Рішення № 137884542, 29.06.2026, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.06.2026 Справа № 914/1010/26

Господарський суд Львівської області у складі судді Зоряни Горецької, при секретарі судового засідання Зоряні Палюх, у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «МАТРИЦЯ-2015»,

до відповідача Фермерського господарства «УЛАР»,

про стягнення 640 293,45 грн,

представники сторін:

від позивача: Сокол Т.Л.;

від відповідача: Фартушок Н.Б.;

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «МАТРИЦЯ-2015» до відповідача Фермерського господарства «УЛАР» про стягнення 640 293,45 грн.

Ухвалою від 07.04.2026 відкрито провадження по справі за правилами загального позовного провадження.

07.05.2026 прийнято заяву про зменшення позовних вимог та закрито підготовче провадження по справі.

В судовому засіданні 29.06.2026 проголошено вступну та резолютивну частини рішення по справі.

АРГУМЕНТИ СТОРІН

Позиція позивача

Позивач з врахування заяви про зменшення позовних вимог просить стягнути з відповідача 288 643,01 грн заборгованості за Договором поставки №2401-23/1 від 24.01.2023, з яких 161 430,54 грн штраф, 98 156,62 грн пеня, 19 399,18 грн інфляційних втрат та 9 656,68 грн 3% річних.

Позиція відповідача

Відповідач заперечив позовні вимоги в частині нарахованого штрафу. Відповідач стверджує, що базою для нарахування штрафу є фактичний залишок неоплаченої заборгованості на момент настання 90-го дня прострочення, розрахованої за методом FIFO, відповідно до наданого контррозрахунку. Відповідачем заявлено клопотання про зменшення штрафу та пені на 70 %.

ОЦІНКА СУДОМ ОБСТАВИН ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ З МАТЕРІАЛІВ СПРАВИ

Між сторонами виникли взаємні права та обов`язки на підставі Договору поставки №2401-23/1 від 24.01.2023.

01.12.2025 сторонами підписано Специфікацію №32 та №33.15.12.2025 сторонами підписано специфікацію №34.

Первісно позивачем заявлена до стягнення основна сума заборгованості в розмірі 306 150,44 грн. Вказана сума заборгованості сплачена відповідачем в ході розгляду справи. Позивач зменшив позовні вимоги на вказану суму заборгованості.

Крім того, позивачем зменшено позовні вимог в частині штрафу до 161 430,54 грн за специфікаціями 32 -34.

За наведених обставин, суд розглядає позовні вимоги щодо стягнення 161 430,54 грн штрафу, 98 156,62 грн пені, 19 399,18 грн інфляційних втрат та 9 656,68 грн 3% річних.

Суд не погоджується з позицією позивача в частині нарахованого штрафу, вважає розрахунок невірним, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 7.2 Договору, штраф у розмірі 7% підлягає нарахуванню виключно від вартості неоплаченого товару, тобто від фактичного залишку заборгованості, що існував на момент настання 90-го календарного дня прострочення виконання зобов`язання.

Позивачем при визначенні розміру штрафу застосовано некоректну базу розрахунку повну вартість поставок за відповідними специфікаціями, без урахування часткових оплат, здійснених Відповідачем у межах виконання договірних зобов`язань. Такий підхід призводить до штучного завищення бази нарахування штрафу та прямо суперечить буквальному змісту договірної умови.

Відповідачем долучено до матеріалів справи детальний контррозрахунок із застосуванням принципу послідовного погашення заборгованості по кожній видатковій накладній із врахуванням хронології поставок та оплат, а також моменту настання 90-го дня прострочення щодо кожного окремого зобов`язання.

Судом перевірено наданий відповідачем контррозрахунок і встановив, що такий арифметично вірний. Розмір штрафу становить 66 930,53 грн.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

Частина 1 ст. 548 ЦК України передбачає, що виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

За змістом ч. 1 ст. 624 ЦК України, якщо за порушення зобов`язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків. 3

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Верховний Суд України у постанові від 12 квітня 2017 року по справі N 3- 1462гс16 зазначив, що порушення відповідачем строків розрахунків за отриманий товар, що встановлені договором поставки, є підставою для нарахування платежів, передбачених ст. 625 ЦК України, а наявність форс-мажору не звільняє відповідача від обов`язку відшкодувати матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та не позбавляє кредитора права на отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами. Верховний Суд України підкреслив, що платежі, встановлені ст. 625 ЦК України, є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення виконання ним грошового зобов`язання, яка має компенсаційний, а не штрафний характер, які наприклад статті законів, які передбачають неустойку. Компенсація полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

14 січня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 924/532/19 досліджував питання щодо особливостей нарахування інфляційних втрат і 3 % річних, де визначив, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Сторонами у Договорі погоджено відповідальність за порушення строків оплати вартості Товару, зокрема пункт 7.2. Договору: у разі прострочення оплати поставленого Товару Покупець зобов`язується сплатити Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день такого прострочення.

Зважаючи на допущені Відповідачем порушення строків оплати і обов`язку по повній оплаті вартості Товару, Позивачем на підставі ст. 625 ЦК України, пункту 7.2. Договору було нараховано: 3% річних, інфляційні втрати, пеню від суми заборгованості.

Судом перевірено розрахунки пені, штрафу та 3 % річних і встановлено, що такі проведено вірно.

Водночас, відповідачем заявлено клопотання про зменшення пені та штрафу на 70%. Суд розглянувши вказане клопотання, беручи до уваги доводи та заперечення сторін, зазначає наступне.

Згідно з частиною третьою статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому, обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми штрафних санкцій, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Отже, з наведених норм випливає, що зменшення неустойки є правом суду, яке може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань.

Таке зменшення не є обов`язком суду.

Крім того, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК України).

Відповідач є юридичною особою, яка здійснює господарську діяльність на власний ризик, залучає матеріально-технічні, фінансові та інші види ресурсів з метою одержання прибутку. Відповідач укладаючи спірний договір був обізнаний зі строками та умовами оплати за договором, а також розміром відповідальності за прострочення оплати.

Зважаючи на всі викладені вище обставини, з метою дотримання розумного балансу між інтересами сторін, а також з метою як недопущення набуття неустойкою ознак каральної санкції, так і не нівелювання її як санкції, котра носить компенсаторний характер, беручи до уваги повну сплату основного боргу, регулярні платежі та відсутність доказів понесення позивачем збитків, суд вважає за можливе зменшити розмір штрафу та пені на 50% з урахуванням контррозрахунку відповідача. Стягненню підлягає 49 078,31 пені та 33 465,27 грн штрафу.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 1 ст. 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Відповідно до ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Стаття 79 ГПК України визначає, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Обсяг обов`язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи. Принцип справедливості, закріплений у ст. 6 Конвенції, порушується, лише якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (див. рішення у справах Проніна проти України, заява № 63566/00, п. 25, від 18 липня 2006 року, та Нечипорук і Йонкало проти України, заява № 42310/04, п. 280, від 21 квітня 2011 року).

Виходячи із викладеного вище, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.

Судовий збір відповідно до ст. 129 ГПК України підлягає стягненню з відповідача на користь позивача в розмірі 2 329,72 грн.

Керуючись статтями 2, 12, 42, 123, 126, 129, 222, 233, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Клопотання про зменшення штрафу та пені задовольнити частково.

3. Зменшити розмір штрафу та пені на 50%.

4. Стягнути з ФЕРМЕРСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО «УЛАР» (ідентифікаційний код 32461669, місцезнаходження: 81162, Україна, Львівський р-н, Львівська обл., село Семенівка) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «МАТРИЦЯ-2015» (ідентифікаційний код 39871466, місцезнаходження: 69032, Україна, Запорізька обл., місто Запоріжжя, провулок Туристський, будинок 5) 111 599,44 грн заборгованості з яких 9 656,68 грн 3% річних, 19 399,18 інфляційних втрат, 49 078,31 пені, 33 465,27 грн штрафу та 2 329,72 грн судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки передбачені ст. 256, 257 ГПК України.

Суддя Горецька З.В.