Рішення № 137875905, 01.07.2026, Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

ЄУН: 335/2536/26

Провадження №: 2/336/3104/2026

01.07.26

РІШЕННЯ

іменем України

01 липня 2026 року м. Запоріжжя

Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого судді Петренко Л.В., за участі секретаря судового засідання Єменджи Є.Р.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду, у порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу ЄУН 335/2536/26 (провадження № 2/336/3104/2026) за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ПОЗИКА» до ОСОБА_1

про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

встановив:

16 квітня 2026 року з Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя до Шевченківського районного суду м.Запоріжжя, за підсудністю, надійшла цивільна справа №335/2536/26 (провадження 2/336/3104/26) за позовом ТОВ «Фінансова компанія «ПОЗИКА» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначає, що 18 жовтня 2021 року між ТОВ «Фінансова компанія «ІРБІС» та відповідачем було укладено кредитний договір № 73363976, за умовами якого встановлено, що товариство надає позичальнику кредит в розмірі 4000,00 грн., зі сплатою процентів за стандартною ставкою 3 % в межах строку кредитування до 16 січня 2022 року.

Договір підписано електронним підписом позичальника, відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора.

Позикодавець на виконання умов договору на картку відповідача перерахував грошові кошти в сумі 4000,00 грн.

Заборгованість відповідача за кредитним договором № 73363976 від 18 жовтня 2021 року становить 13600,00 грн., яка складається з: 4000,00 грн. - заборгованості за тілом кредиту, 9600,00 грн. - заборгованості за відсотками.

01 вересня 2025 року ТОВ «ФК «ІРБІС» та ТОВ «ФК «ПОЗИКА» уклали Договір факторингу №01092025/1 за умовами якого ТОВ «ФК «ПОЗИКА» набуло право грошової вимоги до фізичних осіб боржників, в тому числі до відповідача.

У зв`язку з невиконанням відповідачем зобов`язань за договором, в судовому порядку, представник позивача просить стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором у сумі 13600,00 грн.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 17 квітня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі. Постановлено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін. Роз`яснено відповідачу право на подання відзиву на позовну заяву, також роз`яснено сторонам право на подання відповіді на відзив та заперечення.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 13 травня 2026 року клопотання позивача про витребування доказів задоволено.

Представник відповідача адвокат Дерев`янко І.О. подала до суду відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки не надано доказів отримання відповідачем коштів.

01 червня 2026 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив. Представник не погодився з доводами відповідача та просить задовольнити позовні вимоги. Документ сформований в системі «Електронний суд» 30 травня 2026 року.

Інших заяв по суті справи від учасників судового провадження не надходило.

29 червня 2026 року до суду від АТ КБ «ПриватБанк» надійшла витребувана інформація.

Представник позивача ТОВ «ФК «ПОЗИКА» в судове засідання не з`явився, повідомлений належним чином про дату, час та місце розгляду справи. Представник позивача в позовній заяві просив розглядати справу без його участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить їх задовольнити, не заперечує проти заочного розгляду справи.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, подав заяву про участь в судовому засіданні в режимі відеоконфенцзв`язку із застосування власних засобів, однак в призначений час на відеоконференцію не вийшов.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання 13 травня 2026 року о 10-00 год., 04 червня 2026 року о 08-15 год. та 01 липня 2026 року о 12-00 год. не з`явилася, про день, час та місце розгляду справи повідомлена шляхом направлення кореспонденції за адресою її місця проживання, зареєстрованою у встановленому законом порядку. Відповідач скористався своїм правом на подання заяв по суті справи, в яких просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

Суд вважає за можливе провести судове засідання за відсутності учасників справи, враховуючи, що сторони скористались правом на подання заяв по суті справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини, дійшов до такого висновку.

Відповідно до ч. 8 ст. 279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст.ст. 12, 13 ЦПК України, суд розглядає справи на принципах змагальності і диспозитивності.

Частиною 3 статті 12 ЦПК України та частиною 1 статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до положень статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Частиною 2 статті 95 ЦПК України передбачено, що письмові докази подаються в оригіналі або належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Судом встановлено, що 18 жовтня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю ««Фінансова компанія «ІРБІС» та відповідачем було укладено кредитний договір № 73363976, зі строком дії з 18 жовтня 2021 року до 16 січня 2022 року (а.пр. 19-24).

Договір підписано електронним підписом позичальника, який відтворено шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису) і був надісланий на номер моб.телефону відповідача, про що свідчить п. 14 Договору, реквізити та підпис сторін.

Згідно з п. 3.1 договору товариство надає кредит клієнту у розмірі 4000 гривень 00 копійок, з оплатою по процентній ставці, що вираховується в наведеному графіку згідно п. 3.2 цього Договору, а клієнт зобов`язується повернути кредит та сплатити передбачені цим договором проценти у строки та на умовах даного договору.

Пунктом 3.2 договору визначений Графік (порядок та умови надання кредиту). За користування кредитом клієнт зобов`язаний сплатити товариству стандартну процентну ставку у розмірі 3%. Стандартна процентна ставка застосовується у межах строку, визначеного у п. 4.2 договору та у межах нового стандартного періоду строку кредитування, якщо відбулось продовження строку кредитування за ініціативою клієнта.

При цьому, клієнт може скористатись пільговим періодом та отримати пільгову процентну ставку (знижку) на умовах визначених в п.п. 3.2.1, 3.2.2 п. 3.2 договору: п. 3.2.1. п. 3.2 договору пільговий період, строк кредитування 30 календарних днів з 18.10.2021 по 17.11.2021, пільгова процентна ставка (знижка) 2,0 %; п. 3.2.2 п. 3.2 договору стандартний період, строк кредитування 60 календарних днів з 18.11.2021 по 16.01.2022, стандартна процентна ставка 3 %.

Згідно з п. 3.4 договору, мета кредитування - задоволення власних потреб клієнта, що не суперечить чинному законодавству України та не пов`язані з підприємницькою діяльністю, незалежною професійною діяльністю. Клієнт зобов`язується використовувати кредит лише відповідно до мети кредитування, що вказана у договорі.

Відповідно до п. 4.1 договору, видача (надання) товариством кредиту клієнту за цим договором проводиться протягом трьох операційних банківських дні з моменту укладення цього договору шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок клієнта, операції за яким можуть здійснюватися з використанням платіжної картки, реквізити якої зазначені клієнтом у особистому кабінеті, та, яка визначена клієнтом у якості основної платіжної картки.

Згідно з п. 4.2. договору, клієнт зобов`язується повністю повернути кредит та сплатити відсотки, що були нараховані за кредитом до 16.01.2022 шляхом перерахування відповідної суми на поточний рахунок Товариства.

В п. 12 договору сторони узгодили внесення змін до договору.

Пунктом 12.3 договору визначено, що у разі зміни цього договору зобов`язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо.

Згідно з п. 12.7 договору, у разі зміни цього договору зобов`язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну цього договору, якщо інше не встановлено цим Договором чи не обумовлено характером його зміни.

Пунктом 12.10 договору визначено, що порядок внесення змін до цього договору у випадку продовження строку повернення кредиту передбачений у Правилах та/або додаткових договорах до цього договору.

Відповідно до п. 13.1 договір є електронним договором у розумінні Закону України «Про електронну комерцію», оформленим в електронній формі, складений українською мовою та має повну юридичну силу.

Договір підписано з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, використання якого допускає Закон України «Про електронну комерцію» (п. 13.2 договору).

Відповідно до п. 13.3 договір вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Відповідач при укладенні кредитного договору пройшов ідентифікацію, що підтверджується відповідною довідкою (а.пр. 15).

Кредитний договір та додаток № 1 до договору підписаний електронним підписом позичальника, який відтворено шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора.

Доводи сторони відповідача про те, що вказаний кредитний договір не укладався спростовуються наведеними вище доказами.

На виконання умов договору первісний кредитор перерахував на банківську картку відповідача НОМЕР_1 грошові кошти в сумі 4000,00 грн., що підтверджується відповіддю від 24.10.2025 за № 3152_251024112657 (а.пр. 31).

29 червня 2026 року представник АТ КБ«ПриватБанк» на виконання ухвали суду повідомив, що на ім`я ОСОБА_3 було емітовано картку № НОМЕР_2 ( НОМЕР_3 ). 18 жовтня 2021 року на платіжну картку № НОМЕР_2 ( НОМЕР_3 ) було зараховано 4000,00 грн., що підтверджується витягом про рух коштів по рахунку.

Первісний кредитор свої зобов`язання перед відповідачем за кредитним договором виконав та надав йому кредит в сумі 4000 грн, шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку відповідача.

Держателем такого платіжного засобу є фізична особа, яка на законних підставах використовує спеціальний платіжний засіб для ініціювання переказу коштів з відповідного рахунку в банку або здійснює інші операції із застосуванням зазначеного спеціального платіжного засобу.

Відтак вказані докази, а саме відповідь від 24.10.2025 за № 3152_251024112647 про здійснення успішного переказу, витребувана судом інформація є достатнім доказом виконання первісним кредитором зобов`язання за договором щодо надання відповідачу 4000,00 грн. кредиту.

Відповідач не надав доказів того, що не отримував кредит за кредитним договором.

Кредитні кошти відповідачу було надано у спосіб, зазначений в кредитному договорі, що підтверджується платіжними дорученнями, довідками та витребуваною судом інформацією щодо зарахування грошових коштів на банківську карту відповідача.

Відповідач не виконував умови договору, не сплачував відсотки нараховані за договором.

Відповідач порушив умови кредитного договору, у зв`язку з чим утворилася заборгованість за кредитним договором № 73363976 від 18 жовтня 2021 року в сумі 13600,00 грн., яка складається з: 4000,00 грн. - заборгованості за тілом кредиту, 9600,00 грн. - заборгованості за відсотками.

01 вересня 2025 року ТОВ «ФК «ІРБІС» та ТОВ «ФК «ПОЗИКА» уклали Договір факторингу №01092025/1 за умовами якого ТОВ «ФК «ПОЗИКА» набуло право грошової вимоги до фізичних осіб боржників, в тому числі до відповідача.

Згідно з платіжною інструкцією від 02 вересня 2025 року №6054383 ТОВ «ФК «ПОЗИКА» здійснило оплату в сумі 3490472,17 грн. за відступлення прав вимог згідно Договору факторингу № 01092025/1 від 01 вересня 2025 року.

ТОВ «ФК «ПОЗИКА» надало належні, достатні та допустимі докази на підтвердження переходу права вимоги до відповідача, за кредитним договором.

ТОВ «ФК «ПОЗИКА» у встановленому законом порядку набуло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором в сумі 13600,00 грн.

Між сторонами по справі виникли цивільно-правові відносини на підставі кредитного договору, які регулюються Цивільним кодексом України.

Відповідно до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частинами 1, 2 статті 639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно- комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Згідно зі ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За приписом ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частиною першою ст. 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України, правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, установлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Пунктами 5, 6, 12 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додається до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним із моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Правилами ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» регламентовано, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину тощо) вказується особа, яка створила замовлення.

Отже, кредитний договір були укладений в електронній формі.

Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом, наприклад, у постановах від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19 (провадження № 61-16243св20), від 10.06.2021 у справі № 234/7159/20 (провадження № 61-18967св20), які, відповідно до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України, суд ураховує при виборі і застосуванні норми права до цих спірних правовідносин.

Кредитним договором передбачено передачу коштів в безготівковій формі шляхом їх зарахування на платіжну картку позичальника. Для отримання кредиту позичальник реєструється на сайті кредитодавця і заповнює на сайті заяву документ, який містить інформацію щодо наміру фізичної особи отримати кредит. При реєстрації на сайті кредитодавця позичальник зобов`язаний вказати повні точні та достовірні відомості, включаючи персональні дані.

Правовідносини, що виникли між сторонами, є зобов`язальними, позикодавці виконали свої зобов`язання за кредитним договором належним чином, надавши відповідачу кредитні кошти, проте відповідач, отримавши кредитні кошти, в порушення взятих на себе зобов`язань, суму боргу по кредиту не повернув.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

На підставі ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Згідно ст.ст. 610, 612 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом. Боржник, який прострочив зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливості виконання, що випадково настала після прострочення.

На підставі ст.617 ЦК України, особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, відсутність у боржника відповідних коштів.

Згідно ч.1 ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

01 вересня 2025 року ТОВ «ФК «ІРБІС» та ТОВ «ФК «ПОЗИКА» уклали Договір факторингу №01092025/1 за умовами якого ТОВ «ФК «ПОЗИКА» набуло право грошової вимоги до фізичних осіб боржників, в тому числі до відповідача.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст. 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

У частині другій статті 517 ЦК України передбачено, що боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Отже, за змістом наведених положень закону, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним.

Відповідно до ст. 1082 ЦК України, передбачено боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов`язку перед клієнтом.

За висновками Верховного Суду України, що викладені у постанові № 6-979цс15 від 23 вересня 2015 року, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним.

Якщо боржник не сплачував заборгованість за кредитним договором ні новому, ні старому кредитору, внаслідок чого в останнього утворилася заборгованість, правильним є стягнення заборгованості на користь нового кредитора, оскільки неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов`язку погашення кредиту взагалі.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 06 лютого 2019 року у справі № 667/11010/14-ц (провадження № 61-10349св18).

При умові, що відповідач з будь-яких підстав не отримав вищезазначене повідомлення про відступлення права вимоги, має місце той факт, за яким відповідач не мав жодних перешкод для реалізації свого зобов`язання по сплаті існуючої заборгованості на рахунки первісного кредитора, які вказані в кредитному договорі, і таке виконання було б належним відповідно до вимог ст. 516 ЦК України.

Всупереч умовам кредитного договору, відповідач не виконав свого зобов`язання, не здійснив дій на погашення існуючої заборгованості.

В даному випадку позивач просить стягнути з відповідача тіло кредиту та проценти за його користування визначені умовами договору.

Після придбання права вимоги до відповідача, позивач не здійснював додаткових нарахувань за договором.

Доказів належного виконання кредитного зобов`язання відповідачем на користь первісного кредитора матеріали справи не містять.

За таких обставин, суд вважає, що відповідач не виконав свої зобов`язання щодо погашення заборгованості за наведеним вище договором в установлений договором строк, внаслідок чого позивач позбавлений можливості отримати кошти, на що він розраховував при укладенні договору відступлення прав вимоги.

Таким чином, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ПОЗИКА» підлягають задоволенню, шляхом стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором № 73363976 від 18 жовтня 2021 року в сумі 13600,00 грн., яка складається з: 4000,00 грн. - заборгованості за тілом кредиту, 9600,00 грн. - заборгованості за відсотками.

Щодо судових витрат

Позивач при подачі позовної заяви сплатив судовий збір в розмірі 2662,40 грн.

Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п. 6 ч.1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання як розподілити між сторонами судові витрати.

Відповідно до п.2 ч. 5 ст. 265 ЦПК України у резолютивній частині рішення зазначаються розподіл судових витрат.

Оскільки позовні вимоги задоволено, то суд стягує з відповідача на користь позивача судовий збір в розмірі 2662,40 грн.

Щодо витрат на правничу допомогу

Як передбачено у статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Витрати на професійну правничу допомогу відносяться до витрат, пов`язаних з розглядом справи (пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК України) та становлять одну із складових судових витрат (частина перша статті 133 ЦПК України).

Відповідно до ч.5 ст.135 ЦПК України, сума забезпечення витрат на професійну правничу допомогу визначається судом з урахуванням приписів ч.4 ст.137, ч.7 ст.139 та ч.3 ст.141 цього Кодексу, а також їх документального обґрунтування.

За змістом ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: (1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; (2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Приписами частини першої статті 26 Закону України від 05.07.2012 № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) визначено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Згідно зі статтею 30 Закону № 5076-VІ, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

На підтвердження заявлених вимог представником позивача надано відповідні документи.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч. 5,9 ст.141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», заява № 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Так, відповідно до ст.11 ЦПК України, суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Подібні правові позиції викладено у постанові Верховного Суду від 01.12.2021 у справі № 910/14598/20 та додатковій постанові Верховного Суду від 06.03.2019 у справі № 922/1163/18.

Отже, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі та встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги. За неможливості встановити умови щодо порядку обчислення, форми та ціни правової допомоги згідно з умовами договору суди, залежно від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково. Такий висновок зроблено у постанові КЦС ВС від 28 вересня 2022 року по справі № 529/201/20.

У постанові від 12.05.2020 по справі № 904/4507/18, обґрунтовуючи правові підстави стягнення витрат на професійну правову допомогу, Велика Палата Верховного Суду вказала, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, пункт 5.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18).

Підсумовуючи викладене, виходячи із критерію реальності адвокатських витрат, а також критерію розумності їхнього розміру, враховуючи обставини цієї справи, що вказані вище, складність та категорію справи, а також положення ЄСПЛ та практику Верховного Суду щодо стягнення витрат на правову допомогу в цілому, суд вважає розмір витрат позивача є завищеним, неспівмірним, тому зменшує такі витрати на суму до 2000,00 грн., яка і підлягає стягненню з відповідача.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 5, 7, 10-13, 19, 76-81, 89, 133, 141, 223, 247, 258-259, 263-265, 268, 273, 274, 279, 354-355 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ПОЗИКА» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ПОЗИКА» заборгованість за кредитним договором № 73363976 від 18 жовтня 2021 року в сумі 13600,00 грн., яка складається з: 4000,00 грн. - заборгованості за тілом кредиту, 9600,00 грн. - заборгованості за відсотками.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ПОЗИКА» судовий збір в розмірі 2662,40 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ПОЗИКА» витрати на правничу допомогу в розмірі 2000,00 грн.

В іншій частині вимог (про стягнення витрат на професійну правничу) відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Запорізького апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Повне найменування сторін та інших учасників справи:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ПОЗИКА», ЄДРПОУ 39493634, місцезнаходження: Україна, 04052, м. Київ, вул. Глибочицька, будинок 17, літера Б (фактична адреса: 07406, Київська область, м. Бровари, вул. Симона Петлюри, буд. 21/1).

Відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , згідно з Єдиною інформаційною системою соціальної сфери є внутрішньо переміщеною особою, яка фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 .

Дата складання повного судового рішення 01 липня 2026 року.

Суддя: