Рішення № 137899625, 02.07.2026, Олександрівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Запоріжжя)

Справа № 331/7161/25

Провадження № 2/331/1176/2026

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

іменем України

02.07.2026

Олександрівський районний суд м. Запоріжжя у складі судді Фісун Н.В., за участю секретаря судового засідання Коростельової К.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження в режимі відеоконфернції цивільну справу за позовом

ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Снігурівської міської ради про позбавлення батьківських прав ,-

ВСТАНОВИВ:

Позивачка звернулася до суду з позовом про позбавлення батьківських прав в якому вказує, що 09 вересня 2005 року між її батьком ОСОБА_3 та матір`ю ОСОБА_2 міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Миколаївського міського управління юстиції зареєстровано шлюб, про що зроблено актовий запис № 1016. Від зазначеного шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася дитина - ОСОБА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження НОМЕР_1 від 04.11.2008, що видане Міським відділом реєстрації актів цивільного стану у Миколаївського міського управління юстиції.

Під час повномасштабного вторгнення та агресії рф проти України її батько рятуючи її від окупації та піклуючись про майбутнє доньки за домовленістю із матір`ю виїхали на підконтрольну Україні територію , мати повинна виїхати слідом за ними, адже це питання обговорювали напередодні виїзду. Після чого, уже по прибуттю на територію України відповідачка повідомила батька та позивачку, що наміру виїжджати за ними вона не має та возз`єднуватись із родиною в подальшому не збирається. Пізніше вони із батьком дізналися, що відповідачка уже має іншого чоловіка та родину. Для позивачки це було важке випробування. Вона, будучі 14-річною дівчиною із батьком залишилась фактично сама, без материнської підтримки у важкий для неї період та ще й у війну. Вона із батьком намагалися вижити в різних містах України, він їй був не тільки батьком, він замінив в деяких питаннях і матір. Батько влаштував її в школу, сам пішов туди працювати. Він ніколи не залишив її сам на сам із труднощами. Саме він піклується про її навчання, здобуття гідної освіти, лікування, здоров`я і тд. Мати взагалі не бере участі ні в яких питаннях, що стосується її життя і здоров`я. Вони не спілкуються із нею, вона не бере участі ні в її утриманні, ні у вихованні. Умисно самоусунулася від всіх своїх обов`язків матері. У всіх питаннях її життя раду дає їй лише батько, який виховав гідно достойно, не залишив її в небезпеці, поклав всі зусилля для її майбутнього із правильним розумінням цінностей життя.

Рішенням Снігурівського районного суду Миколаївської області від 17 вересня 2025 шлюб між її батьками розірвано. Також рішенням Снігурівського районного суду Миколаївської області від 08 жовтня 2025 з відповідача також стягнуто аліменти, оскільки кожен із батьків має обов`язок відповідно до закону утримувати свою дитину.

З 2023 року і на час звернення з цим позовом до суду відповідач її життям не цікавиться, не телефонує, не виявляє бажання спілкуватись з нею та приймати хоч якусь участь у вихованні своєї рідної дитини.

Наразі з 14 років вона повністю перебуває на утриманні батька, що підтверджується копією Довідки від 01.07.2025 № 220, що видана Службою в справах дітей Снігурівської міської ради, копією Довідки від 01.07.2025 №149, копією акту обстеження умов проживання та копією Витягу з реєстру територіальної громади.

В 2023 році її батько оформив та отримав статус внутрішньо переміщеної особи для неї і для себе, коли вони вимушені були шукати притулку на Полтавщині. В 2023 році батько влаштував її на навчання до Полтавського спортивного ліцею, оскільки в неї є відповідні здібності. 28.07.2023 Службою в справах дітей виконавчого комітету Шевченківської районної в м. Полтава ради складено за заявою її батька складено Акт обстеження житлово-побутових умов проживання з якого убачається, що її батько ОСОБА_3 разом з нею проживали у відомчому житлі Полтавського спортивного ліцею за адресою АДРЕСА_1 .

3 Договору про надання послуг по спортивній підготовці футболіста від 16.08.2023, що укладений між ТОВ «Футбольний клуб «Ворскла» та ОСОБА_1 убачається, що влаштуванням дитини до клубу та відповідним навчанням займався батько, який надавав нотаріальну згоду згідно п.1.3. Договору та разом із донькою підписував відповідний Договір на влаштування дитини до клубу та розвитку її здібностей.

Із характеристики на ОСОБА_1 , наданої Полтавським спортивним ліцеєм убачається, що дитина навчалась в закладі з 01 вересня 2023 року та вихованням дитини займається батько - ОСОБА_3 , позивач по справі. Саме батько тримає зв`язок із навчальним закладом та цікавиться життям дитини.

Згідно Довідки Баштанського РВП ГУНП в Миколаївській області від 03.08.2024 ОСОБА_3 разом із донькою приїхали в с. Афанасіївка Баштанського району Миколаївської області з 2024. З моменту приїзду їх до с. Афанасіївка мати дитини не бере участі у вихованні доньки та не виконує своїх батьківських обов`язків.

З Довідки № 326 від 04.07.2024 Афанасіївського старостинського округу Снігурівської міської ради убачається, що вони разом із батьком проживають з 2024 року в АДРЕСА_2 .

Із Витягу з реєстру територіальної громади убачається, що неповнолітня дитина ОСОБА_1 2008 року народження зареєстрована за адресою батька - позивача по справі в АДРЕСА_2 . Згідно Довідки від 01.07.2025 № 220, що видана Службою в справах дітей Снігурівської міської ради, Довідки від 01.07.2025 №149, неповнолітня дитина ОСОБА_1 повністю перебуває на утриманні батька ОСОБА_3 .

Службою в справах дітей Снігурівської міської ради в 2024 та 2025 році складалися відповідні акти обстеження матеріально-побутових умов за адресою її із батьком проживання з яких убачається, що неповнолітня дитина ОСОБА_1 2008 року народження проживає за адресою АДРЕСА_2 разом із батьком, ОСОБА_3 та своїми бабусею та дідусем по лінії батька. Також актами встановлено, що мати дитини в сім`ї не проживає, батьком створено та забезпечено належні умови для проживання дитини. В будинку чисто і охайно, житлове приміщення придатне для проживання. Дитина має окреме ліжко, чисту постільну білизну, місце для навчання і тд. Дитина навчається в Полтавському спортивному ліцеї Полтавської обласної ради. Також її батьком в інтересах доньки укладено Декларацію із лікарем, де він зазначений як законний представник дитини.

Батько позивачки весь час працює для створення належних умов для її виховання та розвитку. В період 2023-2024 рік працював в Полтавському спортивному ліцеї Полтавської обласної ради на посаді інспектора з охорони праці. На даний час працює представником торговельного відділу з продажів ПП «Альфа Люкс» з посадовим окладом 21650,00 грн на місяць. За місцем роботи її батько зарекомендував себе з позитивного боку.

Відповідно довідки № 848 від 01.08.2025 наданої КНП «Миколаївський обласний центр психічного здоров`я» Миколаївської обласної ради, Довідки форми №100-2/о від 01.08.2025 батько є психічно здоровим та до лікарів нарколога та психіатра не звертався. Із викладеного убачається, що ОСОБА_3 самостійно її виховує та утримує. Має постійне місце роботи, гідну, постійну заробітну плату, позитивно характеризується за місцем роботи, до кримінальної відповідальності не притягався. Відповідачка самоусунулася від виконання абсолютно всіх обов`язків матері щодо власної дитини. Не спілкується з дитиною, не приймає участі в її вихованні та утриманні. Із документів з навчальних закладів та закладу охорони здоров`я убачається, що її здоров`ям, навчанням та вихованням опікується лише батько. Мати ніколи не з`являлась до цих закладів на долею дитини не цікавилась.

Прохає суд позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно неповнолітньої доньки ОСОБА_1 .

10.12.2025 року Ухвалою Олександрівського районного суду м.Запоріжжя відкрито провадження у справі та розгляд справи вирішено проводити в порядку загального позовного провадження.

28.01.2026 року Ухвалою Олександрівського районного суду м.Запоріжжя закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду.

Позивачка та Представник позивача, адвокат О.Балабан О.І. у судовому засіданні підтримали позовну заяву, прохали суд задовольнити її у повному обсязі.

Відповідачка у судове засідання повторно не з`явилася, по невідомій суду причині, про час і місце судового засідання повідомлена належним чином шляхом оголошенням на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет - https://gt.zp.court.gov.ua/sud0808/.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у справі даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

На підставі наявних у справі доказів, суд ухвалює рішення про заочний розгляд справи, що відповідає положенням ст.280 ЦПК України.

Представник Служба у справах дітей Снігурівської міської ради надала до суду заяву про розгляд справи у її відсутність та позовні вимоги підтримали у повному обсязі.

Суд, заслухавши представника позивача, позивача, вивчивши матеріали справи, оцінивши докази надані сторонами, дійшов до наступних висновків.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про народження ОСОБА_1 , серія НОМЕР_1 від 04.11.2008, що видане Міським відділом реєстрації актів цивільного стану у Миколаївського міського управління юстиції її батьками є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 /а.с.10/.

Заочним рішенням Снігурівського районного суду Миколаївської області від 17 вересня 2025 шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 розірвано./а.с.12/.

Заочним рішенням Снігурівського районного суду Миколаївської області від 08 жовтня 2025 з ОСОБА_2 стягнуто аліменти на користь ОСОБА_3 на утримання дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі частки всіх видів заробітку матері./а.с.16-21/.

Згідно Довідки від 01.07.2025 № 220, що видана Службою в справах дітей Снігурівської міської ради, копією Довідки від 01.07.2025 №149, копією акту обстеження умов проживання та копією Витягу з реєстру територіальної громади ОСОБА_1 та ОСОБА_3 проживають за адресою АДРЕСА_2 , інші проживаючі бабуся ОСОБА_4 та дідусь ОСОБА_5 /а.с.44-48/.

Судом встановлено, що в 2023 році ОСОБА_5 влаштував доньку на навчання до Полтавського спортивного ліцею. Зазначене підтверджується копіями довідок від 16.08.2023 №652/01.26 та від 08.04.2024 № 258/01-26. 28.07.2023 Службою в справах дітей виконавчого комітету Шевченківської районної в м. Полтава ради складено Акт обстеження житлово-побутових умов проживання з якого убачається, що ОСОБА_3 разом з донькою проживали у відомчому житлі Полтавського спортивного ліцею за адресою АДРЕСА_1 . Зазначене підтверджується копією заяви від 28.07.2023 та копією Акту обстеження житлово-побутових умов від 29.08.2023, Договорами найму службового житлового приміщення Полтавського спортивного ліцею Полтавської обласної ради від 14.08.2023 та від 29.12.2023 .

З Договору про надання послуг по спортивній підготовці футболіста від 16.08.2023, що укладений між ТОВ «Футбольний клуб «Ворскла» та ОСОБА_1 убачається, що влаштуванням дитини до клубу та відповідним навчанням займався батько, який надавав нотаріальну згоду згідно п.1.3. Договору та разом із донькою підписував відповідний Договір на влаштування дитини до клубу та розвитку її здібностей. /а.с.22-41/.

Із характеристики на ОСОБА_1 , наданої ОСОБА_6 спортивним ліцеєм убачається, що дитина навчалась в закладі з 01 вересня 2023 року. Тато ОСОБА_7 приділяє належну увагу вихованню доньки. Регулярно відвідує школу та співпрацює з класним керівником./а.с.112/.

Згідно Довідки Баштанського РВП ГУНП в Миколаївській області від 03.08.2024 ОСОБА_3 разом із донькою приїхали в с. Афанасіївка Баштанського району Миколаївської області з 2024, дружина ОСОБА_3 залишилась у м.Бердянськ та перебуває і по теперішній час. З моменту приїзду їх до с. Афанасіївка мати дитини не бере участі у вихованні доньки та не виконує своїх батьківських обов`язків./а.с.52/.

З Довідки № 326 від 04.07.2024 Афанасіївського старостинського округу Снігурівської міської ради убачається, що донька ОСОБА_7 разом із батьком проживають з 2024 року в АДРЕСА_2 ./а.с.51/.

Із Витягу з реєстру територіальної громади убачається, що неповнолітня дитина ОСОБА_1 2008 року народження зареєстрована за адресою батька в АДРЕСА_2 ./а.с.11/.

Згідно Довідки від 01.07.2025 № 220, що видана Службою в справах дітей Снігурівської міської ради, Довідки від 01.07.2025 №149 , неповнолітня дитина ОСОБА_1 проживає разом з батьком ОСОБА_3 /а.с.48-49/.

ОСОБА_8 в інтересах дитини ОСОБА_1 укладено Декларацію із лікарем, де він зазначений як довірена особа пацієнта для повідомлення у разі настання екстреного випадку з пацієнтом, що підтверджується копією Декларації про вибір лікаря./а.с.53

В період 2023-2024 рік ОСОБА_3 працював в Полтавському спортивному ліцеї Полтавської обласної ради, де навчалась в той час вона на посаді інспектора з охорони праці, зазначене підтверджується копією Довідки про заробітну плату від 21.03.2024./а.с.54/.

На даний час позивач працює представником торговельного відділу з продажів ПП «Альфа Люкс» з посадовим окладом 21650,00 грн на місяць, що також підтверджується копією Довідки 25.07.2025. За місцем роботи зарекомендував себе з позитивного боку, що підтверджується копією характеристики, наданої ПП «Альфа Люкс»./а.с.55-55а/.

Відповідно довідки № 848 від 01.08.2025 наданої КНП «Миколаївський обласний центр психічного здоров`я» Миколаївської обласної ради, Довідки форми №100-2/о від 01.08.2025 батько є психічно здоровим та до лікарів нарколога та психіатра не звертався. /а.с.56-57/.

Згідно висновку Комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Снігурівської міської ради від 16 січня 2026 року про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно неповнолітньої доньки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , враховуючи інтереси дитини орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 стосовно неповнолітньої доньки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 /а.с.76-77/.

Позивачем до матеріалів справи долучений розрахунок заборгованості зі сплати аліментів ОСОБА_2 /а.с.89-96/.

У судовому засіданні, була допитана позивачка, дитина ОСОБА_1 , яка повідомила, що під час повномасштабного вторгнення та агресії рф проти України її батько, рятуючи її від окупації за домовленістю із її матір`ю виїхали у 2023 році на підконтрольну територію Україні. Мама повідомила їх, що виїде пізніше з братом, так як потрібно привести домашнє господарство до ладу. Вона з мамою спілкувалася повідомленнями, останній раз спілкувалася в 2024 році. Брат намагався виїхати з м.Бердянська на підконтрольну територію України, але його не випустили, залишився з мамою в місті під окупацією. Вона матеріально не допомагає їй, батько розлучився у 2025 році з мамою, проживає з татом та бабусею і дідусем. З братом спілкується, їй стало відомо ,що у мами є інша родина. На запитання суду відповіла, що є бажання спілкуватися з мамою, але хоче позбавити її батьківських прав так як вона ображена на неї , обіцяла їй виїхати з братом на підконтрольну територію.

Згідно з частиною третьою статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно з частиною сьомою статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини (частина перша статті 164 СК України).

Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених статтею 164 СК України.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 07 грудня 2006 року у справі "Хант проти України" (заява №31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці.

При вирішенні такої категорії спорів суди повинні мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особистості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків (див. постанови Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі №686/16892/20, від 11 вересня 2020 року у справі №357/12295/18, від 29 квітня 2020 року у справі №522/10703/18, від 13 квітня 2020 року у справі №760/468/18, від 11 березня 2020 року у справі №638/16622/17, від 06 вересня 2023 року у справі №545/560/21).

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі №402/428/16-ц, Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі №180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі №760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі №753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі №552/2947/19, від 24 квітня 2019 року у справі №300/908/17, від 12 вересня 2023 року у справі №213/2822/21.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача.

Вирішуючи спір, дослідивши та давши оцінку наданим сторонами доказам, суд дійшов висновку про те, що підстав, передбачених пунктом 2 частиною першою статті 164 СК України для позбавлення відповідача батьківських прав, немає. Позивачка не надала належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що відповідачка умисно та злісно ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків.

Не може свідчити про свідоме ухилення від виконання батьківських обов`язків по утриманню дитини факт стягнення з ОСОБА_2 аліментів, оскільки таке є одним із способів захисту прав дитини на належне матеріальне забезпечення та свідчить про спонукання матері до надання дитині належного утримання. Наявність заборгованості по аліментам сама по собі не є підставою для позбавлення матері дитини батьківських прав (постанова Верховного Суду від 16 січня 2019 року, справа №199/5032/16-ц).

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Суд звертає увагу на те, що позивачка, вказуючи на те, що відповідачка тривалий час не піклується про неї та не надає їй матеріальної підтримки, батько доньки звернувся до виконавчої служби з виконавчим листом про стягнення аліментів лише 12.12.2025 року після подання позовної заяви. Тож на момент розгляду справи суд вважає, що відповідачка не ухилялась від виконання свого обов`язку щодо утримання дитини.

Разом з тим, зазначені чинники, повинні мати систематичний та постійний характер, як кожен, так і в сукупності, можна розцінити як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

При вирішенні питання щодо позбавлення батьківських прав необхідно впевнитися не лише в невиконанні матір`ю обов`язків по вихованню дитини, а також встановити, що мати ухиляється від їх виконання свідомо, тобто, що вона систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов`язки.

Матеріали справи не містять доказів, що відповідачка була попереджена органом опіки та піклування щодо невиконання своїх батьківських обов`язків відносно неповнолітньої дитини.

При цьому звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтована підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оцінювальний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин.

Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості (ст.5 Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення на національному і міжнародному рівнях від 03 грудня 1986 року).

Таким чином, враховуючи, що у матеріалах справи відсутні беззаперечні та достатні докази, які б свідчили про винну та свідому поведінку відповідачки ОСОБА_2 щодо ухилення від участі у вихованні дитини, про умисне і свідоме нехтування обов`язками матері, суд вважає, що відсутні правові підстави для позбавлення її батьківських прав.

Доводи представника позивача про те що, маючи докази наявності підстав для позбавлення відповідача батьківських прав, а саме ухилення відповідачки від виконання своїх обов`язків з виховання дитини, не виявлення інтересу до життя доньки ,не заслуговує на увагу, оскільки, відповідно до вимог ст.81 ЦПК України, доведення обставин саме свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача, в свою чергу, позивачем належних, допустимих та достатніх доказів в підтвердження вказаних обставин надано не було.

У матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що відповідачка є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дитину, а тому розрив з мамою сімейних відносин не відповідає інтересам доньки.

Відповідно до ч. ч. 4,5,6 ст. 19 Сімейного кодексу України, при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд не приймає до уваги висновок висновку Комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Снігурівської міської ради від 16 січня 2026 року про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно неповнолітньої доньки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з огляду на те, що у висновку не наведено підстав та аргументів, які б вказували на доцільність позбавлення відповідачки батьківських прав, даний висновок є недостатньо обґрунтованим. Оцінюючи висновок органу опіки щодо доцільності позбавлення відповідача батьківських прав, суд також вважає зазначений висновок безпідставним та необґрунтованим, адже при наданні такого висновку орган опіки виходив виключно з тих відомостей, які були надані позивачкою, яка зацікавлена в розгляді справи. При цьому, сама перевірка проведена формально, без наведення достатніх доказів, які б підтверджували ухилення відповідача від здійснення батьківських обов`язків, не містить даних, які об`єктивно характеризують відповідача як особу, яка не здійснює своїх батьківських обов`язків, а тому не є правовою підставою для застосування крайнього заходу - позбавлення батьківських прав. Із вказаного висновку не є зрозумілим, яким чином позбавлення батьківських прав відповідачки сприятиме захисту прав та інтересів дитини та оцінено такий в сукупності з іншими доказами у справі. Поданий висновок органу опіки та піклування не містить фактичних даних, які б давали підстави вважати, що поведінку відповідача неможливо змінити, у ньому наведено загальні формулювання щодо доцільності позбавлення відповідача батьківських прав та такий не містить виключних обставин, підтверджених відповідними доказами, які б свідчили про свідоме нехтування матір`ю своїми обов`язками.

Водночас, висновок органу опіки та піклування не є нормативно-правовим актом чи правовим актом індивідуальної дії. Також вказаний документ не породжує прямих юридичних наслідків для сторін та безпосередньо не впливає на їх права й обов`язки, тобто є фактично джерелом доказування при наявності цивільного спору, оскільки несе виключно інформативний характер і на відміну від рішень органу опіки та піклування має рекомендаційний характер. Цьому документу може бути надана лише оцінка в сукупності з іншими доказами у справі при вирішенні по суті питання, для якого він був складений. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 по справі № 496/4271/16-а (К/9901/29090/18).

Враховуючи, що з позовом ОСОБА_1 звернулася до суду в грудні 2025 року, натомість як з лютого 2022 року в Україні триває воєнний стан внаслідок військової агресії РФ проти України по теперішній час, тож відсутність з боку відповідачки участі у вихованні доньки, на що вказувала позивачка, але це не підтверджено жодними доказами, та може бути пов`язано саме з війною в Україні, так як ОСОБА_1 , донька під час надання пояснень суду повідомила, що мама залишилися у м.Бердянську з братом, він бажав виїхати на підконтрольну територію, але його не випустили на підконтрольну територію( можливо мати і залишилася з сином на підконтрольній території з цієї причини, щоб не залишати одну дитину на окупованій території), так в матеріалах справи є інформація з Державної прикордонної служби України про те, що відомостей щодо перетинання державного кордону України, лінії розмежування з тимчасово окупованою територією України громадянкою ОСОБА_2 в період з 24.04.2022 по 23.04.2026 року в базі даних не виявлено, що є доказам, того, що у неї існують перешкоди щодо безпосередньої участі у вихованні дитини ( безпосередньо навіть брати участь у батьківських зборах та відвідувати лікарів.).

Вимушене тимчасове перебування одного з батьків на окуповані території унаслідок життєвих обставин (зокрема, запровадження карантинних заходів , уведення воєнного стану на території України) дійсно створює певні труднощі у налагодженні стосунків з дитиною, проте вказана обставина сама по собі не свідчить про ухилення матері від участі у вихованні та утриманні дитини (Постанова ВС від 01.11.2023 року у справі №522/995/22).

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства.

В матеріалах справи відсутні докази того, що відповідачка притягувалася до кримінальної чи адміністративної відповідальності, у зв`язку із неналежним поводженням щодо дитини, вчиняла насильство по відношенню до неї, відповідачу ніколи раніше не виносились попередження про неналежне виконання батьківських обов`язків і його поведінка не була предметом розгляду компетентних органів, що в сукупності з іншими обставинами переконує суд, що відповідача не потрібно позбавляти батьківських прав.

Разом із тим, враховуючи думку дитини, суди повинні розуміти, що дитина є вразливою до маніпуляцій зі сторони дорослих та певних ситуацій, а також враховувати всі обставини, що могли спричинити формування саме такого бажання в дитини, які могли виникнути під впливом зовнішніх факторів, яким вона в силу свого віку неспроможна надавати правильну оцінку, чи інших можливих факторів впливу на неї. Сама по собі озвучена думка дитини не є єдиною підставою, яка враховується при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав з огляду на те, що думка дитини не завжди може відповідати її інтересам, а тому при вирішенні спору, що стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, суди повинні ґрунтовно дослідити та оцінити всі обставини справи, надати належну правову оцінку доказам, кожному конкретно взятому та у сукупності.

Суд звертає увагу, що під час дослідження думки дитини встановлено, що у ОСОБА_7 є бажання спілкуватися з мамою, але хоче позбавити її батьківських прав так як вона ображена на неї , мама обіцяла їй виїхати з братом на підконтрольну територію.

У судовому засіданні дитина не заперечувала проти позбавлення батьківських прав батька, але суд, виходячи з пріоритету якнайкращих інтересів дитини, не враховує думку дитини та зауважує, що думка дитини не є єдиною підставою, яка враховується при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав. Думка дитини не завжди може відповідати її інтересам, може бути висловлена під впливом певних зовнішніх факторів, яким вона в силу свого віку неспроможна надавати правильну оцінку, чи інших можливих факторів впливу на неї. Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 705/3040/18 (провадження № 61-19878св21), Постанова КЦС ВС від 26.12.2024 року у справі №561/474/24(61-13691св24.

Крім того, суд зазначає, що у судовому засіданні , ОСОБА_7 не висловлювала власної ствердної думки щодо необхідності позбавлення батьківських прав її матері, так як судом декілька разів було зроблено зауваження представнику позивача адвокату Балабан О.І. щодо допомоги у наданні відповіді дитині.

У рішенні по справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», пункт 49), проте, наявності таких обставин у цій справі не доведено.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 157 СК України той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Окрім прав батьків щодо дітей, діти теж мають рівні права та обов`язки щодо батьків (ст. 142 СК України), в тому числі й на рівне виховання батьками.

Надані позивачем довідки про склад сім`ї та акти обстеження умов проживання , свідчать лише про факт проживання доньки разом з батьком. Разом з тим жодним чином не підтверджують наявність винної поведінки відповідача по ухиленню від виконання своїх обов`язків щодо виховання та утримання спільної дитини, що є підставою для позбавлення відповідача батьківських прав.

При цьому, позивачкою не доведено, що поведінка відповідача відносно неї є свідомим нехтуванням ним своїми батьківськими обов`язками. Представник Позивачки не обґрунтувала та не довела, в чому полягає захист інтересів дитини шляхом позбавлення матері по відношенню до доньки батьківських прав і яким чином позбавлення відповідача батьківських прав сприятиме захисту інтересів дитини, не надала доказів, які б безспірно свідчили про умисне ухилення відповідачем від виконання батьківських обов`язків відносно дітей.

Та обставина, що донька проживає разом з батьком ( на момент розгляду справи їй 17 років), не є достатніми підставами для позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 .

Отже фактично у справі є лише пояснення позивачки, згідно яких відповідач, нібито, не виконує свої обов`язки.

Наразі позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 не ґрунтуватиметься на суттєвих і достатніх причинах у контексті національного законодавства та практики Європейського суду з прав людини.

При цьому суд зазначає, що позивачка та її представник адвокат Балабан О.І. при розгляді спору не довели суду, яка реальна мета має бути досягнута шляхом позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, як це змінить існуючу ситуацію на кращу і сприятиме захисту інтересів доньки.

Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків викладено, зокрема, в постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року в справі № 686/16892/20, від 07 грудня 2022 року у справі № 562/2695/20, від 03 серпня 2022 року в справі № 306/7/20, від 11 січня 2023 року в справі № 461/7447/17, від 05 березня 2025 року в справі № 336/1230/23, від 21 травня 2025 року в справі № 383/1182/23.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно ч.1, 2 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно ч.1, 2, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Верховний Суд, в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує.

Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який у рішенні від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" зазначив, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Проте, матеріали справи не містять будь-яких доказів на підтвердження того, що відповідач свідомо ухиляється від виконання батьківських обов`язків.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що під час розгляду справи представник позивача та позивачка не надали належних та достатніх доказів умисної й винної поведінки відповідача ОСОБА_2 , щодо ухилення від виконання батьківських обов`язків, які б давали підстави для застосування до відповідача крайнього заходу впливу у вигляді позбавлення її батьківських прав щодо доньки.

При цьому, суд зазначає, що відповідачка має брати більш активну участь у вихованні та утриманні своєї дитини, тому встановлені судом обставини вказують на наявність підстав для того, аби попередити відповідачку ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання дитини ОСОБА_9 .

Відповідно до ч. 1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 13, 14, 82, 223, 259, 263-265, 268, 352, 354 ЦПК України, ст.ст.7,19,150,155,164,166 СК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа:Служба у справах дітей Снігурівської міської ради про позбавлення батьківських прав.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 02.07.2026 року.

Суддя: Н.В.Фісун