Ухвала суду № 137905424, 02.07.2026, Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/13511/15-ц

Провадження № 4-с/357/15/26

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2026 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючий суддя Цукуров В.П.,

секретар судового засідання Чайка О.В.,

за участю представника заявника адвоката Телющенко П.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду №1 у місті Біла Церква Київської області скаргу ОСОБА_1 на дії/бездіяльність Білоцерківського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції, стягувач Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК ФОРТ» -

В С Т А Н О В И В:

Підстави та предмет скарги.

У травні 2026 року ОСОБА_1 (далі «Заявник»), в інтересах якого діє його представник, за допомогою системи «Електронний суд» звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області зі скаргою на дії/бездіяльність Білоцерківського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції, стягувач Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК ФОРТ».

В обґрунтування заявлених вимог Заявник посилається на такі обставини.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області у справі №357/13511/15-ц, провадження 2/357/4207/15, задоволено позовні вимоги ПАТ «Комерційний банк «Надра» про стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованості в розмірі 57 723,70 доларів США та 720 382,86 гривень та з метою примусового виконання вказаного рішення 07.09.2016 року було видано виконавчий лист №2/357/4207/15.

30 вересня 2016 року старшим державним виконавцем відділу Білоцерківського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області, , було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 52401839, щодо примусового виконання виконавчого листа №2/357/4207/15, що виданий 07.09.2016 року Білоцерківським міськрайонним судом Київської області, про стягнення з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) заборгованості на користь ПАТ КБ «Надра».

30.09.2016 року в рамках виконавчого провадження №52401839 було винесено по станову про арешт майна боржника, згідно якої було накладено арешт на все майно ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , в межах суми боргу 30.01.2020 року головним державним виконавцем Білоцерківського міського відділу ДВС було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу, що передбачено п. 2 ч. 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження».

Згідно з даними автоматизованої системи виконавчого провадження, на даний час відсутні будь-які відкриті виконавчі провадження стосовно стягнення з ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Виходячи з наведеного виконавчий лист №2/357/4207/15, що виданий 07.09.2016 року Білоцерківським міськрайонним судом Київської області не може бути пред`явлений до примусового виконання.

Наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у даному реєстрі наявний запис про арешт всього нерухомого майна ОСОБА_1 , зокрема квартири (об`єкта житлової нерухомості), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , код 3051720513, реєстраційний номер обтяження 17205374, підстава обтяження постанова про арешт майна боржника ВП №52401839 від 30.09.2016 року Білоцерківського міського відділу ДВС.

Заявник через свого представника звернувся до Білоцерківського відділу ДВС у Білоцерківському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України з заявою про зняття арешту з майна, яке було накладене у рамках виконавчого провадження №52401839, щодо примусового виконання виконавчого листа №357/1311/15,2/357/4207/15, що виданий 07.09.2016 року Білоцерківським міськрайонним судом Київської області, про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості на користь ПАТ КБ «Надра».

Листом від 01.05.2026 року №98461Білоцерківський відділ ДВС у Білоцерківському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України повідомив про відсутність підстав для зняття арешту з майна.

Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 28.10.2020 року у справі №357/13511/15-ц. встановлено, що за результатами пошуку з автоматизованої системи виконавчого провадження (АСВП), станом на 10.06.2020 року в Білоцерківському міському відділі державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області, виконавче провадження №52401839 відкрите 30.09.2016 року, боржник ОСОБА_1 , стягував ПАТ КБ «Надра» , стан виконавчого провадження завершено.

Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 28.10.2020 року у справі №357/13511/15-ц, було замінено сторону стягувача ПАТ «КБ «НАДРА» на ТОВ Фінансова компанія «ІНВЕСТ ХАУС», у виконавчому провадженні щодо виконання рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 16.12.2015 року у справі №357/13511/15-ц. Також вказаною ухвалою було відмовлено ТОВ ФК «Інвест Хаус» у задоволенні заяви про видачу дублікату виконавчого документа та поновлення пропущеного строку пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 12.10.2021 року у справі №357/13511/15-ц змінено стягувача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвест Хаус» на Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Форт» у справі №357/13511/15-ц провадження 2/357/4207/15 та відмовлено в задоволенні заяви про поновлення пропущеного строку пред`явлення виконавчого документа до виконання та видачі дубліката виконавчого листа.

Указані судові рішення (про відмову в поновленні строку пред`явлення виконавчого листа до виконання та відмову у видачі його дублікату), свідчить про те, що стягувач втратив право на примусове виконання судового рішення про стягнення основного боргу.

Не перебування виконавчого листа на примусовому виконання в сукупності з відмовою суду в задоволенні заяви кредитора про видачу дубліката виконавчого листа та поновлення строку для пред`явленням його до виконання, свідчить і про відсутність обов`язку боржника у грошовому зобов`язанні, яке може бути виконане примусово.

Таким чином наявність зазначеного вище арешту на майно є невиправданим втручанням у право заявника на мирне володіння та розпорядження своїм майном.

Оскільки виконавчий лист №2/357/4207/15 був виданий Білоцерківським міськрайонним судом Київської області, а заявник був боржником у виконавчому провадженні, то така скарга подається до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області

Щодо строків подання скарги. Із заявою про зняття арешту з нерухомого майна ОСОБА_1 , який був накладений на підставі постанови про арешт майна боржника від 30.09.2016 року яка була винесена в рамках виконавчого провадження №52401839, згідно з якою було накладено арешт на все нерухоме майно, реєстраційний номер обтяження 17205374, який було накладено під час примусового виконання виконавчого листа №2/357/4207/15, заявник через свого представника звернувся 03.04.2026 року.

Листом від 01.05.2026 року № 98461, було відмовлено у задоволенні заяви представника ОСОБА_1 та звільнення майна з під арешту.

Відповідно до статті 449 ЦПК України скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з ня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи.

Таким чином дана скарга подається в межах встановленого статтею 449 ЦПК України строку на оскарження. Оскільки про відмову в задоволенні заяви про звільнення майна з під арешту стало відомо заявнику лише 01.05.2026 року.

Посилаючись на приписи ЦПК України та Закону України «Про виконавче провадження», Цивільний кодексом України, просив суд зобов`язати Білоцерківський відділ Державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області, зняти арешт з майна ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який був накладений на підставі постанови про арешт майна боржника №52401839 від 30.09.2016 року, згідно якої було накладено арешт на нерухоме майно, реєстраційний номер обтяження 17205374, який було накладено виконавчого листа під час примусового виконання №2/357/4207/15 від 07.09.2016 року, що був виданий Білоцерківським міськрайонним судом Київської області.

Рух справи.

13.05.2026 року ухвалою суду відкрито провадження у даній справі та призначено у ній судове засідання на 20.05.2026 року. Зобов`язано Білоцерківський відділ державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції надіслати суду письмові пояснення по суті скарги та відповідні докази (а.с.52).

20.05.2026 року судове засідання по справі було відкладено на 01.07.2026 року за клопотанням представника Заявника та у зв`язку з неявкою учасників справи, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце її розгляду (а.с. 53-56).

01.07.2026 року у судовому засіданні представник Заявника вимоги скарги підтримав, надав пояснення, аналогічні викладеним у тексті скарги та просив її задовольнити. Зауважив, що відсутність будь-яких заперечень суб`єкта оскарження та стягувача слід розцінювати як згоду з вимогами скарги.

Представник Білоцерківського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції у жодне судове засідання не з`явився, будь-яких заперечень, пояснень по суді скарги або заяв та клопотань процедурного характеру суду не надав. Про дату, час та місце розгляду скарги був повідомлений належним чином, вимоги ухвали суду від 13.05.2026 року виконані суб`єктом оскарження не були (факт її отримання підтверджується довідкою про доставку електронного документу а.с. 53, 58).

Представник стягувача - Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК ФОРТ» у жодне судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду скарги був повідомлений належним чином, будь-яких заперечень, пояснень по суді скарги або заяв та клопотань процедурного характеру суду не надав (а.с. 54, 59).

Висновки суду.

Згідно з приписами статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який, зокрема, вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Стаття 13 Конвенції гарантує кожному, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, право на ефективний спосіб юридичного захисту в національному органі. А статтею 1 Першого протоколу до Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.

У той же час, у пункті 36 рішення від 09 грудня 2010 року у справі «Буланов і Купчик проти України», Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов`язків. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке, відповідно до практики Суду, включає не тільки право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Така сама правова позиція викладена Європейським судом з прав людини й у пункті 50 рішення від 13 січня 2011 року у справі «Чуйкіна проти України» та інших рішення Суду.

Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 41 Конституції України встановлює, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним.

Відповідно до частини другої статті 57 Закону № 606-XIV «Про виконавче провадження», арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Виконавче провадження, як сукупність дій, спрямованих на примусове виконання рішень, передбачає застосування арешту майна боржника як засобу, що обмежує можливість відчуження майна боржником із метою його подальшої реалізації у спосіб, передбачений законом.

Наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови, коли не має виконавчого провадження та майнових претензій з боку кредитора, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

У постановах Верховного Суду від 18 січня 2023 року в справі № 127/1547/14 ц, від 09 січня 2023 року в справі № 2-3600/09, від 07 серпня 2024 року в справі № 14 7238/2009 сформульовано правовий висновок про те, що наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

У даному випадку судове рішення по справі, на виконання якого накладався арешт на майно, не перебуває на примусовому виконанні. Строк пред`явлення виконавчого документу до виконання сплив, у його поновленні та у видачі дублікату виконавчого документу ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 12.10.2021 року було відмовлено (а.с.31-41).

Надаючи належну правову оцінку надмірному тягарові, покладеному на Заявника у вигляді арешту за провадженням, якого не має і яке не може бути поновлено, згідно до вимог діючого законодавства, суд зазначає таке. Відповідно до частини першої статті 22 Закону № 606-XIV «Про виконавче провадження», діючого під час повернення виконавчого документу, виконавчі документи можуть бути пред`явлені до виконання в такі строки: 1) посвідчення комісій по трудових спорах, постанови судів у справах про адміністративні правопорушення та постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, протягом трьох місяців; 2) інші виконавчі документи протягом року, якщо інше не передбачено законом.

05 жовтня 2016 року набрав чинності Закон № 1404-VIII «Про виконавче провадження». Згідно з пунктом 5 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII, виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред`являються до виконання у строки, встановлені цим Законом. Тлумачення пункту 5 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII дає підстави для висновку, що правила цього Закону застосовуються лише до виконавчих документів, строк пред`явлення до виконання за якими не сплив на час набрання чинності цим Законом. Наведеним пунктом Закону не передбачено зворотної дії в часі і можливості застосування норм цього Закону до виконавчих документів, строк пред`явлення до виконання яких сплив на час набрання ним чинності. Відповідно до пункту 7 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII, виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом 05 жовтня 2016 року виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону. За частиною першою, другою, пунктом 1 частини четвертої статті 12 Закону № 1404-VIII, виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців. Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню з наступного дня після його прийняття. Строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Отже, законодавством України встановленні чіткі строки, протягом якого виконавчий документ може бути пред`явлений до виконання і стати підставою для відкриття виконавчого провадження та проведення виконавчих дій, спрямованих на виконання судового рішення в примусовому порядку.

Арешт майна є заходом, який забезпечує збереження майна боржника з метою реального виконання судового рішення, що підлягає примусовому виконанню. В ситуації, коли бракує будь-якої можливості відновити виконавче провадження, відпадає і сама правова мета збереження арешту забезпечення виконання судового рішення в примусовому порядку. Збереження арешту, накладеного на майно боржника, за таких умов свідчить, що особа позбавляється можливості вільно розпоряджатися своїм майном (у тому числі майном, набутим після винесення державним виконавцем постанови про арешт майна) без існування для цього правової мети , оскільки сам факт існування арешту не призведе до реального поновлення прав кредитора. За таких обставин особа змушена нести надмірний індивідуальний тягар.

Наказом Міністерства юстиції України від 07 червня 2017 року № 1829/5 затверджено Правила ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями (далі «Правила»).

Завершені виконавчі провадження та виконавчі провадження, за якими виконавчий документ повернуто без прийняття до виконання, підлягають передачі до архіву органу державної виконавчої служби, приватного виконавця не пізніше 01 серпня поточного року та 01 лютого наступного року (пункт 1 Розділу Х «Передача до архіву виконавчих проваджень» Правил).

Розділом ХІ «Знищення справ та виконавчих проваджень» Правил врегульовано порядок та підстави знищення матеріалів виконавчого провадження.

Пунктами 1, 2 зазначеного розділу Правил визначено, що передані до архіву органу державної виконавчої служби, приватного виконавця справи та виконавчі провадження, строк зберігання яких закінчився, підлягають знищенню.

Строк зберігання виконавчих проваджень, переданих до архіву органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, становить три роки, крім виконавчих проваджень за постановами про накладення адміністративного стягнення, строк зберігання яких становить один рік.

Отже, Правилами визначено, що у разі завершення виконавчого провадження, зокрема у зв`язку із поверненням виконавчого документа стягувачу, матеріали виконавчого провадження передаються до архіву та зберігаються протягом трьох років, після чого підлягають знищенню.

Враховуючи наведене, підсумуємо, що під час вирішення питання про скасування арешту, накладеного державним (приватним) виконавцем на майно боржника у виконавчому провадженні, яке завершене у зв`язку з поверненням виконавчого документа стягувачу, суд повинен враховувати конкретні обставини кожної справи та зважати на існування обставин, які виключають можливість поновлення примусового виконання судового рішення.

Водночас, застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), що підтверджує неодмінність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві.

Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов`язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб`єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовної діяльності. Обмеження позитивних зобов`язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.

У цій справі питання полягає в тому, чи може наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника становити втручання у мирне володіння у значенні статті 1 Першого протоколу, і якщо так, то чи є таке втручання законним і чи переслідує легітимну мету «в інтересах суспільства», а також чи є воно пропорційним меті, якої прагнуть досягти.

Водночас, встановлюючи, чи не змушений боржник нести надмірний індивідуальний тягар внаслідок такого обмеження, необхідно враховувати, що арешт майна є заходом, який забезпечує збереження майна боржника з метою реального виконання судового рішення, що підлягає примусовому виконанню. В ситуації, коли бракує будь-якої можливості відновити виконавче провадження, відпадає і сама правова мета збереження арешту забезпечення виконання судового рішення в примусовому порядку. Збереження арешту, накладеного на майно боржника, за таких умов свідчить, що особа позбавляється можливості вільно розпоряджатися своїм майном (у тому числі майном, набутим після винесення державним виконавцем постанови про арешт майна) без існування для цього правової мети, оскільки сам факт існування арешту не призведе до реального поновлення прав кредитора. За таких обставин особа змушена нести надмірний індивідуальний тягар.

Отже, наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови, коли немає виконавчого провадження та майнових претензій з боку кредитора, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Врахувавши усталену практику ЄСПЛ, яка є обов`язковою для застосування національними судами, вважаємо, що наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, коли немає актуального виконавчого провадження та можливості продовження виконання судового рішення у примусовому порядку, призводить до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Практика Верховного Суду відповідно до якої наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови, коли немає виконавчого провадження та майнових претензій з боку кредитора, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном - є усталеною.

Отже, суду не надано відомостей про те, що стягувач має до Заявника майнові претензії.

Натомість, судом встановлено таке.

1. З об`єктивних причин перестала існувати правова мета накладення арешту на майно боржника, а саме - закінчення строку пред`явлення виконавчого документа до примусового виконання.

2. Наявні підстави вважати, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу та неможливості поновлення виконавчого провадження у зв`язку із закінченням строків пред`явлення виконавчого документа до примусового виконання, а як наслідок і неможливість подальшого виконання судового рішення в примусовому порядку, існування арешту, накладеного на майно боржника, втрачає свій сенс, оскільки будь-якого правового механізму реалізації досягнення мети, з якою було накладено арешт забезпечення реального виконання судового рішення немає.

3. Арешт майна є заходом, який забезпечує збереження майна боржника з метою реального виконання судового рішення, що підлягає примусовому виконанню. В ситуації, коли бракує будь-якої можливості відновити виконавче провадження, відпадає і сама правова мета збереження арешту забезпечення виконання судового рішення в примусовому порядку. Збереження арешту, накладеного на майно боржника, за таких умов свідчить, що особа позбавляється можливості вільно розпоряджатися своїм майном (у тому числі майном, набутим після винесення державним виконавцем постанови про арешт майна) без існування для цього правової мети, оскільки сам факт існування арешту не призведе до реального поновлення прав кредитора. За таких обставин особа змушена нести надмірний індивідуальний тягар.

4. Наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно за встановленими у справі обставинами становить невиправдане втручання у право Заявника на мирне володіння власним майном.

А тому, з метою ефективного захисту прав Заявника арешт, накладений на його майно, підлягає скасуванню судом на підставі частини п`ятої статті 59 Закону №1404-VIII «Про виконавче провадження».

Отже, аналізуючи зібрані докази в їх сукупності у даній справі та дослідивши матеріали даної справи, суд приходить до висновку про те, що скарга є обґрунтованою та такою що підлягає задоволенню.

За приписами п.3 ч.1 ст.10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державним реєстратором є: державний, приватний виконавець - у разі накладення/зняття таким виконавцем арешту на нерухоме майно під час примусового виконання рішень відповідно до закону.

Згідно з правилами 447-1 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких здійснюється поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника. Таким чином, справу розглянуто в межах заявлених позовних вимог з урахуванням обраного заявником способу захисту права.

При цьому суд враховує, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 3, 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Розподіл судових витрат.

При зверненні до суду Заявник судових витрат не поніс, відтак питання їх відшкодування судом не вирішувалося.

Резолютивна частина.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 260-261, 447-451 Цивільного процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Скаргу ОСОБА_1 на дії/бездіяльність Білоцерківського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції, стягувач Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК ФОРТ» задовольнити.

Зобов`язати Білоцерківський відділ Державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області, зняти арешт з майна ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який був накладений на підставі постанови про арешт майна боржника №52401839 від 30.09.2016 року, згідно якої було накладено арешт на нерухоме майно, реєстраційний номер обтяження 17205374, який було накладено виконавчого листа під час примусового виконання №2/357/4207/15 від 07.09.2016 року, що був виданий Білоцерківським міськрайонним судом Київської області.

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Повний текст ухвали суду складено та підписано 02.07.2026 року.

Суддя В. П. Цукуров