Рішення № 137896015, 30.06.2026, Основ'янський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Червонозаводський районний суд м. Харкова)

Справа № 646/5047/26

Провадження № 2/646/3826/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(ЗАОЧНЕ)

30 червня 2026 року м. Харків

Основ`янський районний суд міста Харкова у складі:

головуючий суддя Серпутько Д.Є.,

за участі секретаря судового засідання Соболь Ю.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» звернулося до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» заборгованість за кредитним договором № Z62.22087.005074981 від 26.03.2019 року у розмірі 89642,68 грн, з яких: заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту) 37359,22 грн; - заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги 0,00 грн; - заборгованість за нарахованими процентами згідно Кредитного Договору (з моменту відступлення права вимоги по дату виготовлення розрахунку заборгованості) 17058,46 грн; - заборгованість за пенею та/або штрафами 0,00 грн; - заборгованість за комісіями 0,00 грн; - інфляційні збитки 0,00 грн; - нараховані 3% річних -0,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 26.03.2019 року між АТ «Ідея Банк» та відповідачем укладено кредитний договір № Z62.22087.005074981, умовами якого визначено, що шляхом нанесення власноручного підпису під цим договором позичальник акцептував публічну пропозицію про приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб АТ «Ідея Банк». Згідно з умовами Кредитного договору відповідачу було надано кредит у розмірі 47036,00 грн під 15.00% річних із зобов`язанням повернення кредитних коштів та сплати всіх передбачених договором платежів, у тому числі але не виключно процентів за користування кредитом, у строки та в порядку, визначені графіком платежів.

11.12.2025 між АТ «Ідея Банк» та позивачем укладений договір факторингу № 11-12/25, згідно з яким позивачу відступлене право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № Z62.22087.005074981 від 26.03.2019. Внаслідок неповної та несвоєчасної сплати за кредитним договором у відповідача виникла заборгованість у вищевказаній сумі.

Ухвалою Основ`янського районного суду міста Харкова від 04.05.2026 року провадження у цій цивільній справі відкрито в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

Представник позивача в судове засідання не з`явилася, просила розгляд справи провести без її участі, проти заочного рішення не заперечує.

Відповідач у судове засідання не з`явився, належним чином повідомлений про час, дату та місце проведення судового засідання, у тому числі шляхом публікації оголошень на офіційному веб-порталі «Судова влада України», своїм правом на подання до суду відзиву на позовну заяву не скористався.

Зі згоди позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280-282 ЦПК України.

Зважаючи на неявку в судове засідання всіх учасників, розгляд справи здійснюється судом за їх відсутності та, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, оцінюючи, належність, допустимість й достовірність доказів, які містяться в матеріалах справи, приходить до таких висновків.

26.03.2019 року між АТ «Ідея Банк» та відповідачем укладено кредитний договір № Z62.22087.005074981, що містить власноручний підпис відповідача.

Умовами якого визначено, що шляхом нанесення власноручного підпису під цим договором позичальник акцептував публічну пропозицію про приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб АТ «Ідея Банк». Згідно з умовами Кредитного договору відповідачу було надано кредит у розмірі 47036,00 грн під 15.00% річних із зобов`язанням повернення кредитних коштів та сплати всіх передбачених договором платежів, у тому числі але не виключно процентів за користування кредитом, у строки та в порядку, визначені графіком платежів.

Відповідно до п.п. 1.2 1.13 договору - банк надає кредит у день підписання даного Договору строком на 36 місяців.Банк відкриває Позичальнику банківський поточний рахунок № НОМЕР_1 у гривні в рамках пакету послуг "2620 Стартовий_ПР", що обслуговується на умовах Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб.

Згідно з п. 1.3 договору - за користування кредитом Позичальник сплачує річну змінювану процентну ставку в розмірі, що визначається як змінна частина ставки, збільшена на 5.5%.

Відповідно до п. 1.4 договору - станом на день укладення Договору змінна частина ставки, визначена за Рішенням Правління Банку, становить 9.5%, що разом з Маржею Банку складає змінювану процентну ставку в розмірі 15%.

Згідно з п. 3.3.1 договору - за невиконання чи неналежне виконання Позичальником своїх зобов`язань за цим Договором, Банк має право нараховувати пеню, за кожен день прострочки на прострочену суму (кредиту, процентів, плати за обслуговування кредитної заборгованості) в розмірі: 0,15% в період прострочення оплати від 1 до 60 календарних днів та 0,65% в період прострочення оплати з 61 календарного дня та по день повного погашення заборгованості за цим Договором, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період прострочення. Сукупна сума неустойки (штраф, пеня), нарахована за порушення зобов`язань Позичальником на підставі Договору, не може перевищувати половини суми, одержаної споживачем за таким договором, і не може бути збільшена за домовленістю сторін.

Відповідно до меморіального ордеру № 5795898 від 26.03.2019 та виписки по рахунку відповідачем отримано кредитні кошти у розмірі 47036,00 грн.

Як вбачається з довідки-розрахунку, складеної АТ «Ідея Банк», заборгованість відповідача складає 89642,68 грн, з яких: 37359,22 грн - заборгованість за основним боргом; 17058,46 грн - заборгованість за відсотками, заборгованість за нарахованими та несплаченими комісіями - 35225 грн.

Як вбачається з договору факторингу № 11-12/25 від 11.12.2025, укладеного між АТ «Ідея Банк» та позивачем, витягу з Додатку до вказаного договору, АТ «Ідея Банк» відступило позивачу право вимоги до відповідача за кредитним договором № Z62.22087.005074981 від 26.03.2019 року в розмірі 89642,68 грн, з яких: 37359,22 грн заборгованість за основним боргом; 17058,46 грн заборгованість за відсотками, заборгованість за нарахованими та несплаченими комісіями 35225 грн.

За приписами частини першої статті 2 Цивільного процесуального кодексу України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із частиною першою статті 13 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною третьою статті 12 та частиною першою статті 81 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються учасниками цивільної справи.

Відповідно до статті 76 Цивільного процесуального кодексу України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно із положеннями статті 77 Цивільного процесуального кодексу України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з позицією Європейського Суду з прав людини в аспекті оцінки аргументів сторін, сформовану по справі «Серявін та інші проти України» № 4909/04, принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення по справі «Руїс Торіха проти Іспанії» № 303A, п. 29).

Частиною другою статті 95 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що письмові докази подаються в оригіналі або належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Відповідно до частин першої та другої статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно із змістом статей 626 та 628 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 Цивільного кодексу України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до вимог статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із приписами частин першої та третьої статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно із приписами статті 1055 Цивільного кодексу України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до частин першої - третьої статті 1056-1 Цивільного кодексу України, у редакції на час виникнення спірних правовідносин, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.

Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Згідно із абзацом 11 статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.

Окрім того, суд зазначає, що у постановах Верховного Суду від 16.09.2020 у справі № 200/5647/18, від 28.10.2020 у справі № 760/7792/14-ц, від 17.12.2020 у справі № 278/2177/15-ц, від 22.04.2024 року у справі № 559/1622/19 зазначено, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Згідно з указаними положенням Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Разом із тим, відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18.06.2003 № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Аналогічна за змістом норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04.07.2018 № 75.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.

У справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання обов`язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором (постанова Верховного Суду від 30.11.2022 у справі № 334/3056/15).

Відповідно до абзацу першого частини першої статті 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Згідно із частиною першою статті 1078 Цивільного кодексу України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Відповідно до статті 1082 Цивільного кодексу України боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.

Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним.

Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов`язку перед клієнтом.

Боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору, і таке виконання є належним. Тобто, факт неповідомлення боржника про уступку права вимоги новому кредитору за умови невиконання боржником грошового зобов`язання не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов`язань (постанова Верховного Суду від 06.02.2019 у справі № 361/2105/16-ц).

Стосовно заборгованості відповідача за основним боргом, відсотками у зазначеному позивачем розмірі суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 1048 Цивільного кодексу України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін, проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

У разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого договором (прострочення боржника), відповідно до частини 2 статті 1050 Цивільного кодексу України кредитодавець до спливу визначеного договором строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишилася, і нарахованих згідно зі статтею 1048 Цивільного кодексу України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду, процентів, а також попередніх невнесених до такого моменту щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. Невнесені до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів.

У якості доказу про наявність заборгованості відповідача у сумі 89642,68 грн, з яких: 37359,22 грн заборгованість за основним боргом; 17058,46 грн заборгованість за відсотками, заборгованість за нарахованими та несплаченими комісіями 35225 грн, детального розрахунку сум заборгованості за зазначеними вище опціями позивачем суду не надано.

Крім того, суд звертає увагу, що позовна заява та наданий позивачем розрахунок заборгованості містять суттєві розбіжності. Так, у позовній заяві позивач просить стягнути заборгованість за кредитним договором № Z62.22087.005074981 від 26.03.2019 у загальному розмірі 89642,68 грн, з яких: 37359,22 грн заборгованість за основним зобов`язанням (тілом кредиту), 17058,46 грн заборгованість за нарахованими процентами згідно з кредитним договором (з моменту відступлення права вимоги по дату виготовлення розрахунку заборгованності), при цьому зазначаючи, що заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги, заборгованість за комісіями, пенею, штрафами, інфляційними втратами та 3 % річних відсутня. Водночас із наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що до загальної суми заборгованості 89642,68 грн також включено заборгованість за нарахованими та несплаченими комісіями у розмірі 35225,00 грн та заборгованість за нарахованими та несплаченими відсотками на дату відступлення права вимоги, зазначену первісним кредитором. Таким чином, зміст позовних вимог не узгоджується з поданим розрахунком заборгованості, оскільки останній містить суму комісій, яка у позовній заяві не зазначена як складова розміру загальної заборгованості та розбіжності щодо періоду нарахування процентів за кредитом. Зазначені розбіжності не дають можливості однозначно встановити склад заявленої до стягнення заборгованості.

Надана позивачем виписка за кредитним рахунком не може уважатись безумовним доказом підтвердження достовірності розміру заборгованості в частині нарахованих та несплачених відсотків, оскільки в даній виписці не міститься інформація про розмір відсоткової ставки, яка застосовувалася АТ «Ідея Банк», що позбавляє суд можливості перевірити правильність нарахування відсотків.

Отже, суд критично ставиться до підтвердження заборгованості у зазначеному розмірі наданою довідкою-розрахунком, яка не відображає ні період, за який здійснювався розрахунок заборгованості за основним боргом, нарахування несплачених відсотків за користування кредитом, ні відсоткову ставку, ні залишкову суму кредиту, на яку, згідно із договором, мають бути нараховані відсотки.

Таким чином, із змісту зазначеного документу неможливо встановити наявність заборгованості у заявленому позивачем розмірі - 89642,68 грн.

За відсутності інших належних та допустимих доказів суд доходить висновку, що наявні в матеріалах справи довідка-розрахунок заборгованості, складена первісним кредитором, та виписка по рахунку у наданому вигляді не містять достатніх відомостей для підтвердження заявленого розміру заборгованості.

Сам по собі договір факторингу та реєстр прав вимоги до нього, які є похідними від кредитного договору, не є безумовними доказами підтвердження достовірності розміру заборгованості.

Отже суд приходить до висновку, що заявлена позивачем вимога про стягнення з відповідача заборгованості за відсотками у розмірі 17058,46 грн не підтверджена належними доказами.

Як вбачається із виписки по кредитному договору № Z62.22087.005074981 з 26.03.2019 по 03.09.2020 відповідачем вносились кошти на погашення простроченого основного боргу на загальну суму 9676,78 грн (21.05.2019 155,26 грн; 18.06.2019 320,26 грн; 15.07.2019 390,52 грн; 02.09.2019 423,39 грн; 10.09.2019 475,82г рн; 02.10.2019 547,52 грн; 02.10.2019 541,75 грн; 04.11.2019 41,18 грн; 04.11.2019 725,59 грн; 02.12.2019 841,42 грн; 03.02.2020 1278,18 грн; 03.02.2020 531,48 грн; 04.05.2020 427,38 грн; 25.06.2020 1920,37 грн; 10.07.2020 1056,66 грн).

При цьому надана позивачем виписка по рахунку підтверджує факт видачі кредитних коштів у розмірі 47036 грн, їх часткового повернення відповідачем та залишок непогашеної заборгованості за тілом кредиту, який становить 37359,22 грн. Доказів повного погашення зазначеної суми матеріали справи не містять, а відповідачем таких доказів суду не надано.

За таких обставин суд приходить до висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача заборгованості за основним боргом у розмірі 37359,22 грн є обґрунтованою, підтверджується наявними у справі доказами та підлягає задоволенню.

Щодо стягнення з відповідача заборгованості за нарахованими та несплаченими комісіями у розмірі - 35225 грн, суд зазначає наступне.

Згідно з абз. 3 ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 01 січня 2017 року) кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

10 червня 2017 року набрав чинності Закон України «Про споживче кредитування» від 15 листопада 2016 року №1734-VІІІ. Цей Закон визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері, у зв`язку з чим, у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Правилами ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

На виконання вимог, у тому числі, п. 4 ч. 1 ст.1 та ч. 2 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року №49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Відповідно до п. 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19 (провадження № 14-44цс21).

Як зазначалося судом вище, умовами укладеного між сторонами договору встановлено комісію за обслуговування кредитної заборгованості, тобто фактично встановлено плату позичальника за надання інформації щодо його кредиту, безоплатність надання якої прямо передбачена ч. 1 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування».

З огляду на вказане, положення кредитного договору № Z62.22087.005074981 від 26.03.2019 про сплату позичальником на користь банку комісійної винагороди за обслуговування кредитної заборгованості суперечать положенням ч. 1, ч. 2 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» і є нікчемними з моменту укладення цього правочину.

Таким чином, оскільки зміст укладеного між сторонами кредитного договору не розкриває суті комісії і, при цьому, комісія банком нараховується відповідачу за дії, які банк здійснює на власну користь, а відтак, позовні вимоги ТОВ «Факторинг Партнерс» про стягнення заборгованості за комісією на загальну суму 35225 грн є суперечливими та необґрунтованими з наведених вище підстав та такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно із частиною першою статті 80 Цивільного процесуального кодексу України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно із вимогами частин першої та шостої статті 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обґрунтування наявності обставин повинне здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року.

Відповідно до частин першої та другої статті 89 Цивільного процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

У постанові Верховного Суду від 12.04.2023 у справі № 569/15311/21 зазначено, що на позивача покладено обов`язок довести належними та допустимими доказами наявність та розмір заборгованості, який підлягає стягненню з позичальника (іпотекодавця) на користь банку, а відповідач має довести, що у нього немає такого обов`язку щодо заборгованості, яка підлягає стягненню.

Отже, ураховуючи наведене вище, оцінивши надані позивачем докази та встановлені відповідно ним обставини справи за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, суд доходить висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявність та розмір заборгованості за нарахованими та несплаченими відсотками та комісіями, який підлягає стягненню, тому, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню та з відповідача на користь позивача слід стягнути заборгованість за основним боргом у розмірі 37359,22 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Враховуючи, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, суд приходить до висновку, що у відповідності до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати з оплати судового збору, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у розмірі 1109,69 грн (41,68%) .

Стосовно витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з такого.

Статтею 133 ЦПК України передбачено, що до витрат пов`язаних з розглядом справи також належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4)ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до ч. 3 п. 2 ст. 141 ЦПК України - інші судові витрати пов`язані з розглядом справи покладаються: у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських послуг (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхньої вартості, виходячи з конкретних обставин справи.

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу представником позивача надано до суду: копію договору про надання правової допомоги № 02-07/2024 від 02.07.2024, копію прайс-листа АО «Лігал Ассістанс», заявку на надання юридичної допомоги № 2565 від 02.03.2026, витяг з акту №31 про надання юридичної допомоги від 31.03.2026 зі змісту якого вбачається що сума наданих послуг складає 25000 грн (надання усної консультації з вивченням документів 2 години - 4000,00; складання позовної заяви про стягнення боргу для подачі до суду 6 годин 18000,00 грн; письмова (вивчення документації Клієнта з посиланням на нормативно-правові акти та підготовкою аналітичної довідки щодо судової практики) фіксована 3000,00 грн).

Європейський суд з прав людини висловив правову позицію, згідно з якою при розгляді питань компенсації витрат, понесених сторонами на отримання ними юридичної допомоги (в тому числі й під час розгляду їх справ в національних судах) задоволенню судом підлягають лише ті вимоги, по яким доведено, що витрати заявника були фактичними, неминучими, необхідними, а їх розмір розумним та обґрунтованим (остаточне рішення Європейського суду з прав людини від 10 січня 2010 року, № 33210/07 і 41866/08) та «Гуриненко проти України» (рішення Європейського суду з прав людини від 18 лютого 2010 року, № 37246/04).

Враховуючи висновки Верховного Суду у справі № 905/1795/18 та у справі № 922/2685/19, якими визначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Суд, при розподілі витрат на професійну правничу допомогу, враховує, що ця справа є типовою справою незначної складності, в даній категорії справ наявна узгоджена та усталена судова практика, через що позовні заяви у даних справах є майже типовими та фактично шаблонними, існує відпрацьована адвокатська практика у даній категорії справ, а обсяг досліджених доказів є невеликим.

Тому, суд вважає, що співмірним та справедливим є стягнення на користь позивача витрат на правничу допомогу у розмірі 8000,00 грн, з урахуванням часткового задоволення позову, рівня складності справи та фактичного обсягу виконаних робіт.

Керуючись статтями 2, 76, 89, 141, 259, 263-265, 280, 282, 289, 352, 354 та 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» (код ЄДРПОУ: 42640371) заборгованість за кредитним договором № Z62.22087.005074981 від 26.03.2019 року у розмірі 37359 (тридцять сім тисяч триста п`ятдесят дев`ять) гривень 22 копійки.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» (код ЄДРПОУ: 42640371) судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8000 (вісім тисяч) гривень 00 копійок та судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1109 (одна тисяча сто дев`ять) гривень 69 копійок.

В іншій частині позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» до ОСОБА_1 відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України, шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, а у разі його ухвалення за відсутності учасників справи - в той же строк з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Відомості щодо учасників справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс», код ЄДРПОУ: 42640371, адреса: 03150, м. Київ, вул. Ґедройця Єжи, буд. 6, офіс 521.

Відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 .

Суддя Д.Є. Серпутько