Рішення № 137859087, 17.06.2026, Богунський районний суд м. Житомира

Справа №295/5845/26

Категорія 38

2/295/3686/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.06.2026 року м. Житомир

Богунський районний суд м. Житомира в складі:

головуючого судді Єригіної І.М.,

за участю секретаря судового засідання Барашивець Т.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» звернулось до суду з позовною заявою про стягнення з відповідача заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії № 1344-3641 від 06.02.2024, який укладений між сторонами в електронній формі.

Згідно договору позичальнику надано грошові кошти в сумі 11 900,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності. Термін користування кредитом становить 300 днів, денна процентна ставка складає 2,50 %.

Позивач зауважує, що внаслідок неналежного виконання взятих на себе зобов`язань з боку позичальника станом на 06.03.2026 виникла заборгованість в сумі 101 150,00 грн, з яких: 11 900,00 грн - заборгованість за основним боргом, 89 250,00 грн заборгованість за нарахованими процентами.

В подальшому позивачем було прийнято рішення про можливість застосування до відповідача програми лояльності для споживачів фінансових послуг ТОВ «Укр Кредит Фінанс», а саме часткового списання заборгованості у сумі 41 650,00 гривень за умови погашення відповідачем решти заборгованості за кредитним договором в розмірі 59 500,00 грн. Враховуючи зазначене, позивач просить у примусовому порядку стягнути з відповідача неповну суму заборгованості за кредитним договором, а лише її частину, а саме: прострочену заборгованість за кредитом 11 900,00 грн; прострочену заборгованість за нарахованими процентами 47 600,00 грн, що разом становить 59 500,00 грн та відшкодувати судові витрати.

Ухвалою суду від 22.05.2026 відкрито провадження за позовною заявою, постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження.

Сторони у судове засідання не з`явилися, представник позивача подала суду заяву про розгляд справи за її відсутність.

Відповідач 12.06.2026 подала до суду листа, в якому не заперечує проти стягнення з неї суми тіла кредита та заперечує проти розміру заявлених до стягнення з неї відсотків, яку вважає завищеною та неспірною з розміром тіла кредиту.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, дослідивши письмові матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позовна заява, оцінивши докази в їх сукупності, дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що 06.02.2024 між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та відповідачем укладено договір кредиту, за умовами якого позивач як кредитодавець надав відповідачу, який отримав грошові кошти в розмірі 11 900,00 грн шляхом переведення коштів на картковий рахунок.

Умовами договору сторони визначили, що строк користування кредитом складає 300 днів. Сторонами погоджено розмір стандартної відсоткової ставки на рівні 2,50 % за кожен день користування кредитом.

Відповідно до п. 5.1 договору позичальник взяв на себе зобов`язання повернути кредит, відсотки за користування кредитом та нараховану неустойку (якщо така буде) не пізніше ніж в останній календарний день строку кредитування, вказаного у п. 4.12 (300 днів).

Пунктом 4.10 договору передбачено, що позичальник зобов`язується сплачувати відсотки за кожен день користування кредитом за ставкою 2,50 %. Відсотки нараховуються на неповернену суму кредиту за кожен календарний день користування кредитом у строк кредитування.

За нормою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України).

Відповідно до статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Загальні правила щодо форми договору визначено статтею 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

У статті 3 Закон Закону України «Про електронну комерцію» № 675-VIII (в чинній на час виникнення правовідносин редакції) визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

За приписами статті 11 Закону № 675-VIII електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону.

Стаття 12 ЗУ «Про електронну комерцію» визначає, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: - електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; - електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; - аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору - пункт 5 частини 1 статті 3 Закону № 675-VIII.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти.

За положеннями ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

У відповідності до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог вказаного Кодексу.

Стаття 610 ЦК України передбачає, що порушенням зобов`язання є невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

З дослідженої судом інформації за укладеним договором (розрахунком заборгованості) слідує, що внаслідок неналежного виконання взятих на себе зобов`язань з боку позичальника станом на 06.03.2026 виникла заборгованість в сумі 101 150,00 грн, з яких: 11 900,00 грн - заборгованість за основним боргом, 89 250,00 грн заборгованість за нарахованими процентами.

В подальшому позивачем було прийнято рішення про можливість застосування до відповідача програми лояльності для споживачів фінансових послуг ТОВ «Укр Кредит Фінанс», а саме часткового списання заборгованості у сумі 41 650,00 гривень за умови погашення відповідачем решти заборгованості за кредитним договором в розмірі 59 500,00 грн. Враховуючи зазначене, позивач просить у примусовому порядку стягнути з відповідача неповну суму заборгованості за кредитним договором, а лише її частину, а саме: прострочену заборгованість за кредитом 11 900,00 грн; прострочену заборгованість за нарахованими процентами 47 600,00 грн, що разом становить 59 500,00 грн.

Відповідний розмір заборгованості відповідає, у тому числі, сумі нарахувань, здійсненою за складовими такої заборгованості станом на завершення строку кредитування в 300 днів.

Звертаючись з позовом, позивач просить стягнути відсотки в розмірі 47 600,00 грн, які нараховані за користування кредитом в сумі 11 9000,00 грн за 300 днів.

Суд вважає заявлений до стягнення розмір відсотків надмірно завищеним з огляду на таке.

Захист прав споживачів є конституційним обов`язком держави, який передбачений в ч. 4 ст. 42 Конституції України.

Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України).

Тлумачення змісту як ст. 3 ЦК України загалом, так і п. 6 ст. 3 ЦК України свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) за своєю суттю є нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, під час тлумачення норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

Принципи справедливості, добросовісності та розумності передбачають, зокрема, обов`язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість і добросовісно вести переговори (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19 (пункт 6.20)).

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абзац 3 п. 3.2 п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

В рішенні Конституційного суду України від 11.07.2013, №7-рп/2013, зазначено, що у випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у п. 6 ст. 3, ч. 3 ст. 509 та ч. 1-2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшити.

Застосовуючи таку норму, суд зобов`язаний встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки й оцінкою дійсного, а не покладеного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення.

У цьому рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками - фізичними особами.

Такого ж самого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07.10.2020 у справі № 132/1006/19 провадження № 61-1602св20.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 викладено, що якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

В постанові Верховного Суду № 679/1103/23 від 12.02.2025 зазначено таке:

[... Під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Отже, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у ч. 3 ст. 509, ч. 1, 2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Позивач, як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги діючого законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.

Необхідно зазначити, що з огляду на приписи ч. 4 ст. 42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Це узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено наступне: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

У наведених Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Пунктом 1.2 вищезазначеної Резолюції Генеральної Асамблеї ООН, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином ефективного вибору.

Відповідно до положень Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.]

Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16.06.2021 у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18.04.2022 у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20).

Аналіз нормативно-правових актів, які регулюють правові відносини зі споживчого кредитування, зокрема, норм законів України «Про захист прав споживачів», «Про споживче кредитування» тощо дає підстави для висновку, що законодавець послідовно вносить до них зміни, направлені на захист прав споживачів - позичальників за договорами споживчого кредиту, в тому числі, які обмежують можливості позикодавців отримувати невиправдано завищені прибутки від надання позичальникам в користування кредитних коштів, зокрема, щодо встановлення розміру відсотків, підвищення відсоткової ставки в односторонньому порядку, обмеження застосування штрафних санкцій та інших платежів, порядок інформування споживачів про всі платежі, які підлягають сплаті за договором.

Зокрема, Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» № 3498-IX від 22.11.2023, який набрав чинності з 24.12.2023, внесені зміни до Закону України «Про споживче кредитування», в якому передбачено, що максимальний розмір денної процентної ставки за кредитом не може перевищувати 1% (ст. 9). Стаття 21 цього ж закону, з урахуванням змін, передбачає особливості відповідальності споживача за договором про споживчий кредит, в якій обумовлені максимальні розміри штрафних санкцій, які передбачені за неналежне виконання грошового зобов`язання, пов`язаного з повернення кредиту, які не можуть перевищувати розмір подвійної суми, одержаної споживачем за таким договором, і не можуть бути збільшені за домовленістю сторін.

І хоча положення нового законодавства не можуть застосовуватися ретроспективно, проте з їх змісту цілком зрозуміло простежується тенденція, що вказані зміни направлені саме на захист прав споживачів від недобросовісних дій позикодавців.

Такий же принцип прослідковується і в рішеннях Конституційного Суду України, судовій практиці Верховного Суду, зі змісту рішень яких вбачається, що споживач є слабкою стороною в таких правовідносинах, його права потребують більшого захисту зі сторони держави і виваженого ставлення, умови договорів, не дивлячись на такі засади як свобода договору та обов`язковість його умов, підлягають тлумаченню і застосуванню з урахуванням принципів пропорційності, добросовісності та розумності.

Проаналізувавши матеріали справи, умови укладеного між сторонами договору, суд вважає, що проценти в сумі 47600,00 грн, які просить стягнути позивач, є занадто завищеними, неспівмірними із сумою тіла кредита, що становить 11 900,00 грн, фактиично в 4 раза перевищує його розмір, що суперечить принципам розумності та добросовісності, призводить до суттєвого дисбалансу сторін договору і ставить споживача у вкрай невигідне становище, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації за користування коштами, що має наслідком невиправдане отримання прибутку позивачем.

За таких обставин, суд дійшов висновку про необхідність зменшення відсотків, які підлягають стягненню, і вважає за можливе визначити відсотки в розмірі 23 800,00 грн, що становить подвійну суму від отриманого відповідачем кредиту та буде достатнім для компенсації за несвоєчасне повернення відповідачем кредитних коштів.

Таким чином, суд, встановивши, що відповідач допустила неналежне виконання умов договору щодо повернення кредитних коштів, що призвело до порушення майнових прав позивача, виходячи із засад розумності та справедливості, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково і стягує з відповідача на користь позивача заборгованість, яка становить 35 700,00 грн, яка складається з тіла кредита 11 900,00 грн та відсотків за користування кредитними коштами 23 800,00 грн. В задоволенні решти вимог про стягнення відсотків суд відмовляє за безпідставністю.

На підставі ст. 141 ЦПК України підлягають до стягнення з відповідача витрати з оплати судового збору пропорційно до задоволених вимог, тобто 1 453,44 грн. (59500/35700*2422,40).

На підставі викладеного, вдповіднодо вимог ст. 141, 258-279 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» заборгованість за договором про відкриття кредитної лінії № 1344-3641 від 06.02.2024 в розмірі 35 700,00 грн., яка складається з тіла кредита 11 900,00 грн та відсотків за користування кредитними коштами 23 800,00 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ««Укр Кредит Фінанс» сплачений судовий збір у розмірі 1453,44 грн., сплаченийй відповідно до платіжної інструкції № 22065 від 01.04.2026 року.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Житомирського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості щодо учасників справи:

Позивач: Товариство обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс», адреса: м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26, офіс 407, код ЄДРПОУ: 38548598,

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНКОПП: НОМЕР_1 .

Суддя І.М. Єригіна