Рішення № 137904289, 29.06.2026, Овруцький районний суд Житомирської області

Справа № 286/1363/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2026 року м. Овруч

Овруцький районний суд Житомирської області в складі:

головуючого судді Гришковець А. Л. ,

із секретарем Павленко Л. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Овручі справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Овруцької міської ради про визнання права власності на майно , -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулася до суду із позовною заявою і просить визнати за нею право власності на домоволодіння АДРЕСА_1 , мотивуючи тим, що вона має у власності житловий будинок АДРЕСА_1 . Вказаний будинок належав їй та ОСОБА_2 в рівних долях, тобто по 1/2 частині. Так сталося тому, що на 1990 рік, коли ще діяло положення про колгоспний двір, вони проживали в даному домогосподарстві і тому були обидві власниками.

ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 і вона стала власником іншої 1/2 частини будинку. До житлового будинку належить земельна ділянка площею 0,34 га, з яких 0,24 га - для обслуговування житлового будинку та 0,10 га для ведення особистого підсобного господарства. Право власності на неї було передано лише ОСОБА_2 , що вбачається з архівного витягу рішення Норинської сільської ради від 12.01.1994, номер у списку 351.

Нещодавно вона вирішила оформити у власність земельну ділянку, на якій розміщений житловий будинок і їй необхідно було предоставити правовстановлюючий документ на житло та зареєструвати його в реєстрі речових прав, що діє з 01.01.2013. Коли вона звернулася до державного реєстратора Гладковицької сільської ради для реєстрації свого права власності, то їй необхідно було надати рішення про передачу їй у власність або користування земельної ділянки, на якій знаходиться будинок. Однак, у власність земельну ділянку вона не отримувала, оскільки вона знаходиться у власності ОСОБА_2 .. Отримати свідоцтво про право на спадщину у нотаріуса вона не може, тому що ОСОБА_2 була власником лише частини будинку, а не всього.

В судове засідання сторони не з`явилися. Позивач в своїй позовній заяві просить справу слухати у її відсутність. Представник відповідача надала клопотання, в якому просить справу слухати у її відсутність. Щодо задоволення позову не заперечує.

Відповідно до ч.ч.3,4 ст. 200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.

Ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі відмови від позову, визнання позову, укладення мирової угоди проводиться в порядку, встановленому статтями 206, 207 цього Кодексу.

Згідно ч.4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Дослідивши письмові докази, суд вважає, що визнання відповідачем позову не суперечить закону, не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, а тому позов слід задовольнити з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

В ч. 1 ст.13 ЦПК України зазначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч.4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.

Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

За загальним правилом ст. ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

За ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а за ст. 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що спричиняє потрібні результати, наслідки, матиме найбільший ефект. Таким чином, метою ефективного способу захисту є забезпечення поновлення порушеного права, адекватність наявним обставинам.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до положень ч. 1 ст.316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Положеннями ч. ч. 1,2 ст. 325 ЦК України визначено, що суб`єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи.

Фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати.

В ст. 328 ЦК України закріплено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Згідно ч. 4 ст. 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Положеннями ч. 1 ст. 31 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що для проведення державної реєстрації прав власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що були закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 року та розташовані на територіях сільських, селищних, міських рад, якими відповідно до законодавства здійснювалося ведення погосподарського обліку, і щодо зазначених об`єктів нерухомості раніше не проводилася державна реєстрація прав власності, подаються:

1) виписка із погосподарської книги, надана виконавчим органом сільської ради (якщо такий орган не створений - сільським головою), селищної, міської ради або відповідною архівною установою;

2) документ, що посвідчує речове право на земельну ділянку під таким об`єктом, крім випадку, коли таке речове право зареєстровано в Державному реєстрі прав.

Для здійснення державної реєстрації прав власності на зазначені об`єкти документом, що посвідчує речові права на земельну ділянку під таким об`єктом, може також вважатися рішення відповідної ради про передачу (надання) земельної ділянки в користування або власність.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду, що передбачено ч.4 ст. 263 ЦПК України.

Велика Палата Верховного Суду у справі № 916/1608/18 (постанова від 19.05.2020) дійшла висновку, що правило, закріплене в ст. 392 ЦК України, а саме, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності, за аналогією закону має застосовуватися не тільки у випадках, коли власник втратив документ, який засвідчує його право власності, а й у випадках, коли наявні в нього документи не дають змоги беззаперечно підтвердити своє право власності на нерухоме майно, але лише за умови, що право на майно не зареєстроване за іншою особою. Якщо така реєстрація здійснена, то належним способом захисту, як зазначено вище, є віндикаційний позов, а не позов про визнання права власності.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, визначених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч.ч. 5-6 ст.81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

В ст.89 ЦПК України законодавець закріпив, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судом встановлено, що житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , на праві приватної власності належить ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується випискою з погосподарської книги №11 за 2024-2028 роки (особовий рахунок № НОМЕР_1 ), виданою старостою Норинського старостинського округу №9 Овруцької міської ради за №753 від 21.10.2025 (а. с.6).

Виписка з погосподарської книги №11 за 2024-2028 роки (особовий рахунок № НОМЕР_1 ), видана старостою Норинського старостинського округу №9 Овруцької міської ради за №197 від 21.04.2026, в свою чергу, свідчить, що житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , рік побудови 1968, на праві приватної власності належить ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (1/2 згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом №6160 від 25.09.1996 та 1/2 згідно запису в погосподарській книзі) (а.с. 19).

З копії свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 20.09.1996, зареєстрованого в реєстрі за №6160, вбачається, що спадкоємцем майна ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_1 , тобто позивач. Спадкове майно, на яке видане свідоцтво, складається з 1/2 частини житлового будинку, що знаходиться в с. Норинськ Овруцького району, яке належало померлій ОСОБА_2 на підставі довідки виконавчого комітету Норинської сільської ради від 09.09.1996 за №22. Будинок розташований на земельній ділянці розміром 2400 кв. м (а. с. 18).

Рішенням 12 сесії 21 скликання Норинської сільської ради народних депутатів Овруцького району Житомирської області «Про передачу у приватну власність громадянам земельних ділянок» було передано ОСОБА_2 , жительці с. Норинськ у приватну власність безкоштовно земельні ділянки розміром 0,24 га для обслуговування житлового будинку та 0,10 га для ведення особистого підсобного господарства, що підтверджується архівним витягом з вказаного рішення (а. с. 16).

Листом Гладковицької сільської ради №П-170 від 20.04.2026, адресованим на ім`я ОСОБА_1 , тобто позивача, останній було відмовлено у реєстрації права власності на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки свідоцтво про право на спадщину за заповітом, яке подано для державної реєстрації нерухомого майна, містить пошкодження, які не дають змогу встановити важливу інформацію щодо майна.

Крім того, відповідно до архівного витягу із рішення Норинської сільської ради народних депутатів Овруцького району Житомирської області 12 сесії 21 скликання від 12.01.1994 земельна ділянка площею 0,24 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд передана тільки спадкодавцю ОСОБА_2 в 1, що унеможливлює провести державну реєстрацію права власності на 1/2 частину житлового будинку за нею, оскільки документ щодо передачі земельної ділянки їй відсутній.

Також, відповідно до виписки з погосподарської книги №11 за 2024-2028 роки право власності за нею рахується в 1, тобто цілий об`єкт (а. с. 13).

Інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, щодо об`єкта нерухомого майна, а саме, щодо будинку АДРЕСА_1 та інформація Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна свідчать, що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, в реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна відомості відсутні.

Таким чином, за встановлених обставин та визначеного правового врегулювання, враховуючи, що позивач є власником спірного житлового будинку, однак, не може зареєструвати право власності на нього у встановленому законом порядку, а тому суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Позивачем сплачено судовий збір в сумі 1695 грн. 47 коп. в дохід держави.

Керуючись ст.ст.12, 13, 81, 141, 200, 206, 245, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ), яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на домоволодіння АДРЕСА_1 , 1968 року забудови.

На рішення суду до Житомирського апеляційного суду може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: А. Л. Гришковець Повне рішення виготовлено 02.07.2026.