Рішення № 137885059, 01.06.2026, Господарський суд Черкаської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2026 року м. Черкаси Справа № 925/1557/25

Господарський суд Черкаської області в складі головуючого судді Чевгуза О.В., з секретарем судового засідання Рябенькою Я.В., за участю представників:

від позивача: Блоха Я.М. адвокат,

від відповідача: Савоста С.В. адвокат

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Господарського суду Черкаської області у місті Черкаси справу

за позовом Приватного акціонерного товариства «Азот»

до Акціонерного товариства «Черкасиобленерго»

про стягнення 23 073 694,74 грн,

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство «Азот» (вул. Героїв Холодного Яру, 72, м. Черкаси, 18030, код ЄДРПОУ 00203826) (ПрАТ «Азот») звернулося до Господарського суду Черкаської області з позовом до Акціонерного товариства «Черкасиобленерго» (вул. Гоголя, 285, м. Черкаси, 18002, код ЄДРПОУ 22800735) (АТ «Черкасиобленерго») про стягнення 5 584 831,57 грн 3 % річних та 17 488 863,17 грн інфляційних втрат за прострочення виконання грошового зобов`язання за договором про постачання електричної енергії від 24.05.2005 № 524-213 (договір).

Сплачений при звернені до суду судовий збір позивач просить стягнути з відповідача.

Ухвалою від 22.12.2025 Господарський суд Черкаської області прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі.

Справа розглядається за правилами загального позовного провадження.

17 лютого 2026 року від відповідача надійшло клопотання, яким він просить суд зменшити розмір заявлених до стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат на 50 %.

У підготовчому засіданні, що відбулося 17.02.2026 за участю обох сторін, суд протокольною ухвалою оголосив перерву у судовому засіданні до 11:00 04.03.2026.

Після перерви представники сторін не з`явилися.

02 березня 2026 року від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою від 04.03.2026 суд задовольнив клопотання представника позивача про відкладення підготовчого засідання, підготовче засідання відклав на 07.04.2026.

11 березня 2026 року від позивача надійшло заперечення на клопотання відповідача про зменшення розміру заявлених до стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат.

Суд протокольною ухвалою від 07.04.2026 закрив підготовче провадження, розгляд справи по суті призначив на 11:00 26.05.2026.

У судовому засіданні, що відбулося 26.05.2026 за участю представників сторін, суд заслухавши вступне слово представників сторін, усні пояснення, перейшов до з`ясування обставин справи та дослідження доказів. Надано можливість представникам сторін на стадії судових дебатів висловити свої правові позиції щодо спірних правовідносин та обмінятись репліками. Позивач позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити у повному обсязі. Відповідач проти позову заперечив повністю. Суд завершив розгляд справи по суті, оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення та час його проголошення.

В порядку статті 240 Господарського процесуального кодексу України (ГПК України) у судовому засіданні 01.06.2026 підписано скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність (стаття 76 ГПК України), допустимість (стаття 77 ГПК України), достовірність (стаття 78 ГПК України) кожного доказу окремо, а також вірогідність (стаття 79 ГПК України) і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Виклад позицій учасників судового процесу.

Позивач обґрунтовував пред`явлений позов тим, що відповідач не повертає надмірно сплачених йому позивачем коштів за послуги із забезпечення перетікання реактивної електроенергії за договором, які були присуджені до стягнення з відповідача на користь позивача за рішенням Господарського суду Черкаської області від 04.08.2020 у справі № 925/1214/18. Рішенням Господарського суду Черкаської області від 13.04.2023 у справі № 17-14-01/1494(925/41/23) стягнуто з відповідача інфляційні втрати та три проценти річних.

За періоди прострочення виконання зобов`язання, що не увійшли у вищевказані судові рішення, позивач здійснив розрахунки, передбачених ст. 625 Цивільного кодексу України (ЦК України) інфляційних втрат в розмірі 17 488 863,17 грн за період з листопада 2022 року по жовтень 2025 року та 3 % річних в розмірі 5 584 831,57 грн за період з 06.12.2022 по 30.11.2025.

Одночасно позивач зазначає, що позовна заява подана з дотриманням строків позовної давності, внаслідок їх продовження на строк дії карантину та воєнного стану й подальшого зупинення його перебігу на строк дії воєнного стану.

Відповідач обґрунтовуючи клопотання про зменшення сум 3 % річних та інфляційних втрат зазначає, що:

з 24 лютого 2022 року на всій території України було введено воєнний стан. З цього періоду здійснення відповідачем господарської діяльності у значній мірі є ускладненим, а відтак і обмеженим. Систематичні масовані ракетні обстріли російською федерацією території України, пов`язана з цим відсутність електроенергії, порушення логістичних маршрутів призвело до зменшення обсягу прибутку, який отримує відповідач від власної господарської діяльності, як Оператор системи розподілу електричної енергії;

є Оператором системи розподілу (ОСР) на території Черкаської області, об`єктом критичної інфраструктури, а саме юридичною особою, яка відповідає за безпечну, надійну та ефективну експлуатацію, технічне обслуговування та розвиток системи розподілу і забезпечення довгострокової спроможності системи розподілу щодо задоволення обґрунтованого попиту на розподіл електричної енергії з урахуванням вимог щодо охорони навколишнього природного середовища та забезпечення енергоефективності, виконує аварійно-ремонтні роботи з відновлення ліній електропередач, зокрема і після ракетних ударів рф. Також, відповідача віднесено до переліку підприємств, які мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави;

контрагент відповідача, зокрема, яким є позивач, не виконує своїх зобов`язань з оплати за надані послуги з компенсації перетікань реактивної електричної енергії. Розмір заборгованості позивача перед відповідачем підтверджується безпосередньо процесуальними документами у справах № 17 14-01/1494 (925/1031/23), № 925/928/24 та № 925/773/25;

вжиття відповідачем заходів щодо стягнення заборгованості з боржників в судовому порядку;

прострочення виконання свого грошового зобов`язання, допущене відповідачем, не завдало позивачу збитків.

Відповідач наголошує на тому, що незважаючи на вказані обставини та труднощі, АТ «Черкасиобленерго» продовжує виплачувати заробітну плату своїм працівникам, сплачувати податки до бюджету, відновлювати енергосистему, а отже підтримує економіку України в цей непростий час. Просить суд взяти до уваги майновий стан сторін і оцінити співвідношення розміру заявлених позивачем нарахувань, зокрема з розміром збитків кредитора, врахувати інтереси обох сторін. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення заявлених нарахувань. Відповідач вважає справедливою, доцільною, обґрунтованою та такою, що цілком відповідає принципу верховенства права, необхідність зменшення розміру нарахованих трьох відсотків річних та інфляційних втрат на 50 %.

Відповідач посилається на ч. 3 ст. 551 ЦК України та правові позиції, наведені в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.02.2019 у справі № 910/9765/18, в постанови від 18 березня 2020 року по справі № 902/417/18 Великою палатою Верховного Суду.

Позивач не погоджується з наявністю наведених відповідачем підстав для зменшення розміру 3 % річних та інфляційних втрат та повністю заперечує щодо клопотання відповідача.

Посилаючись на численну судову практику, позивач зазначає, що проценти річних та інфляційні втрати, передбачені ст. 625 ЦК України, становлять особливий компенсаційний вид відповідальності, встановлений законом і в розумінні ст. 549 ЦК України не є штрафними санкціями та не можуть бути зменшені на підставі ст. 551 ЦК України.

Відповідач підписав договір, погодивши всі істотні умови договору, тобто взяв на себе зобов`язання, однак своїх зобов`язань щодо повернення надмірно сплачених коштів за договором жодним чином не виконав, що і стало підставою для звернення позивача з позовом до суду. Тому є очевидним, що відповідач не вжив всіх заходів до належного виконання своїх договірних зобов`язань перед позивачем в повному обсязі

Невиконання перед боржником зобов`язань його контрагентами, віднесення відповідача до переліку підприємств, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, вжиття заходів щодо стягнення заборгованості з боржників в судовому порядку не є згідно з чинним законодавством підставами для звільнення відповідача від сплати процентів річних та інфляційних втрат за прострочення виконання фінансового зобов`язання.

Позивач вважає необґрунтованим твердження відповідача, що допущене ним прострочення виконання свого грошового зобов`язання не завдало збитків позивачу, адже в умовах повномасштабної війни в Україні підприємство залишилось чи не єдиним великим підприємством хімічної галузі України, яке продовжує виробляти мінеральні добрива та поставляти їх аграріям. Позивач, як і відповідач, належить до великих платників податків, на якому працевлаштована значна кількість працівників.

Забезпечення стабільного фінансового стану є одним із основних принципів діяльності підприємства, адже суттєво впливає на створення умов для його надійності, безпечності і ефективності функціонування та розвитку національної економіки. Своєчасне надходження коштів за продукцію/надані послуги тощо є надважливими елементом безперебійної роботи підприємства та відповідно вчасність та повнота здійснення розрахунків відповідачем за договором суттєво впливає на можливість виконання позивачем своїх функцій в межах його господарської діяльності. Невиконання відповідачем своїх зобов`язань з повернення надмірно сплачених коштів за договором призвело до несприятливих наслідків для позивача, адже значна, неповернута протягом 10 років дебіторська заборгованість відповідача вкрай негативно впливає на економічний стан позивача.

Поряд з цим, позивач зазначає, що у даній справі відповідачем не надано до суду належних та допустимих доказів збитковості його підприємницької діяльності та неможливості оплати заборгованості у встановлені договором строки з причин, що об`єктивно не залежать від останнього та відповідно не надано жодних доказів існування обставин, які перешкоджали виконати свої грошові зобов`язання перед позивачем протягом майже 10 років в період з 2015 року по 16.12.2025 (момент звернення до суду з позовом).

Просить взяти до уваги, що умови укладеного договору не передбачають звільнення відповідача від відповідальності за неповернення надмірно сплачених коштів і не ставлять у залежність від зобов`язань відповідача перед третіми особами.

Згідно з усталеною судовою практикою нарахування на суму боргу трьох процентів річних та інфляційних втрат відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Зменшення розміру інфляційних та річних процентів у зв`язку з тривалим порушення АТ «Черкасиобленерго» своїх грошових зобов`язань за договором без поважних причин до 50 % відсотків не забезпечить баланс інтересів сторін справи та призведе до фактичного звільнення відповідача від сплати таких санкцій без належних правових підстав, безпідставно поклавши негативні фінансові наслідки такого порушення грошового зобов`язання відповідачем саме на позивача.

За загальним правилом, закріпленим в ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання через відсутність у нього необхідних коштів.

Правовідносини у справі № 902/417/18 та № 925/1557/25 не є тотожними за встановленими фактичними обставинами, а тому висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у справі № 902/417/18 та на які посилається відповідач, не можуть бути застосовані до правовідносин у даній справі.

Позивач окремо звертає увагу суду, що висновок про відсутність підстав для зменшення інфляційних втрат та відсотків річних, які обраховані, виходячи з розміру, встановленого ст. 625 ЦК України, тобто у розмірі 3 % річних, викладений у пунктах 118, 127 у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2025 у справі № 903/602/24 та у постанові Верховного Суду від 07.09.2021 у справі № 927/184/13г(927/1074/20).

Фактичні обставини справи.

Господарський суд Черкаської області рішенням від 04.08.2020 у справі № 925/1214/18 за позовом Публічного акціонерного товариства «АЗОТ» до Публічного акціонерного товариства «Черкасиобленерго» про стягнення 104 149 157,88 грн позов задовольнив частково і стягнув з Публічного акціонерного товариства «Черкасиобленерго» на користь Публічного акціонерного товариства «Азот» 62 338 334,09 грн надмірно сплачених грошових коштів, 22 161 711,58 грн інфляційних втрат, 5 166 433,48 грн три проценти річних та 616 700,00 грн витрат зі сплати судового збору.

Зазначеним рішенням, яке набрало законної сили і наразі є чинним, були встановлені, зокрема, такі обставини:

- 24 травня 2005 року ПАТ «Азот» як споживач та Публічне акціонерне товариство «Черкасиобленерго» як постачальник уклали договір про постачання електричної енергії № 524-213, згідно з умовами якого постачальник зобов`язався постачати споживачу електричну енергію, а споживач зобов`язався сплачувати постачальнику електричної енергії її вартість та здійснювати інші платежі згідно з умовами договору, в тому числі із оплати послуг із забезпечення перетікань реактивної електричної енергії;

- Публічне акціонерне товариство «Азот» надміру сплатило Публічному акціонерному товариству «Черкасиобленерго» 62 338 334,09 грн плати за послуги із забезпечення перетікань реактивної електричної енергії, яку Публічне акціонерне товариство «Черкасиобленерго» зобов`язане було повернути Публічному акціонерному товариству «Азот», але не зробило цього;

- за неповернення надмірно сплачених коштів у сумі 62 338 334,09 грн Публічне акціонерне товариство «Азот» на цю суму коштів нарахувало Публічному акціонерному товариству «Черкасиобленерго» до сплати передбачені ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України три проценти річних в сумі 5 166 433,47 грн за період прострочення з 26.11.2015 по 21.11.2018 та інфляційні втрати в сумі 22 161 711,58 грн за період з грудня по 21.11.2018.

В подальшому Публічне акціонерне товариство «Азот» було перейменоване у Приватне акціонерне товариство «Азот», що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Господарський суд Черкаської області рішенням від 13.04.2023 у справі № 17-14-01/1494(925/41/23), у якій брали участь ті самі сторони, стягнув з відповідача інфляційні витрати в сумі 31 952 621,79 грн за період з грудня 2018 року по жовтень 2022 року, 3 % річних в сумі 7 552 331,87 грн за період з 22.11.2018 по 05.12.2022. Вказане рішення набрало законної сили.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України встановлені у рішеннях обставини не доказуються при розгляді цієї справи, у якій беруть участь ті самі сторони.

В подальшому Публічне акціонерне товариство «Черкасиобленерго» було перейменовано в Акціонерне товариство «Черкасиобленерго».

Позивач зазначає, що відповідач продовжує зволікати з виконанням судового рішення від 04.08.2020 у справі № 925/1214/18, яке залишається невиконаним в частині сплати основного боргу.

У вказаній справі позивач здійснив розрахунок трьох процентів річних та інфляційних втрат за порушення відповідачем строків виконання грошового зобов`язання за договором.

Предметом даного спору є стягнення інфляційних втрат в розмірі 17 488 863,17 грн за період з листопада 2022 року по жовтень 2025 року та 3 % річних в розмірі 5 584 831,57 грн за період з 06.12.2022 по 30.11.2025.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Судом встановлено, що зобов`язання відповідача щодо повернення позивачу надмірно сплачених коштів в сумі 62 338 334,09 грн виникло з договору про постачання електричної енергії № 524-213.

Частиною 1 статті 626 ЦК України унормовано, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 629 ЦК України унормовано, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтями 525, 526, 530 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Згідно з ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Такі ж висновки викладені в постановах Верховного Суду від 22.07.2025 у справі № 910/4747/24, від 20.05.2025 у справі № 916/2098/24.

Вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції, а також трьох процентів річних є правом кредитора, яким останній наділений у силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

Такий висновок наведено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05 липня 2019 року у справі № 905/600/18.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) звернула увагу на те, що інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов`язання. Тому зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24 квітня 2024 року у справі № 657/1024/16-ц (провадження № 14-5цс23) зауважила, що оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18) вказала, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема примусове виконання обов`язку в натурі.

Відповідно до статті 18 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Суд за допомогою калькулятора санкцій апаратного комплексу «Еліт: Ліга Закон» здійснив перерахунок сум інфляційних втрат та 3 % річних з урахуванням періодів прострочення, встановив, що такі нарахування відповідають вимогам чинного законодавства, умовам договору та фактичним відносинам, що склались між сторонами, а отже позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню в заявленому розмірі, а саме 5 584 831,57 грн трьох процентів та 17 488 863,17 грн інфляційних втрат.

Щодо можливості зменшення судом розміру інфляційних втрат та процентів річних.

Як уже зазначалося, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 Цивільного кодексу України).

Оскільки сторони не встановлювали в договорі іншого розміру процентів річних, то у цій справі до спірних правовідносин щодо нарахування процентів річних на заборгованість слід застосовувати положення частини другої статті 625 Цивільного кодексу України.

За змістом вищенаведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Такі висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19), від 07 лютого 2024 року у справі № 910/3831/22 (провадження № 12-45гс23).

Інфляційні втрати та проценти річних є спеціальним видом цивільно-правової відповідальності за прострочення грошового зобов`язання і входять до складу такого зобов`язання (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05 липня 2019 року у справі № 905/600/18).

Законодавець в главі 24 Господарського кодексу України врегулював загальні засади відповідальності учасників господарських відносин таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19) дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.07.2025 у справі № 903/602/24 зазначає, що у справі № 902/417/18 зроблено загальний висновок про можливість суду за певних умов зменшити розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, тоді як підстави для такого зменшення процентів річних суд повинен установлювати в кожному конкретному випадку.

Законодавство не містить переліку підстав для зменшення процентів річних. Такими підставами можуть бути, зокрема, дії боржника, спрямовані на належне виконання зобов`язання, ступінь вини боржника, міра виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін, інші інтереси сторін, дії чи бездіяльність кредитора, очевидна неспівмірність заявленої суми процентів річних порівняно із сумою боргу, а також інші підстави, підтверджені конкретними обставинами справи.

Заявляти про наявність підстав для зменшення процентів річних та доводити, що вони підтверджуються конкретними обставинами справи, має саме боржник, а суд з огляду на наявні в матеріалах справи докази має надати оцінку обґрунтованості таких доводів та вирішити питання про можливість зменшення процентів річних.

Також при вирішенні питання про зменшення процентів річних суд має враховувати принципи розумності, справедливості, пропорційності та дотримуватись балансу між інтересами боржника і кредитора.

До того ж у постанові від 05 червня 2024 року у справі № 910/14524/22 (провадження № 12-4гс24) Велика Палата Верховного Суду зазначала, що зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, є правом, а не обов`язком суду і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів.

З огляду на зазначені правові висновки Верховного Суду та наведені в постанові від 02.07.2025 у справі № 903/602/24 висновки Великої Палати Верховного Суду, враховуючи правову природу процентів річних як визначеної законом плати боржника за користування грошовими коштами кредитора, їх розмір може бути зменшено.

При цьому суд при визначенні розміру, до якого можна зменшити проценти річних, обмежений нормою частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, яка визначає, що боржник має сплатити кредитору три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) від простроченої суми.

Отже, саме три проценти річних є законодавчо встановленим розміром процентів річних, які боржник повинен сплатити у разі неналежного виконання грошового зобов`язання. Три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) є мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов`язання боржником. Тому зменшення судом процентів річних можливе лише до такого розміру, тобто не менше ніж три проценти річних.

Відтак розмір процентів річних, який становить законодавчо встановлений розмір трьох процентів річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), не підлягає зменшенню судом.

Інфляція це знецінювання грошей і безготівкових коштів, що супроводжується ростом цін на товари і послуги (Методологічні положення щодо організації статистичного спостереження за змінами цін (тарифів) на спожиті товари (послуги) і розрахунку індексу споживчих цін, затверджені наказом Державного комітету статистики України від 14 листопада 2006 року № 519).

Інфляційні втрати є наслідком інфляційних процесів в економіці, вони об`єктивно виникають унаслідок знецінення грошових коштів, а їх стягнення є компенсацією за понесені втрати.

Компенсація кредитору інфляційних втрат згідно з положеннями частини другої статті 625 Цивільного кодексу України є мінімальною гарантією захисту його інтересів, яка забезпечує збереження цінності грошових коштів протягом прострочення оплати боржником відповідних товарів, робіт чи послуг.

Інфляційні втрати не є штрафними санкціями чи платою боржника за користування коштами кредитора, вони, як уже зазначалося, входять до складу грошового зобов`язання і є способом захисту майнового права та інтересу. Тому, на відміну від процентів річних, суд не може зменшити розмір інфляційних втрат.

Верховний Суд у своїй практиці послідовно дотримується правової позиції щодо неможливості зменшення розміру інфляційних втрат - висновки про це викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05 жовтня 2023 року у справі № 904/4334/22, від 24 січня 2024 року у справі № 917/991/22, від 01 жовтня 2024 року у справі № 910/18091/23 та від 05 листопада 2024 року у справі № 902/43/24, а також у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 13 березня 2024 року у справі № 712/4975/22.

Отже Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.07.2025 у справі № 903/602/24 виснувала, що суд може зменшити розмір процентів річних у кожному конкретному випадку з урахуванням таких підтверджених обставинами справи підстав, зокрема, як дії боржника, спрямовані на належне виконання зобов`язання, ступінь вини боржника, міра виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін, інші інтереси сторін, дії чи бездіяльність кредитора, очевидна неспівмірність заявленої суми процентів річних порівняно із сумою боргу тощо, а також дотримуючись принципів розумності, справедливості, пропорційності та балансу між інтересами боржника і кредитора.

Заявляти про наявність підстав для зменшення процентів річних та доводити, що вони підтверджуються конкретними обставинами справи має саме боржник, а суд з огляду на наявні в матеріалах справи докази має надати оцінку обґрунтованості таких доводів та вирішити питання про можливість зменшення процентів річних.

Розмір процентів річних, який становить три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), - це законодавчо встановлений та мінімальний розмір процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов`язання боржником, не підлягає зменшенню судом.

Інфляційні втрати не є штрафними санкціями чи платою боржника за користування коштами кредитора, вони входять до складу грошового зобов`язання і виступають способом захисту майнового права та інтересу. Тому, на відміну від процентів річних, суд не може зменшити розмір інфляційних втрат.

Проценти річних позивач нарахував у розмірі, який є законодавчо встановленим та мінімальним розміром процентів річних.

З огляду на викладене господарський суд залишає без задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру заявлених до стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних на 50 %.

За таких обставин позов підлягає задоволенню повністю.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частина 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до пункту 5 частини 4 статті 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах № 910/13407/17, № 915/370/16 та № 916/3545/15.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.

Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 238 ГПК України у резолютивній частині рішення зазначаються відомості про розподіл судових витрат.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір покладається, зокрема, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позовні вимоги задоволені повністю, сплачена сума судового збору підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача у сумі 346 105,42 грн.

Керуючись статтями 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Акціонерного товариства «Черкасиобленерго» (вул. Гоголя, 285, м. Черкаси, 18002, код ЄДРПОУ 22800735) на користь Приватного акціонерного товариства «Азот» (вул. Героїв Холодного Яру, 72, м. Черкаси, 18030, код ЄДРПОУ 00203826)

5 584 831, 57 грн три проценти річних,

17 488 863, 17 грн інфляційних втрат

346 105, 42 грн витрат зі сплати судового збору.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги на рішення, рішення набирає законної сили після прийняття судом апеляційної інстанції судового рішення.

Рішення може бути оскаржене до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене та підписане 02 липня 2026 року.

Суддя О.В. Чевгуз