Рішення № 137884885, 18.03.2026, Господарський суд Тернопільської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

18 березня 2026 року м. ТернопільСправа № 921/521/24

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Боровця Я.Я.

за участю секретаря судового засідання Шевчук К.О.

Розглянув справу у порядку загального позовного провадження

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "І.Т.-БЕРЕЗОВИЦЯ", вул. С.Будного, 2, м. Тернопіль

до відповідача RITKO EXIM Ltd. Private limited Company, PO Box 4385, 11021671: Companies House Default Address, Cardiff, CF14 8LH, адреса згідно контракту: 20-22 Wenlock Road London, England N1 7GU

про стягнення основного боргу у розмірі 25 887,00 Євро.

У судове засідання учасники судового процесу не з"явилися.

Судові процедури

Судом роз`яснено форму і стадії судового провадження, що здійснюється у межах справи відповідно до вимог Господарського процесуального кодексу України.

Фіксування судового засідання технічними засобами здійснюється відповідно до статті 222 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв про відвід (самовідвід) судді та секретаря судового засідання з підстав, визначених статтями 35-37 Господарського процесуального кодексу України не надходило.

Суть справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю "І.Т.-БЕРЕЗОВИЦЯ" звернулося до Господарського суду Тернопільської області з позовом до відповідача RITKO EXIM Ltd. Private limited Company, PO Box 4385, 11021671: Companies House Default Address, Cardiff, CF14 8LH про стягнення основного боргу у розмірі 25 887,00 Євро (еквівалентно 1 122 323,12 грн).

Відкриття провадження у справі.

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судових справ між суддями від 29.08.2024, для розгляду справи №921/521/24 визначено суддю Боровця Я.Я.

Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 10.09.2024 відкрито провадження у справі №921/521/24 за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання призначено на 21.01.2025.

Розгляд справи здійснювався за правилами загального позовного провадження.

Підготовче провадження.

Підготовче засідання вперше призначено на 21.01.2025.

Ухвалою суду від 10.09.2024 зупинено провадження у справі №921/521/24 до надходження відповіді від іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави на судове доручення про надання правової допомоги, вручення виклику до суду чи інших документів.

29.10.2024 Господарський суд Тернопільської області звернувся до Центрального органу запитуваної Держави Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії - Royal Courts of Justice (Room E16, Strand, London WC2A 2LL), в особі The Senior Master (For the attention of the Foreign Process Section) з Проханням про вручення за кордоном судових або позасудових документів, з судовим дорученням про вручення відповідачу - RITKO EXIM Ltd. Private limited Company, PO Box 4385, 11021671: Companies House Default Address, Cardiff, CF14 8LH, адреса згідно контракту: 20-22 Wenlock Road London, England N1 7GU: ухвали Господарського суду Тернопільської області про відкриття провадження у справі №921/521/24 та позовної заяви з додатками, відповідно до Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах.

20.01.2025 на адресу Господарського суду Тернопільської області надійшла відповідь від Центрального органу запитуваної Держави Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії (вх. №495) зі змісту, якої вбачається, що відповідач RITKO EXIM Ltd. Private limited Company за адресою 20-22 Wenlock Road London, England N1 7GU (вказана у контракті) не знаходиться. Одночасно, повернуто ухвалу Господарського суду Тернопільської області про відкриття провадження у справі №921/521/24 та позовну заяву з додатками.

Ухвалою суду від 21.01.2025 поновлено провадження у справі №921/521/24. Відкладено підготовче засідання у справі №921/521/24 на 13.02.2025.

Ухвалою суду від 13.02.2025 постановлено звернутися до Центрального органу запитуваної Держави Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії - Royal Courts of Justice (Room E16, Strand, London WC2A 2LL), в особі The Senior Master (For the attention of the Foreign Process Section), обов`язком якого є отримання прохань про вручення документів, що виходять від інших Договірних Держав, з Проханням про вручення за кордоном судових або позасудових документів, відповідно до Конвенції про вручення за кордоном судових або позасудових документів у цивільних або комерційних справах від 15.11.1965 року відповідачу - RITKO EXIM Ltd. Private limited Company, PO Box 4385, 11021671: Companies House Default Address, Cardiff, CF14 8LH, ухвали Господарського суду Тернопільської області від 10.09.2024 про відкриття провадження у справі №921/521/24 та позовної заяви з додатками; ухвали Господарського суду Тернопільської області від 21.01.2025 про поновлення провадження у справі №921/521/24 та ухвали Господарського суду Тернопільської області від 13.02.2025 про зупинення провадження у справі №921/521/24.

Зупинено провадження у справі №921/521/24 до надходження відповіді від іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави на судове доручення про надання правової допомоги, вручення виклику до суду чи інших документів.

15.07.2025 на адресу суду надійшла відповідь Центрального органу запитуваної Держави Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії - Royal Courts of Justice (вх. №5182) щодо результатів виконання Прохання про вручення за кордоном судових або позасудових документів, відповідачеві на території Держави Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії.

Ухвалою суду від 26.08.2025 поновлено провадження у справі №921/521/24. Підготовче засідання призначено на 23.09.2025.

Протокольною ухвалою від 23.09.2025 підготовче засідання відкладено на 09.10.2025.

Також, даною ухвалою зобов`язано позивача - ТОВ "І.Т.-БЕРЕЗОВИЦЯ" отримати в Господарському суді Тернопільської області документи виконання Прохання про вручення закордоном судових документів та перекласти їх українською мовою з нотаріальним посвідченням, нотаріально посвідчений переклад українською мовою документів надати суду у строк до 08.10.2025.

Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 09.10.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу №921/521/24 до судового розгляду по суті на 27.11.2025.

09.10.2025 Господарський суд Тернопільської області звернувся до Центрального органу запитуваної Держави Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії - Royal Courts of Justice (Room E16, Strand, London WC2A 2LL), в особі The Senior Master (For the attention of the Foreign Process Section), обов`язком якого є отримання прохань про вручення документів, що виходять від інших Договірних Держав, з Проханням про вручення за кордоном судових або позасудових документів, відповідно до Конвенції про вручення за кордоном судових або позасудових документів у цивільних або комерційних справах від 15.11.1965 року відповідачу - RITKO EXIM Ltd. Private limited Company, PO Box 4385, 11021671: Companies House Default Address, Cardiff, CF14 8LH, ухвали Господарського суду Тернопільської області про закриття підготовчого провадження та призначення справи № 921/521/24 до судового розгляду по суті. Судове засідання призначено на 27.11.2025.

Розгляд справи по суті.

У судовому засіданні 10.03.2026 розпочато розгляд справи по суті.

Протокольною ухвалою від 27.11.2025 судове засідання відкладено на 10.12.2025.

Ухвалами суду від 10.12.2025 та від 15.01.2026 судове засідання відкладалося відповідно на 15.01.2026 та на 03.03.2026 з підстав, викладених в них.

23.02.2026 на адресу суду надійшла відповідь Центрального органу запитуваної Держави Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії - Royal Courts of Justice (вх. № 1387).

У судовому засіданні 03.03.2026 оголошено перерву до 10.03.2026, про що зазначено у протоколі судового засідання.

При розгляді справи по суті, суд з`ясував обставини справи, дослідив докази у справі, заслухав обґрунтування позовних вимог представника позивача, його вступне та заключне слово.

У судовому засіданні 10.03.2026 суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення у справі №921/521/24 та оголосив перерву до 18.03.2026, про що зазначено у протоколі судового засідання.

У судовому засіданні 18.03.2026 суд оголосив скорочене рішення, відповідно до вимог статті 240 ГПК України.

Аргументи сторін

Правова позиція позивача.

В обґрунтування підстав позову позивач посилається на обставину порушення відповідачем умов Контракту №1/03/20223 від 03.03.2023 в частині проведення розрахунків за оплату товару, внаслідок чого у відповідача перед позивачем виник борг у розмірі 25 887,00 Євро.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позов та просить позовні вимоги задоволити повністю.

Заперечення відповідача.

Відповідач явку свого представника в судове засідання не забезпечив, не скористався наданими йому процесуальними правами на подання відзиву.

Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Згідно частин 1, 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Враховуючи, положення статті 13 ГПК України, якою в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, беручи до уваги, що явка представника відповідача не визнавалась судом обов`язковою, брати участь у судовому засіданні є правом сторони, передбаченим ГПК України, доказів у справі є достатньо для вирішення спору по суті, справа розглядається без їх участі, за наявними у ній матеріалами.

Відповідач є нерезидентом України, а є резидентом Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії , достовірної інформації щодо наявності на території України офіційно зареєстрованого представництва у суду відсутні, а тому до правовідносин по повідомленню іноземної юридичної особи про розгляд справи, у якій остання виступає відповідачем (вручення судового документа) необхідно застосовувати положення Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах, укладеної 15 листопада 1965, учасниками якої є Україна та Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії.

Конвенцією про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах 1965 року (Гаазька конвенція 1965 року), до якої Україна приєдналася 19.10.2000 р., прийнявши відповідний нормативний акт - Закон України "Про приєднання України до Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах" (надалі Конвенція) застосовується у цивільних та комерційних справах щодо всіх випадків, коли існує потреба в передачі судових та позасудових документів для вручення за кордоном.

Пунктом 6 Закону України "Про приєднання України до Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах" від 19.10.2000 №2052-III встановлено, що, якщо виконано всі умови, зазначені у частині другій статті 15 Конвенції, суддя незалежно від положень частини першої статті 15 Конвенції може винести рішення, навіть якщо не надійшло жодного підтвердження про вручення або безпосередню доставку документів.

Як визначено статтею 15 Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах, кожна Договірна Держава може заявити, що суддя, незалежно від положень частини першої цієї статті, може постановити рішення, навіть якщо не надійшло жодного підтвердження про вручення або безпосередню доставку, у разі, якщо виконані всі наступні умови: a) документ було передано одним із способів, передбачених цією Конвенцією, b) з дати направлення документа сплинув термін, який суддя визначив як достатній для даної справи і який становить щонайменше шість місяців, c) не було отримано будь-якого підтвердження, незважаючи на всі розумні зусилля для отримання його через компетентні органи запитуваної Держави.

Таким чином, однією з вимог, при виконанні якої суддя може постановити рішення, є закінчення строку з дати направлення документа, який суддя визначив як достатній для даної справи і який становить щонайменше шість місяців.

Так, 29.10.2024 Господарський суд Тернопільської області звернувся до Центрального органу запитуваної Держави Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії - Royal Courts of Justice (Room E16, Strand, London WC2A 2LL), в особі The Senior Master (For the attention of the Foreign Process Section) з Проханням про вручення за кордоном судових або позасудових документів, з судовим дорученням про вручення відповідачу - RITKO EXIM Ltd. Private limited Company, PO Box 4385, 11021671: Companies House Default Address, Cardiff, CF14 8LH, адреса згідно контракту: 20-22 Wenlock Road London, England N1 7GU: ухвали Господарського суду Тернопільської області про відкриття провадження у справі №921/521/24 та позовної заяви з додатками, відповідно до Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах.

20.01.2025 на адресу Господарського суду Тернопільської області надійшла відповідь від Центрального органу запитуваної Держави Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії (вх. №495) зі змісту, якої вбачається, що відповідач RITKO EXIM Ltd. Private limited Company за адресою 20-22 Wenlock Road London, England N1 7GU (вказана у контракті) не знаходиться. Одночасно, повернуто ухвалу Господарського суду Тернопільської області про відкриття провадження у справі №921/521/24 та позовну заяву з додатками.

Ухвалою суду від 13.02.2025 постановлено звернутися до Центрального органу запитуваної Держави Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії - Royal Courts of Justice (Room E16, Strand, London WC2A 2LL), в особі The Senior Master (For the attention of the Foreign Process Section), обов`язком якого є отримання прохань про вручення документів, що виходять від інших Договірних Держав, з Проханням про вручення за кордоном судових або позасудових документів, відповідно до Конвенції про вручення за кордоном судових або позасудових документів у цивільних або комерційних справах від 15.11.1965 року відповідачу - RITKO EXIM Ltd. Private limited Company, PO Box 4385, 11021671: Companies House Default Address, Cardiff, CF14 8LH, ухвали Господарського суду Тернопільської області від 10.09.2024 про відкриття провадження у справі №921/521/24 та позовної заяви з додатками; ухвали Господарського суду Тернопільської області від 21.01.2025 про поновлення провадження у справі №921/521/24 та ухвали Господарського суду Тернопільської області від 13.02.2025 про зупинення провадження у справі №921/521/24.

Зупинено провадження у справі №921/521/24 до надходження відповіді від іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави на судове доручення про надання правової допомоги, вручення виклику до суду чи інших документів.

15.07.2025 на адресу суду надійшла відповідь Центрального органу запитуваної Держави Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії - Royal Courts of Justice (вх. №5182) щодо результатів виконання Прохання про вручення за кордоном судових або позасудових документів, відповідачеві на території Держави Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії.

09.10.2025 Господарський суд Тернопільської області звернувся до Центрального органу запитуваної Держави Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії - Royal Courts of Justice (Room E16, Strand, London WC2A 2LL), в особі The Senior Master (For the attention of the Foreign Process Section), обов`язком якого є отримання прохань про вручення документів, що виходять від інших Договірних Держав, з Проханням про вручення за кордоном судових або позасудових документів, відповідно до Конвенції про вручення за кордоном судових або позасудових документів у цивільних або комерційних справах від 15.11.1965 року відповідачу - RITKO EXIM Ltd. Private limited Company, PO Box 4385, 11021671: Companies House Default Address, Cardiff, CF14 8LH, ухвали Господарського суду Тернопільської області про закриття підготовчого провадження та призначення справи № 921/521/24 до судового розгляду по суті. Судове засідання призначено на 27.11.2025.

23.02.2026 на адресу суду надійшла відповідь Центрального органу запитуваної Держави Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії - Royal Courts of Justice (вх. № 1387).

З огляду на приписи ч. 2 ст. 3 Господарського процесуального кодексу України та ст. 3 Закону України "Про міжнародне приватне право" господарський суд повинен виходити з правил, встановлених у міжнародному договорі, тобто застосовувати щонайменше шестимісячний строк з моменту порушення провадження у справі.

Зважаючи, що судом вчинено всі передбачені процесуальні дії для належного повідомлення відповідача RITKO EXIM Ltd. Private limited Company про розгляд даної справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації права на судовий захист своїх прав та інтересів, з огляду на перебування в провадженні даної справи більше шести місяців, наявність доказів передання процесуальних документів у спосіб передбачений Конвенцією, суд вважає можливим прийняти рішення виходячи із приписів ч. 2 ст. 15 Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах.

Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, суд вважає, що неявка у судове засідання представника відповідача не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.

При цьому, суд зазначає, що ані норми чинного процесуального законодавства України, ані приписи міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, не містять вимоги щодо необхідності повідомлення іноземного суб`єкта господарювання про кожне наступне судове засідання у справі шляхом направлення до компетентного органу іноземної держави судового доручення про вручення документів нерезиденту України, та, у зв`язку з цим, зупинення щоразу провадження у справі, що, у свою чергу, призводить до порушення розумного строку розгляду справи.

Правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 10.09.2018 у справі № 910/6880/17 та від 09.06.2020 у справі № 910/3980/16.

Фактичні обставини, встановлені судом.

03 березня 2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "І.Т.Березовиця" (Продавець/позивач) та RITKOEXIMLTD (Покупець/відповідач) укладено Контракт №1/03/2023, відповідно до умов якого, Продавець продає, а Покупець купує соняшниковий шрот, макуха соняшникова, макуха ріпакова в кількості 3 000 тонн (п.1.1 Договору).

Пунктами 2.1, 2.2 Контракту сторонами визначено, що Покупець купує товар за ціною згідно з Інвойсом, що є невід"ємною частиною контракту. Загальна сума контракту становить 700 000,00 Євро.

Відповідно до п.3.1, п.3.2 Контракту, Продавець поставить Покупцю товар по Контракту, автотранспортом на умовах: DAP, Хорватія, HR-32221 Нуштар якщо інше не обумовлено в інвойсах або інших додатках до цього контракту, які є його невід"ємною частиною. Датою доставки Товару вважається дата зазначена на документах в CMR.

Оплата за товар повинна здійснюватися на рахунок Продавця в Євро після замитнення товару або по факту доставки товару ( п.7.1 Контракту).

Цей Контракт набирає чинності після його підписання та діє протягом одного року (п.10.2 Контракту).

Вказаний Договір підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений відтисками печаток юридичних осіб.

Як зазначає позивач, що на виконання умов Контракту поставив, а відповідач прийняв товар (назва товару, кількість, ціна та загальна сума, зазначені у інвойсах з CMR) на загальну суму 25 887,00 Євро, про що свідчать інвойси та CMR №02/01 від 04.01.2024 на суму 5 331,40 Євро, №03/01 від 04.01.2024 на суму 5 322,50 Євро, №04/01 від 05.01.2024 на суму 5 046,80 Євро, №05/01 від 04.05.2024 на суму 5 011,6 Євро, №06/01 від 12.01.2024 на суму 5 175,00 Євро.

Однак, відповідач порушив умови Контракту щодо строків оплати за товар, у зв"язку з чим у відповідача перед позивачем виник борг у розмірі 25 887,00 Євро (на момент звернення з даним позовом до суду).

17.05.2024 позивач звертався до відповідача з досудовою вимогою щодо виконання умов Контракту зокрема щодо оплати за товар.

Вказана вимога залишена без відповіді та задоволення.

Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв"язку з чим звернувся до суду з даним позовом.

Норми права, які застосував суд.

Мотивована оцінка судом.

За змістом статті 7 Господарського процесуального кодексу України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин; рівності всіх фізичних осіб незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного і соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак; рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин.

Статтею 365 Господарського процесуального кодексу України визначено, що іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов`язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Підсудність справ за участю іноземних осіб визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України (стаття 366 Господарського процесуального кодексу України ).

Відповідач - RITKO EXIM Ltd. Private limited Company є нерезидентом України, є резидентом Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії.

За приписами статті 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Кодексу України з процедур банкрутства, Закону України "Про міжнародне приватне право", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Правовідносини, пов`язані з усіма видами зовнішньоекономічної діяльності в Україні, регулюються положеннями Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", а питання, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом (хоча б один учасник правовідносин є іноземцем, особою без громадянства або іноземною особою), зокрема, і питання підсудності судам України справ з іноземним елементом, визначені Законом України "Про міжнародне приватне право".

Закон України "Про міжнародне приватне право" визначає встановлює порядок урегулювання приватноправових відносин, які хоча б через один із своїх елементів пов`язані з одним або кількома правопорядками, іншими, ніж український правопорядок.

Статтею 2 Закону України "Про міжнародне приватне право" встановлено, що цей Закон застосовується до таких питань, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом зокрема, підсудність судам України справ з іноземним елементом.

Відповідно до статті 3 Закону України "Про міжнародне приватне право" якщо міжнародним договором України передбачено інші правила, ніж встановлені цим Законом, застосовуються правила цього міжнародного договору.

За частиною 1 статті 4 Закону України "Про міжнародне приватне право" право, що підлягає застосуванню до приватноправових відносин з іноземним елементом, визначається згідно з колізійними нормами та іншими положеннями колізійного права цього Закону, інших законів, міжнародних договорів України.

Іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм: хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою; об`єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави; юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави;

Матеріали справи свідчать, що між сторонами виникли приватноправові відносини з іноземним елементом.

Відповідно до частини 1 статті 5 Закону України "Про міжнародне приватне право" у випадках, передбачених законом, учасники (учасник) правовідносин можуть самостійно здійснювати вибір права, що підлягає застосуванню до змісту правових відносин.

Вибір права згідно з частиною першою цієї статті має бути явно вираженим або прямо випливати з дій сторін правочину, умов правочину чи обставин справи, які розглядаються в їх сукупності, якщо інше не передбачено законом.

Закон України "Про міжнародні договори України" встановлює порядок укладення, виконання та припинення дії міжнародних договорів України з метою належного забезпечення національних інтересів, здійснення цілей, завдань і принципів зовнішньої політики України, закріплених у Конституції України та законодавстві України.

Згідно статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

За статтею 43 Закону України "Про міжнародне приватне право" сторони договору згідно із статтями 5 та 10 цього Закону можуть обрати право, що застосовується до договору, крім випадків, коли вибір права прямо заборонено законами України.

Статтею 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" визначено, що суди розглядають будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках: якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 цього Закону; дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України.

Як визначено п.8.2, п. 8.3 Контракту №1/03/2023 від 03.03.2023 у випадку, якщо сторони не можуть дійти згоди, всі суперечки, розбіжності або вимоги , що виникають за цим договором або у зв"язку з ним, у тому числі стосовно його виконання, порушення, припинення або недійсності , підлягають розгляду за місцем знаходження позивача. Спірні справи на тлі Угоди будуть вирішені через відповідний Загальний Суд в Україні з опорою на право цієї Країни.

Доказів визнання Контракту не чинним, суду не подано.

Суд встановив, що домовленості, передбачені у Контракті, не суперечать ст. ст. 43, 76 Закону України "Про міжнародне приватне право", ст.38 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність".

Отже, даний спір, за вибором сторін, підсудний Господарському суду Тернопільської області, а до правовідносин між сторонами повинно бути застосоване діюче законодавство України.

Статтею 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на судовий захист.

Згідно статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Тобто, право на судовий захист у суб`єкта господарювання виникає у разі порушення або оспорювання його права або охоронюваного законом інтересу.

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки (стаття 11 Цивільного кодексу України).

Зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (стаття 509 Цивільного кодексу України).

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (стаття 11 Цивільного кодексу України).

Договір виконує функцію безпосередньої правостворюючої підстави виникнення зобов`язання. Це означає, що права та обов`язки сторін, які становлять зміст зобов`язання, виникають із самого договору і не потребують інших факторів.

У відповідності до частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Отже правочин за своєю природою та законодавчим визначенням є вольовою дією суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки.

Здійснення правочину законодавчо може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів).

У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 Цивільного кодексу України).

Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто, таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі судового рішення.

Таким чином, у разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.07.2021 у справі №911/2768/20, від 30.06.2021 у справі №910/3140/19.

Те, яким чином та у який спосіб здійснюється (оформлюється) вияв учасників правочину на набуття, зміну, припинення цивільних прав та обов`язків, передбачено статтею 205 Цивільного кодексу України.

Із змісту частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України випливає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно частини 1 статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Згідно з визначенням, наведеним у статті 1 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", зовнішньоекономічний договір (контракт) - домовленість двох або більше суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов`язків у зовнішньоекономічній діяльності.

Правовідносини, що склалися між сторонами, випливають із договору, який по своїй правовій природі є договором купівлі-продажу та, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Так, укладений між сторонами договір купівлі - продажу є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов`язань відповідно ст.ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання його сторонами.

Предметом доказування у даній справі є обставини, пов`язані з укладенням договору купівлі - продажу, строк дії договору, умови продажу, факт поставки, загальна вартість поставленого товару, настання строку його оплати та наявність часткової чи повної оплати.

Згідно статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Встановлені обставини у даній справі, свідчать, що між сторонами виникли договірні правовідносини на підставі Контракту №1/03/2023 від 23.03.2023, відповідно до умов якого, Продавець продав, а Покупець купив соняшниковий шрот, макуха соняшникова, макуха ріпакова в кількості 3 000 тонн (п.1.1 Договору).

Пунктом 2.1 Контракту сторонами визначено, що Покупець купив товар за ціною згідно з Інвойсом, що є невід"ємною частиною контракту.

Статтями 662, 663 Цивільного кодексу України визначено, що Продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до п.3.1, п.3.2 Контракту, Продавець поставив Покупцю товар по Контракту, автотранспортом на умовах: DAP, Хорватія, HR-32221 Нуштар якщо інше не обумовлено в інвойсах або інших додатках до цього контракту, які є його невід"ємною частиною. Датою доставки Товару вважається дата зазначена на документах в CMR.

Як слідує з матеріалів справи, на виконання умов Контракту позивач поставив, а відповідач прийняв товар (назва товару, кількість, ціна та загальна сума, зазначені у інвойсах з CMR) на загальну суму 25 887,00 Євро, що підтверджується інвойсами та CMR №02/01 від 04.01.2024 на суму 5 331,40 Євро, №03/01 від 04.01.2024 на суму 5 322,50 Євро, №04/01 від 05.01.2024 на суму 5 046,80 Євро, №05/01 від 04.05.2024 на суму 5 011,6 Євро, №06/01 від 12.01.2024 на суму 5 175,00 Євро (містяться в матеріалах справи), що відповідно підтверджує факт виконання позивачем поставки товару та виникнення у відповідача обов`язку з оплати отриманого товару.

За таких обставин, у відповідача виник обов"язок з проведення розрахунку за відпущений позивачем товар.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (стаття 632 Цивільного кодексу України ).

Відповідно до статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Пунктом 2.2 Контракту сторонами визначено, що загальна сума контракту становить 700 000,00 Євро.

Оплата за товар повинна здійснюватися на рахунок Продавця в Євро після замитнення товару або по факту доставки товару ( п.7.1 Контракту).

Отже, розрахуватися за товар, відповідач повинен був відповідно до умов Договору, а саме п.7.1 Контракту.

Положеннями статей 525, 526, 530 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов"язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Таким чином, матеріалами справи підтверджуються доводи позивача стосовно того, що відповідачем у встановлені договором строки вартість отриманого товару не сплачена, що є порушенням умов договору та ст.527 ЦК України.

Отже, спір між сторонами виник внаслідок неналежного виконання відповідачем, як Покупцем, своїх договірних зобов`язань в частині несвоєчасної оплати за отриманий товар.

За таких обставин, заборгованість відповідача перед позивачем станом на дату прийняття рішення становить 25 887,00 Євро.

Доказів, які б підтверджували сплату відповідачем заборгованості, яка виникла на підставі правочину, матеріали справи не містять.

17.05.2024 позивач звертався до відповідача з досудовою вимогою щодо виконання умов Контракту зокрема щодо оплати за товар.

Вказана вимога залишена без відповіді та задоволення.

Підстави припинення зобов`язання передбачені ст.ст. 202 - 205 ГК України, ст.ст. 599 - 601, 604 - 609 ЦК України, зокрема за ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Належним виконанням зобов`язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Враховуючи викладене та приймаючи до уваги, що згідно статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами, а тому позовні вимоги стягнення боргу у розмірі 25 887,00 Євро, підлягають до задоволення як обґрунтовано заявлені, підтверджені матеріалами справи та не спростовані відповідачем.

Позивач, стверджуючи про існування певної обставини подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази. Про перевагу однієї позиції над іншою суд і виносить власне рішення.

Правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18.

При аналізі доводів сторін, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, який у рішенні "Трофимчук проти України" зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не слід розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід (рішення від 28.10.2010, заява № 4241/03).

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Правова позиція, наведена у постановах Верховного суду від 05.02.2019 у справі № 914/1131/18, від 26.02.2019 у справі № 914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 904/6455/17, від 05.11.2019 у справі № 915/641/18.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

Висновок суду.

Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є зокрема справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Верховенство права - це панування права в суспільстві, що вимагає від держави його втілення в правотворчу та правозастосовчу діяльність, зокрема в закони, зміст яких має відповідати критеріям соціальної справедливості, рівності тощо.

Справедливість - одна з основних засад права - є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальних вимірів права.

Частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно частин 2-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Як визначено статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).

Приписами статті 79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частиною 4 статті 236 ГПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до частини 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

З огляду на викладене, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності власної правової позиції. Спір повинен вирішуватись на користь тієї сторони, яка за допомогою відповідних процесуальних засобів переконала суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень. Відповідно до принципу змагальності сторони, інші особи, які беруть участь у справі, якщо вони бажають досягти бажаного для себе, або осіб, на захист прав яких подано позов, найбільш сприятливого рішення, зобов`язані повідомити суду усі юридичні факти, що мають значення для справи, вказати або надати докази, які підтверджують чи спростовують ці факти, а також вчинити інші передбачені законом дії, спрямовані на те, аби переконати суд у своїй правоті.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позову.

Судові витрати.

При ухваленні рішення в справі, суд, у тому числі вирішує питання щодо розподілу судових витрат між сторонами (пункт 5 частини 1 статті 237 ГПК України).

Як передбачено пунктом 2 частини 5 статті 238 ГПК України, в резолютивній частині рішення зазначається про розподіл судових витрат.

У відповідності до частини 1 статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Щодо судового збору у розмірі 16 834,85 грн.

Відповідно до частини 2 статті 9 Закону України "Про судовий збір" суд перед відкриттям провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.

Факт зарахування сплаченого позивачем при зверненні до суду з позовом судового збору в сумі 16 834,85 грн до спеціального фонду державного бюджету України підтверджується Випискою про зарахування судового збору до спеціального фонду державного бюджету України, сформованою Господарським судом Тернопільської області (міститься в матеріалах справи).

В силу приписів статті 129 ГПК України судовий збір у розмірі 16 834,85 грн, покладається на відповідача.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 43 000,00 грн.

Стаття 59 Конституції України гарантує кожному право на правову допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно статті 16 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 4 статті 60 Господарського процесуального кодексу України повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

На підтвердження повноважень адвоката до матеріалів справи долучено довіреність від 03.05.2024, зі змісту якої вбачається, що Адвокатське бюро "ЛОЗИ" в особі адвоката Лози Віктора Миколайовича (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №507 від 16.05.2008) представляє інтереси Товариства з обмеженою відповідальністю "І.Т. Березовиця" у судах, у спорах , що виникли з RITKO EXIM Ltd.

Відповідно до частин 1 та 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов"язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Судові витрати - це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв`язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв`язку з вирішенням конкретної справи/

Аналогічний висновок міститься у п. 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц.

Основними засадами (принципами) господарського судочинства є: відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 ГПК України) .

Практична реалізація цього принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 ГПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (ст. 129 ГПК України).

За приписами статті 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Відповідно до частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Таким чином, законодавцем прямо встановлено, що з метою підтвердження розміру судових витрат, які понесено в зв`язку з розглядом справи, стороні слід подати докази в строк, визначений в ч.8 ст.129 ГПК України, а саме до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Згідно частин 1, 2 статті 221 Господарського процесуального кодексу України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Як слідує із матеріалів справи, 29.08.2024 (дата подання позовної заяви), тобто разом з першою заявою по суті спору позивачем подано до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які понесло і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. Зокрема, просив стягнути витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 43 000,00 грн та гонорар успіху у розмірі 5 000,00 грн, з відповідними доказами.

Таким чином, суд прийшов до висновку про дотримання позивачем порядку повідомлення та надання суду доказів на підтвердження понесення витрат на правову допомогу, що, в свою чергу, свідчить про наявність підстав для їх розподілу у порядку встановленому процесуальним законодавством.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (стаття 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

За змістом частини 3 статті 237 Цивільного кодексу України однією з підстав виникнення представництва є договір.

Статтею 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Із змісту частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України випливає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно частини 1 статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (статті 629 Цивільного кодексу України).

З матеріалів справи слідує, що 03.05.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю "І.Т.Березовиця" (як, Довірителем/Клієнтом) та Адвокатським бюро "ЛОЗИ" в особі адвоката Лози Віктора Миколайовича (як, Повірений) укладено Договір про правову допомогу, за умовами якого Повірений зобов"язується від імені і з рахунок Довірителя здійснити наступні дії: надати правову допомогу у спорі, що виник із RITKO EXIM Ltd (London, England). З цією метою: 1. Здійснити огляд, вивчення, аналіз та попередню правову оцінку документів та ін.. доказів за їх місцезнаходження (8 год). 2. Провести заходи досудового врегулювання спору, шляхом проведення переговорів та листування ( в. т.ч. направлення досудової вимоги) на предмет безспірного повернення боргу (5 год.). 3. Здійснити аналіз судової практики (4 год.). 4. Провести арифметичні розрахунки (1 год.). 5. Підготувати пакет документів, необхідний для звернення до суду, підготувати позовну заяву 30 год. 6. Вчинити інші дії, необхідні для розгляду справи та її повного юридичного супроводу в тому числі забезпечення виконання судового рішення (12 год.).

За здійснення дій, що визначені у п.1.1 цього Договору, Довіритель сплачує Повіреному винагороду в розмірі 43 000,00 грн ( п.2.1 Договору).

Розрахунок здійснюється в наступному порядку: кошти у вказаній в п.2.1 сумі сплачуються повіреному частинами: 5 000,00 грн під час огляду, вивчення та аналізу доказів, 38 000,00 грн в момент передачі Довірителю підготовленої позовної заяви (п.2.2 Договору).

При задоволенні позову Повірений отримує від Довірителя премію (гонорар успіху) в сумі 5 000,00 грн ( п.2.3 Договору).

Договір набуває чинності з моменту його підписання Сторонами і діє до повного виконання (п.6.1 Договору).

На виконання вимог договору, Клієнтом здійснено оплату адвокатських послуг, що підтверджується платіжною інструкцією №1280 від 11.04.2024 на суму 5 000,00 грн та квитанцією від 28.06.2024 на суму 38 000,00 грн.

У підтвердження надання адвокатських послуг, позивачем долучено Акти прийняття-передачі наданих послуг № 1 від 03.05.2024 та №2 від 28.06.2024.

Пунктом 1.1 Акту №1 визначено, що Повірений надав, а представник Довірителя Інак Олег Андрійович прийняв наступні послуги правова допомога у спорі з RITKO EXIM LTD (London, England) - огляд, вивчення, аналіз та попередня правова оцінка документів та ін. доказів за їх місцезнаходження та витрачений час 8 год. 10 хв.

Загальна вартість послуг складає 5 000,00 грн ( п.1.2 Акту №1).

Пунктом 1.1 Акту №2 визначено, що Повірений надав, а представник Довірителя Інак Олег Андрійович прийняв наступні послуги правова допомога у спорі з RITKO EXIM LTD (London, England):

- провести заходи досудового врегулювання спору, шляхом проведення переговорів та листування (в т.ч. підготовки та направлення досудової вимоги), витрачений час 5 год. 00 хв.;

- здійснення аналізу судової практики, витрачений час 4 год. 00 хв.;

- проведення арифметичних розрахунків, витрачений час 1 год. 00 хв.;

- підготовка пакета документів, необхідних для звернення до суду, підготовка позовної заяви, витрачений час 31 год. 30 хв.;

- вчинення інших дій, необхідних для розгляду справи та її повного юридичного супроводу в т. ч. забезпечення виконання судового рішення, витрачений час 12 год. 00 хв.

Загальна вартість послуг складає 38 000,00 грн ( п.1.2 Акту №2).

Згідно п.1.3 Актів №1 та №2 сторони домовилися, що підписання цього Акту Сторони підтверджують факт належного надання послуг Повіреним відповідно до положень Договору та оплату наданих послуг (крім гонорару успіху).

Таким чином, судом встановлено, що заявлені позивачем до стягнення витрат на професійну правничу допомогу є реальними та підтвердженими документально.

При цьому зміст пунктом 2.1 Договору та Актів свідчать про те, що сторонами було погоджено і визначено фіксовану вартість послуг адвоката.

Витрати, пов"язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина 1 статті 126 ГПК України).

Як визначено частиною 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частини 3, 4 статті 126 ГПК України).

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать й консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо.

Конституційний Суд України зазначив і про те, що гарантування кожному права на правову допомогу в контексті ч. 2 ст. 3, ст. 59 Конституції України покладає на державу відповідні обов`язки щодо забезпечення особи правовою допомогою належного рівня. Такі обов`язки обумовлюють необхідність визначення в законах України, інших правових актах порядку, умов і способів надання цієї допомоги.

Видами адвокатської діяльності є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами ( стаття 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" встановлено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Адвокатський гонорар може існувати в двох формах, - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення. Так, при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (п. 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; п. 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" .

Правова позиція Верховного Суду, викладена в постановах від 13.08.2019 у справі №908/1654/18, від 12.09.2019 у справі №910/9784/18 та від 19.11.2019 у справі №5023/5587/12.

У постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у ст. 627 ЦК України.

У постанові від 20.11.2020 Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у справі № 910/13071/19 звернуто увагу на те, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень ч. 4 ст. 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК України, принципу "pacta sunt servanda" та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.

Отже, суд при визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката для цілей їх розподілу повинен брати до уваги саме згадану вище умову договору та не має підстав самовільно встановлювати інший розмір та порядок обчислення витрат, ніж той, який у відповідному порядку був закріплений у договорі.

Згідно частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Аналіз норм статей 126, 129 ГПК України дає підстави для висновку, що для вирішення питання про розподіл витрат на правничу допомогу суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість витрат та їх пропорційність предмету спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

Матеріалами справи підтверджено, що позовна заява у справі №921/521/24 підготовлено адвокатом Лозою Віктором Миколайовичем.

Протоколи судових засідань у справі №921/521/24 свідчать про здійснення адвокатом Лозою Віктором Миколайовичем представництва інтересів Клієнта (позивача) у даній справі (містяться в матеріалах справи).

Наведеним підтверджується факт надання позивачу адвокатом обумовлених Договором про правову допомогу від 03.05.2024 послуг у повному обсязі.

За змістом п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Правова позиція наведена у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.

Отже, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення є принципом господарського судочинства, а статті 123, 129 Господарського процесуального кодексу України - нормами процесуального права, які регламентують види судових витрат, розподіл судових витрат та визначають оптимальний порядок застосування.

При цьому, суд зазначає, що приписи статей 126, 129 Господарського процесуального кодексу України є універсальними у правовідносинах при розподілі витрат, пов`язаних з наданням професійної правничої допомоги адвоката, за результатами розгляду справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06 березня 2024 року у справі № 905/1840/21.

У додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (провадження №14-382цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Аналіз наведених норм ч.4 ст. 126 ГПК України, а також ст. 129 цього Кодексу дає підстави для висновку, що для вирішення питання про розподіл витрат на правничу допомогу суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість витрат та їх пропорційність предмету спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у ч.4 ст.126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги, - зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.

Правова позиція наведена у постанові Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24.01.2023 у справі №921/628/19.

Відповідач не скористався таким правом, адже ним не заявлено клопотання ні про зменшення заявленої позивачем до відшкодування суми витрат на професійну правничу допомогу, ані про не співмірність судових витрат позивача.

Висновки викладені у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18, від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19.

Відповідно до частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, зокрема у разі задоволення позову - на відповідача.

З огляду на викладене, враховуючи відсутність заперечень відповідача, оцінюючи докази понесених витрат на професійну правничу допомогу, а також беручи до уваги задоволення позову в повному обсязі, суд дійшов висновку про задоволення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 43 000,00 грн та покласти на відповідача повністю на підставі частини 4 статті 129 ГПК України.

Щодо відшкодування гонорару успіху у розмірі 5 000,00 грн, суд зазначає таке.

Чинне законодавство хоча і не містить визначення такого виду гонорару, як гонорар успіху, проте господарський суд враховує те, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року в справі №904/4507/18 фактично дійшла висновку про можливість існування гонорару успіху як форми оплати винагороди адвокату, визнала законність визначення між адвокатом та клієнтом у договорі про надання правової допомоги такого виду винагороди як гонорар успіху, що відповідає принципу свободи договору та численній практиці Європейського суду з прав людини.

Отже, враховуючи дані позиції Великої Палати Верховного Суду, клієнт і адвокат, користуючись принципом свободи договору, можуть визначити додаткові витрати між собою у вигляді гонорару успіху, проте вказаний вид гонорару не підпадає під пряме визначення адвокатських послуг та, відповідно, не може переноситись на іншу сторону (не сторону такого договору).

У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з гонораром успіху. ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

З урахуванням наведеного, суд наголошує, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату гонорару успіху, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Адже, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Аналогічна правова позиція викладена і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18 та у постанові Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 12.01.2026 у справі №642/716/22.

Суд зазначає, що у справі підставою для звернення із заявою про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу є приписи статей 123, 126, 129 ГПК України, і вимога позивача обумовлена саме необхідністю вирішити питання про розподіл сплачених ним судових витрат (визначених як професійна правнича допомога), що відповідно до вказаних норм процесуального права підлягають розподілу між сторонами.

В свою чергу, "гонорар успіху" визначено договором про надання правничої допомоги як премія, не включається до вартості надання послуг з правничої допомоги та виплачується адвокату після ухвалення судового рішення виключно у випадку позитивного вирішення справи.

Така винагорода адвокату за досягнення позитивного рішення у справі як "гонорар успіху" за своїм змістом і правовою природою не є ціною договору (платою за надані послуги) у розумінні статей 632, 903 ЦК України та статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", а є платою за сам результат (позитивне рішення), досягнення якого відповідно до умов договору не ставиться в залежність від фактично наданих послуг, так як і не є професійною правничою допомогою у розумінні статті 126 ГПК України, оскільки не є послугою адвоката та не відноситься до судових витрат.

Тобто, "гонорар успіху" не є складовою витрат на професійну правничу допомогу.

При цьому стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.

Правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 24.01.2022 у справі №911/2737/17.

Виходячи з наведеного, зважаючи на положення статті 126 ГПК України, дослідивши докази, надані заявником на підтвердження понесених судових витрат, практику ЄСПЛ та Верховного Суду, господарський суд дійшов висновку, що "гонорар успіху" не був необхідним в межах розгляду наведеної справи та виходячи з того, що для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату "гонорару успіху", у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат, врахувавши реальність та необхідність понесених стороною позивача витрат на правничу допомогу, у стягненні з відповідача судових витрат в частині "гонорару успіху" слід відмовити.

Керуючись статтями 7, 13, 42, 86, 129, 210, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд, -

УХВАЛИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Судові витрати у складі судового збору у розмірі 16 834,85 грн та у складі витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 43 000,00 грн покласти на відповідача.

3. Стягнути з RITKO EXIM Ltd. Private limited Company, PO Box 4385, 11021671: Companies House Default Address, Cardiff, CF14 8LH, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "І.Т.-БЕРЕЗОВИЦЯ", вул. С.Будного, 2, м. Тернопіль, код ЄДРПОУ 31384091 25 887,00 Євро (еквівалентно 1 122 323,12 грн) заборгованості, 16 834,85 грн судового збору та 43 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

4. Видати наказ стягувачеві після набрання рішенням законної сили.

5. Позивачу здійснити дії, пов`язані з відправленням на адресу RITKO EXIM Ltd. Private limited Company, PO Box 4385, 11021671: Companies House Default Address, Cardiff, CF14 8LH процесуальних документів - рішення Господарського суду Тернопільської області від 18.03.2026 у справі №921/521/24 та надати суду докази такого надіслання.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду в порядку статті 256-257 ГПК України подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів, з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Примірник рішення надіслати сторонам у справі до електронного кабінету в електронній формі із застосуванням ЄСІТС в порядку, визначеному ГПК України.

Учасники справи можуть отримати інформацію у справі на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб - адресою: https://te.court.gov.ua/sud5022.

Повне рішення підписано "02" липня 2026 року.

Суддя Я.Я. Боровець