Ухвала суду № 137879394, 01.07.2026, Деснянський районний суд м. Чернігова

Справа № 750/6276/26

Провадження № 4-с/750/22/26

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 липня 2026 року м. Чернігів

Деснянський районний суд м. Чернігова у складі:

головуючого - судді Кузюри М.М.,

секретар Сіра П.А.,

розглянувши скаргу ОСОБА_1 в особі представника адвоката Лапаєва Дмитра Олександровича на бездіяльністю Деснянського відділу державної виконавчої служби у місті Чернігові Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України,

заінтересована особа ОСОБА_2 ,

ВСТАНОВИВ:

Представник скаржника адвокат Лапаєв Д.О. звернувся до суду зі скаргою, в якій просить зобов`язати Деснянський відділ державної виконавчої служби у місті Чернігові Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України скасувати арешт майна (реєстраційний номер обтяження 8668238 від 24.04.2009 11:52:23) ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), накладений згідно з постановою від 24.04.2009 № 375/33, винесеною Деснянським відділом державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції.

У заяві зазначив, що здійснювалося виконання виконавчого листа № 2-4405/08, виданого 28.11.2008 Деснянським районним судом м. Чернігова про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості у розмірі 41490,50 грн, у рамках якого державним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження від 24.04.2009 № 375/33, на підставі якої арештоване майно скаржника. Виконавче провадження закрито, жодного іншого відкритого виконавчого провадження за вказаним виконавчим документом на цей час не існує, повторно після 30.11.2016 до виконання виконавчий лист не пред`являвся, строк його пред`явлення до виконання сплив та не був поновлений будь-яким судовим рішенням, однак арешт частини квартири ОСОБА_1 зберігає свою чинність та обмежує права скаржника.

Державним виконавцем 17.12.2009 було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу. Означений виконавчий документ неодноразово було пред`явлено до виконання, саме: ВП №18754364, яке було відкрито 16.04.2010 та повернуто виконавчий документ стягувачеві 28.12.2010 на підставі п. 5 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції на той час).

У судове засідання учасники справи, належним чином повідомлені про дату, час та місце вирішення заяви, не з`явилися.

Представник скаржника у скарзі зазначив прохання про розгляд справи без його участі та без участі ОСОБА_1 .

Стягувач у судове засідання не з`явився з невідомих причин, заяв, заперечень проти скарги не надав, заяв про відкладення розгляду скарги не надав.

Представник суб`єкта оскарження, належним чином повідомлений про дату, час та місце вирішення скарги, до суду не з`явився, подав заяву про розгляду скарги без його участі, а також відзив, який суд сприймає як заперечення проти скарги. Представник суб`єкта оскарження зазначає, що інформації про виконавче провадження, в ході примусового виконання якого державним виконавцем Деснянського відділу ДВС ЧМУЮ винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження № 375/33 від 24.04.2009, на підставі якої в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна було зареєстровано обтяження № 86688238 на все нерухоме майно боржника ОСОБА_1 , не виявлено. Однак сума стягнення 41490,5 грн, зазначена у описі до обтяження № 86688238, вказує на те, що арешт на майно ОСОБА_1 було накладено в межах виконавчого провадження № 11240922 з примусового виконання виконавчого листа № 2-4495/08, виданого 28.11.2008 Деснянським районним судом м. Чернігова про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості у розмірі 41490,5 грн. Виконавче провадження було відкрито постановою державного виконавця від 09.02.2009. В подальшому виконавчий документ було направлено для виконання за належністю до Центрального відділу ДВС ЧМУЮ, про що державним виконавцем винесено відповідну постанову про закінчення виконавчого провадження від 05.02.2010. Матеріали завершеного виконавчого провадження знищені у зв`язку із закінченням терміну їх зберігання. У запереченні також зазначено, що підставою для зняття виконавчем арешту відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 59 ЗУ «Про виконавче провадження» є надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника. Інформація про здійснення перелічених дій боржником у суб`єкта оскарження відсутня; виконавчий документ не визнавався таким, що не підлягає виконанню, а рішення, на підставі якого він виданий, не скасовувалося.

Представник скаржника, ознайомившись із запереченнями представника суб`єкта оскарження, у заяві про розгляд справи без участі скаржника та його представника зазначив, що предметом скарги є не дії державного виконавця, вчинені у 2010 році, а бездіяльність Деснянського відділу державної виконавчої служби у місті Чернігові Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України щодо нескасування арешту з майна боржника, накладеного понад 16 років тому. Зазначає, що подальше збереження арештованого майна, накладеного постановою державного виконавця № 375/33 від 24.04.2009, не має правових підстав, оскільки відсутня мета арешту, заради якої він застосовується, а саме, забезпечення реального виконання рішення.

За вказаних обставин суд у відповідності до ст. ст. 211, 450 ЦПК України вирішує справу у відсутність її учасників.

Вивчивши матеріали справи, оцінивши письмові пояснення учасників судового розгляду та дослідивши надані ними докази, суд знаходить скаргу, такою, що підлягає задоволенню, з наступного.

У провадженні Деснянського відділу державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції перебувало виконавче провадження ВП № 11240922 з примусового виконання виконавчого листа № 2-4495/08, виданого 28.11.2008 документ видав: Деснянський районний суд м. Чернігова про: стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості у розмірі 41490,50 грн. Виконавче провадження було відкрито 09.02.2009. У подальшому виконавчий документ було направлено для виконання за належністю до Центрального відділу ДВС Чернігівського МУЮ (нині - Центральний відділ державної виконавчої служби у місті Чернігові Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України), про що державним виконавцем винесено відповідну постанову про закінчення виконавчого провадження від 05.02.2010 на підставі п. 10 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження».

Надати будь-яку іншу інформацію щодо вказаного провадження відділ позбавлений можливості через сплив строку зберігання архівних справ та виконавчих проваджень, оскільки матеріали завершеного виконавчого провадження було знищено у зв`язку із закінченням їх строку зберігання.

Перевіркою встановлено, що інформація про боржника ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в Єдиному реєстрі боржників відсутня.

Згідно відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта відомості наявне наступне обтяження:

обтяження № 8668238 зареєстроване 24.04.2009 на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження 375/33, виданої Деснянським відділом державної виконавчої служби Чернігівського МУЮ;

обтяження № 10300240 зареєстроване 29.09.2010 на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження без номеру, виданої Центральним відділом державної виконавчої служби Чернігівського МУЮ, 8 дільниця.

Згідно із ст. 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Примусове виконання рішень в Україні покладається в тому числі і на Державну виконавчу службу (ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження»).

Процедура судового контролю за виконанням судових рішень унормована Розділом VII ЦПК України, саме в русло оскарження дій виконавця спрямовує заявник свої вимоги.

Відповідно до ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

З наведеного положення цивільного процесуального законодавства випливає, що предметом цього судового розгляду є з`ясування, чи діяв державний виконавець під час здійснення виконавчого провадження на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, законодавством України про виконавче провадження, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню, та, чи не порушено рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення право чи свободу учасника виконавчого провадження.

Підставою для задоволення скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця за змістом ст. 451 ЦПК України є сукупність таких складових, як встановлена судом неправомірність рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця і порушення права сторони виконавчого провадження цими рішеннями, діями чи бездіяльністю.

Обов`язки державних виконавців визначені статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження», згідно з якою виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець зобов`язаний, зокрема: здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Таким чином, суд повинен перш за все встановити, чи відповідають вимогам законодавства прийняті державним виконавцем під час здійснення вказаного провадження рішення та виконавчі дії.

Законом України «Про виконавче провадження», в редакції, що діяла на момент прийняття оскаржуваних рішень державного виконавця, внормовано право державного виконавця застосовувати такий захід забезпечення виконавчого провадження, як накладення арешту на майно боржника (ст. ст. 25, 27, 32, 52 Закону).

Суд вважає, що дії державного виконавця, в провадженні якого перебував виконавчий документ, яким є виконавчий лист з виконання рішення суду, що набрало сили закону і є обов`язковим для виконання, діяв правомірно, прийнявши оскаржуваний захід забезпечення виконавчого провадження.

Разом з тим, на час вирішення цієї скарги відсутні виконавчі провадження з виконання рішень про стягнення з ОСОБА_1 грошових коштів, в забезпечення яких на майно заявника накладено арешти.

Статтею 59 Закону України «Про виконавче провадження» внормовано зняття арешту з майна боржника.

За змістом частини 4 вказаної статті, підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом (1); надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника (2); отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах (3); наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням (4); відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно (5); отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову (6); погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника (7); отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову (8); підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону (9); отримання виконавцем від Державного концерну "Укроборонпром", акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну "Укроборонпром", державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну "Укроборонпром" або на момент припинення Державного концерну "Укроборонпром" було його учасником, господарського товариства, визначеного частиною першою статті 1 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності", звернення про зняття арешту в порядку, передбаченому статтею 11 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності" (10).

З наведеного положення закону випливає, що перелік випадків, коли арешт майна припиняється за постановою виконавця, є вичерпним і до нього не відносяться випадки зняття арешту, коли виконавче провадження, при здійсненні якого він застосований, знищено за спливом строку зберігання.

У відповідності до частини 5 ст. 59 Закону у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Як зазначено в пункті 1 роз`яснень Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» № 6 від 07.02.2014 року, судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і за її межами.

Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають із відносин щодо примусового виконання судових рішень.

У відповідності до висновків в постановах Верховного Суду у справах № 707/1530/21 від 25.-5.2022 року, № 21/17-008 від 01.11.2021 року право власності боржника під час або після завершення виконавчого провадження підлягає захисту за наявності самого порушеного права, встановлення недоцільності чинного арешту майна та можливості його зняття за рішенням суду у відповідності до вимог ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» при зверненні боржника до суду у формі скарги на дії державних виконавців, і ці висновки у відповідності до ст. 263 ЦПК України враховує суд при розв`язанні подібних правовідносин.

Як випливає із змісту ч. 3 ст. 451 ЦПК України, яка унормовує судове рішення за наслідками розгляду скарги в порядку судового контролю за виконанням судових рішень, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено.

З наведеного слідує, що лише сукупність таких передумов, як правомірність дій виконавця та відсутність порушень права заявника може зумовити відмову в задоволенні скарги, а ці вимоги не є самостійними підставами для залишення скарги без задоволення, про що свідчить застосування з`єднувального сполучника «і».

Накладення арешту на майно боржника є процесуальною дією виконавця; збереження арешту за відсутності виконавчого провадження, в межах якого був застосований арешт, позбавляє сенсу вжитий державним виконавцем захід виконавчого провадження і посягає на право власника реалізовувати свої права повною мірою.

Суд також враховує і ту обставину, що матеріали виконавчого провадження знищенні у зв`язку із закінченням строку зберігання виконавчого провадження. Законом України «Про виконавче провадження» не передбачено підстав для відмови у вчиненні виконавчих дій з підстав відсутності матеріалів виконавчого провадження, в зв`язку з чим така відмова державного виконавця є незаконною, а державний виконавець зобов`язаний вчинити відповідні виконавчі дії за рішенням (ухвалою) суду.

Наявність арешту на нерухоме майно скаржника, порушує його право власності, яке захищається Конституцією та Законодавством України, а тому скаржник звертається з вказаною скаргою на бездіяльність виконавця.

Суд вважає, що вимога скаржника зобов`язального характеру щодо суб`єкта оскарження є не ефективною, про що свідчить факт завершення виконавчого провадження та знищення його матеріалів.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суб`єкт оскарження не має законодавчих повноважень здійснювати зняття арешту у знищеному виконавчому провадженні, яке завершене направленням виконавчого листа за належністю, відтак суд не може зобов`язувати особу вчинити дії, які суперечать закону.

Вказане ще раз підтверджує, що у таких випадках арешт знімається саме рішенням суду.

У зв`язку з викладеним суд констатує наявність порушення права заявника, яке у цьому випадку не може бути усуненим діями або рішеннями державного виконавця, оскільки встановлені судом обставини не підпадають під коло підстав для скасування арешту майна самим виконавцем, тому навіть у відсутність ознак протиправності в поведінці виконавця вважає за необхідне скаргу задовольнити частково, шляхом зняття судом арешту, який був накладений постановою державного виконавця при здійсненні виконання судового рішення, та у обраний заявником спосіб поновити його порушене право, не констатуючи ознак неправомірності в бездіяльності уповноважених посадових осіб відділу державної виконавчої служби щодо нескасування арешту майна заявника.

Керуючись ст. ст. 447-451, 260, 352-355 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Задовольнити частково скаргу ОСОБА_1 .

Зняти арешт з майна ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , накладений постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження 375/33 24.04.2009, виданої Деснянським відділом державної виконавчої служби Чернігівського МУЮ; номер обтяження 8668238 від 24.04.2009.

Відмовити в задоволенні решти вимог.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Ухвала може бути оскаржена до Чернігівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повної ухвали.

Суддя М. М. КУзюра