Рішення № 137909349, 26.06.2026, Мостиський районний суд Львівської області

Єдиний унікальний номер 448/402/26

Провадження № 2/448/460/26

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

(повний текст)

26.06.2026 року Мостиський районний суд Львівської області в складі:

головуючого судді Кічака Ю.В.,

при секретарі судового засідання Романченко І.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду в м.Мостиська цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В:

І. Стислий виклад обставин справи.

Представник ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» Сердійчук Я., звернулася до суду і зазначеним позовом. Свої вимоги мотивує тим, що 10.01.2022р. між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 був укладений договір №4306785, відповідно до умов якого кредитодавець зобов`язався на умовах, визначених цим договором, на строк, визначений п.1.3, договору, надати позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі, визначеній у п. 1.2. договору (далі - кредит), а позичальник зобов`язався повернути Кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом (далі плата) у встановлений п. 1.4 договору термін та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та строки/терміни, що визначені договором.

Вказує, що 26.07.2024 року між ТОВ «МІЛОАН» та ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» укладено договір факторингу №26-07/2024, у відповідності до умов якого, ТОВ «МІЛОАН» відступило на користь ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» права вимоги за кредитним договором до позичальників, в тому числі за договором №4306785 від 10.01.2022р.

Загальний розмір заборгованості по поверненню кредитних коштів та сплаті процентів за вищевказаним Договором, що підлягає стягненню з позичальника станом на день формування позовної заяви відповідно до розрахунку заборгованості, становить 20340,00 грн., з яких: 10000,00 грн. - заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту), 9640,00 грн. - заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги, 700,00 грн. - заборгованість за комісіями.

З огляду на вищенаведене, просив суд ухвалити рішення, яким стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість за кредитним договором №4306785 від 10.01.2022р. у розмірі 20340,00 грн. та понесені судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 2662,40 грн. та 13000,00 грн. витрат на правничу допомогу.

ІІ. Позиція учасників справи.

В судове засідання представник позивача не з`явився, однак в прохальній частині позову міститься вимога про розгляд справи у їх відсутності, при цьому не заперечують проти ухвалення заочного рішення по вказаній справі.

Відповідач ОСОБА_1 про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, у судове засідання не з`явився, клопотань про відкладення або про розгляд справи за його відсутності до суду не надходило. Як вбачається із матеріалів справи, виклик відповідача здійснювався у відповідності до вимог ч.11 ст.128 ЦПК України, - через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України та останній вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи з часу опублікування оголошення про виклик. Крім того, останнього повідомляли про дату, час і місце розгляду справи, шляхом надіслання судових повісток рекомендованими листами з повідомленням про вручення поштового відправлення за адресою місця його проживання, що зареєстрована у встановленому законом порядку ( АДРЕСА_1 ). Відомості про будь-які інші адреси місця проживання чи перебування відповідача чи про його офіційну електронну адресу в матеріалах справи відсутні, заяв про зміну місця проживання чи перебування від відповідача не надходило.

Тому, на підставі статей 128, 131 ЦПК України, суд приходить до висновку, що відповідач вважається повідомленим про дату, час та місце розгляду справи.

ІІІ. Процесуальні дії у справі.

04.03.2026 року ухвалою судді відкрито провадження по даній справі та визначено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.

26.06.2026 року ухвалою суду у даній цивільній справі постановлено провести заочний розгляд справи.

Враховуючи положення ст.280 ЦПК України, а також те, що відповідач ОСОБА_1 належним чином був повідомлений про дату, час і місце судового розгляду, однак в судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, відзиву не подав, а також враховуючи те, що сторона позивача не заперечувала проти заочного вирішення справи, судом вирішено ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Оскільки розгляд справи відбувся за відсутності сторін, то відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

ІV. Установлені фактичні обставини справи і зміст правовідносин, що виникли між сторонами.

Суд, дослідивши усі надані докази, оцінивши їх з точки зору належності, допустимості і достовірності, а їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв`язку, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному та безпосередньому дослідженні усіх обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору, керуючись законом, при цьому, створивши учасникам справи всі необхідні умови для реалізації ними їхніх процесуальних прав та виконання обов`язків, виходив із такого.

Статтею 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюванних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 5 ЦПК України встановлено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Судом встановлено, що 10.01.2022р. між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 укладено Договір про споживчий кредит №4306785.

Відповідно до п.п. 1.2., 1.3 Договору сума (загальний розмір) кредиту становить 10000,00 грн. Кредит надається строком на 30 днів з 10.01.2022 року (строк кредитування).

Згідно п.1.5.1 Договору, комісія за надання кредиту 700,00 грн., яка нараховується за ставкою 7,00 відсотків від суми кредиту одноразово.

Відповідно до п. 1.5.2. Договору, проценти за користування кредитом: 2640,00 грн., які нараховуються за ставкою 0,88 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.

Згідно з п. 1.6. Договору, стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5.00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.

Відповідно до п. 2.1. Договору кредитні кошти надаються позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок.

Пунктом 2.3.1.2. Договору передбачено, що Позичальник може збільшити строк кредитування на 1 (один) день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз коли Позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. У випадку, якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування Позичальником у спосіб вказаний цим пунктом, загальний період пролонгації на стандартних (базових) умовах перевищить 60 днів, таке продовження здійснюється на кількість днів, що залишилась до досягнення загальним строком пролонгації на стандартних (базових) умовах 60 днів. Користування кредитними коштами припиняється, якщо у Позичальника відсутня заборгованість перед Кредитодавцем за кредитом (тілом кредиту).

Відповідно до п. 6.1. Договору, цей договір укладається в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі Кредитодавця та доступний зокрема через сайт Кредитодавця та\або відповідний мобільний додаток чи інші засоби.

Згідно з п.6.4. Договору, укладення Товариством Кредитного договору з Позичальником у електронній формі юридично є еквівалентним отриманню Товариством ідентичного за змістом Кредитного договору, який підписаний власноручним підписом Позичальника, у зв`язку з чим створює для сторін такі ж правові зобов`язання та наслідки.

Відповідно до п. 6.5. Договору цей договір прирівнюється до такого, що укладений у письмовій формі.

Підписанням договору відповідач ОСОБА_1 підтвердив, що він ознайомлений з усіма його істотними умовами та йому була надана вся інформація, передбачена вимогами чинного законодавства.

Таким чином, відповідач здійснив дії, спрямовані на укладання договору шляхом заповнення заяви про надання (отримання) кредиту на сайті, з введенням коду підтвердження, який є одноразовим ідентифікатором на підписання електронного договору, та зазначенням інформації щодо реквізитів банківської картки, на рахунок якої, в подальшому, Кредитодавцем було перераховано грошові кошти у розмірі, встановленому Договором.

ТОВ «МІЛОАН» свої зобов`язання за кредитним договором виконало повністю, надавши відповідачу ОСОБА_1 кредит у сумі 10000,00 грн., згідно квитанції №ad514t70-8158-4e18-b838-c5dbee8a1fee_367774148279329028.

26.07.2024 року було укладено договір №26-07/2024, відповідно до якого ТОВ «МІЛОАН» відступило на користь ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» права вимоги за кредитним договором до позичальників, в тому числі за договором №4306785 від 10.01.2022 року.

Відповідно до Реєстру боржників до Договору №26-07/2024 від 26.07.2024 року про відступлення прав вимоги, ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» набуло права грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 в сумі, що складає 20340,00 грн., з яких: заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту) - 10000,00 грн., заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги - 9640,00 грн., заборгованість по комісії за надання кредиту - 700,00 грн.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договір та інші правочини.

Згідно зі ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За приписом ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частиною 1 ст.205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст.207 ЦК України правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, установлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Відповідно до ч.1 ст.525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частина 1 ст. 599 ЦК України передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч.1 ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це не встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

У відповідності до ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

Статтею 3 цього Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до частин сьомої, дванадцятої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним кодексом України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Статтею 12 зазначеного Закону встановлено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису визначеним цим Законом одноразовим ідентифікатором; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.

Норми статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису, так і електронного підпису визначеним цим Законом одноразовим ідентифікатором. Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа і не може визнаватися недійсним лише через його електронну форму.

За правилами статей 12, 13, 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до статті 84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує відповідні докази. Будь-яка особа, у якої знаходиться доказ, повинна видати його на вимогу суду.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показами свідків.

Докази мають бути належними, допустимими, достовірними і достатніми.

Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Про допустимість доказів зазначено у статті 78 ЦПК України, згідно вимог якої, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом; обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Згідно з процесуальним законодавством сторони мають певні права та обов`язки, реалізація яких, як правило, залежить від самих учасників процесу.

Надання доказів на підтвердження доводів і обставин, на які позивач посилається як на підставу свої вимог, є обов`язком саме позивача, і їх ненадання є неналежним виконання процесуальних прав та свідчить про те, що позивач не вчиняє активних дій для доведення обґрунтованості своїх вимог перед судом.

Відповідно до п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

У рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Своїми процесуальними правами сторони під час розгляду вищевказаної цивільної справи розпорядились на власний розсуд.

Надані позивачем докази, суд визнає належними і допустимими, також достовірними і достатніми, оскільки ці докази містять у собі інформацію щодо предмета позовних вимог, вони логічно пов`язані з тими обставинами, які підтверджують наявність підстав для стягнення з відповідача ОСОБА_1 заборгованості саме в розмірі 19640,00 грн., яка складається з 10000,00 грн. - заборгованості за сумою кредиту, 9640,00 грн. - заборгованості за сумою відсотків.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача ОСОБА_1 комісії за надання кредиту у розмірі 700,00 грн., то суд зазначає, що ця вимога позивача задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Згідно з абз. 3 ч.4 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

10 червня 2017 року набрав чинності Закон України «Про споживче кредитування» від 15 листопада 2016 року №1734-VІІІ. Цей Закон визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері, у зв`язку з чим, у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до ч.1 та 2 ст.11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Правилами ч.5 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

На виконання вимог, у тому числі, п. 4 ч. 1 ст.1 та ч. 2 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року №49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Відповідно до п. 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування»(10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у пункті 31.29 постанови від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19.

Положення кредитного договору №4306785 від 10.01.2022р. про сплату позичальником на користь кредитодавця комісії за надання кредиту суперечить положенням ч. 1, ч. 2 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» і є нікчемним з моменту укладення цього правочину.

За таких обставин, позивачем без належних на те правових підстав нарахована комісія за надання кредиту, а відтак, позовні вимоги ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» про стягнення заборгованості за комісією у розмірі 700,00 грн. є необґрунтованими з наведених вище підстав та задоволенню не підлягають.

Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України, якою передбачено що, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

Таким чином, позовні вимоги ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» про стягнення заборгованості за кредитним договором, яка становить 20340,00 грн., підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду повинне бути не просто формально законним і обґрунтованим, а й справедливим за своєю суттю.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторона позивача посилалася як на підставу своїх вимог, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позову сторони позивача, з наведених вище мотивів та підстав.

Відомості, які б спростовували даний висновок суду, відсутні, а інше вирішення спору не відповідало б таким засадам цивільного законодавства як справедливість, добросовісність та розумність (ст.3 ЦК України).

V. Розподіл судових витрат.

Згідно ч.1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно п.1 ч.2 ст.141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову, - на відповідача.

В матеріалах справи міститься платіжна інструкція від 23.02.2026 року, яка засвідчує той факт, що позивачем при подачі позовної заяви сплачено 2662,40грн. судового збору.

Оскільки позовні вимоги позивача задоволено частково (96,56%), судовий збір підлягає стягненню з відповідача ОСОБА_1 в користь позивача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в сумі 2570,81 гривень.

Щодо стягнення з відповідача ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу, то з даного приводу суд зазначає наступне.

Частиною 3 статті 133 ЦПК України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку із розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів. Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно ст.137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката, суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У позовній заяві представник ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» просить стягнути з ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 13000,00 грн.

На підтвердження витрат на правничу допомогу представником «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» надано: - копію договору про надання правової допомоги №02-07/2024 від 02 липня 2024 року, що укладений між ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» (Клієнт) та Адвокатським об`єднанням «ЛІГАЛ АССІСТАНС» (Адвокатське об`єднання). Відповідно до п.1.1. Договору Клієнт доручає, а Адвокатське об`єднання приймає на себе зобов`язання надавати юридичну допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним договором. Адвокатське об`єднання, на підставі звернення Клієнта, яке оформлено у формі заявки на надання юридичної допомоги, приймає на себе зобов`язання з надання юридичної допомоги (п.2.1.); - прайс - лист АО «ЛІГАЛ АССІСТАНС»; - заявку на надання юридичної допомоги №1257 від 01.01.2026 року, відповідно до якої сторони за Договором №02-07/2024 від 02 липня 2024 року погодили надання правових (юридичних) послуг Адвокатським об`єднанням Товариству по супроводу примусового стягнення заборгованості з ОСОБА_1 , зазначено: послуга - надання усної консультації, одиниця виміру - година, кількість 2, вартість одиниці виміру 2000грн., ціна 4000 грн.; послуга - складання позовної заяви про стягнення боргу для подачі до суду, одиниця виміру - година, кількість 3, вартість одиниці виміру - 3000, ціна 9000 грн.; - витяг з акту №27 про надання юридичної допомоги від 30.05.2025 року, відповідно до якого ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» та Адвокатське об`єднання «ЛІГАЛ АССІСТАНС» погодили надання правових послуг, загальна вартість яких становить 13000,00 грн.

Під час вирішення питання про стягнення витрат на професійну правову допомогу, суд враховує висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 755/9215/15-ц у постанові від 19.02.2020 року. Так, суд наголосив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року в справі №755/9215/15-ц вказала про виключення ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку іншої сторони.

У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу застосувала відповідний підхід, надавши оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона мала заперечення.

З урахуванням відсутності заперечень відповідача щодо розміру витрат на правову допомогу та висновків суду щодо часткового задоволення позовних вимог (96,56%), з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 12552,81 грн. витрат на правничу допомогу.

Керуючись ст.ст.12, 13, 76-81, 141-142, 258, 259, 264, 265, 268, 280-284 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» (код ЄДРПОУ: 42640371, місцезнаходження: 03150, м.Київ, вул.Ґедройця Єжи, буд.6/521) заборгованість за кредитним договором №4306785 від 10.01.2022 року в розмірі 19640 (дев`ятнадцять тисяч шістсот сорок) гривень, що складається з 10000 (десяти тисяч) гривень заборгованості за тілом кредиту та 9640 (дев`яти тисяч шестисот сорока) гривень заборгованості за нарахованими процентами.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» (код ЄДРПОУ: 42640371, місцезнаходження: 03150, м.Київ, вул.Ґедройця Єжи, буд.6/521), - 2570 (дві тисячі п`ятсот сімдесят) гривень 81 коп. сплаченого судового збору та 12552 (дванадцять тисяч п`ятсот п`ятдесят дві) гривні 80 коп. витрат на правничу допомогу.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, відповідно до вимог ст.284 ЦПК України.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим кодексом, до Львівського апеляційного суду. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Заочне рішення може бути оскаржене позивачем в загальному порядку, встановленому цим кодексом, до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи..

Повний текст рішення складено 01.07.2026 року.

Відомості про учасників справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» (код ЄДРПОУ: 42640371, місцезнаходження: 03150, м.Київ, вул. Ґедройця Єжи, буд.6/521);

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Суддя Ю.В. Кічак