Рішення № 137901347, 02.07.2026, Шептицький міський суд Львівської області (до 25.04.2025 - Червоноградський міський суд Львівської області)

Справа № 459/1683/26

Провадження № 2/459/722/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

02 липня 2026 року Шептицький міський суд Львівської області в складі головуючого судді Мельникович М. В., з участю секретаря судового засідання Штибель А. Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Шептицькому за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором

У С Т А Н О В И В :

Представник позивача через підсистему Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд» звернулась до суду з вищевказаним позовом, в якому просила стягнути з відповідача ОСОБА_1 заборгованість за Договором № 517837-КС-001 про надання кредиту від 30.11.2024 в сумі 13698,40 грн, а також судові витрати.

Заявлені позовні вимоги обґрунтовано тим, що 30.11.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» та ОСОБА_1 було укладено Договір № 517837-КС-001 про надання кредиту шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію». ТОВ «Бізнес позика» свої зобов`язання за Договором виконало та надало позичальнику грошові кошти в розмірі 8000 гривень шляхом перерахування коштів на банківську картку позичальника № НОМЕР_1 , котру відповідачем вказано при заповнені анкетних даних в особистому кабінеті. Проте, ОСОБА_1 належним чином не виконав взяті на себе зобов`язання, у зв`язку з чим у нього станом на 07.04.2026 утворилась заборгованість за Договором в розмірі 13698,40 грн, що складається з: суми прострочених платежів по тілу кредиту 8 000,00 грн; суми прострочених платежів по процентах 18,40 грн; суми заборгованості по штрафам - 0,00 грн; суми заборгованості по відсотках відповідно до ст.625 ЦКУ - 4000,00 грн; суми прострочених платежів за комісією 1680,00 грн. Відтак, представник позивача просить стягнути з відповідача вказану суму.

Ухвалою від 28.04.2026 вказану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене провадження у справі.

У зв`язку з витребуванням документів та першою неявкою у судове засідання відповідача, розгляд справи 01.06.2026 було відкладено.

30.06.2026 сторони у судове засідання не з`явились, хоча про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, підтвердження чого міститься в матеріалах справи.

В позовній заяві представник позивача просила розгляд справи проводити у відсутності позивача, вказавши, що не заперечує проти ухвалення заочного рішення.

Відповідач у судові засідання не з`являвся, хоча належним чином повідомлявся про дату, час та місце судового розгляду справи, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення (судової повістки), які повернулися до суду із відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою». Судові повістки скеровувалися судом на адресу зареєстрованого місця проживання відповідача, що підтверджується відомостями №2660319 від 28.04.2026 з Єдиного державного демографічного реєстру (а. с. 85). Заяв чи клопотань про розгляд справи за його відсутності відповідач не подавав, про причини неявки не повідомляв. Також відповідачем не було подано відзиву на позов.

Згідно із висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 25.04.2018 у справі №800/547/17 направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсні адреси є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним. При цьому, отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника.

Відповідно до ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Таким чином, суд вважає, що відповідач є повідомлений про розгляд справи належним чином.

Як передбачено ч.1 ст.280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

За таких обставин, відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України, враховуючи відсутність заперечень позивача проти заочного розгляду справи, суд вважає за можливе здійснити заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

З огляду на зазначені обставини, суд, у відповідності до ст. 247 ЦПК України, судовий розгляд справи здійснив на підставі наявних матеріалів без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Частиною 4 статті 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки усіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його оголошення.

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Оскільки повне рішення виготовлено 2 липня 2026 року, то незважаючи на те, що судове засідання відбулося 30 червня 2026 року, датою ухвалення даного рішення є саме 2 липня 2026 року в силу ч. 5 ст. 268 ЦПК України.

Суд, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що 30.11.2024 відповідачем було підписано пропозицію (оферту) укласти Договір № 517837-КС-001 про надання кредиту від 30.11.2024 та прийнято (акцепт) пропозицію (оферту) укласти Договір (а. с. 29-30).

30.11.2024 між ТОВ «Бізнес позика» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено Договір №517837-КС-001 про надання кредиту, який було підписано з використанням одноразового ідентифікатора (одноразового паролю) «UA-6372» (надалі - Договір) (а. с. 21-28 на звороті).

Укладення вищевказаного Договору підтверджується візуальною формою послідовності дій клієнта щодо укладення електронного договору №517837-КС-001 про надання кредиту від 30.11.2024, з якої вбачається, що відповідач підписав даний договір електронним підписом одноразовим ідентифікатором «UA-6372» (а. с. 48).

Відповідно до п.2.1. Договору кредитодавець надає позичальнику кредит у розмірі 8 000 гривень на засадах строковості, поворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та комісію у порядку та на умовах, визначених цим договором та Правилами надання споживчих кредитів ТОВ «Бізнес позика».

Кредит надавався строком на 23 дні, стандартна процента ставка за кредитом: в день 0,01%, фіксована, комісія за надання кредиту 1680,00 грн, нараховується одноразово при видачі кредиту в дату видачі кредиту, строк дії договору до 22.12.2024, орієнтована загальна вартість кредиту: 9698,40 грн, загальні витрати за кредитом 1698,40 грн (п. 2.3-2.9 Договору).

Пунктом 2.10 Договору передбачено, що орієнтовна реальна річна процентна ставка: 2338,75%.

Згідно з п.2.11 Договору денна процентна ставка: 0,92 %.

Пунктом 2.13 передбачено, що дата повернення кредиту 22.12.2024.

У розділі 3 Договору передбачено технологію (порядок ) укладення договору. Порядок створення та накладення електронних підписів сторонами.

Відповідно до п.4.1.Договору кредитодавець зобов`язаний протягом 3 (трьох) робочих днів з дня укладення договору надати позичальнику кредит в сумі вказаній в п.2.1. договору, шляхом безготівкового переказу коштів (однією або декількома транзакціями) на реквізити електронного платіжного засобу, який зазначений в розділі 11 договору.

Позивач видав відповідачу кредит у розмірі 8 000 гривень, перерахувавши кошти на платіжну карту № НОМЕР_2 , вказану відповідачем в анкеті заяві (а. с. 50) та кредитному договорі, що підтверджується довідкою ТОВ «ПрофітГід» про підтвердження переказу грошових коштів ОСОБА_1 згідно Договору № 517837-КС-001 про надання кредиту від 30.11.2024 (а. с. 51).

На виконання ухвали суду АТ «ПУМБ» надало інформацію про те, що на ім`я ОСОБА_1 випущено платіжну карту № НОМЕР_1 та надало виписку по рахунку, згідно якої ОСОБА_1 30.11.2024 були перераховані грошові кошти у сумі 8 000 гривень (а. с. 100, 101-105).

В матеріалах справи міститься Паспорт споживчого кредиту, в якому відображені основні умови кредитування, інформація щодо процентної ставки, порядок повернення кредиту та інші умови, який було підписано відповідачем електронним підписом з одноразовим ідентифікатором UA-9032 (а.с.18-20).

З розрахунку заборгованості, складеного станом на 08.04.2026 вбачається, що заборгованість відповідача перед позивачем становить 13698,40 грн, з яких: 8 000,00 грн сума прострочених платежів по тілу кредиту; 18,40 грн сума прострочених платежів по процентах; 0,00 грн сума заборгованості по штрафам; 4000,00 грн сума заборгованості по відсотках відповідно до ст.625 ЦКУ; 1680,00 грн сума прострочених платежів за комісією (а. с. 13-16).

Позивач просить стягнути вказану суму заборгованості з відповідача, оскільки останній ухиляється від виконання взятих на себе зобов`язань.

При ухваленні рішення суд керується наступними правовими нормами.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та правочини.

В силу ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч.1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. ст. 627-629 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до положень ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі (ч.2 ст.639 ЦК України).

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

У п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Згідно із ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Відповідно до ч.6 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину;електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами. Договір про надання споживчого кредиту підписаний відповідачем за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений. Саме така позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 22 січня 2020 року у справі № 674/461/16-ц, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19 , від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19, від 22 листопада 2021 року у справі № 234/7719/20, від 17 січня 2022 року у справі № 234/7723/20.

Як встановлено судом, 30.11.2024 між ТОВ «Бізнес позика» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено Договір №517837-КС-001 про надання кредиту, з використанням інформаційно телекомунікаційних систем, дистанційно, в електронній формі, який було підписано з використанням одноразового ідентифікатора (одноразового паролю) «UA-6372».

В Договорі зазначено адресу ОСОБА_1 , його паспортні дані, ідентифікаційний код, телефон та електронну пошту, адресу проживання, номер платіжної карти, що є підтвердженням здійснення ним процедури ідентифікації в розумінні положень Закону України «Про електронну комерцію».

Підписавши вищевказаний Договір електронним підписом відповідач добровільно погодився у письмовому вигляді на умови кредитування. Зокрема, з форми послідовності дій клієнта при укладенні договору №517837-КС-001 про надання кредиту від 30.11.2026 в інформаційно-комунікаційній системі кредитодавця вбачається, що клієнт, використовуючи номер телефону ідентифікувався в ІТС, зайшов у особистий кабінет, надав всю необхідну інформацію для формування товариством належної пропозиції клієнту, ознайомився з паспортом споживчого кредиту та підписав паспорт одноразовим ідентифікатором. Товариство направило (розмістило) клієнту в ІТС індивідуальну оферту (з відповідними активними посиланнями), яка містить істотні умови Договору, ознайомився із офертою та прийняв її, підписавши Договір одноразовим ідентифікатором) UA-6372. Одноразовий ідентифікатор направлявся відповідачу шляхом надсилання повідомлення на його мобільний номер, який вказувався ним при реєстрації на сайті. Відповідач підписав акцепт одноразовим ідентифікатором, опісля відбулося формування підписаного Договору. В особистому кабінеті відповідача виведено договір для перегляду та скачування.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується укладання між сторонами Договору, який підписаний відповідачем за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс- повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету вищевказаний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений. Сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 12.01.2021 року у справі №524/5556/19.

Укладання договорів із використанням електронного (цифрового) підпису відповідає приписам Закону України «Про електронну комерцію» від 3 вересня 2015 року № 675-VIII та Закону України «Про електроні документи та електронний документообіг» від 22 травня 2003 року № 851-IV, тобто відповідачем подано через особистий електронний кабінет на веб-сайті заяву на отримання кредиту за умовами, які визначені кредитором та підтвердив погодження з такими умовами, після чого кредитор надіслав відповідачу на електронну пошту, особистий номер телефону, одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду (одноразовий ідентифікатор дані в електронному вигляду як алфавітно-цифрова послідовність), який відповідач використав для підтвердження підписання кредитних договорів.

Без проходження реєстрації та отримання відповідачем одноразового ідентифікатора (який використовується як аналог власноручного підпису), без здійснення входу відповідачем на веб-сайт до особистого кабінету за допомогою паролю та логіна договір з ним не був би укладений.

Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено обов`язок позичальника повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

За приписами частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Судом встановлено, що позивач надав відповідачу кредит у розмірі 8 000 гривень, що підтверджується довідкою ТОВ «ПрофітГід», а також випискою, наданою АТ «ПУМБ» по рахунку ОСОБА_1 .

Отже, суд вважає, що між сторонами був укладений Договір, відповідно до якого відповідач отримав грошові кошти під проценти, на умовах вказаних в даних Договорі. Проте свої зобов`язання, всупереч умовам договору, належним чином не виконував.

Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За правилами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановленні договором або законом.

Згідно з частинами першою та другою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Згідно із ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач свої зобов`язання, всупереч умовам договору, належним чином не виконував, що призвело до виникнення заборгованості, що станом на 08.04.2026 становить 13698,40 грн, з яких: 8 000,00 грн сума прострочених платежів по тілу кредиту; 18,40 грн сума прострочених платежів по процентах; 0,00 грн сума заборгованості по штрафам; 4000,00 грн сума заборгованості по відсотках відповідно до ст.625 ЦКУ; 1680,00 грн сума прострочених платежів за комісією.

На час розгляду справи відповідачем не надано відомостей, що свідчать про погашення вищевказаної заборгованості та про причини несвоєчасного погашення такої у добровільному порядку.

Доказів повернення кредитних коштів в повному обсязі матеріали справи не містять, відповідачем протилежного не доведено.

Відтак, позичальник (відповідач) свої зобов`язання належним чином не виконав, кредит не повернув, що призвело до виникнення заборгованості.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги у частині стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту у розмірі 8 000 грн є обґрунтованими та підлягають до задоволення.

Щодо стягнення процентів за користування кредитними коштами у розмірі 18,40 гривень суд враховує наступне.

Частиною першою статті 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (провадження № 12-142гс19) вказано, що у межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості.

Судом встановлено, що сторони Договору погодили, що стандартна процента ставка за кредитом: в день 0,01% фіксована.

Відповідно до умов Договору загальний строк кредитування - 23 дні, дата видачі кредиту 30.11.2024, дата повернення кредиту 22.12.2024 (п. 2.3.,2.13. Договору).

За розрахунком позивача, проценти були нараховані за період з 30.11.2024 по 22.12.2024 в сумі 18,40 грн. Наведене свідчить про наявність у ТОВ «Бізнес Позика» права на нарахування процентів за користування кредитом, оскільки такі нарахування відбувались в порядку, передбаченому Договором та у межах строку кредитування, з умовами якого позичальник був ознайомлений.

Таким чином, загальна заборгованість по процентах становить 18,40 грн та підлягає стягненню з відповідача.

Щодо вимоги про стягнення заборгованої комісії за надання кредиту в розмірі 1680,00 грн, суд зазначає наступне.

Згідно п. 2.5. Договору комісія за наданням кредиту (надалі "комісія") становить 1680,00 грн.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця для отримання, обслуговування та повернення кредиту.

Згідно з ч. 2 ст. 8 цього Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і повернення кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахункове-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Згідно з ч. ч. 1, 2, 5, 7 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Аналіз умов Договору свідчить про те, що комісія за надання кредиту в розмірі 1680,00 грн, встановлена в п.2.5 Договору, є платою безпосередньо за надання кредитних коштів позичальнику.

Умови договору не містять переліку інших додаткових та супутніх послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються відповідачу та за які позивачем встановлена дана комісія.

Надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком фінансової установи, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту це обов`язок фінансової установи за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь фінансової установи. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самої фінансової установи та здійснюється при виконанні прав та обов`язків за кредитним договором, а тому такі дії фінансової установи не є послугами, що об`єктивно надаються позичальнику. Подібні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року в справі № 524/5152/15.

Умови договору про сплату позичальником на користь банку винагороди за надання фінансового інструменту, відсотків за дострокове погашення кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу, тобто за дії, які банк здійснює на власну користь, що є несправедливим, суперечить принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків на погіршення становища споживача, за своєю природою є дискримінаційним та таким, що суперечить моральним засадам суспільства. Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду, від 21 квітня 2021 року в справі № 677/1535/15, від 21 липня 2021 року в справі № 751/4015/15, від 15 грудня 2021 року в справі № 209/789/15, від 12 квітня 2022 року в справі № 640/14229/15 та від 20 липня 2022 року у справі № 343/557/15-ц.

Виходячи з викладеного, суд вважає, що нарахування позичальнику комісії за надання кредиту без зазначення конкретних послуг, за які її сплачено, є незаконним, тому вимоги позивача в частині стягнення з відповідача заборгованості за комісією у розмірі 1680,00 грн задоволенню не підлягають.

Крім цього, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість по процентах, нарахованих відповідно до ст. 625 ЦК України у сумі 4000 грн

Суд вважає, що вказане нарахування здійснено всупереч вимогам чинного законодавства, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Оскільки, у спірних правовідносинах нарахування будь-яких грошових сум відповідно до вимог статті 625 ЦК України у період дії воєнного стану є неправомірним, а тому слід відмовити у задоволенні позовних вимог у цій частині.

У зв`язку з наведеним, позовні вимоги слід задовольнити частково, стягнувши з відповідача на користь позивача заборгованість за Договором №517837-КС-001 про надання кредиту від 30.11.2024 в загальному розмірі 8018,40 гривень, що складається з: суми прострочених платежів по тілу кредиту 8 000 грн; суми прострочених платежів по процентах 18,40 грн.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно платіжної з квитанцією № 10753 від 16.04.2026 позивачем було сплачено судовий збір у сумі 2662,40 гривень.

Враховуючи те, що позовні вимоги задоволено частково, понесені позивачем витрати на сплату судового збору необхідно стягнути з ОСОБА_1 пропорційно до задоволених позовних вимог в сумі 1558,44 гривень, виходячи з такого розрахунку: 8018,40 грн (розмір задоволених позовних вимог)/ 13698,40 грн (розмір заявлених позовних вимог) х 2662,40 грн (сума сплаченого судового збору).

Керуючись ст. ст. 2, 141, 259, 263-265, 268, 273, 280-282, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» заборгованість за Договором №517837-КС-001 про надання кредиту від 30.11.2024 в загальному розмірі 8018 (вісім тисяч вісімнадцять) гривень 40 копійок, що складається з: суми прострочених платежів по тілу кредиту 8 000 грн; суми прострочених платежів по процентах 18,40 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» судовий збір в сумі 1558 (одна тисяча п`ятсот п`ятдесят вісім) гривень 44 копійки.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Позивач може оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України. Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повне судове рішення складено 02.07.2026.

Відомості про сторін:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» (ЄДРПОУ 41084239, адреса: 01133, м. Київ, бул. Лесі Українки, 26 офіс 411);

Відповідач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 ).

Суддя: М. В. Мельникович