Рішення № 137897578, 24.06.2026, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/9589/26

Справа №754/8270/26

РІШЕННЯ

Іменем України

24 червня 2026 року Деснянський районний суд м. Києва в складі:

головуючого - судді Галась І.А.

за участю секретаря Кирилова А.

без участі сторін

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

До Деснянського районного суду міста Києва звернувся представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (місто Львів, вул. Смаль-Стоцького, 1, 28 корпус, ЄДРПОУ 35234236) з позовною заявою доОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості. Ціна позову 30000 гривень.

Свої вимоги мотивує тим, що 10.11.2019 року між фізичною особою позичальником: ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» був укладений Договір про споживчий кредит № 2380492, згідно з умовами якого відповідач отримав 12000 грн., зі сплатою процентів за користування кредитом та інших платежів та можливих штрафних санкцій, що передбачені Кредитним договором.

Відповідно до графіку сплати кредитних коштів (Додаток №1 до кредитного договору № 2380492 від 10.11.2019 р.) Відповідачем не було сплачено кредитні кошти, комісії і проценти за користування кредитом у строк встановлений Кредитним договором.

Кредитодавець умови Кредитного договору виконав в повному обсязі, надавши Відповідачеві кредит в сумі визначеній Кредитним договором, що підтверджується Платіжним дорученням.

П. 7.1. Кредитного договору № 2380492 від 10.11.2019 року визначає, що Цей Договір набуває чинності з моменту його укладення в електронній формі, а права та обов`язки сторін, що ним обумовлені, з моменту переказу кредитних коштів на картковий рахунок Позичальника і діє до повного виконання Сторонами своїх зобов`язань.

Відповідач підписав Кредитний договір шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

20.02.2020 року між Первісним кредитором та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» відповідно до чинного законодавства України укладений Договір відступлення прав вимоги 47-МЛ від 20.02.2020 р.

Відповідно до умов даного Договору відбулося відступлення права вимоги), та у відповідності до статті 512 Цивільного кодексу України Позивач набув статусу нового кредитора та отримав право грошової вимоги по відношенню до осіб визначених в реєстрі боржників включно з правом вимоги і за Кредитним договором № 2380492 від 10.11.2019 року, що укладений між Кредитодавцем та Відповідачем.

Сума заборгованості Відповідача становить 30000 грн., відповідно до Виписки з

особового рахунка. З них: 1. прострочена заборгованість за сумою кредиту становить 12000 грн. 2. прострочена заборгованість за сумою відсотків за становить 10800 грн. 3. прострочена заборгованість за комісією за видачу кредиту становить 1200 грн. 4. заборгованість по штрафах/пені становить - 6000 грн.

Позивачем проведено роботу щодо ситуації з погашення наявної заборгованості Відповідача та виконання кредитних зобов`язань, а саме: 1. Відповідачу було надіслано письмову Претензію про погашення кредитної заборгованості вих. № 19513865/895 від 01.04.2026 р.

П. 9.1. кредитного договору № 2380492 від 10.11.2019 року, сторони домовились про те, що цей кредитний договір (індивідуальна частина) є самостійним кредитним договором, що містить істотні умови, укладений у порядку, спосіб а формі, що відповідає вимогам законодавства. Визнання недійним, неукладеним, нікчемним будь-якого додатку, документу, що є частиною цього договору або окремих умов цього договору не має наслідком недійсність, нікчемність або неукладеність цього кредитного договору (індивідуальна частина) в цілому і сторони підтверджують, що уклали б цей кредитний договір індивідуальна частина) і без включення до нього умов, що визнані недійними, нікчемними, неукладеними.

Таким чином, Кредитодавець передав Позивачу відповідно до Договору відступлення прав вимоги 47-МЛ від 20.02.2020 р. разом з матеріалами кредитної справи і Довідку про ідентифікацію, яка підтверджує, що Відповідач, з яким укладено Кредитний договір № 2380492 від 10.11.2019 року був ідентифікований. Акцепт договору Відповідачем вчинено з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Ухвалою суду від 07 травня 2026 року відкрито провадження по справі, призначено справу до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

В судове засідання представник позивача не з`явився, з позовними вимогами заявлено про розгляд справи за відсутності представника, проти винесення заочного рішення не заперечують.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про місце, дату і час розгляду справи повідомлялася належним чином про час та місце судового розгляду за адресою реєстрації відповідно до відповіді №2706581 від 07.05.2026 з Єдиного державного демографічного реєстру, заперечення проти позову ним не подано, клопотання про відкладення розгляду до суду від неї не надійшло.

Зі згоди позивача, суд ухвалює рішення по справі при заочному розгляді, що відповідає положенням ст.280 ЦПК України.

Дослідивши та оцінивши всі перевірені у судовому засіданні докази в їх сукупності, суд вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 10.11.2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» та ОСОБА_1 був укладений Договір про споживчий кредит № 2380492, згідно з умовами якого відповідач отримав 12000 грн., строком на 30 днів, термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом:10.12.2019., комісія за надання кредиту 1200 грн., яка нараховується за ставкою 10.00 відсотків від суми кредиту одноразово, проценти за користування кредитом: 3600,00 грн. які нараховуються за ставкою 1.00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку кредитування кредитом

Згідно п.2.1 договору кредитні кошти надаються позичальнику шляхом безготівкового переказу на рахунок платіжної карти позичальника, зареєстрованої позичальником для цієї мети в особистому кабінеті на сайті miloan.ua.

Довідкою вих №б/н від 10.09.2025 року підтверджено ідентифікацію ОСОБА_1 з яким укладено договір про споживчий кредит № 2380492 від 10.11.2019.

Відповідач підписав Кредитний договір шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором V70935.

Товариство свої зобов`язання за кредитним договором виконало в повному обсязі, а

саме надало Відповідачу грошові кошти в обсязі та у строк визначеними умовами кредитного договору.

20.02.2020 року між Первісним кредитором та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» відповідно до чинного законодавства України укладений Договір відступлення прав вимоги 47-МЛ від 20.02.2020 р.

Відповідно до умов даного Договору відбулося відступлення права вимоги), та у відповідності до статті 512 Цивільного кодексу України Позивач набув статусу нового кредитора та отримав право грошової вимоги по відношенню до осіб визначених в реєстрі боржників включно з правом вимоги і за Кредитним договором № 2380492 від 10.11.2019 року, що укладений між Кредитодавцем та Відповідачем.

Сума заборгованості Відповідача становить 30000 грн., відповідно до Виписки з

особового рахунка. З них: 1. прострочена заборгованість за сумою кредиту становить 12000 грн. 2. прострочена заборгованість за сумою відсотків за становить 10800 грн. 3. прострочена заборгованість за комісією за видачу кредиту становить 1200 грн. 4. заборгованість по штрафах/пені становить - 6000 грн.

Відповідачу було надіслано письмову Претензію про погашення кредитної заборгованості вих. № 19513865/895 від 01.04.2026 р.

Відповідно до вимог п.1 ч.1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно із ст.514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.509-510, 526 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Загальними умовами зобов`язання є те, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. (ст.525, 625 ЦК України).

Згідно із ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до ч.1 ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення (ст.612 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами виникли правовідносини, що витікають з кредитних договорів, які регулюються нормами Цивільного кодексу України.

Стаття ст.1054 ЦК України вказує, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави (Позика), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Як встановлено матеріалами справи, у зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 умов кредитного договору № 2380492 від 10.11.2019 року виникла заборгованість на загальну суму 30000 грн., а саме: прострочена заборгованість за сумою кредиту становить 12000 грн., прострочена заборгованість за сумою відсотків за становить 10800 грн., прострочена заборгованість за комісією за видачу кредиту становить 1200 грн., заборгованість по штрафах/пені становить - 6000 грн.

Щодо стягнення заборгованості за комісією за надання кредиту за договором №2380492 від 10.11.2019 в сумі 1200 грн., суд зазначає наступне.

16.10.2011 набрав чинності Закон України № 3795-VI від 22.09.2011 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», яким частину четверту статті 11Закону України«Про захист прав споживачів» доповнено нормою наступного змісту: кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

За загальним правилом, передбаченим ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частинами 2, 3 ст.215 ЦК України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Рішенням КонституційногоСуду Українивід 10.11.2011№15-рп/2011 усправі щодо офіційного тлумачення положень п. 22, 23 ст.1, ст.11, ч. 8 ст.18, ч. 3 ст.22Закону України«Про захистправ споживачів» у взаємозв`язку з положеннями ч. 4 ст.42Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) підтверджено, що положення п. 22, 23 ст.1, ст.11Закону України«Про захистправ споживачів» з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями ч. 4 ст.42Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Частиною 4 ст.42 Конституції України передбачено, що держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.

Згідно зі ст.55 Закону України «Про банкиі банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг.

Банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Згідно із ч. 3 ст.13ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Відповідно дост. 3 ЦК Українипринципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що зокрема підтверджується змістом ч.3ст. 509 цього Кодексу. Отже, законодавець, навівши у тексті ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.

Частиною 1, 2 ст.228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 09.12.2019 року у справі № 524/5152/15-ц (провадження №61-8862сво18) дійшла висновку про те, що положення кредитного договору про сплату позичальником на користь банку комісій є в силу ст.228ЦК України нікчемними. У той же час Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17 дійшла висновку, що визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону.

Отже, суд приходить до висновку, що положення п.1.5.1 Договору про сплату комісії за надання кредиту є нікчемними в силу ст.228 ЦК України. А тому в задоволенні вимог про стягнення з відповідача ОСОБА_1 комісії за кредитним договором № 2380492 від 10.11.2019 року в сумі 1200 грн. слід відмовити.

Це відповідає правовій позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 02.04.2025 року у справі № 199/4657/18: надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника.

Щодо заборгованості по штрафах/пені в сумі 6000 грн. суд зазначає наступне.

Водночас, згідно постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», з 12 березня 2020 року на всій території України було введено карантин, який діяв до його скасування, тобто до 30 червня 2023 року.

Разом з тим, згідно Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, з 24 лютого 2022 року на території України введено воєнний стан, який діє і на час розгляду справи.

Водночас, згідно п. 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Відповідно до п. 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Вказаний пункт був виключений Законом України №4434-ІХ від 14 травня 2025 року (який набрав чинності 04 вересня 2025 року).

Зі змісту п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України вбачається, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцяти денний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Отже, враховуючи викладене, відповідач звільнений від обов`язку сплати пені у період з 24 лютого 2022 року до тридцятого дня після скасування/припинення дії воєнного стану на території України.

Відтак відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача нарахованої пені у розмірі 6000 грн. у зв`язку з необґрунтованістю.

При таких обставинах, суд вважає, що позовні вимоги ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» підлягають до часткового задоволення, а саме: підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором № 2380492 від 10.11.2019 року у розмірі 22800 грн., яка складається із заборгованості за сумою кредиту 12000 грн. та заборгованості за відсотками - 10800 грн.

Представник позивача заявив клопотання про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу в розмірі 8000,00 грн.

Згідно з ч.1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до положень ч. 3 ст.133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати в тому числі витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Розмір витрат має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом (професійна правнича допомога) робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг; ціною позову та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи та репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог співмірності, за клопотанням іншої сторони, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Разом з цим, Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу у розмірі 8 000 грн. При цьому, позивачем надано суду копію договору про надання правової допомоги № 0107 від 01.07.2025, Акт №Д/21798 від 14.04.2026 наданих послуг на підтвердження факту надання правової допомоги від 01.07.2025, детальний опис наданих послуг до акту №Д/21798 від 14.04.2026 наданих послуг на підтвердження факту надання правової допомоги від 01.07.2025.

Однак при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (постанова ВС від 24.01.2019 у справі № 910/15944/17).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Таким чином, суд вважає, що витрати в розмірі 8 000 грн. не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а також суперечить принципу розподілу таких витрат, оскільки з матеріалів справи вбачається відсутність співмірності з часом витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт та їх необхідністю, обсягом виконаної адвокатом роботи. Крім того справа розглядалась за правилами спрощеного позовного провадження, а отже не відноситься до складних справ.

Враховуючи положення ст. 141 ЦПК України, виходячи з обсягу фактично наданих послуг, з урахуванням характеру виконаної адвокатом роботи, принципу співмірності та розумності судових витрат, а також розгляду справи в спрощеному позовному провадженні без виклику учасників справи, суд вважає можливим зменшити розмір судових витрат та стягнути з відповідача витрати за надання правової допомоги на користь позивача в сумі 4 000 грн., що є обґрунтованим і пропорційним до предмета спору та виконаної адвокатом роботи по справі.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача підлягають стягненню на користь позивача понесені ним і документально підтверджені витрати по сплаті судового збору в сумі 2662,40 грн.

Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 258, ст. ст. 259, 264-265, 280, 281 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (місто Львів, вул. Смаль-Стоцького, 1, 28 корпус, ЄДРПОУ 35234236) заборгованість за Кредитним договором № 2380492 від 10.11.2019 у розмірі 22800 гривень, судовий збір в розмірі 2662 гривні 40 копійок та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4000 гривень.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач має право оскаржити заочне рішення шляхом подачі апеляційної скарги.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до безпосередньо до Київського апеляційного суду.

Суддя: