Рішення № 137891163, 01.07.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 липня 2026 року № 320/57830/25

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вісьтак М. Я., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні) в приміщенні суду м. Києва адміністративний позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (адреса Україна, 08500, Київська обл., місто Фастів(з), вул. Саєнка Андрія, будинок 10 ЄДРПОУ 22933548) про визнання бездіяльність протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

Зміст позовних вимог та процесуальні дії у справі.

ОСОБА_1 звернувся у Київський окружний адміністративний суд із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, у якому просить суд:

-визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, які полягають у здійсненні перерахунку та обчисленні пенсійного забезпечення без врахуванням заробітної плати з 1985 по 1989 роки відповідно до норм ст. 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» ОСОБА_1 .

-зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області перерахувати пенсійне забезпечення з врахуванням заробітної плати з 1985 по 1989 роки відповідно до норм ст. 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» починаючи з 07.05.2024 року, ОСОБА_1 .

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 27.11.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області та звернувся до відповідача із заявою про перерахунок пенсії відповідно до статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням індексації станом на 1 березня 2025 року. За результатами розгляду заяви відповідач листом від 16.09.2025 №26455-28202/С-02/8-1000/25 повідомив, що з 01.03.2025 позивачу проведено перерахунок пенсії, однак її розмір визначено із заробітної плати за період з 01.07.2000 по 31.03.2024 без врахування відомостей про заробітну плату за період з 1985 по 1989 роки, зазначених у довідці №7/246 від 15.02.2024, яка була подана під час призначення пенсії. На думку позивача, така відповідь фактично свідчить про відмову у проведенні належного перерахунку пенсії. Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач не здійснив перерахунок пенсії відповідно до вимог Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», оскільки при проведенні перерахунку та індексації пенсії станом на 2025 рік не врахував заробітну плату за 1985-1989 роки, підтверджену довідкою, яка міститься в матеріалах його пенсійної справи. На переконання позивача, неврахування зазначених відомостей призвело до неправильного визначення розміру пенсії та, відповідно, до неправильного проведення її індексації. Позивач посилається на положення Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», відповідно до яких індексація пенсій здійснюється шляхом збільшення показника середньої заробітної плати в Україні, з якої сплачено страхові внески та який враховується для обчислення пенсії, на встановлений Кабінетом Міністрів України коефіцієнт. Також позивач зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 20.02.2019 №124 передбачено застосування для індексації пенсій показника середньої заробітної плати за 2017 рік, збільшеного на відповідні коефіцієнти індексації за 2019-2025 роки, а сама індексація проводиться незалежно від факту роботи пенсіонера, без додаткового звернення, за матеріалами пенсійної справи. На думку позивача, здійснюючи перерахунок пенсії на підставі частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», відповідач безпідставно не врахував заробітну плату за 1985-1989 роки, підтверджену довідкою, поданою при призначенні пенсії, унаслідок чого весь розрахунок пенсійного забезпечення було здійснено неправильно, а відповідач діяв не відповідно до вимог чинного законодавства. На підтвердження своєї правової позиції ОСОБА_1 посилається на постанову Верховного Суду від 13.01.2025 у справі №160/28752/23. У зв`язку з цим позивач вважає, що відповідач не здійснив належну індексацію його пенсії за віком за 2025 рік, а такі дії є протиправними та погіршують його становище як пенсіонера.

19.12.2025 уповноважений представник Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області скористався правом на подання письмового відзиву на позовну заяву, із змісту якого вбачається, що останній просить суд заявлені позовні вимоги позивача залишити без задоволення.

Відповідач зазначає, що 03.09.2025 ОСОБА_1 звернувся із заявою про здійснення перерахунку пенсії відповідно до статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Пенсію за віком йому призначено з 07.05.2024 на підставі заяви від 15.05.2024 із застосуванням показника середньої заробітної плати за 2021-2023 роки у розмірі 13 559,41 грн. Згідно з матеріалами електронної пенсійної справи страховий стаж позивача становить 40 років 10 місяців 16 днів, коефіцієнт страхового стажу складає 0,40833, при цьому стаж враховано по 31.03.2024. Відповідач посилається на постанову Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 №209 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році», відповідно до якої пенсії, призначені у 2024 році, підлягали перерахунку шляхом збільшення показника середньої заробітної плати на коефіцієнт 1,023. На виконання зазначеної постанови з 01.03.2025 позивачу проведено перерахунок пенсії. При цьому розмір пенсії обчислено із заробітної плати за період з 01.07.2000 по 31.03.2024, застосовано показник середньої заробітної плати у розмірі 13 871,28 грн, визначений шляхом збільшення показника 13 559,41 грн на коефіцієнт 1,023, індивідуальний коефіцієнт заробітної плати становив 1,48053, а середньомісячний заробіток для обчислення пенсії склав 20 536,85 грн. Станом на вересень 2025 року розмір пенсії позивача становив 8 503,86 грн. За твердженням відповідача, пенсію розраховано на підставі документів, що містяться в матеріалах пенсійної справи, та відповідно до вимог чинного законодавства. Також відповідач зазначає, що відповідно до статті 27 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» розмір пенсії за віком визначається за формулою, яка враховує заробітну плату, визначену відповідно до статті 40 цього Закону, та коефіцієнт страхового стажу, визначений відповідно до статті 25 Закону. Крім того, відповідач наводить положення законодавства щодо порядку індексації пенсій та зазначає, що законодавством послідовно передбачалося підвищення показника середньої заробітної плати шляхом його збільшення відповідними коефіцієнтами згідно з постановами Кабінету Міністрів України від 20.02.2019 №124, від 01.04.2020 №251, від 22.02.2021 №127, від 16.02.2022 №118, від 24.02.2023 №168, від 23.02.2024 №185 та від 25.02.2025 №209, а також наводить положення пункту 4-3 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» щодо порядку перерахунку пенсій. На підставі наведеного відповідач вважає, що при проведенні перерахунку пенсії позивачу діяв у межах наданих законом повноважень, у спосіб, визначений чинним законодавством України, порушень прав чи законних інтересів позивача не допустив, а тому підстав для задоволення позову немає.

Процесуальні засади розгляду справи у письмовому провадженні.

Клопотань від сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін не надходило.

Оскільки розгляд справи відбувався в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, судове засідання в справі не проводилось та особи, які беруть участь у справі не викликались.

На підставі викладеного, судовий розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу (ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України).

Встановлені судом обставини.

ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області та отримує пенсію за віком.

З матеріалів справи вбачається, що пенсію позивачу призначено з 07.05.2024 на підставі заяви від 15.05.2024 відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Витягом з електронної пенсійної справи №103650013189 підтверджено, що страховий стаж позивача, врахований для розрахунку пенсії, становить 40 років 10 місяців 16 днів (490 місяців), а також містяться відомості про періоди трудової діяльності та заробітну плату (дохід), враховану для обчислення пенсії, із помісячним зазначенням відповідних показників за період з 2003 по 2018 роки.

Довідкою про заробітну плату для обчислення пенсії №7/246 від 15.02.2024, виданою Комунальним підприємством «Компанія «Вода Донбасу» Покровським регіональним управлінням, підтверджено відомості про заробітну плату ОСОБА_1 за період з січня 1985 року по грудень 1989 року, що підлягає врахуванню при обчисленні пенсії. Довідка містить помісячні суми заробітної плати та річні підсумки за 1985-1989 роки, а також зазначення, що на всі виплати нараховано страхові внески (єдиний внесок), і що її видано на підставі розрахункових відомостей із заробітної плати за зазначений період.

03.09.2025 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою про перерахунок пенсії відповідно до статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням індексації станом на 01.03.2025.

За результатами розгляду звернення листом Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 16.09.2025 №26455-28202/С-02/8-1000/25 повідомлено, що звернення зареєстровано за вхідним №28202/С-1000-25 та розглянуто.

У листі зазначено, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 №209 з 01.03.2025 позивачу проведено перерахунок пенсії, при цьому розмір пенсії обчислено із заробітної плати за період з 01.07.2000 по 31.03.2024, застосовано показник середньої заробітної плати 13 871,28 грн, індивідуальний коефіцієнт заробітної плати 1,48053, середньомісячний заробіток для обчислення пенсії 20 536,85 грн, а розмір пенсії станом на вересень 2025 року становить 8 503,86 грн.

ОСОБА_1 зазначає, що при проведенні перерахунку пенсії не було враховано відомості про його заробітну плату за період з 1985 по 1989 роки, наведені у довідці №7/246 від 15.02.2024, яка була подана при призначенні пенсії, у зв`язку з чим вважає, що відповідач фактично відмовив йому у проведенні належного перерахунку пенсії та що такі дії є протиправними.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 1 Конституції України, Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

Стаття 3 Конституції України, відповідно, гарантує, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Офіційне тлумачення положення статті 1 Конституції України міститься у рішенні Конституційного Суду України № 3-рп/2012 від 25 січня 2012 року, згідно якого Основними завданнями соціальної держави є створення умов для реалізації соціальних, культурних та економічних прав людини, сприяння самостійності і відповідальності кожної особи за свої дії, надання соціальної допомоги тим громадянам, які з незалежних від них обставин не можуть забезпечити достатній рівень життя для себе і своєї сім`ї.

Відповідно до частин першої та другої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Положеннями статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України.

Спірні правовідносини, що виникли між сторонами, врегульовані Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV (далі Закон № 1058-IV) та Постановою Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 № 209 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році» (далі Постанова № 209).

Відповідно до статті 4 Закону №1058-IV, законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Згідно ст. 5 Закону №1058-IV, цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного та соціального страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом та Законом України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування".

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону №1058-IV, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають: громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку […].

Відповідно до частини другої-третьої статті 42 Закону №1058 для забезпечення індексації пенсії щороку з 1 березня проводиться перерахунок раніше призначених пенсій шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії

Показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, який застосовується для обчислення пенсії, щороку збільшується на коефіцієнт, що відповідає 50 відсоткам показника зростання споживчих цін за попередній рік та 50 відсоткам показника зростання середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року, в якому проводиться збільшення, порівняно з трьома календарними роками, що передували року, який є попереднім щодо року, в якому проводиться збільшення.

У разі відсутності дефіциту коштів Пенсійного фонду для фінансування виплати пенсій у солідарній системі розмір щорічного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, який застосовується для обчислення пенсії, передбачений абзацом другим цієї частини, може бути збільшений, але не повинен перевищувати 100 відсотків показника зростання середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року, в якому проводиться збільшення, порівняно з трьома календарними роками, що передували року, який є попереднім щодо року, в якому проводиться збільшення.

Суд зазначає, що вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особі, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), а також встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення). Тобто, порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов`язковими. Відсутність порушеного права та неправильний спосіб захисту встановлюється при розгляді справи по суті і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

У відповідності до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси

Положеннями статті 55 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14.12.2011 № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту.

Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 5 Кодексу адміністративного судочинства України.

У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 01.12.2004 №18-рп/2004 дав визначення поняттю охоронюваний законом інтерес, який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв`язку з поняттям право (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Поняття охоронюваний законом інтерес у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям право має один і той же зміст.

Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово застосовував критерії, які дозволяють виявити наявність або відсутність охоронюваного законом інтересу в особи, яка звертається за судовим захистом. Судовому захисту в адміністративному судочинстві підлягає законний інтерес, який: має правовий характер, тобто перебуває у сфері правового регулювання, але виходить за межі суб`єктивного права; пов`язаний з конкретним матеріальним або нематеріальним благом; є визначеним. Благо, на яке спрямоване прагнення, не може бути абстрактним або загальним. У позовній заяві або скарзі особа повинна зазначити, який саме її інтерес порушено та в чому він полягає; є персоналізованим (суб`єктивним), тобто належить конкретній особі - позивачу або скаржнику.

Крім цього, особа, яка звертається до суду з позовом повинна довести конкретні факти порушення її прав та інтересів, а саме підтвердити, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи порушені і в результаті визнання тих чи інших дій та/або бездіяльності майнові права чи інтерес заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Тобто позивач, реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про зобов`язання відповідача здійснити перерахунок його пенсії відповідно до статті 42 Закону №1058, зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку наявність у нього права на перерахунок пенсії відповідно до вказаної норми Закону та яким саме чином відповідач порушив його на такий перерахунок, а суд має перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача.

Отже, за вищезазначеними правовими нормами обов`язковою умовою звернення до суду передбачено наявність порушеного права, а відсутність такої умови є самостійною підставою для відмови у позові. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.

Судовому захисту в адміністративних судах України підлягає лише порушене право, а отже предмет оскарження за правилами адміністративного судочинства повинен мати юридичне значення, тобто впливати на коло прав, свобод, законних інтересів чи обов`язків, а також встановлені законом умови їх реалізації.

Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Такої ж позиції дотримується Об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 16.10.2020 у справі №910/12787/17.

Водночас відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові (аналогічну правову позицію також викладено в постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18, від 03.03.2020 у справі №910/6091/19).

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 призначено пенсію за віком з 07.05.2024 на підставі заяви від 15.05.2024. При призначенні пенсії було застосовано показник середньої заробітної плати в Україні за 2021 2023 роки, що становив 13 559,41 грн.

Як зазначалось, для забезпечення індексації пенсії щороку з 1 березня проводиться перерахунок раніше призначених пенсій шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії.

На виконання зазначеної норми Кабінетом Міністрів України було прийнято Постанову № 209, відповідно до якої з 01.03.2025 показник середньої заробітної плати в Україні, який застосовується для обчислення пенсій, призначених до 2025 року, підвищується на коефіцієнт 1,023.

Судом встановлено, що відповідач на виконання вимог Постанови № 209 здійснив автоматичний перерахунок пенсії позивача з 01.03.2025, застосувавши новий показник середньої заробітної плати: 13 559,41 грн х 1,023 = 13 871,28 грн.

Застосований відповідачем індивідуальний коефіцієнт заробітної плати позивача становив 1,48053, а коефіцієнт страхового стажу 0,40833 (на підставі наявного стажу 40 років 10 місяців 16 днів). Таким чином, загальний розмір пенсії станом на вересень 2025 року склав 8 503,86 грн.

Щодо неврахування відомостей довідки про заробітну плату за 1985 1989 роки.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, що при здійсненні зазначеного перерахунку та індексації з 01.03.2025 відповідач протиправно не врахував довідку № 7/246 від 15.02.2024 про заробітну плату за період з 1985 по 1989 роки, видану КП «Компанія «Вода Донбасу».

Суд відхиляє ці доводи позивача, виходячи з наступного.

Так, відповідно до абзацу першого частини першої статті 40 Закону № 1058-IV, для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. Заробітна плата за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд до 1 липня 2000 року враховується лише за бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами у разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців.

У ході судового розгляду встановлено, що страховий стаж позивача за період з 01.07.2000 по 31.03.2024 є повністю достатнім і значно перевищує 60 місяців.

Разом з тим суд зазначає, що перерахунок пенсії відповідно до частини другої статті 42 Закону №1058-IV та постанови Кабінету Міністрів України №209 полягає у збільшенні показника середньої заробітної плати, який був врахований при призначенні пенсії, на встановлений коефіцієнт. Такий перерахунок не передбачає повторного визначення заробітної плати, перегляду індивідуального коефіцієнта заробітної плати чи врахування додаткових періодів роботи, які не були покладені в основу призначення пенсії.

Зі змісту заяви позивача від 03.09.2025 вбачається, що фактично він порушував питання про врахування при обчисленні пенсії заробітної плати за 1985-1989 роки, підтвердженої довідкою №7/246 від 15.02.2024. Однак таке питання не стосується проведення щорічної індексації (перерахунку) пенсії відповідно до статті 42 Закону №1058-IV, а стосується правильності визначення заробітної плати, яка була врахована при призначенні пенсії.

Окрім цього, суд не погоджується з доводами позивача про те, що під час проведення перерахунку пенсії відповідно до частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» відповідач був зобов`язаний врахувати відомості про заробітну плату за 1985-1989 роки, наведені у довідці №7/246 від 15.02.2024.

Посилання позивача на постанову Верховного Суду від 13.01.2025 у справі №160/28752/23 не підтверджує зазначених доводів, оскільки у вказаній постанові Верховний Суд дійшов висновку, що під час індексації відповідно до частини другої статті 42 Закону №1058-IV збільшенню підлягає показник середньої заробітної плати, який був врахований при призначенні пенсії, а не вирішував питання щодо повторного врахування чи зміни складових заробітної плати, покладених в основу її обчислення. Отже, наведена позивачем судова практика не підтверджує наявності у відповідача обов`язку під час проведення перерахунку (індексації) пенсії повторно враховувати довідку про заробітну плату за 1985-1989 роки.

Таким чином, Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області, здійснюючи перерахунок (індексацію) пенсії позивача з 01.03.2025 відповідно до частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 №209, діяло у межах повноважень та у спосіб, визначені законодавством. При проведенні такого перерахунку у відповідача були відсутні правові підстави для повторного визначення складових заробітної плати чи зміни індивідуального коефіцієнта заробітної плати, який був врахований при призначенні пенсії.

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідно до положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено наявності правових підстав для визнання дій відповідача протиправними. З огляду на викладене, враховуючи вимоги частини другої статті 19 Конституції України, частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України та положення Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», суд дійшов висновку, що адміністративний позов задоволенню не підлягає.

Відповідно до вимог ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України підстави для розподілу судових витрат у суду відсутні, оскільки у задоволенні позову відмовлено.

На підставі наведеного та керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

вирішив:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (адреса Україна, 08500, Київська обл., місто Фастів(з), вул. Саєнка Андрія, будинок 10 ЄДРПОУ 22933548) про визнання бездіяльність протиправною та зобов`язання вчинити певні дії відмовити.

Надіслати учасникам справи (їх представникам) копію судового рішення в порядку, передбаченому ч. 5 ст. 251 Кодексу адміністративного судочинства України

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Вісьтак М.Я.