Номер провадження2/205/1497/26
ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 травня 2026 року м. Дніпро
Ленінський районний суд м. Дніпропетровська у складі:
головуючого судді Мовчана Д.В.
при секретарі Волкобоєвої А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Дніпрі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Гармонія Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
ВСТАНОВИВ:
І. Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
Представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Гармонія Фінанс» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 12.07.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» та ОСОБА_1 було укладено Договір № 4454159 про надання споживчого кредиту.
Позивач посилається на те, що за умовами вказаного договору ТОВ «Авентус Україна» надало відповідачу споживчий кредит у розмірі 6 000 грн. 00 коп., а відповідач зобов`язався повернути отримані кредитні кошти та сплатити проценти за користування кредитом у порядку і строки, визначені договором.
Надалі, 04.02.2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» було укладено Договір факторингу № 04-02/2022, відповідно до умов якого ТОВ «Авентус Україна» відступило ТОВ «Вердикт Капітал» належні йому права грошової вимоги до боржників, зазначених у відповідному реєстрі боржників.
Також представник позивача зазначив, що 10.03.2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» було укладено Договір № 10-03/2023/01 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги, відповідно до умов якого ТОВ «Вердикт Капітал» відступило ТОВ «Коллект Центр» належні йому права вимоги до боржників, зазначених у відповідному реєстрі боржників.
Відповідно до Реєстру боржників до Договору № 10-03/2023/01 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги від 10.03.2023 року, до ТОВ «Коллект Центр» перейшло право грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за Договором № 4454159 про надання споживчого кредиту від 12.07.2021 року.
Крім того, позивач зазначає, що 17.04.2026 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Гармонія Фінанс» було укладено Договір № 17-04/26 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги, відповідно до умов якого ТОВ «Коллект Центр» відступило ТОВ «Гармонія Фінанс» належні йому права вимоги до боржників, зазначених у відповідному реєстрі боржників.
Відповідно до Реєстру боржників до Договору № 17-04/26 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги від 17.04.2026 року, до ТОВ «Гармонія Фінанс» перейшло право грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за Договором № 4454159 про надання споживчого кредиту від 12.07.2021 року.
Позивач зазначає, що відповідач належним чином не виконав взяті на себе зобов`язання за кредитним договором, у зв`язку з чим утворилася заборгованість, яка відповідно до наданого позивачем розрахунку станом на 17.04.2026 року становить 19 785 грн. 86 коп., з яких: заборгованість за тілом кредиту 6 000 грн. 00 коп.; заборгованість за процентами на дату відступлення права вимоги 13 680 грн. 00 коп.; інфляційні втрати 96 грн. 00 коп.; три проценти річних 9 грн. 86 коп.
У зв`язку з викладеним позивач просить суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Гармонія Фінанс» заборгованість за Договором № 4454159 про надання споживчого кредиту від 12.07.2021 року в загальному розмірі 19 785 грн. 86 коп., а також понесені судові витрати, а саме судовий збір у розмірі 3 028 грн. 00 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 9 000 грн. 00 коп.
Відповідач у встановлений судом строк відзив на позовну заяву не подав.
Будь-яких інших заяв по суті справи до суду не надходило.
ІІ. Заяви (клопотання) учасників справи.
Представник позивача разом з позовною заявою подав суду письмову заяву про розгляд справи за його відсутності. У такій заяві представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Гармонія Фінанс» зазначає про повне підтримання своїх позовних вимог, просить здійснити розгляд справи за його відсутності, позов задовольнити, проти заочного розгляду справи не заперечують.
Від відповідача будь-яких заяв чи клопотань до суду не надходило.
ІІІ. Процесуальні дії у справі.
Процесуальні дії у справі (забезпечення доказів, вжиття заходів забезпечення позову, зупинення і поновлення провадження тощо) судом не застосовувалися.
Відповідач у судове засідання не з`явився, про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином, про що свідчить судова повістка, ніяких письмових заяв чи клопотань до суду не надходило.
У відповідності до ч.4 ст. 223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, який належним чином був повідомлений і від якого не надійшло повідомлення про причини неявки або якщо зазначені ним причини визнанні неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Оскільки наявних у даній цивільній справі доказів достатньо для вирішення спору по суті та враховуючи, що належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання відповідач в судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив та не подав відзив, а позивач не заперечує проти заочного розгляду справи, то суд у відповідності до норм ст. 280 ЦПК України ухвалив здійснювати заочний розгляд справи.
Враховуючи, що учасники справи та їх представники у судове засідання не з`явилися, відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
З огляду на викладені вимоги процесуального законодавства, враховуючи нижченаведені фактичні обставини справи, зміст спірних правовідносин, оцінку доказів та аргументів сторін, суд ухвалює заочне рішення з огляду на наступне.
ІV. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
Судом встановлено, що 12.07.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» та ОСОБА_1 було укладено Договір № 4454159 про надання споживчого кредиту.
За умовами вказаного договору ТОВ «Авентус Україна» надало відповідачу кредит у розмірі 6 000 грн. 00 коп. строком на 30 днів, зі сплатою процентів за користування кредитом. Стандартна процентна ставка за договором становила 1,90 % на день, знижена процентна ставка 1,425 % на день.
З наданих суду матеріалів вбачається, що Договір № 4454159 про надання споживчого кредиту від 12.07.2021 року був укладений в електронній формі та підписаний відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
Судом також встановлено, що 04.02.2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» було укладено Договір факторингу № 04-02/2022, відповідно до умов якого ТОВ «Авентус Україна» відступило ТОВ «Вердикт Капітал» права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, зазначеними у відповідному реєстрі боржників.
Відповідно до Реєстру боржників до Договору факторингу № 04-02/2022 від 04.02.2022 року, ТОВ «Вердикт Капітал» набуло право грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за Договором № 4454159 про надання споживчого кредиту від 12.07.2021 року.
Також судом встановлено, що 10.03.2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» було укладено Договір № 10-03/2023/01 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги, відповідно до умов якого ТОВ «Вердикт Капітал» відступило ТОВ «Коллект Центр» права вимоги до боржників, зазначених у відповідному реєстрі боржників.
Відповідно до Реєстру боржників до Договору № 10-03/2023/01 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги від 10.03.2023 року, ТОВ «Коллект Центр» набуло право грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за Договором № 4454159 про надання споживчого кредиту від 12.07.2021 року.
Судовим розглядом також встановлено, що 17.04.2026 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Гармонія Фінанс» було укладено Договір № 17-04/26 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги, відповідно до умов якого ТОВ «Коллект Центр» відступило ТОВ «Гармонія Фінанс» права вимоги до боржників, зазначених у відповідному реєстрі боржників.
Відповідно до Реєстру боржників до Договору № 17-04/26 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги від 17.04.2026 року, ТОВ «Гармонія Фінанс» набуло право грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за Договором № 4454159 про надання споживчого кредиту від 12.07.2021 року.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач належним чином не виконав взяті на себе зобов`язання за кредитним договором щодо повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом, у зв`язку з чим виникла заборгованість.
Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості, заборгованість відповідача за Договором № 4454159 про надання споживчого кредиту від 12.07.2021 року станом на 17.04.2026 року становить 19 785 грн. 86 коп., з яких: заборгованість за тілом кредиту 6 000 грн. 00 коп.; заборгованість за процентами на дату відступлення права вимоги 13 680 грн. 00 коп.; інфляційні втрати 96 грн. 00 коп.; три проценти річних 9 грн. 86 коп.
Оскільки відповідач у добровільному порядку заборгованість за кредитним договором не погасив, а позивач наполягає на наявності у нього права вимоги до відповідача, суд доходить висновку, що між сторонами виник спір щодо виконання грошового зобов`язання, який підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
V. Оцінка суду доказів та аргументів сторін. Мотиви застосування норм права судом.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).
За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у тому числі електронних, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним у письмовій формі.
Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно із частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає, яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Таким чином, укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Як зазначалося вище, з матеріалів справи вбачається, що відповідач уклав із первісним кредитором відповідний кредитний договір, який підписаний електронним підписом з використанням одноразового ідентифікатора. Кредит надавався клієнту в безготівковій формі на реквізити банківського рахунку, вказані відповідачем як клієнтом.
У вказаному договорі та додатку до нього прописана сума/ліміт кредиту, строк кредитування, безготівковий спосіб отримання кредиту та процентна ставка.
З огляду на зазначене, з урахуванням встановлених обставин справи та досліджених доказів, суд дійшов висновку про укладання та підписання відповідачем за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора кредитного договору з первісним кредитором.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, фактів, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу, який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1383/2010 зазначено, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
У справі, що розглядається, позичальником не доведено належного повернення кредитних коштів у розмірі та на умовах, визначених вказаним договором, презумпція правомірності якого не спростована.
Окрім того, відповідач жодним чином не оспорював укладання зазначеного кредитного договору з вказаною вище фінансовою установою.
Суд вважає, що позивачем доведено факт отримання відповідачем коштів за наявним в матеріалах справи правочином.
Застосовуючи правові висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, суд доходить висновку, що відповідач зобов`язаний повернути позивачу фактично отриману суму кредитних коштів. У зв`язку із тим, що отримання у кредит грошових коштів відповідачем підтверджено належними доказами по справі, і у такого учасника справи в силу укладеного договору виникло зобов`язання повернути такі кошти у розмірах та у строки, зазначені у кредитному договорі, то позов в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту ґрунтується на законі та підлягає задоволенню.
Що стосується вимог позивача про стягнення заборгованості за процентами на дату відступлення права вимоги згідно Договору № 4454159 про надання споживчого кредиту від 12.07.2021 року, суд зазначає про таке.
Як вбачається з розрахунку заборгованості, позивачем нараховані проценти за користування кредитом за період з 12.07.2021 року по 17.04.2026 року.
Разом із цим, строк дії позики у такому договорі встановлений сторонами 30 календарних днів, тобто до 11.08.2021 року включно.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16 зазначила: «Велика Палата Верховного Суду наголошує, що проценти відповідно до статті 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за «користування кредитом» (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).
Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає частина друга статті 1050 ЦК України). Саме за це благо можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 ЦК України.
Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно «користуватися кредитом», натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за «користування кредитом») за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу.
Разом з цим зі спливом строку кредитування чи пред`явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України.
Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов`язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.
Отже, припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України».
У такому випадку, в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
Таким чином, враховуючи, що позивачем нараховані проценти за користування кредитом як у межах строку дії такого кредиту, так і за межами такого строку, суд доходить висновку, що вимоги позивача в цій частині підлягають частковому задоволенню.
Вимоги позивача про стягнення процентів за період дії кредитного договору, а саме з 12.07.2021 року по 11.08.2021 року, у розмірі 2 565 грн. 00 коп. згідно Договору № 4454159 про надання споживчого кредиту від 12.07.2021 року, підлягають задоволенню, оскільки відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.
Водночас у задоволенні вимог позивача в частині стягнення процентів за користування кредитом, нарахованих поза межами строку кредитування, а саме за період з 12.08.2021 року по 17.04.2026 року, у розмірі 11 115 грн. 00 коп., слід відмовити у зв`язку з їх необґрунтованістю.
Щодо наявного права вимоги у позивача за наведеним кредитним договором на підставі договорів факторингу та договорів про відступлення прав вимоги, суд зазначає про наступне.
В ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 липня 2014 року у справі № 6-14194св14 зроблено висновок, що підтвердженням суми заборгованості є кредитний договір, договір факторингу, який у встановленому порядку недійсним не визнаний та в якому визначено розмір відступленої заборгованості, та розрахунок кредитної заборгованості, здійснений при відступленні права вимоги.
Відповідно до положень статей 1077, 1078 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав, а також право вимоги, яке виникне в майбутньому.
Згідно зі статтею 1081 ЦК України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.
Частинами першою, другою статті 1082 ЦК України встановлено, що боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним.
В даному випадку за наведеними вище договорами факторингу та договорами про відступлення прав вимоги позивач отримав право вимоги за вказаним кредитним договором.
Таким чином, позивач належними та допустимими доказами одночасно довів як наявність у відповідача кредитної заборгованості за договором, що укладений з первісним кредитором, так і наявність права вимоги за ним згідно договорів факторингу та договорів про відступлення прав вимоги.
Щодо стягнення з відповідача на користь позивача 3 % річних та інфляційних втрат згідно ст. 625 ЦК України, то боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Строк виконання зобов`язань відповідача сплинув, тому відповідно до ст. 625 ЦК України на суму боргу підлягають нарахуванню три проценти річних та індекс інфляції.
Таким чином, оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, враховуючи, що отримані та використані відповідачем кредитні кошти в добровільному порядку позивачу не повернуті, нарахування позивачем процентів за межами строку дії договору є необґрунтованим, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню шляхом стягнення з боржника ОСОБА_1 на користь позивача заборгованості за Договором № 4454159 про надання споживчого кредиту від 12.07.2021 року у загальному розмірі 8 670 грн. 86 коп., яка складається із заборгованості за тілом кредиту у розмірі 6 000 грн. 00 коп., процентів за користування кредитом за період з 12.07.2021 року по 11.08.2021 року у розмірі 2 565 грн. 00 коп., інфляційних втрат у розмірі 96 грн. 00 коп. та 3 % річних у розмірі 09 грн. 86 коп. В решті позовних вимог позивача щодо стягнення процентів за користування кредитом слід відмовити за необґрунтованістю.
Суд також зауважує, що відповідач, будучи належним чином повідомлений про розгляд даної цивільної справи по суті, в судове засідання не з`явився, заперечень на позов та доказів на їх обґрунтування суду не надав, що дає суду право при заочному розгляді справи обмежитись доказами, наданими позивачем, що повністю відповідає вимогам ст. 280 ЦПК України.
VІ. Розподіл судових витрат між сторонами.
Згідно ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, серед іншого, належать і витрати на професійну правничу допомогу.
Статтею 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт, наданих послуг, виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов`язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов`язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов`язана зі справою.
Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати, окрім договору про надання правничої допомоги, детальний опис робіт, наданих послуг, виконаних адвокатом, для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті, та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Положеннями ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару, фіксований розмір, погодинна оплата, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
З аналізу наведених норм процесуального законодавства вбачається, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, на користь якої ухвалене рішення, але при цьому суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони, ціна позову та обсяг фактично виконаних робіт.
Отже, в матеріалах даної справи наявний укладений 01 липня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» та адвокатським об`єднанням «Лігал Ассістанс» Договір про надання правової допомоги № 01-07/2024, відповідно до умов якого адвокатське об`єднання, на підставі звернення клієнта, яке оформлено у формі заявки на надання юридичної допомоги, приймає на себе зобов`язання з надання юридичної допомоги, зокрема: надання клієнту правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу захисту інтересів, а також складання заяв, скарг, заперечень, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта.
Згідно п. 4.1 вказаного Договору, вартість послуг узгоджується сторонами у формі заявок на надання юридичної допомоги, які є невід`ємними додатками до договору.
Як вбачається із заявки на надання юридичної допомоги від 01 жовтня 2025 року, ТОВ «Коллект Центр» та АО «Лігал Ассістанс» погодили надання наступних правових юридичних послуг адвокатським об`єднанням товариству по супроводу примусового стягнення заборгованості з ОСОБА_1 : надання усної консультації 3 000 грн. 00 коп. (2 години); складення позовної заяви про стягнення боргу для подачі до суду 6 000 грн. 00 коп. (2 години), всього 9 000 грн. 00 коп.
Відповідно до витягу з акту № 15 від 31.10.2025 року про надання юридичної допомоги, АО «Лігал Ассістанс» надано ТОВ «Коллект Центр» наступні послуги по клієнту ОСОБА_1 : надання усної консультації з вивченням документів 3 000 грн. 00 коп. (2 години); складення позовної заяви про стягнення боргу для подачі до суду 6 000 грн. 00 коп. (2 години), всього 9 000 грн. 00 коп.
При цьому суд враховує, що первісним позивачем у даній цивільній справі було Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр», яке в подальшому у зв`язку з відступленням права вимоги було замінено судом на його правонаступника Товариство з обмеженою відповідальністю «Гармонія Фінанс».
З огляду на зазначене, надані документи на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, оформлені за участю ТОВ «Коллект Центр», стосуються саме цієї цивільної справи та правовідносин щодо стягнення заборгованості з ОСОБА_1 . Отже, сам по собі факт оформлення таких документів на первісного позивача не є підставою для відмови у розподілі відповідних судових витрат після заміни сторони її правонаступником.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат, встановлення їхньої дійсності та необхідності, а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.
Суд звертає увагу на те, що предметом спору у цій справі є стягнення заборгованості за кредитним договором. При цьому зі змісту позовної заяви вбачається, що її складання не потребувало від фахівця у галузі права будь-яких надмірних додаткових зусиль та знань, тому, як наслідок, сума витрат на її написання є завищеною. Позовна заява містить виклад обставин справи, прохальну частину та перелік додатків, а також посилання на норми чинного законодавства, використання яких є типовим для даного виду цивільно-правових спорів.
У зв`язку із цим суд доходить висновку, що заявлений розмір витрат на правничу допомогу у сумі 9 000 грн. 00 коп. не є співмірним із складністю справи, ціною позову, обсягом наданих адвокатом послуг та фактичним характером виконаних робіт.
Таким чином, суд вимушений констатувати, що заявлений розмір витрат на правничу допомогу є завищеним та не відповідає критеріям розумності і співмірності.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує практику Європейського суду з прав людини з розв`язання питання відшкодування судових витрат, яка зазначена ним у рішеннях від 26.02.2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 року у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 року у справі «Меріт проти України», і зроблено висновок, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
З огляду на вищенаведене, суд вважає співмірним у даному випадку стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3 500 грн. 00 коп., з урахуванням складності справи, ціни позову та фактичного обсягу виконаних робіт.
В іншій частині вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу задоволенню не підлягають.
Згідно зі статтею 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Тому, відповідно до приписів ч. 1 ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 326 грн. 98 коп. (8 670 грн. 86 коп. х 3 028 грн. 00 коп. : 19 785 грн. 86 коп. = 1 326 грн. 98 коп.).
На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 526, 527, 530, 615, 625, 1052, 1054 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 81, 89, 141, 258, 259, 263, 265, 280 ЦПК України, суд,-
ВИРІШИВ:
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Гармонія Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, задовольнити частково.
2. Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Гармонія Фінанс» (юридична адреса: 01135, м. Київ, вул. Жилянська, буд. 101, поверх 3, приміщення 12, код ЄДРПОУ 43520773) заборгованість за Договором № 4454159 про надання споживчого кредиту від 12.07.2021 року, станом на 17.04.2026 року, у загальному розмірі 8 670 грн. 86 коп., яка складається із заборгованості за тілом кредиту у розмірі 6 000 грн. 00 коп., процентів за користування кредитом за період з 12.07.2021 року по 11.08.2021 року у розмірі 2 565 грн. 00 коп., інфляційних втрат у розмірі 96 грн. 00 коп. та 3 % річних у розмірі 09 грн. 86 коп.
3. В задоволенні позовних вимог щодо стягнення заборгованості за процентами за Договором № 4454159 про надання споживчого кредиту від 12.07.2021 року за користування кредитом за період з 12.08.2021 року по 17.04.2026 року у розмірі 11 115 грн. 00 коп. відмовити.
4. Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Гармонія Фінанс» (юридична адреса: 01135, м. Київ, вул. Жилянська, буд. 101, поверх 3, приміщення 12, код ЄДРПОУ 43520773) судові витрати по справі у вигляді витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 3 500 грн. 00 коп.
5. Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Гармонія Фінанс» (юридична адреса: 01135, м. Київ, вул. Жилянська, буд. 101, поверх 3, приміщення 12, код ЄДРПОУ 43520773) пропорційно до розміру задоволених позовних вимог понесені та документально підтверджені судові витрати по справі у вигляді судового збору у розмірі 1 326 грн. 98 коп.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Позивач має право оскаржувати заочне рішення до Дніпровського апеляційного суду, шляхом подачі в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя: Мовчан Д.В.
Судове рішення № 137911315, Ленінський районний суд м. Дніпропетровська було прийнято 05.05.2026. Форма судочинства - Цивільне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти ключові відомості про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити ключові відомості.
Це рішення відноситься до справи № 205/18726/25. Юридичні особи, які зазначені в тексті цього судового документа: