Рішення № 137893353, 02.07.2026, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 липня 2026 р. № 400/5681/26 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Біоносенко В. В., розглянув у порядку спрощеного провадження без проведення судового засідання та виклику сторін, адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області , вул. Морехідна, 1,м. Миколаїв,54008, вул. Морехідна, 1,м. Миколаїв,54008 провизнання бездіяльності протиправною; стягнення матеріальної шкоди в розмірі невиплаченої пенсії за пеірод з 01.08.1994-28.03.2010,

ВСТАНОВИВ:

20.05.2026 ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України з вимогами: визнати протиправною бездіяльність Головного управління ПФУ в Миколаївській області щодо виплати позивачу пенсії за вислугу років за період з 01.08.1994 року по 28.03.2010 року, як непрацюючому пенсіонеру, з урахуванням перерахунків та індексації пенсії, відповідно до Закону України Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ і деяких інших осіб» від 09.04.1992 р. № 2262-XII, Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV, з компенсацією втрати доходу за затримку строків виплати пенсії, починаючи з 01.08.1994 року по день фактичної виплати заборгованості по пенсії; 2) стягнути з держави Україна в особі Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області на користь позивача матеріальну шкоду в розмірі невиплаченої пенсії за вислугу років за період з 01.08.1994 року по 28.03.2010 року, обчисленої відповідно до Закону України Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ і деяких інших осіб» від 09.04.1992 №2262-XII, Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV, як непрацюючому пенсіонеру, з урахуванням перерахунків та індексації пенсії, з виплатою компенсації втрати доходу за затримку строків виплати пенсії за період з 01.08.1994 по 28.03.2010 по день фактичної виплати заборгованості по пенсії.

Свій позов ОСОБА_1 обґрунтував тим, що в 1992 році йому було призначено пенсію за вислугою років, відповідно до вимог Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб», як кадровому військовослужбовцю у званні підполковника, звільненому в запас, 26 років вислуги, з видачою пенсійного посвідчення серії НОМЕР_1 (додатки 3,4). У зв`язку з виїздом 16.01.1994 року на постійне місце проживання в державу Ізраїль військкоматом, незважаючи на рішучі заперечення і протести позивача, на підставі частини 2 статті 62 Закону № 2262-XII, частини 2 статті 92 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788 XII від 05.11.1991 (далі: Закон №1788-12), що діяв у той час, пенсія була виплачена за 6 місяців вперед перед виїздом, а з 01.08.1994 виплата припинена. До 07.10.2009 будь-яка можливість відновити виплату пенсії та відшкодувати збиток у зв`язку з протиправним позбавленням пенсії за весь період її невиплати у позивача була відсутня. Рішенням Конституційного Суду України (КСУ) № 25-рп/2009 від 07.10.2009 визнано такими, що суперечать Конституції України положення пункту 2 частини 1 статті 49 та друге речення статті 51 Закону №1058-IV), згідно з якими громадяни України, які постійно проживають за кордоном, мали право на отримання пенсій лише за 6 місяців перед виїздом за кордон та позбавлялися права на них за весь час проживання за кордоном. Позивачу завдано майнової шкоди законодавчим актом, який визнано неконституційним, що, враховуючи приписи частини третьої статті 152 Конституції України, дає йому підстави вимагати від держави відшкодування матеріальної шкоди, у вигляді недоотриманої пенсії за вислугу років у розмірі, визначеному Законом №2262-XII, з урахуванням індексації пенсії та компенсації втрати доходу за затримку строків виплати пенсії. Відповідач систематично порушує право позивача на отримання пенсії на рівних з іншими пенсіонерами умовах, відповідно до Закону № 2262-XII, що змушує позивача щорічно звертатися до суду за захистом порушеного права. Даний судовий розгляд є п`ятнадцятим з 2010 року. Скарга позивача до Європейського суду з прав людини від 25.11.2022 №57519/22 визнана прийнятною. 8 квітня 2026 року позивачем в особистому кабінеті на Веб-порталі ПФУ подано відповідачу підписану кваліфікованим електронним підписом заяву встановленого зразка з необхідними документами про відшкодування матеріальної шкоди в розмірі невиплаченої пенсії за період з 01.08.1994 року по 28.03.2010 року, з урахуванням перерахунків та індексації пенсії, компенсації втрати доходу за затримку строків виплати пенсії Рішенням відповідача, викладеним у формі листа від 22.04.2026 року, №16525 14548/Р-02/8-1400/26, позивачу в задоволенні заяви відмовлено, з посиланням на відсутність законних підстав. Відмовивши позивачу у виплаті матеріальної шкоди в розмірі невиплаченої пенсії за період з 01.08.1994 року по 28.03.2010 року, з урахуванням перерахунків та індексації пенсії, компенсації втрати доходу за затримку строків виплати пенсії, відповідач не діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, грубо порушив конституційне право позивача на пенсійне забезпечення в старості, і такі дії відповідача мають бути визнані протиправними. Позивач звернувся до суду, як військовий пенсіонер, якому держава протиправно припинила з 01 січня 1994 року виплату раніше призначеної пенсії за вислугу років, у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, і, таке звернення обумовлено виникненням у позивача права на відшкодування шкоди, заподіяної діями пункту 2 частини 1 статті 49 і другого пропозиції статті 51 Закону №1058-IV, які визнані такими, що суперечать Конституції України і втратили 2009 від 07.10.2009. Частинами першою та другою статті 152 Конституції України визначено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю або в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, прийняття або набрання чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня прийняття Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його прийняття. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц виклала правовий висновок, згідно з яким у спорах про відшкодування шкоди державою останнє бере участь у справі як відповідач через той орган, діями якого завдано такої шкоди, тоді як залучення Державної казначейської служби України не є обов`язковим і необхідним, оскільки воно не є суб`єктом, який порушив права або інтереси позивача. Належним відповідачем у спорах про відшкодування шкоди, заподіяної невиплатою пенсії, є відповідний орган Пенсійного фонду України за місцем знаходження позивача на пенсійному обліку, як правонаступник державних органів соціального захисту, діями якого фактично було заподіяно таку шкоду. З урахуванням вказаного, належним відповідачем у цій справі є держава Україна в особі Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, і саме цей орган, як учасник спірних правовідносин, повинен відшкодовувати шкоду, заподіяну застосуванням акту, визнаного неконституційним.

Відповідач позов не визнав, просив в його задоволенні відмовити. Свою позицію аргументував тим, що на виконання постанови Печерського районного суду м. Києва від 12.06.2015 у справі № 757/5953/15-а позивачу поновлено виплату пенсії за вислугу років відповідно до Закону № 2262 з 01.01.2015. Належні суми пенсії щомісяця перераховуються рахунок позивача, відкритий в ПАТКБ «ПРИВАТБАНК». Згідно зі ст. 10 Закону № 2262-ХІІ та постанови Кабінету Міністрів України від 02.11.2006 № 1522 «Про передачу органам Пенсійного фонду України функцій призначення і виплати пенсій деяким категоріям громадян», з 01 січня 2007 року до органів Пенсійного фонду України передані лише функції з призначення (перерахунку) та виплати пенсій військовослужбовцям та іншим особам, які мають право на пенсію згідно з цим Законом. Органи Пенсійного фонду України не є правонаступниками органів силових структур. За вищевказаних обставин, підстави для виплати позивачу пенсії за період з 01.08.1994 по 28.03.2010 відсутні. Суми нарахованої, але не виплаченої (недоотриманої) пенсії позивача за спірний період відсутні. Позивачем пропущений строк звернення до суду, позовна заява повинна бути залишена без розгляду.

Суд розглянув справу в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

Дослідив матеріали справи, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 , 1952 р.н. проходив військову службу в Збройних Сила СРСР та проживав в м. Севастополі.

08.06.1992 ОСОБА_1 звільнений з військової служби в запас, та з 09.06.1992 рішенням Республіканського військового комісаріату Автономної Республіки Крим позивачу призначено пенсію за вислугою років відповідно до вимог Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ».

16.01.1994 ОСОБА_1 виїхав на постійне проживання до Ізраїлю, у зв`язку з чим РВК АР Крим з 01.08.1994 припинило йому нарахування та виплату пенсії за вислугу років, відповідно до вимог п.2 ст.49, ст.51 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

07.10.2009 Конституційний Суд України ухвалив рішення №25-рп/2009 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», яким визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року N 1058-IV.

В листопаді 2010 ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , Головного Управління Пенсійного фонду України в м. Севастополі про визнання незаконним рішення, прийняте Республіканським військовим комісаріатом в АР Крим, ІНФОРМАЦІЯ_3 про зупинення виплати ОСОБА_1 пенсії, стягнення з ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 чи з обох відповідачів матеріальну шкоду у вигляді невиплаченої пенсії і компенсацію у зв`язку з інфляцією за період з 01.08.1994 р. по 31.12.2006 р., про визнання незаконним рішення Головного Управління Пенсійного фонду України в м. Севастополі № 3 від 07.05.2010 р. про відмову у поновленні ОСОБА_1 пенсії у зв`язку з виїздом за кордон з 01.08.1994 р., про поновлення виплати пенсії, зобов`язання виплачувати пенсію, стягнення матеріальної шкоди у вигляді невиплаченої пенсії та компенсації у зв`язку з інфляцією.

За цим позовом відкрито провадження в адміністративній справі №2а-3530/10/2703.

26.11.2011 ухвалою Ленінського районного суду м. Севастополя, позовна заява ОСОБА_1 в частині визнання незаконним рішення, прийнятого Військовим комісаріатом в АР Крим (або ІНФОРМАЦІЯ_4 ) про зупинення виплати позивачу пенсії та стягнення з ІНФОРМАЦІЯ_5 (або з ІНФОРМАЦІЯ_4 чи з обох вказаних відповідачів) на користь позивача матеріальної шкоди, спричиненої рішенням про зупинення виплати пенсії з урахуванням індексу інфляції за період з 01.08.1994 року по 31.12.2006 року залишено без розгляду на підставі ч.1 ст.100 КАС України, оскільки позивачем пропущений строк шестимісячний строк звернення до суду.

21.06.2011 ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду, апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишено без задоволення, ухвалу Ленінського районного суду м. Севастополя від 26.11.10 у справі № 2а-3530/10/2703 - залишити без змін. (ЄДРСР 16567509).

09.02.2011 постановою Ленінського районного суду м. Севастополя позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Севастополі про визнання рішення незаконним, про поновлення виплати пенсії, зобов`язання здійснити перерахунок та виплату пенсії задоволений. Визнано протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Севастополі № 3 від 07.05.2010 р. про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Севастополі поновити ОСОБА_1 нарахування та виплату пенсії за вислугу років з 07.10.2009 р. з урахуванням індексу інфляції. (ЄДРСР 18484022).

21.06.2011 постановою Севастопольського апеляційного адміністративного суду, апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишено без задоволення; апеляційну скаргу Головного Управління Пенсійного Фонду України в м. Севастополі задоволено частково; Постанову Ленінського районного суду м. Севастополя від 09.02.11 у справі № 2а-469/11/2703 - змінено: Виклавши третій абзац резолютивної частини постанови у наступній редакції: "Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у м. Севастополі поновити ОСОБА_1 нарахування та виплату пенсії за вислугу років з 07.10.09." В іншій частині постанову суду залишити без змін. (ЄДРСР 16567508).

10.10.2013 ухвалою Вищого адміністративного суду України, касаційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління Пенсійного фонду України в м. Севастополі задовольнити частково. Постанови Ленінського районного суду м. Севастополя від 09 лютого 2011 року та Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2011 року скасовані в частині зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Севастополі поновити ОСОБА_1 нарахування та виплату пенсії за вислугу років з 07 жовтня 2009 року та направлено справу до суду першої інстанції на новий розгляд в цій частині, а також в частині нерозглянутих позовних вимог. (ЄДРСР - 34531746).

28.01.2014 постановою Ленінського районного суду м. Миколаєва задоволено позов ОСОБА_1 та зобов`язати Головне Управління Пенсійного фонду України в м. Севастополі відновити нарахування та виплату пенсії йому за вислугу років з 29.03.2010 року. В частині вимог позивача про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в м. Севастополі на користь позивача шкоди у зв`язку з невиплатою пенсії за період з 08.11.2009 року по 28.03.2010 року по день прийняття рішення відмовлено. (ЄДРСР 37563856).

28.01.2014 ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Севастополі в частині вимог про зобов`язання нарахувати та виплатити пенсію за вислугу років та стягнення компенсації у наслідку її несплати за період з 01.01.2007 року по 06.11.2009 року - залишений без розгляду. (ЄДРСР 37563879).

У лютому 2015 року ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Печерського районного суду м. Києва з вимогами до Пенсійного фонду України та просив: зобов`язати ПФУ в триденний строк витребувати його пенсійну (електронну) справу з ІНФОРМАЦІЯ_6 , покласти на облік в Управлінні міжнародного співробітництва ПФУ, проводити перерахунок і індексацію пенсії у випадку змін законодавства України, здійснювати нарахування та переказ пенсій за рахунок ПФУ на особистий рахунок пенсіонера в заклад банку за місцем постійного проживання в державі Ізраїль через Державний експортно імпортний банк України у розмірі, визначеним у відповідності з діючим законодавством України, щоквартально, в валюті держави Ізраїль або в доларах США за офіційним обмінним курсом гривні до іноземної валюти НБУ, з 01.01.2015 р.

15.06.2015 постановою Печерського районного суду м. Києва, позов ОСОБА_1 до Пенсійного фонду України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково. Визнано протиправною бездіяльність Пенсійного фонду України щодо забезпечення виплати пенсії за вислугу років. Зобов`язано Пенсійний фонд України поновити виплату пенсії за вислугу років ОСОБА_1 з 1 січня 2015 року. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено. (ЄДРСР 45832325).

16.11.2015 ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду апеляційні скарги ОСОБА_1 та Пенсійного фонду України залишені без задоволення, а постанову Печерського районного суду м. Києва від 16 червня 2015 року залишена без змін. (ЄДРСР 53535977).

На виконання постанови Печерського районного суду м. Києва від 15.06.2026, Пенсійним фондом України доручено Головному управління ПФУ у Миколаївській області, в подальшому вести облік пенсіонної справи ОСОБА_1 та здійснювати виконання рішення суду.

З 2015 року ОСОБА_1 перебуває на обліку як отримувач пенсії за вислугу років відповідно до вимог Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» у Головному управління ПФУ у Миколаївській області, яке здійснює з цього часу йому відповідні нарахування та виплати.

08.04.2026 ОСОБА_1 звернувся до через веб-порталу ПФУ до Головного управління ПФУ у Миколаївській області з заявою про відшкодування матеріальної шкоди в розмірі невиплаченої пенсії за період з 01.08.1994 по 28.03.2010.

22.04.2026 Головне управління ПФУ у Миколаївській області відмовило у виплаті пенсії позивача за період з 01.01.1994 по 28.03.2010, оскільки для цього відсутні підстави.

Відповідно до ст.10 Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ» в редакції станом на 1994 рік, пенсійне забезпечення осіб офіцерського складу, прапорщиків і мічманів, військовослужбовців надстрокової служби та військової служби за контрактом згідно з цим Законом здійснюється Міністерством оборони України.

Відповідно до ст.10 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» в редакції станом на 2007 рік, призначення і виплата пенсій особам, зазначеним у статті 1-2 цього Закону, здійснюються органами Пенсійного фонду України.

Відповідно до ст.92 Закону України «Про пенсійне забезпечення» громадянам, які виїхали на постійне проживання за кордон, пенсії не призначаються. Пенсії, призначені в Україні до виїзду на постійне проживання за кордон, виплачуються за 6 місяців наперед перед від`їздом за кордон.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України

Відповідно до ст.51 України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» Закону у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 у справі №1-32/2009 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV.

Відповідно до ст.152 Конституції України, закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.

Відповідно до ст.256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст.257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Вирішуючи зазначений спір, суд враховує наступне.

1. Порушення прав позивача на отримання пенсії відбувалося з 01.08.1994 по 28.03.2010. З зазначеним позовом, ОСОБА_1 звернувся у 19.05.2026, тобто через 16 років після подій, які він вважає порушенням його прав.

2. Питання виплати пенсії за період з 01.08.1994 по 28.03.2010 вже було предметом розгляду в порядку адміністративного судочинства в Ленінському районному суді м. Севастополя.

Стосовно періоду 08.11.2009 року по 28.03.2010 є рішення суду про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 . Тобто, рішенням суду не визнано право на отримання позивачем пенсії саме в цей період.

3. Відповідно до ухвал зазначених вище, позовні вимоги ОСОБА_1 щодо періоду з 01.08.1994 по 31.12.2006 року, 01.01.2007 року по 06.11.2009 року залишені без розгляду, на підставі ч.1 ст.100 КАС України (в редакції КАС України на той час), оскільки позивачем пропущений строк шестимісячний строк звернення до суду.

4. Відповідно до редакції КАС України станом на 2011-2017 роки, ухвала про залишення позовної заяви без розгляду у зв`язку з пропуском строку звернення до адміністративного суду винесена після відкриття провадження в адміністративній справі, була перешкодою для нового звернення з цими позовними вимогами. Відповідно до п.2 ч.1 ст.109 КАС України (у редакції на 2011-2017 р.р.) суд повинен був відмовити у відкритті провадження у разі наявності ухвали адміністративного суду про залишення позовної заяви без розгляду у зв`язку з пропуском строку звернення.

Разом з тим, редакція КАС України з грудня 2017, не містить таких застережень.

5. Строки звернення до суду передбачені ст.100 КАС України в редакції станом на 2011-2014 р.р., ст.122 КАС України в редакції не теперішній час, є процесуальними строками, пропущення яких, має наслідком залишення позовної заяви без розгляду.

Натомість, строк позовної давності, передбачений ст.ст.256, 257 Цивільного кодексу України це матеріальний строк, сплив якого, є підставою для відмови у позові.

6. Відповідно до ст.257 ЦК України, для відшкодування шкоди передбачений загальний строк позовної давності тривалістю у три роки. Який, відповідно до вимог ст.261 ЦК України необхідно обраховувати з 07.10.2009, з дати ухвалення КСУ рішення про визнання неконституційними норм ст.ст.49, 51 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», оскільки саме в цей момент позивач дізнався про порушення його прав в отриманні пенсії за період з 01.08.1994. Зазначений строк сплив 08.10.2012.

7. Статтями 258, 268 ЦК України, не передбачено для вимог про відшкодування шкоду завданої прийняттями неконституційного акту, спеціального строку позовної давності, а також не поширені на ці вимоги позовної давності. Обставин передбачених ст.ст.263, 264 ЦК України для зупинення чи переривання позовної давності позивач не наводить, а суд не вбачає.

8. Відповідно до ч.3 ст.267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

У цьому випадку, Головне управління ПФУ у Миколаївський області у відзиві звертається увага на те, що ОСОБА_1 пропущені строки звернення до суду, що судом кваліфікується, як посилання на сплив позовної давності.

9. Щодо визнання причин пропуску строку поважними та його поновлення, то суд не знаходить таких причин. 22.05.2026 ухвалою суду позов ОСОБА_1 залишено без руху, з тих підстав, що позивачем пропущений строк звернення до суду та не надано відповідне клопотання про визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду.

27.05.2026 ОСОБА_1 подав заяву про усунення недоліків позовної заяви, в яких конкретних причин не звернення з цим позовом протягом 16 років не навів. Навпаки, позивач у заяві про поновлення строків повідомляє, що порушення його прав відповідачем було відомо з 2009 року, і він з того часу п`ятнадцять разів судився з органами пенсійного фонду з цього приводу.

10. Посилання позивача на судову практику, зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 20.05.2020 у справі №815/1226/18, не є релевантними у цьому випадку. У п.78 цій постанові Верховним Судом вказано, що обмеження права пенсіонера на отримання належної йому пенсії певними строками є неприпустимим, відновлення виплати пенсії має проводитися з дати ухвалення Рішення Конституційним Судом України від 07 жовтня 2009 року у справі № 25-рп/2009 без обмеження її виплати жодними строками. Тобто, відповідно до позиції Верховного Суду, строки звернення до суду не застосовуються саме до періоду після ухвалення рішення КСУ, а не до його ухвалення. Окрім цього, у цих рішеннях йде мова про право на поновлення виплати пенсії, а у цьому випадку позивач заявляє вимоги про відшкодування шкоди, у зв`язку з чим навіть посилається на п.11 ч.2 ст.3 Закону України «Про судовий збір», якій надає пільги саме на вимоги про відшкодування шкоди, а не поновлення пенсії.

11. Судова практика Верховного Суду в аналогічних адміністративних справах про відшкодування завданої шкоди неконституційним актом відповідно до ст.152 Конституції України, зокрема у постанові від 24.02.2026 у справі №160/6949/20, свідчить, що у тих випадках позивачі звертались до суду про відшкодування шкоди з дотримання 3 річного строку позовної давності.

12. Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Олександр Волков проти України» (Заява № 21722/11) зазначив, що строки давності слугують кільком важливим цілям, а саме: забезпеченню юридичної визначеності та остаточності, захисту потенційних відповідачів від не заявлених вчасно вимог, яким може бути важко протистояти, та запобігти будь-якій несправедливості, яка могла б виникнути, якби від судів вимагалося виносити рішення щодо подій, що мали місце у віддаленому минулому, на підставі доказів, які через сплив часу стали ненадійними та неповними.

Тобто, строки давності (звернення до суду) слугують забезпеченню юридичної визначеності та остаточності, захисту потенційних відповідачів від не заявлених вчасно вимог, яким може бути важко протистояти, та запобігти будь-якій несправедливості, яка могла б виникнути, якби від судів вимагалося виносити рішення щодо подій, що мали місце у віддаленому минулому, на підставі доказів, які через сплив часу стали ненадійними та неповними. При цьому, інститут строку давності, необхідно використовувати з урахуванням конкретних обставин справи, так щоб він не перешкоджав наявним у позивача засобами захисту своїх прав.

У цьому випадку, за 16 років зволікання позивача зі зверненням до суду, істотно змінилися обставини навколо правовідносин позивача та відповідача: станом на 1994 р. рішення про нарахування, виплату, а також припинення виплати приймали не органи пенсійного фонду, а органи військового управління (РВК) за місцем проживання позивача, місце проживання позивача на 1994 рік, а також органи, які йому призначали та припиняли виплату пенсії з 2014 року знаходяться на тимчасово окупованої території. Відповідач Головне управління ПФУ у Миколаївській області взагалі вступив у правовідносини з позивачем з 2015 року, коли строки позовної давності за відшкодування шкоди за період 1994-2010 років вже сплинули.

Таким чином, існують саме ті обставини, про які вказує ЄСПЛ, не лише формальний сплив передбаченого законом терміну, а також необхідності виносити рішення щодо подій, що мали місце у віддаленому минулому (з 1994 року пройшло вже майже 32 роки), на підставі доказів, які через сплив часу стали ненадійними та неповними.

13. Інший підхід, був би порушенням принципу юридичної визначеності, оскільки у такому випадку, суд повинен би проігнорувати наявність рішень адміністративного суду про відмову в задоволенні позову позивача щодо вимог за період з 08.11.2009 року по 28.03.2010, ухвали про залишенні без розгляду за період з 01.08.1994 по 07.11.2009.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, про необхідність застосувати позовну давність та відмовити у задоволенні позову повністю.

Судові витрати відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246, 263 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1,м. Миколаїв,54008 13844159) відмовити повністю.

2. Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя В. В. Біоносенко

Рішення складено в повному обсязі 02.07.2026