Рішення № 137906692, 02.07.2026, Миргородський міськрайонний суд Полтавської області

Справа № 541/584/26

Номер провадження 2/541/915/2026

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

02 липня 2026 року м.Миргород

Миргородський міськрайонний суд Полтавської області в складі

головуючого судді Морозовської О.А.,

за участю секретаря судового засідання Калініченко Л.О.,

представника позивача, адвоката Долженко О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миргород в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Миргородської міської ради про визнання права власності на квартиру за набувальною власністю,

встановив:

ОСОБА_1 інтереси якого представляє адвокат Долженко О.М. звернувся до Миргородського міськрайонного суду Полтавської області із позовом до Миргородської міської ради Полтавської області про визнання права власності на квартиру за набувальною власністю. На підтвердження позовних вимог вказала, що 23 квітня 1984 року Виконавчим комітетом міської Ради народних депутатів м. Миргорода було видано ОСОБА_1 ордер № 476 на право зайняття трикімнатної, загальною жилою площею 38,06 м2, окремої квартири за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі рішення виконкому міської Ради народних депутатів міста Миргорода від 18 квітня 1984 року № 1. Згідно з рішення виконавчого комітету Миргородської міської Ради народних депутатів Полтавської області «Про переоформлення договорів найму, обмін квартир та зняття з балансу ЖЕК житлових будинків» № 19 від 22 січня 1986 року, розглянувши матеріали, представлені житлово - експлуатаційною конторою, виконком міської Ради народних депутатів вирішив громадянину ОСОБА_1 , проживаючому в АДРЕСА_1 , яка складається з 1 кімнати, жилою площею 13,8 м2 (кухня, санвузол спільні), склад сім`ї 1 чол., провести обмін квартири з громадянкою ОСОБА_2 , яка проживає по АДРЕСА_2 , яка складається з 1 кімнати, жилою площею 9,6 м2, склад сім`ї 1 чол.

З 07 лютого 1986 року до теперішнього часу він має зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується відповідним записом у його паспорті, а також копією довідки від 17 січня 2022 року № 05.3-24/47, виданою відділом реєстрації виконавчого відділу Миргородської міської ради Полтавської області. В подальшому, 29.10.2025 р. ОСОБА_1 розірвав шлюб зі своєю дружиною, ОСОБА_3 та на підставі рішення суду від 15.09.2025р. визнав доньку колишньої дружини, ОСОБА_4 такою, що втратила право користування житловим приміщенням по АДРЕСА_2 . 01 грудня 2021 року Дочірнім комунальним підприємством «Миргородтехінвентаризація» на замовлення ОСОБА_1 було виготовлено технічний паспорт на об`єкт, розташований за адресою: АДРЕСА_3 . 5. Крім того, відповідно до довідки від 15 грудня 2025 року № 71, виданою філією - Полтавське обласне управління Акціонерного товариства «Державний Ощадний Банк України», ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , значиться в списках на приватизацію, за адресою проживання: АДРЕСА_2 , що зберігаються в ТВБВ № 10016/0157 - філії Полтавського обласного управління АТ «Ощадбанк» за адресою: Полтавська обл., м. Миргород, вул. Гоголя, буд. 88. Приватизувати житло, в якому він проживає позивач не може, оскільки в нього відсутній ордер на зазначену квартиру. Ззанчила, що ОСОБА_1 вже майже 40 років відкрито, безперервно, добросовісно володіє вказаним нерухомим майном, робить поточні ремонти, несе витрати по утриманню житла, сплачує комунальні послуги, тому вважає, що наявні підстави для набуття вказаного нерухомого майна у його власність за набувальною давністю.

Ухвалою Миргородського міськрайонного суду Полтавської області 06 березня 2026 року відкрито загальне позовне провадження по справі та призначене підготовче судове засідання (а.с. 48), ухвалою суду від 10 квітня 2026 року закрито підготовче провадження та розгляд справи призначено на 14 травня 2026 року ( а.с. 58).

В судове засідання позивач не з`явився, його представник адвокат Долженко О.М. подав до суду заяву, в якій позов підтримала повністю, просила його задовольнити та провести судовий розгляд без їх участі.

Відповідач направив до суду клопотання про розгляд цивільної справи без участі представника відповідача, в якому зазначено, що Миргородська міська рада проти задоволення позовних вимог не заперечує.

Суд, дослідивши подані позивачем документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, встановив наступні обставини.

23 квітня 1984 року Виконавчим комітетом міської Ради народних депутатів м. Миргорода було видано ОСОБА_1 ордер № 476 на право зайняття трикімнатної, загальною жилою площею 38,06 м2, окремої квартири за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі рішення виконкому міської Ради народних депутатів міста Миргорода від 18 квітня 1984 року № 1, що підтверджується копією корінця відповідного ордера (а.с.9).

Згідно з рішення виконавчого комітету Миргородської міської Ради народних депутатів Полтавської області «Про переоформлення договорів найму, обмін квартир та зняття з балансу ЖЕК житлових будинків» № 19 від 22 січня 1986 року, розглянувши матеріали, представлені житлово - експлуатаційною конторою, виконком міської Ради народних депутатів вирішив громадянину ОСОБА_1 , проживаючому в АДРЕСА_1 , яка складається з 1 кімнати, жилою площею 13,8 м2 (кухня, санвузол спільні), склад сім`ї 1 чол., провести обмін квартири з громадянкою ОСОБА_2 , яка проживає по АДРЕСА_2 , яка складається з 1 кімнати, жилою площею 9,6 м2, склад сім`ї 1 чол., що підтверджується копією архівного витягу від 16.02.2021 №07-07/8 (а.с.10).

З 07 лютого 1986 року до теперішнього часу позивач має зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується відповідним записом у його паспорті, а також копією довідки від 17 січня 2022 року № 05.3-24/47, виданою відділом реєстрації виконавчого відділу Миргородської міської ради Полтавської області (а.с.8, 17).

29 жовтня 2025 року рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було розірвано (а.с.11). 15 версеня 2025 року рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області ОСОБА_1 визнав доньку колишньої дружини, ОСОБА_4 такою, що втратила право користування житловим приміщенням по АДРЕСА_2 (а.с.1213).

01 грудня 2021 року Дочірнім комунальним підприємством «Миргородтехінвентаризація» на замовлення ОСОБА_1 було виготовлено технічний паспорт на об`єкт, розташований за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.14-15).

Відповідно до довідки від 15 грудня 2025 року № 71, виданою філією - Полтавське обласне управління Акціонерного товариства «Державний Ощадний Банк України», ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , значиться в списках на приватизацію, за адресою проживання: АДРЕСА_2 , що зберігаються в ТВБВ № 10016/0157 - філії Полтавського обласного управління АТ «Ощадбанк» за адресою: Полтавська обл., м. Миргород, вул. Гоголя, буд. 88 (а.с.18).

Згідно довідки виданої Дочірнім комунальним підприємством «Миргородтехінвентаризація» від 16 грудня 2021 року за № 182, та Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 20 серпня 2025 року № 440258633 право власності на квартиру АДРЕСА_4 не зареєстровано (а.с.16, 19).

Згідно з технічним паспортом на квартиру, виготовленим 01 грудня 2021 року на замовлення позивача, житлова площа квартири становить 22,0 кв. м, загальна площа 32,4 кв. м. Згідно звіту про оцінку майна ФОП « ОСОБА_5 » № 11-20260303-0011273641 від 03.03.2026 року , вартість квартири становить 566870,00 грн (а.с.44-46).

У відповідності зі ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Статтями 16, 328 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути в тому числі і визнання права; право власності набувається на підставах, що не заборонені законом

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 № 3477-IV визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Європейський Суд з прав людини у рішенні від 28.03.2006 за заявою № 31443/96 у справі "Броньовський проти Польщі" зазначив, що принцип верховенства права зобов`язує державу поважати і застосовувати запроваджені нею закони, створюючи правові й практичні умови для втілення їх в життя.

Відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. У своїх висновках Європейський суд з прав людини неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення пункту 1 дозволяє позбавлення власності лише "на умовах, передбачених законом", а пункт 2 визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію "законів" (рішення у справах "Амюр проти Франції", "Колишній король Греції та інші проти Греції" та "Малама проти Греції"). "Майном" може бути як "існуюче майно", так і активи, включаючи вимоги, стосовно яких особа може стверджувати, що вона має принаймні "легітимні сподівання" на реалізацію майнового права (пункт 83 рішення від 12.07.2001 у справі Ганс-Адам II проти Німеччини"). "Легітимні сподівання" за своїм характером повинні бути більш конкретними, ніж просто надія й повинні ґрунтуватися на законодавчому положенні або юридичному акті, такому як судовий вердикт (рішення у справі "Копецький проти Словаччини"). У даному випадку легітимні сподівання позивача/позивачів на оформлення належного йому майна передбачені чинними нормами Законів України, тобто вони є конкретними. Таким чином на них поширюється режим "існуючого майна".

Відповідно до п. 40 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127, державна реєстрація прав проводиться на підставі документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачених Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», іншими законами України та цим Порядком, крім випадку, передбаченого абзацом другим цього пункту.

Пунктом 1 частини 1 статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» однією з загальних засад державної реєстрації прав є обов`язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» право власності на нерухоме майно підлягає державній реєстрації.

Відповідно до частини 1 статті 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення, меліоративні мережі, складові частини меліоративної мережі. Таким чином, закон дає право та зобов`язує позивача зареєструвати право власності. Разом з тим, вищевказані перешкоди не можуть ставитись в залежність та порушувати законнне право на оформлення права власності на майно, на яке позивач мають повне право, оскільки дотримано всіх визначених умов для цього, однак реалізувати своє право немає можливості виходячи з викладеного.

Ст. 47 Конституції України встановлює, що кожен має право на житло. У зв`язку із тим, що спірна квартира не належить Миргородській міській раді Полтавської області Уманській районній державній адміністрації, що підтверджується матеріалами справи, орган приватизації відсутній, тому позивач не може скористатися правом приватизації. Таким чином, наявними є обставини того, що позивач відкрито, добросовісно, безперервно володіє квартирою АДРЕСА_4 , дотримуючись вимог щодо приписів законодавства про зобов`язання власності в частині тягаря утримання майна, не порушення прав інших осіб та держави. Від часу вселення позивач продовжує проживати у вищевказаній квартирі на постійній основі, проводить утримання майна. Однак, такий стан невизначеності у реально-формальному стані володіння майном при фактичній відсутності титульного власника перешкоджає здійсненню права власності, не дає змоги здійснювати утримання майна, що змушує звернутись з даним позовом до суду.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині 1 статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація). Так, набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістом статті 2 ЦК України є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права. Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього. Відтак йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник. Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію. Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник. Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац 2 частини 3 статті 344 ЦК України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина 2 статті 344 ЦК України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі. Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у ЦК України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років. Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду. Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх вищевказаних умов у сукупності.

За змістом частини 1 статті 344 ЦК України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності (наведена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.05.2019 у справі № 910/17274/17). Така позиція сформульована у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду 09 липня 2019 року у справі № 920/999/16. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18) зроблено висновок, що «[…] добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього. Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник. Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном. Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію. Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник. Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац 2 частини третьої статті 344 Цивільного кодексу України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 Цивільного кодексу України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі. Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у Цивільному кодексі України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років. Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду. Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності» (Постанова Верховного Суду від 29.04.2021 у справі № 466/9865/17; провадження № 61-9397св20). Набувальна давність визначається як засіб закріплення майна за суб`єктами, що ним володіють, у випадках, коли вони не мають можливості через певні обставини підтвердити підстави виникнення прав, а також в інших ситуаціях. Право власності за набувальною давністю може бути набутим як на безхазяйні речі, так і на майно, яке належить за правом власності іншій особі. Як вбачається із вищевикладеного, позивач добросовісно (на підставі ордеру) заволодів чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном (житловим приміщенням-квартирою) більше десяти років по теперішній час, а відтак відповідно по положень ст. 344 ЦК України, наявні правові підстави для набуття позивачем права власності на нерухоме майно, а саме на квартиру АДРЕСА_4 .

У відповідності до ч. 1 ст.344 ЦК України, особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Відповідно до ч. 4 ст. 344 ЦК України, право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

У відповідності до ч. 8 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного Кодексу України, правила статті 344 Цивільного кодексу України про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом. Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.

Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності (ч. 4 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України).

За ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, а також завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. Цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства ст. 14 ЦК України. Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 16 ЦК України надано право кожній особі звертатися до суду за захистом свого особистого немайнового та майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав може бути визнання права.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Ч. 4 ст. 319 ЦК України визначає, що власність зобов`язує.

Згідно ч. 1 та ч. 2 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно ст. 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить.

Згідно ст. 325 ЦК України, суб`єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи. Фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати. Склад, кількість та вартість майна, яке може бути у власності фізичних та юридичних осіб, не є обмеженими.

Згідно ст.328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Проаналізувавши вищевикладене, суд приходить до висновку про наявність в матеріалах справи поданих позивачем достовірних доказів, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи та достатність доказів, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність обставин справи, які входять до предмета доказування, що дає суду змогу дати відповідну належну оцінку доказам та ухвалити законне, обґрунтоване рішення по суті спору, тому заявлені вимоги підлягають до задоволення.

В зв`язку з тим, що позивач не заявляє вимоги про стягнення з відповідача на його користь судових витрат, суд, керуючись принципом диспозитивності цивільного судочинства, закріпленим у ст. 13 ЦПК України, не вирішує питання про розподіл судових витрат згідно з ст. 141 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 77, 78, 81, 200, 263, 265 ЦПК України, ст. ст. 11, 14, 16, 317, 319, 321, 322, 325, 328 ЦК України, суд, -

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 до Миргородської міської ради про визнання права власності на квартиру за набувальною власністю - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрованим за адресою: АДРЕСА_2 , право власності за набувальною давністю на квартиру АДРЕСА_5 .

Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання якого зареєстроване за адресою: АДРЕСА_2 .

Представник позивача: адвокат Долженко Оксана Миколаївни, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №894 від 19 червня 2008 року видане Луганською обласною КДКА на підставі рішення №5 від 19 червня 2008 року, адреса вул. Незалежності,15 оф. 5 м.Миргород, Полтавська область.

Відповідач: Миргородська міська рада Полтавської області, ЄДРПОУ 21051131, адреса місцезнаходження: вул. Незалежності, 17, м. Миргород, Полтавська область, 37600.

Суддя: О. А. Морозовська