Вирок № 137895493, 02.07.2026, Краснокутський районний суд Харківської області

Справа № 627/244/25

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02.07.2026с-ще Краснокутськ

Краснокутський районний суд Харківської області у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3

обвинуваченого ОСОБА_4 (в режимі ВКЗ),

захисника обвинуваченого ОСОБА_5 (в режимі ВКЗ),

потерпілої ОСОБА_6 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в с-щі Краснокутськ Харківської області обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42024222070000050 від 19 грудня 2024 року, за обвинуваченням:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Диківка Знам`янського району Кіровоградської області, українця, громадянина України, що має середню освіту, працює підсобним робітником у ТОВ «УКР АРМО ТЕХ», розлученого, має неповнолітніх дітей: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , в силу ст.89 КК України раніше не судимого

у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 164 КК України,

встановив:

Між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 (раніше ОСОБА_9 ) 25.05.2005 року укладено шлюб. Від спільного шлюбу 12.10.2007 року у них народилася донька ОСОБА_7 .

21.02.2011 рішенням Краснокутського районного суду шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 розірваний. 21.02.2011 рішенням Краснокутського районного суду ОСОБА_4 позбавлено батьківських прав відносно його неповнолітньої доньки ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

На підставі рішення Краснокутського районного суду від 19.04.2011 ОСОБА_4 зобов`язаний сплачувати аліменти на користь колишньої дружини ОСОБА_6 на утримання дитини - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку відповідача, починаючи з 19.01.2011 року, до досягнення донькою повноліття, але не менше ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Разом з цим, в період часу з 01.08.2014 по 31.12.2024 ОСОБА_4 злісно ухилявся від сплати аліментів наступним чином: ОСОБА_4 , маючи тимчасові заробітки, з метою ухилення від сплати аліментів, не повідомляв у державну виконавчу службу відомості про місце своєї роботи та приховував фактичні доходи, не надавав будь-якої матеріальної допомоги на користь ОСОБА_6 на утримання неповнолітньої доньки- ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , крім того приховував місця проживання та роботи, на облік до Краснокутського РЦЗ не став, в результаті чого сума заборгованості по аліментам в період часу з 01.08.2014 по 31.12.2024 склала 224709,76 грн, а загальна сума заборгованості станом на 31.12.2014 складає 232561,77 грн.

Дії ОСОБА_4 кваліфіковано за ч. 1 ст. 164 КК України, як злісне ухилення від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дитини (аліментів).

Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою вину в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні - проступку не визнав та пояснив, що дійсно між ним та ОСОБА_6 25.06.2005 було укладено шлюб, від якого 12.10.2007 народилася донька ОСОБА_10 . Спільне життя з ОСОБА_6 не склалось та шлюб між ними був розірваний. Вказав, що позбавлений батьківських прав відносно своєї доньки та без дозволу її матері, ОСОБА_6 , не може з нею спілкуватися. Не пам`ятає, чи звертався до суду щодо встановлення часів і днів на спілкування з дочкою. Згідно рішення суду з нього стягуються аліменти на утримання дитини в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку. В кінці 2011 року ОСОБА_4 виїхав до м. Маріуполь на заробітки та по можливості сплачував аліменти. З 2013 року почав проживати з іншою жінкою у цивільному шлюбі, у якої вже була дитина та проживала разом з ними, пізніше у них народилося ще двоє доньок.

З 2014 року можливість заробітку стрімко погіршилась, м. Маріуполь став центром бойових дій, можливість заробітку стала ще меншою. Постійної роботи він не мав, не мав доходу, тому і не сплачував аліменти. Були періоди, що він працював, але йому не виплачувались кошти, тому і виникла така заборгованість по аліментам.

Вказав, що 24 березня 2022 року разом із сім`єю виїхали з м. Маріуполя до м. Києва, де отримав статус внутрішньо переміщеної особи. У м. Києві ОСОБА_4 також заробляв на життя на різних підсобних роботах різноробочим, з часом отримав роботу в ТОВ «Укр Армо Тех». Підприємство утримує з його заробітної плати аліменти в розмірі 50 % на погашення заборгованості. Повідомив, що про рішення суду про стягнення аліментів знав, але жодних заходів щодо погашення заборгованості не вживав, при відсутності роботи на облік в центр зайнятості не ставав. Дуже шкодує, що не допомагав доньці, не сплачував аліменти та зазначив, що зараз практично весь його дохід іде на погашення заборгованості.

Захисник обвинуваченого адвокат ОСОБА_5 у судовому засіданні пояснив, що ОСОБА_4 перебуває постійно на зв`язку, не переховувався, повідомляв про своє місце роботи, місце проживання, склад своєї сім`ї. Погоджувався, що дійсно має заборгованість зі сплати аліментів, яка утворилась внаслідок відсутності постійного місця роботи. Однак, станом до порушення кримінального провадження, вже її активно погашав. Зазначив, що станом ще до закриття попередньої справи № 627/929/24 органам досудового розслідування було достеменно відомо, що ОСОБА_4 працює у ТОВ «Укр Армо Тех». Підприємству відомо, що ОСОБА_4 є платником аліментів та регулярно утримує з його заробітної плати відповідні кошти. Однак, незважаючи на те, що органам досудового розслідування відомо місце проживання, місце роботи та об`єктивні причини виникнення заборгованості та активні дії з її погашення, відносно ОСОБА_4 19.12.2024 порушено кримінальне провадження № 42024222070000050 за ч. 1 ст. 164 КК України. Жодних дій, спрямованих на ухилення від сплати аліментів, ОСОБА_4 не вчиняв. Наявна заборгованість утворилась внаслідок тривалого проживання ОСОБА_4 в зоні бойових дій, що в свою чергу виключало об`єктивну неможливість погашати наявну заборгованість. В даний момент ОСОБА_4 працевлаштований, поступово погашає заборгованість, сплачуючи майже 3/4 своєї заробітної платні, а також за можливості перераховував кошти на погашення виконавчого провадження зі сплати аліментів. Крім того, обвинувальний акт не містить відомостей про час, місце, конкретизований спосіб та інші достовірні обставини вчинення кримінального правопорушення, наявні в матеріалах справи докази не містять наявності попереджень обвинуваченого про кримінальну відповідальність за злісне ухилення від сплати аліментів за період з 01.08.2014 по 31.12.2024, тривалого і наполегливого ухилення від виконання цього обов`язку, прямої відмови від сплати аліментів чи вчинення будь-яких дій з метою уникнути утримань за виконавчим листом. Доводи обвинувачення про наявність заборгованості по аліментам не можуть слугувати достатніми для висновку про наявність складу кримінального правопорушення, оскільки фабулою ч. 1 ст. 164 КК України передбачена кримінальна відповідальність не за наявність чи допущення виникнення такої заборгованості, а саме за бездіяльність, яка полягає у злісному ухиленні від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дітей (аліментів). У зв`язку з викладеним, захисник просить визнати ОСОБА_4 невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 164 КК України, і виправдати його у зв`язку із недоведеністю в діянні складу кримінального правопорушення.

Прокурор у судовому засіданні зазначила, що під час судового розгляду встановлено, що інкриміноване протиправне діяння вчинено обвинуваченим, тому просила суд визнати ОСОБА_4 винуватим та призначити покарання за ч. 1 ст. 164 КК України у виді 2 років обмеження волі, звільнивши від відбування покарання з іспитовим строком на 1 рік згідно ст. 75 КК України.

Не дивлячись на невизнання своєї вини обвинуваченим ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення - проступку, передбаченого ч. 1 ст. 164 КК України, його вина підтверджується зібраними у кримінальному провадженні доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Показаннями потерпілої ОСОБА_6 у судовому засіданні, яка пояснила, що ОСОБА_4 зобов`язаний сплачувати аліменти на її користь на утримання доньки, ОСОБА_11 в розмірі 1/4 частини всіх видів його заробітку до досягнення нею повноліття. Однак, тривалий період часу обвинувачений злісно ухилявся від сплати аліментів, а саме, маючи тимчасові заробітки, з метою ухилення від сплати аліментів, не повідомляв у державну виконавчу службу відомості про місце своєї роботи та приховував фактичні доходи, не надавав будь-якої матеріальної допомоги на її користь на утримання неповнолітньої доньки, приховував місця проживання та роботи, переховувався від виконавців, в результаті чого виникла заборгованість по аліментам. У зв`язку із злісним ухиленням від сплати аліментів та наявною заборгованістю просить призначити ОСОБА_6 максимальне реальне покарання у виді 2 років обмеження волі.

Показаннями свідка ОСОБА_12 , яка у судовому засіданні повідомила, що вона працювала начальником Краснокутського відділу ДВС, потім працювала заступником начальника Валківського відділу ДВС. На посаді начальника вона завжди перевіряла всі виконавчі провадження та усі дії, які вчинялися по виконавчому провадженню. Відносно ОСОБА_4 повідомила, що за його зареєстрованим місцем проживання у відділі ДВС на виконанні перебував виконавчий лист про стягнення аліментів. ОСОБА_4 тривалий час не сплачував аліменти на утримання неповнолітньої дитини, злісно ухилявся від їх сплати і виконавча служба вживала всі необхідні заходи, передбачені ЗУ «Про виконавче провадження». Повідомила, що державним виконавцем здійснювалися виклики ОСОБА_4 до виконавчої служби, робилися запити та накладався арешт на 1/2 частину будинку, арешт на розрахункові рахунки, але кошти були відсутні. Також державним виконавцем виносилася постанова про притягнення ОСОБА_4 до адміністративної відповідальності. Штраф по цій постанові ОСОБА_4 сплачено частково. Свідок повідомила, що виносилися чотири обмежувальні постанови: обмеження керування транспортним засобом, обмеження у праві виїзду за межі України, обмеження володіння зброєю, обмеження в полюванні. Щомісячно виконавча служба робила запити, а саме до Пенсійного фонду та Податкової служби щодо працевлаштування боржника, дані були відсутні, ОСОБА_4 не був офіційно працевлаштований. Пояснила, що, у кінці 2024 року відносно ОСОБА_4 порушили кримінальну справу, після чого він офіційно працевлаштувався, став цікавитися розміром заборгованості по аліментам. Свідок повідомила, що виконавча служба також зверталася до поліції про розшук боржника, і коли його знайшли у м. Маріуполі, туди було направлено виконавче провадження, але воно повернулося без прийняття до виконання, оскільки ОСОБА_4 за вказаною адресою вже не проживав. Також Краснокутським СПД № 1 виконувалася винесена судом ухвала про розшук боржника, знайшли його у м. Києві. На даний час інформацією стосовно заборгованості ОСОБА_4 по аліментам свідок не володіє, оскільки вже не працює в ДВС.

Показаннями свідка ОСОБА_7 , доньки обвинуваченого ОСОБА_4 , наданими у судовому засіданні в присутності психолога, спеціаліста Служби у справах дітей та спеціаліста органу опіки та піклування Краснокутської селищної ради Богодухівського району Харківської області про те, що її батько ОСОБА_4 взагалі не сплачував аліменти, не надавав жодної допомоги ні їй, ні матері, жодного разу не намагався з нею зв`язатися, дізнатися про її життя та побут. Вона особисто не пам`ятає, коли її батько сплачував аліменти на її утримання.

Вказані показання потерпілої та свідків є логічними, послідовними, не містять суперечностей, узгоджуються між собою, підтверджують обставини, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, у зв`язку з чим суд визнає їх належними та допустимими доказами вчинення ОСОБА_4 інкримінованого йому кримінального правопорушення-проступку.

Також вина обвинуваченого ОСОБА_4 підтверджується дослідженими у судовому засіданні письмовими доказами, а саме:

- заявою ОСОБА_6 про кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.164 КК України, від 19.11.2024, згідно якої ОСОБА_6 просить внести відомості до ЄРДР за фактом несплати аліментів відповідно до рішення суду на її користь ОСОБА_4 ;

- копією рішення Краснокутського районного суду Харківської області від 21.02.2011 по справі № 2022/2-68/11 про позбавлення ОСОБА_4 батьківських прав відносно неповнолітньої доньки ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

- копією рішення Краснокутського районного суду Харківської області від 21.02.2011 по справі № 2022/2-89/11, згідно з яким розірвано шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 ;

- копією заочного рішення Краснокутського районного суду Харківської області від 19.04.2011 по справі № 2-165/2011, згідно якого з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 стягнуто щомісячно аліменти на користь ОСОБА_6 на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку, починаючи з 19 січня 2011 року до досягнення дитиною повноліття, але не менше, ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку;

- копією виконавчого листа, виданого 29.04.2011 року Краснокутським районним судом Харківської області у справі №2-165/11 про стягнення аліментів з ОСОБА_4 ;

- копією постанови про відкриття виконавчого провадження № 41166876 від 11.12.2013 з примусового виконання виконавчого листа №2-165/11 від 29.04.2011;

- розрахунком заборгованості зі сплати аліментів від 28.01.2025, наданого Валківським ВДВС у Богодухівському районі Харківської області, згідно якого заборгованість ОСОБА_4 зі сплати аліментів у період часу з 01.01.2014 по 31.12.2024 становить 225864,51 грн. Загальна заборгованість ОСОБА_4 станом на 31.12.2024 по аліментах становить 233716,52 грн;

- відповіддю на запит ГУ ДПС у Харківській області від 31.01.2025 з відомостями про джерела/суми нарахованого доходу з 1 кварталу 2014 року по 3 квартал 2024 по фізичній особі ОСОБА_4 ;

- довідкою ТОВ «Укр Армо Тех» від 03.02.2025 про те, що ОСОБА_4 офіційно працевлаштований у ТОВ «УАТ» на посаді підсобного робітника з 05.06.2024. З моменту отримання 01.11.2024 виконавчих листів від 28.10.2024 товариству стало відомо, що ОСОБА_4 є платником аліментів. З 01.11.2024 по 31.12.2024 ОСОБА_4 перебував у неоплачуваній відпустці на час воєнного стану, у зв`язку з чим відрахування із заробітної плати не здійснювалось;

- довідкою ТОВ «Укр Армо Тех» від 28.01.2025, згідно якої за період з червня 2024 року по грудень 2024 року дохід ОСОБА_4 склав 137180,57 грн, утримано 26750,22 грн, до виплати 110430,35 грн. З 01.10.2024 по 31.12.2024 знаходився в неоплачуваній відпустці (на час воєнного стану);

- копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 21.02.2018 на ім`я ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , батьком якої зазначений ОСОБА_4 ;

- довідкою Краснокутського відділу Богодухівської філії Харківського обласного центру зайнятості від 10.02.2025 про те, що ОСОБА_4 на обліку в статусі безробітного не перебуває;

- копією ухвали Краснокутського районного суду Харківської області від 21.10.2024 по справі №627/929/24, згідно якої ОСОБА_4 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.164 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності.

У судових дебатах захисник обвинуваченого адвокат ОСОБА_5 наполягав на виправданні обвинуваченого.

Як установлено вимогами ст. 95 КПК України, суд може обґрунтувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання, або які отримані у порядку, передбаченому ст. 225 цього кодексу.

Безпосередність дослідження доказів означає звернену до суду вимогу закону про дослідження ним усіх зібраних у конкретному кримінальному провадженні доказів шляхом допиту обвинувачених, потерпілих, свідків, експерта, огляду речових доказів, оголошення документів, відтворення звукозапису й відеозапису тощо. Ця засада кримінального судочинства має значення для повного з`ясування обставин кримінального провадження та його об`єктивного вирішення. Безпосередність сприйняття доказів дає змогу суду належним чином дослідити й перевірити як кожний доказ окремо, так і у взаємозв`язку з іншими доказами, здійснити їх оцінку за критеріями, визначеними в ч.1 ст. 94 КПК України, і сформувати повне та об`єктивне уявлення про фактичні обставини конкретного кримінального провадження.

Аналізуючи позицію обвинуваченого ОСОБА_4 , який не визнав вину у вчиненому кримінальному правопорушенні, пояснюючи тим, що він не мав можливості сплачувати аліменти, внаслідок чого утворилася заборгованість, співставляючи ці показання з показаннями потерпілої, свідків та з іншими доказами, дослідженими у судовому засіданні, суд робить висновок про те, що позиція обвинуваченого та твердження його захисника ОСОБА_5 є способом захисту від висунутого обвинувачення, намаганні ухилитися від кримінальної відповідальності за скоєне, оскільки вони не підтверджені жодними належними та допустимими доказами, а тому суд до пояснень обвинуваченого ОСОБА_4 та його захисника ОСОБА_5 відноситься критично та відхиляє їх.

Також, надаючи оцінку показанням потерпілої та свідків, суд враховує, що ці показання отримані судом безпосередньо у судовому засіданні, вказані особи перед допитом були попереджені судом про кримінальну відповідальність за дачу неправдивих показань. За наведених обставин суд віддає перевагу саме сукупності письмових доказів, показань потерпілої і свідків.

Суд оцінює надані сторонами кримінального провадження докази в сукупності та взаємозв`язку за критеріями належності та допустимості.

Досліджені в судовому засіданні докази винуватості обвинуваченого ОСОБА_4 є належними, достатніми та допустимими, оскільки, у відповідності до ст.ст.84-86 КПК України прямо підтверджують існування обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інші обставини, які мають значення для кримінального провадження, а також є такими, що отримані у порядку, встановленому КПК України та Конституцією України.

Слід звернути увагу, що при триваючому злочині (проступку) особа вчиняє один раз певну дію і впродовж тривалого часу перебуває безперервно в злочинному стані. Для цього виду злочинів характерним є неспівпадіння моменту закінчення складу злочину і моменту фактичного завершення протиправних дій. У поняття «час вчинення триваючого злочину» має включатися увесь проміжок часу, протягом якого особа безперервно вчиняла триваюче діяння на стадії закінченого злочину.

Отже, несплата аліментів є триваючим правопорушенням, це означає, що воно починається в момент виникнення першої заборгованості й триває безперервно протягом усього часу, поки обов`язок не виконується або борг не буде повністю погашено.

Як встановлено у судовому засіданні, ОСОБА_4 злісно ухилився від сплати встановлених рішенням суду від 19 квітня 2011 року аліментів на утримання доньки, тобто має місце триваюче правопорушення.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що подія кримінального правопорушення мала місце, вина обвинуваченого повністю доведена, а вчинене обвинуваченим ОСОБА_4 діяння вірно кваліфіковано за ч. 1 ст. 164 КК України, як злісне ухилення від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дітей (аліментів).

При вирішенні питання щодо виду та міри покарання, необхідного і достатнього для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, суд враховує приписи статей 50, 65 КК України, зі змісту яких випливає, що особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання, воно повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують і обтяжують.

Обставин, які пом`якшують покарання, відповідно до положень ст. 66 КК України та обставин, які обтяжують покарання, відповідно до положень ст. 67 КК України, судом не встановлено.

Згідно роз`яснень п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24 жовтня 2003 року, «Призначаючи покарання у кожному конкретному випадку суди зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів».

Крім того, необхідно враховувати позицію Конституційного Суду України, викладену у рішенні № 15-рп/2004 від 02 листопада 2004 року, відповідно до якої окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.

Стосовно можливості та наявності повноважень суду щодо обрання того чи іншого виду покарання, в тому числі і в межах санкції закону про кримінальну відповідальність, суд керується висновками Верховного Суду, зазначеними у постанові від 01.02.2018 року по справі № 634/609/15-к.

Зокрема в цій постанові Верховним Судом сформульовано правовий висновок щодо реалізації в судовій практиці поняття судової дискреції (судового розсуду), яке у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (його права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості та достатності обраного покарання тощо.

Підставами для судової дискреції (судового розсуду) при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючи норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК України), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування статті 75 КК України тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

За таких обставин, судом враховано, що ОСОБА_4 має постійне місце проживання, працевлаштований, в силу ст. 89 КК України раніше не судимий, на обліку наркологічному кабінеті Краснокутської ЦРЛ не перебуває, перебуває на консультативному обліку в психіатричному кабінеті КНП «Краснокутська ЦРЛ» з діагнозом «неврастенія», за місцем роботи характеризується позитивно, має неповнолітню доньку, відсутність обставин, що обтяжують покарання, а також те, що вчинене ним кримінальне правопорушення віднесене до кримінального проступку, суд вважає за необхідне визначити йому міру покарання у виді обмеження волі в межах санкції ч. 1 ст. 164 КК України.

Враховуючи дані про особу винного, а також те, що згідно зі ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, суд вважає за можливе виправлення ОСОБА_4 без реального відбування покарання і застосовує ст. 75 КК України із встановленням іспитового строку та покладенням на нього на цей строк обов`язків, передбачених ч. 1 та п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України.

На переконання суду, призначення обвинуваченому такого покарання буде справедливим, співрозмірним і достатнім для його виправлення, кари та запобігання вчинення нових злочинів, як самим обвинуваченим, так і іншими особами, а також буде відповідати таким принципам Європейської конвенції з захисту прав людини і основоположних свобод, як пропорційність обмеження прав людини, легітимна мета та невідворотність покарання.

Суд наголошує, що призначення покарання є дискрецією лише суду та здійснюється лише на підставі внутрішнього переконання судді і оцінки особистості обвинуваченого з метою досягнення саме мети, визначеної ст. 50 КК України.

Запобіжний захід обвинуваченому не обирався і на теперішній час судом не встановлено підстав для його обрання.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлено.

Речові докази у кримінальному провадженні відсутні.

Процесуальні витрати на залучення експертів у кримінальному провадженні відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст. 100, 363-368, 370, 371, 374, 376, 395 КПК України, суд-

ухвалив:

ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 164 КК України, та призначити йому покарання у виді обмеження волі на строк 1 (один) рік 6 (шість) місяців.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком на 1 (один) рік, якщо він протягом визначеного іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов`язки.

Згідно п. 1, п. 2 ч. 1 та п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_4 обов`язки періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти його про зміну місця проживання, роботи та не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Запобіжний захід стосовно ОСОБА_4 до набрання вироком законної сили не обирати.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на вирок може бути подана до Харківського апеляційного суду через Краснокутський районний суд Харківської області протягом тридцяти днів з моменту його проголошення.

Суддя ОСОБА_1