Рішення № 137899586, 24.06.2026, Олександрівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Запоріжжя)

Справа № 331/3456/26

Провадження № 2/331/3214/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2026 року місто Запоріжжя

Олександрівський районний суд міста Запоріжжя у складі:

головуючого судді Каретник Ю.М.,

за участю секретаря судового засідання Данилевської О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» звернулося в суд з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

На обґрунтування заявлених позовних вимог представник позивача зазначає, що 20 серпня 2025 року між ОСОБА_1 та ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» був укладений Договір про надання коштів у кредит №71382147, який підписано відповідачем електронним підписом.

Кредитодавець свої зобов`язання за договором виконав у повному обсязі, а саме: надав позичальнику кредит у розмірі 10000,00 грн. шляхом їх перерахування на банківський рахунок позичальника з використанням реквізитів електронного платіжного засобу позичальника, строком на 30 днів з фіксованою процентною ставкою 0,500% в день та сплатою комісії за надання кредиту 15%від суми наданого кредиту (що у грошовому еквіваленті складає 1500,00 грн.)

Відповідач за умовами договору зобов`язався повернути кредит, сплатити відсотки та виконати інші обов`язки, передбачені договором.

Станом на сьогоднішній день строк повернення грошових коштів за договором настав, але відповідач не виконує свої зобов`язання, грошові кошти не повертає, проценти за користування коштами не сплачує, у зв`язку з чим у відповідача обліковується прострочена заборгованість.

26.01.2026 між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу № 26/01/26, відповідно до умов якого ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором №71382147 .

Таким чином, ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» наділено правом вимоги до відповідача за договором №71382147.

Загальний розмір заборгованості за договором №71382147 від 20.08.2025, що підлягає стягненню з відповідача, станом на день формування позовної заяви відповідно до розрахунку заборгованості становить 15540,00 грн., з яких: заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту) - 8500,00 грн.; заборгованість за нарахованими відсотками - 1250,00 грн., заборгованість за відсотками за понадстрокове користування кредитом - 4840, 00 грн., заборгованість за комісією - 950,00 грн.

На підставі викладеного представник позивача просить суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість за договором №71382147 від 20.08.2025 у розмірі 15540,00 грн., понесені витрати на сплату судового збору у розмірі 2662,40 грн.

Ухвалою судді Олександрівського районного суду міста Запоріжжя від 04.05.2026 відкрито спрощене позовне провадження у цивільній справі за даним позовом, призначено судове засідання для розгляду справи по суті з повідомленням сторін.

19.06.2026 від представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Мітасова М.І. надійшов відзив на позовну заяву, у якому він просив відмовити у задоволенні позову через його необґрунтованість. Зокрема, він вказав, що у матеріалах, долучених позивачем, відсутній повний технічний ланцюг укладення електронного договору. Фактично позивач просить суд визнати доведеним волевиявлення відповідача лише на підставі документа, сформованого кредитодавцем або пов`язаними з ним інформаційними системами. Такий підхід, на переконання представника відповідача, суперечить принципу змагальності та стандарту доказування у цивільному процесі, оскільки внутрішні документи кредитора не можуть автоматично створювати презумпцію виникнення боргу у фізичної особи. Позивач посилається на перерахування грошових коштів у розмірі 10000,00 грн. на електронний платіжний засіб із частково замаскованим номером НОМЕР_1 . Разом з тим, із наданих документів не вбачається належного банківського підтвердження того, що зазначений електронний платіжний засіб належить саме ОСОБА_1 , що відповідний рахунок був відкритий саме на його ім`я, що кошти фактично були зараховані саме на його банківський рахунок і що він мав можливість ними розпорядитися. Крім того, документи не містять належних та допустимих доказів того, що електронний платіжний засіб, на який нібито було здійснено перерахування кредитних коштів, дійсно належав саме ОСОБА_1 . Матеріали справи не містять жодної довідки банку-емітента платіжної картки, банківської виписки, договору банківського обслуговування чи іншого документа, який би дозволяв достеменно встановити власника відповідного рахунку.

Також представник відповідача звернув увагу на те, що наданий позивачем розрахунок заборгованості не є первинним бухгалтерським документом та сам по собі не підтверджує ані факт виникнення кредитного зобов`язання, ані фактичне отримання відповідачем кредитних коштів, ані правильність здійснених нарахувань. Фактично такий розрахунок є одностороннім документом, складеним самим позивачем або його правопопередником, та відображає виключно власне бачення кредитора щодо наявності та розміру заборгованості.

Тобто, належними доказами на підтвердження факту видачі кредиту, здійснення платежів, зарахування коштів, нарахування процентів та визначення залишку заборгованості мають бути, за твердженням представника відповідача, саме первинні документи, зокрема, банківські виписки, платіжні документи, документи бухгалтерського обліку, відомості про рух коштів по рахунках та інші документи, які безпосередньо підтверджують відповідні господарські операції. Разом із тим, позивачем не надано суду повної виписки щодо руху коштів за кредитною операцією, деталізованого розрахунку із зазначенням усіх нарахувань та зарахування платежів, а також інших первинних документів, які б дозволяли перевірити правильність визначення заявленої до стягнення суми 15540,00 грн. За таких обставин розрахунок заборгованості, за твердженням представника відповідача, не може бути покладений судом в основу рішення як самостійний та достатній доказ існування боргу у заявленому позивачем розмірі. Надана позивачем довідка про здійснення платіжної операції підтверджує лише факт проведення певної транзакції в межах платіжної системи, однак, сама по собі не є належним доказом того, що кошти були фактично зараховані саме на рахунок відповідача та що останній отримав реальну можливість ними розпоряджатися.

Крім того, позивачем не надано суду жодних документів від банківської установи, які б підтверджували факт зарахування кредитних коштів на рахунок, відкритий саме на ім`я ОСОБА_1 , що має істотне значення для встановлення факту виникнення кредитного зобов`язання. Водночас, позивач не був позбавлений процесуальної можливості звернутися до суду з клопотанням про витребування відповідної інформації безпосередньо від банківської установи або платіжної системи у випадку відсутності у нього необхідних доказів, однак, такого клопотання заявлено не було. Довідка або лист платіжної установи про завершення платіжної операції не є безумовним доказом виникнення кредитного зобов`язання відповідача перед позивачем, оскільки вона підтверджує лише факт певної платіжної операції у платіжній системі, але не доводить належним чином усю сукупність обставин: належність картки відповідачу, належне зарахування коштів, зв`язок цієї операції саме з волевиявленням відповідача та саме з кредитним договором, за яким заявлено позов. Більше того, представник відповідача звертає увагу на те, що позивач не надав суду виписки з банківського рахунку відповідача, довідки банку-емітента картки, повних реквізитів рахунку, на який нібито зараховані кошти, а також належного документа від банку, який би підтверджував, що отримувачем коштів за операцією був саме ОСОБА_1 . Формальне зазначення імені отримувача у документі платіжної установи не є тотожним доказу належності рахунку чи платіжної картки конкретній особі.

Також представник відповідача звертає увагу на те, що позивач заявляє до стягнення 15540,00 грн., однак розрахунок цієї суми не є належним, прозорим та таким, що дає можливість перевірити правильність кожної складової. Позивач зазначає, що сума основного боргу становить 8500,00 грн., що свідчить про врахування певної часткової оплати або часткового погашення. Водночас, у матеріалах справи наявні відомості про здійснення платежів на загальну суму 2300,00 грн., а саме: 600,00 грн. - 21.08.2025 року, 200,00 грн. - 24.08.2025 року, 1500,00 грн. - 25.09.2025 року. За таких обставин позивач зобов`язаний чітко, послідовно та математично зрозуміло пояснити, яким саме чином ці платежі були зараховані, на які складові боргу вони спрямовувалися, чому після сплати 2300,00 грн. основний борг визначений саме у розмірі 8500,00 грн., а не в іншому розмірі, та чому одночасно заявляються проценти, проценти за понадстрокове користування і комісія.

Надані позивачем документи, за твердженням представника відповідача, не містять такого деталізованого розрахунку, який дозволив би суду перевірити: дату виникнення прострочення; базу нарахування процентів; кількість днів користування кредитом; період нарахування звичайних процентів; період нарахування процентів за понадстрокове користування; дату та порядок зарахування кожного платежу; залишок тіла кредиту після кожної оплати; розмір процентів до і після кожної оплати; правові підстави стягнення комісії після часткових оплат; співвідношення заявлених сум із умовами договору та паспортом споживчого кредиту.

Заявлена до стягнення сума 4840,00 грн. як проценти за понадстрокове користування кредитом викликає у представника відповідача окремі обґрунтовані заперечення. Так, умовами кредитного договору № 71382147 від 20.08.2025 було визначено строк кредитування 30 днів, а саме: з 20.08.2025 по 18.09.2025, у зв`язку з чим проценти за користування кредитними коштами можуть нараховуватися лише в межах погодженого сторонами строку кредитування, тобто до 18.09.2025 включно. Позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що строк кредитування був продовжений сторонами в установленому законом та договором порядку, зокрема, шляхом укладення додаткової угоди або іншого належного правочину. За таких обставин заявлена позивачем до стягнення сума 4840,00 грн. як проценти за понадстрокове користування кредитом є необґрунтованою, оскільки її нарахування фактично здійснено поза межами погодженого строку кредитування та без належного підтвердження правової підстави для такого нарахування. Фактично позивач, за твердженням представника відповідача, намагається стягнути з відповідача не лише проценти за користування кредитом у межах строку дії договору, а й додаткову плату після спливу строку кредитування, хоча не доводить ані продовження договору, ані погодження відповідачем нових умов, ані законність такого виду нарахувань. Саме по собі зазначення в типовому тексті договору положень про «проценти за понадстрокове користування» не звільняє позивача від обов`язку довести правову природу, період, ставку, базу та законність відповідного нарахування.

Кредитний договір, на який посилається позивач, є договором споживчого кредитування, укладеним із фізичною особою для особистих потреб. Тому до відповідних правовідносин підлягають застосуванню не лише загальні положення ЦК України, але й спеціальні гарантії, встановлені законодавством про споживче кредитування та захист прав споживачів.

Позивач обмежився посиланням на те, що відповідач нібито ознайомився з умовами договору та правилами на веб-сайті кредитодавця. Однак, за твердженням представника відповідача, таке посилання саме по собі не доводить фактичного надання відповідачу повної переддоговірної інформації, паспорта споживчого кредиту, правил кредитування саме в тій редакції, яка діяла на дату укладення договору, а також не доводить, що відповідач мав реальну можливість ознайомитися з усіма істотними умовами кредитування до моменту укладення договору. Належними доказами у такому випадку мали б бути: паспорт споживчого кредиту з підтвердженням його отримання відповідачем до укладення договору; редакція правил кредитування, чинна саме на 20.08.2025; технічне підтвердження відкриття, перегляду та погодження відповідачем відповідних документів; електронні журнали дій користувача; повідомлення із зазначенням істотних умов договору; підтвердження направлення одноразового ідентифікатора саме на засіб зв`язку, який належить відповідачу. Відсутність таких доказів не може бути компенсована загальними фразами договору про те, що позичальник «ознайомився», «погодився» та «розуміє». У спорах зі споживачем формальне включення таких положень до типового електронного договору не звільняє кредитодавця і нового кредитора від обов`язку довести реальне, а не декларативне інформування споживача.

Також, за твердженням представника відповідача, відповідач заперечує проти стягнення комісії за надання кредиту у розмірі 950,00 грн., оскільки позивач не довів правомірність її нарахування, економічну обґрунтованість та відповідність законодавству. Комісія за надання кредиту фактично є платою, яка збільшує вартість кредиту для споживача. Водночас, позивач не надав доказів того, які саме окремі, реальні та самостійні послуги були надані Відповідачу за таку комісію, чим вони відрізняються від дій кредитодавця, необхідних для укладення та обслуговування самого кредитного договору, та чому така комісія має бути стягнута окремо від процентів. Крім того, матеріали справи не містять жодного розрахунку, який би дозволяв встановити порядок зарахування здійснених відповідачем платежів та перевірити правильність визначення залишку комісії саме у розмірі 950,00 грн. За таких обставин заявлена до стягнення сума комісії є недоведеною та не підлягає задоволенню.

Також представник відповідача зазначив, що окремої уваги потребує питання правонаступництва позивача, оскільки позивач має довести не лише факт укладення договору факторингу, але й факт включення саме кредитного договору № 71382147 до відповідного реєстру боржників, факт підписання акту приймання-передачі відповідного реєстру, факт оплати або настання умов переходу права вимоги, якщо такі передбачені договором факторингу, а також обсяг переданого права вимоги на момент переходу. Без повного договору факторингу з усіма додатками, актами, реєстрами та документами, що підтверджують перехід права вимоги, неможливо встановити, чи набув позивач право вимоги саме до відповідача і саме в заявленому розмірі. Позивач у позовній заяві зазначає, що після відступлення права вимоги відповідач не здійснив жодного платежу ні на рахунки позивача, ні на рахунки попереднього кредитора. Проте, така обставина не може мати правового значення без доведення факту належного повідомлення відповідача про заміну кредитора, а також без доведення дійсності, розміру та строку виконання вимоги.

Позивач фактично просить суд здійснити стягнення на підставі документів, значна частина яких сформована або самим первісним кредитором, або самим позивачем, або іншими суб`єктами, залученими до відповідної фінансової операції. Водночас, такі документи, на переконання представника відповідача, повинні оцінюватися судом критично у сукупності з іншими доказами, а не сприйматися як безумовне підтвердження боргу. Особливо це стосується спорів про мікрокредитування, де правовідносини виникають дистанційно, а ризики використання персональних даних, електронних засобів зв`язку та платіжних інструментів третіми особами є об`єктивно підвищеними.

Крім того, за твердженням представника відповідача, заявлений позивачем розмір заборгованості є недоведеним. Зокрема, позивач не надав суду повного та зрозумілого розрахунку, який би дозволив перевірити, яким чином із суми кредиту 10000,00 грн., з урахуванням платежів на 2300,00 грн., сформовано до стягнення 15540,00 грн. При цьому, заявлена сума фактично включає декілька видів платежів, які істотно збільшують фінансовий тягар споживача, проте, їх правова природа, підстава, період та методика нарахування належним чином не розкриті. Нарахування процентів за понадстрокове користування кредитом у розмірі 4840,00 грн. при заявленому залишку основного боргу 8500,00 грн. потребує особливо ретельної перевірки на предмет співмірності, правомірності та відповідності умовам договору і вимогам закону.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, але у позовній заяві зазначив клопотання про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Відповідач та його представник у судове засідання також не з`явилися, але від представника відповідача надійшла заява про розгляд справи за його відсутності та за відсутності відповідача, у якій він просив у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали цивільної справи, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню частково, у зв`язку з таким.

З матеріалів справи вбачається, що 20.08.2025 між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 укладено Договір надання коштів у кредит (з комісією за надання кредиту) №71382147, за умовами якого позикодавець надав відповідачу грошові кошти у розмірі 10000,00 грн. зі строком кредитування 30 днів (п.п.2.2.1., 2.2.2. договору).

Відповідно до п.2.1. договору за цим Договором Кредитодавець зобов`язується передати Позичальнику у власність грошові кошти (надалі «Кредит»), на погоджений умовами Договору строк (надалі - «Строк кредиту»), шляхом їх перерахування на банківський рахунок Позичальника із використанням реквізитів електронного платіжного засобу Позичальника, а Позичальник зобов`язується повернути Кредитодавцю таку ж суму грошових коштів, або достроково, та сплатити Кредитодавцю плату (Проценти) від Суми кредиту та Комісію за надання кредиту відповідно до умов цього Договору.

Відповідно до п.п.2.1.1. мета отримання Кредиту: придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення власних потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Процентна ставка/день - 0,500% (п.п. 2.2.3. договору).

За користування Кредитом Позичальник сплачує Кредитодавцю Проценти у розмірі, визначеному пунктом 2.2. Договору. Проценти за користування Кредитом нараховуються на суму Кредиту (його залишок) виходячи із строку фактичного користування Кредитом (його залишком), за кожен день (календарну дату) користування Кредитом, починаючи з першого дня користування Кредитом (включно) та включаючи день (дату) його повернення, до повного погашення Заборгованості за Договором (п.6.1 договору).

Відповідно до п.6.2. договору за надання Кредиту Позичальник сплачує Кредитодавцю Комісію за надання кредиту, яка нараховується в день надання Кредиту та підлягає сплаті Позичальником в останній день користування Кредитом відповідно до п.2.2 Договору. Розмір Комісії, яка нараховується за надання Кредиту визначений п.п. 2.2.4. п. 2.2. Договору.

Згідно з п.п. 2.2.4. договору Комісія за надання кредиту - 15,00% від суми наданого Кредиту (що у грошовому виразі складає 1500,00 грн.); дата повернення кредиту (останній день) - 18.09.2025.

Відповідно до п. 6.3. договору Позичальник зобов`язаний повернути повністю суму отриманого Кредиту, сплатити Проценти в строк, визначений договором та Комісію за надання кредиту, будь-яким доступним йому способом. За умовами укладеного Договору у Позичальника відсутня необхідність укладення договорів щодо додаткових та/або супутніх послуг третіх осіб, пов`язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням Кредиту. Позичальником самостійно оплачуються послуги фінансових посередників, що здійснюють перерахування грошових коштів, відповідно до їх тарифів. Вартість послуг третіх осіб установлюється виключно такими особами, відповідно Кредитодавець не здійснює інформування про розмір відповідних витрат та/або їх зміну протягом строку дії Договору і не включає їх до розрахунку реальної річної процентної ставки та загальної вартості Кредиту для Позичальника.

Договір надання коштів у кредит (з комісією за надання кредиту) №71382147, таблицю обчислення загальної вартості кредиту, заявку-опитувальник Клієнта на отримання фінансового кредиту, паспорт споживчого кредиту підписано електронним підписом позичальника, який відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора 20211, що був надісланий на вказану відповідачем (позичальником) електронну адресу - ІНФОРМАЦІЯ_2) у порядку, визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію».

Номер картки отримувача НОМЕР_1 вказаний як у договорі надання коштів у кредит (з комісією за надання кредиту) №71382147, таблиці обчислення загальної вартості кредиту, заявці-опитувальнику Клієнта на отримання фінансового кредиту, так і у довідці ТОВ «Європейська платіжна система» від 10.04.2026 №КД-000062525 про підтвердження перерахування кредитних коштів у сумі 10000,00 грн. ОСОБА_2

ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» свої зобов`язання за договором виконало, надавши відповідачу кредитні кошти у розмірі 10000,00 грн., що підтверджується довідкою ТОВ «Європейська платіжна система» від 10.04.2026 №КД-000062525.

Відповідач частково виконував свої зобов`язання за договором, а саме: 21.08.2025 сплатив 600,00 грн., 24.08.2025 - 200,00 грн., 25.09.2025 - 1500,00 грн.

26.01.2026 було укладено договір факторингу №26/01/26, відповідно до якого ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» відступило на користь ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі до ОСОБА_1 за договором №71382147, що підтверджується витягом з реєстру боржників № 2 до договору факторингу (порядковий номер 2390), актом прийому - передачі реєстру боржників № 2 від 26.01.2026, платіжною інструкцією №23757 від 30.01.2026.

Відповідно до реєстру боржників № 2 до договору факторингу №26/01/26 ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» набуло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за договором №71382147 від 20.08.2025 у сумі 15540,00 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту - 8500,00 грн., заборгованість за нарахованими відсотками - 1250,00 грн., заборгованість за відсотками за понадстрокове користування кредитом - 4840,00 грн., заборгованість за комісією - 950,00 грн.

Аналогічний розмір заборгованості вказано також і у розрахунку заборгованості ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та у позовній заяві.

Суд враховує, що згідно з положеннями ст. ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору, сплата неустойки.

Статтею 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Згідно з ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом ст. 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією зі сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Загальні правила щодо форми договору визначено у ст. 639 ЦК України, згідно з якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. ст. 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19.

Відповідно до ч. ч. 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиції укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або іншому порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами Законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовий формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ, який накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Згідно з положеннями ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Договір є обов`язковим до виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

З урахуванням встановлених обставин справи та досліджених доказів, суд приходить до висновку про те, що між відповідачем та ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів», правонаступником якого є ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів», дійсно було укладено кредитний договір, умови якого первісним кредитором були виконані, а відповідачем вони виконані були не у повному обсязі, внаслідок чого у останнього виникли боргові зобов`язання перед позивачем, який набув право вимоги за вищевказаним кредитним договором відповідно до умов договору факторингу.

Щодо нарахування позивачем заборгованості по комісії за видачу кредиту у розмірі 950,00 грн. суд зазначає наступне.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21) зазначено, що:

«31.14. 10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку з чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

31.15. Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними, проте, враховуючи ультраактивну форму дії Закону України «Про захист прав споживачів», визначені ним наслідки включення до договору споживчого кредиту умови, якою встановлено плату за надання інформації щодо кредиту, підлягають перевірці на відповідність змісту положень Закону України «Про споживче кредитування».

31.16. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

31.17. Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

31.18. Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

31.19. На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

31.20. Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

31.22. Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

31.23. Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості».

Згідно з п.п. 2.2.4. договору Комісія за надання кредиту - 15,00% від суми наданого Кредиту (що у грошовому виразі складає 1500,00 грн.).

Тобто, аналізуючи матеріали справи, судом встановлено, що сторонами було узгоджено у договорі, що комісія за надання кредиту становить 15,00% від суми виданого кредиту, що у грошовому вираженні складає 1500,00 грн.

Підписуючи договір №71382147 від 20.08.2025 шляхом проставлення одноразового ідентифікатора, який було надано відповідачу, ОСОБА_1 підтвердив свою проінформованість належним чином, зокрема, про необхідність сплати комісії за надання кредиту у порядку і в розмірі, які вказано у цьому документі.

Отже, нарахування позивачем відповідачу заборгованості зі сплати комісії у сумі 1500,00 грн. і, відповідно, зарахування у рахунок погашення цієї заборгованості частини сплачених відповідачем коштів у сумі 550,00 грн., суд вважає правомірним.

При цьому, суд не бере до уваги доводи представника відповідача щодо неправомірності нарахування даної заборгованості за комісією, оскільки вони повністю спростовуються наведеними вище положеннями договору та висновками Великої Палати Верховного Суду.

За таких обставин, зважаючи на те, що ОСОБА_1 не виконав свої зобов`язання за договором №71382147 від 20.08.2025, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню в частині стягнення з відповідача на користь ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованості у розмірі 10700,00 грн., яка складається з заборгованості за основним боргом - 8500,00 грн.; заборгованості за процентами за період з 20.08.2025 по 18.09.2025 включно - 1250,00 грн. (з урахуванням часткової сплати заборгованості у сумі 100,00 грн. 21.08.2025 та у сумі 150,00 грн. 24.08.2025), та заборгованості зі сплати комісії за надання кредиту - 950,00 грн.

Щодо стягнення заборгованості по сплаті процентів починаючи з 19.09.2025 (процентів за понадстрокове користування кредитом) у сумі 4840,00 грн., суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Припис абз. 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише в межах погодженого сторонами строку дії договору.

Згідно з ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Стаття 625 ЦК України передбачає відповідальність за порушення грошового зобов`язання. У частині 2 цієї статті зазначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У постанові від 04.02.2020 року у справі № 912/1120/16 (провадження № 12-142гс19) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що у межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості. У постановах Великої Палати Верховного Суду вже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно. Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані ч. 1 ст. 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення. Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною першою ст. 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення ст. 625 цього Кодексу. За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов`язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання покладається обов`язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти встановлені ст. 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання. Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за ч. 2 ст. 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма ч. 1 ст. 1048 ЦК України і охоронна норма ч. 2 ст. 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та ч. 1 ст. 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до ст. 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Враховуючи вищевикладене, право позикодавця нараховувати передбачені договором проценти припиняється після спливу визначеного договором строку дії договору чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із ч. 2 ст. 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах прав та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Відповідно до п.п. 2.2.4. договору дата повернення кредиту (останній день) - 18.09.2025. При цьому, позивачем не надано доказів того, що строк дії договору продовжувався за взаємною згодою сторін.

Таким чином, у цій справі кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів, однак таких вимог позивач не заявляв, у зв`язку із чим позовні вимоги про стягнення процентів, нарахованих після закінчення строку дії кредитування є необґрунтованими. Правові підстави для стягнення відсотків, нарахованих після закінчення строку їх дії відсутні. Зазначений висновок зроблений з урахуванням позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 06.02.2019 року в справі №175/4753/15-ц.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення заборгованості по сплаті процентів починаючи з 19.09.2025 (процентів за понадстрокове користування кредитом) у сумі 4840,00 грн. задоволенню не підлягають.

При цьому, позивачем було підтверджено належними та допустимими доказами як факт укладення договору надання коштів у кредит №71382147 від 20.08.2025 між відповідачем та первісним кредитором, зарахування кредитних коштів відповідачу на його картковий рахунок і часткової сплати заборгованості відповідачем первісному кредитору, так і факт переходу права вимоги за від первісного кредитора до позивача за договором надання коштів у кредит №71382147 від 20.08.2025.

У той же час, представником відповідача дані обставини жодними доказами спростовані не були, хоча відповідач, маючи доступ до інформації про рух коштів по своєму банківському рахунку, мав можливість надати докази на обґрунтування своєї позиції щодо неотримання кредитних коштів, нездійснення часткової сплати заборгованості та неналежності йому карткового рахунку, вказаного у договорі надання коштів у кредит №71382147 від 20.08.2025.

Крім того, піддаючи сумніву наданий позивачем і сформований первісним кредитором розрахунок заборгованості, представник відповідача не надав ніяких доказів на його спростування, зокрема, шляхом надання своїх детальних контррозрахунків.

При цьому, суд бере до уваги, що Велика Палата Верховного Суду в п. 90 постанови від 21 січня 2026 року у справі № 755/9838/23 (провадження № 61-3172св25) зазначила, що у цивільних справах є застосовним такий стандарт доказування як «стандарт більшої переконливості», згідно з яким, висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Європейський суд з прав людини також визнає допустимість у цивільних справах стандарту доказування «баланс ймовірностей» (balanceofprobabilities) (п. 43 рішення від 15 листопада 2007 року у справі «Бендерський проти України», заява № 22750/02; рішення від 23 серпня 2016 року у справі «J.K. and others v. Sweden», заява № 59166/12).

У зв`язку з цим суд приходить до висновку про те, що надані представником позивача докази є більш переконливими, ніж доводи представника відповідача.

Усі інші доводи представників сторін, на переконання суду, не спростовують наведених вище висновків суду, а тому до уваги не беруться.

При цьому, суд також враховує, що у справі «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89) ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99; від 27 вересня 2001 р., пункт 30). Разом з тим, у рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява серія A № 303-A; від 9 грудня 1994 р.; пункт 29).

Крім того, в силу вимог ч. 1 ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача належить стягнути понесені останнім судові витрати, які складаються із витрат по оплаті судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в сумі 1833,19 грн. (розрахунок: судовий збір, сплачений за подання позову до суду 2662,40 грн. х суму задоволених позовних вимог 10700,00 грн. / суму заявлених позовних вимог 15540,00 грн.).

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 207, 509, 525, 526, 546, 549, 610, 625, 629, 1049,1050, 1054, 1055 ЦК України, ст. ст.11, 12, 13, 81, 133, 141, 223 ч.4, 247 ч.2, 259, 263-265, 280-282, 354 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (код ЄДРПОУ 35625014, місцезнаходження: Київська обл., Броварський район, м. Бровари, вул. Лісова, буд. 2) заборгованість за договором надання коштів у кредит №71382147 від 20.08.2025 у розмірі 10700 (десять тисяч сімсот) гривень 00 копійок, яка складається з заборгованості за основним боргом - 8500,00 грн.; заборгованості за процентами за період з 20.08.2025 по 18.09.2025 включно - 1250,00 грн., заборгованості зі сплати комісії за надання кредиту - 950,00 грн.

Стягнути із ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (код ЄДРПОУ 35625014, місцезнаходження: Київська обл., Броварський район, м. Бровари, вул. Лісова, буд. 2) судовий збір у розмірі 1833 (одна тисяча вісімсот тридцять три) гривні 19 копійок.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Запорізького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги в 30-денний строк з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або в разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 24 червня 2026 року.

Суддя Юлія КАРЕТНИК