Рішення № 137859310, 01.07.2026, Коростишівський районний суд Житомирської області

Коростишівський районний суд Житомирської області

Справа № 935/2846/25

Провадження № 2/935/406/26

РІШЕННЯ

Іменем України

01 липня 2026 року м.Коростишів

Коростишівський районний суд Житомирської області у складі головуючого судді Рибнікової М. М., зі секретарем судового засідання Бондаренко Н. С., розглянувши цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

установив:

позивач АТ КБ «ПриватБанк» через представника за довіреністю Ляр Д.Ю. звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 31 505,1 грн. та сплачений судовий збір. В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 24.10.2012 між сторонами було підписано Заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг у формі електронного документа з використанням електронного підпису відповідача, тобто укладено Кредитний договір б/н від 24.10.2012, згідно якого відповідач отримала у позивача кредит у вигляді кредитного ліміту, який в подальшому збільшився до 59 000,00 грн., зі сплатою процентів за його користування у розмірі 40,8% річних. При цьому відповідач зобов`язалась повернути кредит та сплатити відсотки за його користування. Однак, взятих на себе зобов`язань за цим договором відповідач не виконала, допустивши станом на 19.10.2025 прострочену заборгованість на загальну суму 31505,1 грн., що складається із заборгованості за тілом кредиту в сумі 25422,96 грн. та нарахованих відсотків у розмірі 6082,14 грн. Оскільки відповідач добровільно не погашає вказану заборгованість за кредитом, що стало приводом для звернення позивача до суду із цим позовом.

Ухвалою Коростишівського районного суду Житомирської області від 08 грудня 2025 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

До позовної заяви долучено клопотання про дослідження доказів, у якому представник позивача на підставі ст. 228, 229 ЦПК України просить суд в процесі дослідження доказів по цивільній справі за позовом АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення заборгованості дослідити копію Заяви про приєднання до умов та правил надання банківських послуг від 27.02.2020, що містить розмір відсоткової ставки 43,2 % річних та підписана клієнтом, як докази позовних вимог та обставин погодження відсоткової ставки між банком і клієнтом .

Відповідно до ч. 1 ст. 229 ЦПК України суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ч. 2, 3 ст. 89 ЦПК України).

Доказам, поданим з дотриманням порядку їх подання, судом буде надана належна оцінка.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, у поданій позовній заяві просить справу розглядати у його відсутності, позов підтримує повністю, з підстав, викладених у позовній заяві та просить його задовольнити. Не заперечує проти ухвалення заочного рішення у справі.

У судове засідання, відповідач повторно не з`явилась, про причини неявки суд не повідомила, відзиву на позов не подала.

Відповідно до ст. 247 ЦПК України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося, оскільки сторони не з`явилися у судове засідання.

Відповідно до ч. 1 ст. 244 ЦПК України суд призначив проголошення рішення о 16-50 год 01.07.2026.

З`ясувавши дійсні обставини справи та перевіривши їх доказами, суд дійшов до наступного висновку.

Згідно статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Відповідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як передбачено частиною першою статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.

Згідно частини першої та другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частинами п`ятою сьомою статті 81 цього Кодексу передбачено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 звернулась до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав Анкету-заяву № б/н від 24.10.2012 та приєднався до Умов та Правил надання банківських послуг саме в тій редакції, що діяла на дату підписання та розміщена на сайті банку https://privatbank.ua/terms.

На підставі зазначеної Анкети-заяви відповідачу відкрито картковий рахунок та видано кредитну картку, на яку було встановлено початковий кредитний ліміт, який в подальшому збільшився до 59 000,00 грн., що підтверджується довідкою від 21.10.2025 № 0000004851539366. Для отримання доступу до рахунку та використання кредитного ліміту відповідач отримала кредитні картки, що підтверджується довідкою від 21.10.2025 № 0000004851507032.

Відповідач після отримання картки за умовами укладеного з Банком договору здійснив дії щодо проведення її активації, користувався карткою, а також отримував кредитні кошти з власної ініціативи. Активація ним картки та користування картковим рахунком свідчать про укладення сторонами кредитного договору, що підтверджуються, зокрема, розрахунком заборгованості, випискою по рахункам відповідача.

У процесі користування рахунком відбулася зміна відсоткової ставки на 40,8 % річних.

Далі у процесі користування рахунком відповідачем ОСОБА_1 підписано паспорт споживчого кредиту, заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, на підставі якої отримано додаткову кредитну картку № НОМЕР_1 , строк дії - 11/25, тип Універсальна GOLD, а також погоджені інші суттєві умови користування кредитним рахунком. Заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг відповідачем підписано власноруч на планшеті, що відповідає вимогам Постанови НБУ від 13.12.2019 № 151 «Про затвердження Положення про застосування цифрового власноручного підпису в банківській системі України».

При цьому, на момент підписання зазначеної вище Заяви заборгованість відповідача становила 1544,84 грн, що вбачається із виписки по рахунку та розрахунку заборгованості.

Відтак, відповідач була належним чином повідомлена про умови кредитування, сплату відсотків, тощо.

Відсотки нараховувалися відповідно до підписаної відповідачем Заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, а саме згідно п. 1.3. у розмірі 40,8%.

Позивач свої зобов`язання за Договором виконав у повному обсязі, а саме надав відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах передбачених Договором та в межах встановленого кредитного ліміту.

Відповідач користувалась кредитним лімітом, повертала використану суму кредитного ліміту, сплачувала відсотки за користування кредитним лімітом, але припинила надавати своєчасно позивачу грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов Договору, що має відображення у розрахунку заборгованості за Договором та підтверджується випискою за рахунком.

Як вбачається із виписки за Кредитним договором, за період 24.10.2012-21.10.2025 ОСОБА_1 регулярно користувалась кредитним лімітом, проводила операції щодо повернення кредитних коштів та сплати відсотків за їх користування, тощо.

Однак, взятих на себе кредитних зобов`язань за цим договором ОСОБА_1 не виконала, допустивши виникнення заборгованості перед позивачем. Зокрема, як убачається із представленого позивачем Розрахунку заборгованості за договором, за відповідачем рахується заборгованість на загальну суму в розмірі 31505,1 грн., що складається із заборгованості за тілом кредиту в сумі 25422,96 грн. та нарахованих відсотків у розмірі 6082,14 грн.

Статтею 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 525 ЦК України).

чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Статтею 3 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному у статті 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним у статті 12 цього Закону, є оригіналом такого документа (ч. 12 ст. 11 цього Закону).

Відповідно до абзацу другого частини другої статті 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що відповідає письмовій формі правочину (ст. 205, ст. 207 ЦК України).

Правові висновки щодо правомірності укладання сторонами кредитного договору в електронній формі та його відповідність вимогам закону, в тому числі Закону України «Про електронну комерцію», містять постанови Верховного Суду від 12 січня 2021 року в справі №524/5556/19 та від 10 червня 2021 року в справі №234/7159/20 (суди, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, дійшли обґрунтованого висновку про те, що оспорюваний договір про надання фінансового кредиту підписаний позивачкою за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами спірного правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений. Сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину, що спростовує доводи касаційної скарги у цій частині).

Крім того, згідно правового висновку Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 04 грудня 2023 року в справі №212/10457/21, Суд, встановивши, що оспорювані позивачем відповідні кредитні договори укладено сторонами в електронному вигляді за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», а зазначені у ньому умови не порушують вимоги Закону України «Про захист прав споживачів», та за відсутності належних доказів про те, що договори укладено іншою особою, а грошові кошти перераховані на банківську картку, яка позивачу не належить, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання відповідних договорів недійсними.

Подібні правові висновки викладено Верховним Судом у постановах: від 14 червня 2022 року в справі №757/40395/20, від 20 червня 2022 року в справі №757/40396/20 та інших, які обґрунтовано враховано судом апеляційної інстанції при вирішенні спору. У справі, яка переглядається Верховним Судом, позивачем не доведено порушення його прав при укладенні відповідних договорів, що є його процесуальним обов`язком (статті 12, 81 ЦПК України), як і не надано належних доказів укладення договорів від його імені іншою особою за відсутності його волевиявлення, перерахування кредитних коштів не на його рахунок.

Відповідно до ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи (ч. 13 ст. 11 цього Закону).

Згідно абзацу другого частини тринадцятої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами згідно із статтею 64 Цивільного процесуального кодексу України, статтею 36 Господарського процесуального кодексу України та статтею 79 Кодексу адміністративного судочинства України.

Частинами другою і третьої статті 100 ЦПК України передбачено, що електронні докази подаються в оригіналі або в електронній корпії, на яку накладено кваліфікований електронний підпис, а також у паперових копіях електронного доказу, що не вважається письмовим доказом.

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Згідно частини шостої статті 11 цього Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема: електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом (ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію»).

Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася та сплати процентів.

Згідно частини першої статті 1048 цього Кодексу позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За змістом статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (ч. 1 ст. 1046 ЦК України).

Нормою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 1049, ст. 1054 Цивільного кодексу України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути кредитору надані грошові кошти (кредит) та сплатити проценти у строки та на умовах, встановлених договором.

В силу приписів статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Також Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про неможливість застосування до вказаних правовідносин правил частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «Приватбанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом.

Разом із тим, Велика Палата Верховного Суду, з огляду на укладеність договору й вимоги частини другої статті 530 ЦК України, за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, вказала на те, що банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

Крім того, в іншій справі №382/327/18-ц (провадження №61-21994св19), Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 12 лютого 2020 року, застосовуючи правовий висновок Великої Палати Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року, вказав на наявність правових підстав для стягнення з позичальника інших, окрім тіла кредиту, складових частин заборгованості, зокрема, заборгованості по процентам за користування кредитними коштами, якщо, окрім анкети-заяви, пред`явлені до позичальника вимоги підтверджені довідкою про умови кредитування, підписаною позичальником, в якій зазначено розмір процентів за користування кредитними коштами, комісії, пені, розмір та порядок внесення щомісячного платежу тощо, оскільки Тарифи Банку та Умови і правила надання банківських послуг, на які посилається банк, не є складовою кредитного договору.

За відсутності будь-яких інших доказів у справі щодо розміру заборгованості відповідача перед позивачем, погашення ним такої заборгованості, відсутність будь-яких заперечень відповідача з приводу предмету цього спору та контррозрахунку спірної заборгованості, суд вважає доведеним факт наявності заборгованості останнього перед позивачем на загальну суму в розмірі 61777,68 грн., чого відповідачем не спростовано, що є заборгованістю за простроченим тілом кредиту та нарахованими відсотками на прострочений кредит, що підлягають стягненню із відповідача на користь позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позивачем при поданні позову до суду сплачено судовий збір у сумі 2422,40 грн., а тому враховуючи повне задоволення цього позову, такий збір слід стягнути з відповідача на користь позивача.

Ураховуючи викладене, та керуючись статтями 2, 4, 8, 10, 11, 12, 13, 76, 77, 78, 81, 82, 89, 141, 178, 247, 259, 263, 264, 265, 273, 279, 352, 354, 355ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

позов задовольнити повністю.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» заборгованість в сумі 31505,10 грн. (тридцять одна тисяча п`ятсот п`ят гривень 10 копійок), яка складається із: 25422,96 грн. заборгованість за тілом кредита; 6082,14 грн. заборгованість за простроченими відсотками та судовий збір у розмірі 2422,40 грн. (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 40 копійок).

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Житомирського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного тексту рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Учасники справи:

Позивач: АТ КБ «ПриватБанк» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, код ЄДРПОУ 14360570).

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ).

Суддя: М.М. Рибнікова