Рішення № 137888769, 02.07.2026, Основ'янський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Червонозаводський районний суд м. Харкова)

Справа № 646/3126/14-ц

№ провадження 2/646/285/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 липня 2026 року м.Харків

Основ`янський районний суд міста Харкова у складі: головуючого судді Демченко І.М., за участю секретаря Разєнкової Т.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у місті Харкові цивільну справу за позовом Харківської Караїмської релігійної громади до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Чуприна Галина Олександрівна, ОСОБА_4 про визнання загальних зборів релігійної громади від 08.02.2012 незаконними, анулювання протоколу загальних зборів за № 02/12 від 08.12.2012, визнання недійсним договору дарування від 21.02.2012 та скасування його державної реєстрації,

за участю представника позивача ОСОБА_5

У С Т А Н О В И В :

У квітні 2014 року Харківська Караїмська релігійна громада (далі релігійна громада) звернулася до суду з позовом до ОСОБА_6 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Чуприна Г. О., про визнання загальних зборів від 08 лютого 2012 року незаконними, анулювання протоколу загальних зборів та визнання недійсним договору дарування від 21 лютого 2012 року.

Позивач в обґрунтування позовних вимог посилався на те, що рішенням загальних зборів членів релігійної громади, оформленим протоколом від 08 лютого 2012 року № 02/12, вирішено передати в дар ОСОБА_6 голові релігійної громади нерухоме майно, а саме: нежитлову будівлю, балансовою вартістю 240 000 грн, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , що належала на праві колективної власності релігійній громаді. Вказане рішення загальними зборами прийняте з порушенням вимог чинного законодавства, за відсутності необхідної кількості членів громади, які мали брати участь в обговоренні відповідних питань, зокрема про відчуження нерухомого майна шляхом укладення договору дарування.

07.02.2022, уточнивши позовні вимоги, позивач просив суд: визнати загальні збори релігійної громади від 08 лютого 2012 року, скликані та проведені її одинадцятьма членами, незаконними; анулювати протокол загальних зборів від 08 лютого 2012 року № 02/12; визнати недійсним договір дарування від 21 лютого 2012 року, укладений між релігійною громадою, від імені якої діяв ОСОБА_3 , та ОСОБА_6 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Чуприною Г. О., та анулювати його державну реєстрацію.

Ухвалою Червонозаводського районного суду м.Харкова від 16.04.2014 в порядку ст. ст. 152-153 ЦПК України задоволено заяву Харківської Караїмської релігійної громади про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нежитлову будівлю загальної площею 337,9 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

05.05.2014 до суду надійшла заява ОСОБА_4 про залучення його до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, на стороні відповідача, посилаючись на те, що нежитлова будівля літ А-2 , яка розташована по АДРЕСА_1 , є предметом іпотеки згідно з умовами іпотечного договору від 28.02.2012, де він є іпотекодержателем, а відповідач ОСОБА_6 іпотекодавцем.

Протокольною ухвалою суду від 14.05.2014 задоволено клопотання ОСОБА_4 та залучено його до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору.

По суті позовних вимог ОСОБА_4 просив відмовити, посилаючись на те, що ані загальні збори релігійної громади, ані рішення, затверджені протоколом № 02/12 від 08.02.2012 не були передумовою для укладення договору дарування, отже не мають ніяких юридичних наслідків, та не можуть бути підставою для визнання недійсним договору дарування, укладеного у відповідності до вимог чинного законодавства.

27.05.2014 приватним нотаріусом Чуприною Г.О. до суду надані заперечення по суті позовних вимог, відповідно до яких підстави для визнання договору дарування недійсним відсутні, оскільки його зміст відповідав вимогам Цивільного кодексу України; особи, які вчиняли зазначений правочин мали необхідний обсяг цивільної дієздатності та правоздатності, волевиявлення учасників сторін правочину було вільним і відповідало їх внутрішній волі; договір був посвідчений нотаріально та був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Ухвалою Червонозаводського районного суду м.Харкова від 23.07.2014 провадження у справі зупинено до розгляду кримінального провадження №12013220060001225 від 06.04.2013 з обвинувальним актом щодо ОСОБА_6 за ч. 4 ст. 358, ч. 4 ст. 190 КК України.

Ухвалою Червонозаводського районного суду м.Харкова від 28.04.2021 провадження у справі поновлено.

ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідач ОСОБА_6 помер (свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 ).

Ухвалою Червонозаводського районного суду м. Харкова від 06 липня 2021 року залучено до участі у справі як співвідповідача ОСОБА_3 ; витребувано у Першої Харківської державної нотаріальної контори відомості щодо кола спадкоємців ОСОБА_6 , провадження у справі зупинене до залучення у справі правонаступників ОСОБА_6

17.08.2021 до суду надійшла інформаційна довідка зі Спадкового реєстру про відсутність заведеної спадкової справи та виданих свідоцтв про право на спадщину після смерті ОСОБА_6

18.10.2021 провадження у справі поновлено та витребувано з Реєстру територіальної громади міста Харкова інформацію щодо кола осіб, які постійно проживали з ОСОБА_6 на час відкриття спадщини.

Ухвалою Червонозаводського районного суду м. Харкова від 22 жовтня 2021 року залучено до участі у справі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , як правонаступників померлого ОСОБА_6 .

За відомостями Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) наказом управління від 09.03.2021 №40/в діяльність приватного нотаріуса ОСОБА_7 припинена з 09.03.2021, документи нотаріального діловодства та архіву приватного нотаріуса до Харківського обласного державного архіву не передавалися.

Ухвалою Червонозаводського районного суду м. Харкова від 21 червня 2023 року закрито провадження у справі та роз`яснено позивачу, що розгляд такої справи віднесено до юрисдикції господарського суду.

Постановою Харківського апеляційного суду від 01.08.2023 ухвалу Червонозаводського районного суду м. Харкова від 21 червня 2023 року про закриття провадження у справі скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Ухвалою Червонозаводського районного суду м.Харкова від 10.11.2023 заяву Харківської Караїмської релігійної громади в особі представника голови громади Дзюби Олександра Володимировича про відвід головуючого Шиховцової А.О. задоволено та цивільну справу передано іншому судді в порядку, встановленому ст. 33 ЦПК України.

За результатами повторного автоматизованого розподілу справи головуючим у справі визначено суддю Червонозаводського районного суду міста Харкова Демченко І.М.

Ухвалою Червонозаводського районного суду м. Харкова від 14.11.2023 справу за позовом Харківської Караїмської релігійної громади до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Чуприна Г. О., ОСОБА_4 , про визнання загальних зборів від 08 лютого 2012 року незаконними, анулювання протоколу загальних зборів та визнання недійсним договору дарування від 21 лютого 2012 року, призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження з викликом сторін.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 05.10.2023 було витребувано дану справу з Червонозаводського районного суду м. Харкова у зв`язку з поданням Картавих В.І. касаційної скарги на Постанову Харківського апеляційного суду від 01.08.2023.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 12.02.2025 касаційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення а Постанову Харківського апеляційного суду від 01.08.2023 залишено без змін.

Ухвалою Основ`янського районного суду м. Харкова від 01.05.2025 позовну заяву Харківської Караїмської релігійної громади до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Чуприна Г. О., ОСОБА_4 , про визнання загальних зборів від 08 лютого 2012 року незаконними, анулювання протоколу загальних зборів та визнання недійсним договору дарування від 21 лютого 2012 року, залишено без руху у зв`язку відсутністю підтвердження сплати судового збору, після усунення вказаних недоліків призначено справу у судове засідання.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав.

Відповідачі у судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлялися судом належним чином шляхом направлення поштової кореспонденції на відомі суду адреси їх місця реєстрації та розміщення оголошення про кожне судове засідання на офіційному сайті судової влади України.

Третя особа ОСОБА_4 про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Правом на участь у судовому розгляді справи не скористався.

Діяльність приватного нотаріуса припинена.

Суд, з`ясувавши доводи позивача та позицію третьої особи, допитавши свідків та вивчивши матеріали, встановив фактичні обставини справи та відповідні правовідносини, що виникли між сторонами.

Встановлено, що протоколом № 2 від 22.02.2006 загальних зборів караїмської релігійної громади прийнято Статут Харківської караїмської релігійної громади, який зареєстровано розпорядженням голови Харківської обласної державної адміністрації від 17.03.2006 за 149, реєстраційний номер 268.

Згідно загальних положень цього Статуту Харківська караїмська релігійна громада являє собою самостійну релігійну організацію і є незалежною від релігійних об`єднань, створену на добровільних засадах для максимального задоволення релігійних потреб віруючих з метою спільного сповідання та розповсюдження віри. Територія, в межах якої діє громада, є місто Харків. Громада є юридичною особою, має право володіти особистим майном, бути позивачем та відповідачем у суді.

Згідно зі свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А01 № 072093 Харківська Караїмська релігійна громада (ідентифікаційний код юридичної особи 23750873, місцезнаходження : місто Харків, вулиця Кузнєчна,24) є юридичною особою, про що виконавчим комітетом Харківської міської ради проведено державну реєстрацію 31 липня 1995 року .

Метою діяльності громади є найбільш повне задоволення потреб членів громади у віросповіданні караїзму, розповсюдження караїзму.

Розділом 4 Статуту визначено майновий стан та власність громади, зокрема п.п.4.1, 4.3. визначають, що майно громади складається з добровільних пожертвувань громадян і організацій, як українських так і іноземних; громада може мати у власності культові споруди, предмети культу, грошові і валютні цінності, інше майно, необхідне для здійснення статутної діяльності.

Розпорядженням Харківської обласної адміністрації № 642 від 14.12.2005 у власність караїмській релігійній громаді було передано культову будівлю - пам`ятку архітектури, що знаходиться по АДРЕСА_1 .

Згідно розпорядження Харківського міського голови №1382 від 13.06.2006 було видано Харківській Караїмській релігійній громаді свідоцтво про право власності на нежитлову будівлю літ А-2 загальною площею 337,9 кв.м по АДРЕСА_1 та КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» зареєстровано колективне право власності на вказане нежитлове приміщення 29.06.2006.

Вищим органом громади є загальні збори її членів, що скликаються не менш як два рази на рік. Збори вважаються правомочними за умови присутності на засіданні не менш як двох третин від загального числа членів громади.

Розділом 7 цього Статуту визначено, що членом громади може стати кожний громадянин, що сповідає караїзм та зареєстрований в громаді належним чином. Право голосу на загальних зборах громади мають лише члени громади, які досягли 18 років. Членство в громаді виникає шляхом звернення за письмовою заявою чи усною заявою до голови громади. Членство реєструється Правлінням шляхом видачі членського квитка.

На підставі протоколу № 02/12 від 08.02.2012 Загальних зборів Харківської Караїмської релігійної громади, на яких були присутні 11 осіб, а саме: ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_3 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 на порядок денний було винесено питання щодо надання згоди загальними зборами передати в дар нерухоме майно нежитлову будівлю по АДРЕСА_1 , яка належить Харківській Караїмській релігійній громаді. З цього питання слухали ОСОБА_3 , який запропонував, у зв`язку з тим, що в Харківській Караїмській релігійній громаді немає коштів на утримання вищевказаної будівлі, подарувати її ОСОБА_6 , який проживає за адресою: АДРЕСА_2 . За прийняття цього рішення одноголосно проголосували 11 членів громади, уповноваживши від імені Харківської Караїмської релігійної громади провести всі необхідні нотаріальні дії голову релігійної громади ОСОБА_6 .

21.02.2012 Харківська Караїмська релігійна громада в особі голови Джигіта Семена Ілліча, РНОКПП НОМЕР_2 , що діє на підставі Статуту, протоколу № 1 від 20.12.2010 та статті 18 закону України «Про свободу совісті та релігійні громади» уповноважив ОСОБА_3 подарувати від імені Харківської Караїмської релігійної громади ОСОБА_6 належне Харківській Караїмській релігійній громаді нерухоме майно нежитлову будівлю літ. А-2 загальною площею 337, 9 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Довіреність посвідчена 21.02.2012 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Чуприною Г.О. та зареєстрована в реєстрі за № 703. Довіреність видана без права передоручення та дійсна до 21 березня 2012 року.

21.02.2012 між релігійною громадою, від імені якої за довіреністю діяв ОСОБА_3 , укладений договір відповідно до умов якого Харківська Караїмська релігійна громада подарувала, а ОСОБА_6 прийняв у дар нерухоме майно, а саме нежитлову будівлю літ. А-2 загальною площею 337,9 кв. м, вартістю 240000 грн., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Договір посвідчений 21.02.2012 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Чуприною Г.О. та зареєстрований в реєстрі за № 704. (т. 1, а. с. 26).

КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» на підставі вказаного договору дарування 23.02.2012 зареєструвало право власності ОСОБА_6 на вказану нежитлову будівлю.

Згідно із іпотечним договором від 28 лютого 2012 року, укладеним між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 , посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Чуприною Г. О. та зареєстрованим у реєстрі за № 772, ОСОБА_6 , як іпотекодавець передав в іпотеку ОСОБА_4 , як іпотекодержателю на забезпечення виконання зобов`язання, що виникло у ОСОБА_3 на підставі договору позики від 28 лютого 2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Чуприною Г. О. та зареєстрованого в реєстрі за № 770, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , на суму 697 600 грн. що в еквіваленті складає 87 200 дол. США за офіційним курсом 8,00 грн за 1 (один) дол. США.

Як зазначала релігійна громада у позовній заяві збори членів громади не відбувалися, підписи на протоколі загальних зборів від 08 лютого 2012 року підроблені, а спірна будівля незаконно вибула з її власності.

З приводу вказаних обставин стосовно ОСОБА_6 було відкрито кримінальне провадження у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною четвертою статті 358, частиною четвертою статті 190 Кримінального кодексу України. Так 06.04.2013 до ЄРДР за №12013220060001225 заявою ОСОБА_15 були внесені відомості про те, що невстановлені особи на початку 2012 року шахрайським шляхом заволоділи будівлею по АДРЕСА_1 . Для цього використали завідомо сфальсифікований документ, а саме: протокол №02/12 загальних зборів Харківської Караїмської релігійної громади від 08.02.2012, внаслідок чого ОСОБА_6 незаконно отримав право власності на нежитлову будівлю за вказаною адресою.

13.06.2014 ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , було вручено повідомлення про підозру за ч.4 ст.190 КК України - у вчиненні придбання права на майно шляхом обману та зловживання довірою (шахрайство), вчинене за попередньою змовою групою осіб, в особливо великих розмірах, а також за ч. 4 ст.358 КК України - у використанні завідомо підробленого документу.

26.06.2014 було затверджено обвинувальний акт щодо ОСОБА_6 за ч.4 ст.358, ч.4 ст.190 КК України та направлено до суду.

Вказане кримінальне провадження ухвалою Червонозаводського районного суду м. Харкова від 10 березня 2021 року закрито у зв`язку із смертю обвинуваченого ОСОБА_6 на підставі статті 284 Кримінального процесуального кодексу України.

Відповідно до пункту 6.1. Статуту Харківської Караїмської релігійної громади, прийнятого загальними зборами караїмської релігійної громади 22 лютого 2006 року (протокол № 2) та зареєстрованого розпорядженням Харківської обласної державної адміністрації від 17 березня 2006 року № 149 (реєстраційний № 268) вищим органом релігійної громади є загальні збори її членів, що скликаються не менше як два рази на рік. Збори вважаються правомочними за умови присутності на засіданні не менше як двох третин від загальної кількості членів релігійної громади (т. 1, а. с. 13).

У цій справі оспорюється рішення зборів релігійної громади і прийняте ними рішення про безоплатне відчуження майна, належного на праві колективної власності караїмській релігійній громаді, тобто фактично позивач просить втрутитися у діяльність релігійної організації, для чого (втручання) у суду мають бути вагомі підставі з огляду на таке.

Здійснення гарантованого Конституцією України права на свободу світогляду і віросповідання не підлягає обмеженню законом інакше, ніж в інтересах охорони громадського порядку, здоров`я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей (частина друга статті 35 Конституції України).

Держава захищає права і законні інтереси релігійних організацій; сприяє встановленню відносин взаємної релігійної і світоглядної терпимості й поваги між громадянами, які сповідують релігію або не сповідують її, між віруючими різних віросповідань та їх релігійними організаціями; бере до відома і поважає традиції та внутрішні настанови релігійних організацій, якщо вони не суперечать чинному законодавству.

Держава не втручається у здійснювану в межах закону діяльність релігійних організацій.

Релігійна організація зобов`язана додержувати вимог чинного законодавства і правопорядку.

Стаття 9 Конвенції також визначає, що свобода сповідувати свою релігію або переконання підлягає лише таким обмеженням, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Право віруючих на свободу віросповідання, яке включає право кожного сповідувати релігію разом з іншими, передбачає очікування, що віруючі матимуть змогу вільно об`єднуватися без жодного свавільного втручання з боку держави. Будь-які повноваження держави оцінювати легітимність релігійних поглядів є несумісними з її обов`язком, визначеним у практиці Суду, бути нейтральною та безсторонньою (див. рішення ЄСПЛ у справах «Metropolitan Church of Bessarabia and Others v. Moldova», заява № 45701/99, §§ 118, 123; «Hasan and Chaush v. Bulgaria» [GC], заява № 30985/96, § 62).

Одним із засобів користування правом сповідувати певну релігію, особливо для релігійної громади в колективному вимірі цього права, є можливість забезпечити судовий захист громади, її членів та її майна. Таким чином, стаття 9 має розглядатися не тільки у світлі статті 11, а також у світлі статті 6 (див. рішення ЄСПЛ у справі «Metropolitan Church of Bessarabia and Others v. Moldova», § 118).

Враховуючи, що внаслідок укладення оспорюваного договору дарування настали несприятливі наслідки для Харківської Караїмської релігійної громади, адже релігійна організація була позбавлена нерухомого майна культової споруди, де здійснювалося віросповідання, без будь-якої грошової компенсації, суд вважає, що оспорюване внутрішнє рішення релігійної громади порушує базові права людини, цивільні чи майнові права окремих її членів.

Статут Харківської караїмської релігійної громади не встановлює будь-якого врегульованого порядку та чітких критеріїв щодо прийняття членів у релігійну громаду, а також порядку їх обліку та ведення реєстру, які б дали можливість чітко ідентифікувати реальну кількість членів релігійної громади, а також не містить поняття фіксованого членства, процедури прийняття в члени релігійної громади, адже містить варіативність способів його виникнення шляхом звернення за письмовою чи усною заявою. Реєстрація здійснюється шляхом видачі членського квитка.

З огляду на зазначене вище відсутність визначеного у статуті Релігійної громади порядку прийняття до членів громади, фіксованого членства, а також, приймаючи до уваги відсутність належних та допустимих доказів щодо кількості звернень громадян, що сповідують караїзм та зареєстровані в громаді належним чином, а також будь-яких об`єктивних даних щодо видачі членського квитка та його затвердженої форми, суд при визначенні критеріїв, яким мали відповідати члени релігійної громади, які брали участь у загальних зборах громади, враховує встановлені у статуті Релігійної громади критерій членів зборів, відповідність яким може бути об`єктивно встановлена, з перелічених є досягнення 18-річного віку і сповідування караїзму.

За протоколом від 08 лютого 2012 року № 02/12 загальних зборів релігійної громади кількість присутніх на зборах членів релігійної громади склала 11 осіб, в тому числі присутніми були члени релігійної громади ОСОБА_6 та ОСОБА_3 (т. 1, а. с. 8).

Згідно із списком членів релігійної громади станом на 12.01.2012 загальна чисельність складає 32 особи (т. 1, а. с. 109).

Як пояснила у судовому засіданні свідок ОСОБА_14 вона є членом Харківської Караїмської релігійної громади. Її дані зазначені у протоколі від 08 лютого 2012 року № 02/12 загальних зборів релігійної громади та напроти прізвища стоїть підпис, що їй не належить. Ніяких зборів релігійної громади в той день та щодо питання дарування нежитлової будівлі по АДРЕСА_1 , що належить релігійній громаді, не проводилося, рішень не приймалося. Також у вказаному протоколі стоїть, нібито, підпис її чоловіка ОСОБА_16 , який ще до того моменту був інвалідом по зору (сліпий), та ніякого підпису поставити не міг, як не міг і приймати участь у будь-яких зборах без її допомоги. Вважає вказаний протокол підробним, ОСОБА_3 та ОСОБА_6 використали його для незаконного заволодіння майном релігійної громади. Аналогічні показання нею були дані в ході досудового розслідування кримінального провадження щодо шахрайських дій.

Свідок ОСОБА_9 у судовому засіданні пояснив, що є членом Харківської Караїмської релігійної громади з 1995 року. Його прізвище зазначено у протоколі від 08 лютого 2012 року № 02/12 загальних зборів релігійної громади та напроти прізвища стоїть підпис, що йому не належить. Ніяких зборів релігійної громади в той день та щодо питання дарування нежитлової будівлі по АДРЕСА_1 , що належить релігійній громаді, не проводилося, рішень не приймалося. Вважає вказаний протокол фейковим, який ОСОБА_3 та ОСОБА_6 використали для незаконного заволодіння майном релігійної громади. Аналогічні показання ним були дані в ході досудового розслідування кримінального провадження щодо шахрайських дій.

При цьому, п. 6.1. Статуту визначено, що збори вважаються правомочними за умови присутності на засіданні не менше як двох третин від загального числа членів громади.

Оскільки позивач стверджує, що оспорюване рішення загальних зборів релігійної громади прийняте, у тому числі особами, які не були членами цієї громади на той час та відсутність кворуму, він мав вказати, на чому ґрунтуються такі його твердження, тобто вказати на критерії, які дозволяли б суду встановити, чи є певна особа членом громади та надати докази членства у громаді.

Позивач стверджує, що загальна кількість членів Харківської Караїмської релігійної громади складає 40 осіб, при цьому наданий список її членів (а.с.98-99 т.1) не містить дати його складення та містить посилання на назву релігійної спільноти «Карай», що позбавляє можливості встановити його чисельність станом на дату прийняття оскаржуваного рішення загальних зборів та їх належність до Харківської Караїмської релігійної громади.

Список членів, складений секретарем Орак М.С. від 12.01.2012 (а.с.109 т. 1), містить лише 32 особи, у зв`язку з чим також не може бути прийнятий судом до уваги.

Про мінливість та зміну чисельності членів релігійної громади також свідчить протокол загальних зборів Харківської караїмської релігійної громади за № 1 від 14.04.2013, який міститься в матеріалах кримінального провадження № 120132200060001225 від 06.04.2013 (а.кр. пр. 133-134 т. 2), та згідно якого загальна чисельність складає 35 осіб. Крім того, матеріали кримінального провадження на ар.кр.пр. 13 т. 2 містять відомості про створення та діяльність дочірнього підприємства Харківської Караїмської релігійної громади «КАРАЙ» (код ЄДРПОУ 34470041, юридична адреса: місто Харків, вул. Кузнечна, 27).

Таким чином, позивачем не доведено належними засобами доказування, що фактична кількість членів релігійної громади, що визначена у протоколі загальних зборів № 02/12 від 08.02.2012 становить 40 осіб.

З огляду на викладене, у суду відсутні підстави для висновку про порушення Закону при ухваленні оспорюваного рішення релігійної громади і, як наслідок, для втручання у справи релігійної громади шляхом визнання загальних зборів Харківської Караїмської релігійної громади від 08.02.2012 незаконними.

Щодо позовних вимог в частині анулювання протоколу загальних зборів № 02/12 від 08.02.2012 суд зазначає таке.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Вимога щодо захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Оскільки позов у цій справі спрямований на поновлення порушених прав Харківської Караїмської релігійної громади на нежитлову будівлю, суд дійшов висновку про те, що поновлення порушених майнових прав позивача здійснюється шляхом визнання недійсним договору дарування від 21.02.2012, а задоволення вимог про анулювання протоколу № 02/12 від 08.02.2012, не призведе до відновлення майнових прав, які позивач вважає порушеними.

Щодо позовних вимог в частині визнання недійсним договору дарування та анулювання його державної реєстрації.

За положеннями частини першої статті 717 Цивільного кодексу України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Відповідно до частини першої статті 718 Цивільного кодексу України дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі.

Частиною другою статті 719 Цивільного кодексу України визначено, що договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Статтею 720 Цивільного кодексу України сторонами у договорі дарування можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальна громада. Договір дарування від імені дарувальника може укласти його представник. Доручення на укладення договору дарування, в якому не встановлено імені обдаровуваного, є нікчемним.

Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти.

У статті 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину та зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі судового рішення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 06.07.2015 у справі № 6-301цс15 та підтримана Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23.05.2018 у справі № 916/5073/15.

Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а взяті обов`язки підлягають виконанню.

Наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними Верховним Судом, зокрема, у постановах від 20.10.2021 у справі № 910/4089/20 та від 11.04.2023 у справі № 916/2209/21.

За змістом частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до законодавчого визначення правочином є насамперед вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів). У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 20.09.2023 у справі № 910/23621/17, від 03.08.2023 у справі № 904/7930/21, від 01.06.2022 у справі № 912/642/20 та інших.

У статті 203 ЦК України закріплені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, та встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частин першої, третьої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Таким чином, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними, а також доведено наявність порушеного права.

Статтею 13 ЦК України встановлені межі здійснення цивільних прав та передбачено, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. Не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція.

Відповідно до статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що, зокрема, підтверджується змістом частини третьої статті 509 цього Кодексу.

Отже, законодавець, навівши у тексті ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту. Розглядаючи поняття розумності та добросовісності як принципів здійснення суб`єктивних цивільних прав, необхідно враховувати, що розумною є поведінка особи, яка діє у межах, не заборонених їй договором або актами цивільного законодавства (такий висновок наведено у постанові Верховного Суду від 04.09.2020 у справі № 311/2145/19-ц).

У частині другій статті 207 ЦК України визначено, що правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Відповідно до частин першої та другої статті 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов`язків і здійснювати їх через своїх учасників.

Таким чином, цивільну дієздатність, тобто здатність власними діями та у власному інтересі створювати відповідні права та обов`язки юридична особа реалізує через свої органи, які формуються та діють відповідно до установчих документів та вимог законодавства (див. постанову Верховного Суду від 29.10.2019 у справі № 904/355/19).

Правочини юридична особа також вчиняє через свої органи, що з огляду на положення статті 237 ЦК України утворює правовідносини представництва, в яких орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи у правовідносини з третіми особами.

Відповідно до частини другої статті 203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Верховний Суд у постанові від 04.12.2018 у справі № 910/21493/17 вказав, що згідно з вимогами статті 92 ЦК України особи, які виступають від імені юридичної особи, зобов`язані діяти не лише в межах своїх повноважень, але й добросовісно і розумно. З огляду на положення наведеної правової норми та довірчий характер відносин між господарським товариством та його посадовою особою (зокрема, директором чи генеральним директором) протиправна поведінка посадової особи може виражатись не лише в невиконанні нею обов`язків, прямо встановлених установчими документами товариства, чи перевищенні повноважень при вчиненні певних дій від імені товариства, а й у неналежному та недобросовісному виконанні таких дій без дотримання меж нормального господарського ризику, з особистою заінтересованістю чи при зловживанні своїм розсудом, прийнятті очевидно необачних чи марнотратних рішень.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 22.10.2019 у справі № 911/2129/17 зазначила, що юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною право- і дієздатністю (статті 2, 80, 91, 92 ЦК України). При цьому особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

За змістом наведених вище норм матеріального права особи, які виступають від імені юридичної особи, зобов`язані діяти не лише в межах своїх повноважень, але й добросовісно і розумно.

Стаття 203 ЦК України визначає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно частини 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє (частина 1 статті 237 ЦК України).

Важливим є законодавче закріплення, що міститься у частині 1, 3 статті 238 ЦК України, представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Відповідно до викладеної позиції у постанові Верховного Суду від 02.11.2021 у справі № 915/1153/20, юридична особа вчиняє правочини через свої органи, що, з огляду на приписи статті 237 ЦК України утворює правовідношення представництва, в якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи в правовідносини з третіми особами.

Представництво характеризується такими ознаками: цивільні права та обов`язки належать одній особі, а здійснюються безпосередньо іншою; представник вчиняє певні юридичні дії (вчинення виключно фактичних (не юридичних) дій представництвом не охоплюється); представник діє не від свого імені, а від імені іншої особи; представник діє виключно в межах наданих йому повноважень; правові наслідки настають не для представника, а для особи, яку він представляє (висновок Верховного Суду наведений у постанові від 17.03.2021 у справі № 360/1742/18).

Відповідно до правової позиції Верховного Суду викладеній у постанові від 01.02.2023 у справі № 569/19674/19 словосполучення "у своїх інтересах" потрібно розуміти таким чином, що представник не може вчиняти від імені особи, яку він представляє, правочин щодо себе особисто (тобто бути стороною цього правочину) або іншим шляхом на шкоду інтересам довірителя, в тому числі на користь інших осіб, включаючи і тих, представником яких він одночасно є. Отже, якщо представник вчинив правочин не в інтересах довірителя, а у своїх власних, то це є підставою для визнання такого правочину недійсним (аналогічна правова позиція висловлена Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду в постановах від 25 вересня 2019 року у справі № 727/3501/16-ц, від 19 січня 2021 року у справі № 910/12791/19, від 19 травня 2021 року у справі № 642/7417/18, від 10 листопада 2021 року у справі № 757/50762/18-ц).

В свою чергу у пункті 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.10.2019 у справі № 923/876/16 вказано, що представник має завжди діяти у найкращих інтересах довірителя і, відповідно до частини третьої статті 238 ЦК України, представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Згідно частинами 1, 3 статті 244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Відповідно до частини 1 статті 245 ЦК України форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин. Отже, довіреність свідчить про наявність між особою, яка її видала, та особою, якій її видано, правовідносин, які є представницькими відносинами.

Встановлені судовим розглядом обставини свідчать, що при укладенні договору ОСОБА_6 фактично діяв від імені обох сторін правочину - як від імені дарувальника, так і від імені обдаровуваного, що у свою чергу, може свідчити про його заінтересованість у вчиненні правочину, який укладено на його користь.

Надання довіреності Саган П.А. на підписання договору від імені Харківської Караїмської релігійної громади не змінює суті ситуації, а лише створює формальний вигляд дотримання вимог закону.

Крім того, 28 лютого 2012 року, тобто через сім днів після набуття права власності, ОСОБА_6 , як іпотекодавець передав в іпотеку ОСОБА_4 , як іпотекодержателю на забезпечення виконання зобов`язання, що виникло у ОСОБА_3 на підставі договору позики від 28 лютого 2012 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , на суму 697 600 грн., що в еквіваленті складає 87 200 дол. США, що у свою чергу також свідчить про заінтересованість ОСОБА_6 та ОСОБА_3 у відчуженні майна, належного караїмській релігійній громаді.

Відтак, суд дійшов висновку, що фактично правочин укладено однією і тією ж особою через посередництво довіреної особи, а також може мати місце вчинення дій "у своїх інтересах".

Такий спосіб оформлення договору може свідчити про спробу приховати вчинення правочину самим із собою, що є прямим порушенням частини третьої статті 238 ЦК України, якою заборонено представникові вчиняти правочини від імені довірителя у власних інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є.

Крім того, у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження того, що члени релігійної громади погодили такий правочин, адже фактично майно вибуло з колективної власності релігійної громади безоплатно та за відсутності визначених статутом релігійної громади повноважень щодо розпорядження майном.

Відтак, суд дійшов висновку, що договір дарування укладено без належного волевиявлення сторін і з порушенням принципу добросовісності.

Склалися обставини, за яких договір дарування вказує на наявність конфлікту інтересів, ознак фіктивності правочину та порушень вимог статті 238 ЦК України, що може свідчити про укладання договору не з метою реального забезпечення господарських потреб релігійної громади, а для досягнення власної вигоди заінтересованої особи.

Вчинення правочину щодо самого себе, тобто не в інтересах довірителя, а у своїх власних, є підставою для визнання такого правочину недійсним. Правило, передбачене частиною третьою статті 238 ЦК України, покликане гарантувати інтереси особи, яку представляють, від можливих зловживань з боку представника. Зазначене узгоджується також із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 16.05.2019 у справі №401/2995/16-ц, від 10.11.2021 у справі №757/50762/18-ц.

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці. Це підтверджується висновками, що містяться в постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16 тощо.

Визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, а загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені нормами статті 215 ЦК України.

Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 3 ст. 215 ЦК України визначено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За змістом ст. 215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

Отже, з огляду на викладене вище у своїй сукупності, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, враховуючи встановлення обставин того, що оспорюваний правочин укладено однією і тією ж особою через посередництво довіреної особи, його укладення без належного волевиявлення сторін і з порушенням принципу добросовісності, що виключає його вчинення в інтересах релігійної громади, суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги щодо визнання недійсним договору дарування.

При вирішенні позовних вимог щодо анулювання державної реєстрації договору дарування суд зазначає таке.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що в кінцевому результаті ефективний спосіб захисту прав повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування, тобто такий захист повинен бути повним та забезпечувати таким чином мету здійснення правосуддя та принцип процесуальної економії (забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту, як зазначено у Постанові ВП ВС від 25.01.2022 у справі № 143/591/20).

Отже, суд може і повинен обрати той спосіб захисту, який реально поновлює порушене право, навіть якщо сам позивач помилився у його формулюванні, за умови, що цей спосіб не суперечить закон.

Враховуючи, що державна реєстрація речового права на підставі недійсного правочину порушує права та законні інтереси релігійної громади, та приймаючи до уваги, що ОСОБА_6 за життя зареєстрував право власності на нежитлову будівлю, якою не вправі розпоряджатися, та яке є актуальним станом на день розгляду справи, суд дійшов висновку, що відновити становище, яке існувало до порушення, можливо шляхом скасування державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомості.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

За положеннями частини 7 статті 158 ЦПК України у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Керуючись ст. ст. 4, 12-13, 76-78, 81-82, 89, 141, 258-259, 263-266, 354 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позов Харківської Караїмської релігійної громади до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Чуприна Галина Олександрівна, ОСОБА_4 про визнання загальних зборів релігійної громади від 08.02.2012 незаконними, анулювання протоколу загальних зборів за № 02/12 від 08.12.2012, визнання недійсним договору дарування від 21.02.2012 та скасування його державної реєстрації задовольнити частково.

Визнати недійсним договір дарування нежитлової будівлі літ.А-2 загальною площею 337,96 кв.м, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_17 релігійною громадою, ЄДРПОУ 23750873, та ОСОБА_6 ,, РНОКПП НОМЕР_2 , який посвідчений 21.02.2012 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Чуприною Г.О. та зареєстрований в реєстрі за № 704.

Скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_6 , РНОКПП НОМЕР_2 , на нежитлову будівлю літ.А-2 загальною площею 337,96 кв.м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер 15231567, який внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі договору дарування від 21.02.2012, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Чуприною Г.О. та зареєстрованого в реєстрі за № 704.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Застосовані ухвалою Червонозаводського районного суду м.Харкова від 16.04.2014 у справі № 646/2891/18 заходи забезпечення позову щодо накладення арешту на нежитлову будівлю загальної площею 337,9 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання цим рішенням законної сили.

Рішення може бути оскаржено повністю або частково учасниками справи, а також особами, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи, інтереси та (або) обов`язки до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня складення його повного тексту.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 02.07.2026 .

Головуючий Демченко І.М.