Рішення № 137862412, 01.07.2026, Личаківський районний суд м.Львова

Справа № 463/3635/26

Провадження № 2/463/1740/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2026 року місто Львів

Личаківський районний суд міста Львова в складі: головуючої судді Ціпивко І.І., з участю секретаря судового засідання Гусак К.А., розглянувши у м. Львові цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та без проведення судового засідання на підставі наявних у суду матеріалів,

встановив:

Стислий виклад позицій сторін

Позивач ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» просить стягнути з відповідачки ОСОБА_1 на його користь заборгованість за кредитним договором № 2479400 від 28.06.2025 в розмірі 28100,00 грн та судові витрати по справі.

В обґрунтування поданого позову покликається на те, що 28 червня 2025 року між ТОВ «ФК «Незалежні фінанси» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 2479400. 28.01.2026 року між ТОВ «ФК «Незалежні фінанси» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу №28012026, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «Незалежні фінанси» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ «ФК «Незалежні фінанси» права вимоги до боржників, вказаних у Реєстрі боржників. Відповідно до Реєстру боржників до договору факторингу № 2479400 від 28.01.2026 року ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 в сумі 28100,00 грн, з яких: 9960,00 грн сума заборгованості за основним зобов`язанням; 13140,00 грн. заборгованості по комісії за обслуговування кредиту, 5000,00 грн. заборгованості за неустойкою (штраф, пеня). Після відступлення права грошової вимоги до відповідачки остання не здійснила жодного платежу для погашення кредитної заборгованості ні на рахунки ТОВ «ФК «ЄАПБ», ні на рахунки первісного кредитора, а тому позивач змушений звернутися до суду з даним позовом.

Відповідач не скористався правом на подання відзиву.

Інших заяв по суті справи, виключно в яких у силу вимог ч. 1 ст. 174 ЦПК України викладаються вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору, не надходило.

Процесуальні рішення, постановлені по справі.

20.04.2026 до Личаківського районного суду міста Львова надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.04. 2026 року головуючою суддею у справі визначено суддю Ціпивко І.І.

На запит суду щодо доступу до персональних даних відповідача 06 травня 2026 року з Єдиного державного демографічного реєстру отримано відповідь про зареєстроване місце проживання відповідача.

Ухвалою судді Личаківського районного суду міста Львова від 06 травня.2026 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи постановлено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання, за наявними у цій справі доказами. Роз`яснено сторонам їх процесуальні права щодо подачі відзиву та доказів у справі.

Заяв чи клопотань від учасників цієї справи, у тому числі й про розгляд даної справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін у визначені чинним ЦПК України й судом строки та порядку до суду не надходило.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи вимоги ст. 6 Європейської конвенції з прав людини, відповідно до якої кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків, суд вважає, що справу слід вирішити на підставі наявних письмових доказів, які містяться у матеріалах справи. Слід зазначити, що дотримуючись принципів змагальності та диспозитивності судового процесу, оцінивши докази з точки зору належності, допустимості та достатності, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити частково.

Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Кредитний договір № 2479400 від 28.06.2025 укладено між ТОВ «ФК «Незалежні фінанси» та ОСОБА_1 в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-комунікаційній системі Товариства та доступний зокрема через сайт Товариства та/або відповідний мобільний додаток чи інші засоби, відповідно до п. 6 Кредитного договору, Порядок укладення договору та спосіб ідентифікації, верифікації позичальника.

Відповідно до п. 2.1 Кредитного договору, кредитні кошти надаються ТОВ «ФК «Незалежні фінанси» позичальнику у безготівковій формі шляхом їх перерахування за реквізитами платіжної картки, реквізити якої надані відповідачем первісному кредитору з метою отримання кредиту.

Згідно п. 1.1 кредитного договору кредит вважається наданим в день перерахування ТОВ «ФК «Незалежні фінанси» грошових коштів у сумі, визначеній у п. 1.2 кредитного договору за реквізитами, зазначеними у п. 2.1 кредитного договору.

Підписанням кредитного договору відповідач підтвердив, що він ознайомився з наявними схемами кредитування, отримав проект цього кредитного договору разом із додатками, ознайомився з усіма його умовами, приймаючи умови кредитного договору, відповідач також підтверджує, що умови договору йому зрозумілі та він підтверджує, що договір адаптовано до його потреб та фінансового стану, а інформація надана йому кредитодавцем з дотриманням вимог законодавства та забезпечує правильне розуміння позичальником суті фінансової послуги без нав`язування її придбання.

Згідно з розрахунком заборгованості за кредитним договором № 2479400 від 28.06.2025 заборгованість боржника ОСОБА_1 складає 28100,00 грн, а саме: 9960,00 грн сума заборгованості за основним боргом; 13140,00 грн. заборгованості по комісії за обслуговування кредиту, 5000,00 грн. заборгованості за неустойкою (штраф, пеня).

Згідно з договором факторингу № 28012026 від 28.01.2026, укладеним між ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» та ТОВ «ФК «Незалежні фінанси», ТОВ «ФК «Незалежні фінанси» передає (відступає) позивачеві ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» за плату належне йому право вимоги, а позивач ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» приймає належне ТОВ «ФК «Незалежні фінанси» право вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників до договору.

Відповідно до реєстру боржників до договору факторингу № 28012026 від 28.01.2026 сума заборгованості відповідача ОСОБА_1 за договором про споживчий кредит № 2479400 від 28.06.2025 становить 28100,00 грн, з яких: 9960,00 грн сума заборгованості за основним боргом; 13140,00 грн. заборгованості по комісії за обслуговування кредиту, 5000,00 грн. заборгованості за неустойкою (штраф, пеня).

Спірні правовідносини, що виникли між сторонами, є зобов`язальними і регулюються нормами глав 47-49 ЦК України, а також спеціальними нормами глави 71 ЦК України, Закону України «Про електронну комерцію».

При вирішенні позовних вимог судом підлягають застосуванню наступні норми чинного законодавства.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За змістом статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина 4 статті 203 ЦК України).

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним у письмовій формі.

Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року в справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року в справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року в справі № 127/33824/19.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію»(далі - Закон).

Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому, одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини 1 статті 3 Закону).

Відповідно до частини 3 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини 4 статті 11 Закону).

Згідно з частиною 6 статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини 8 статті 11 Закону, у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону визначає, яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору, щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідачки лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи. Згідно зі статтею 64 ЦПК України докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами.

Оцінка доказів судом та висновки суду за результатами розгляду справи.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України). Даний принцип полягає у прояві в змагальній формі ініціативи та активності осіб, які беруть участь у справі.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин даної справи. Сторони зобов`язані визначити коло фактів, на які вони можуть посилатися як на підставу своїх вимог і заперечень, і довести обставини, якими вони обґрунтовують ці вимоги й заперечення (ч. 1 ст. 81 ЦПК України), крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18.12.2009 № 11 роз`яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, котрі мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку усіх доказів.

Таким чином, у справах про невиконання умов будь-яких договорів позивач має довести, що у відповідача є зобов`язання, яке ним не виконано, а відповідач, відповідно, що зобов`язання ним виконано відповідно до умов договору або не виконано не з його вини.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на підтвердження позовних вимог подано розрахунок заборгованості, вичерпну інформацію про отримання коштів позичальником, наявність заборгованості та перехід такої від первісного кредитора до правонаступника.

Надані позивачем докази суд визнає належними та допустимими, достовірними і достатніми, оскільки ці докази містять у собі інформацію щодо предмета позовних вимог, вони логічно пов`язані з тими обставинами, які підтверджують наявність підстав для стягнення заборгованості.

Всупереч вищенаведеному, відповідачем не подано жодного доказу на спростування розрахунку, поданого позивачем, та неналежного виконання зобов`язань за договором.

Ні кредитний договір, ні окремі його умови в судовому порядку незаконними (недійсними) не визнавалася, а відтак такі є чинними і підлягають обов`язковому виконанню обома їх сторонами.

Таким чином, судом встановлено, що відповідач не виконав взятих на себе за кредитним договором зобов`язань, внаслідок чого утворилася заборгованість.

Так як станом на день розгляду справи борг за кредитним договором № 2479400 від 28.06.2025 року за тілом кредиту не повернуто, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту в розмірі 9960,00 грн є обґрунтованими.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача комісії у розмірі, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця для отримання, обслуговування та повернення кредиту.

Згідно з ч. 2 ст. 8 цього Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, в тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахункове-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Так, згідно з ч. 1 та 2 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема, інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Згідно з ч. 1, 2, 5, 7 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

На виконання вимог, у тому числі п. 4 ч. 1 ст. 1 та ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління НБУ постановою № 49 від 08.06.2017 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит).

Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління НБУ «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» № 168 від 10.05.2007.

Відповідно до п. 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки, що передбачено п. 8 Правил про споживчий кредит.

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Разом із тим, відповідно до постанови Касаційного Цивільного Суду в складі Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 343/557/15-ц продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Умови договору про сплату позичальником на користь банку винагороди за надання фінансового інструменту, відсотків за дострокове погашення кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу, тобто за дії, які банк здійснює на власну користь, що є несправедливим, суперечить принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків на погіршення становища споживача, за своєю природою є дискримінаційним і таким, що суперечить моральним засадам суспільства.

Отже, за висновками Верховного Суду несправедливими є положення договору про споживчий кредит, який містить умови про зміни у витратах, зокрема, щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг (частина третя статті 55 Закону № 2121-ІІІ), однією з яких є розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик (пункт 3 частини третьої статті 47 цього Закону), зокрема, надання споживчого кредиту. Тому банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо). Інакше кажучи, банк неповноважний стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов`язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку (п. 29 постанови у справі № 363/1834/17).

Відповідно до п. 1 Оферти та Акцепту під час користування кредитом користувач пропонує банку надавати йому послуги з розрахунково-касового обслуговування у порядку та на умовах, що визначені цим пунктом та Договором, за надання яких пропонує встановити комісійну винагороду, а саме: (а) за надання Кредиту в розмірі 0,00% від суми кредиту, зазначеної в цій Оферті на укладення Угоди (далі - Оферта) без ПДВ; (б) за обслуговування (управління) Кредиту в розмірі 3,79% від суми кредиту, зазначеної в цій Оферті на укладення Угоди (далі - Оферта) без ПДВ

Разом з тим, таку суму коштів у розмірі 13140,00 грн позивач вчинив на власну користь і такі дії не становлять кредитну послугу, яку замовив позичальник, оскільки відповідають економічним потребам лише самого кредитодавця. При цьому, відповідно до висновків Верховного Суду кредитодавець не уповноважений стягувати з позичальника таку плату.

Умови договору про сплату позичальником на користь банку винагороди за надання фінансового інструменту, відсотків за дострокове погашення кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу, тобто за дії, які банк здійснює на власну користь, що є несправедливим, суперечить принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків на погіршення становища споживача, за своєю природою є дискримінаційним і таким, що суперечить моральним засадам суспільства.

Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду, від 21 квітня 2021 року в справі № 677/1535/15, від 21 липня 2021 року в справі № 751/4015/15, від 15 грудня 2021 року в справі № 209/789/15, від 12 квітня 2022 року в справі № 640/14229/15 та від 20 липня 2022 року в справі № 343/557/15-ц.

З урахуванням викладеного комісія за обслуговування кредитної заборгованості або надання кредиту може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такого ж висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в п. 31.29 постанови від 13.07.2022 у справі № 496/3134/19, від 31 серпня 2022 року в справі № 202/5330/19.

У даному випадку сплата позичальником комісії за послуги розрахунково-касового обслуговування кредиту передбачена умовами договору. Водночас у договорі відсутні відомості про конкретні послуги, пов`язані з обслуговуванням чи наданням кредиту, які кредитор вчинив для позичальника за сплачену ним комісію.

Суд дійшов висновку, що встановлення комісії за обслуговування кредиту є нікчемною умовою кредитного договору, оскільки незрозуміло, які саме послуги надавались відповідачу, як часто.

При цьому, будь-яких інших дій на користь позичальника, окрім надання безоплатної, відповідно до вимог закону інформації про кредит, кредитор за сплачену комісію вчиняти не зобов`язаний. За таких обставин і без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу умови та правила банківських послуг, відсутність у заяві домовленості сторін про сплату штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані Правила відкриття кредитної лінії не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Подібних правових висновків дійшов Львівський апеляційний суд постановах від 10.07.2025 у справі № 451/341/24, від 14.07.2025 у справі № 465/4537/24, від 15.07.2025 у справі № 438/1402/24, від 15.07.2025 у справі № 441/1290/24, від 04.08.2025 у справі № 464/508/25 тощо.

Отже, відповідні дії банку вносять дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживачу, що в сукупності свідчить про те, що умови кредитного договору є несправедливими.

Аналогічних висновків щодо дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду споживачу, що в сукупності свідчить про те, що умови кредитного договору є несправедливими, дійшов Верховний Суд у постанові від 01 лютого 2023 року в справі № 199/7014/20 (провадження № 61-17825св21).

Відтак вимога позивача про сплату позичальником комісії у розмірі 13140,00 грн за обслуговування кредиту задоволенню не підлягає.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача неустойки, суд зазначає таке.

Відповідно до п. 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Також, Законом України від 24.02.2022 року «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64» на території України введено військовий стан, який згодом на підставі Указів Президента продовжувався та триває на час розгляду даної справи в суді.

Таким чином, з огляду на положення норми пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, яка поширюються на спірні правовідносини, відповідач як позичальник звільнена від обов`язку сплати на користь позивача заборгованості по комісії, інфляційних втратах та 3% річних, оскільки на час розгляду справи у суді та ухвалення у ній рішення в Україні діяв та продовжує діяти воєнний стан.

Також, Верховний Суд у своїй постанові від 31 січня 2024 року №183/7850/22 (61-14740св23) зазначив тлумачення п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, що свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань: в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; в договорах на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання).

Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ч.2 ст. 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

З огляду на зазначене, з урахуванням встановлених судом обставин справи та досліджених доказів судом встановлено укладення та підписання ОСОБА_1 договору про споживчий кредит з відповідною фінансовою установою, невиконання позичальником своїх зобов`язань щодо повернення отриманих у борг коштів та наявності в нього боргових зобов`язань перед позивачем, який набув прав вимоги за вищевказаним кредитним договором на підставі договору факторингу.

Вищевказаний договір про споживчий кредит № 2479400 від 28.06.2025, укладений між відповідачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «ФУ «Незалежні фінанси», підписаний відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, містять суму основного зобов`язання, відсотки за користування кредитними коштами та строки їх повернення і нарахування.

Ні договір, ні окремі їх умови в судовому порядку незаконними (недійсними) не визнавалися, а відтак такі є чинними та підлягають виконанню обома його сторонами.

Укладення договору про споживчий кредит підтверджується також і тим, що ОСОБА_1 користувався кредитними коштами, сплачував проценти та штрафи, нараховані кредитодавцем за користування кредитними коштами.

Враховуючи те, що за умовами зазначеного кредитного договору відповідач отримав кредитні кошти та користувався ними, належних та допустимих доказів на підтвердження повернення отриманих у кредит коштів всупереч ч. 1 ст. 81 ЦПК України не надав, а тому суд вважає, що заборгованість на підставі зазначеного договору підлягає стягненню з відповідача на користь ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», а відтак позовні вимоги у цій частині підлягають до задоволення.

За наведених обставин позов підлягає до часткового задоволення.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Щодо судових витрат.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Так, понесені позивачем документально підтверджені судові витрати, а саме: сплачений судовий збір у розмірі 2662,40 грн, підлягає стягненню з відповідача на користь позивача відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 89, 259, 263-265, 268, 279, 280, 282 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Європейська агенція з привернення боргів» 9960 (дев`ять тисяч дев`ятсот шістдесят) грн. 00 грн. заборгованості за Кредитним договором № 2479400 від 28.06.2025 року.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Європейська агенція з привернення боргів» суму сплаченого судового збору у розмірі 943 грн. 68 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Львівського апеляційного суду.

Повне найменування (ім`я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», місце знаходження: 07400, Київська область, Броварський район, м. Бровари, вул. Лісова, буд. 2, ЄДРПОУ 35625014, реквізити IBAN № НОМЕР_1 у АТ «ТАСкомбанк».

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Дата складення та підписання судового рішення без його проголошення 01 липня 2026 року.

Суддя Ірина ЦІПИВКО