Рішення № 137890977, 02.07.2026, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" липня 2026 р. справа № 300/3933/26

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Могили А.Б., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася в суд із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що 30.04.2026 звернулася через вебпортал Пенсійного фонду України із заявою про призначення їй пенсії за віком. Однак, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 08.05.2026 №046350015206 їй відмовлено в призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. При цьому, відповідачем до страхового стажу не зараховано період навчання з 01.09.1978 по 19.05.1980 у навчальному закладі «Новопокровська середня школа з виробничим навчанням в складі IX-X класів». Згідно зі ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Відповідно до пункту «д» статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до 01.01.2004 періоди навчання за денною формою здобуття освіти у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах (крім періоду навчання за денною формою здобуття освіти на підготовчих відділеннях у закладах вищої освіти), в училищах і на курсах з підготовки кадрів, підвищення кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі зараховуються до стажу роботи. Тому, оскаржене рішення, яким їй відмовлено в призначенні пенсії за віком є протиправним, а пенсійний орган слід зобов`язати зарахувати до страхового стажу вказаний період навчання, та призначити пенсію за віком з 29.04.2026.

Відповідач скористався правом подання відзиву на позовну заяву відповідно до якого проти позову заперечив. Зазначив, що згідно з поданими документами страховий стаж ОСОБА_1 становить 22 роки 1 місяць 16 днів. Відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення 63 років за наявності страхового стажу, зокрема в період з 01 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року від 23 до 33 років. Як наслідок, страховий стаж позивача є недостатнім, тому правомірно відмовлено в призначенні їй пенсії за віком. Вказав, що міжшкільний навчально-виробничий комбінат не є окремим навчальним закладом, навчання у ньому проводилося в межах шкільної програми. Як наслідок, відсутні підстави для зарахування до страхового стажу позивача період навчання з 01.09.1978 по 25.06.1980 в «Новопокровській середній школі з виробничим навчанням в складі ІХ-Х класів». Вважав, що належним способом захисту є зобов?язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком, а не зобов?язання призначити таку пенсію. Як наслідок, позовні вимоги ОСОБА_1 є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12.06.2026 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні).

Суд, розглянувши відповідно до вимог ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення її учасників (у письмовому провадженні), дослідивши письмові докази, встановив наступне.

ОСОБА_1 30.04.2026 через вебпортал Пенсійного фонду України звернулася із заявою про призначення їй пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Органом призначення пенсії за принципом екстериторіальності визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області.

Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області рішенням від 08.05.2026 №046350015206 відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу.

У даному рішенні зазначено, що до страхового стажу не зараховано період навчання з 01.09.1978 по 19.05.1980, згідно з довідкою від 24.03.2026 №236, оскільки не передбачено п.8 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою КМУ від №637.

В цьому ж рішенні зазначено, що страховий стаж позивача становить 22 роки 1 місяць 16 днів (а.с.16).

Позивач, вважаючи протиправним рішення відповідача, звернулася до суду з метою захисту свого порушеного права.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що склалися в даній адміністративній справі, суд зазначає наступне.

Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом (стаття 46 Конституції України).

Основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України (частина 1 статті 92 Конституції України).

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 (надалі Закон №1788-ХІІ) та Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (надалі Закон №1058-IV) (в редакціях чинних на момент виникнення спірних правовідносин).

Закон №1058-IV розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом.

Згідно з ч. 1 ст. 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Частиною 1 статті 24 Закону №1058-IV встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина 2 статті 24 Закону №1058-IV).

При цьому, відповідно до частини 4 статті 24 цього Закону періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Згідно зі ст. 62 Закону №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На виконання зазначеної норми Закону постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки чи відповідних записів у ній (надалі Порядок №637).

У пунктах 1 та 2 Порядку зазначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Разом з тим, у разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків (пункт 2 Порядку №637).

Також, відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок.

З системного аналізу наведених норм слідує, що основним документом, який підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені або зазначені неточні відомості про роботу працівника у певний період, то для підтвердження трудового стажу приймаються інші документи, на підставі яких можна дійти висновку, де і протягом якого періоду працював працівник. Ці документи можуть бути видані роботодавцем (його правонаступником), архівними установами, до яких передано документи з особового складу для зберігання. Якщо є можливість підтвердити трудовий стаж даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, то використовуються ці відомості.

Тобто надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.

Така позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20 лютого 2018 року у справі №234/13910/17, від 07 березня 2018 року у справі № 233/2084/17 та від 25 квітня 2019 року у справі № 159/4178/16-а.

Відомостями, які містяться в трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 від 31.12.1980, копія якої містяться в матеріалах справи, підтверджено період її навчання з 01.09.1978 по 28.06.1980 (а.с.8).

Як уже встановлено судом, незарахування до страхового стажу позивача періоду її навчання з 01.09.1978 по 19.05.1980 згідно з довідкою від 24.03.2026 №236, відповідачем обгрунтовано тим, що таке зарахування не передбачено п.8 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою КМУ від №637.

Згідно з пунктом «д» частини 3 статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується також: навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Відповідно до п.8 Порядку №637 час навчання у вищих навчальних, професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.

Частиною 1 статті 38 Закону України «Про професійну (професійно-технічну) освіту» від 10.02.1998 № 103/98-ВР (далі - Закон № 103/98-ВР) передбачено, що час навчання у закладі професійної (професійно-технічної) освіти зараховується до трудового стажу здобувача освіти, у тому числі в безперервний і в стаж роботи за спеціальністю, що дає право на пільги, встановлені для відповідної категорії працівників, якщо перерва між днем закінчення навчання і днем зарахування на роботу за набутою професією не перевищує трьох місяців.

Статтею 3 Закону № 103/98-ВР встановлено, що професійна (професійно-технічна) освіта є складовою системи освіти України. Професійна (професійно-технічна) освіта є комплексом педагогічних та організаційно-управлінських заходів, спрямованих на забезпечення оволодіння громадянами знаннями, уміннями і навичками в обраній ними галузі професійної діяльності, розвиток компетентності та професіоналізму, виховання загальної і професійної культури. Професійна (професійно-технічна) освіта здобувається у закладах професійної (професійно-технічної) освіти.

Згідно зі ст.17 Закону № 103/98-ВР заклад професійної (професійно-технічної) освіти - це заклад освіти, що забезпечує реалізацію потреб громадян у професійній (професійно-технічній) освіті, оволодінні робітничими професіями, спеціальностями, кваліфікацією відповідно до їх інтересів, здібностей, стану здоров`я.

Зі змісту ст.18 Закону № 103/98-ВР слідує, що до закладів професійної (професійно-технічної) освіти належать: професійно-технічне училище відповідного профілю; професійне училище соціальної реабілітації; вище професійне училище; професійний ліцей; професійний ліцей відповідного профілю; професійно-художнє училище; художнє професійно-технічне училище; вище художнє професійно-технічне училище; училище-агрофірма; вище училище-агрофірма; училище-завод; центр професійної (професійно-технічної) освіти; центр професійної освіти; навчально-виробничий центр; центр підготовки і перепідготовки робітничих кадрів; навчально-курсовий комбінат; навчальний центр; інші типи закладів освіти, що надають професійну (професійно-технічну) освіту або здійснюють професійне (професійно-технічне) навчання.

Водночас, відповідно до пункту 19 Статуту середньої загальноосвітньої школи, ухваленого постановою ради міністрів срср від 08.09.1970 № 749, особам, що закінчили середню школу з виробничим навчанням, видається також свідоцтво про присвоєння спеціальності, з зазначенням присвоєного кваліфікаційною комісією розряду.

Постановою ради міністрів срср від 24.08.1974 № 662 «Про організацію міжшкільних навчально-виробничих комбінатів трудового навчання і професійної орієнтації учнів» регламентувалася організація і діяльність міжшкільних навчально-виробничих комбінатів трудового навчання і професійної орієнтації учнів, зокрема передбачалося обладнання на базі підприємств, установ і організацій навчальних кабінетів, майстерень і цехів для підготовки учнів робітничих спеціальностей з виділенням кваліфікованих робітників та інженерно - технічних працівників для підготовки учнів.

Так, на момент проходження позивачем навчання, діяв Закон Української радянської соціалістичної республіки «Про народну освіту», який регулював суспільні відносини в галузі народної освіти з метою найповнішого задоволення запитів радянських громадян і потреб розвинутого соціалістичного суспільства в освіті, забезпечення народного господарства робітниками і спеціалістами відповідної кваліфікації.

Зокрема, абз.2 ст.39 цього Закону передбачено, що особам, які закінчили середню загальноосвітню школу з виробничим навчанням, видається атестат про середню освіту і свідоцтво про здобуту спеціальність із зазначенням присвоєного кваліфікаційною комісією розряду.

Так, згідно з довідкою № 236 від 24.03.2026, ОСОБА_1 дійсно в період з 01.09.1978 по 25.06.1980 роки навчалася в «Новопокровській середній школі з виробничим навчанням в складі ІХ-Х класів» Солонянського району Дніпропетровської області та отримала посвідчення про присвоєння кваліфікації (спеціальності) «Вихователь дошкільної установи» серії НОМЕР_2 (дата видачі 28.06.1980), про що свідчить запис в книзі видачі посвідчень №2304 та в книзі наказів по школі (від 01.09.1978 №93 «Про зарахування учнів до 9 класу» і від 25.06.1980 №103 «Про переведення учнів 9-х класів до 10-х та випуск 10-х класів, нагородження золотими медалями та грамотами») (а.с.13).

Вказані обставини дають підстави дійти висновку, що по закінченню закладу професійної (професійно-технічної) освіти, випускнику видається атестат про середню освіту і свідоцтво про здобуту спеціальність із зазначенням присвоєного кваліфікаційною комісією розряду.

На підтвердження навчання в «Новопокровській середній школі з виробничим навчанням в складі ІХ-Х класів» Солонянського району Дніпропетровської області Жовтюк Л.М. також надано до матеріалів справи копії: свідоцтва про присвоєння кваліфікації серії НОМЕР_2 від 28.06.1980, відповідно якого позивачу рішенням кваліфікаційної комісії Новопокровської середньої школи (протокол №12 від 19.05.1980) присвоєно кваліфікацію (спеціальність) вихователя дошкільних установ; наказу від 01.09.1978 №93 «Про зарахування учнів до 9 класу»; наказ від 25.06.1980 №103 «Про переведення учнів 9-х класів до 10-х та випуск 10-х класів, нагородження золотими медалями та грамотами» (а.с.9-12).

Таким чином, позивачем надано докази на підтвердження проходження її навчання у період з 01.09.1978 по 19.05.1980 та присвоєння відповідної кваліфікації.

Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування у спорі покладається на відповідача суб`єкта владних повноважень, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Відтак, враховуючи трудову книжку, яка основний документ, що підтверджує період навчання позивача, а також додаткові документи про таке навчання, суд зазначає, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області протиправно не враховано період навчання позивача до її страхового стажу.

Інших підстав для незарахування вищевказаного періоду навчання позивача до страхового стажу відповідачем не наведено, а судом не встановлено.

Як наслідок, рішення про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії від 08.05.2026 №046350015206, яке прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, підлягає до скасування.

Так, Європейський Суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі «Ковач проти України» від 7 лютого 2008 року, п.59 рішення у справі «Мельниченко проти України» від 19 жовтня 2004 року, п.50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» від 13 січня 2011 року, п.54 рішення у справі «Швидка проти України» від 30 жовтня 2014 року тощо).

Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

При вирішенні даного спору суд також бере до уваги, що завданням адміністративного судочинства, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення) не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Тобто, дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.

Суд також зазначає, що згідно з пунктом 2 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

За приписами частини 3 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі скасування індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

З системного аналізу вищезазначених норм слідує, що у випадку, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача.

Так, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Умови, за яких пенсійний орган відмовляє у призначенні пенсії за віком визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен прийняти відповідне рішення про призначення пенсії. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - призначити або відмовити в такому призначенні, однак виключно у тому випадку, коли для цього є законні підстави. За законом у спірних правовідносинах у відповідача немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Відповідно до статті 26 Закону №1058-ІV починаючи з 01 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років.

У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - від 23 до 33 років.

Проаналізувавши рішення від 08.05.2026 №046350015206 суд зазначає, що вік ОСОБА_1 становить більше необхідних 63 років, а страховий стаж позивача 22 роки 1 місяць 16 днів, проте враховуючи висновок суду про необхідність зарахування спірного періоду навчання, страховий стаж становитиме більше необхідних 23 років.

Суд зазначає, що за загальним правилом, встановленим ст.45 Закону №1058-ІV, пенсія призначається з дня звернення за пенсією. Проте, відповідно до пункту 1 частини 1 даної статті пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Позивач звернулася через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України з заявою про призначення їй пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та необхідними документами 30.04.2026, тобто в межах зазначеного трьохмісячного строку. Відтак позивачу слід призначити пенсію за віком з дня, що настав за днем досягнення пенсійного віку ІНФОРМАЦІЯ_1 , а не з 29.04.2026, як про це просить позивач у позовній заяві.

Згідно з частиною 1 статті 44 Закону №1058-ІV звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.

Вимогами пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону №1058-ІV, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, встановлено, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

У даній справі, органом призначення пенсії за принципом екстериторіальності визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, рішенням якого відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону №1058-IV.

Тож, дії зобов`язального характеру має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності. Така позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 08.02.2024 по справі №500/1216/23 (провадження №К/990/37966/23).

Враховуючи те, що судом встановлено протиправність рішення про відмову в призначенні пенсії від 08.05.2026 №046350015206, з метою ефективного захисту порушеного права позивача, суд вважає необхідним зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період навчання з 01.09.1978 по 19.05.1980, та призначити їй пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 30.04.2026.

Підсумовуючи наведене, суд вважає, що позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, підлягає задоволенню.

Враховуючи приписи ч.1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд присуджує за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на користь ОСОБА_1 1331,20 грн. сплаченого судового збору.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 08.05.2026 №046350015206 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ) зарахувати ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) до страхового стажу період навчання з 01.09.1978 по 19.05.1980.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ) призначити ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) з 30.04.2026 пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 1331 (одна тисяча триста тридцять одна) грн. 20 коп.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя /підпис/ Могила А.Б.