Рішення № 137872832, 30.06.2026, Вітовський районний суд Миколаївської області (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд Миколаївської області)

ВІТОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД

Миколаївської області

Справа №134/213/26

Провадження №2/477/1428/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2026 року м. Миколаїв

Вітовський районний суд Миколаївської області в складі:

головуючої судді Саукової А.А.,

із секретарем судового засідання Котовою О.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Вітовського районного суду Миколаївської області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

На адресу Вітовського районного суду Миколаївської області за підсудністю з Миколаївського районного суду Миколаївської області надійшла цивільна справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Представник позивача Балюх Євген Олександрович звернулась через підсистему «Електронний суд» з позовною заявою, в якій просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором №28.06.2025 1000001325 в сумі 19 710.00 грн., а також судовий збір в розмірі 2 662.40 грн.

Між ТОВ « Споживчий центр» та ОСОБА_1 28.06.2025 року укладено кредитний договір №28.06.2025-100001325.

Відповідно до умов договору позичальнику було надано кредит у розмірі 5 000, 00 грн. строком на 217 днів., процентна ставка 1% за 1 день користування кредитом.

Позивач свої зобов`язання за договором виконав у повному обсязі, надавши відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами, а відповідач зобов`язання за вказаним договором не виконав, у зв`язку з чим утворилась заборгованість у розмірі 19 710,00 грн., що складається з заборгованості по тілу кредиту у розмірі 6 000,00 грн. по процентам у розмірі 9090,00 грн., комісії в розмірі 540,00 грн., додаткової комісії 1080,00 грн., та неустойки у розмірі 3 000,00 грн.

Відповідач добровільно взятих на себе зобов`язань не виконує, у зв`язку з чим представник позивача звернувся до суду.

У судове засідання представник позивача не з`явився, під час звернення до суду надав заяву, в якій просив розгляд справи проводити без її участі, не заперечував проти ухвалення судом заочного рішення.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про дату, місце та час судового засідання повідомлений належним чином, надав до суду відзив, в якому частково заперечив щодо позовних вимог. Не заперечував факту укладення договору та визнає суму заборгованості 6 000,00 грн. Разом з тим відповідач не погоджується із розміром позовних вимог, в частині нарахування процентів, та штрафних санкцій, за період з 27.11.2025 року, оскільки є військовослужбовцем та має право на пільги, передбачені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Заперечив щодо неустойки, оскільки відповідно до п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії воєнного стану не має нараховуватися неустойка( пеня штраф та інші платежі).

Крім цього, відповідач заперечував щодо розміру витрат на професійну правничу допомогу, у зв`язку з тим, що вважає, що сума 6 000 грн. є завищеною та не співмірною, оскільки справа є незначної складності, тому просив зменшити суму правничої допомоги до 1000,00 грн.

Відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, вважає, що позовні вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що між Між ТОВ « Споживчий центр» та ОСОБА_1 28.06.2025 року укладено кредитний договір №28.06.2025-100001325.

Відповідно до умов договору позичальнику було надано кредит у розмірі 5 000, 00 грн. строком на 217 днів., процентна ставка 1% за 1 день користування кредитом.

П.8 договору передбачена комісія за надання кредиту, що становить 9% від суми кредиту та дорівнює 450,00 грн.

П.9 договору передбачено комісія за обслуговування кредитної заборгованості 450, 00 грн, складається з двох чергових періодів.

19 липня 2025 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено додатковий договір, відповідно до якого сторони погодили збільшити суму кредиту до 6 000,00 грн, де другим траншом кредитодавець зобов`язується надати позичальнику в сумі 1000,00 грн, строк на який надається кредит 196 днів з дня його надання.

П.1.3 договору передбачено, що сторони домовились що позичальник має сплатити комісію пов`язану з наданням 2 траншу, - 9% від суми, що складає 90 гривень.

П.1.4. договору передбачено, що комісія з обслуговування у розмірі 540,00 грн. 0 90,00 грн.

Відповідно до умов вищезгаданих договорів відповідач отримав кредит у розмірі 6 000.00 грн, що підтверджується довідкою від 03.02.2026 року ТОВ «УПР» про успішне перерахування коштів 28.06.2025 року у сумі 5 000,00 грн. на платіжну картку клієнта; довідкою від 03.02.2026 року ТОВ «УПР» про успішне перерахування коштів 19.07.2025 року у сумі 1 000,00 грн.

Пропозиція про укладення кредитного договору (оферта) та заявка, яка є частиною кредитного договору, підписані позичальником електронним підписом одноразовим ідентифікатором.

У постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 910/5226/17 зазначено, що при здійсненні безготівкових розрахунків допускаються розрахунки із застосуванням платіжних доручень, акредитивів, розрахункових чеків, розрахунки за інкасо, а також інші розрахунки, передбачені законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту; безготівкові розрахунки провадяться через банки, інші фінансові установи (далі - банки), в яких відкрито відповідні рахунки, якщо інше не випливає із закону та не обумовлено видом безготівкових розрахунків.

Встановивши, що без отримання смс-повідомлення, без здійснення входу на веб-сайт товариства за допомогою логіна і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений, суд вважає, що укладення кредитного договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача, цей правочин відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20 (провадження № 61-2903св21), від 01 листопада 2021 року у справі № 234/8084/20 (провадження № 61-2303св21).

У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: - електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; - електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; - аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно довідки-розрахунку про стан заборгованості за кредитним договором №28.06.2025-100001325 від 28.06.2025 року загальний розмір заборгованості за кредитним договором становить 19 710,00 грн., що складається з заборгованості по тілу кредиту у розмірі 6 000,00 грн. по процентам у розмірі 9090,00 грн., комісії в розмірі 540,00 грн., додаткової комісії 1080,00 грн., та неустойки у розмірі 3 000,00 грн.

Згідно з ст.ст. 526, 530 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Як вбачається з ч. 2 ст. 1050 та ч. 2 ст. 1054 ЦК України наслідками порушення позичальником зобов`язань щодо повернення чергової частини суми кредиту є право кредитодавця достроково вимагати повернення всієї суми кредиту.

Щодо заперечення відповідача щодо суми відсотків суд зазначає наступне.

Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-XII від 20.12.1991 (далі Закон № 2011-XII від 20.12.1991) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Відповідно до ч. 15 ст. 14 Закону № 2011-XII від 20.12.1991 військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля, а також крім кредитних договорів щодо придбання та встановлення фотоелектричних модулів та/або вітрових електроустановок разом із гібридними інверторами та установками зберігання енергії, проценти за якими можуть бути погашені чи компенсовані за рахунок третіх осіб або держави.

Частиною 9 статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» визначено, що військовослужбовці це особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - це особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний та воєнний час.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Особливий період в Україні діє з 18 березня 2014 року по теперішній час.

Статтею 3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" унормовано, що дія цього Закону поширюється на військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, які проходять військову службу на території України, і військовослужбовців зазначених вище військових формувань та правоохоронних органів - громадян України, які виконують військовий обов`язок за межами України, та членів їх сімей.

Аналіз ч.15 ст.14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в редакції Закону №1357-IX від 30 березня 2021 року, який набрав чинності 23 квітня 2021 року, свідчить про те, що пільги мають: - військовослужбовці, призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, на весь час їх призову; - військовослужбовці під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, які перебували або перебувають безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №69/2022 «Про загальну мобілізацію», у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України, вирішено, зокрема оголосити та провести загальну мобілізацію.

Як вбачається із долучених відповідачем матеріалів, ОСОБА_1 є діючим військовослужбовцем, згідно наданого посвідчення офіцера НОМЕР_1 , з 26.11.2025 року призначений наказом в/ч НОМЕР_2 на посаду офіцер сектору військової частини НОМЕР_2 , згідно посвідчення серії НОМЕР_3 є учасником бойових дій.

Отже, оскільки, ОСОБА_1 який є особою, яка має право на пільги, визначені пунктом 15 частини третьої статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей», а тому звільняється від сплати відсотків за користування кредитом з 27.11.2025 року, оскільки надані відповідачем документи підтверджують перебування відповідача на посаді у в/ч НОМЕР_2 саме з 27.11.2025 року.

Відтак, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення заборгованості за процентами підлягають частковому задоволенню, а саме в розмірі 7 200, за період з 28.06.2025 року до 26.11.2025 року - (21 день*50,00 грн) + (72 дні*60,00 грн.)+ (59 день *30) =7 140,00 грн.

Щодо комісії за обслуговування кредиту в сумі 1 080,00 грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 11 ч.1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування», споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Тобто, споживчим є будь-який кредит наданий споживачу для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит (ч.1, 2 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування»).

Умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними (частина п`ята статті 12 Закону України «Про споживче кредитування»).

Згідно з ч.4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 зазначено, що згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно доч.1,2 ст. 11, ч.5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування». Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.

У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування.

Враховуючи, що до обслуговування кредитної заборгованості не можна включати дії, передбачені ч. 1 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування», а умова договору щодо сплати комісії за обслуговування кредитної заборгованості не диференціює дії, передбачені ч. 1 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування», з іншими діями, суд визнає нікчемною умову кредитного договору щодо сплати комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

Що стосується стягнення неустойки в розмірі 3 000,00 грн., то слід зазначити наступне.

24 лютого 2022 року Указом Президента України № 64/2022«Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року, який продовжувався Указами Президента України № 133/2022від 14 березня 2022 року, № 259/2022 від 18 квітня 2022 року, № 341/2022 від 17 травня 2022 року, № 573/2022 від 12 серпня 2022 року, № 757/2022 від 07 листопада 2022 року, № 58/2023 від 06 лютого 2023 року, № 254/2023 від 01.05.2023 року і діє по цей час.

Відповідно до Закону України від 15 березня 2022 року № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 18, який передбачає, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Встановлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

На час розгляду справи в суді положення пункту 18 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України є чинними.

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦК України основу цивільного законодавства України становить Конституція України.

Основним актом цивільного законодавства є Цивільний кодекс України (частина 2 статті 4 ЦК України).

Отже, частина друга статті 4 ЦК України закріплює пріоритет норм цього Кодексу над нормами інших законів. До того ж такий спосіб вирішення колізії норм ЦК України з нормами інших законів - з констатацією пріоритету норм цього Кодексу над нормами інших законів підтримувався як Конституційним Судом України (Рішення від 13 березня 2012 року у справі № 5-рп/2012), так і Верховним Судом України (постанови від 30 жовтня 2013 року у справі № 6-59цс13, від 16 грудня 2015 у справі № 6-2023цс15). Вказане узгоджується і з правовою позицією, висловленою у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 17), від 18 січня 2022 року у справі №910/17048/17 (пункт 78), від 29 червня 2022 року у справі №477/874/19 (пункт 69)).

Також, Верховний Суд вже викладав висновки щодо застосування пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до зобов`язань, які виникли на підставі окремих договорів. Зокрема, вказувалося, що на кредитний договір розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (постанови Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року у справі № 706/68/23 (провадження № 61-8279св23), від 12.02.2025 № 758/5318/23 (провадження № 61-15103св24), згідно яких, тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань.

Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною другою статті 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

З аналізу положень пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» та статей 1046,1049,1050,1054 ЦК України, суд доходить до висновку про те, що на договір про споживчий кредит, укладений між сторонами у справі, розповсюджується дія пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, а відтак відповідач звільняється від обов`язку сплати на користь позикодавця неустойки за прострочення виконання зобов`язань за договором, які були нараховані у період дії в Україні воєнного стану, тобто з 24 лютого 2022 року, а нарахована позикодавцем неустойка, що передбачена відповідним договором, підлягає списанню позикодавцем.

З урахуванням наведеного, вимоги позивача про стягнення із ОСОБА_1 неустойки в розмірі 3 000,00 грн, нарахованої внаслідок неналежного виконання позичальником своїх зобов`язань, є необґрунтованими, а тому задоволенню не підлягають.

Таким чином, з відповідача підлягає стягненню сума заборгованості в розмірі 13 740,00 грн., що складається з 6 000,00 грн. тіло кредиту; 7 140,00 розмір відсотків, комісія за надання кредиту 540,00 грн.

Згідно ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 4, 5, 13, 76-81, 133, 141, 223, 265, 280-282 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 133-А, код за ЄДРПОУ: 37356833) заборгованість за кредитним договором №28.06.2025-100001325 від 28.06.2025 року у розмірі 13 680,00 ( тринадцять тисяч шістсот вісімдесят) гривень 00 копійок, що складається з 6 000,00 грн. тіло кредиту; 7 140,00 грн. розмір відсотків, комісія за надання кредиту 540,00 грн.

Стягнути із ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 133-А, код за ЄДРПОУ: 37356833) сплачений судовий збір у розмірі 1 847,70 (одна тисяча вісімсот сорок сім) гривень 70 копійок.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повне найменування сторін:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», адреса: вул. Саксаганського, 133-А, м. Київ, 01032; код за ЄДРПОУ: 37356833;

Відповідач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ., РНОКПП: НОМЕР_4 .

Суддя А.А. Саукова