Ухвала суду № 137884877, 02.06.2026, Господарський суд Тернопільської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

02 червня 2026 року м. ТернопільСправа № 921/590/22 Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Гевка В.Л. розглянувши скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю БІОФРОСТ (вх.№1423 від 24.02.2026) на дії приватного виконавця у справі №921/590/22

за позовом: Фізичної особи-підприємця Овецького Сергія Сергійовича, АДРЕСА_1

до відповідача: Тернопільського казенного експериментального протезно-ортопедичного підприємства, 46027, м. Тернопіль, вул. Тролейбусна, 10

про стягнення заборгованості у сумі 7 497 220 грн 45 коп. з яких: 6 026 769 грн 77 коп. основний борг, 262 918 грн 66 коп. три відсотки річних, 1 207 532 грн 02 коп. - пеня

За участю представників сторін та їх учасників:

Боржника: не з`явився ;

Стягувача: адвокат Гуща Яніна Валеріївна, ордер на надання правничої допомоги серія АВ №1280964 від 10.03.2026 ;

Органу ДВС: не з`явився.

Товариства з обмеженою відповідальністю «БІОФРОСТ» : адвокат Лозовський Володимир Миколайович, ордер на надання правничої допомоги серія СА №1152290 від 23.02.2026.

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Господарського суду Тернопільської області знаходилась справа за позовом ФОП Овецького Сергія Сергійовича до відповідача Тернопільського казенного експериментального протезно - ортопедичного підприємства про стягнення заборгованості в сумі 6 026 769,77грн, 3% річних 262 918,66грн, пені 1 207 532,02грн.

Рішенням суду від 02.05.2023 позов задоволено повністю, стягнуто з Тернопільського казенного експериментального протезно-ортопедичного підприємства на користь Фізичної особи-підприємця Овецького Сергія Сергійовича 7 497 220,45 грн, з яких: 6 027 769 грн 77 коп. основний борг, 1207 532 грн 02 коп. пеня, 262 918 грн 66 коп. три проценти річних, 112 458 грн 31 коп. судового збору та 25 000,00 грн - витрат на правову допомогу.

19.06.2023 на виконання вказаного рішення судом видано відповідні накази.

Зазначені виконавчі документи стягувачем передані на виконання приватному виконавцю виконавчого округу Тернопільської області Мелиху Анатолію Івановичу.

Ухвалою суду від 15.07.2025 задоволено заяву Фізичної особи-підприємця Овецького Сергія Сергійовича (без номера від 04.07.2025, вх.№4915 від 07.07.2025) про заміну сторони виконавчого провадження у справі №921/590/22. Замінено на стадії виконання судового рішення заміну сторони (боржника) - Тернопільського казенного експериментального протезно-ортопедичного підприємства його процесуальним правонаступником - Товариством з обмеженою відповідальністю БІОФРОСТ (51400, Україна, Дніпропетровська обл., Павлоградський р-н, місто Павлоград, вулиця Барвінкова, будинок, 9; ідентифікаційний код 43864329).

24.02.2026 на адресу суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «БІОФРОСТ» надійшла скарга (вх.№1423 від 24.02.2026) на дії приватного виконавця.

У цій скарзі заявник просить суд:

1. Визнати незаконними дії приватного виконавця виконавчого округу Тернопільської обл. Мелиха Анатолія Івановича, що полягає у відмові винести на підставі п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» постанови про повернення стягувачу виконавчого документа у виконавчих провадженнях в межах зведеного ВП 78798502, в тому чисті ВП № 78785555;

2. Зобов`язати приватного виконавця виконавчого округу Тернопільської обл. Мелиха Анатолія Івановича винести постанову про повернення стягувану виконавчого документа у виконавчих провадженнях в межах зведеного ВП 78798502, в тому чисті ВП № 78785555.

Ухвалою суду від 27.02.2026 призначено судове засідання по розгляду скарги Товариства з обмеженою відповідальністю БІОФРОСТ (вх.№1423 від 24.02.2026) на дії приватного виконавця у справі №921/590/22 на 17.03.2026.

У судовому засіданні 17.03.2026 протокольною ухвалою продовжено строк розгляду скарги по 30.03.2026 та відкладено судове засідання по розгляду скарги на 30.03.2026, про що зазначено в ухвалі від 23.03.2026.

Ухвалою суду від 03.04.2026 у зв`язку з перебуванням судді Гевка В.Л. на лікарняному та неможливістю розгляду скарги в судовому засіданні 30.03.2026 судом продовжено строк розгляду скарги по 28.04.2026 та відкладено судове засідання по розгляду скарги на 28.04.2026.

Ухвалою суду від 04.05.2026 продовжено строк розгляду скарги Товариства з обмеженою відповідальністю БІОФРОСТ (вх.№1423 від 24.02.2026) на дії приватного виконавця у справі №921/590/22 по 12.05.2026. Відкладено судове засідання по розгляду скарги Товариства з обмеженою відповідальністю БІОФРОСТ (вх.№1423 від 24.02.2026) на дії приватного виконавця у справі №921/590/22 на 12.05.2026.

У зв`язку з перебуванням судді Гевка В.Л. на лікарняному та неможливістю розгляду скарги в судовому засіданні 12.05.2026 судом продовжено строк розгляду скарги по 25.05.2026 та відкладено судове засідання по розгляду скарги на 25.05.2026.

Ухвалою від 25.05.2026 продовжено строк розгляду скарги Товариства з обмеженою відповідальністю БІОФРОСТ (вх.№1423 від 24.02.2026) на дії приватного виконавця у справі №921/590/22 по 02.06.2026 та відкладено судове засідання по розгляду скарги Товариства з обмеженою відповідальністю БІОФРОСТ (вх.№1423 від 24.02.2026) на дії приватного виконавця у справі №921/590/22 на 02.06.2026.

У призначене судове засідання прибули представники стягувача ФОП Овецького Сергія Сергійовича та Товариства з обмеженою відповідальністю «БІОФРОСТ».

Боржник - Тернопільське казенне експериментальне протезно-ортопедичне підприємство та Орган ДВС участі повноважних представників у призначеному судовому засіданні не забезпечили.

Скарга була розглянута в режимі відеоконференції з технічною фіксацією (звукозапис) судового процесу, за правилами статей 197, 222 ГПК України.

1.1. Позиція скаржника, викладена у скарзі на дії (бездіяльність) державного/приватного виконавця.

В обґрунтування скарги, підтриманої у судових засіданнях повноважним представником, скаржник стверджує, що 10.10.2024р. між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Iвано-Франкiвськiй, Чернiвецькiй та Тернопiльськiй областях та ТОВ «БІОФРОСТ» (код ЄДРПОУ 43864329, 51400, Україна, Павлоградський р-н, Дніпропетровська обл., місто Павлоград, вулиця Барвінкова, будинок, 9) було укладено договір купівлі-продажу об`єкта малої приватизації об`єкта соціально-культурного призначення Єдиного майнового комплексу державного комерційного підприємства «Тернопільське експериментальне протезно-ортопедичне підприємство» (код за ЄДРПОУ 14053827), що знаходиться за адресою: Тернопільська область, м. Тернопіль, вул. Тролейбусна, 10.

10.10.2024 об`єкт приватизації передано продавцем (Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях) Покупцю (ТОВ «Біофрост») по акту приймання-передачі.

У зв`язку з цим та в силу статті 28 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна», 15.07.2025р. ухвалою Господарського суду Тернопільської області серед іншого замінено на стадії виконання судового рішення заміну сторони (боржника) - Тернопільського казенного експериментального протезно-ортопедичного підприємства його процесуальним правонаступником - Товариством з обмеженою відповідальністю «БІОФРОСТ» (51400, Україна, Дніпропетровська обл., Павлоградський р-н, місто Павлоград, вулиця Барвінкова, будинок, 9; ідентифікаційний код 43864329).

Таким чином, як зазначає Скаржник із посиланням на статтю 28 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна», Фізична особа-підприємець Овецький Сергій Сергійович є кредитором Товариства з обмеженою відповідальністю "БІОФРОСТ" за вимогами щодо заборгованості викупленого в процесі приватизації Тернопільського казенного експериментального протезно-ортопедичного підприємства (код за ЄДРПОУ 14053827).

05.08.2025р. приватним виконавцем Мелих Анатолієм Івановичем відкрито виконавче провадження №78785555 з виконання наказу господарського суду виданого на примусове виконання рішення Господарського суду Тернопільської області про стягнення з Тернопільського казенного експериментального протезно-ортопедичного підприємства на користь фізичної особи-підприємця Овецького Сергія Сергійовича грошових коштів.

При цьому, із посиланням на положення частини другої статті 26 та абзац чотирнадцятий пункту 7-4 розділу V "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" Товариство з обмеженою відповідальністю "БІОФРОСТ" письмово повідомило приватного виконавця приватного виконавця Мелиха Анатолія Івановича (вих. №12 від 27.01.2026), що будь-які подальші дії із примусового стягнення шляхом звернення стягнення на майно, яке є предметом приватизації є незаконними та порушуватимуть як права Покупця ТОВ «Біофрост» так і права держави в особі Фонду державного майна України, що полягає у необхідності дотримання публічного порядку проведення та завершення процедури приватизації у відповідності до положень Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна", а тому просило прийняти рішення на підставі п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» та винести постанову про повернення виконавчий документ у виконавчому провадженні №78785555 від 05.08.2025 року.

Як вбачається із поданої скарги, у відповіді на дане звернення, листом (вих № 4753 від 11.02.2026р.) приватний виконавець Мелих Анатолій Іванович, зазначив, що не вбачає наявність законних підстав для прийняти рішення на підставі п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» щодо винесення постанови про повернення виконавчого документа у виконавчих провадженнях в межах зведеного ВП 78798502, в тому чисті ВП № 78785555.

При цьому, ТОВ «Біофрост» зазначає, що незважаючи на встановлене Законом тимчасове обмеження, на період дії правового режиму воєнного стану, застосування положень статті 26 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна", зокрема і положення абзацу п`ятого частини другої (у частині погашення простроченої кредиторської заборгованості, крім заборгованості перед бюджетом), приватним виконавцем продовжуються вживатись дії щодо стягнення заборгованості викупленого в процесі приватизації державного комерційного підприємства «Тернопільське експериментальне протезно-ортопедичне підприємство» з ТОВ «Біофрост», який є покупцем єдиного майнового комплексу ДКП «Тернопільське експериментальне протезно-ортопедичне підприємство», що є об`єктом приватизації.

Таким чином, скаржник - Товариство з обмеженою відповідальністю "БІОФРОСТ" із посиланням на те, що положеннями Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно та кошти ТОВ «Біофрост», як покупця, який є правонаступником ДКП «Тернопільське експериментальне протезноортопедичне підприємство» як єдиного майнового комплексу, що є об`єктом приватизації, звернувся до суду із скаргою на дії (бездіяльність) держаного / приватного виконавця (вх№1423 від 24.02.2026), у якій просить про визнання незаконними дії приватного виконавця виконавчого округу Тернопільської обл. Мелиха Анатолія Івановича, що полягає у відмові винести на підставі п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» постанови про повернення стягувачу виконавчого документа у виконавчих провадженнях в межах зведеного ВП 78798502, в тому чисті ВП № 78785555 та зобов`язання приватного виконавця виконавчого округу Тернопільської обл. Мелиха Анатолія Івановича винести постанову про повернення стягувачу виконавчого документа у виконавчих провадженнях в межах зведеного ВП 78798502, в тому чисті ВП № 78785555.

1.2. Позиція Фізичної особи-підприємця Овецького Сергія Сергійовича.

Представниця стягувача - Фізичної особи-підприємця Овецького Сергія Сергійовича проти поданої скарги заперечила, з підстав, викладених у наданих суду Додаткових поясненнях у справі (вх№2074 від 17.03.2026) та судових засіданнях. При цьому зазначає, що за договором купівлі-продажу об`єкта приватизації до ТОВ "Біофрост" як правонаступника перейшли всі права, обов`язки й борги Підприємства (крім права постійного користування земельною ділянкою). Аналогічної правової позиції дотримався Верховний Суд у постанові від 18.12.2025 у справі № 909/188/19 у подібних правовідносинах.

1.3. Позиція Приватного виконавця Мелиха Анатолія Івановича.

Приватний виконавець Мелих А.І. у наданих суду Поясненнях (вх№1992 від 13.03.2026) вважає скаргу безпідставною та необґрунтованою. Зокрема, із посиланням на частину 1 статті 28 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна», вважає, що передбачене наведеною нормою правонаступництво хоча і є частковим (сингулярним), оскільки обмежується правом постійного користування земельною ділянкою, проте усі інші майнові права та обов`язки приватизованого підприємства передаються новому власнику в порядку правонаступництва у повному обсязі.

2. Висновок суду із зазначенням мотивів, з яких суд дійшов висновків, і закону, яким керувався суд постановляючи ухвалу.

Станом на час розгляду скарги на виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Тернопільської області Мелиха Анатолія Івановича перебуває зведене виконавче провадження №78798502 (далі ВП), що включає в себе ВП №/№ 78785555, 78785481, відкриті 05.08.2025 року на підставі наказів у справі №921/590/22, та №/№78785321, 78785037, 78785196, відкриті 05.08.2025 року на підставі наказів у справі №921/599/22, виданих Господарським судом Тернопільської області про стягнення з Тернопільського казенного експериментального протезно-ортопедичного підприємства на користь фізичної особи-підприємця Овецького Сергія Сергійовича грошових коштів.

ТОВ «БІОФРОСТ» звернулось до приватного виконавця Мелиха А.І. із заявою про винесення постанови про повернення виконавчого документа у виконавчих провадженнях в межах зведеного ВП 78798502, в тому чисті ВП № 78785555.

Не погоджуючись з відмовою приватного виконавця в винесенні постанови про повернення виконавчого документа Товариством з обмеженою відповідальністю «Біофрост» подано скаргу на приватного виконавця в справі №921/590/22.

Розглянувши скаргу, дослідивши подані докази, заслухавши повноважних представників учасників справи, суд дійшов висновку, що у задоволенні скарги слід відмовити, виходячи з такого.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права на судовий захист, про що неодноразово наголошувалося Європейським Судом з прав людини (Справа ЄСПЛ "Горнсбі проти Греції", від 19.03.1997, "Жовнер проти України" від 29.06.2004), Конституційним Судом України (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012; перше речення абзацу другого пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012; абзац п`ятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013), Великою Палатою Верховного Суду (постанова від 08.06.2022 у справі № 2-591/11).

Верховний Суд у своїй постанові від 30.06.2021 у справі №201/12569/16 зазначив, що забезпечення виконання судових рішень покладається, у тому числі, на суди, які, здійснюючи судовий контроль та застосовуючи інші процесуальні засоби, сприяють реалізації конституційної засади обов`язковості судового рішення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №910/7310/20 вказано, що установлена обов`язковість судового рішення, яке набрало законної сили, не дозволяє ставити його виконання в залежність від волі боржника або будь-яких інших осіб, зокрема виконавця, на вчинення чи невчинення дій щодо його виконання, оскільки це б нівелювало значення самого права звернення до суду як засобу захисту та забезпечення реального відновлення порушених прав та інтересів.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентуються Законом України "Про виконавче провадження" (далі - Закон). Вказаний нормативний акт є спеціальним по відношенню до інших нормативних актів при вирішенні питання щодо оцінки дій виконавця. За його положеннями, саме на виконавчу службу покладається обов`язок щодо забезпечення виконання судового рішення та вчинення всіх послідовних дій щодо такого виконання.

Так, відповідно до статті 1 цього нормативно - правового акту виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів, які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За умовами частини 1 статті 5 Закону примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Відповідно до статті 1 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України "Про виконавче провадження" випадках - на приватних виконавців.

Законодавцем передбачений чіткий порядок здійснення дій у виконавчому провадженні. Враховуючи те, що приватний виконавець наділений владними повноваженнями, він повинен дотримуватись указаних вимог законодавства з метою забезпечення максимального дотримання засад, передбачених статтею 2 Закону: верховенства права, законності, справедливості, неупередженості, об`єктивності, гласності та відкритості виконавчого провадження. Порушення зазначених засад має наслідком порушення безпосередньо прав сторін виконавчого провадження.

Зі змісту частини 1 статті 13 Закону вбачається, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Частиною першою статті 18 Закону визначено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

В свою чергу, в силу ст. 339-1 ГПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Враховуючи зміст наведених правових норм, суд зазначає, що розглядаючи скаргу на рішення, дії або бездіяльність приватного виконавця щодо його (рішень, дій, бездіяльності) правомірності/неправомірності, суд має надати оцінку законності дій останнього, тобто встановити, чи було ним дотримано приписи законодавства, які регламентують його діяльність у спірних правовідносинах, та саме в залежності від вказаних обставин, дійти висновку про задоволення або відмову у задоволенні скарги.

В розумінні частини 1 статті 28 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна», особи, які придбали державні або комунальні підприємства як єдині майнові комплекси, є правонаступниками їх майнових прав (крім права постійного користування земельною ділянкою) і обов`язків відповідно до умов договору між продавцем і покупцем та законодавства України.

ТОВ "Біофрост" прийняло на себе, зокрема, і зобов`язання Підприємства щодо погашення заборгованості у названому виконавчому провадженні, позаяк стало правонаступником усіх майнових прав, обов`язків і боргів Підприємства у силу статті 26 і частини першої статті 28 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" та названих вище положень договору й умов акта приймання передачі.

Відповідно до частини першої цієї статті особи, які придбали державні або комунальні підприємства як єдині майнові комплекси, є правонаступниками їх майнових прав (крім права постійного користування земельною ділянкою) і обов`язків відповідно до умов договору між продавцем і покупцем та законодавства України.

За приписами частин першої та другої статті 345 ЦК України фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності. У результаті придбання єдиного майнового комплексу державного (комунального) підприємства у процесі приватизації до покупця переходять всі його права та обов`язки.

Єдиний майновий комплекс державного або комунального підприємства, його структурного підрозділу (єдиний майновий комплекс) - усі види майна, призначені для діяльності підприємства, його структурного підрозділу, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировина, продукція, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інші позначення та права, включаючи права на земельні ділянки (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна").

Згідно із частиною першою статті 28 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" особи, які придбали державні або комунальні підприємства як єдині майнові комплекси, є правонаступниками їх майнових прав (крім права постійного користування земельною ділянкою) і обов`язків відповідно до умов договору між продавцем і покупцем та законодавства України.

За змістом цих положень вбачається, що у разі купівлі у процедурі приватизації єдиного майнового комплексу державного або комунального підприємства покупець такого підприємства стає правонаступником усіх його прав і обов`язків, за винятком права постійного користування земельною ділянкою під об`єктом приватизації, а також передбачене наведеними положеннями правонаступництво стосується осіб, які придбали державні або комунальні підприємства як єдині майнові комплекси, тобто покупця (власника) об`єкта приватизації, який в порядку правонаступництва набуває як майнових прав (окрім права постійного користування земельною ділянкою), так і обов`язків приватизованого підприємства.

Таким чином, передбачене правонаступництво хоча і є частковим (сингулярним), оскільки обмежується правом постійного користування земельною ділянкою, проте усі інші майнові права та обов`язки приватизованого підприємства передаються новому власнику в порядку правонаступництва у повному обсязі.

Відповідно до приписів частин першої, другої статті 26 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" оформлення угод приватизації здійснюється шляхом укладення договору купівлі-продажу об`єкта приватизації між органом приватизації та переможцем електронного аукціону тощо. До договору купівлі-продажу об`єкта приватизації включаються передбачені умовами аукціону, викупу зобов`язання сторін, зокрема щодо погашення боргів із заробітної плати та перед бюджетом, простроченої кредиторської заборгованості підприємства (що є об`єктом приватизації) (абзац п`ятий).

Таким чином, реалізація та захист прав кредиторів за тими вимогами до підприємства (що придбано покупцем в процесі приватизації), які мали місце на момент придбання покупцем відповідного підприємства, може здійснюватися шляхом заявлення кредитором (кредиторами) вимоги до покупця щодо виконання відповідної умови договору купівлі-продажу, зокрема вимоги про погашення покупцем боргів придбаного ним підприємства, а саме простроченої кредиторської заборгованості такого підприємства.

Пунктом 2 частини 3 статті 26 цього Закону визначено, що виключними умовами для розірвання договору купівлі-продажу об`єкта приватизації в порядку, передбаченому законодавством, є невиконання умов продажу об`єкта і зобов`язань покупця, визначених договором купівлі-продажу, в установлений таким договором строк.

Абз. 16 п. 7-4 розділу V «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» установлено, що тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану «положення абзаців другого - четвертого, п`ятого (у частині погашення простроченої кредиторської заборгованості, крім заборгованості перед бюджетом), сьомого, дев`ятого, одинадцятого частини другої статті 26 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" не застосовуються.»

Із змісту процитованих норм випливає, що законодавець на період дії правового режиму воєнного стану обмежив орган приватизації (Продавця) у праві включення певних умов продажу до договору купівлі-продажу об`єкта приватизації, зокрема і умову щодо погашення простроченої кредиторської заборгованості, крім заборгованості перед бюджетом.

Заборона на включення до договору купівлі-продажу об`єкта приватизації умови щодо погашення простроченої кредиторської заборгованості не обмежує обсяг правонаступництва Покупця надавши можливість відмовити кредиторам у погашенні простроченої кредиторської заборгованості об`єкта приватизації, а лише обмежує орган приватизації (Продавця) у праві розірвати укладений з Покупцем договір купівлі-продажу об`єкта приватизації у відповідності до пункту 2 частини 3 статті 26 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» на підставі непогашення простроченої кредиторської заборгованості.

В той же час, у Законі України «Про приватизацію державного і комунального майна» відсутні норми, які зобов`язують державного/приватного виконавця зупинити або припинити здійснення виконавчого провадження щодо стягнення з покупця (правонаступника) єдиного майнового комплексу державного підприємства, кредиторської заборгованості такого підприємства (об`єкта приватизації).

Відповідно до пункту 9 частини 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчий документ повертається стягувачу, якщо «законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.»

Перелік майна, на яке не може бути звернено стягнення за виконавчими документами, визначено, зокрема, у Додатку до Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року № 1404-VIII (надалі Закон № 1404-VIII). При цьому, у Додатку до Закону № 1404-VIII використовуються формулювання, які прямо вказують на заборону звернення стягнення і не дають двозначного розуміння.

Зокрема, у Додатку до Закону № 1404-VIII використані такі формулювання: «Стягнення за виконавчими документами не може бути звернено на таке майно, що належить боржникові - фізичній особі на праві власності або є його часткою у спільній власності, необхідне для боржника, членів його сім`ї та осіб, які перебувають на його утриманні (крім майна та речей, що належать до предметів мистецтва, колекціонування та антикваріату, дорогоцінних металів та дорогоцінного напівдорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення в сировині, необробленому та обробленому вигляді (виробах):…»; «Не може бути звернено стягнення за виконавчими документами на природний газ оператора газосховищ, що використовується для забезпечення власної господарської діяльності…».

Також, розділ ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII наявні норми, які зобов`язують державного/приватного виконавця зупинити вчинення виконавчих дій щодо визначених суб`єктів господарювання (Державного підприємства "Виробниче об`єднання Південний машинобудівний завод імені О.М. Макарова", Акціонерного товариства "Українська залізниця", операторів системи розподілу, що здійснюють розподіл електричної енергії на територіях ліцензованої діяльності, та інших.), проте серед таких суб`єктів відсутній покупець (правонаступник) єдиного майнового комплексу державного підприємства.

Таким чином, для повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 9 частини 1 статті 37 Закону № 1404-VIII, у законі повинна бути норма, яка чітко визначає заборону здійснення стягнення на певне майно або щодо певного суб`єкта (наприклад, щодо покупця єдиного майнового комплексу державного підприємства, придбаного в процедурі приватизації).

Оспорювані дії щодо обов`язку виконавця винесення постанови про повернення стягувачу виконавчого документа на підставі пункту 9 частини 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» у виконавчих провадженням в межах зведеного ВП 78798502, в тому числі ВП №78785555, мотивовані тим, що будь-які дії із примусового стягнення та шляхом звернення стягнення на майно, яке є предметом приватизації є незаконними та порушуватимуть як права Покупця ТОВ «Біофрост» так і права держави в особі Фонду державного майна України, що полягає у необхідності дотримання публічного порядку проведення та завершення процедури приватизації у відповідності до положень Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна".

Проте, на даний час у законодавстві України відсутні норми закону, які встановлюють заборону на здійснення стягнення з правонаступника підприємства, проданого як єдиний майновий комплекс в процесі приватизації, та на приватизоване майно.

Щодо висновків, викладених у постанові Касаційного господарського суду від 04.02.2025 року у справі №916/3735/24, у відносинах пов`язаних із виконанням рішення суду, на які посилався скаржник у подані скарзі, суд звертає увагу на таке.

У скарзі на дії (бездіяльність) приватного виконавця від 23.02.2026 року скаржник Товариство з обмеженою відповідальністю «БІОФРОСТ», аргументуючи незаконність дій виконавця посилається на висновки Касаційного господарського суду, викладені у постанові від 04.02.2025 року у справі №916/3735/24.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 визначила критерії подібності правовідносин та зазначила, що досліджуючи доцільність посилання на постанову Верховного Суду, кожен правовий висновок Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: (1) чи є правовідносини подібними та (2) чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на відповідні законодавчі акти; у такому випадку правовий висновок розглядається "не відірвано" від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних нормативноправових актів.

Також Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 визначила наступні критерії подібності правовідносин у розумінні норм процесуального законодавства.

Для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 389 (пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України; пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України) та пункту 5 частини першої статті 396 Цивільного процесуального кодексу України (пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України; пункту 5 частини першої статті 339 Кодексу адміністративного судочинства України) таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

Так, вирішуючи питання щодо підстав для відкриття за заявою кредитора провадження у справі № 916/3735/24 про банкрутство боржника (Приватного підприємства "Рентсервіс-МСЛ") та формулюючи при цьому висновки щодо закладеного у зазначених нормах Закону темпорального критерію їх застосування, Верховний Суд у постанові від 04.02.2025 сформулював висновок щодо термінів виконання покупцем зобов`язань державного підприємства, придбаного покупцем в процесі приватизації, а саме щодо відтермінування, на період дії правового режиму воєнного стану, обов`язку покупця єдиного майнового комплексу підприємства, що є об`єктом приватизації, з погашення простроченої кредиторської заборгованості підприємства, що є об`єктом приватизації.

Зокрема, у пунктах 8.9, 8.10 постанови від 04.02.2025 у справі № 916/3735/24 Верховний Суд зазначив, що:

«- За змістом наведених положень Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» законодавець запровадив тимчасову, на період дії правового режиму воєнного стану, заборону на застосування вимоги цього закону щодо виконання покупцем єдиного майнового комплексу підприємства, що є об`єктом приватизації, такої умови, що підлягає включенню до договору купівлі-продажу об`єкта приватизації, як погашення простроченої кредиторської заборгованості підприємства (що є об`єктом приватизації, за винятком приватизованого майна Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Укрспирт" та об`єктів великої приватизації), крім заборгованості перед бюджетом;

- а тому відповідні кредитори тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, не мають права вимагати від покупця об`єкта приватизації (підприємства як єдиного майнового комплексу), погашення відповідної кредиторської заборгованості у примусовому порядку у будь-який передбачений законом спосіб: і шляхом звернення до суду із вимогами про стягнення такої заборгованості (у позовному порядку), і шляхом задоволення цих вимог у справі про банкрутство.»

Натомість, Верховний Суд, переглядаючи судові рішення у справі № 916/3735/24 та ухвалюючи постанову від 04.02.2025, не розглядав та не вирішував питання щодо процесуального правонаступництва за правилами статті 52 ГПК України, відстрочення виконання рішення суду та повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження».

Тобто, у постанові від 04.02.2025 у справі № 916/3735/24 Верховний Суд не формулював висновків щодо наявності/відсутності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку із заміною сторони у зобов`язанні (сторони у справі) на правонаступника єдиного майнового комплексу підприємства, що є об`єктом приватизації, здійснення стягнення з правонаступника за зобов`язаннями такого підприємства, а відповідно не формулював висновків щодо змістового, суб`єктного та об`єктного критеріїв у застосуванні п. 9, ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», статей 26, 28 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" у сукупності із абзацом шістнадцятим пункту 7-4 розділу V "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону (в постанові від 04.02.2025 у справі № 916/3735/24 Верховний Суд, посилаючись на ті самі норми, послався на абзац чотирнадцятий пункту 7-4 розділу V "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" з огляду на ту нумерацію абзаців, що мала місце в редакції цього Закону, чинній на момент вирішення спірних правовідносин у справі № 916/3735/24).

Діяльність приватного/державного виконавця регулюється Законом України «Про виконавче провадження» та направлена на виконання рішення суду, яке набрало юридичної сили. В той же час, Закон України «Про приватизацію державного і комунального майна» встановлює порядок приватизації державного і комунального майна, права та обов`язки учасників процедури приватизації та не містить норм, які обмежують або зупиняють заходи по виконанню рішень судів.

Таким чином правовідносини у справі № 916/3735/24 з правовідносинами у цій справі не є подібними, а тому висновки Касаційного господарського суду, викладені у постанові від 04.02.2025 року у справі №916/3735/24, не можуть братися до уваги при прийнятті рішення щодо повернення стягувачу виконавчого документа на підставі п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» у зведеному виконавчому провадженні №78798502.

З огляду на наведене в сукупності, доводи скаржника про те, що приватним виконавцем безпідставно відмовлено у винесенні постанови про повернення стягувачу виконавчого документа у виконавчих провадженнях в межах зведеного ВП №78798502, в тому числі ВП №78785555 у зв`язку із вищевказаними обставинами, суд вважає помилковими, а виконавчі дії, що вживались та вживаються приватним виконавцем - Мелих Анатолієм Івановичем відповідно до вимог Закону, прав боржника ТОВ Біофрост не порушують.

Згідно зі статтею 343 ГПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Як наслідок, суд приходить до висновку, що у задоволенні скарги слід відмовити.

Інші долучені до матеріалів справи докази, доводи та заперечення учасників цього спору були ретельно досліджені судом, однак наведених вище висновків вони не спростовують. В свою чергу, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд опирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України". Європейський суд з прав людини, зокрема, зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Враховуюючи зазначене вище, керуючись частиною 2 статті 232, статтями 233, 234, з 339 по 343 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

УХВАЛИВ:

1. У задоволенні скарги від 23.02.2026 (вх.№ 1423 від 24.02.2026) ТОВ "БІОФРОСТ", відмовити.

2. Ухвала, набирає законної сили негайно після її оголошення суддею, з 02.06.2026.

3. Ухвалу може бути оскаржено чи заперечено з підстав та у порядку, визначених статтями з 253 по 259 ГПК України.

4. Повний текст ухвали складено 02.07.2026.

5. Копію ухвали направити учасникам у справі.

- Фізичній особі-підприємцю Овецькому Сергію Сергійовичу, АДРЕСА_1 , до його електронного кабінету в електронній формі із застосуванням ЄСІТС в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про ЄСІТС;

- Тернопільському казенному експериментальному протезно-ортопедичному підприємству, 46027, м. Тернопіль, вул. Тролейбусна,10, до його електронного кабінету в електронній формі із застосуванням ЄСІТС в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про ЄСІТС;

- Товариству з обмеженою відповідальністю БІОФРОСТ, 51400, Україна, Павлоградський р-н, Дніпропетровська обл., місто Павлоград, вулиця Барвінкова, будинок, 9, до його електронного кабінету в електронній формі із застосуванням ЄСІТС в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про ЄСІТС;

- Приватному виконавцю виконавчого округу Тернопільської обл. Мелиху Анатолію Івановичу, до його електронного кабінету в електронній формі із застосуванням ЄСІТС в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про ЄСІТС.

Інформацію по справі, що розглядається учасники справи можуть отримати на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за Веб-адресою сторінки https://court.gov.ua/sud5022/

Суддя В.Л. Гевко