Рішення № 137903977, 02.07.2026, Бердичівський міськрайонний суд Житомирської області

Справа № 274/2489/26 Провадження № 2/0274/2221/26

Бердичівський міськрайонний суд Житомирської області

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.07.26 р.м. Бердичів

Суддя Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області Корбут В.В. (далі Суд),

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи цивільну праву за позовомОСОБА_1 , представником якого є ОСОБА_2 ,доАкціонерного товариства "Бердичівський машинобудівний завод "Прогрес", представником якого є Абісов А.В.,простягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся з позовом, у якому просить стягнути на його користь з Акціонерного товариства "Бердичівський машинобудівний завод "Прогрес" (далі Завод) середній заробіток за час затримки виплати нарахованої, але невиплаченої заробітної плати, з дати звільнення по день фактичного розрахунку, але не більше, як за шість місяців, що складає 19 912,76 грн.

Позов обґрунтовано тим, що з 30.06.2025 р. по 31.07.2025 р. ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з ОСОБА_3 , 31.07.2025 р. його було звільнено, однак у день звільнення Завод не здійснив виплату належних ОСОБА_1 коштів, ця заборгованість була виплачена 09.09.2025 р.

Завод просить відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що ОСОБА_1 пропустив строк звернення до суду, передбачений частиною першою статті 233 Кодексу законів про працю України. Розмір коштів, який ОСОБА_1 просить стягнути, є завищеним та не відповідає Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100. Затримка вплати належних ОСОБА_1 сум при звільненні відбулася з поважних причин, так як Завод перебуває у складному фінансовому стані, в тому числі через збройну агресію російської федерації проти України, у нього були заарештовані рахунки через наявність виконавчих проваджень, що унеможливило виплату грошових коштів.

Судом з`ясовано, що ОСОБА_1 , електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування 6 розряду механоскладального цеху № 3 Заводу, звільнено 30.07.2025 р., що підтверджується записом № 41 від 30.07.2205 р. у його трудовій книжці та витягом з наказу від 30.07.2025 р. № 100-к Заводу (а. с. 14 16, 18).

Відповідно до частини першої статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Завод не заперечив проти обставини того, що у день звільнення 30.07.2025 р., ОСОБА_1 працював.

Зважаючи на наведене, Завод мав провести у день звільнення ОСОБА_1 30.07.2025 р., виплату всіх сум, що тому належать 11 708,78 грн., проте такої виплати не провів, остаточний розрахунок з ОСОБА_1 . Завод провів 09.09.2025 р., що визнається ОСОБА_1 та Заводом, а також підтверджується матеріалами справи (а. с. 19, 21, 22, 23 24).

Таким чином Завод, в порушення частини першої статті 116 Кодексу законів про працю України, не виплатив ОСОБА_1 у день звільнення 30.07.2025 р., всіх сум, що тому належать.

Згідно з частиною першою статті 117 Кодексу законів про працю України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Заводом не подано належних та допустимих доказів, які б вказували про відсутність його вини у невиплаті ОСОБА_1 всіх сум, що належать при звільненні.

Так, посилання Заводу на збройну агресію російської федерації проти України є загальним, сама по собі вказана агресія не вказує на відсутність вини заводу у невиплаті ОСОБА_1 всіх сум, що належать при звільненні.

Щодо посилання Заводу на те, що у нього були арештовані рахунки через наявність виконавчих проваджень, що унеможливило виплату грошових коштів, то Заводом не подано належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що у нього були арештовані рахунки.

Крім того, навіть у разі доведення Заводом арешту його рахунків, ця обставина не вказувала б на те, що у Заводу були відсутні кошти для виплати всіх сум, що належать ОСОБА_1 при звільненні, зокрема, що Завод не мав у власності (у касі) готівкових коштів у розмірі, необхідному для здійснення відповідної виплати ОСОБА_1 .

Таким чином Завод повинен виплатити ОСОБА_1 його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Проте частиною першою статті 233 Кодексу законів про працю України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Випадки, передбачені частиною другою статті 233 Кодексу України про адміністративні правопорушення, не стосуються спірних правовідносин.

Рішенням Конституційного Суду № 1-р/2025 від 11.12.2025 р. частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною) в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

Тобто частина перша статті 233 Кодексу законів про працю України є чинною в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду із заявою про вирішення будь-якого трудового спору (крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті), окрім як спору про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.022022 р. у справі № 755/12623/19 зроблено висновок про те, що середній заробіток за статтею 117 Кодексу законів про працю України за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується в розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на які працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій) та є своєрідною санкцією для роботодавця за винні дії щодо порушення трудових прав найманого працівника. Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.

Отже, середній заробіток за статтею 117 Кодексу законів про працю України не є заробітною платою та іншою належною працівникові виплатою, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця та є своєрідною санкцією для роботодавця за винні дії щодо порушення трудових прав найманого працівника, а тому працівник може звернутися до суду з позовом про його стягнення у межах строку, передбаченого частиною першою статті 233 Кодексу законів про працю України.

Про те, що Завод, в порушення частини першої статті 116 Кодексу законів про працю України, не виплатив ОСОБА_1 у день звільнення 30.07.2025 р., всіх сум, що тому належать, ОСОБА_1 дізнався або повинен був дізнатися у день звільнення, не отримавши цих сум від Заводу.

Однак з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати нарахованої, але невиплаченої заробітної плати, з дати звільнення по день фактичного розрахунку, ОСОБА_1 звернувся у квітні 2026 р., що підтверджується датою формування позовної заяви в системі "Елекронний суд" 05.04.2026 р., та датою одержання позовної заяви Бердичівським міськрайонним судом Житомирської області на штампі на її першому аркуші 06.04.2026 р., тобто з значним пропуском тримісячного строку, передбаченого частиною першою статті 233 Кодексу законів про працю України.

Матеріали справи не свідчить про те, що цей строку ОСОБА_1 пропустив з поважних причин, тому підстави для поновлення цього строку відсутні.

Як неодноразово зазначав Верховний Суд у своїх постановах, установлені статтею 233 Кодексу законів про працю України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. Ці строки не перериваються і не зупиняються. Якщо строк звернення до суду, установлений статтею 233 Кодексу законів про працю України пропущено без поважних причин, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у зв`язку з пропуском зазначеного строку.

Враховуючи викладене, Суд вважає, що у задоволенні позову ОСОБА_1 має бути відмовлено у зв`язку з пропуском без поважних причин строку звернення до суду, передбаченого частиною першою статті 233 Кодексу законів про працю України.

Керуючись статтями 141, 258, 259, 263 265 Цивільного процесуального кодексу України,

У Х В А Л И В:

У задоволенні позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Акціонерного товариства "Бердичівський машинобудівний завод "Прогрес" (Житомирська область, м. Бердичів, вул. Європейська, 79, код ЄДРПОУ 00217426) відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його складення безпосередньо до Житомирського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя В.В. Корбут