Ухвала суду № 137891195, 01.07.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД У Х В А Л А

про повернення позовної заяви у частині позовних вимог

01 липня 2026 року № 320/23739/26

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вісьтак М. Я., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся у Київський окружний адміністративний суд із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, у якому просить суд:

- Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо здійснення, починаючи з 01.01.2025 року, ОСОБА_1 нарахування та виплату пенсії з обмеженням максимального розміру пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установлених для осіб, які втратили працездатність;

- Зобов`язати Головне управлінням Пенсійного фонду України в місті Києві здійснити перерахунок, нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 , починаючи з 01.01.2025, з урахуванням щомісячної доплати встановленої постановою Кабінету Міністрів України №713 від 14.07.2021 року та індексацій, що встановлені постановами Кабінету Міністрів України №118 від 16 лютого 2022 року, №168 від 24.02.2023 року, №185 від 23.02.2024 року та №209 від 25.02.2025 року, без обмеження пенсії максимальним розміром у десять прожиткових мінімумів установлених для осіб, які втратили працездатність, з урахуванням раніше виплачених сум;

- Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, щодо не здійснення ОСОБА_1 , починаючи з 01.03.2026 року, індексації пенсії згідно вимог постанови Кабінету Міністрів України №236 від 25.02.2026 Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи, щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2026 році.

- Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві здійснити, починаючи з 01.03.2026 року, перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 , з урахуванням індексації пенсії згідно постанови Кабінету Міністрів України №236 від 25.02.2026 Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи, щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2026 році, без обмеження пенсії максимальним розміром у десять прожиткових мінімумів установлених для осіб, які втратили працездатність, з урахуванням раніше виплачених сум.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду зазначеної справи визначено головуючого суддю Вісьтак М. Я.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16.06.2026 року ухвалено залишити позовну заяву без руху.

У подальшому, 22.06.2026 на адресу Київського окружного адміністративного суду надійшла письмова заява від позивача про усунення недоліків позовної заяви та про поновлення строків. Заяву про поновлення строку звернення до суду позивач обґрунтовує тим, що пропуск строку зумовлений триваючим, на його думку, порушенням з боку відповідача, який продовжує виплачувати пенсію з обмеженням її максимальним розміром всупереч судовим рішенням. Позивач вважає, що кожна наступна виплата пенсії у меншому розмірі є новим проявом триваючого порушення його права, а тому шестимісячний строк звернення до суду не підлягає застосуванню. Крім того, позивач посилається на положення статті 51 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та судову практику Верховного Суду щодо здійснення перерахунку пенсії без обмеження строком у разі, якщо такий перерахунок не проведено з вини органу Пенсійного фонду.

Суд, надаючи правову оцінку обґрунтуванням позивача, перевіривши матеріали позовної заяви, а також заяви про усунення недоліків позовної заяви, зазначає наступне.

Згідно положень ч. 1 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до ч. 2 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Проте, строк може і має бути поновленим судом, але лише у разі наявності достатніх на те поважних причин.

Водночас, за змістом процесуального закону поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує відповідне рішення та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.

У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду ( справа «Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany»).

Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс та інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії»).

Європейський суд з прав людини, у справі «Мельник проти України» (рішення від 28.03.2006 року) погодився з тим, що правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. А також вказав, що зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані.

Так, строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними, після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Учасники справи зобов`язані добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки (ч. 2 ст. 44 Кодексу адміністративного судочинства України).

Суд наголошує, що заява позивача про усунення недоліків та поновлення строку звернення до суду за захистом своїх прав від 09.06.2025, не містить посилання на обґрунтовані, поважні причини пропуску строку звернення до суду, а доводи позивача не спростовують позиції суду щодо наявності підстав для обмеження права на звернення до суду тримісячним строком.

ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просить зобов`язати відповідача здійснити нарахування та виплату його пенсії з 01.01.2025, з урахуванням щомісячної доплати у розмірі 2000 грн. 00 коп.

Водночас суд зазначає, що даний позов подано 28.05.2026, тобто з пропуском строку, встановленого статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, суд приймає до уваги, що на обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення до суду позивач зазначає, що спірні правовідносини пов`язані з триваючим порушенням його права на належний розмір пенсії, оскільки відповідач продовжує здійснювати її виплату з обмеженням максимальним розміром.

Крім того, ОСОБА_1 посилається на те, що ним неодноразово подавалися заяви до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо проведення індексації пенсії, однак відповіді на них у встановлений законом строк він не отримав, у зв`язку з чим був вимушений звернутися до суду. Також ОСОБА_1 зазначає, що лише 17.06.2026 отримав листи Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, з яких дізнався про наявність відповіді від 23.04.2026 та про позицію відповідача щодо проведення індексації пенсії, а тому вважає, що наведені обставини підтверджують поважність причин пропуску строку звернення до суду.

Водночас, суд не вважає наведені позивачем доводи поважними причинами пропуску строку звернення до суду.

У постанові від 04 липня 2023 року у справі № 320/2938/21 Верховний Суд зазначив, що позивачу недостатньо лише послатися на необізнаність про порушення своїх прав. Особа повинна довести, що вона об`єктивно не могла дізнатися про порушення свого права та саме з цієї причини не звернулася до суду у встановлений законом строк. При цьому триваюча пасивна поведінка особи за наявності можливості знати про стан своїх прав не свідчить про дотримання строку звернення до суду.

Також Верховний Суд у постанові від 31 жовтня 2023 року у справі № 400/5692/22 вказав, що причина пропуску строку може бути визнана поважною лише за сукупності таких умов: вона безпосередньо унеможливлювала або істотно ускладнювала своєчасне звернення до суду; виникла об`єктивно, незалежно від волі особи; існувала протягом пропущеного строку; підтверджена належними та допустимими доказами. Поважними можуть бути лише обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсно істотними перешкодами для своєчасного вчинення процесуальних дій.

Разом із тим у заяві про поновлення строку позивач не навів жодних об`єктивних обставин, які були б пов`язані з неможливістю своєчасного звернення до суду та перешкоджали реалізації права на судовий захист у межах строку, встановленого статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України. Посилання позивача на триваючий характер порушення, а також на правові висновки Верховного Суду щодо спорів про перерахунок пенсії, не підтверджують існування об`єктивних і непереборних причин пропуску процесуального строку та не звільняють його від обов`язку довести поважність причин його пропуску.

Отже, суд дійшов висновку, що заява про поновлення строку звернення до суду не містить належного обґрунтування поважності причин його пропуску, а наведені у ній доводи не спростовують висновків суду щодо застосування до спірних правовідносин строку звернення до адміністративного суду, встановленого статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суд звертає увагу, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Рішенням Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись».

Так, під поняттям "дізнався" необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24 грудня 2020 року у справі № 510/1286/16-а вказала на те, що у спорах, що виникають з органами Пенсійного фонду України, особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу Пенсійного фонду України відповіді (листа-відповіді, листа-роз`яснення) на надісланий запит щодо розміру пенсії, нормативно-правових документів (про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку), на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок.

Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21 лютого 2020 року у справі №340/1019/19).

Визначальним є те, що пенсія це щомісячний періодичний платіж, через що у будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує кожного місяця. Така особа має реальну, об`єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення пенсії чи був здійснений її перерахунок, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових.

Отже, з дня отримання пенсійної виплати особою, якій призначена пенсія, вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання пенсійної виплати, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових призначеної (перерахованої) їй пенсії, звернулась до пенсійного органу із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від пенсійного органу відповіді на подану нею заяву.

Згідно з п. 1, 9 ч. 4 ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк (п. 1); у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу (п. 9).

З урахуванням наведеного, суд вбачає за необхідне повернути позовну заяву в частині позовних вимог, що стосуються періоду по 27.11.2025.

На підставі викладеного та керуючись статтею 169, 241, 248, 256, Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ухвалив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними та зобов`язання вчинити певні дії у частині позовних вимог, які стосуються періоду по 27.11.2025 вважати неподаною та повернути позивачу.

Копію ухвали про повернення позовної заяви у частині позовних вимог надіслати (видати) позивачу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складання (підписання).

Суддя Вісьтак М.Я.