Рішення № 137873312, 01.07.2026, Турківський районний суд Львівської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.07.2026 м. Турка

Турківський районний суд Львівської області в складі:

головуючий - суддя Ференц Р.І.,

секретар судового засідання Баранишин Д.В.,

Справа № 458/519/26

Провадження №2/458/359/2026

за участі сторін цивільного провадження:

позивач ОСОБА_1 не прибув,

представник позивача адвокат Миньо М.М.,

відповідач - Боринської селищної ради Самбірського району Львівської області повноважний представник не прибув,

третя особа яка не заявляє самостійних вимог ОСОБА_2 не прибув,

третя особа яка не заявляє самостійних вимог ОСОБА_2 не прибув,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду в м. Турка Самбірського району Львівської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Боринської селищної ради Самбірського району Львівської області, третя особа яка не заявляє самостійних вимог 1: ОСОБА_2 , третя особа яка не заявляє самостійних вимог 2: ОСОБА_2 , про визнання права власності на житловий будинок та господарські споруди у порядку спадкування за заповітом, -

В С Т А Н О В И В:

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

19.05.2026 року через канцелярію Турківського районного суду Львівської області представник позивача адвокат Миньо М.М. подав позовну заяву ОСОБА_1 до Боринської селищної ради Самбірського району Львівської області, третя особа 1: ОСОБА_2 , третя особа 2: ОСОБА_2 , про визнання права власності на житловий будинок та господарські споруди у порядку спадкування за заповітом, у якій позивач просить визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованим та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , право власності в порядку спадкування за заповітом після смерті матері, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 у с. Завадівка, Самбірського району Львівської області, на спадкове майно, а саме: частку житлового будинку із приналежними до нього господарськими будівлями і спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 .

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.05.2026 року у провадження судді Турківського районного суду Львівської області Ференц Р.І. передана дана справа.

Зазначений спір відповідно до вимог ст.19 ЦПК України належить до компетенції судів щодо розгляду цивільних справ, оскільки ч.1 ст.19 ЦПК України передбачає, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Згідно ст.23 ЦПК України усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються місцевими загальними судами як судами першої інстанції.

Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суди повинні перевірити належність справ до їх юрисдикції та підсудності. Підсудність є розподіл підвідомчих загальним судам цивільних справ між різними судами першої інстанції залежно від роду (характеру) справ, що підлягають розгляду, і від території, на яку поширюється юрисдикція того чи іншого суду. Територіальна підсудність є підсудність цивільної справи загальному суду в залежності від території, на яку поширюється юрисдикція даного суду. За її допомогою вирішується питання, яким з однорідних судів підсудна для розгляду відповідна справа. Критеріями даного виду підсудності зокрема виступають: місце проживання відповідача, місце знаходження спірного майна, місце розгляду первісного позову тощо.

Ч.ч.9, 16 ст.28 ЦПК України передбачено, що позови до відповідача, місце реєстрації проживання або перебування якого невідоме, пред`являються за місцезнаходженням майна відповідача чи за останнім відомим зареєстрованим його місцем проживання або перебування чи постійного його заняття (роботи) і позивач має право на вибір між кількома судами, яким згідно з цією статтею підсудна справа, за винятком виключної підсудності, встановленої ст..30 ЦПК України.

Окрім цього, ч.7 ст.28 ЦПК України передбачено, що позови, що виникають із діяльності філії або представництва юридичної особи, а також відокремленого підрозділу органу державної влади без статусу юридичної особи, можуть пред`являтися також за їх місцезнаходженням.

Статтею 30 ЦПК України передбачена виключна підсудність, оскільки позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов`язані між собою позовні вимоги пред`явлені одночасно щодо декількох об`єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об`єкта, вартість якого є найвищою.

Відповідно до постанови Верховної Ради України від 17.07.2020 року №807-ІХ «Про утворення та ліквідацію районів», яка набрала чинності 19.07.2020 року, в Україні утворено 136 нових та ліквідовано 490 районів, в тому числі, ліквідовано Турківський район Львівської області та утворено Самбірський район (з адміністративним центром у місті Самбір) у складі територій Бісковицької сільської, Боринської селищної, Добромильської міської, Новокалинівської міської, Ралівської сільської, Рудківської міської, Самбірської міської, Старосамбірської міської, Стрілківської сільської, Турківської міської, Хирівської міської територіальних громад, затверджених Кабінетом Міністрів України.

Спірне нерухоме майно заходяться на території Боринської селищної ради Самбірського району і становлять предмет спору.

Пунктом 3.1 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що до набрання чинності законом України щодо зміни системи місцевих судів на території України у зв`язку з утворенням (ліквідацією) районів відповідні місцеві суди продовжують здійснювати свої повноваження у межах територіальної юрисдикції, визначеної до набрання чинності Постановою Верховної Ради України "Про утворення та ліквідацію районів" від 17 липня 2020 року № 807-IX, але не довше ніж один рік з дня припинення чи скасування воєнного стану на території України, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, який неодноразово продовжувався і діє на сьогоднішній день.

Зважаючи на вище вказане, справа підсудна Турківському районному суду Львівської області, оскільки ст.ст.23,28,30 ЦПК України передбачено, що усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються місцевими загальними судами як судами першої інстанції, позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЇ СТОРІН ПО СПРАВІ.

Позиція особи, яка подала позов.

Позивач свої вимоги мотивує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_4 померла мати позивача - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Згідно з довідкою по формі спадкування до дня своєї смерті мати постійно проживала разлм з сином, позивачем по справі за адресою: АДРЕСА_2 . Згідно із вказаним заповітом мати заповіла усе своє майно своєму синові, ОСОБА_1 , позивачу по справі. Таким чином позивач, ОСОБА_1 є спадкоємцем за заповітом майна своєї матері ОСОБА_3 , а також єдиним спадкоємцем, який прийняв спадщину. 27.02.2026 року позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Турківського районного суду Львівської області із позовом до ОСОБА_2 , у якому просив визнати за ним право власності у порядку спадкування за заповітом після смерті матері, ОСОБА_3 , у с. Завадівка, Самбірського району Львівської області, на спадкове майно, а саме: частку житлового будинку із приналежними до нього господарськими будівлями і спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 . Рішенням Турківського районного суду Львівської області від 25.03.2026 року по справі № 458/179/26 позовну заяву задоволено. ОСОБА_2 звернувся до приватного нотаріуса Самбірського районного нотаріального округу Комарницької О. Й. із заявою про видачу йому свідоцтва про право на спадщину. При розгляді документів ОСОБА_2 було виявлено, що він не відноситься до осіб, визначених у ст. 1241 ЦК України, оскільки не є особою з інвалідністю та не досяг пенсійного віку, а є особою, яка отримує пенсію за вислугою років. У зв`язку із наведеним, ОСОБА_2 повідомив ОСОБА_1 про те, що він не має права на обов`язкову частку у спадщині, яка відкрилася після смерті матері, надав копію постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії, а також повідомив, що ОСОБА_1 має право на спадкування усієї спадщини, яка відкрилася після смерті матері, ОСОБА_3 . Просить визнати право власності на житловий будинок та господарські споруди після смерті спадкодавця.

Представник позивача адвокат Миньо М.М. просив позов задоволити.

Позиція відповідача.

Повноважний представник відповідача Боринської селищної ради Самбірського району Львівської області в судове засідання не з`явився, за допомогою підсистеми «Електронний суд» надіслав клопотання, в якому просив суд розглядати справу без їх участі, позов визнають.

Заяви (клопотання) учасників справи.

Стороною позивача 19.05.2026 року подано позовну заяву.

22.05.2026 року стороною позивача подано заяву усунення описку в тексті позовної заяви.

29.05.2026 року на адресу суду надійшла спадкова справа.

03.06.2026 року третя особа яка не заявляє самостійних вимог ОСОБА_2 подав заяву про проведення підготовчих судових засідань у його відсутність, позовні вимоги підтримує.

03.06.2026 року третя особа яка не заявляє самостійних вимог ОСОБА_2 подав заяву про проведення підготовчих судових засідань у його відсутність, позовні вимоги підтримує.

16.06.2026 року стороною відповідача подано заяву про розгляд справи у відсутність відповідача.

Інших клопотань і заяв від сторін на адресу суду не надходило.

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду від 25.05.2026року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати в порядку загального позовного провадження з проведенням підготовчого засідання, відкрито підготовче провадження, призначено підготовче судове засідання, постановлено викликати в судове засідання осіб, які беруть участь у справі, визнано явку сторін по справі в судові засідання обов`язковою, відповідачу встановлено п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження для подання відзиву на позовну заяву, визначено відповідачу п`ятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання заяви із запереченням проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, відповідачу роз`яснено право подати зустрічний позов в строк протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення копії цієї ухвали, встановлено позивачу п`ятиденний строк з дня отримання відзиву для подання до суду відповіді на відзив, а відповідачу заперечення.

Ухвалою суду від 25.05.2026 року витребувано від приватного нотаріуса Самбірського районного нотаріального округу Львівської області Комарницької О.Й. належним чином завірену копію спадкової справи, після смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .

29.05.2025 року Турківським районним судом Львівської області отримано спадкову справу після смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Ухвалою суду 16.06.2026 року закрито підготовче провадження у справі, призначено до судового розгляду по суті цивільну справу, визначено дати судових засідань.

Судові за сідання було призначено 29.05.2026 року, 16.06.2026 року, 25.06.2026 року, 01.07.2026 року.

З урахуванням ст. ст. 128-131, 223 ЦПК України та з метою уникнення затягування суд вважає, що в матеріалах справи є достатньо даних і доказів для її розгляду по суті за відсутності відповідача.

Суд вважає, що немає порушення прав сторін, оскільки справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані щодо своєчасного повідомлення особи про місце і час розгляду справи та якщо не надійшло клопотання про відкладення цього розгляду.

Вирішуючи питання про розгляд справи у відсутність сторін по справі, суд враховує практику Європейського суду з прав людини стосовно критеріїв розумних строків, поведінку заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу (рішення у справах «Федіна проти України» від 02.09.2010 року, «Смірнова проти України» від 08.11.2005 року, «Матіка проти Румунії» від 02.11.2006 року, «Літоселітіс проти Греції» від 05.02.2004 року тощо), а також приймаючи до уваги рішення ЄСПЛ від 03.04.2008 року у справі «Пономарьов проти України» яким наголошено, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження, враховуючи принцип судочинства, зазначений в практиці Європейського Суду з прав людини, яким визнано пріоритет публічного інтересу над приватним, суд прийшов до висновку про розгляд справи на підставі наявних у справі даних і доказів. Окрім цього, як зазначив ЄСПЛ у справі "Каракуця проти України" (заява №18986/06; п.57) суд зазначив, що це є обов`язок зацікавленої сторони виявляти особливу уважність, дбаючи про свої інтереси, та вживати необхідних заходів для отримання інформації про рух своєї справи (Teuschler v. Germany, №47636/99; Sukhorubchenko v. Russia, №69315/01, § 48; Gurzhyy v. Ukraine, №326/03.). Обґрунтовуючи висновки про обов`язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у п.35 рішення ЄСПЛ у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" визначено, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов`язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Подібна позиція цього суду викладена, також у рішеннях у справах "Олександр Шевченко проти України" (заява N 8371/02, п.27, та "Трух проти України" заява N 50966/99), де суд наголосив, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. Судом при розгляді даної справи враховано позицію Верховного Суду відображену в п.34 постанови від 12.03.2019 року по справі №910/9836/18 де зазначено, що вжиття заходів для прискорення процедури розгляду є обов`язком не тільки для держави, а й в осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 року у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

На зацікавлену сторону покладається обов`язок проявляти належну увагу в захисті своїх інтересів та вживати необхідних заходів, щоб ознайомитись з подіями процесу (рішення ЄСПЛ "Богонос проти Росії" від 05.02.2004 року).

Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Дослідивши матеріали цивільної справи у їх сукупності та взаємозв`язку, суд встановив наступні обставини справи, відповідні до них правовідносини та зміст спірних правовідносин.

Мета судового дослідження полягає у з`ясуванні обставин справи, юридичній оцінці встановлених відносин і у встановленні прав і обов`язків (відповідальності) осіб, які є суб`єктами даних відносин. Судове пізнання завжди опосередковане, оскільки спрямоване на вивчення події, що мала місце в минулому. Повнота судового пізнання фактичних обставин справи передбачає, з одного боку, залучення всіх необхідних доказів, а з іншого, - виключення зайвих доказів.

Вирішуючи питання щодо доказів, суд враховує інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Предметом позову є визнання у порядку спадкування за заповітом спадковго майна.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_2 .

ІНФОРМАЦІЯ_4 померла мати позивача - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Згідно з довідкою по формі спадкування № 628 від 03.04.2024 року до дня своєї смерті мати постійно проживала за адресою: АДРЕСА_2 , на день її смерті були зареєстровані: син, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Від імені померлої ОСОБА_3 посвідчувався заповіт за № 16 від 27.07.2023 року Виконавчим комітетом Боринської селищної ради Самбірського району Львівської області.

Згідно із вказаним заповітом мати заповіла усе своє майно своєму синові, ОСОБА_1 , позивачу по справі.

Відповідно до довідки № 1462 від 05.12.2025 року у заповіті, вчиненому ОСОБА_3 , від 27.07.2023 року зроблено опечатку, в графі «зареєстровано в реєстрі» вказано № 15, а фактично має бути № 16 згідно з книгою по веденню нотаріальних дій.

Відповідно до фотокопії книги (реєстру) для реєстрації нотаріальних дій органу місцевого самоврядування Боринської селищної ради на 2021 рік за номером 16 зареєстровано 27.07.2023 року заповіт від імені ОСОБА_3 .

Відповідно до витягу про реєстрацію у спадковому реєстрі № 73583818 від 15.08.2023 року заповіт від імені ОСОБА_3 , зареєстровано за № 16. \Відповідно до листа ЛРФ ДП «НАІС» від 01.12.2025 року № 6619/35-19 у зв`язку із допущеною помилкою до реєстраційного запису в Спадковому реєстрі за № 71090463 у додаткові відомості внесено запис щодо виявленої помилки, а саме про те, що місцем народження заповідача є село Нижня Яблунька замість помилково зазначеного місця народження заповідача село Нижній Турів.

Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом у постанові від 12.01.2021 року по справі № 397/1396/19 технічні помилки (описки) у заповіті не впливають на його дійсність, не свідчать про порушення його форми та порядку посвідчення.

Таким чином зазначений заповіт є дійсним, відтак є документом, на підставі якого позивач має право успадкувати майно, зазначене у ньому, з урахуванням норм ч. 1 ст. 1241 ЦК України, відтак є спадкоємцем майна померлої матері за заповітом.

Після смерті матері позивача залишилося спадкове майно, а саме житловий будинок разом з приналежними до нього господарськими будівлями та спорудами, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач є спадкоємцем майна померлої за заповітом. Крім цього, оскільки позивач на час смерті спадкодавиці проживав разом з нею, він вважається таким, що прийняв спадщину після смерті ОСОБА_3 на підставі ч. 3 статті 1268 ЦК України.

Окрім позивача, ОСОБА_1 , у спадкодавиці, ОСОБА_3 є ще двоє дітей: син, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , який із спадкодавицею до дня її смерті не проживав, а проживав за адресою АДРЕСА_3 , у встановлений ст. 1270 ЦК України строк звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини за законом як спадкоємець першої черги спадкування за законом, якому 23.04.2026 року постановою приватного нотаріуса Самбірського районного нотаріального округу Комарницькою О. Й. № 49/02-31 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв`язку із тим, що він не відноситься до осіб, визначених у ст. 1241 ЦК України, а також враховуючи наявність спадкоємця за заповітом, який прийняв спадщину; син ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , який із спадкодавицею до дня її смерті не проживав, а проживав за адресою АДРЕСА_4 , та у встановлений ст. 1270 ЦК України строк до нотаріуса не звертався.

Інші можливі спадкоємці першої черги спадкування за законом відсутні.

Таким чином позивач, ОСОБА_1 є спадкоємцем за заповітом майна своєї матері ОСОБА_3 , а також єдиним спадкоємцем, який прийняв спадщину.

19.01.2024 року позивач звернувся до приватного нотаріуса Самбірського районного нотаріального округу Комарницької О. Й. із заявою про прийняття спадщини. Нотаріусом була заведена спадкова справа після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 за №03/2024

19 листопада 2025 року приватним нотаріусом Самбірського районного нотаріального округу Комарницькою О. Й. було видано постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії № 132/02-163, якою відмовив позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на належну йому частку житлового будинку разом з приналежними йому господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , оскільки ним не надано нотаріусу правовстановлюючі документи про право власності на нерухоме майно, а саме на зазначений будинок та приналежні йому господарські будівлі та споруди, що унеможливлює встановити його належність спадкодавиці, ОСОБА_3 .

Відтак позивач змушений звернутися до суду із даною позовною заявою.

Вказаний житловий будинок належав матері ОСОБА_1 ОСОБА_3 , а до цього належав матері спадкодавиці, ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_7 , оскільки проживала разом із нею на час її смерті та продовжувала проживати у вказаному житловому будинку. Таким чином, даний будинок не належав на праві спільної власності подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_5 (батька позивача). Відповідно до свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2 від 16.11.1992 року шлюб між спадкодавицею, ОСОБА_3 , та її чоловіком (батьком позивача) був розірваний.

Мати позивача за час свого життя не оформила права власності на майно.

Згідно з довідкою КП ЛОР «Самбірське МБТІ» № 1974 від 13.10.2025 року право власності на житловий будинок по АДРЕСА_2 на праві власності не зареєстровано.

Відповідно до Інформаційних довідок з Державного реєстру прав на нерухоме майно від 19.11.2025 р. та від 27.01.2026 р., інформація про реєстрацію права власності на житловий будинок по АДРЕСА_2 , відсутня.

Відповідно до довідки з погосподарського обліку № 631 від 03.04.2024 року житловий будинок по АДРЕСА_2 належав ОСОБА_3 . Відповідно до облікових карток об`єктів погосподарського обліку, житловий будинок по АДРЕСА_2 належав ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а до цього її матері, ОСОБА_4 .

27.02.2026 року позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Турківського районного суду Львівської області із позовом до ОСОБА_2 , у якому просив визнати за ним право власності у порядку спадкування за заповітом після смерті матері, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 у с. Завадівка, Самбірського району Львівської області, на спадкове майно, а саме: частку житлового будинку із приналежними до нього господарськими будівлями і спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , Станом на дату подання позову у позивача була наявна інформація про те, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , який із спадкодавицею до дня її смерті не проживав, а проживав за адресою АДРЕСА_3 , у встановлений ст. 1270 ЦК України строк звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини за законом як спадкоємець першої черги спадкування за законом, який відповідно до ч. 1 ст. 1241 використав своє право на спадкування обов`язкової частки спадщини, яка залишилася після смерті матері, як особа з інвалідністю.

Рішенням Турківського районного суду Львівської області від 25.03.2026 року по справі № 458/179/26 позовну заяву задоволено. Рішення суду набрало законної сили 27.04.2026 року.

ОСОБА_2 звернувся до приватного нотаріуса Самбірського районного нотаріального округу Комарницької О. Й. із заявою про видачу йому свідоцтва про право на спадщину. При розгляді документів ОСОБА_2 було виявлено, що він не відноситься до осіб, визначених у ст. 1241 ЦК України, оскільки не є особою з інвалідністю та не досяг пенсійного віку, а є особою, яка отримує пенсію за вислугою років. У зв`язку із наведеним, ОСОБА_2 повідомив ОСОБА_1 про те, що він не має права на обов`язкову частку у спадщині, яка відкрилася після смерті матері, надав копію постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії, а також повідомив, що ОСОБА_1 має право на спадкування усієї спадщини, яка відкрилася після смерті матері, ОСОБА_3 .

Вирішуючи спір суд виходить з наступного.

Відповідно до абз.3 п. 23 Постанови Пленуму ВСУ № 7 від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Згідно статті 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1217 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно з ч. 2. ст. 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (ч. 3 ст. 46 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Згідно з ч. 1 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини (ч. 1 ст. 1269 ЦК України).

Згідно ч. 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст..1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї.

Спадкування за заповітом поставлене, серед видів спадкування, на перше місце відповідно до домінанти пріоритетності волі особи. Це підтверджується статтею 1223 ЦК України, яка залишає право на спадкування спадкоємцям за законом лише за відсутності заповіту або повного чи часткового визнання заповіту недійсним, неприйняття (відмови) спадщини спадкоємцем за заповітом, усунення від права на спадкування спадкоємця за заповітом, неохоплення заповітом усієї спадщини. Таким чином, спадкування за законом має місце, коли й оскільки воно не змінене заповітом.

Заповіт - односторонній правочин, який вважається дійсним після того, як заповідач в установленому порядку і в належній формі виявить свою волю. Про складення заповіту заповідач може сповістити своїх спадкоємців чи інших зацікавлених осіб, а може і не знайомити їх із своєю останньою волею, що ніяк не впливає на дійсність заповіту. Заповіт, згідно вимог ст.1233 ЦК України це також особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Заповідач має право охопити заповітом права та обов`язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов`язки, які можуть йому належати у майбутньому.

Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.

До права на заповіт належить: право заповідача на призначення спадкоємців - заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин. Заповідач може без зазначення причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом, яка не може одержати право на спадкування. Також до права на заповіт належить: право заповідача на призначення спадкоємців - право заповідача на визначення обсягу спадщини, що має спадкуватися за заповітом - заповідач має право охопити заповітом права та обов`язки, які йому належать на момент складання заповіту, а також ті права та обов`язки, що можуть йому належати у майбутньому. Заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини. Якщо заповідач розподілив між спадкоємцями у заповіті лише свої права, до спадкоємців, яких він призначив, переходить та частина його обов`язків, що є пропорційною до одержаних ними прав. Чинність заповіту щодо складу спадщини встановлюється на момент відкриття спадщини. Також до права на заповіт належить: право заповідача на призначення спадкоємців - право заповідача на заповідальний відказ - заповідач має право зробити у заповіті заповідальний відказ. Відказоодержувачами можуть бути особи, які входять, а також ті, які не входять до числа спадкоємців за законом. Предметом заповідального відказу може бути передання відказоодержувачеві у власність або за іншим речовим правом майнового права або речі, що входить або не входить до складу спадщини. Також до права на заповіт належить: право заповідача на призначення спадкоємців - право заповідача на скасування та зміну заповіту - заповідач має право у будь-який час скасувати заповіт або внести до нього зміни. Заповіт є односторонньою угодою, правові наслідки якого настають лише після смерті заповідача. Оскільки при житті спадкодавця складений ним заповіт не покладає на нього будь-яких правових обов`язків стосовно спадкоємців і не створює будь-яких прав для останніх, заповідач вправі в будь-який час його скасувати або змінити. Заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який складено пізніше, скасовує попередній повністю або у тій частині, у якій він йому суперечить. Кожний новий заповіт скасовує попередній і не поновлює заповіту, який заповідач склав перед ним. Якщо новий заповіт, складений заповідачем, визнаний недійсним, чинність попереднього заповіту не поновлюється, крім випадків, встановлених ст.ст.225,231 ЦК України. Заповідач має право у будь-який час внести до заповіту зміни. Скасування заповіту, внесення до нього змін провадяться заповідачем особисто.

Заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення, має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо фізична особа у зв`язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа. Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє. Заповідач повинен бути дієздатним на момент укладання заповіту, не повинен суперечити закону, повинен відображати дійсну волю заповідача і заповіт має бути посвідчений приватним або державним нотаріусом, що є необхідною умовою його дійсності, або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у ст.ст.1251-1252 ЦК України.

Статті 1216, 1297 ЦК України передбачають право та обов`язок спадкоємців, чию спадщину складає нерухоме майно, оформити документи про спадщину.

Відповідно до абз.3 п. 23 Постанови Пленуму ВСУ №7 від 30.05.2008 року «Про судову практику в справах про спадкування» у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Як зазначено у п. 3.1. Листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №24-753/0/4-13 від 16.05.2013 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування", при вирішенні спору про визнання права власності на спадкове майно потрібно розмежовувати час і підстави виникнення права власності у спадкодавця, які кваліфікуються відповідно до законодавства України чинного на час виникнення права власності та підстави спадкування зазначеного майна, що визначаються на час відкриття спадщини та згідно із п. 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК.

Як зазначено у п. 3.3. Листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №24-753/0/4-13 від 16.05.2013 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування" перші власники не оформляли документи на належне їм нерухоме майно та не реєстрували його в органах БТІ, а тому спадкоємець не може отримати у нотаріуса свідоцтво про право на спадщину і його право має бути визнано в судовому порядку.

Якщо за життя спадкодавець не набув права власності на житловий будинок, земельну ділянку, то спадкоємець також не набуває права власності у порядку спадкування. До спадкоємця переходять лише визначені майнові права, які належали спадкодавцеві на час відкриття спадщини. Для набуття права власності у встановленому законодавством порядку спадкоємець повинен здійснити дії, які необхідні для набуття права власності на визначене нерухоме майно, зокрема на житловий будинок, іншу споруду.

Належність правовстановлюючих документів встановлюється судом відповідно до законодавства, яке було чинним на час набуття права власності на житловий будинок, споруду, зокрема, відповідно до Переліку правовстановлюючих документів, на підставі яких провадиться реєстрація будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженого Міністерством комунального господарства УРСР 31 січня 1966 року та погодженого з Верховним Судом УРСР 15 січня 1966 року, який втратив чинність згідно з наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 13 грудня 1995 року.

Зазначені нормативні акти передбачали державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності ЦК України та Законом України від 01.07.2004 року «Про Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

У період чинності зазначеної Інструкції державна реєстрація нерухомого майна не проводилась в сільській місцевості. Право власності на нерухоме майно, що знаходиться в сільській місцевості, може бути підтверджено довідкою виконавчого комітету відповідної ради.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону України від 01.07.2004 року "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Відповідно до ч. 4 ст. 3 зазначеного Закону права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов`язкової реєстрації таких прав.

Відтак, суд дійшов до висновку, що позивач, як спадкоємець майна спадкодавця підставно просить суд визнати за ним право власності на спадкове майно.

За таких обставин справи, суд дійшов, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що спрямовані на реальний захист прав та інтересів спадкоємця при оформленні своїх спадкових прав, так як інший правовий механізм оформлення таких прав у нього відсутній.

При цьому, сам факт відсутності правовстановлюючого документу на ім`я спадкодавця не може бути підставою для відмови у задоволенні вимог про оформлення права власності, за умов доведення таких обставин як належність спадкодавцю цього майна. А тому позовні вимоги підлягають до задоволення.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно ч.3 ст.1296 ЦК України відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що законодавець розмежовує поняття "виникнення права на спадщину" та "виникнення права власності на нерухоме майно, що входить до складу спадщини", і пов`язує із виникненням цих майнових прав різні правові наслідки. Виникнення у спадкоємця права на спадщину, яке пов`язується з її прийняттям, як майнового права зумовлює входження права на неї до складу спадщини після смерті спадкоємця, який не одержав свідоцтва про право на спадщину та не здійснив державну реєстрацію права.

Вказаний правовий висновок викладений в постанові Верховного суду від 14.08.2019 року по справі N 523/3522/16-ц, та в силу положень чю4 ст.263 ЦПК України враховується при прийнятті рішення по справі.

Виходячи зі змісту ст. 392 ЦК України право власності встановлюється в судовому порядку, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

Згідно зі ст. 16 ЦК України способом захисту цивільних прав може бути визнання права власності.

У п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування" зазначено, що за наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Відповідно до постанови Верховного Суду України від 23.01.2013 року у справі №6-164цс12 у спадкоємця, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають із часу відкриття спадщини. Такий спадкоємець може захищати свої права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК України.

Згідно з листом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 року № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування», найпоширенішою причиною звернення особи до суду в справах про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування є неможливість спадкоємцями, які прийняли спадщину, оформити своє право на спадщину в нотаріальній конторі з причин відсутності правовстановлюючих документів на спадкове майно на ім`я спадкодавця та/або відсутності державної реєстрації нерухомого майна спадкодавцем. Такі випадки характерні для сільської місцевості, де право власності на житловий будинок за спадкодавцем підтверджується лише записом в погосподарській книзі сільської ради та тривалим фактом володіння цим майном особою, яка померла.

Таким чином, на думку суду, право на отримання правовстановлюючого документу на нерухоме майно, має особа, яка є власником цього майна, дане право нерозривно пов`язане з особою спадкодавця, а тому після його смерті спадкоємець не має можливості отримати правовстановлюючий документ на спадкове майно в позасудовому порядку.

Враховуючи, що визнання права власності на спадкове майно є винятковим способом захисту, який має застосовуватися якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку, суд вважає, що вимоги позивача в частині визнання права власності на нерухоме майно підлягають задоволенню.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників (ч. 1 ст.82 ЦПК України).

Відповідно до ч. 5 ст.11 ЦК України, однією з умов виникнення прав та обов`язків учасників цивільних правовідносин є рішення суду.

Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

Крім того, суд приймає до уваги ту обставину, що позов визнано відповідачем, і це визнання не суперечить вимогам закону, не порушує прав та інтересів інших осіб. А згідно ч.4 ст.206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Розподіл судових витрат між сторонами.

Вирішуючи питання судових витрат, суд виходить з наступного.

Судові витрати в цій справі складаються з судового збору.

Згідно з ч. 1 ст.141 ЦПК України в редакції Закону України №2147-8 від 03.10.2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У рішенні Конституційного суду України № 12-рп/2013 зазначено, що звернення до суду пов`язане з необхідністю сплати судового збору, що впливає на можливість доступу особи до правосуддя та отримання нею судового захисту, гарантованого ст.55 Конституції України. Зазначене відповідає Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо заходів, що полегшують доступ до правосуддя від 14.05.1981 року № R (81) 7, якою визначено: «у тій мірі, в якій судові витрати становлять явну перешкоду доступові до правосуддя, їх треба, якщо це можливо, скоротити або скасувати» (пп. 12 п. D).

Питання повернення судового збору регламентовано ст.7 Законом України «Про судовий збір», де передбачено п`ять підстав для повернення сплаченого судового збору: 1) зменшення розміру позовних вимог або внесення суми судового збору у більшому розмірі, ніж було потрібно; 2) повернення заяви або скарги стороні за заявою (клопотанням) заявника; 3) відмова суду у відкритті провадження у справі; 4) залишення заяви або скарги без розгляду; 5) закриття (припинення) провадження у справі в усіх інстанціях.

Відповідно до процесуального кодексу, при винесенні рішення суддя повинен в обов`язковому порядку розподілити судові витрати між сторонами процесу. До судових витрат входить і судовий збір.

Процесуальним кодексом не включено до обов`язку суду здійснювати повернення сплаченого судового збору при обов`язковому розподілі судових витрат.

Згідно ч.2 ст.133 ЦПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюється законом.

Згідно п.11 постанови Пленуму ВССУ №10 від 17.10.2014 року розміри ставок судового збору визначаються з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня календарного року, в якому відповідна позовна заява, інша заява і скарга подані до суду. При цьому ставки судового збору також визначаються розміром мінімальної заробітної плати, встановленої у році, коли позовну заяву, іншу заяву і скаргу було подано до суду.

Згідно долученої до заяви квитанції № SK11-TME2-MQLE від 19.05.2026 року вбачається, що позивачем через національний платіжний сервіс «Юапей» було оплачено судовий збір у сумі 1 331,20 грн за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою, що становить 1 відсоток ціни позову 27 050 грн та не є менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму на одну працездатну особу (1 331,20 грн) і не є більше 5 розмірів прожиткового мінімуму на одну працездатну особу (16 640,00 грн) та підтверджується випискою про зарахування судового збору до спеціального фонду державного бюджету України, сформованою автоматизованою системою документообігу суду.

Оскільки позовні вимоги задоволено повністю, зважаючи на відсутність вимоги позивача про стягнення з відповідача оплаченого ним судового збору за позовну вимогу, суд не вирішує таку вимогу, не вирішує питання стягнення з відповідача на користь позивача оплаченого ним судового збору.

Приймаючи до уваги вище вказане, на підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2-5,10,12,19,23,27,28,258,259,268,272,273 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Боринської селищної ради Самбірського району Львівської області, третя особа яка не заявляє самостійних вимог ОСОБА_2 , третя особа яка не заявляє самостійних вимог ОСОБА_2 , про визнання права власності на житловий будинок та господарські споруди у порядку спадкування за заповітом задовольнити повністю.

Визнати за ОСОБА_1 право власності у порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , на частку житлового будинку із приналежними до нього господарськими будівлями і спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 відповідно до технічного паспорту на вказаний житловий будинок, виготовлений станом на 08.04.2024 року.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Львівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Ознайомитись з текстом судового рішенням в електронній формі, сторони можуть за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: https://tk.lv.court.gov.ua/

Відомості про учасників справи згідно п.4 ч.5 ст.265 ЦПК України:

Позивач: ОСОБА_1 ;

місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 ; РНОКПП (для фізичних осіб) НОМЕР_1 .

Відповідач: Боринська селищна рада Самбірського району Львівської області;

Юридична адреса, місцезнаходження за відомостями, внесеними до ЄДРЮОФОПГФ: юридична адреса, місцезнаходження за відомостями, внесеними до ЄДРЮОФОПГФ: вул. І.Франка,4 смт Бориня Самбірський район Львівська область 82547), ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 05290787.

Третя особа яка не заявляє самостійних вимог: ОСОБА_2 ;

місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_5 ; РНОКПП (для фізичних осіб) НОМЕР_3 .

Третя особа яка не заявляє самостійних вимог: ОСОБА_2 ;

місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_6 .

Повне судове рішення складено 01.07.2026 року.

Суддя Р.І.Ференц