Ухвала суду № 137884923, 01.07.2026, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

8-й під`їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

УХВАЛА

01 липня 2026 року м. ХарківСправа № 922/1843/26

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аріт К.В.

при секретарі судового засідання Христенко І.С.

розглянувши матеріали справи

за позовом Дергачівської окружної прокуратури, м.Дергачі в інтересах держави в особі Харківської обласної державної адміністрації, м.Харків до Релігійної громади (парафія) Архангело-Михайлівського храму Харківської єпархії української православної церкви, смтПересічна про витребування майна за участю представників:

прокурор - Домашина Є.О. (посвідчення №072858 від 01.03.2023);

позивача - Скубак Н.В. (самопредставництво);

відповідача - не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

26.05.2026 року керівник Дергачівської окружної прокуратури звернувся до Господарського суду Харківської області в інтересах держави в особі Харківської обласної державної адміністрації з позовною заявою до Релігійної громади (парафія) Архангело-Михайлівського храму Харківської єпархії Української православної церкви, в якому просить суд витребувати від Релігійної громади (Парафії) Архангело-Михайлівського храму Харківської єпархії Української православної церкви (код ЄРДПОУ 24336265) на користь держави в особі Харківської обласної державної (військової) адміністрації (код ЄДРПОУ 23912956) об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 1712176863220 культову будівлю та майно «Архангело-Михайлівської церкви», розташованої за адресою: Харківська обл., Харківський р-н, селище Пересічне, вул. Коваленка, буд. 48-А, загальною площею 450 кв.м, із складовими частинами: громадський будинок літ. "А-1" (Храм) площею 367,80 кв.м; нежитлова будівля літ. «Б-1», площею 23,10 кв.м., з ганком літ. «б»; нежитлова будівля літ. «В-1», площею 59,10 кв. м, з прибудовою літ «В1-1», прибудовою літ.«В2-1», тамбуром літ. «в»; надвірні будівлі: сарай літ. «Г», сарай літ. «Д», вбиральня літ.«Е», колодязь літ. «К», № 1 ворота, № 2 ворота, № 3 огорожа, сарай літ. «Ж».

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 01.06.2026 року відкрито провадження у справі №922/1843/26 за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 30 червня 2026 року.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 03.06.2026 року виправлено технічну описку в ухвалі Господарського суду Харківської області від 01.06.2026 року по справі №922/1843/26, зазначивши в пункті другому резолютивної частини ухвали вірну дату підготовчого засідання - "01" липня 2026 року.

10.06.2026 року представник позивача надав до суду пояснення по справі (вх.№14165), в яких позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

17.06.2026 року представник відповідача надав до суду відзив на позовну заяву (вх.№14679), в якому просить суд залишити позов без розгляду, у зв`язку з відсутністю у Прокурора підстав для представництва інтересів держави в суді (ст. 226 ГПК України, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 03.12.2025 № 6-р(ІІ)/2025). У разі розгляду спору по суті - відмовити у задоволенні позову повністю з підстав, наведених у цьому відзиві, та врахувати заяву про застосування позовної давності (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Відповідач зазначає, що Прокурором не доведено:

- наявності конституційних підстав для представництва інтересів держави, оскільки виключність випадку визначена прокурором самостійно, а компетентний орган за обізнаності не вбачав підстав для позову;

- того, що позиція Прокурора не суперечить раніше зайнятій державою позиції: у справі № 520/14688/24 (рішення набрало законної сили 01.10.2024) держава, виходячи з права власності Парафії, домоглася покладення на неї обов`язків власника, а нова позиція Позивача і Третьої особи у поясненнях від 10.06.2026 не мотивована та суперечить їхнім же письмовим доказам у справі;

- того, що спірний об`єкт вилучено з цивільного обороту: пам`ятка має місцеве значення, відсутня у Переліку № 574-VI, а закон прямо допускає приватну власність на пам`ятки;

- права державної власності на спірний об`єкт належними та допустимими доказами: не надано ні облікової документації щодо самої будівлі як молитовні (фактична передумова ст. 366 АК УРСР 1927 року), ні договору про передачу будівлі громаді, ні спеціальної постанови за Декретом 1919 року, ні доказів самого факту вибуття майна з державної власності - тоді як громада є офіційно визнаним користувачем храму з 1945 року;

- будь-яких підстав для витребування надвірних будівель (Б-1, В-1, сараї, вбиральня, колодязь, ворота, огорожа), які не є культовими спорудами і не охоплюються навіть теорією Прокурора;

- недобросовісності Відповідача, що є обов`язковою умовою задоволення віндикаційного позову;

- пропорційності втручання у право власності з урахуванням ст. 1 Першого протоколу до ЄКПЛ та релігійного призначення об`єкта.

Також, 17.06.2026 року представник відповідача надав до суду заяву про розгляд справи без участі відповідача, та зазначав, що позовні вимоги не визнає та заперечує проти їх задоволення у повному обсязі з підстав, докладно викладених у відзиві на позовну заяву. Зокрема, Відповідач наполягає на відсутності у Прокурора підстав для представництва інтересів держави; недоведеності права державної власності на спірний об`єкт; оборотоздатності пам`ятки місцевого значення, не включеної до Переліку, затвердженого Законом України від 23.09.2008 № 574-VI; суперечливості поведінки держави, яка у справі № 520/14688/24 виходила з права власності Відповідача; добросовісності Відповідача та непропорційності витребування майна (ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 9 Конвенції). Відповідач просить суд залишити позов без розгляду, а в разі розгляду спору по суті - відмовити у задоволенні позову повністю, застосувавши за заявою Відповідача наслідки спливу позовної давності (ч. 4 ст. 267 ЦК України); судові витрати покласти на Позивача.

18.06.2026 року прокурор надав до суду відповідь на відзив (вх.№14855), в якій позовні вимоги підтримує у повному обсязі.

19.06.2026 року представник відповідача надав до суду заперечення на відповідь на відзив (вх.№14966), в яких також просить суд залишити позов без розгляду.

Надані документи прийняті судом до розгляду та долучені до матеріалів справи.

В підготовчому засіданні 01.07.2026 року прокурор заперечував щодо клопотання відповідача про залишення позову без розгляду.

Представник позивача у підготовчому засіданні 01.07.2026 року заперечував проти задоволення клопотання відповідача про залишення позову без розгляду.

Представник відповідача у підготовче засідання 01.07.2026 року не з`явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Розглянувши клопотання відповідача про залишення позову без розгляду, суд зазначає наступне.

Відповідач посилається на висновки рішення Конституційного Суду України у справі за конституційною скаргою ТОВ "Рейнір Бізнес Груп" щодо відповідності Конституції України (конституційності) приписів абзацу першого частини третьої, абзаців першого, другого, третього частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII (щодо представництва прокурором інтересів держави в суді) від 3 грудня 2025 року № 6-р(II)/2025 Справа № 3-28/2024(59/24).

За твердженнями відповідача, у п. 4.2 Рішення Конституційний Суд України прямо наголосив, що стаття 131-1 Конституції України уповноважує прокуратуру на представництво інтересів держави в суді виключно у виключних випадках та в порядку, що визначені законом, а не у випадках, які прокуратура визначає самостійно.

Водночас, як зазначає відповідач, Прокурор самостійно кваліфікував випадок як «виключний», що прямо суперечить позиції Конституційного Суду обґрунтовуючи право на представництво, Прокурор посилається на бездіяльність Харківської обласної державної (військової) адміністрації та самостійно визначає цей випадок «виключним» з огляду на охорону культурної спадщини та воєнний стан. Саме таку модель - коли прокурор сам кваліфікує підставу свого втручання - Конституційний Суд України визнав неприпустимою. Виключність випадку має визначатися законом, а не розсудом органу прокуратури. Відтак обґрунтування представництва у цій справі не відповідає вимогам ст. 131-1 Конституції України у тлумаченні, наданому Конституційним Судом України.

Та обставина, що визнані неконституційними приписи втрачають чинність лише з 01.01.2027, наведеного не спростовує. Рішенням № 6-р(ІІ)/2025 Конституційний Суд України надав тлумачення ст. 131-1 Конституції України, згідно з яким прокурор не вправі самостійно визначати виключність випадку для представництва; це тлумачення стосується змісту конституційної норми, а не лише чинності окремих приписів закону, і підлягає врахуванню судом уже під час розгляду цієї справи.

Судом встановлено, що у відповідності до ч. 4 ст. 23 ЗУ "Про прокуратуру" Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

{Абзац третій частини четвертої статті 23 визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), згідно з Рішенням Конституційного Суду № 6-р(II)/2025 від 03.12.2025 }

Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

Вказаним рішенням Конституційний Суд України ухвалив:

1. Визнати такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), абзаци перший, другий, третій частини четвертої статті 23 Закону України „Про прокуратуру від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами.

2. Визнати такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України „Про прокуратуру від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами в тім, що вони надають прокуророві можливість здійснювати представництво інтересів держави в суді у зв`язку з нездійсненням або неналежним здійсненням захисту цих інтересів органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.

3. Окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами, визнані неконституційними, втрачають чинність із 1 січня 2027 року.

4. Рішення Конституційного Суду України не поширюється на правовідносини щодо представництва прокурором інтересів держави в суді, які виникли під час чинності окремих приписів абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України „Про прокуратуру від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами, визнаних неконституційними, та продовжують існувати після втрати ними чинності.

5. Рішення Конституційного Суду України є обов`язковим, остаточним та таким, що не може бути оскаржено.

У рішенні зазначається, що участь прокурора в судових провадженнях поза сферою кримінального права не має ставити під сумнів реалізацію конституційного права на судовий захист, гарантованого ст. 55 Основного Закону, для суб`єктів, прав та інтересів яких це стосується, а також дотримання основних засад судочинства, що їх визначено, зокрема, пп. 1, 3 ч. 2 ст. 129 Конституції.

Вирішуючи питання про відповідність Конституції абз. 1 ч. 3 ст. 23 Закону в частині «прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави», КС виходив із того, що об`єктивно неможливо вичерпно визначити в законі зміст поняття «інтереси держави» без ризику істотного зниження ефективності здійснення відповідної функції прокуратури, з покладеного на прокурора обов`язку доводити підстави для представництва, а також із того, що здійснення представництва прокурором порушених чи загрожених інтересів держави можливе лише після підтвердження судом наявності підстав для цього. З огляду на це Суд дійшов висновку, що абз.1 ч. 3 ст. 23 Закону у відповідному аспекті не суперечить Конституції.

Водночас Суд наголосив, що законодавець має обов`язок та не позбавлений можливості конкретизувати перелік випадків представництва прокурором інтересів держави в суді, зокрема вказавши на критерії/ ознаки їх установлення, для визначення меж дискреції прокурора та суду без шкоди для ефективності виконання прокуратурою покладеної на неї функції.

Невизначення в законі меж дискреції для прокурора і суду, які розв`язують питання про наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, має наслідком можливість керуватися цим органам фактично лише власним суб`єктивним розумінням того, що означає «не здійснює» або «неналежним чином здійснює». Це вказує на те, що дискреція прокурора та суду, яка випливає зі змісту відповідних приписів абз. 1 ч. 3 ст. 23 Закону, є такою, що її межі не визначені законом чітко і зрозуміло.

Нечіткість визначення відповідних випадків представництва прокурором інтересів держави в суді та підстав його звернення до суду не забезпечує юридичної визначеності для інших суб`єктів владних повноважень та заінтересованих учасників суспільних відносин та створює суттєві ризики, реальну загрозу порушення основних засад судочинства, закріплених пп. 1, 3 ч. 2 ст. 129 Конституції, ще на стадії звернення прокурора до суду та істотно ускладнює реалізацію учасниками процесу конституційного права на судовий захист.

З огляду на зазначене, Суд дійшов висновку, що окремі приписи абз. 1 ч.3 ст.23 Закону в тім, що вони надають прокуророві можливість здійснювати представництво інтересів держави в суді у зв`язку з нездійсненням або неналежним здійсненням захисту цих інтересів органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, суперечать також ст. 55, пп. 1, 3 ч. 2 ст. 129 Конституції.

Водночас, Суд визнав такими, що відповідають Конституції, абзаци перший, другий, третій ч. 4 ст. 23 Закону.

Конституційний Суд України постановив у своєму рішенні (ч. 9), що згідно з частиною першою статті 97 Закону України „Про Конституційний Суд України" Конституційний Суд України у рішенні може встановити порядок і строки їх виконання, а також зобов`язати відповідні державні органи забезпечити контроль за виконанням рішення, додержанням висновку. Установивши невідповідність Конституції України (неконституційність) окремих приписів абзацу першого частини третьої статті 23 Закону, Конституційний Суд України вважає за потрібне реалізувати своє повноваження, визначене частиною другою статті 152 Конституції України, та відтермінувати втрату ними чинності після ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Обираючи такий підхід, Конституційний Суд України враховує передусім, що в період дії воєнного стану в Україні вагомою є потреба усебічно забезпечити захист інтересів держави Україна та стабільність конституційного правопорядку, й виходить із того, що неперервність виконання прокуратурою визначених Конституцією України функцій є важливою передумовою належного функціонування держави в умовах воєнного стану.

Конституційний Суд України також вважає за доцільне не поширювати дію цього Рішення на правовідносини щодо представництва прокурором інтересів держави в суді, які виникли під час чинності окремих приписів абзацу першого частини третьої статті 23 Закону та продовжують існувати після втрати ними чинності.

Отже суд дійшов висновку, що навіть після набрання чинності із 01 січня 2027 окремими приписами абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII, які визнані неконституційними, буде застосовуватися загальне правило, викладене у ч. 4 резолютивної частини вказаного рішення КС, в якому зазначено, що Рішення Конституційного Суду України не поширюється на правовідносини щодо представництва прокурором інтересів держави в суді, які виникли під час чинності окремих приписів абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами, визнаних неконституційними, та продовжують існувати після втрати ними чинності.

Саме такий випадок має місце за участі прокурора у даній справі, позов в якій подано в інтересах держави.

Таким чином, враховуючи, що у контексті даної справи правовідносини щодо представництва прокурором інтересів держави в суді виникли під час чинності окремих приписів абз. 1 ч. 3 ст. 23 Закону (станом на момент звернення до суду з відповідним позовом абз. 1 ч. 3 ст. 23 Закону не втратив чинності), відтак вони продовжують існувати після втрати ними чинності на підставі рішення суду конституційної юрисдикції, що ухвалено 03.12.2025.

Враховуючи зазначене, суд не може спиратися на висновки Конституційного Суду України за вказаним рішенням як на підставу для залишення позову без розгляду у справі №922/1843/26, у зв`язку з чим відмовляє у задоволенні клопотання відповідача (Релігійної громади (парафія) Архангело-Михайлівського храму Харківської єпархії української православної церкви) про залишення позову без розгляду (вх.№14679 від 17.06.2026, №14966 від 19.06.2026).

Відповідач також зазначає, що компетентний орган за обізнаності не вбачав підстав для позову.

Положення пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".

Відповідно до абзаців 1, 2 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци 1-3 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

Аналіз частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: - якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; - у разі відсутності такого органу.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Нездійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Аналогічна правова позицію викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 року у справі №806/1000/17 та від 20.09.2018 року у справі №924/1237/17.

Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, вжиття прокурором всіх передбачених чинним законодавством заходів, які передують зверненню прокурора до суду для здійснення представництва інтересів держави, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.

Суд зобов`язаний дослідити: чи знав відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.

Обставини дотримання прокурором процедури, встановленої частинами 3 та 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, підлягають з`ясуванню судом незалежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах, оскільки відповідно до положень статей 53, 174 Господарського процесуального кодексу України недотримання такої процедури унеможливлює розгляд заявленого прокурором позову по суті. У той же час відповідний уповноважений орган, виконуючи свої функції, не позбавлений можливості самостійно звернутися до суду з позовом з метою захисту інтересів держави.

При цьому саме лише посилання у позовній заяві прокурора на те, що орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження із захисту державних інтересів, без доведення цього відповідними доказами, не є достатнім для прийняття судом рішення в такому спорі по суті, оскільки за змістом абзацу 2 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом правових підстав для представництва.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Як вбачається із матеріалів справи, на підставі ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює орган місцевого самоврядування, прокурор неодноразово звертався безпосередньо до Харківської обласної державної (військової) адміністрації та Департаменту культури і туризму Харківської обласної державної адміністрації з листами від 29.09.2025 № 57-113-2895ВИХ-25, від 29.09.2025 № 57-113-2897ВИХ-25, від 08.01.2026 № 57-113-62ВИХ-26, у яких викладено виявлені порушення вимог законодавства про власність, про культурну спадщину, неправомірного оформлення права власності на пам`ятку архітектури місцевого значення та запитано про вжиті заходи реагування до усунення цих порушень або причини невжиття таких заходів з метою захисту інтересів держави в судовому порядку окружною прокуратурою.

Харківська обласна державна (військова) адміністрація відповіді на листи окружної прокуратури не надала, водночас доручила його розгляд Департаменту культури і туризму Харківської обласної державної адміністрації.

Відповідно до листів Департаменту культури і туризму Харківської обласної державної адміністрації, від 10.10.2025 № 05-25/2558, від 05.11.2025 № 05-25/2727, від 02.02.2026 № 05-22/242 та від 11.05.2026 № 05-22/1233 встановлено, що відповідні заходи реагування до усунення вищевказаних порушень і повернення об`єкту культурної спадщини у розпоряджання держави уповноваженим органом не вживались, водночас не заперечують щодо вжиття заходів представницького характеру із зазначено питання органами прокуратури.

Зазначене є доказом нездійснення захисту інтересів держави органом місцевого самоврядування та вказує на наявність підстав для застосування представницьких повноважень прокурором.

У свою чергу, чинним законодавством України, зокрема Конституцією України та Законом, імперативно проголошено, що охорона об`єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування, оскільки такі об`єкти є частиною самобутності Українського народу, її історії та культури. Збереження та захист пам`яток забезпечується Державою.

Збереження об`єктів культурної спадщини здійснюються задля можливості їх використання у суспільному житті в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь та є пріоритетним конституційним завданням держави.

Оскільки культурна спадщина це найпотужніша складова формування української ідентичності, її ефективне збереження, відновлення і відповідне використання є одним із провідних завдань держави у сфері культури.

Вказане у своїй сукупності та взаємозв`язку підтверджує наявність виключного випадку, передбаченого ст. 131-1 Конституції України (з урахуванням Рішення КСУ від 03.12.2025 № 6-р (ІІ)/2025) та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», для захисту інтересів держави шляхом звернення прокурора до суду з даним позовом.

На виконання вимог абз. 3 ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокуратурою листом від № 57-113-1731ВИХ-26 від 25.05.2026 повідомлено Харківську обласну державну (військову) адміністрацію про пред`явлення прокурором до суду вказаного позову в інтересах держави в її особі.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (наведена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18).

Крім того, відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 16.04.2019 року у справі №910/3486/19, прокурор не зобов`язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів.

Таким чином, Прокурор виконав вимоги процесуального закону, визначив, у чому, на його думку, полягає порушення інтересів держави, обґрунтував необхідність захисту цих інтересів, а також зазначив орган, який, хоч і уповноважений державою здійснювати такий захист, але у спірних правовідносинах, будучи завчасно повідомленим, відповідні заходи протягом розумного строку не вжив.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про наявність у прокурора підстав для представництва інтересів держави в суді в особі Харківської обласної державної (військової) адміністрації.

Враховуючи вищевикладене, доводи відповідача з приводу відсутності підстав представництва інтересів держави в особі Харківської обласної державної (військової) адміністрації не приймаються судом, та спростовуються викладеними нормами та матеріалами справи.

З огляду на викладені обставини, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання Релігійної громади (парафія) Архангело-Михайлівського храму Харківської єпархії української православної церкви про залишення позову без розгляду (вх.№14679 від 17.06.2026, №14966 від 19.06.2026), у зв`язку з чим відмовляє у його задоволенні.

Керуючись статтями 13, 42, 46, 74, 76, 86, 226, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні клопотання відповідача - Релігійної громади (парафія) Архангело-Михайлівського храму Харківської єпархії української православної церкви про залишення позову без розгляду (вх.№14679 від 17.06.2026, №14966 від 19.06.2026)- відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.

Ухвала оскарженню не підлягає. Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.

Повний текст ухвали складено 02.07.2026

СуддяК.В. Аріт